Як ми практикуємо служіння.

Розумію вас...
Я сам довший час не міг до цього обнімання звикнути.
Але одного разу до нас в церкву приїхав був один місіонер, котрий видався мені дуже дивним чоловіком. Він обнімав кожного, з ким йому доводилося спілкуватися, чи просто вітався так обіймаючи.! І то так щиро, з такою любов"ю! Мене спочатку це дратувало- чому це зовсім чужий чоловік на вітання раптом мене починає обнімати?
Але з кожним таким його вітанням я відчував як ніби щось відпадає з мене, ніби якийсь кусок криги, чи луски відвалюється від мене, звільняючи мене для того щоб бути відкритим для любові Божої...
І, направду, ми християни ходимо затиснуті ніби, як в якихось коробках, боїмося виявити любов свою іншій людині і прийняти цю любов від людини....
Пізніше той місіонер розповів, що це від Бога він отримав, щоб так обіймати людей, всюди, куди би не їздив...

 

Це Мих так образно висловився, бо в Східному це і називається поцілунок миру.
В Східному обряді ще не бачив, щоб хтось цілувався дослівно, навіть священики.
Візьми Сашко допис 10 – я докладно вирізняю з перекладом цей месійний діалог:
Свящ.– Pax Domini sit semper vobiscum. – Мир Господній нехай буде завжди з вами
Вірні – Et cum spiritu tuo.– І з духом твоїм
Свящ.– Offerte vobis pacem. – Виявім навзаєм знак Миру!
Слідує наступне рукопотискання, або в ближчій приязні – обнімання – як в Миха на Іконці.
Це достименно так є у цілому світі, бо я практиктикуючий і в силу мого життя і занять – біритуально.

Мир вам!

---------- Додано в 14:16 ---------- Попередній допис був написаний в 14:00 ----------

Comanche! Я щиро радий, що Ви так щиро відгукнулись у Благодатній Миховій темі!
В мене про Братів в Христі з Церви Пятидесятницької щонайкращі спогади і враження. Досить відвірто ми зблизились в Гданьску з київлянами Церкви Пятидесятницької в спільноті Францішканів. Разом однаково приймали святе Причастя з рук Католика-Францішканина, разом молилися зранку перед тапезою і після, також я молився з ними увечері – власне такими молитвами я к ви зазначили.
Було страшенно радісно в Христі!
(Ми мали в Гданьску – певні виклади з психології)

 

Це чудова практика і вона ще раз доводить,що Господь дає все людині для здоров*я як тіла так і душі.Поясню з "наукової точки зору":щоб людина,особливо дитина,почувалася щасливою,захищеною,потрібною,вона потребує 7 обіймів на деньЧому 7?Не знаю,але з досвіду знаю,що діти,яких обнімають,розвиваються краще,здоровіші і щасливіші.
В нашій християнській практиці є ще чудовий момент - молитва за інших,особливо,за потребуючих.Для цього не потрібно відразу йти до Церкви(хоч це було б гарно),можна жертвувати молитву під час якоїсь роботи,яка не потребує зосередження,під час поїздки в транспотрі,під час пішої прогулянки і т.д.
Зараз маємо нагоду цю чудову практику "застосувати",бо моємо Зорянку,Ромка і Любу,які дуже потребують нашої молитовної підтримки!

 

Оцей вияв Христової Любові в Обніманні – я досвідчив глибше в Італії власне!
Я так багато змінився в собі після першого відвідування Риму, базиліки св.Петра, Павла...

Любий в Христі – прийдіть і до нашої Церкви, як і я приходив до Вашої (без запрошення)

Ще не такі – перли знайдете...

 

Щоразу переконуюся - тре бути відкритим до Бога і до людей... Коли є стан душі відкритості до Бога, відчувається прилив любові і тут головне - не затримувати її, а віддавати іншим. І чим більше отримуєш, тим більше віддавай...чим більше віддаєш, тим більше отримуєш... Неймовірні відчуття...

 

А звідки Ви навчилися читати думки – особливо мої?

 

Може у нас одне джерело думок?

 

На молитовне зібрання збираються ті хто має потребу щоб за них молилися, або ті хто хоче подякувати Господу за Його милість, чи помолитися за інших. Зазвичай тут люди розповідають про свої досвіди з Богом та висловлють свої потреби. Тоді всі, хто присутній моляться за них.
В 10 годині починається основне служіння. Проходить спів псалмів(співає як всі присутні, так і хор) , молитва, а також розповідають місіонерські новини по всьому світу, після того починаються суботня школа.

---------- Додано в 20:15 ---------- Попередній допис був написаний в 20:06 ----------

В нас причастя проходить раз в квартал. Кожен сам вирішує чи брати йому участь чи ні. Бо до цього треба підходити добре дослідивши своє сердце і примирившись якщо з кимось посварилися.
Починається з обряду ногоомиття. Сестри миють ноги сестрам, а брати братам. Це обряд смирення, по тому зразку, що показав Ісус Христос.
Після того співають псалми. Диякони та пресвітери після того збираються навколо столу, на якому лежить прісний хліб і непереброджене вино-символ тіла і крові Ісуса Христа.
З молитвою хліб ламається і диякони роздають його присутнім, так само потім роздається вино.

---------- Додано в 20:18 ---------- Попередній допис був написаний в 20:15 ----------

В багатьох протестантських церквах покаяння проходить перед всією церквою.
У нас покаяння публічне якщо ця людина, що кається винна не тільки перед Богом, але і перед церквою.
В іншому випадку людина, що згрішила, кається тільки перед Богом.

 

Це напевно дуже глибоко зворушуюче!?
Це не кожен міг би зробити! Чи багато впадають в сльози...
Як емоційно відреаговують решти присутні брати і сестри?

Затаєння гріха є в общині кожної Церкви. Тут виглядає велика небезпека, що людина не відважиться на такий публічний чин.

 

І ця думка теж з того Джерела!
Як же гарно Ви сказали!

 

Заглянула сьогодні в гілку Чистилище і щоб там не офтопити,хочу сказати,що з ним(Чистилищем(вірою в нього)),пов*язано багато християнсько-католицьких практик(служінь).
Розмірковую:мені зробили добро,я відповіла добром(в кращому випадку.
Робимо добро і сподіваємося(?)на "віддачу".Т.т.є акт доброчинності і акт віддачі за неї(ясно,що не завжди).В цих випадках яка наша заслуга перед Богом?Адже ми отримала подяку від людейЗвичайно,і перед Господом є,але...Наскільки доброчиннішим є допомогти тим,хто не зможе нам явно віддячити!Тим,які потребують найбільше,бо самі собі вже ніяк не можуть допомогти.Оцей момент безкорисливої(в чистому вигляді)допомоги,і є християнсько-католицьким служінням для душ у Чистилищі.

 

Причастя. (те, що мені не подобається)
З одного боку наголошується, що воно є лише символом, а з другого - це виконання заповіді Христа і тому це серйозно. Воно ніби нічого не додає, а є лише виконанням букви. Якось хочеться, щоб було дещо містичне.
А особливо не приймаю, коли хтось (як правило, служитель) використовує його як зброю. Можуть сказати - "тобі раджу утриматись" чи навіть заборонити. Я їх можу зрозуміти в разі коли та людина нагло грішить, але все-таки вважаю це особистим рішенням людини і не має бути вказівок зверху кому приймати, а кому - ні.

Хрещення.
Воно проходить через повне занурення лише в дорослому віці - і це вважаю правильним. В більшості випадків в Домах молитви є "баптистерія" - маленький басейн. Але багато хто принципово хрестить лише у річці. Цього року в той день було дуже холодно і вода каламутна, і було відчуття про хрещаєму молодь - "а хай знають, що воно не просто так".

 

В католицькому християнському служінні є таке поняття як покора. О, це важко даєтьсяЩе коли ти не правий, то ще якось можливо її дотримати.А вже коли правий( по крайній мірі тобі так видається), то тут важко І коли священник не дає розрішення, то дуже серйозно, і є над чим подумати а не бунтувати.
Взагалі, служіння в християнсько - католицькій вірі є досить і досить важке.Але...У Вічності буде легше

 

Для мене це новина. Я думала, що в католицьких церквах, як і в інших (УГКЦ, православних), нема заборон до причастя. Ну хіба що умовою є сповідь, (яка часто є формальністю для прихожан).

 

Є, і то дуже серйозні. До Святого Причастя приступати будь - як не можна.

Святе Причастя урочисте:

Вступив Ісус у серце чисте.

Молюся Господу Святому,

Мій Бог в мені, а я у ньому.

З любові Христової ласку я п'ю,

Ісусе, Ісусе, Тебе я люблю.



Святе Причастя - цвіт надії,

Утіха Матері Марії.

Щаслива вся моя родина:

Я маю в серці Бога Сина.

З любові Христової ласку я п'ю,

Ісусе, Ісусе, Тебе я люблю.



Святе Причастя - урочисте:

Вступив Ісус у серце чисте

Радіє Ангел-Хоронитель:

Прийшов до мене сам Спаситель.

З любові Христової ласку я п'ю,

Ісусе, Ісусе, Тебе я люблю.

 

А чому має бути повне занурення? І якщо є такі принципові, то чому якщо у річці, то не в Йордані?

---------- Додано в 13:28 ---------- Попередній допис був написаний в 13:18 ----------

Безперечно, це справа серйозна і трепетна. От що до сповіді, що передує Причастя... Читав одного священника, який пише, що сповідь - це добре і до Причастя тре приступати з чистим серцем, але не слід дуже строго повязувати сповідь і Причастя, бо самЕ Причастя є лік для душі. На мій погляд, у нас, у церквах дуже сильно поставили залежність між сповіддю та Причастям. У парафії, де я проживаю, останнім часом на сповіді священник обовязково (видно взято за правило) настановить, що до сповіді мус ходити не рідше, ніж раз на місяць. Воно ніби нічого поганого нема, але з іншої сторони є небезпека, що ходіння на сповідь по графіку може призвести до формальності самої сповіді. От, мовляв не йду, бо ше не час, о, тепер йду бо час підходить, а до сповіді слід йти тоді, коли відчуваєш потребу, прада, як та потреба не виникає ні за квартал, ні за півроку, ні за рік, то це також проблема, з якої напевно тре сповідатися.

---------- Додано в 13:34 ---------- Попередній допис був написаний в 13:28 ----------

Такий висновок можна зробити після:

 

не кажіть....

 

Тому що в Біблії хрещення відбувалося через повне занурення і на природі - як правило, в річці, можливо, в озері, в морі, не знаю. (До речі, про море, я так знаю, що УГКЦ посилається на перехід євреїв через Червоне море і бризки були як хрещення і тому занурення необов"язкове, але зв"язок дещо надуманий як на мене).
А не в Йордані тому, що ті люди хрестилися на місці.

"

---------- Додано в 15:18 ---------- Попередній допис був написаний в 15:07 ----------

Те, що у баптистів причастя вважається лише символом, не означає, що воно є формальністю. Ми до нього готуємося, перевіряємо своє серце, совість.

Але є такі випадки, коли людина вважає, що нічого особливого не заважає їй і цього разу приймати Причастя, але служитель вважає не так і тому відмовляють.

 

Гм... І навіть можете посилання дати де так сказано?

 

Ви трохи (ні таки досить) не обізнані з Причастям-Святою Євхаристією!
Це зовсім не так...
« якщо не будете споживати мого тіла і Крові не матимете життя в собі, хто споживає Моє тіло і кров – має життя в собі....
Якщо б Свята Літургія мала тривати навіть тільки 3хв – був би Євхаристійний Канон.
Нема і не було в перших християн і апостолів іншого наміру збиратися на молитву, якби не відбувалося переломлення Хліба.
Це – не символ і не традиція – це глибока містична дія – Таїнство!
Як в якій церкві практикують і здійснюють – не тут місце говорити. Який Служитель, що з цим Таїнством виробляє – також не мої проблеми.
Я тільки знаю, як повинно бути з установлень Спасителя.
В чому маєте непевності, можу розказати вам у всій відповідальності чистоти – Бог мені буде свідком.