Культурне життя в Донецьку

Ви так добре знаєте що робиться в Донецьку?
Якщо Ви справді з Ів-Франківська, зайдіть у вид-во "Лілея" і запитайне там книжечку "Перлини українського монументального мистецтва в Донбасі".
Тоді поговоримо.

 

Ви навіть можете мені показати книжечку "Перлини українського монументального мистецтва в Торонто", це буде те саме - українська культура в гостях.

 

Я пишу про реальні твори (автор книги - я). Один з творців цих шедеврів живе в Ів- Фр. - Олександр Коровай. Та й на театрі у вашому місті барельєф зроблено за ескізами Віктора Зарецького і А.Горської, які також були у складі творчої групи, що працювала в Донецьку. Відомо, що за Ів-Фр. театр була присуджена Державна премія. А Г. Синиці присуджено звання засл. худ. та премія ім. Т.Шевченка (він керував роботами в Донецьку).
Мозаїчні твори цієї групи художників не поступаються цінністю шедеврам Михайлівського собору та монументам Сікейроса. У Донецьку є що побачити. Ми маємо один з найкращих в Україні худ. музеїв з прекрасною колекцією творів укр. художників, оперний театр.
Може згадаєте де формувався світогляд В.Стуса, І.Дзюби, В.Зарецького, О.Тихого, М.Руденка? Може ще й Петренка ненароком пам'ятаєте?

А де живуть репресовані західняки, яких не пустили до своїх домівок після звільнення?
У нас є цілі села бойків, яких переселили, коли позбавляли УПА підтримки населення.

Інша справа, що нам не просто тут жити. Проте МИ Є.

Я особисто є членом Нац спілки майстрів нар. мис-ва України, Член спілки журналістів України та Конгресу літераторів України. Що ще треба, що б мене зарахували до українського культурного середовища? А живу на Донеччині з 1944 року.

 

Пані Огнева!

Той пан з Франківська до Угринова доїхати лінується, перегорнути брошуру "Перспектив..." С.Бандери, а Ви йому за книжку

 

Ви дуже цікаво розказуєте, але ви ж самі розумієте що це майже як Дні китайського мистецтва в Донецьку - наче й можна піти, але їх (днів), чи його (мистецтва) не видно доки не підеш навмисно. А культура держави - це те, що видно відразу як ти йдеш містом. На жаль на вулицях Донецька і в побуті ми бачимо наразі виключно культуру сусідньої держави.

Це ключова теза. Чи може так сказати француз, що живе в Марселі?

 

який я далекий від культурного життя Донецька...
деколи навіть радію з того, що маю можливість трошки більше часу приділити дітям і почитати їм Олексу Стороженка, Володимира Малика, Володимира Рутківського чи Всеволода Нестайка...
Дуже сподіваюся, що не житимемо за принципом "якщо ви не йдете до культури, то культура прийде до вас"... бо в поняття КУЛЬТУРИ зараз кожен намагається всунути бодай 1 слівце свого тлумачення

 

1. Ми говоримо про культурне життя українців Донеччини. Можна говорити про греків, німців і т. д. Ми тут живемо. От і розповідаємо про себе, а не взагалі.
2. У промислових містах Донбасу дійсно відчуваються наслідки зросійщення більше ніж в селах і малих містах області.
3. Думаю, що площа Леніна - центр міста. Загляніть в "Макдональдс". Там Ви побачите фрагмент мозаїки "Жінка-Птах". Це - те, що вдалося врятувати.
5. Мозаїчний комплекс "школа" - у дворі готелю "Атлас". Це також не кулічки.
6. Три монументальні полотна знаходяться в Маріуполі в будинку поруч з театром. Ресторан "Аристократ" і гастроном. Це - також самісенький центр.

Хто має очі, той побачить.

Як це Ви бачите наш побут і наші вулиці з Ів-Франківська?

 

- Так, то хіба помилка Ліпше "якщо ви не йдете до культури, то безкультур'я прийде до вас"

 

Дійсно так воно є.

 

Якщо є в Донецьку такі люди як ви, то честь вам і хвала звичайно, критика зовсім не проти вас направлена. Але ж ви не будете заперечувати що ви абсолютна меншість? До того ж більшість творів, про які ви розказуєте створено за Радянського Союзу, мабуть доречніше починати відлік з 91-го року, а краще жити сьогоднішнім днем.
"Культурне життя в Донецьку" і "культурне життя українців Донеччини" - це досить різні поняття погодьтеся. Що стосується другого визначення - абсолютно згоден з вами, у Франківську теж в декого є хоббі - кельтські танці. Що стосується першого визначення - то Сердючці Шевченківська премія не світить. Хоча Бандюкович і не таке може видати. Американцю не треба їхати на другий кінець Штатів щоб опинитися в англомовному середовищі і знайти фанатів Брітні Спірс.

 

Gunner, а Ви ніби не знаєте, що люди, які хоча б просто цікавляться культурою - абсолютна меншість? І що регіон проживання особливо не впливає на цей факт. Візьмемо, наприклад, кінофестивалі. Була я на кінофестивалях і у Львові, і в Києві, і в Донецьку. Можу Вас здивувати, але кількість відвідувачів - ОДНАКОВА. Навіть в Києві (столиця!!!) - на (безкоштовному!!!) міжнародному фестивалі документального кіно - було таке, що зали заповнені ледь на третину!
Це саме стосується і філармонії, і театру! Я на власному досвіді все це бачила, тому маю право ствердно говорити, що культурний рівень людини не залежить від регіону проживання.
Які аргументи Ви приведете? Де Ви були і що бачили?

 

Ви дуже вузько сприймаєте поняття "культура". Це не культпохід в ляльковий театр, це спосіб життя. Американська культура - це фаст-фуд, Елвіс Преслі, ковбої, французька культура - це шансон, мода, вино, російська культура - це дача, шашлики, Кіркоров. Я беру масову культуру, культуру народу, а не виключно інтелігенції. Якщо я поїду жити на Чукотку в глуху тундру, мені там нікуди буде сходити в філармонію, але я буду жити в місцевій культурі - серед хутрових нарядів, оленячих упряжок, мисливства - середовище, в яке ти занурюєшся і приймаєш його закони.

 

Помиляєтеся: нас багато. І не заради хвали ми живемо. Але честь бережемо.

Створені у роки хрущовської відлиги. За те й поплатилися їхні творці життям. Бо ці твори - ГІМН УКРАЇНІ. А ми СЬОГОДНІ зберігаємо національну культурну спадщину для нащадків. Чому віра Христова існує понад 2000 років? Завдяки переданню.

Так. Але пишемо про себе.

Які молодці!!! Бойки - нащадки кельтів. Я також цікавлюся культурою та історією кельтів. Хоча - подолянка

 

Так з цього треба починати. Ви з таким успіхом можете бути міссіонером в Африці і нести папуасам українське слово.

Угу. Весь колектив філармонії.

А зараз що створено? Ваші діти що будуть берегти? Все ще хрущовську відлигу?

 

Я живу на Донеччині 66 років. А до того - на Уралі. Поділля підсвідомо дає знати тільки у мистецтві вишивки, а виховання та освіта - тутешні. Навіть більше - російські.

Прочитавши Богдана Лепкого, зрозуміла, що не знаю свого народу.
А життя А.Горської стало прикладом.

Будуйте, творіть, якщо є хист. А немає, то радійте за інших. Чого скиглити? Або лікуйте печінку. Он як зірвалися на мені. Я ж Вас не ображаю.

Ну не віриться Вам, що на Сході України живуть свідомі українці, то й не вірте. Навіщо Вам переконувати нас, що ми не існуємо? Вам від того легше?
А мені зовсім не цікава ця тема.

 

Навіть не збирався ні на кому зриватися. Я з культурою (а особливо мистецтвом) маю справу безпосередньо, бо за освітою мистецтвознавець. Так що мені вдвічі прикріше, як громадянину і як фахівцю, що цілих пів-України цмулить пиво під Кіркорова і знати не знають ніякого Лепкого, Горської чи Стуса (університет відмовились переіменовувати на його честь). Культуру треба нести в масси, як казали в Радянському Союзі. І несли - і всі поголовно знали художника Чорльоніса, поета Євтушенка і співака Кобзона. А зараз ви кажете, щоб подивитися на культуру, треба піти перше пошукати її. А українці є всюди, головне щоб це було видно і коли вони "Несе Галя воду співають", і коли помідори купують, а в Донецьку ж не зрозуміють вас, або й не продадуть.

 

Так. Я знала ще Вознеченського, а не знала Стуса, Драча, Симоненка, раннього Тичину, Леся Курбаса, Панаса Заливаху, Івана Світличного, братів Лепких і т.д. . Не знала , що існує українське мистецтво. Не знала укр. приказок, пісень.

"Шукати треба" - кажете. Он як! А мені саме це й цікаво. Я - не споживач, а дослідник.

А стосовно "помідорів" Ви знову помиляєтеся. Буває таке, що іноді не важать, а просто насипають в сумку, а плату беруть смішну. Але частіше переходять на українську.

А я фізик (радіофізик). Викладала у вузі. Потім потягнуло до комп'ютера. В 42 роки стала програмістом. А на пенсії - журналістом і народним майстром. Завжди про щось (когось) думаю. Пишу, або вишиваю. Кудись їду, влаштовую виставки своїх робіт і дівчат. Тільки в цьому році було 5 перс. виставок + 1 колективна. 4 з них в Києві. Сьогодні відвезла роботи в Артемівський музей. Там на мене чекали рік. Отак я йду до людей. А у січні - знову Київ.
На черзі - книжка. Так цікаво за радянські часи я не жила.
А Кобзон нехай собі співає. Мені більше подобаються наші співаки.

 

Всім нам більше подобаються...

 

Вспомнилось как в начале 2000-х приехал в командировку в Ив.-Франковск. Целый день мотался по делам, а вечером пприрехал в готель, пошел в ресторан поужинать. За стол подсел чоловік лет тридцати с кружкой пива, поздно вечером у него поезд в какое то село. И он поведал, что любит посидеть в этом ресторане, цмулити пиво и слушать музыку. А все время лабухи наяривали русскую попсу. Я как то сомневаюсь что он слышал о Стусе, Лепском, не говоря уже о Горской. Надо отдать должное моему соседу, после третьей кружки он начал требовать, чтобы я разговаривал на мове.

 

Восени Донецький Союз українок збирав книжки мешканцям с. Іскра В-Новоселківського р-ну Донецької обл. Відгукнулися ветерани (голова В.Прокопчук), організація інвалідів Чорнобиля (голова В.Тупілко) та молодь громади "Наша хата".
Відвезли ми на село біля 200 книжок. Серед них був окремий пакет від школяриків 3-х класів донецької школи №124.

Сьогодні я отримала лист від дітей з с. Іскра. Маю передати його до шк. 124.

Діти пишуть: