Питання в тому,що здебільшого це робочо-крестьянські сім’ї,совдепівського зразка,де книжки або не було,або під колір стєнкі...
О, ну то Вам потрібно одружитись на не істеричній дівчині Такі на щастя ще є І питаня підняття руки не виникатиме. Добре якщо ця гілка втратить актуальність не тільки тому, що її не хочуть помічати.
Домовлятись мені з вами нема чого... А ви краще скажіть - якщо істеричним, з криками і небажанням слухати є чоловік? Що жінка має право його бити??? Тим більше якщо вагові категорії співвідносяться як 1:2...
Тим хто не дозволяє такого важко це зрозуміти...погоджуюсь. Але для цього достатньо заниженої в дитинстві самооцінки. Її можна спробувати змінити.
Ага...значить як істерику закатує жінка - то їй можна ляпаса, а якщо чоловік - то жінка має обернутись і піти?
Перечитала то всьо... Мені здається, насамперед треба було дати визначення власне явищу домашнього насильства. Це коли побої (або ж моральні знущання) практикуються тривалий час. В такому випадку у обох і у чоловіка, який знову і знову таке робить, і у жінки, яка таке терпить, є певні психологічні проблеми. І то доведено тими ж таки психологами. Ну а якщо раз за життя не стримався - теж, звісно, зле, але, як на мене, то троха інша площина. Навіть у кримінальному праві за стан афекту поблажки даються. Ну я ж про це і кажу. Психологічні проблеми, вирішити можна, головне захотіти, а не боятись.
Дик таким сiм'ям i усi прекраснi й вiрнi розмiрковування щодо статусу жiнки в сiм'ї та суспiльствi будуть до одного мiсця, iмхо "Домострой кыш, домострой мыш, домострой тохтамыш!", так би мовити
Сила конфлікту не вирішує, а лиш ускладнює. І це стосується як чоловіків, так і жінок. Приємної всім дискусії...
Мені важко зрозуміти як можна взагалі підняти руку на чоловіка, жінку..дитину.в моєму оточенні, нащастя. немає таких людей і я виховувалась у сім"ї де є повага і взаєморозуміння.Так, були сварки..як і в кожній родині.Але щоб хтось підняв руку-такого не було.Тато перестав би себе поважати якби так зробив.Примінити силу , то показати свою слабкість.
Як не важко критикувати саму себе, але я визнаю що є істеричкою і психопаткою...завжди все вирішувала криками і сльозами...зі сторони розумію, як важко моїм рідним і близьким...але до чого я це все веду...до того, що попався би мені інший чоловік (я маю на увазі з іншим вихованням) то і ставлення було б інше....мій колишній хлопець завжди просто обертався і йшов в іншу кімнату, перечакати поки мені пройде...і згадалася ситуація, коли я розбила йому машину, то все що я почула в свою сторону :"Наталя...не рухай мене 15 хвилин"...і все...я розказала про це одній моїй знайомій на що вона мені відповіла: "Та він би мене вбив"...
Дякую, але мені це посилання не потрібне, у мене із самооцінкою все гаразд. Окрім того, понижена самооцінка - це тільки одна з можливих, але далеко не єдина психологічна проблема потенційної жертви. Ну на небі бачать, що роблять. Кого можна докупи зводити, кого ні. Але все ж таки в один прекрасний день навіть святий може не витримати, тому краще троха попрацювати над собою.