Подумалося. В місті є зелені насадження, які у таку спеку, як зараз, потерпають від нестачі води. І в той же час довкола працюють сотні кондиціонерів, кожен з яких під час роботи виділяє вологу, що просто капає на тротуар та випаровується. Чи можна два цих моменти якось звести докупи та використати цю воду для поливу міських рослин? Яке може бути технічне вирішення цього завданя? В кого які думки з цього приводу? Оригінал публікації...
взагалі полив зелених насаджень передбачається від зовнішніх поливальних кранів, які ставлять як в житлових так і в громадських будівлях...
Ви вірите у "живу" чи "мертву" воду? Власне вода в українських віруваннях, переказах, піснях – це первісна субстанція, з якої постав світ. Вона може бути як сприятлива, так і згубна. "Жива" вода охороняла від злих духів, "мертвою" водою відьми могли заклясти на смерть. Ба більше, у народі навіть могли "викликати" воду із небес і йшов дощ. Чули про такі практики? Вода в українських віруваннях, переказах, піснях – це первісна субстанція, з якої постав світ. Їй приносили жертви, її використовували для передбачень і лікування різноманітних хворіб. "Жива" вода охороняла від злих духів, "мертвою" водою відьми могли заклясти на смерть. У воді жили берегині, болотяники та русалки. А коли наставала посуха, наші предки вдавалися до магічних обрядів Вода на ім’я Уляна "З первовіку була лише одна вода, облаки і Бог святий. Землі зразу не було, лиш море ціле. На морі був шум. З верхи, з воздухів падала роса", – йдеться в гуцульській легенді. Розрізняють воду небесну – дощ, роса, сніг, град; земну – моря, річки, озера, болота та підземну, до якої ведуть джерела, криниці. Перша належить до світу богів, друга – до світу людей, третя – до підземного царства мертвих та хтонічних істот. Усі вони пов’язані між собою особливими зв’язками, відкритими тільки втаємниченим – відьмакам, чаклунам, мольфарам. Вода є дорогою до Вирію – загадкової країни вічного тепла. Там мешкають наші давно померлі предки рахмани. Міфологізований водний простір пов’язаний із річкою Дунай як дорогою в потойбіччя. На Поліссі й нині страви, що залишаються після поминальних Дідів, годиться віднести "на біжучу воду". А на Чернігівщині співають веснянку: Ой десь наші родителі живуть за горами, Вони до нас щовечора пливуть селезнями. Безструктурна, всепроникна, всевладна. Вода у віруваннях українців — Локальна історія
