якби була можливість щось змінити, то що і коли?..

Є речі якіми змінити можемо, є такі які ми змінити не можемо - головне відрізняти одне від другого

 

майбутнє - точно нє.

 

то ше як сказати...

 

а як не кажіть.......

міняти можна існуюче, зроблене. Якщо воно ше не зроблене, не існує, то як його можна міняти?

творити можна нове, а міняти - з чогось, але коли його нема ше, то що міняти?

 

Міняти треба своє відношення до життя і творити. А міняти це створене чи ні покаже саме життя. Але якщо не пробувати щось робити то і ніколи не взнати добре чи зле це.

 

Цікаво,як?

 

І як це ти собі уявляєш? Прокинувся хтось одного ранку і сказав: "сьогодні я міняю своє ставлення дожиття"? Це все називається одним словом - "психолайно"(автор - доктор Хаус). Я намагався змінити своє ставлення до життя разів так 40, якщо не більше. Якщо щось зміниться у свідомості, тоді так, ставлення зміниться, але свідомо змінити ставлення не можна - це не шкарпетки. Це все балачки , які люблять розводити психологи - "ставтеся до життя позитивно", "все чудово" і т.д. Психолайно і є психолайно.
Чи змінив би щось я у своєму житті - ні. І не через те, що в мене все так добре, а через те, що я вірю в причинно - наслідкові зв'язки, нічого не стається випадково, випадковостей не існує, тим більше, якщо ці "випадковості" кардинально змінюють життя людини. Я б терпів, але б не міняв. Є спосби зламати карму, але наслідки жахливі, аж до смерті того, хто на це відважиться.

 

якби була можливість щось змінити, то що і коли?..
Нічого не робив би, бо навіть страшно подумати, як багато роботи чекало б на мене...

 

Це робота над собою, або інакше кажучи - удосконалення. Воно ніколи не є раптовим, моментальним.

І тут є два виходи, або поставити собі ціль - мінятися, удосконалюючись, або вкакатися і не жити.

 

Хм..отак живо нагадалосі...

http://www.youtube.com/watch?v=fpvwh292VKI

 

Я ж кажу, воно живе у тобі постійно, совєтські часи... а коли хто проти - до стінки.

 

Та нє...тезку...
До стінки поставлено мене...
Отої самої...персональної...якої

не подолати,
не підірвати жодним динамітом,
не розтрощити пострілом гарматним,
не підкопати заступом залізним,
коли цей мур стримить перед тобою,
І.можна тисячу раз повторювати.що життя в чиколяді...як є..так є...

 

Та ні, Ром.

Мур ніколи не є більший за твої можливості - так вчить християнство.

І ще... найважче боротися самим з собою.... ото найважчий мур....
Висновок - тре міняти ставлення до життя, яке підкидає нам терен.

 

Приблизно так. Інакше можна все життя прожити і не відчути цього. Міняти щось надзвичайно важко, особливо якщо людина жила такими критеріями все життя. Але починати варто. І якщо не вийшло кілька разів значить ви або не так цього і хотіли або ще не час щось міняти.

Чому? якщо ви вже усвідомили що щось вас не влаштовує то чому і не поміняти своє ставлення до цієї ситуації чи проблеми.

Тут я з вами згідна цілком. Якщо людина не готова до змін в своєму мисленні і ставленні до життя ніякий психолог їй не допоможе.

 

Мур,на жаль не в мені..
Маєш рацію...

Як і хрест...
Але він в кожного персональний...
Не вмію я з блаженною усмішкою тішитись...з хвороби дитини...з безрерервної напруги...
І насолоджуватись...безперервним болем теж не вмію...
Можливо..я просто не готовий....але..мур в кожного персональний...
Але Він..лише Він знає,для чого це...за що...і коли КІНЕЦЬ...

 

дуже добре вас розумію. Коли такі думки приходять в голову стараюсь думати що Бог не дає нам випробувань які б ми не могли пережити. Може для когось це і банальна фраза але для мене вона вже не раз справджувалась в житті.

 

Наведу приклад із власного життя - не буду вдаватися в подробиці, але якщо дуже коротко, то - з часу самого раннього дитинства, відколи є ще перші спогади і до років десь так 21, я жив у стані постійної нервовї напруги, надзвичайно великої, ситематично, фактично кожного дня, перерва могла бути максимум на тиждень - причина дуже проста - моя баба. Ця людина плакла і влаштовувала жахливі скандали через те, що моя мама чи мій батько не так поставили баняк на плиту чи не так вдягнулися, коли йшли на роботу, як їй того хотілося, коли до мене хтось приходив в дитинстві в гості на день народження, то після цього теж все закінувалося скандалом і плачем - "бо нашо то когось просити, шо то за празник", при моїй матері обзивала її батьків і коли мені вже було років з 18 казала мому батькові - "ти міг си найти з машиною і хатою жінку". В 17 рокі в мене вже були перші прояви гіпертонії з тиском пісял її скандалів до 160/100. Це - леше вершина айсбргу, того пекла, яке я пережив і я не побажав би це пережити жодній живій людині на планеті. Жили всі в одній кімнаті, в гуртожитку. Як я мав змінити своє ставлення до цього? Зрештою змінив, коли вона вмерла... Теж, хай ніхто не відчуває як це - у 17 років (коли інші підлітки хочуть познайомитися з дівчиною, з'їздити в гори з наметами) мати за найбільше у світі бажання - смерть матері свого батька. Страшно, знаю... Але бажав цього, бо знав, що тільки так все скінчиться. Якщо б я потрапив у таку обстановку у зрілому віці, то тоді, можливо, я б по іншому ставився до такої ситуації, але не при скандалах через баняки і не так вимиту підлогу із самого дитинства. Є різні проблеми. До одних можна змінити ставлення, а до іншин - ні. Навіть якщо дуже захотіти, то не зміниш, бо, прийшовши в хату ти застаєш все те саме. Вирішувати потрібно проблеми, а не гратися у зміну ставлення. У кожного свій хрест і кожен падає і піднімається під ним стільки, скільки йому долею відведено.http://www.youtube.com/watch?v=THL6yWFf5-s
От такою піснею описав би свій тодішній стан. Такий мотив був на душі...

 

Дуже хороша пісня. Коли мені важко я також часто включаю Арію. Мій стан душі описувала пісня "Осколок льда". А взагалі ви молодець. Стільки пережили і вижили. Щиро бажаю вам успіху

 

а того й не треба. Хто тобі сказав, що маєш мати блаженну усмішку?
Але ти повинен розуміти й інше. Наприклад те, що дитині зовсім не стане легше, якщо ти загробиш своє здоровя.

 

Хм...тому й не яд дриглів і прочєй острой і жирной піщі...і вупше...шануюсі...з 4-х пачик перейшов на 3,5...о...