Язичницьке християнство

якщо він не вірить у той ритуал, то йому все одно: засівати/незасівати.
а якщо він вірить у той ритуал, то він не буде засівати, правильно?

 

По-моєму неправильно, бо якщо він не вірить, то йому вже не все-одно, бо йому то непотрібно. Це, припустимо, якби до вас завтра попросилися до хати якісь буддисти здійснити якийсь свій обряд (у який ви не вірите), та й ще з надією, аби ви їм за то гроші дали. Вам все-одно?

 

Ну й крайнощі у вас... буддисти, до мене додому... не робіть мені дискомфорту. У мене по дворі бігає пес Ціцюнько. Навряд чи вони його нейтралізують.

 

Тоді потрібно було б вигадати таку національність як "християнин" - людина без роду, без племені, без предків і традицій своєї національності, без минулого, для якої те все не має жодного значення і повинно бути забутим.
Я на це Різдво зрозуміла, що для всіх українців буквально генетично Різдво є чимсь сокровенним, тим, що об'єднує схід і захід, південь і північ. Знаєте, як цікаво співають гуцульські вуйки, щедруючи? Підкидують свої топірці і ритмічним (а зовсім не ніжним, як у академічному варіанті) співом викликають газду:
..та й за-ча-ла ще-бе-та-ти,
вий-ди, вий-ди, ґаз-до з ха-ти..
де ті Карпати, де центр, де полтавщина.. а слова щедрівок - однакові, з нюансами: ґазда, господар.. Кажуть, слова колядки "Радуйся, ой радуйся, земле, син Божий/ясен світ народився" - співають однаково на своїх мовах в Румунії, Молдові, та інших сусідніх з нашою державах.

Тепер щодо того чому в Україні така унікальна ситуація склалася з колядками і щедрівками. Справа в тому, що коли Володимир насильно загнав у воду перших древлян, коли насильницьким чином стали насаджувати християнство, люди почали першими вбирати з нього ті речі, які їм були близькими і зрозумілими.
Так наш народ одразу сприйняв і зрозумів радість з приводу народження Сина Божого.. тому що це було те ж саме що народження нового Сонця (була така легенда, що день ставав все меншим і меншим, і була загроза що темні сили з'їдять сонце зовсім, але добро перемагало зло - і сонце відроджувалося, день довшав), Нового Світу, Нового Життя.
Ось чому ця радість так органічно вплелася у вже існуючі колядки:
Пане господарю, на твоєму дворі
рай розвивсь" Рай розвився, Господь звеселився,
Що й на світ Син Божий родився!
...
Зрозумів і перейнявся біблійною історією, при чому найбільше потрясіння у нашого, милосердного від початку народу, викликало вирізання Іродом немовлят, про яке в Євангелії було сказано всього-то два слова.. і оспівав у десятках колядок саме ЦЕ.
Що то за предиво, в світі новина
Що Діва Марія Сина родила.
Вона Його породила,
Тоді Його увиділа,
Чистеє паня.
А Йосип старуша при жлобі стоїть.
Над Ісусом Христом пелюшки держить.
А Марія сповиває,
До серденька пригортає,
Ісусе Сину мій.
А три Корольові Родженому йдуть.
Срібло, мирну й ладан в дарунок несуть.
Вийшов ангел та й стрічає,
Од Ірода завертає
На іншую путь.
А Ірод проклятий та й засмутився,
Що в Діви Марії Ісус родився.
Сказав землю сплюндрувати,
Малих діток вирізати,
Христа шукати.
А печальні матки плачуть ридають.
Що перед очима діток різають.
Ой дитино ж моя мила,
Що ти кому ізробила, печале моє.
Слава, слава Родженому,
Слава, слава Предвічному,І цему миру!
(Хмельниччина)

Або, поетично відчуваючи благородство Марії, яка ніколи не закличе казати брехню навіть заради спасіння маленького сина Ісуса від смерті, оспівав неіснуючий у природі факт "пригоди, яка сталася з нею по дорозі до Єгипта ("Ягипта") у цій колядці, яку я записала від своєї бабусі:
По всьому світу стала новина разу одного,
Ой ходім-ходім та й привітаймо царя нового.
В неділю рано аж до схід сонця три царі ідуть,
ой несуть-несуть аж три короні, пред богом кладуть.
А як дознався Ірод проклятий про ту новину,
Сказав рубати маленьких діток по всьому світу.
Йосип старенький ще й Божа Мати все те почули,
Яерез Русалим аж до Ягипта з Христом втікали.
Втікали лісом, втікали полем, хлоп пшеницю сіяв,
"ой сій же, сій же, хлопче, пшеницю, завтра будейш жать.
ой сій же, сій же, хлопче, пшеницю, завтра будейш жать,
Як буде їхать Ірод проклятий, щоб знав що сказать".
Минула нічка, настав день білий, хлоп пшеницю жне,
ой іде-іде Ірод проклятий з вогненим мечем.
"Добрий день, хлопче, добрий день, хлопче, пшеницю жнучи,
Ой чи не бачив такої Діви з дитям ідучи?"
- "ой бачив, царю, ой, бачив, царю, як пшеницю сіяв"
- "Бодай же тобі кат голову зняв, чом ти не сказав?
Минула зима, настало літо.. хлоп пшеницю жне,
Вертаймо, браття, вертаймо разом, вже не доженем".

До початку ХХ століття народні колядки дійшли або у вигляді оспівування цілком християнської біблійної історії, по-народному опоетизованої, або у вигляді ось таких от гімнів світотворення, в які стали на свої місця також і християнські сподвижники, що взяли на себе найважчу місію:
(с. Грузьке, Макарівський р-н, Київська обл.)
Ой, як же було ізпрежда віка
Приспів: Ой дай Бо..
(приспів повторюється після кожного рядка)
Ой, як не було неба і землі
А тільки було синєє море
На тому морі горіли огні
Коло тих огнів сиділи святі.
Радять радоньку кого в море послать.
Та достань, Петро, жовтого піску,
Та посіємо по всьому світу.
Щоб уродилось небо і земля,
Небо зорями, земля квітами.

Таким чином, кращі християнські цінності настільки міцно переплелися із всім тим кращим і поетичним, зичливим добра, достатку, радіючим і ликуючим, що залишилося від язичницьких часів.. що втратити таке поетичне і культурне багатство для українців - це втратити себе як народ, не побоюся патетики.

Що ж до посівання і щедрого вечора, то так.. тут християнського по формі мало. Не кажучи вже про обряд Кози: її смерті і воскресіння тощо.
Але по змісту.. хіба щире побажання господарям всіх благ у новому році, примноження достатку, возвеличення їх з рівня "маленьких людей", від мікрокосму до макрокосму:
Ясен місяць - пан господар,
Красне сонце - господиня,
Дрібні зірки - то їх дітки..
хіба таке возвеличення не підносить людей до бажання залишатися такими ж величними і в повсякденні? Хіба щире зичення: щоб у вас і овечки котилися, і корови телилися, і в полі родилося, і в гаманці водилося! - є поганими лише тому що вони належать давнішому фольклору аніж обрядовий церковний спів, що просить в Бога і зичить всім загального благословіння (не вдаючись у деталі)?

не те оскверняє вуста що входить, а те - що виходить.
Отже, і українська народна обрядовість, якщо після неї люди стають добрішими серцем і усміхненими одне до одного, на мою думку (можливо, далеку від істини, на яку не претендую) не може бути згубнішою за озлобленість чи заздрість та обмови проти сусідки по дорозі після відвідин церковної служби.

 

Фрезія, згідний з вами практично в усьому. Добре це чи погано, але наш стародавній календар був чудово поділений так, що люди підсвідомо жили згідно з ним.
Ви може в Києві того не відчували, а в нас на ЗУ слово Петрівка, Спасівка, Пилипівка асоціювалось і з погодою і з роботою і з стилем життя.
Живу зараз в Австралії. Практично, "святкуються" два свята - Різдво і Великдень. Слова Христос ви не почуєте. Голову забивають щохвилинно словами бай, бай, бай (тобто купи...).
Традицій ніяких. Результат? 25% населення терпить на депресію. Країна займає перше місце по самогубствам... бувши одною з найвищим матеріальним рівнем.

 

Все моє дитинство з 1-річного віку, всі весняно-літньо-зимові канікули пройшли на Хмельниччині, всі грицеві шкільні науки теж були там пройдені, буряки колгоспні додаткові з бабусею сапані, корови доєні.. так що для мене всі ці пилипівки і спасівки (до Спаса старші жінки яблук не їли), Купала і щедрий вечір - не з книжок. Нехай тоді вже все було не так як на початку ХХст., бо моє дитинство припало на кінець 70, початок 80-х років, але краплі живої етніки і календарної обрядовості я тоді зловила.
Зараз, на жаль.. і тих крапель стає все менше. що прикро. Натомість виникла душевна пустка заповнюється.. не бай, бай (бо купити - не купиш найчастіше), а горілкою.
Я думаю.. в людині є спрага поезії, краси, а циклічність процесів і свят додають її впевненості і є ніби зарубками на колесі життя.
Думаю, колись саме вечірній спів наповнював серце красою дво- чи трьо-голосся, виспівана печаль була психотерапією, а церква зі свого боку наповнювала душу. І тому отак, з обох боків: традиція+церква - воно і трималося міцніше, люди родичалися ближче завдяки тому що пам'ятали Рід свій, були в громаді, і намагалися не грішити бо "боялися Бога" і "людей" (громади).

 

во во во ви на правильному шляху...
Ібо християни не од світу сего.

 

Які християни? Наприклад в США кожна етнічна група славить Бога по-своєму. І якщо негри-християни славлять Бога танцями, ви їм заперечите? Тільки тому що Раселу це не подобалося?

 

Не перекручуйте, будь ласка. Національності "мусульманин" теж не існує. Є араби, євреї, різні племена Африки, КОЖНЕ з яких (в ідеалі) заслуговує на повагу до їх історії і традицій. Інша річ, що деякі традиції з точки зору цивілізації можуть видаватися жорстокими.. але свобода і рівність, повага і ненасильство щодо ближнього- це найважливіші досягнення кожної поважної релігії, чи не так?

 

А я хіба закликала щось втрачати? Ось мої слова: "Язичницькі звичаї є цікавими і заслуговують бути частиною історії, літературної творчості, театрального чи іншого виду мистецтва", де я лише відділила ці питання від поняття ВІРА, віддавши у цій площині "прапор в руки" сучасним язичникам, які зберігатимуть це краще від будь-кого. А синтез релігій - це не найкращий спосіб (для обох релігій) щось зберігати.

 

Даяна, а яка ваша думка, нам не треба святкувати Різдва, Великодня, Трійці і перетворитися на СЄ які не тільки не відчувають себе причетними до християнської історії а навіть до країни в якій проживають.
Причому перекрутивши Біблійну істину до невпізнання.

 

А причому тут С.Є. у цій темі? Ними і так переповнені усі релігійні теми цього форуму. Я навела приклад синтезу християнства з язичницькою обрядовістю. Кожен для себе робить висновки, - підтримувати чи ні, і не більше. Та й для розвитку світогляду корисно, а що святкувати - нехай собі кожен вибирає.

 

Бачите, Даяна, ап Павло каже, хто святкує, не осуджуй того що не святкує. І навпаки.
Для мене, якщо там хоч частинка "язичества" є чи я сумніваюсь, я ніколи не буду робити якихось ритуалів чи приймати в них участь.
Хоча для мене найбільше "язичество" є коли наливають в чарки оковиту і потім "моляться" до тих чарок - випємо щоб було те і те...

 

Віддати "сучасним язичникам"???? Це буде кінець всьому.
Уявіть собі, що до дерева язичництва давним-давно прищепили гілку християнства, відпилявши вершок (скинувши ідолів у річки, повбивавши волхвів тощо). Дерево росло і за тисячу років виросла віра, що базується на стовбурі без вершка. Ви пропонуєте відрізати християнську частину.. тоді доведеться виростити абсолютно нове дерево, без усякого коріння. Ну а "пеньок" залишити "язичникам".. які понапридумують те, чого ніколи не було. Тому що ЩО було колись - вони не знають. Окрім сумнівного походження Велесової книги (швидше за все -містифікація) у них немає жодних записів, адже писемності у язичників не було.
До ХХст., я про це написала, не дійшло майже жодних пісень чи обрядів, які б не були християнізованими. Всі записи етно-експедицій можна перешукати.. і нічого такого не знайти. А "неоязичники" зараз, і я це знаю не з інтернету, люто не люблять все, що "від чужої єврейської віри".. і вже зараз свавільно заміняють слова у народних піснях, творять щось "своє".. а по-суті, штучне, містифіковане..
І мені це дуже болить. Бо нашу українську народну культуру розривають на шматки протиборці: крайні язичники-рідновіри і крайні християни.
Навіть у часи переслідувань українцям дозволяли після Паски на вигоні біля церкви гратися в Подоляночку, співати веснянки, гукати весну.. і ніхто не вважав що це шкодить ВІРІ або якось входить у конфлікт.

О так. Разрушить до основанья, а затем..
Чим заповните потім пустку в серцях людей, коли вони відірвуться від вже сформованого способу віри в Бога з образами у кожній хаті та божницею в кутку, з найкращими рушниками і щоденним Отченаш? Чим заміните народні колядки своїх бабусь, коли викинете їх з життя на сцену чи в архіви?..
вибачте, що так експресивно. Але шкода дивитися як люди копають яму на місці того, чим багаті і цим збіднюють і себе, і віру теж (на моє переконання), бо в багатому на способи вираження добра серці вміститься більше віри, аніж у збідненому.

 

- всё так, только это не "способ веры в Бога", а часть привычного образа жизни.
Способов верить негусто - ровно один. Или веришь, или не веришь.

 

Згодна. Це не спосіб віри, а.. якесь вираження, засвідчення віри, спосіб відзначення важливих релігійних дат чи подій через - ага, звичні (я б сказала навіть, вироблені протягом багатьох століть) предмети, символи і дії, що складають цілісний комплекс.
Бо статуї Діви Марії в Бразилії якщо на те пішло, мають куди більше ознак ідолопоклонства/язичництва, аніж прихід посівальників з побажаннями добра, здоров'я та багатого врожаю в новому році.. а ні? Але - там же шанується саме така символіка вираження віри, у них є свої процесії і ритуали, не пов'язані з церковними канонами.. то чому б не позволити кожному народові зберегти те, що усталилося і дійшло до нашого часу, переплівшись і врісши в ментальність.

 

- ... идолопоклонничества - конечно, больше признаков. А язычничества - не больше. Кстати, зачем сравнивать статуи с обрядом? Их надо (если надо) сравнивать с образАми...

 

Так і знала..
Та знаю, знаю. Звичайно, сам по собі обряд і ритуальний предмет через який здійснюється поклоніння вищій силі - то різні речі.
Насправді, якщо покопатися у звичаях народів ХХстоліття.. то, думаю, можна немало нашукати прикладів коли національна культура і фольклор фрагментами вплітаються в християнство. Але не часто якийсь народ вплітає християнство у свою культуру на досить глибокому рівні, розуміючи і відчуваючи саму суть.

 

А хто такі християни?
Ті хто носить на шиї свій хрест?
Чи ті хто дотримується всіх постів?
Чи ті хто святкують всі свята в році без винятку?
Чи може ті хто ніколи не бачив Біблії, але все ж говорить що живе як Ісус?
Чи можливо це ті хто вбивають один одного, хоча знають заповідь Не вбий?
А може то всі хто говорить: Ісус мій Бог, але при цьому нічого про Нього не знають?
А можливо християнами є ті кого похрестили огнем і мечем?

То хто справжні християни?

 

Це оффтоп, окрім того я можу помилятися в точності цитат-формулювань (підправте мене за Євангелієм якщо хто бажає), але мені видається, що християни - це всі ті хто визнає Сина Божого, хто намагається дотримуватися двох основних заповідей: Возлюбити Господа Бога всім серцем, і ближнього свого як самого себе.
А взагалі, різних -лже за Біблією рекомендували пізнавати по ділам їх. От і пізнавайте - де вони є, справжні християни, і хто вони такі.