коли закохані вірять по-різному

Якщо на тих всіх 4-ох жінок буде заробляти, то ними вже можна й не хвалитися.

 

З тим що люди, котрі відкидаючи Церкву, і називаючи себе при цьому віруючими чим суперечать самі собі - згоден з Вами на 100%!

А хотів би почути що Ви вкладаєте в поняття "практикуючі віруючі"?
Я розумію, що Ви маєте на увазі саме віруючих християн.
Котрі з них є "віруючими практикуючими", а котрі "віруючими не практикуючими"?

 

Може ви мене десь неправильно зрозуміли, але я якраз вважаю, що не існує насправді такого, як "віруючий, але не практикуючий", бо віра вимагає посвяти, зовнішнього прояву, віра укріпляється молитвою, сповіддю та Св. Причастям, а оте "в Бога я вірю, але до церкви не ходжу, бо мені посередники не потрібні", то якраз голос не розуму, а ліні, нерозуміння, незнання і небажання прикласти зусилля для того, щоб знати, розуміти і брати участь у спільній молитві.

 

Я з цим не згодна. ходити чи не ходити до церкви - особиста справа. Віра у людини в душі. Є люди, які показово ходять до церкви, але в Бога не вірять. Ходіння чи неходіння - це не показник віри.

 

Ходіння чи не ходіння - це особиста справа кожного, за щирість віри кожен відповість перед Богом особисто і я нікого не буду засуджувати, але тим не менше у Церковних заповідях прописаний цей момент:

Наша віра повинна чимось живитись, мати фундамент, стіни і дах, як будинок. Розумієте, хрещення закладає в нас підвалини віри, чинить нас Божими дітьми і членами Церкви, дає ласку, але надалі цього буде замало, повинен наступити момент першої молитви, першої розповіді про Бога, катехизи, Першої сповіді та Причастя.
Віру треба розвивати. Для цього треба розуміти справжній сенс перебування в Церкві і як в храмі і як в організації. Поки не прийде розуміння (чи завдяки власним зусиллям чи за допомогою іншої людини) людина так і буде придумувати безліч причин власної релігійної пасивності і вірити у їхню вагомість.

І ще одне:

 

До всіх слів Зануди залишилося лише додати притчу про таланти.
Можна мати віру й закопати її, як один талант у землю. І ніби її маєш, але...

 

Це з Біблії?

Яким чином? Можна або вірити, або не вірити.

 

Притча про таланти, Рибко. Перечитайте. І про сіяча.
А ще про блудного сина. Яка віра в того сина, що завжди був при батькові?...

 

Можна. Тому треба просто ВІРИТИ, не забувати про це.

 

От це і є "розвивати віру". Один із аспектів.

 

цікаво як це... ? сидиш собі, думаєш про вічне, і тут блискавична думка:
"Мало не забула, я вірю в Бога!"

розвиток віри, це дуже довгий шлях... це постійний безперервний процес самовдосконалення своєї духовності..

 

Пам'ятати, що ти християнин. Намагатися не грішити. Звертатися до Бога.

 

Читати Біблію...

Все звучить так просто.

 

еге ж благо, коли це не лише звук..

 

Було б добре якби на кожен пункт ви привели цитати з Біблії які його підтверджують

 

Одної лише віри недостатньо. Віру слід виявляти у ділах

 

Яким чином?

 

А що з того має бути? Якщо обидвоє людей задоволені своїм сімейним життям, відповідально ставляться до своїх обов'язків, мають почуття один до одного, здатні до компромісів, то в чому проблема? Хто ходить до Церкви хай ходить і далі - це його право, хто не ходить - хай не ходить - теж його право. Є сім'ї, де хтось із подружжя взагалі атеїст, але живуть щасливо. Потрібно усвідомлювати, що, навіть перебуваючи у шлюбі, кожна людина має своєрідний особистий простір, на який партнер не повине претендувати, людина має знати про світогляд партнера, може його критикувати, але в жодному разі не повинна намагатися нав'язати свій власний світогляд. Я не бачу жодної проблеми у цьому. Життя - це не лише те, ходить хтось молитися до Церкви чи ні.

 

Ні з Катехизму

 

Це питання не загостриться, якщо партнер не захоче преконати свою "половину" у правильності лише своїх поглядів. Якщо стосунки розриваються через те, що хтось віруючий, а хтось атеїст, то гріш ціна таким стосункам, значить у когось з партнерів немає толерантності і він хоче нав'язати свою точку зору.