Ющенко - ТАК?

а у меня в активе, конечно, таких звезд нету. У меня там больше всякая шелупонь: Соловьев, Ключевский, Костомаров...

 

А что Екатерина после убийства своего мужа переметнулась под "крыло" какой-то державы? Если да, то какой?
То Мазепа служил Дорошенко, потом его пленили хлопцы Серко и передал его другому гетману Самойловичу, которому он тоже начал служить верой и правдой.А затем предаёт и его, а в награду получает булаву гетмана.Обласканый Петром, при удобном случае , предаёт его.

 

Не скромничайте, мимо факта писания на десятигривенных купюрах пройти никак нельзя. Это безусловно выдаюшийся момент в Вашей биографии. Ну разве какая-нибудь Таирова-Яковлева смогла бы совершить что-нибудь подобное. Ну конечно же нет.

P.S. Я как-бы к Петру I не очень... Но чтобы по этому случаю мне пятихатки самому размалевывать, и других призывать... Не, такой авангардизм мне недоступен.

 

Т.е. типа Екатерина иуда, но при смягчающих обстоятельствах.

 

Ну как мне кажется она для Украины сделала не ме6ньше чем Мазепа.))) а значительно больше.

 

В смысле российских дворян жаловала землей с крестьянами в Украине.

 

К заслугам Екатерины II можно отнести освобождение от польского и турецкого владычества на территории Правобережной Украины, Новороссии (Южной Украины), Таврии, а также присоединение Крымского полуострова. По сути, большая часть нынешней Украины была объединена именно во времена императрицы.

 

я не понимаю зачем вы распинаетесь? Это ж для свидомита не заслуги... вот если бы она скажем вышиванки классно изготовлять умела...

 

Т.е. она для Украины старалась, а не очередные куски территорий к своей империи присоединяла?

P.S. А вообще-то в Речи Посполитой положение крестьян было много лучше, чем в Российской Империи.

 

В лютому 1768 року під тиском російського уряду польський король Станіслав Понятовський підписав трактат про формальне зрівняння у правах з католиками віруючих православної і протестантської церков. Значна частина польської шляхти була не задоволена цим трактатом. Під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Польщі з-під впливу Російської імперії у місті Барі на Поділлі вона створила Барську конфедерацію 1768. Конфедерати стали катувати і грабувати українське населення, руйнувати православні церкви і монастирі на Київщині, Поділлі і Волині. Для боротьби з конфедератами російський уряд послав на православну Україну військо. Серед українського населення поширилася чутка, що нібито цариця Катерина ІІ видала «Золоту грамоту» з закликом знищувати польську шляхту. Все це стало безпосереднім приводом до розгортання гайдамацького повстання на Правобережжі.

Максим Залізняк


Навесні 1768 року в урочищі Холодний Яр під Чигирином запорізький козак Максим Залізняк зібрав загін повстанців, які обрали його козацьким полковником. 26 червня (6 липня) гайдамацький загін вирушив у похід. Повстанське військо здобуло Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку. Сили повстанців швидко зростали. На початку червня 1768 року повстанське військо наблизилося до Умані, яка належала магнатові С. Потоцькому. Проти гайдамаків Максима Залізняка шляхта вислала полк надвірних козаків на чолі з уманським сотником Іваном Гонтою. Проте Гонта разом з козаками перейшов на бік повсталих і розпочав наступ 9(20).6.1768 на Умань. Після здобуття 10(21).6. Умані повстанські загони розташувались табором поблизу міста. Рада повстанців обрала М.Залізняка гетьманом і князем смілянським, а І. Гонту — полковником і князем уманським.
Гайдамацьке військо поділялося на 16 сотень на чолі з сотниками. Військова і цивільна влада зосереджувалась у канцелярії при повстанському війську. У червні-липні 1768 року на Правобережжі діяло близько 30 загонів на чолі з гайдамацькими ватажками М. Швачкою, А. Журбою, С. Неживим, П. Тараном, С. Лепехою, І. Бондаренком, Я.Релятеєм, Н. Москалем та іншими. Повстання загрожувало перекинутися на власне польські землі, Лівобережну Україну і на Запорожжя. В цих умовах російський і польський уряди вирішили спільними зусиллями вести боротьбу проти повстанців. У другій половині червня 1768 року російські війська разом з польською армією розпочали каральні акції проти гайдамаків. 26.6(7.7).

Район Коліївщини


1768 російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому схопили керівників повстанців М. Залізняка, І. Гонту та С. Неживого, а їхні загони роззброїли. Решту гайдамацьких загонів було розбито в боях. Остаточно повстання було придушено тільки в квітні-травні 1769 року. Польські каральні війська з надзвичайною жорстокістю розправлялися з повстанцями. Гайдамаків тисячами вішали, відтинали їм голови, садили на палі. Найбільше повстанців було страчено у містечку Кодні поблизу Житомира (300 чоловік)[3] і в селі Сербах поблизу Могилів-Подільського(близько 200). Після жахливих тортур у с. Сербах І. Гонта був страчений. М. Залізняка та інших учасників повстання — жителів Лівобережної України і Запорожжя — Київська губернаторська канцелярія засудила до тілесного покарання і до заслання на каторжні роботи до Нерчинська.
Події Коліївщини та справедлива боротьба гайдамаків відіграли значну роль у формуванні національної свідомості українського народу. Коліївщині присвятив один з своїх творів — поему «Гайдамаки» Т. Шевченко.



Че-то пока восстание не подняли, никто не торопился освобождать.

 

еще один текст про то, как украинцы проиграли.

 

Селяни в Польщі ХVIII століття становили 75-80 відсотків усього населення. Про їхнє соціяльно-правне положення каже поляк Антоні Поплавський у виданій ним 1774 року книжці: "Пригляньмося трошки до положення наших підданих, тих найбільш гідних співчуття сиріт... Нічого в цій країні вони не мають власного і навіть власної для себе своєї особи, яку ми привикли оцінювати тільки грошовою сумою. Ніякої правної охорони... єдина їх оборона в утечі, нужді й поневірянні. У нас селянин ("хлопек") є те саме, що скот ("бидло"), що його ми продаємо, купуємо, торгуємо ним, гонимо до роботи, як нам подобається".63
Автор анонімної брошури "Мислі обивателя", виданої у Варшаві в 1776 році, обороняє саму інституцію панщини і все ж таки в четвертій "думці" признає: "Пристойність вимагає, щоб покривджений (селянин) мав право сам домагатися виправлення заподіяних йому важких кривд. Мають таке право жиди. Чому ж хлопський стан, такий корисний країні і правовірний, має бути упосліджений у тому?"64
А автор брошури "Відповідь на питання", виданої в Варшаві мабуть у 1792 р., говорить про новий закон, виданий у 1768 році, що забороняв панам самовільно карати своїх підданих смертю, каже: "В нашому столітті освіти, особливо ж після видання закону, не чувати, щоб пан власним рішенням казав вішати своїх підданих; але що нещасного хлопа зашмагано нагаями на смерть, або що хлоп у висліді жорстокого побиття нагаями спух і до кількох днів помер, то це й далі трапляється часто".65
Вимога першого автора, щоб хлоп мав право сам обороняти себе правно перед шляхетською сваволею і сам заносити скаргу до суду на свого пана, стосується того, що теоретично пошкодований хлоп "мав право" скаржитися на свого пана до суду, але - тільки через другого пана, а ніколи сам. Польський історик Корзон каже відносно того, що йому ніколи в ніяких актах польських судів того часу не доводилося зустріти випадок, щоб якийсь пан став дійсно в обороні важко скривдженого хлопа проти другого пана, власника пошкодованого хлопа. "Крук крукові ока не видовбає" - говорили про це наші селяни. На ділі воно було так, що "хлоп", тобто закутий в панщизняні пута селянин у Польщі, не мав навіть такої правної охорони, як її мали там тоді "невірні" жиди. Він був цілковито відданиій на ласку й неласку панів, включно з найнижчим із них, але звичайно найжорстокішим, - економом, ходачковим чи "загродовим" шляхтичем.
Другий згаданий автор говорить про дальші існування панської сваволі й панських жорстокостей супроти селян і після видання закону щодо карання "хлопів" смертю в 1768 році. До того часу, до 1768 р., польський пан мав навіть "законно" право сам по своїй уподобі карати свого "хлопа" смертю. Це й було дуже часто практиковане польською шляхтою особливо в Україні, де "бунтарів" пани саджали на палі, або четвертували.
В. Скшетуський, автор книжки "Право політичне польського народу", виданої в 1784 р., подає: "Ця найчисленніша частина нашого народу... в нашій країні не то що не має ніяких громадянських привілеїв, але власне стан її підданства мало чим різниться від неволі. Не мають наші селяни волі, бож їм невільно зміняти ні пана, ні місця замешкання, а панові вільно їх дарувати, міняти, продавати, переносити з села до села тощо; не мають ніякої приватної власности, бож, не будучи власником своєї власної особи, як же можуть бути власниками свого майна? Не мають справедливости, бо їм не вільно робити нічого у власному імені, бо для них наше право не передбачає ніяікого суду, в якому вони могли б впоминатися за свої кривди, заподіяні їм дідичами; навпаки, здавен-давна дідичі були панами їх життя і смерти".66
В теорії говорилося, що стан панщини був вислідом добровільної умови селян з паном, яка регулювала повинності селянина, що випливали з обов'язку платити панові за винайняту йому присадибну землю і грунт під будову хати. Тільки ж раз заключена умова залишалася обов'язком "хлопа" на його роді назавжди. Його нащадки зривати чи міняти "угоду" не могли. Натомість пан міг "виправляти" її по своїй уподобі: він не тільки підносив кількість панщизняних днів, висоту всяких данин у продуктах та грошах, але і продавав самого "хлопа" іншому панові, якщо йому захотілося. Правно захищати себе перед тахою самоволею пана не мав "хлоп" абсолютно ніякої змоги.
Приклад такої самоволі дає власне економічна історія Правобережної України ХVIII століття. Користаючи з українсько-московської війни і програної Мазепи, поляки знову захопили Правобережжя й договором із Туреччиною в 1714 році забезпечили собі панування над тією частиною України. З ініціятиви лівобережного Гетьмана Івана Скоропадського українське населення, лякаючись повороту польського, панування і сподіваючись знайти кращі умовини життя на Лівобережжі, масово переселилося на Лівобережжя. Обезлюднені простори розпарцелювали між собою польські магнати Потоцькі, Любомирські, Калиновські й інші. Лякаючись, щоб за прикладом тих, які втекли на лівобережжя, підуть їхні українські "хлопи", привезені для заселення тих просторів з їхніх маєтків на Волині та в Галичині, заки пани вспіють закріпити свій контроль на нових місцях, ті польські магнати проголосили великі полегші для поселенців на просторах Ніаддніпрянщини. Їм обіцяно, що перших 25 літ вони будуть обов'язані відробляти панові панщину тільки один день у тижні. Але, як тільки пани запримітили, що їхній контроль над поселенцями закріплений достатньо, вони підносили панщизняні повинності вдвоє, а то й учетверо та додавали різні додаткові повинності. Для ілюстрації наведемо збережене в архівах документарне зіставлення панщизняних повинностей "хлопів" в Україні, з перечисленням на тодішню грошову вартість - на початку ХVIII століття і 50 літ пізніше, в часі Коліївщини.67

До того, зразу робота числилася від родини, потім по стільки ж днів мусіли відробляти і чоловіки, і жінки, а врешті і всі діти, що їх економ визнав доволі вже сильними, щоб відробляли панщину. Накінець, до тих норм міг "губернатор" або економ додати ще, скільки забажав. Це признає й поляк Равіта-Гавронський, який, виправдуючи норми, признає: "Існує теж норма робіт без ограничення, означена глухо: Робити, коли скажуть і що прикажуть".68
Здібність до панщизняної праці визначалася звичайно осягненням 15 року життя. Це значить, що кожний селянський хлопець і дівчина, які закінчили 15 років життя "законно" були обов'язані відробляти повну панщизняну повинність; пан, - "губернатор" або й економ, - мав нічим не обмежене право визнати й молодших дітей "хлопа" здібними до відроблювання за себе всіх панщизняних повинностей. Молодших дітей "хлопа", які ще не досягли 15-го року життя й не були визнані здібними до виконування всіх повинностей, заставляв пан працювати для нього так, як він наказав і стільки, що він приказав, використовуючи їх звичайно до різних хатніх послуг, або й легших пільних робіт.
Робочий день праці виносив пересічно 12 годин взимку і 19 годин влітку. Для збільшення визиску пан визначував ще норму, що її мусів виконати панщизняний робітник за один день: Вимолотити стільки то кіп збіжжя, чи нажати стільки то снопів, і якщо робітник не виконав назначеної норми за "день", то мусів працювати поза 19 годин, ніччю.
Автор згаданої брошури "Про підданих польських 1788 р." стверджує, що вартість панщизняних робіт польського селянина є в кожному випадку щонайменше у п'ять разів вища від чиншу, що його чесно можна б вимагати за дану селянинові для вжитку землю.69
Додатковим джерелом панського визиску були накладані на всіх селян горілчані повинності: кожний підданий мусів узяти визначену кількість літрів горілки й пива річно, зовсім незалежно від того, чи він хоче пити, чи ні, і визначену кількість горілки та пива на кожне весілля, христини й похорон. Цю ділянку доходів виарендував пан жидові, який до панської норми примусового закупу алькоголю підданим додавав довільно ще свою власну норму. Орендареві-жидові в Україні мусів ще селянин платити за те, щоб той відчинив винайняту йому паном українську церкву на весілля, христини чи похорон.
Крім усіх повинностей, "хлоп" мусів відробляти панові безплатно ще й шарварок і варту, коли тільки пан визнав це потрібним і в розмірах, визначених паном.
Тому то закуті в панщизняне ярмо шляхетської Польщі українські селяни слушно скаржились у народній пісні того часу:
"Від неділі до неділі гонять на роботу:
Увесь тиждень на панщині, шарварок в - суботу,
А ввечорі по вечері ще й гонять на варту".

Не думаю, что это было лучше, чем в РИ.

 

Это текст о том, как украинцев использовали "братья".
Кстати, по вашей логике, тексты о восстании Разина, Пугачева, Кондратия Булавина - это тексты о том, как проиграли русские

 

О том, как к Мазепе относился народ, скажем словами Грушевского, которого нельзя заподозрить в пристрастно — отрицательном отношении к Мазепе. В своей „Истории Украины (стр. 366),

 

это текст о том, как украинцы на правом берегу собрались устроить резню полякам (и, как водится, заодно евреям), и рассчитывали, что им в этом развлечении помогут русские. Но у русских как раз в то время был с поляками мир, и резать их было некомильфо. Но украинцы все равно утверждали, что режут поляков и евреев не самостоятельно, а вместе с русскими. На что русские обиделись и передали зачинщиков полякам - чтоб не врали.

да. как русские проиграли русским.

 

Україна НЕЗАЛЕЖНА держава

 

А в этом никто и несомневается

 

ну то все замяли!

 

W 1768 zniesiono prawo karania chłopów przez sądy dominialne, Konstytucja 3 maja zapowiedziała wzięcie chłopów pod opiekę prawa, ustawa 1792 o sprzedaży królewszczyzn zapewniała chłopom tych dóbr wolność osobistą oraz własność użytkową ziemi, a nadto uwalniała z poddaństwa bezrolnych. Dalszą poprawę losu chłopów głosił Uniwersał połaniecki z 7 maja 1794, ale klęska powstania kościuszkowskiego i III rozbiór Polski (1795) przekreśliły realizację zapowiedzianych reform.

http://pl.wikipedia.org/wiki/Ch%C5%82opi

В 1768 у сельских судов было отобрано право наказывать крестьян, Конституция 3 мая объявила о юридической защите крестьян. Закон 1792 г. о продаже королевских земель гарантировал крестьянам, живущим на них, личную свободу, и собственность используемой ими земли, а так же освобождал от подданства безземельных. Дальшее облегчение положения крестьян нес Универсал поланецки от 7 мая 1794 г. (фактически провозглашал отмену крепостного права), но поражение восстания Костюшко, перечеркнуло провозглашенные в нем реформы.

 

Приказ царя Петра Мазепе — „надзирать за малороссийскими помещиками, удерживать их от жестокости, поборов, работ излишних". (Архив Кол. Малоросс, дела, 1693 года, №39). Так что если и притесняли крестьян, то с разрешения Мазепы!!!