Єреван. Враження від подорожі.

Весілля (1 ч)​

Якось, молодий юнак побачив дуже красиву і скромну дівчину в церковному дворі. Вона прийшла туди із батьками. Юнак милувався нею на відстані, а коли дівчина із сім’єю пішла додому, то він поплівся слідом, не в силах відірвати очі, розвернутися, піти в інший бік. Вона зайшла із батьками в дім і сонце наче сіло посеред дня… Але тепер він знав цілих два місця у їхньому містечку, де можна було її зустріти.

Щонеділі він чекав під будинком і тінню супроводжував свою мрію, не сміючи показатися на очі. І чим довше він спостерігав за її родиною, тим більше розумів, що до неї не підпустять аби кого, що родина надто традиційних поглядів і високих вимог, і такому як він, реперу-мрійнику, вчорашньому школяру без цілей, без грошей, без роботи, без освіти, так далеко до тієї планки, за якою починається хоч якась надія наблизитися до цього янгола і з красивим ім’ям і чарівним обличчям.

Пройшло вісім років до того дня, коли вони заручилися. Вісім років наполегливості, праці, роботи над собою. Вісім років завоювання її серця і довіри її батьків. Вісім років перетворень із закомплексованого підлітка у впевненого і вартого поваги чоловіка. Багато чого траплялося за ці вісім років: і суперники-претенденти, і армія, і переїзд її родини у велике місто.

Та він подолав висоту! Пройшов усі випробування! І рівно через 365 днів після заручин вони одружилися!

Звичайно ж, кульмінація такої історії не могла бути посередньою. Отже, весілля було чарівне!

Вірменські весілля проходять за одним і тим же сценарієм. Об 11 годині гості нареченого збираються у нього вдома. О 12 наречений зі своїми гостями їде додому до нареченої, де вона його чекає в оточенні своїх рідних і друзів. О 13 у церкві відбувається одруження, після чого усі гості за молодятами їдуть до нареченого додому. Потім усі їдуть по красивим місцям фотографуватися. І об 18 годині усі збираються за святковим столом. І там весілля відбуваються кожного дня в тижні, а не як у нас: у п’ятницю та неділю, бо так РАГС працює.

Народна музика супроводжувала усе весілля.
Кілька музикантів з народними інструментами прибули додому до нареченого і коли прийшов час їхати за нареченою, після того, як друзі, родичі познайомилися(хто не був знайомий), поспілкувалися, підійшли до святково вбраного фуршетного столу, підняли бокали під напутливі промови, залунала традиційна музика, під яку усі гості, разом з нареченим, пританцьовуючи вирушили із дому. На вулиці не відразу посідали по автівках, а завзято потанцювали під під’їздом, голосно вигукуючи, аби привернути увагу сусідів і перехожих, демонструючи красеня нареченого, свої святкові вбрання і урочисто прикрашені коробки із подарунками для нареченої.


Взагалі, ці коробки – щось неймовірне. Я так милувалася цією деталлю. Вони являють собою скриньки у біло-рожево-бежевих тонах, із прозорими боковинами, кришкою прикрашеною великими штучними квітками. Всередині різні подарунки: в одній черевички нареченої із чимось, схожим на фату (може вона і є). В другій усілякі фрукти красиво розкладені, як у чарівній вітрині. В інших якісь маленькі баночки, пакуночки, згорточки. Як потім з’ясувалося, ці баночки, пакуночки потім роздають присутній серед гостей неодруженій і незаміжній молоді.

Ці скриньки весь час носять за собою дружки, хрещені і показують їх, наче вихваляються.
Здається, це в них традиційно, такі прикрашені скрині продаються вже готовими у весільних салонах.


Після того, як під’їхали до будинку нареченої, музика і танець повторюються. Близькі і друзі нареченого так дають знати, що прибули. Танцюють, аж доки не вийдуть представники від нареченої - молоді подружки із якимись коробочками, теж подарунками. Це означає, що нареченого чекають і він бажаний. І тільки коли подружки приєднавшись потанцювали разом із гостями нареченого, після цього усі заходять у дім нареченої.

Наречений із батьком і друзями проходять у вітальню до святкового фуршетного столу. Біля столу збираються тільки чоловіки з обох боків. Там про щось домовляються, висловлюють якісь побажання. Жінки в цей момент скромно стоять осторонь, не наближаються.


І ось батько нареченої дає знак, що він згоден. Із кімнати нареченої лунає ім’я нареченого – це подружки нареченої хором кличуть його. Він іде на голоси, входить до кімнати нареченої, дарує їй квіти, бере за руки і виводить до вітальні.

Починається загальне радіння, до столу тепер можуть підходити усі, щоб пригубити келих і сказати побажання молодим і обов’язково сфотографуватися із ними. Зважаючи на кількість гостей, цей процес фотографування на фоні молодят, здається нескінченним.

Мама нареченої пустила сльозу тихенько, біля стіночки – її старша донька тепер не буде жити з нею. Вона іде у дім чоловіка. Про це нагадує велика біла валіза на колесах коло виходу, в якій зібрані речі молодої.

Наречений і наречена не їдуть у окремих автівках, як у нас. Молодий відразу запрошує молоду у авто, в якому приїхав і вони відтепер вже разом.



Але, як же без танцю? Музиканти біля під’їзду грають, гості починають танцювати і радіти, до них приєднуються вже двоє молодят. І тільки після цього ритуалу уся орава, разом з білою валізою і скринями, завантажується у мерседеси, лексуси і ленд крузери (А як же! Головне - продемонструвати гостям увесь шик і блиск!)

Одружуватися їдуть у церкву.

Традиційна вірменська церква - щось середнє між католицькою і православною: вівтар як в католицькій, лави по обидві сторони зали (жіноча і чоловіча половини), а на стінах образи святих. Свічки є, але в окремій кімнаті. І підсвічники геть не такі як у нас (але про це детальніше у розповіді про прогулянки по місту).

Гості займають місяця у залі, але зараз діляться не за статевою ознакою, а за принципом «сторона нареченого» «сторона нареченої». Батьки – в окремому місці, збоку від вівтаря.

І ось, коли усі розсадилися, у церкву заходять молодята у супроводі двох свідків і двох хрещених весілля.
Сама процедура досить динамічна і не розтягнута, як в православних традиціях. Священик одягає молодим на голови металеві корони ( їх не треба нестерпно тримати на витягнутій руці і вони передбачливо зроблені у формі напівкола, щоб можна було на різні розміри голови вдягати. Хрещені тримають хрести над молодими, священик читає молитву. Потім причащає, обходить навколо вівтаря, тримаючи Біблію поперед себе. Потім молоді, свідки і хрещені розписуються у якомусь журналі і все, можна вітати! Тільки спочатку усі по черзі підходять до священика і вклоняються хресту.



Дуже красивий ролик повинен вийти, бо біля церкви і дощ із пелюсток троянди влаштували, і білих голубів випускали (дублі два, або три ), і квадрокоптера із камерою у небо запускали.

 

Весілля (2 ч)​

Після церкви уся делегація їде до будинку нареченого і там молодих зустрічає свекруха із хлібом і сіллю лавашами і медом.

Лаваші вішає кожному на плече, а медом частує.

Але, спочатку музиканти, танці. Цукерками теж посипає мати молодих, тільки у нас так випроваджують, а в них зустрічають.


Перш ніж переступити поріг дому, треба розбити по тарілці ногою. Мабуть, це аналог нашому биттю келихів на щастя. /Хоча, моя покійна бабуся мала великі упередження щодо щастя від навмисного биття посуду. Може через те мої весільні келихи були із срібла /


Наречений розбив тарілку з першого разу. А наречена така тендітна , що навіть стрибання на підборах не було переконливим для скляної тарілки


Ну і знову, музИки, танці, святковий фуршет, побажання і черга на фотографування із молодими. Потім катання до красивих і визначних місць для фотосесії. Тут усе ідентично з нашими традиціями.


І лише близько шостої години, добряче втомлені від цілоденної біготні та літньої спеки в кінці жовтня, але щасливі, молоді прибувають у ресторан.


Ресторан був вибраний чи не найкращий у місті. Це спеціальний заклад, в якому проводять весілля, або ще корпоративи.

Дуже велика зала, така велика, що столи, які вміщають в середньому 12 осіб кожен, здавалися маленькими круглими столиками. Усього 12 столиків, по 6 вздовж кожної з двох довших паралельних стін і вони займали лише 2/3 довжини зали. Тобто, це було невеличке весілля, на якихось там 150 душ . Сцена із усім необхідними акустичним і світловим обладнанням, в залі теж кілька видів освітлення: від помпезних урочистих люстр, до театральних софітів і дискотечних кольорових блималок. Є навіть кран для відео зйомки . Вздовж залу спеціальні ніші зі столами, для більш зручної і оперативної роботи офіціантів при обслуговуванні великої кількості гостей. Тобто, приміщення гарно продумане для обслуговування масштабних заходів.


Коли гостей розсадили, у залу ефектно зайшли молодята і станцювали свій перший танець. Звідкілясь узявся густий білий туман, який закрив усе в залі, що було нижче колін і складалося враження, що ця чарівна пара у центрі зали – янголи, які танцюють в небі на хмарах. А столи із гостями буквально парять в повітрі. Неймовірно натуралістичний спецефект!


Тільки після танцю молоді, нарешті, змогли сісти поїсти і перепочити. Бо гостей до цього моменту, вже на повну частували і годували.


У кожного столика був свій офіціант, який пильно дбав про те, щоб келих у кожного гостя був наповнений. При чому, офіціант пам’ятав вибір напою кожного з гостей. Підкладав їжу, змінював тарілки і столові прибори із кожною зміною страв. Не треба було тягнутися через увесь стіл за ооон тими грибочками. Достатньо було поглядом натякнути офіціанту, що ти їх хочеш.
Уявіть, НІЯКОГО САМОГОНУ у пляшках з під коньяку! Ніякого Живчику у дволітрових пластикових цебрах Мінеральна вода, пепсі і кока-кола, севенап, фанта – усе це подавалося на стіл у скляних пляшках 0,33 л і як тільки розливалася одна, тут же офіціант замінював її на повну! І так 6 годин підряд, офіціанти стояли непомітними, як вишколена королівська варта і завжди були готові, як тільки потребувалося їх втручання.


До гостей на вірменському весіллі відносяться не так, як у нас. Там гостей не мордують конкурсами, не влаштовують їм квестів, не хвилюють збиранням з них грошей, не змушують ковтати горілку, усіх з однієї чарки , навіть виголошувати побажання, запинаючись від хвилювання на очах у чисельної публіки. Їх тільки годують, як на забій і розважають. Тобто, ніяких незручностей гостям не створюють.


Здається, ми були єдині гості, які мали певні незручності: ми взагалі не розуміли, коли можна вручити молодим подарунки Це якийсь кошмар, повинна вам сказати. От чого я точно так там і не взнала, то це того, як і коли гості вручають свої весільні подарунки Мені вже ввижався кошмар, як ми йдемо звідти разом із подарунками
От як у нас: випили, закусили і пішли з тацею і чаркою по колу, збирати данину. А потім ще й проголошують, скільки зібрали. Або взагалі спочатку поставили молодих, на шляху до столу і усі присутні вишикувалися, як на причастя, й потягнулися до молодих скидати тягар конвертів з грошима та коробок із мультиварками.


А тут, ніякої черги, ніякого сигналу. Нє, може тамада і повідомляв той секрет, але нам його ніхто не хотів перекладати. Я вже і між іншим питала, і в лоб. Мене тільки заспокоювали: «а, та не хвилюйся, ми тобі скажемо» і ВСЕ! Весь час або щось динамічно відбувається, або голосно галасує музика. Тобто, не влучиш навіть моменту, бо немає такого часу, щоб або спокійно молоді сиділи за столом, або їх увага не була зайнята тамадою, тощо. І коли вже розрізали торта і подали каву, я зрозуміла, що зараз почнуть розходитися, мої нерви не витримали Тільки коли я почала голосити: «Де тут у вас книга скарг?! Неподобство! Гостям слова не дають!» - мати нареченого завернула молодят, які знову десь йшли зі свого місця і ми змогли підійти та привітати
Тільки бабуся нас ще й посварила, за те що подарунки дарувати надумали. А потім за те, що я її називала на «Ви»


От вміють же вірмени створити тобі враження твоєї винятковості


Перед поїздкою @manur припустив, що на столі будуть якісь національні страви. Але на цьому весіллі усе було досить по-європейські. Ну, або якщо шашлик чи смажених перепілок вважати національною вірменською стравою. Але все було дуууже смачним, просто неймовірно смачним і вишуканим! Тобто, за кухню 100 із 100.


Взагалі то, на цьому весіллі більшою екзотикою і ексклюзивом ніж страви на столі, були гості з України. Вдивлялися так, якби оце вам повідомили про гостей з Марсу А одна сторона так тим хизувалася перед іншою, що здається виграла негласний конкурс «Хто кому більше носа втре»

 

Весілля (3 ч)​

Розважали гостей піснями, танцями, анекдотами. Окрім артистів, на сцену піднімалася теща – вона піснею привітала дітей.



Наречена продемонструвала сюрприз нареченому у вигляді танцю, а наречений в якості сюрпризу виконав власний реп, присвячений нареченій.


Букет нареченої ловили не тільки дівчата. Було ще й викидання бутоньєрки нареченого, яку ловили неодружені хлопці! А потім, усім присутнім незаміжнім і неодруженим роздали оті подаруночки із красивих скриньок, з якими носилися цілий день. Моя донька теж потрапила до списку незаміжніх дівчат і отримала свою порцію подарунків.



Симпатична прикрашена скляночка на пам’ять із квіткою всередині і якийсь спеціальний весільний коржик, мабуть на кшталт наших шишок.


І знову про паління: на столах стояли попільнички, що мало на увазі паління прямо за столами. Але ні рідні, ні друзі собі того не дозволяли. Усі чемно виходили кудись, щоб не було видно. Палили лише за одним столиком.

А засмерділи усю велику залу!

Це були гості з роботи, із банку (ну, тобто не слюсарі із заводу). Висновки робіть самі.


Ми із задоволенням танцювали разом з усіма гостями. Було дуже багато національної музики. Ми швидко вивчили правильні рухи під ту музику і вони були не складними.


Коли вечір добіг кінця, то було таке тепле і приємне відчуття від того, що приїхали і познайомилися із чудовими людьми, що все відбулося на диво ідеально і нічого не засмучувало настрою цього дня, від того неочікуваного рівня заходу і незабутніх вражень на все життя.


І вже близько першої години ночі ми обняли усіх наших нових родичів на прощання і 400 метрів до місця ночівлі прогулялися пішки по нічному місту. В мене не вистачає гідних слів, щоб описати свої відчуття. Усе в цей день було неймовірно чарівно!

 

Ой, як сподобався ваш звіт! Яке ж прекрасне весілля!Звичайно, таке свято пам'ятатимеш довго.
Така краса і надзвичайна вишуканість в усьому. А яка історія кохання!

Латаночко, я зрозуміла, що наречений ваш знайомий, чи родич?

 

Друг, споріднена душа. Багато років спілкувалися на відстані. Але тепер мені сказали, що я можу впевнено стверджувати, що маю там родичів
Якось так.

 

Знаєш, я навіть синові скинула посилання, щоб він подивився, як армяни справляють весілля. Він має багато друзів в Грузії, кожен рік там подорожує та відпочиває, йому подобаються краса Кавказу та традиції.
Хоч армяни і грузини не дуже між собою...як я розумію, але буде радий подивитись, не сумніваюсь.
Щодо п'яних конкурсів-розваг на наших весіллях, то я повністю згодна - вони не потрібні.

 

Чекаємо ще ваших дописів в темі. Вибачайте нашу настирність.

 

Дякую всім!
Овації публіки додають сили артисту

 

Надзвичайно красиво, а тобі Латано, варто братись за перо...

 

Та... підпрацьовую трохи

 

Місто (преамбула)​

Почну з того, що в місті Єреван я орієнтувалася ще до того, як приїхала.

Кожен має свій, як би мовити, пунктик, і мій полягає в тому, що я не можу дозволити випадку керувати моїми справами, бо неприємні сюрпризи здатні змарнувати решту вражень. Тому, усе мушу розпланувати до дрібниць, ну хоча б там, де можу. Особливо це стосується поїздок.

Маю заздалегідь собі уявляти де і що буду робити, в який день і о котрій годині дня краще, де знаходяться місця, які потрібно відвідати, де краще зупинитися, щоб то було поруч. Обов'язково мушу знати, які чекають умови там, де перебуватиму. Якщо виходить зв'язатися і познайомитися заздалегідь – це взагалі супер! Тоді я маю відчуття, що їду до вже добре знайомих людей і вітаючись при зустрічі вже можу звернутися на ім’я.

Слава Великому Інтернету - все це можливо!
Я вивчаю на онлайн мапі кожен закуточок міста, мандрую по вулицям за допомогою панорамних знімків. Завдяки цьому, чуже місто мені вже не здається таким незнайомим, коли потрапляю до нього. Я дізнаюсь як виглядають будинки, де є дорога, а де начебто є, але немає проходу. За допомогою Гугла прокладаю оптимальні маршрути. (Під час поїздки у Польщу дуже в тому допоміг @manur ! Навіть більше – став для нас особистим провідником по Варшаві і роздобував у місті необхідні контакти під час планування поїздки!)

Так от, ще вдома, за допомогою інтернету знаходжу усі визначні місця, дні і час коли відкрито, або коли рекомендують там побувати, вартість квитків, враження людей, які там вже побували, а також те, що можна подивитися дорогою до них. Складаю собі таку табличку відвідувань, враховуючи графіки роботи, розташування і відстані. Відмічаю, де на шляху є банки, банкомати, пункти обміну, продуктові магазини, кафе і все те, що дозволяє не відволікатися у подорожі на різні побутові дрібниці. Дуже не люблю стояти в чергах, або щось довго чекати. А ось таке планування дозволяє заповнити усі часові віконця чимось корисним і толковим. Якщо натраплю на якісь цікаві розповіді про місця майбутніх відвідин, то збираю їх в один буклет і роздруковую, щоб можна було дорогою прочитати. Ну, коротше – та ще зануда

Дуже корисна справа – відгуки інших людей! Завдяки позитивним я знаходжу найкращі місця. А завдяки негативним уникаю небажаних явищ і подій, бо немає таких питань, які не можна вирішити. Особливо, коли проблема не спіткає тебе зненацька.

Починається ця лихоманка разом із ідеєю про поїздку. А це може бути і за багато місяців. І так захоплює, що часто бува тільки о 5-тій ранку розумію, що через годину на роботу збиратися

Мої дуже вдячні якщо я їх не втягую у підготовчий процес, дуже тішаться потім результатом і вихваляють маму. Ну і ладно… Все одно, нікому не можна довірити такої відповідальної справи

За моїми планами, часу нам би вистачило тільки на оглядини самої центральної частини міста, яка описана колом вул. Мартіроса Сар’яна і вул. Хаджян. Ну і дещо трохи за межами цього кола.

Можна було б подивитися якісь древні руїни, або стародавній монастир у горах. Але, зважаючи на відстань і відсутність сполучення, ми б витратили весь день на одну якусь пам’ятку. Та зважаючи, що ми взагалі нічого не бачили, в тому не було ніякого сенсу.

Я не буду вдаватися у подробиці відвідування усіх місць. Зрештою, можна пошукати відгуки в інтернеті і описи. А я лише передаю свої суб'єктивні враження



​

 

Місто (1 ч)​

Перше, що відрізняє Єреван – це будинки червоного кольору. Матеріал з якого вони збудовані зветься туф, представляє собою вулканічну горну породу і це вам не бетонні плити.

В цілому, Єреван у своїй архітектурі демонструє дві крайнощі: розкіш і нетрища. А десь між ними -глибокий совок.

Ось ці залишки будівлі знаходяться в 100 метрах від найдорогшого і найшикарнішого кварталу «Сєвєрний проспєкт» .



А ось приклад, коли взагалі ділять одну вулицю. З одного боку дорогі нові будівлі, а з протилежного якісь хащі і розвалюхи.



Зате, через такий колорит неважко орієнтуватися на вулицях Єревану, і якщо раз проходив якоюсь вулицею, то вдруге впізнаєш її 100-відсотково.




«Сєвєрний проспєкт» - це вулиця виклик!


Вона буквально перерізає місто по діагоналі, навпростець від однієї центральної площі – Свободи, до іншої центральної площі – Республіки. Через це на перетині з іншими вулицями, будинки Сєвєрного проспєкту мають не прямі кути, а тупі і гострі.

Ця вулися повністю закрита для транспорту, із самого початку так розраховано. Тому, тут немає звичної проїжджої частини і тротуарів. На всю ширину проспекту – тротуар. В двох чи трьох місцях проспект перетинають вулиці і там пішохідні переходи теж не рівно намальовані, а навкіс.


А в одному місці проспект перетинає ціле перехрестя. Уявляєте собі таку зірку Давида: перехрестя в якому не 4, а 6 напрямків! Читала, що нерухомість на цьому проспекті можуть собі дозволити лише вірмени із числа багатої закордонної діаспори. Звичайні люди цією вулицею тільки прогулюються. Вздовж самі бутіки, ресторани, але цінник самі розумієте який.
Під проспектом є підземний проспект. По суті, це торгівельний центр під землею на довжину проспекту.



А ще рівнем нижче – паркінг.

 

Армяне всегда были богатыми. Они с древних времен славились своими ремесленными способностями, основательностью, умением работать и, главное, зарабатывать. Вряд ли найдешь армянина, который был бы алкоголиком или потерянным для общества человеком.
Недавно в Москве один армянин женил сына. На его свадьбе пел Киркоров, да кого там только не было. Пугачева была, Песков был, Ксюша Собчак тоже была.
Свадьба века ))

А вообще смотришь и завидуешь. Ну ладно, у нас в Харькове таких проспектов нет. А в Киеве?

 

Місто (2 ч)

​

На Севєрному проспекті царить свято! Звичайне буденне свято, щовечора, як і має бути у найкоштовнішому кварталі столиці країни.

Цікава деталь – скрізь по місту є фонтанчики для пиття і проспект не виключення.

Але ми не пробували з них пити, взагалі не вживали місцеву воду, тільки бутильовану, бо не мали часу на адаптування, то ж не влаштовували експериментів шлунку.

«Сєвєрний проспєкт» є продовженням площі Свободи, яка в свою чергу є продовженням каскаду. Таким чином здається, що святкова життєва енергія бурхливим потоком скочується з висоти каскаду, заливає площу Свободи з її оперним театром і лебединим озером, і далі, бурхливим потоком омиває «Сєвєрний проспєкт».



Щодо оперного театру – не можу собі вибачити, що двічі проходили повз, раз ввечері і потім ще вдень, і жодного разу мене не відвідала думка зайти всередину





Зате, неочікувано багато часу провели біля лебединого озера. Саме озеро – звичайне озеро. Неглибоке, із бетонним дном, має форму коми. Посередині є острівець з деревами і високою травою. Там стоїть будиночок для лебедів і туди веде лише маленький горбатий місточок. Але місточок замкнений зі сторони острову, то ж на нього можна зайти тільки з однієї сторони.

Та найдивніше тут – пара чорних лебедів. Неймовірно красиві і на диво компанійські. Вони швидко і по-діловому підпливають до когось нового на березі і хапають дзьобами за що дістануть. Але швидко втрачають інтерес, якщо з’ясовують, що цей гість без смачного частування.

Та в мені вони відчули щось рідне. Точніше в моїх черевиках, бо вони були такі ж червоні і блискучі, як і їхні дзьоби Вони прискіпливо зверталися до моїх черевиків із якимись дивними зворотами лебединої мови



Не гребували пригощатися і з рук, але вони не надто ніжні, тому треба бути готовим до синців на руках.



Ще я зрозуміла, що під час, коли вони тягнуть шиї за моїми черевиками, можна влучити момент і погладити оксамитову голівку, або торкнутися неймовірних крил, які складені на спині м’якими красивими рюшами. Не можна передати словами ці тактильні відчуття від їх крил



Чесно скажу, не тільки дитину від них відірвати неможливо було, але я й себе не могла вмовити піти від тих лебедів.




Вечірній Єреван наповнений умиротворінням і спокоєм. І єдине, що вас може змусити закінчити прогулянку, це відсутність теплого одягу. Бо денна жовтнева спека (не побоюся цього слова), змінюється на доволі холодний вечір. Там навіть відкриті кав’ярні мають щось на кшталт обігрівачів, по типу UFO, які стилізовані під стовпи із вогнищем, і з різних місць підігрівають відвідувачів.




Далі буде

 

Боже, як гарно.

 

Дякую @Latana Royal з тобою чудово подорожувати...

У Варшаві я бачила такі ж біля ресторанів, і на площі...

Варшава. 25.12.2016

 

Є доповнення до розділу "Весілля" - змонтовано коротенький кліп.

View: https://www.facebook.com/VANARMProduction/videos/201116330446365/

 

Наречена як картинка. Дуже красива.

 

Вже поставили їсти на стіл, а тут ТАКЕ!!! Відклали їсти, поки вдвох з дружиною кліп не переглянули)

 

Ну от! Та добре хоч коротенький.