Їм нікуди подітися від свого серця

О, я бачу - заробив собі на цій темі непогану карму! Дякую всім, хто написав для мене схвальні слова. Мені приємно, що людям цікаво це читати. Зараз повечеряю, та й знову сяду за дописи.

 

[FONT=&quot]Після огляду Ані ми поїхали в бік Догубаязіту. У моєму подорожньому записничкові про цей шлях - одна фраза: «Пустельна дорога: то рівнини, то голі жовті скелі». Такі краєвиди чіпляють увагу тільки спочатку, а потім стає нецікаво й одноманітно. Селищ було мало, виглядали вони здебільшого бідно: оброслі складами кізяку плоскі будівлі, зазвичай одноповерхові, покриті чомусь суцільно оцинкованим залізним листом. Зупинилися одного разу: юнак на краю села продавав абрикоси. Лєна вийшла, і жестами показала: дай на 2 ліри. (Спілкуватися жестами ми навчилися ще вчора в Карсі, тому що люди взагалі рідко знають англійську. Іноді знають, але так само як і ми, зовсім трохи.) Хлопчина відсипав фруктів досить щедро, але трохи від'їхавши, ми зрозуміли, що зробити це було нескладно: узбіччя заросли чудовими абрикосовими деревами, всіяними стиглими плодами.
Як і очікували, в районі Игдіра побачили Арарат. Спочатку він скрадався в серпанку, настільки, що зняти на фото не було можливості, але потім, коли наблизилися, все ж вималювався чіткіше.[/FONT]

[FONT=&quot]Ми спостерігали гору з цікавістю, адже в нашій свідомості це гора особлива, знайома з дитинства, «біблійська».
В цілому ж сьогоднішня дорога навіювала думки типу: «де ж ви, прекрасні дороги Грузії?» Одного разу нас зупинив армійський патруль з написом на формі - «жандармерія», і спитав документи, але все дуже спокійно і мирно. Надалі ми не раз бачили такі патрулі, і навіть блокпости з мішками піску, але нас більше не чіпали. Варто зазначити, що ці місця населені курдами, які здавна виборюють право на свою незалежну державу, тому тут часто трапляються всілякі терористичні акти, діють невеличкі курдські партизанські загони. Звичайно, така діяльність курдів заборонена, тому замість свого «офіційного» прапора вони іноді вішають на вулицях своїх міст прапор анархістів:[/FONT]

[FONT=&quot]який, беззаперечно, нагадав мені прапорУПА . Які дивні[/FONT] [FONT=&quot]аналогії трапляються іноді в житті…[/FONT]
[FONT=&quot]
[/FONT]
[FONT=&quot]Догубаязіт. Місто було брудним і якимось ... розпатланим.[/FONT]

[FONT=&quot]Воно нагадало нам деякі вулиці Карсу: ті, що більш занедбані. Погуляли годинку, зайшли до супермаркету та й поїхали далі. Традиційний для туристів палац Ісхак-Паші було вирішено проігнорувати.
Увечері стали на озері Ван. (Між іншим - найбільше за розмірами озеро Туреччини). Я б навіть сказав - з певним радісним збудженням стали: ось куди забралися! Місць, щоб з'їхати до озера, в цій, східній його частині, виявилося зовсім мало, так що довелося стати в досить брудному місці, що очевидно, використовується місцевими жителями для пікнічків. [/FONT]

[FONT=&quot]Було вже досить пізно, і все ж ми з Лєною встигли скупатися.[/FONT]

[FONT=&quot]Вода, як і писали на форумах, нагадувала такий собі розчин розчин прального порошку. Я помив нею машину, і вся поверхня стала сивуватою, так що довелося лобове скло відмивати звичайною водою з джерела.
Прокинувшись рано вранці, швидко приготували каву і поїхали в бік Ерзуруму. Ось так виглядала перша частина шляху.[/FONT]

[FONT=&quot]Згодом навколишні краєвиди стали трохи живописнішими, але все ж красивими я б їх не назвав. В дорозі дуже часто зустрічається ось цей знак.[/FONT]

[FONT=&quot]Знято його пізніше, але це неважливо. Всі дороги Туреччини, де ми були, просто рясніють цим знаком, він покриває третину відстаней. Спочатку я звертав на нього увагу, і їхав з черепашачою швидкістю, але потім зрозумів, що це смішно. На знак цей ніхто в Туреччині не звертає жодної уваги. Ось, пам'ятаю, в моєму дитинстві висів у нас біля сільради напис: «Наше покоління буде жити при комунізмі». Всі, від мала до велика , знали, що це нісенітниця, на яку не варто звертати уваги. Бачачи цей турецький знак, я згадував той напис з дитинства. В той же час, дійсно, тут чимало доріг, «жбурляються» каменями. Тут прийнято спати камінці поверхасфальту, щоб не так було слизько на гірських дорогах взимку. Думаю, що турецька влада спеціально розставляє цей знак, щоб уберегти себе від гніву тих людей, чиє лобове скло було розбите камінням. Тільки-но претензія, і відразу у влади є відповідь: а ми ж вас знаком попереджали! Але їздити згідно йому ніхто, звичайно, і не думає.[/FONT]



[FONT=&quot]У Ерзурумі ми подивилися основний туристичний «набір»: чотири мечеті і фортецю. Всередину мечетей не заходили. Чесно кажучи, тут ми вже відчули, що «церковні об'єкти» починають нам надокучати. Тим більше, що мечеті були переповнені, адже йшов Рамадан. Безліч людей молилося всередині і навіть ззовні, стоячи колінами на принесених килимках.[/FONT]
[FONT=&quot]Головна мечеть Ерзуруму – Йякутійє.
[/FONT]


[FONT=&quot]Звичайно, неодноразово пили воду зі знаменитих ерзурумських джерел.[/FONT]


Вода дуже смачна і дуже холодна. Таких «окультурених» джерел багато в місті, це один із своєрідних його брендів.

[FONT=&quot] Гуляли вулицями міста, насолоджуючись їхнім східним колоритом.[/FONT]


[FONT=&quot]Заходили і в нові райони, і в старі.[/FONT]

[FONT=&quot]Багато часу провели ми у величезному ювелірному ринку Ташхан, де продають прикраси з особливого чорного каменю - Олту (українською - гагат). Ринок дуже великий і красивий, тут можна знайти прикраси на будь-який гаманець. Дещо купили, звичайно. Продавець трохи знав англійську, він був люб'язний, говіркий, скаржився на складнощі Рамадану (це ж піст, і мусульманам не можна до заходу сонця пити навіть воду), і тричі (!) покірливо перепаював кільце під палець Лєни . Ми навіть згадали султана Сулеймана і нашу землячку Гюрем-хатун, вкупі з футболістом Шевченко та командою «Галатасарай». Загалом, це було таке ... єднання націй.[/FONT]


[FONT=&quot]Взагалі-то спочатку ми планували заночувати в Ерзурумі, але незабаром зрозуміли, що нам вже хочеться їхати далі. І ми поїхали в Юсуфелі, містечко, в яке я заочно закохався завдяки одній людині, Вітасу з Вільнюсу. Він так смачно описував це містечко на одному з форумів!
Як тільки почалися гори, все всередині заспівало. Дорога дуже красива, особливо перед Юсуфелі. Вздовж обочин - то ліси, то вузькі ущелини з різнокольоровими скелями.[/FONT]

[FONT=&quot]Багато поворотів, серпантинів. Справа внизу - річка в глибокому каньйоні.
Юсуфелі з'являється раптово, і відразу видно: це не таке селище, які зустрічалися раніше по дорозі. На проїжджій частині - бруківка. Замість одноповерхових будиночків - яскраві багатоповерхівки. Гуляє розслаблена публіка, шумить річка, скрізь призивні написи готелів і ресторанчиків. Таке собі містечко для відпочинку, що нагадало мені Буковель. Було вже пізно, ми оселилися в готелі, повечеряли в ресторанчику поруч, і лягли спати, відклавши більш детальне знайомство з містечком на завтра.
А вранці мені стукнуло 50![/FONT]

 

[FONT=&quot]Ще вдома я мріяв: от би вийшло так, щоб зустріти свій день народження саме тут, та не просто тут, а в готельчику над гірською річкою! І це вийшло, так би мовити, на всі сто!! Всю ніч ми чули за вікном шум річки, а схопившись з ліжка і виглянувши у вікно, я побачив ось що:[/FONT]

[FONT=&quot]Це була втілена мрія.
Лєна з Микитою вручили мені маленький подарунок - українську вишиванку(я давно таку хотів таку мати, і куплена вона була, між іншим, у Львові)), і ми пішли гуляти містом. Було дуже рано, вулиці тільки прокидалися.[/FONT]

[FONT=&quot]Ззаду за нами видно готель «Барака» - у ньому ми ночували.
В цьому маленькому містечку навіть миють вулиці машинами, чого ми не бачили ні в Карсі , ні в Ерзурумі.[/FONT]

[FONT=&quot]Як вже згадував, тут є красиві міні-площі.[/FONT]

[FONT=&quot]І тут є кав’ярня, назву якої можна перекласти як «дурник гей».[/FONT]

[FONT=&quot]Ще вчора , вечеряючи в ресторанчику, ми спробували замовити вино, знаючи, що сьогодні потрібно їхати. Але нам відмовили, кажучи, що зараз Рамадан, і це образливо для турків - якщо ми будемо пити. Довелося нам пити айран, і в цьому була навіть певна принадність: ніяк не міг припустити, що буду зустрічати свій ювілей айраном! Випереджаючи події скажу: вийшло так, що перше спиртне після дня народження я випив десь через три дні! Напевно, це було мені покаранням долі за ту п'янку за кермом. Але я не засмучувався анітрохи: все, що[/FONT] [FONT=&quot]відбувалось зі мною в ті дні було значно цікавішим, ніж банальна п"янка![/FONT]


[FONT=&quot]Погулявши по Юсуфелі, (а містечко спокійно обходиться за півтори години) ми поїхали через Теккале у бік селища Дорткілісе. У цій частині Туреччини, в Качкарських горах, збереглось чимало старовинних грузинських храмів, адже колись це був так званий район Тао Клареджі - грузинська територія (Грузинські Долини, про які я вже згадував тут). Старовинний грузинський храм біля Дорткілісе ми і планували подивитися.
Звернувши з траси на околиці Теккале, їхали в глиб ущелини заворожуючою гірською дорогою. Вона була наповнена красою, спокоєм і особливої ​​гармонією. Іноді на скелях, що оточують її, з'являлися залишки древніх грузинських фортець.
[/FONT]

[FONT=&quot]Потім схили стали м'якшими, підступив ліс, вздовж дороги збігав чистий гірський потічок.[/FONT]

[FONT=&quot]Ми навмисно спинилися, щоб показати - можна спокійно пити воду з потічка, що тече практично по проїжджій частині. Вона чиста і не менш смачна, ніж була вода в джерелах Ерзуруму.[/FONT]

[FONT=&quot]В якусь мить ми помітили, що під деревами вздовж дороги розстелені чи то ганчірки, чи то поліетилен. Зацікавилися. Виявилося - це підстилки під шовковицею. Сюди падають плоди, щоб засушитись на сонці. Вразило те, що на цьому шовковичному шарі абсолютно не було мух! Знаю, вони у нас в Україні в подібних місцях літають хмарами. Ми набрали собі трошки в'яленої шовковиці: вона була дуже солодка і смачна.[/FONT]

[FONT=&quot]На цій дорозі мене переслідувало відчуття, ніби це якийсь рай земний.[/FONT]
[FONT=&quot]
[/FONT]
[FONT=&quot] Храм з'явився ліворуч від дороги, прихований густим зеленим листям. Він стояв на схилі, нижче від нього простилався невеличкий лужок.[/FONT]

[FONT=&quot]На краю лужка, немов би щось придумане, нереальне, сидів чоловік: старий, у простому темному одязі. Він дивився на нас якось без цікавості, злегка відчуджено. Поруч зі старим лежала особливої ​​форми кирка. Ми підійшли, спробували спілкуватися. Зрозуміли, що старий цієї киркою розчищає шлях струмочкам, пробігаючим по лужку. Він ніби намагався надати їм якусь передбачувану траєкторію.
Пішли трохи вище, до храму, залишивши старого внизу. Храм стояв, немов якесь явище «не з нашого світу», немов старий таємничий знак, випадково закинутий сюди.[/FONT]

[FONT=&quot]Ми зайшли всередину, і на нас неупереджено подивилися старі високі стіни із залишками древніх фресок. Мені раптом подумалося: адже цей дід дивився так само неупереджено, без особливої цікавості. Так дивляться на щось швидкоплинне, незначуще, що прийшло і пішло. На комара, наприклад.

Ми довго ходили навколо храму і всередині, ходили майже навшпиньках.

Час від часу я поглядав униз, на того діда. Він сидів спиною до нас, не рухаючись, і дивився кудись у гори. І жодного разу не глянув у наш бік!
Їдучи, ми знову пройшли повз діда (а іншого шляху у нас і не було). Мені захотілося зробити йому щось приємне (а якщо чесно - хотілося, щоб він подивився на мене, як на людину, а не комара). Я спробував подарувати йому запальничку з ліхтариком. [/FONT]

[FONT=&quot]Він подивився на мене з дивною посмішкою, і відсторонив мою руку. Його очі виражали чи то насмішку, чи то нерозуміння. Ми поїхали.[/FONT]
[FONT=&quot]- Який дивний дід, сказад я Лєні, і вона погодилася зі мною. - Здається, він злегка не в собі.
Проїхали ще пару хвилин в мовчанні, і я мовив: «А дід, напевно, думає: які дивні, божевільні люди». Ми розсміялися тихенько. Напевно, щоб приховати внутрішнє сум'яття.[/FONT]

 

[FONT=&quot]Повертаючись назад, я зробив собі маленький подарунок: проїхав ось по такому підвісному містку.

[/FONT][FONT=&quot]
[/FONT] [FONT=&quot]В принципі, він знаходився трохи збоку від дороги , і можна було не їхати, але так по-дитячому захотілося! Я ніколи до цього не їздив на машині по таких містках.
А потім ми поїхали дивитися храм в Ісхані. Цей, один з найбільших в Грузинських Долинах, храм, прикрашений чудовим кахельним куполом, і побудований він королем Багратом ІІІ близько тисячі років тому.
До храму веде складна дорога: крута, з безліччю серпантинів, та й вибоїн з камінням на ній чимало. Навколо - голі схили гір. Місце пустельне і якийсь недружнє. Дорога на Ісхан.[/FONT]

[FONT=&quot]Але коли виїжджаєш на вершину хребта, все змынюэться. Навколо тебе - зелений оазис. Будинки сховані в зелені. Це дивно, бо зелень в горах зазвичай внизу, біля річок.
Йдемо вуличкою села. На нас з цікавістю поглядають нечисленні місцеві жителі. Бачимо за кронами дерев блискучий купол. Немає сумнівів - це ВІН[/FONT].
[FONT=&quot]Зсередини в храмі весь простір заповнений будівельним риштуванням.[/FONT]

[FONT=&quot]Видно погано, але все ж видно. Ходимо, обговорюємо побачене, нарешті з'являємося ззовні. Назустріч нам біжить турок, розмахує руками, кричить щось. Вдається зрозуміти, що тут перебувати заборонено, зважаючи на хід реставрації.
А тут, ззовні, хіба теж не можна? - запитую жестами.
Турок відчайдушно розмахує руками і кричить. Розрізняємо слово «бос»:мовляв, приїде начальство, й надає йому за нас по мізках. Звідкись (і звідки тільки?) з'являються ще будівельники, їх багато. Ми виходимо за ворота храму, і вже звідси робимо знімки:
[/FONT]


[FONT=&quot]Їдучи, обговорюємо цей випадок: от було б прикро, якщо би приїхали такою складною дорогою, і нас до церкви не пустили ! А так пощастило: було стільки людей поруч, але нас якимось чином не помітили. І згадався той чернець під Сигнахі: "Я молитимуся за вас!"
- Ні, я нічого не стверджую, звичайно.[/FONT]



[FONT=&quot]Повертаючись назад, зробили незвичайний знімок «ріки з какао».[/FONT]


[FONT=&quot]Це річка Олту. Вона була настільки брудною, що швидше нагадувала саме какао, ніж гірську річку. Думаю, що вище за течією (там, де розташоване селище Олту) добувають у кар'єрах гірську породу, щоб витягти з неї той самий камінь, про який згадував у зв'язку з Ерзурумом. Породу перемивають, а так як вона тут червоного кольору, то і річка, куди скидають воду після промивки, набуває такого кольору. Трохи нижче по ущелині, в тому місці, де Олту зустрічається з чистим Чорохом, спостерігається ось така картина:

[/FONT][FONT=&quot]
[/FONT]
[FONT=&quot]І далі Чорох тече вже брудним. Як і в житті - бруд виявляється сильнішим за чистоту. Тимчасово. Бо як і в житті, чистота в кінці кінців все ж перемагає.
До речі, в тому місці, де зустрічаються Чорох і Олту, ми простояли більше години - попереду велися підривні роботи. Там, перед Артвіном, будують тунелі.
Дорога від Юсуфелі до Артвіну дуже мальовнича. Красивим виглядає водосховище праворуч.[/FONT]

[FONT=&quot]Ось тільки якщо не згадувати, як багато дивовижних селищ разом зі своєю історією пішли і ще підуть під води цього водоймища, замкнутого в ущелині гігантською греблею:[/FONT]


[FONT=&quot]Артвін нагадав нам Ялту. Таке собі тепле та чисте містечко на схилах гір.[/FONT]

[FONT=&quot]Ми відчували голод і сподівалися тут поїсти, але - дивно - так і не змогли знайти тут харчевню. Ті, що бачили, виявилися зачиненими, зважаючи на Рамадан. Так, потрапляти в мусульманську країну в цей період не варто, напевно! Або вже тоді запасатися своїми харчами.
Якусь подобу кав'ярні ми знайшли тільки при виїзді з Артвіну. Тут нас покормили чимось, що нагадує макдональдівський гамбургер, але на турецький лад: з сиром, яєчнею і зеленню. Називалося це, судячи з упаковки, ось так:

[/FONT]
[FONT=&quot]а для себе ми назвали просто - Бомбася.
[/FONT][FONT=&quot]Бомбася була смачна і врятувала нас від голоду, хоча Аллах, напевно, гнівався. Але що взяти з невірних?
Ще поряд з кафешкою ​​виявився бджолярський магазин.На жаль, його було вже зачинено, зважаючи на пізню годину. Стояла біля входу ладненько виготовлена колода, до якої я з цікавістю позазирав. А що, у нас же такі не продають![/FONT]

[FONT=&quot]Дорога від Артвіну до Ардахану виявилася однією з наймальовничіших за час поїздки. Ночували, не доїжджаючи десь кілометрів 15 до Шавшату. Ночували біля річки, і вперше за поїздку розпалили ввечері невелике багаттячко. А то як же - виїхати з Туреччини, і багаття на їх землі не розвести?

Вранці шлях продовжили, і йшла весь час прекрасна дорога, що нагадує то Альпи, то Карпати. Часом було туманно і хмарно, на перевалі гуляв вітер.

[/FONT]
[FONT=&quot]Їхали до Грузії ніби до дому: нарешті можна буде знову досхочу спілкуватися з людьми!
Десь між Ардаханом і Пософом доля підкинула нам турецький ярмарок. Їхали широкою долиною, дивилися на рідкісні селища, і раптом бачимо - на схилі явно влаштовується якесь велелюдне дійство. Виявилося - ярмарок! Він був галасливим, барвистим, незвичним для нас.[/FONT]

[FONT=&quot]Тут були і торгівельні ряди,[/FONT]

[FONT=&quot]і сцена, на якій виконувалася турецька[/FONT][FONT=&quot]народна музика, а поважні старі люди сиділи неподалік, слухаючи цей концерт,[/FONT]

[FONT=&quot]і просто красиво зодягнені дітки[/FONT]

[FONT=&quot]Люди, вочевидь, приїжджали сюди з навколишніх сіл хто на чому міг, і багато хто навіть на тракторах, причому для людей похилого віку на причепах встановлювалися дивани.[/FONT]

[FONT=&quot]На цій ярмарці ми купили для Микити красивий складаний ножик в турецькому стилі, з кривою ручкою. Продавці тут же запропонували вигравіювати на лезі слово Nikita.
Ми були дуже задоволені, що побували на такій ярмарці, і навіть не хотілося їхати звідти.
Але попереду вже майже маячив знайомий митний перехід поблизу Вале. «Турецьке коло» замкнулося.[/FONT]







[FONT=&quot]
[/FONT]

 

[FONT=&quot]Далі за планом ми хотіли обов'язково заїхати в Батумі, щоб подивитися місто і по[/FONT][FONT=&quot]ніжитись [/FONT][FONT=&quot]на знаменитих галькових пляжах. [/FONT][FONT=&quot]Щ[/FONT][FONT=&quot]е в Туреччині я почав задавати собі питання: як же їхати, в обхід через Боржомі (далеко, але по якісних дорогах), або через перевал Гедерзі (коротко, але поганою дорогою?). Я навіть запитав про це у грузинських митників, але ті сказали, що з такою машиною не варто, потрібно через Боржомі.
Вирішив запитати ще в Вале, у продавця фруктів. Той відповів розпливчасто: мовляв, взагалі-то не варто, але на «Жигулях» проїжджають. І вже вдруге, як і після Борісахо, цей аргумент мене переконав: все ж поїду через Гедерзі!
І ми аніскільки не пошкодували! Дорога дуже мальовнича, місцями не поступається Артвінській. До того ж виявилося, що поганою можна назвати тільки ділянку довжиною кілометрів 40. Не пам'ятаю, де вона (погана ділянка) почалася, але добре пам'ятаю, що закінчилася в Хуло.[/FONT]
[FONT=&quot]З інтернетівських джерел ми знали, що на Трансаджарській трасі «все цікаве десь збоку»: старовинні мости, фортеці та монастирі. Але ми в боки не заїжджали, оскільки ставало очевидно: ми і так не встигаємо вчасно повернутися додому. Ми їхали, насолоджуючись чудовими навколишніми краєвидами, і цього було достатньо. Винятком стали огляд монастиря в Зарзмі і заїзд в Бешумі.
[/FONT]
[FONT=&quot][FONT=&quot]Преображенський монастир Зарзми опинився на нашому шляху незабаром після Ахал[/FONT][FONT=&quot]цихе[/FONT][FONT=&quot]. Його майже не видно з дороги[/FONT][FONT=&quot] якщо їдеш у бік Батумі, і дуже добре - якщо в інший бік. Але є вказівник. Дзвіниця монастиря вважається однією з найбільших в Грузії. Зараз вона перетворена в невеличку церкву. У монастирському дворі ми зустріли групу прочан, що прибули сюди на автобусі, (таке рідко бувало в інших монастирях).

[/FONT][FONT=&quot]
[/FONT][/FONT]
[FONT=&quot]Тут теж була невелика монастирська пасіка, а також вольєри з якимись красивими білими псами невідомої породи. Розводять вони їх, чи що?[/FONT]

[FONT=&quot]Бешумі – це таке сільце-курорт , поруч з перевалом Гедерзі. В районі перевалу дорога і так погана, а ті 6 кілометрів, які довелося від'їхати в сторону, щоб дістатися до Бешумі, виявилися ще гіршими: чи не найгірша дорога за всю поїздку. Ми вирішили заїхати в селище, щоб поїсти, і поки доїхали туди, тричі подумали: «Краще б залишилися голодними!»
Бешумі – сезонне селище. Взимку тут ніхто не живе. У селищі багато простих дерев'яних будиночків «під туриста», є маленькі магазинчики, але нічого цікавого в них ми не помітили. Поїли ми смачно і дешево, в простій сільській їдальні з важкими дерев'яними столами. Сюди, в Бешумі, з'їжджаються у вихідні люди з Батумі, щоб подихати свіжим повітрям гір і відпочити. Природа тут м'яка і красива, околиці зайняті альпійськими луками.[/FONT]
[FONT=&quot]
[/FONT]
[FONT=&quot]А ось так виглядає власне саме селище:

[/FONT][FONT=&quot]

[/FONT]
[FONT=&quot]Зупинилися на ночівлю біля річки вже пізно ввечері: як не дивно, довго не могли знайти нормальне місце для з'їзду. До Батумі залишалося кілометрів 30.[/FONT]

 

[FONT=&quot]Ми стоїмо на ранковій батумській вулиці і їмо кавун. Поруч - три величезних евкаліпти і невеликий банан за парканом, немов зайве нагадування про те, що ми вже в субтропіках.
Батумі - здалося нам - найбільш багате, благополучне місто країни. Воно «назбирало жирок» давно, ще в радянські часи, та й зараз, як не крути, сюди їдуть люди з грошима: все-таки це курорт. Ми почали гуляти спочатку старими батумським вулицями, подалі від набережної, але і тут, в старих кварталах, будинки були переважно міцними і доглянутими, не такими, як на багатьох старих вуличках Тбілісі.

[/FONT]
[FONT=&quot]Старий Батумі нагадав мені Одесу: своїми внутрішніми двориками, своїм невловимим портовим духом. Ось, наприклад, вхід в лазню: ц[/FONT][FONT=&quot]я[/FONT][FONT=&quot] всюдисуща білизна - так по-одеськи!

Ну і, безумовно, вразив батумський Бульвар! Напевно, ніде більше в Грузії не виявляються так очевидно сліди оновлення та відбудови, як тут. Це вже майже Південна Європа, а місцями нагадує навіть Емірати.

[/FONT][FONT=&quot]


[/FONT]
[FONT=&quot]Побачили[/FONT][FONT=&quot] ми навіть будівлю, побудовану в стилі Антоніо Гауді, яка ще більше нагадала нам про Середземномор'я.


[/FONT]
[FONT=&quot]Я навіть не буду описувати місто: погодьтеся, навіть ці знімки говорять про його зовнішність. Зрештою, і вигляд ось цього батумського сміттяра говорить про дещо.[/FONT]

[FONT=&quot]В Батумі не так багато відпочиваючих. Звичайно, більше, ніж в інших містах Грузії, але для такого міста небагато. Чимало зустрічалося і росіян, і українців, і поляків, і німців. Галькові пляжі Аджарії просторі та чисті, на них люди не тісняться один на одному (що характерно для Криму), а розташовуються просторо і комфортно. Їжа в Батумі дешева, ми пообідали в ресторанчику (в туристичній зоні!) з вином, заплативши за трьох 15 доларів. Після цього важко зрозуміти, чому люди їдуть до Криму, а не сюди, враховуючи, що є відносно недорогі авіарейси і з Києва, і з Харкова.
[/FONT]
[FONT=&quot]І ще згадався черговий смішний випадок, пов'язаний з роботою грузинської поліції. Гуляємо по набережній. Попереду, нудьгуючи, сидить поліцейський. Лєна підходить.
- Скажіть будь ласка, де тут туалет?
Поліцейський: «Я знаю, що він тут є, але де - не знаю. Я недавно приїхав. Запитайте у людей! »
Він палець об палець не вдарив, та й не вдарить, я думаю, щоби самому розвідати цю вельми важливу для такого місця інформацію (де багато приїжджих). Якщо тільки випадково не дізнається. Або якщо йому начальство не скаже, що він зобов'язаний про це дізнатися.
Побачили ми неподалік від моря також ресторан «Україна», та не пішли до нього, розваживши, що українську кухню ми спробуємо і вдома, а грузинську краще спробувати в грузинських закладах. Можливо, ми припустилися помилки?[/FONT]


[FONT=&quot]Гуляючи по Бульвару, ми дізналися про співочі фонтани Батумі. Їх тут два: старий і новий. Включаються вони пізно ввечері, тому було розроблено план: їдемо зараз на море, купаємося і всіляко загниваємо, а надвечір повертаємося сюди, щоб подивитися фонтани. Так і зробили. Поїхали в бік Туреччини, і до самого вечора відпочивали на пляжі в селищі Гоніо.

[/FONT]
[FONT=&quot]Тут же зустріли красивий захід сонця.
[/FONT][FONT=&quot]
[/FONT]

 

[FONT=&quot]Пізно ввечері - знову Батумі. Дивимося фонтани. Видовище прекрасне. Звучить музика: то тиха, майже церковні переспіви в виконанні чоловічого хору, то енергійна і гучна.[/FONT]

[FONT=&quot]Повертаємося в Гоніо вже фактично в першій половині ночі.. При світлі фар встановлюємо намет неподалік від моря, в місці, яке вподобали ще засвітло. І засинаємо.[/FONT]





[FONT=&quot]Вранці виявилося - на вулиці похмуро і навіть прохолодно. Лізти в море особливого бажання не було. Не поспішаючи п'ємо каву, смажимо яєчню і думаємо: куди ж податися? В принципі, розглядалося два варіанти: або від'їхати в Кобулеті, стати в сосновому ліску біля моря і до завтра відпочивати «пасивно», або з'їздити в Кентрішський заказник . Чи варто говорити, що другий план швидко переміг, тим більше, що погода була «не пляжною».
Виїжджаємо з пляжу, і розмірковуємо з Лєною: найкраще в таких подорожах - це ранок: ти не знаєш, що піднесе тобі день, які зустрічі і враження, і від цього незнання вранці солодко стискається серце.[/FONT]

[FONT=&quot]Дорога в заказник, як і більшість доріг в цій поїздці, була незабутньо красивою. Схили гір тут лісисті, і серед лісу час від часу виринають будинки, біля яких ростуть мандаринові сади. Течуть струмки по схилах , поряд з проїжджою частиною дороги. Співають пташки та цикади. Загалом, щось біблійське.[/FONT]

[FONT=&quot]Ми зупинялися час від часу, щоб попити води або просто послухати природу, подивитися в її обличчя. Цього не можна зробити на ходу, заважає робота двигуна і зосередженість на дорозі. Побачили осторонь красивий горбатий місток, сфотографувалися. Такий вже зустрічався позавчора в районі Хуло. [/FONT]

[FONT=&quot]Ці місточки, дуже мальовничі, їх тут називають «турецькими». Дійсно, свого часу їх збудували турки, але думаю, що започаткували це древні римляни – вони позалишали такі містки на багатьох дорогах Європи. Скоріш за все, турки навчилися такій архітектурі саме в римлян.[/FONT]

[FONT=&quot]А потім ми побачили ліворуч біля річки, трохи нижче від дороги, великий старий будинок. Біля будинку спостерігалася картина, яка змусила мене зупинитися. По двору метушливо пересувалося чоловік п'ять пасічників у своїх костюмах, в центрі двору сиділа на стільці людина в рясі, а трохи оддалік стояв великий грузин в джинсах і капцях на босу ногу, щось говорячи пасічникам. Картина інтригувала своєю дивиною і навіть деякою безглуздістю: п'ять пасічників відразу зазвичай не працюють, адже бджільництво вимагає спокою і навіть певної інтимності. Ми заглушили мотор і вийшли з машини. Люди внизу подивилися на нас.
Можна до вас у гості? - Запитуємо.
- Звичайно, заходьте! - голосно закликала людина в капцях і джинсах. Так ми познайомилися з Мамукою.
[/FONT]


[FONT=&quot]В[/FONT][FONT=&quot] наступні хвилин 10 Мамука знайомив нас із ситуацією. Тут його пасіка, його наймані робочі. Пасіка не одна, є ще. Пасічників багато, бо справжній пасічник всього один або два, решта -хлопчаки, яких Мамука привчає до пасічної праці. Благословляє все це (тобто, забезпечує ідеологічну підтримку проекту) отець Михайло. Мед продається в основному не на базарах, а відправляється вмонастирі та церкви. Мамука вже в перші хвилини розмови познайомив мене зі стержнем своєї життєвої філософії: людина повинна жити по можливості так, як жили її предки, тобто, добувати собі на хліб насущний, працюючи на землі, на природі. При цьому вона повинна бути віруючою, і розуміти, що все і вся - від Бога. В свою розповідь Мамука встиг втиснути слова про те, що він сам будує з братом храм, працює на землі, при цьому дає можливість також заробити людям, якщо тільки люди не будуть лінуватися. Дізнавшись, що ми їдемо в заказник, і хочемо ще подивитися жіночий монастир, Мамука сказав, що вони з батюшкою саме зібралися туди, і візьмуть нас у свій джип, бо дорога далі геть погана. (Вона й до цього була дуже кепською).[/FONT]
[FONT=&quot]-[/FONT][FONT=&quot] А повернемося - хлопці нам приготують шашлик! – бадьоро повідомив Мамука. Справа набувала несподіваних, але приємних обертів.

[/FONT]

 

[FONT=&quot]Виявилося[/FONT][FONT=&quot], що від «будиночка бджолярів» до жіночого монастиря - всього кілька хвилин їзди. В салоні у Мамуки чоловічий грузинський хор співав церковних пісень, переді мною на передньому сидінні височіла фігура батюшки в рясі, і в усьому цьому було щось незвичайне.
Нас привітно зустріли монашки, цілуючи священникові руки. Ці церковні люди довго розмовляли про свої справи. Іноді до них підключався Мамука. Ми пересувалися ніби як біля них, але трохи осторонь. Місце було дивовижне!

[/FONT][FONT=&quot]Через деякий [/FONT][FONT=&quot]час [/FONT][FONT=&quot]нас[/FONT][FONT=&quot] покликали в[/FONT][FONT=&quot]трапезну[/FONT][FONT=&quot]. [/FONT][FONT=&quot]Черниці[/FONT][FONT=&quot] заварили[/FONT][FONT=&quot] смачну каву[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]нарізали [/FONT][FONT=&quot]фрукти[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]і ми [/FONT][FONT=&quot]сіли за[/FONT][FONT=&quot]стіл.[/FONT][FONT=&quot]Попередньо [/FONT][FONT=&quot]отець Михайло [/FONT][FONT=&quot]прочитав[/FONT][FONT=&quot] молитву.[/FONT][FONT=&quot]Все було [/FONT][FONT=&quot]якось [/FONT][FONT=&quot]просто і[/FONT][FONT=&quot] в той же[/FONT][FONT=&quot] час [/FONT][FONT=&quot]значимо[/FONT][FONT=&quot]. [/FONT][FONT=&quot]Самі[/FONT][FONT=&quot] господині[/FONT][FONT=&quot] за стіл[/FONT][FONT=&quot] не сіли[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]а залишилися [/FONT][FONT=&quot]трохи [/FONT][FONT=&quot]осторонь, [/FONT][FONT=&quot]все ж [/FONT][FONT=&quot]будучи [/FONT][FONT=&quot]«[/FONT][FONT=&quot]в зоні [/FONT][FONT=&quot]досяжності»[/FONT][FONT=&quot]для бесіди.[/FONT][FONT=&quot]Правда[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]російською [/FONT][FONT=&quot]вони [/FONT][FONT=&quot]володіли [/FONT][FONT=&quot]зовсім погано[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]за винятком однієї[/FONT][FONT=&quot]. [/FONT][FONT=&quot]Я[/FONT][FONT=&quot] так зрозумів[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]це була [/FONT][FONT=&quot]настоятелька[/FONT][FONT=&quot].

[/FONT]
[FONT=&quot][FONT=&quot]Ми [/FONT][FONT=&quot]розпитували [/FONT][FONT=&quot]монашок [/FONT][FONT=&quot]про їхнє [/FONT][FONT=&quot]життя.[/FONT][FONT=&quot]Особливо [/FONT][FONT=&quot]цікавило[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]як же вони виживають [/FONT][FONT=&quot]взимку[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]коли навколо [/FONT][FONT=&quot]багатометрові [/FONT][FONT=&quot]сніги [/FONT][FONT=&quot]і бродять[/FONT][FONT=&quot] ведмеді[/FONT][FONT=&quot] ([/FONT][FONT=&quot]за їхніми ж словами). [/FONT][FONT=&quot]Це була[/FONT][FONT=&quot] бесіда [/FONT][FONT=&quot]про життя[/FONT][FONT=&quot], що докорінно відрізняється [/FONT][FONT=&quot]від [/FONT][FONT=&quot]того, яким [/FONT][FONT=&quot]живемо [/FONT][FONT=&quot]ми[/FONT][FONT=&quot].
[/FONT][FONT=&quot]Потім ми з[/FONT][FONT=&quot] Мамукою [/FONT][FONT=&quot]ще [/FONT][FONT=&quot]обійшли[/FONT][FONT=&quot] околиці [/FONT][FONT=&quot]цього [/FONT][FONT=&quot]невеличкого [/FONT][FONT=&quot]монастиря. [/FONT][FONT=&quot]Навколо [/FONT][FONT=&quot]росли [/FONT][FONT=&quot]величезні дерева[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]і в одному [/FONT][FONT=&quot]місці я[/FONT][FONT=&quot] зняв [/FONT][FONT=&quot]незвичайну [/FONT][FONT=&quot]картину: [/FONT][FONT=&quot]з-поміж коренів величезного [/FONT][FONT=&quot]стрункого [/FONT][FONT=&quot]бука[/FONT][FONT=&quot] виростала [/FONT][FONT=&quot]немаленька [/FONT][FONT=&quot]вже[/FONT][FONT=&quot] ялина[/FONT][FONT=&quot].

[/FONT][FONT=&quot]
[/FONT][/FONT]
[FONT=&quot][FONT=&quot][FONT=&quot]Повернувшись[/FONT][FONT=&quot] до будинку[/FONT][FONT=&quot] внизу[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]ми виявили[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]що [/FONT][FONT=&quot]хлопці [/FONT][FONT=&quot]шашлик [/FONT][FONT=&quot]не зробили[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]а [/FONT][FONT=&quot]ходять [/FONT][FONT=&quot]з розпухлими [/FONT][FONT=&quot]обличчями[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]покусані [/FONT][FONT=&quot]бджолами. [/FONT][FONT=&quot]Бджоли[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]мабуть [/FONT][FONT=&quot]розлючені[/FONT][FONT=&quot] невмілим [/FONT][FONT=&quot]втручанням[/FONT][FONT=&quot] у своє життя[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]літали по[/FONT][FONT=&quot] всьому двору[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]і швидко [/FONT][FONT=&quot]загнали [/FONT][FONT=&quot]батька [/FONT][FONT=&quot]Михайла [/FONT][FONT=&quot]всередину [/FONT][FONT=&quot]джипу[/FONT][FONT=&quot]. [/FONT][FONT=&quot]Ми ж з [/FONT][FONT=&quot]Мамукою [/FONT][FONT=&quot]і Лєною [/FONT][FONT=&quot]прихопили [/FONT][FONT=&quot]м'ясо[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]і пішли [/FONT][FONT=&quot]геть[/FONT][FONT=&quot]з двору [/FONT][FONT=&quot]нанизувати [/FONT][FONT=&quot]його[/FONT][FONT=&quot] на шампури[/FONT][FONT=&quot].
[/FONT][FONT=&quot]У підсумку[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]звичайно[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]ми [/FONT][FONT=&quot]накрили стіл[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]бджоли [/FONT][FONT=&quot]заспокоїлися[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]і в дворі [/FONT][FONT=&quot]запанували мир [/FONT][FONT=&quot]і доброчесність.[/FONT][FONT=&quot] Батюшка[/FONT][FONT=&quot] вигулькнув [/FONT][FONT=&quot]з[/FONT][FONT=&quot] джипу[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]звично [/FONT][FONT=&quot]прочитав молитву [/FONT][FONT=&quot]і ми добре[/FONT][FONT=&quot] поїли[/FONT][FONT=&quot]. [/FONT][FONT=&quot]При цьому [/FONT][FONT=&quot]вина[/FONT][FONT=&quot] не було[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]бо [/FONT][FONT=&quot]нам потрібно [/FONT][FONT=&quot]було ще[/FONT][FONT=&quot] їхати[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]а [/FONT][FONT=&quot]горепашним [/FONT][FONT=&quot]бджолярам[/FONT][FONT=&quot]- продовжувати[/FONT][FONT=&quot] свою роботу.

[/FONT][FONT=&quot]
[/FONT][/FONT][/FONT]
[FONT=&quot][FONT=&quot][FONT=&quot][FONT=&quot]Залишок дня [/FONT][FONT=&quot]і весь вечір [/FONT][FONT=&quot]ми провели з [/FONT][FONT=&quot]Мамукою[/FONT][FONT=&quot]. [/FONT][FONT=&quot]Він [/FONT][FONT=&quot]показав нам [/FONT][FONT=&quot]храм[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]який [/FONT][FONT=&quot]вони будують [/FONT][FONT=&quot]разом [/FONT][FONT=&quot]з братом[/FONT][FONT=&quot]([/FONT][FONT=&quot]а брат [/FONT][FONT=&quot]його[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]між іншим[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]живе і працює в[/FONT][FONT=&quot]Києві).

[/FONT][FONT=&quot]
[/FONT][/FONT][/FONT][/FONT]
[FONT=&quot]І навіть весь пасічницький реманент Мамука купляє в Україні. Тут хочу додати декілька слів. Присутність, так би мовити, України в житті Грузії ми помічали повсюди. Я не кажу навіть про туристів. Наприклад, помітили – майже вся олія в грузинських магазинах – наша. Монашки в трапезній пригощали нас українськими цукерками. На дорогах, особливо в районі кордону, дуже багато українських фур з товаром. Набагато більше, ніж російських. Ми встановили в салоні свого авто маленький український прапор: дуже не хотіли, щоб по нашій мові нас сприймали як росіян. Грузини часто повторювали в розмовах: « Як погано, що ми з вами не маємо спільного кордону! Адже ми так схожі!» А ще: « Ви – велика країна, сильна, і ВОНИ з вами ТАК не поступили б!» - маючи на увазі анексію Південної Осетії. Я слухав це, і в душі гірко посміхався…[/FONT]





[FONT=&quot]

[/FONT]

 

[FONT=&quot]Мамука показав [/FONT][FONT=&quot]нам свої [/FONT][FONT=&quot]фермерські[/FONT][FONT=&quot] угіддя[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]де висаджені [/FONT][FONT=&quot]тисячі[/FONT][FONT=&quot] кущів[/FONT][FONT=&quot] винограду[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]ківі[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]і[/FONT][FONT=&quot] ще якихось [/FONT][FONT=&quot]невідомих [/FONT][FONT=&quot]мені[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]але важливих [/FONT][FONT=&quot]для бізнесу [/FONT][FONT=&quot]Мамуки[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]дерев.[/FONT][FONT=&quot]Він[/FONT][FONT=&quot] так емоційно розповідав[/FONT][FONT=&quot] нам [/FONT][FONT=&quot]про свою справу[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]що ми бачили[/FONT][FONT=&quot]: це [/FONT][FONT=&quot]захоплена[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]працьовита[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]віруюча і [/FONT][FONT=&quot]ПРАВИЛЬНА [/FONT][FONT=&quot]людина[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]що викликає [/FONT][FONT=&quot]до себе [/FONT][FONT=&quot]повагу і навіть[/FONT][FONT=&quot]деяке[/FONT][FONT=&quot] захоплення.[/FONT][FONT=&quot]
[/FONT][FONT=&quot]Чи варто говорити[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]що [/FONT][FONT=&quot]ніч ми провели [/FONT][FONT=&quot]в Кобулеті[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]в квартирі[/FONT][FONT=&quot] Мамуки[/FONT][FONT=&quot]. [/FONT][FONT=&quot]Їхали [/FONT][FONT=&quot]вранці з [/FONT][FONT=&quot]його[/FONT][FONT=&quot] гостинцями [/FONT][FONT=&quot]і настановами[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]з обіцянками [/FONT][FONT=&quot]приїхати[/FONT][FONT=&quot] на відкриття [/FONT][FONT=&quot]його[/FONT][FONT=&quot]дітища -[/FONT][FONT=&quot]Храму[/FONT][FONT=&quot].
[/FONT][FONT=&quot]Зараз у мене [/FONT][FONT=&quot]вдома є[/FONT][FONT=&quot] мішок [/FONT][FONT=&quot]чаю від[/FONT][FONT=&quot] Мамуки[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]і його [/FONT][FONT=&quot]гіркуватий [/FONT][FONT=&quot]каштановий [/FONT][FONT=&quot]мед[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]і його [/FONT][FONT=&quot]ріг[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]з якого вже [/FONT][FONT=&quot]нема чого [/FONT][FONT=&quot]пити, бо [/FONT][FONT=&quot]вино [/FONT][FONT=&quot]Мамукине[/FONT][FONT=&quot] випилось [/FONT][FONT=&quot]в перші [/FONT][FONT=&quot]ж дні [/FONT][FONT=&quot]по приїзду[/FONT][FONT=&quot]. [/FONT][FONT=&quot]Але все це[/FONT][FONT=&quot] дрібниці[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]звичайно, в[/FONT][FONT=&quot] порівнянні [/FONT][FONT=&quot]з тим[/FONT][FONT=&quot], [/FONT][FONT=&quot]що[/FONT][FONT=&quot] живе в моєму серці[/FONT][FONT=&quot] ПАМ'ЯТЬ [/FONT][FONT=&quot]про цю [/FONT][FONT=&quot]добру та [/FONT][FONT=&quot]правильну [/FONT][FONT=&quot]людину.


[/FONT]
[FONT=&quot]Зустріч з Мамукою немовби підвела якусь риску під нашою подорожжю. Ми вже трохи вибивалися з графіку, і після цієї зустрічі прийшло усвідомлення: цікаві зустрічі і несподівані заїзди залишилися позаду. Попереду - вже дорога додому, пряма і по можливості швидка.
Ми поїхали на схід, у бік Кутаїсі. Дорога була якоюсь не особливо цікавою, рівнини та селища, що переходять одне в одне, як у нас на Донбасі.
В Кутаїсі ми подивилися храм Баграта, як данину необхідним туристичним пам'яткам.[/FONT]

[FONT=&quot]І подивилися монастир Моцамета, як данину Мамуці, який говорив, що не можна бути в Кутаїсі, не подивившись цей монастир. Насправді, Моцамета (а якщо повністю - монастир Святих Давида і Костянтина) - дивовижне місце, як за своєю історією, так і по розташуванню. За переказами, тут поховані мученики Давид і Костянтин, що прийняли страшну смерть але не зрадили своєї віри. Зараз у монастирі знаходяться їх мощі. Під спеціальним ковчегом з мощами Святих зроблено прохід. Він дуже низький, і щоб його пройти, потрібно практично стати на карачки. Пройдеш - і здійсниться твоє бажання. Правда, думаю, для цього треба дуже хотіти і вірити, а не тільки повзати під ковчегом. Люди повзають, проповзли і ми.[/FONT]

[FONT=&quot]Сам же храм виріс на високому березі річки Ріоні, яка в цьому місці робить крутий вигин.[/FONT]



[FONT=&quot]До монастирського комплексу ведуть ось такі ворота:[/FONT]

[FONT=&quot]А сам комплекс виглядає ось так:[/FONT]

[FONT=&quot]Тут багато гарних, скоріше навіть душевних деталей, як от ці двері, наприклад, або це джерело.[/FONT]

[FONT=&quot]В самому ж Кутаїсі нам сподобався ринок. Тут було багато спецій, і тут я купив собі характерну шапочку-сванку.

[/FONT]

 

[FONT=&quot]В Кутаїсі ми шукали площу Давида Будівельника, як одну з відправних точок для знайомства з містом. В інтернеті повідомлялося, що в центрі площі стоїть кінна статуя цього Давида. За всіма прикметами ми вийшли на цю площу, але людину на коні так і не побачили. А побачили ось що:[/FONT]

[FONT=&quot]Тобто, виявилося навіть двоє коней, але без Давида. Зовсім зневірившись, почали розпитувати місцевих жителів, де ж ця площа, поки нарешті зрозуміли, що це вона й є, тільки Давида чомусь з коня зняли, замінивши другою твариною. Мабуть, кінь виявився важливішим.
Рухаючись далі в бік Горі, проїхали декілька «гончарних селищ», головне з яких - Шашура. Тут продається незліченна кількість виробів з глини. Вони досить дешеві, наприклад, хороший глечик на 2 літри коштує 15 ларі (приблизно 65 гривень). Спочатку здається, що виробів багато, але потім розумієш, що у всіх номенклатура товару приблизно однакова. Ніде більше в Грузії не можна купити гончарні вироби дешевше, ніж тут.[/FONT]

[FONT=&quot]Ми помітили, що існує певна спеціалізація. Закінчилися гончарні вироби - пішли селища різьбярів по дереву, потім - селища з гарячою кукурудзою, потім - з незвичайними солодкуватими лавашами - ось такими:

[/FONT][FONT=&quot]
[/FONT]
[FONT=&quot]У цей день ми знову ночували біля річки, десь під Григолеті.[/FONT]

[FONT=&quot]Зранку до нас в гості завітали місцеві бики.[/FONT]

[FONT=&quot]Я дивився на цих тварин і трішки сумно думав: «Адже це - останній ранок в Грузії». До вечора, дасть Бог, ми перетнемо кордон.
В'їхали в Горі. Відразу рушили в бік ринку. Припаркувалися неподалік ось від цієї скульптури:[/FONT]

[FONT=&quot]З нею пов'язана маленька смішна історія. Ми пішли гуляти по ринку, і коли вже потрібно було повертатися до машини, я почав питати: а де тут скульптура - вершник на коні? І ніхто мені не міг відповісти, природно. Я злився. Ледве знайшли машину, і тут тільки ми зі сміхом помітили, що це за «кінь»!

[/FONT]
[FONT=&quot][FONT=&quot] На ринку в Горі ми їли дивовижні за смаком тортики, і пили таку ж дивовижну каву. Це була найкраща кава за всю поїздку.
Солодощі Горі.
[/FONT][/FONT]
[FONT=&quot][FONT=&quot][FONT=&quot]А ось серед якох "лаштунків" працювала ця харчівня:

[/FONT][/FONT][/FONT]
[FONT=&quot]Ну і як же побувати в Горі, і не побачити знамените… ні, не музей Сталіна, а печерне місто Уплісцихе! Хоча треба визнати, що після Вардзії його масштаби вже не вражали. Тим не менш, ми не пошкодували.
Тут, в Уплісцихе, вражають не так розміри, скільки історія. Адже місту близько 3 тисяч років! Колись, ще задовго до християнської епохи, тут було місто язичницьких жерців, і був тут Храм Сонця. Потім, як це водиться у людей, перемогли християни і вигнали та знищили жерців, а їхні храми перебудували в християнські. Ще пізніше такий же фінт з християнами зробили монголи. Змінювалися володарі і віровчення, а камені дивилися на все це, як дивляться й зараз.[/FONT]
[FONT=&quot][FONT=&quot][FONT=&quot]
[/FONT][/FONT][/FONT]
[FONT=&quot][FONT=&quot][FONT=&quot][FONT=&quot]Біля входу в комплекс (а вхід платний, коштує 5 ларі) є музей, в котрому можна додатково, за ту ж ціну, дізнатися про історію Уплісцихе. І навіть подивитися невеликий навчальний фільм, але тільки англійською мовою.
А ще в Уплісцихе живуть ось такі варани.[/FONT][/FONT][FONT=&quot]



[/FONT][/FONT]
[/FONT]

---------- Додано в 21:47 ---------- Попередній допис був написаний в 21:38 ----------

[FONT=&quot]Після Уплісцихе ми заїхали ще в Мцхету. Це місто називають « Грузинським Єрусалимом» , це серце Грузинської Православної Церкви. Звичайно, подивилися храми Джварі і Светіцховелі, а також монастир Самтавро. Але все це вже якось галопом, просто «щоб відзначитися". Не було вже ні часу, ні сил душевних. Тому я не буду тут їх описувати. Нехай і у звіті залишиться так, як вийшло насправді - швидкоплинно.
Викладу, мабуть, тільки ось цей знімок - дуже традиційний: зустріч двох річок біля храму Джварі: Арагви і Кури.

[/FONT][FONT=&quot]

[/FONT][FONT=&quot]Ми поспішали додому. Проїхали Хрестовий перевал під дощем, тому тут не було тієї пилюки, що зустріла нас три тижні тому. Зате проїжджа частина була розмита потоками дощу, до того ж налітали щільні заряди туману. У долину перед Казбегі ми спустилися вже ввечері.

А була у нас вже давно одна дивна думка: обов'язково заїхати знову в ущелину Джута, щоб купити сир у тієї бабусі, в якої купляли його першого дня.
[/FONT]
[FONT=&quot]Звертаємо на Сно. Вже зовсім звечоріло. Їдемо в сутінках. Кажу Лєні: "А раптом вона вже спить?"
- Купимо у іншої, - якось невпевнено відповідає Лєна.
В'їжджаємо в село і рухаємося до того джерельця, де застали тоді бабусю.
Біля джерельця, в сутінках, розрізняємо фігурку жінки. Вона повертає голову на світло фар. Це була НАША бабуся. Щось клацнуло і замкнулося.[/FONT]




[FONT=&quot]Ми стояли в ТІЙ церкві, що пахла тоді, три тижні тому, гірським сіном. Тепер сіна вже не було, а були дві свічки, які ми запалили в темряві. Подорож залишилася в минулому.
В салоні машини відчувався легкий запах нового бабусиного сиру. Спасибі тобі, Грузіє! Спасибі вам, добрі люди, яких ми зустріли в дорозі! Ми будемо ще зустрічатися.[/FONT]


[FONT=&quot]
[/FONT]

---------- Додано в 22:03 ---------- Попередній допис був написаний в 21:47 ----------

Ось так закінчилася наша подорож. Насамкінець я хотів би дещо сказати. Ну, звичайно, велике спасибі тим людям, хто читав мій звіт та писав, що він файний. Мені приємно, що вам сподобалося! Я би дуже хотів, щоб ці сторінки спонукали вас до подорожі в чудову країну - Грузію. Я впевнений, що побачите ви її трохи інакше, ніж я, ажде всі ми - різні. Але я нітрохи не сумніваюся, що в основному ми будемо єдині - люди Грузії мають велике серце, і цьому ми повинні в них вчитися.

Я навіть не буду приховувати, що зареєструвався тут саме для того, щоб написати про свою поїздку. Цей звіт - просто переклад мого звіту на форумі Вінського - форумі автотуристів. Але той форум - російськомовний, а мені з самого початку хотілося знайти ресурс, де спілкуються українською, щоби розповісти про свої враження рідною мовою. На жаль, це виявилось нелегкою справою, бо всі , навіть київські форуми насправді - російськомовні. А ЛФ я читаю досить регулярно, адже хоч і живу вже десятиліттями в Харкові, та зріс в невеличкому селі на Львівщині.
І ще, цей звіт тут - подарунок одному львів"янину, близькій та навіть рідній мені людині. Агов, Ігоре, привіт!! Я ж обіцяв тобі, що ти прочитаєш про мою Грузію саме тут"

 

Величезне дякую за таку цікаву розповідь про подорож . Тепер я знаю ДЕ хочу побувати.

Скільки часу тривала ваша подорож і скільки км ви проїхали за цей час?

Чи подорожували ви раніше ?

Куди плануєте ще ?

 

Вся подорож зайняла 21 день. За цей час проїхали 5890 км. - трохи не дотягнули до шістки. Я їздив на 92-му бензині, тож підрахував, що на 1км. шляху витрачував 68 копійок. Самі порахуйте, що мені вийшло на бензин.
Взагалі-то, такі подорожі неймовірно дешеві. Адже ми більшу частину шляху живемо в наметі, а не в готелях. Люди, з якими спілкуємося, вважають, що це дороге задоволення. - Зовсім ні! Наприклад, на цю поїздку ми витратили приблизно 12000 гривень. Так, це не копійки, звичайно, але ж погодьтеся - три тижні дуже цікавого відпочинку на трьох - це зовсім небагато. Це дешевше, ніж найбільш дешеві путівки в турагенціях, де нема основного - Свободи у власних діях. А тут ти - творець свого маршруту.

Така автоподорож у нас друга. Минулого року ми їздили до Європи. Мій звіт про цю подорож є на фрумі Вінського: http://forum.awd.ru/viewtopic.php?f=840&t=179565

- Не скажу. Планів багато, але грошей бракує. Якщо буде цікава подорож, обіцяю написати про неї.
Між іншим, якби я жив у Львові, я би спробував поїхати до Туреччини через Болгарію. Це було б дуже цікаво!! Потім можна було б повернутись назад тією ж дорогою, а можна й через Грузію, Північний Кавказ та Україну. Це була б просто бомба! Правда, на такий шлях потрібен місяць часу, як мінімум.
Ще мене часто запитують, чи не страшно нам їздити таким чином. Відповідаю - зовсім не страшно. Треба тільки вірити, що світ переповнений добрими людьми - і вони обов"язково будуть вам стрічатися в великій кількості. Треба самому бути відкритим, добрим, поважати звичаї та погляди тих людей, до яких їдеш. Ну і, власне, треба мати голову на плечах.

 

Бажаю Вам здійснення планів, щоб все вдалося!

А ми будемо чекати на цікавий звіт про подорож.

 

- Дякую!
Ну, звичайно, кожна людина бачить світ своїми очима. Хоча, взагалі, ті дописи, що я стрічав на інших форумах - на 90 відсотків схвальні. Дуже мало поганих відгуків. Чи Ви мали на увазі щось інше?

- А так як ми - це треба мати певні навики туристичного життя, звичайно. Але ж - самі знаєте - є багато інших способів. Можна, наприклад, їздити, а ночувати в готелях чи хостелах. Можна взяти в аренду авто (правда, в Грузії це значно дорожче, ніж в Європі). Можна взяти в аренду авто разом з водієм (якщо дозволяють фінанси). І це, між іншим, буде дешевше, ніж брати "голе" авто в прокатній фірмі.
А якщо у Вас там багато друзів - вони самі будуть Вам і гідами, і водіями. Правда, в цьому випадку доведеться пити багато вина. Та хіба це найгірше в житті?

 

Ну, це Ви трішки ... загнули. Ми теж не спали всі дні в наметі, про що в мене написано. Інакше до кінця подорожі ми б так смерділи, що нас в "присутственні місця" вже й не пускали б. Згадайте - ніч в Шатілі у Шато, 2 ночі на дачі в Тбілісі, де була гаряча вода, готелі в Карсі та Юсуфелі, ніч в Кобулеті у Мамуки. Маємо 6 ночей - це вже практично третина дороги. Ми ще минулого року дійшли висновку, що бажано ночувати в наметах не більше трьох ночей поспіль. Потім - готель чи інше місце, де можна привести в порядок себе та свої речі .