Языковая проблема, Украина, Россия, весь мир.

да не выучить, а понять объявление в пенсионном отделе или ГАИ, а имхо это совершенно другой случай

 

Меня спросили о примерах.

 

100%. И 100% это гонево, или отработка гонорара.)

 

по-моему вы опоздали:
ваш собеседник успешно оформил все документы вопреки украинизации
очевидно это не было проблемой для многих других борцов с украинизацией, которые давным-давно получают украинскую пенсию

 

"Я – із Кієва, паетому буду гаваріть па-рускі" ​

Ці слова були сказані цілком свідомо і впевнено людиною з вищою освітою, яка працює в державній установі і живе в столиці. Українській державній установі і українській столиці! ​

Коли б такий випадок був поодиноким, можна було б і не звернути на нього увагу. Але кожний, хто хоча б раз відвідав столицю, з легкістю міг би переконатися – українську там чути не часто. ​

Дивує й те, що діти також розмовляють не українською мовою, хоча навчання в більшості шкіл здійснюється ніби державною мовою. ​

Виникає запитання: хто ж тоді збереже й передасть нащадкам українську мову, коли для молодих і юних громадян, які виростали і ростуть за часів незалежності, рідною вона так і не стала? ​

Відповідь на це запитання і проста і складна одночасно. Проста, бо це маємо зробити ми – українці. Складна, бо ми є унікальною країною, яка набувши форми, ніяк не наповнюється змістом. ​

Ми боїмося називатися українським народом – вигадали "народ України" (ніби населення). Навіть у Державному Гімні, який не один рік залишався безсловесним, слово "українці" замінили на "молодії". Виходить, не молодим доля на нашій землі вже не усміхнеться! ​

Ми до цих пір не витравили із себе комплексу меншовартості – коли до нас звертається людина російською, ми відповідаємо російською (як нам здається) мовою.​

Цілком очевидно, що немає жодного українця, який не розумів би української мови. Але так нас вчили десятки і сотні років: українська – то мова холопів, мова селюків. А великою і могутньою є лише російська. І сотні тисяч селян, освоюючи міські простори, досить легко забували рідну мову, зробивши своїм обов’язком говорити російською. ​

Так вчили своїх дітей і онуків. А наша рідна мова поступово зменшувала сфери свого застосування, ставала не перспективною і не потрібною. ​

Ви скажете:"Скільки можна говорити про мову? Головне, щоб людям добре жилося. А якою мовою говорити, хіба ж то важливо?" Важливо! Дуже важливо! Бо для того, щоб знищити народ, не обов’язково його фізично знищити. Достатньо вбити його мову, що не раз робили і намагаються зробити іноземні керманичі в Україні та їхні запопадливі місцеві прислужники. ​

Ми віддали іноземцям економічну владу. Віддали інформаційну. Віддаємо і духовну. Вже майже традицією стала наявність двох різномовних ведучих на більшості концертів та різного роду заходах. У музичних передачах для молоді теж культивується російська пісня (не завжди високоякісна). ​

Згадайте несміливі спроби деяких учасників "Шансу" заспівати українську пісню. Продюсери, які не в останню чергу й формують смаки підростаючого покоління, майже відразу бракували такі пісні, підписуючи їм вирок непопулярності. ​

Чекати рішучості від влади ніяк не доводиться, бо вона живе від виборів до виборів і вимушена робити все (або ж не робити нічого), щоб усім сподобатися. ​

Тому залишається надія на нас самих. Адже держава починається з нас. І коли кожен українець, не залишатиметься байдужим до долі власного народу, наша мова не вмре. Не вмре і не зникне наш народ, наша земля, наша пам`ять, історія і наше майбутнє. ​

І владу тоді ми матимемо українську (і за формою, і за змістом!). І столиця наша зможе стати духовним та інтелектуальним центром України, в якому звучатиме українська мова, де дбатимуть не лише про забудову останнього вільного клаптика землі, а й про збереження історичної спадщини. ​

На превеликий жаль, наша столиця не єдина у своїй русифікованості. Адже наслідки творення єдиної російськомовної спільності – радянського народу – відчули на собі мешканці переважної більшості міст і сіл України. ​

Тому дивно і гірко чути голоси тих горе-політиків, які до цих пір не хочуть визнати Українську Державу, її самобутність і право на існування. Не маючи ні програми, ні плану дій, вони вкотре розігрують перед виборами мовну карту, точніше – двомовну. Волають з усіх усюд про "утиски" російської мови. ​

Маємо дійсно унікальну країну! Бо де ж ще в світі депутати захищають інтереси не власної країни, а сусідньої. Турбуються про її мову, культуру В той час, як захисту потребує саме українська мова, яка на 18 році незалежності ніяк не може повністю утвердитися в ролі державної. ​

Прикро, що влада, окрім балачок, практично нічого не робить для утвердження української мови як повноцінної державної. Для цього потрібно не так і багато – відповідні закони, продумана і дієва інформаційна політика держави, створення якісного і конкурентоспроможного українського продукту, а також відповідальність чиновників усіх рівнів за недотримання мовного законодавства (як і будь-якого іншого). ​

Бо одним плачем ситуацію на краще не змінимо. Але й досі демонструємо лише свою неспроможність до конкретних дій. Шоу, яке стало формою існування політикуму, не залишає ні найменшого шансу на реалізацію розумних і конкретних задумів. ​

Вина в цьому лежить і на нас, бо ж обираємо не керівників-управлінців, а акторів і телезірок (не за професією, а за способом життя), які свою відповідальну і важливу роботу вдало перетворюють на тусовку. ​

А частина засобів масової інформації вважає ледь не своїм обов¢язком висвітлювати тусовку, боячись пропустити найменшу дрібничку – хто що одягнув, чи забув одягнути, скільки грошей на це витрачено. І це, напевно, не лише їхня вина, це їх і наша біда – є попит, створюється і пропозиція. ​

Україноненависницькі ідеї пропагуються на радіо і телебаченні, в газетах і на різних сайтах за повної байдужості держави. Не дивно, що наша держава не може захистити своїх громадян у складних ситуаціях, вона ж не здатна захистити навіть саму себе. Бо для багатьох її керівників Україна є не Батьківщиною, а засобом збагачення. Тому і мова, і народ для них є чужими. ​

Нещодавно ще зовсім маленькому племіннику моєї дівчини купили цікаву іграшку – собачку, який, розмовляючи, допомагає дитині запам¢ятати і зрозуміти призначення вушок, носика, очей (певна інформація звучить в залежності від того, до якої частини тіла торкається малюк). ​

Вони ще й підписані. Підписані українською мовою. І говорить собачка теж українською мовою! Навіть знає нашу абетку! А виготовлена іграшка, звісно ж, у Китаї!​

Тож поки ті, хто мав би дбати про державну мову, своєю бездіяльністю і давно набридлою балаканиною завдають її ще більшої шкоди, ніж публічні вороги, невтомні і невгамовні представники китайського народу допомагають безпомічним українцям зберігати і вивчати рідну мову. ​

Хочеться їм подякувати за це! А тим, хто вважає, що я перебільшую, розповідаючи про багаторічне нищення української мови, розповім про реальні наслідки такої діяльності. Адже, як кажуть у народі, диму без вогню не буває! ​

Трішки менше року тому приїхав я на роботу до столиці. Звісно ж, виникла потреба орендувати житло. Історія знайома багатьом, всі подробиці моїх пошуків не цікаві. Але один випадок заслуговує на увагу, як доказ вище написаного. ​

Через посередника знайшов більш-менш прийнятний варіант. Подивився кімнату, поспілкувався з власницею житла. Домовилися, що у понеділок я поселяюся (розмова відбувалася у п¢ятницю). Жіночка розмовляла російською, я – українською. ​

В понеділок ввечері зібрався їхати на квартиру. Телефоную посереднику, щоб і вона під¢їхала для завершення усіх процедур. А жіночка мені каже: "Власниця квартири не хоче здавати вам житло, бо ви говорите по-западенському". ​

Це ж скільки отрути потрібно було давати українцям в радянські часи, щоб вони й досі так сильно "любили" колись рідну для них мову. ​

Всім тим, хто свого часу відцурався рідної мови, хочу нагадати слова німецького письменника і мислителя Йоганна Готфріда Гердера: "Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім`я людини". ​

Тож, будьмо людьми, панове-товариші… ​

Юрій Драч, для УП​

 

подтверждаю, спросил

 

А я бы таким не давал, пенсию.)

 

дык, человек заработал пенсию.

имеет паспорт, гражданин Украины, имеет полное право

не давал бы только тем, кто не платил налогов или против обучения детей мове )

 

Без подвоха. Про "собачку" интересно - как она передаётся?

Вы знаете, мне всё равно чья это вина. Так быть не должно.

 

Но тем не менее они не испытывают благодарности к Украине. Зато с удовольствием доказывают что Украина неоправдано больших размеров и что вообще это всё заслуга России.

 

Вы можете не верить. Убеждать Вас я не стану.

 

Так может это из области такого интернационального понятия, как тупоумие чиновников, а госязык тут не причём...

 

имхо -- вы идеалист в этом вопросе

так, как по вашему "должно", буде когда-нибудь в светлом будущем

а в светлом прошлом (Севастополь, школа, мореходка, проф.жизнь) было тоже не так как должно (всё было у вас исключительно на русском, конечно же для всеобщего удобства), но вас полностью устраивало

 

имхо люди с идеями о неоправданных размерах чего-либо в голове (все равно чего) -- безобидны

 

Признаете, что часто задаете вопросы с подвохом?:rolleyes:

 

Вы правы! Кому он нужен лишний гембель?
...

А я пытался. Потом бросил.

Оформление договора было с агентом банка. Там проблем не возникло - в Одессе все говорят на русском. Проблема возникла уже при подписании договора в банке - я просто не ожидал такого.

Вы о противопоказаниях и побочных эффектах слышали?
Зачастую врачи преследуют свои цели. Но это другая тема.

 

Ну, не скажите. Без этих указаний сверху чиновники бы рвения не проявляли. Согласитесь со мной.

 

Бывает. :o А за инфу - спасибо.

 

расскажите пожал. какие объявления в ГАИ СССР вы читали на родном руском языке, на какую тему?

а если вы их не читали, на кой ляд вам понадобились гаишные объявленияь позже?

а вы о самолечении не слышали?
но если вы такой недоверчивый -- справочник, интернет или библиотека в вашем распоряжении, не придирайтесь к блохам
в светлом прошлом инструкции к лекарствам были исключительно на русском языке, впрочем как и сейчас в Москве, хотя каких только бабок не жило в СССР (или сейчас в РФ) пусть вас согревает эта мысль

 

Давай лучше обсудим жертвоприношения в секретариате Президента. Без них же никак не может укрвласть?)