Як боротися із депресією, зневірою, розпачем - порадьте щось, люди

"шукай себе в дзеркалі...."(с)Аліса

В белой мгле ледяных высот
я искал себя, с фонарём и без;
но нашёл только лёд и лёд,
неподвижный хлад, точно взгляд небес.

Видел я отражённый луч,
ото льда летящий назад к звезде,
видел тьму облаков и туч...
Но себя, увы, не нашёл нигде.

В тёплый мрак океанских вод
я проник затем, не сомкнув ресниц.
Там, дивясь, созерцал полёт
узкокрылых рыб - точно бывших птиц.

Слышал смех голубых наяд,
тяжело звучащий в глухой воде,
видел прах боевых армад...
Но себя, увы, не нашёл нигде.

В недра, вниз, в глубину, под спуд -
я пробрался, но обнаружил там
только склад разноцветных руд,
нитевидный блеск, молибден, вольфрам.

Встретил глину, песок, гранит,
но себя опять не нашёл нигде.
Словно я - неизвестный вид,
словно нет меня ни в какой среде...

И тогда, предоставив сну
продолжать всё то, что и было сном,
я раскрыл наугад одну
из старинных книг, иностранный том.

Не вникая, какой тут прок,
что за том в руках, и о чём глава,
взял я первые буквы строк,
и, сложивши их, получил слова.

Был в словах заключён приказ,
я тебе его пропою сейчас:
«Find yourself in a looking-glass,
in a looking-glass, in a looking-glass».

М. Щербаков

 

Ну так, ще в минулих століттях європейці зачудовано називали це "слов"янська душа" - загадкова, меланхолійна, чутлива..

Я вірю, що - розбереш.
Ми часто боїмося правди, боїмося собі самим зізнатися в тому де ми слабкі, що нас вразило, звідки "ростуть ноги" у невпевненості, хто колись скривдив нас і зневажив - після чого ми повірили у сказане і зневірилися, перестали себе схвалювати, почали вважати "недостойними", "незграбними", "нездібними", "неталановитими", "такими яких ніхто не полюбить" і "не.." і "не.."
Варто прослідкувати історію тої депресії до її витоків, зрозуміти що тоді відбулося, що запустило цей ланцюжок, перебудувати той момент на позитивний - і рухатися по ланцюжку у теперішнє, перший час нагадуючи собі про новий спосіб мислення, про те що старий зв'язок не діє і минуле лишилося в минулому, будуючи життя за новим підходом..
Можна, можна без 100 гр. і стати самому собі психологом. Просто спробувати бути дуже чесним і не сварити, не критикувати себе ні за що - що б та чесність не розповіла.

 

Знаю багато таких людей, а не зрозумію цього ніколи. Наскільки людина може бути об'єктивною сама до себе? А якщо не може, то як сама оцінить свої погані і хороші поступки.

 

Одна річ - оцінити поганий вчинок, зробити висновки і так більше не робити, а інша річ - невзлюбити себе, зненавидіти - і отримати депресію, бо людина яка себе самого ненавидить, не здатна ні радіти життю, ні любити інших, ні миритися з ними (бо із собою помиритися не може).
Якщо щодня називати себе дурним і недостойним поваги - точно станеш дурним і ніхто тебе достойним поваги не вважатиме раз сам себе так оцінив.
Депресію мають якраз найчастіше не самовпевнені нахаби - а невпевнені в собі самоїди. ..ну або ще інфантильні з дитинства особистості, інші випадки - ті хто несе тягар, хто втратив близьких і т.і. - всіх не охопиш звичайно.

 

Ну давайте ще раз - "не сварити, не критикувати себе ні за що", тобто я можу брехати, красти і робити ще багато чого, але при цьому не сварити і не критикувати себе ні за що. Це ж добре для мене, в мене не буде депресії.

 

не бачу, не відображаюсь я там.... краса очі засліплює...

 

Може тойво...... Ви дньом на сонці колись гуляли?........Срібні прекраси носите? Часник їсте?

 

Кожен з нас час-від-часу дивиться в дзеркало і думає:
- Всі люди, як люди, але чому я таким гарним народився

 

І душу сповідую.... обвішана золотом....

 

Я ше нині не дивився...
Хм...цікаво,чо мені студенти(тки!!) нині в маршрутці місце уступили....

 

Я також недавно їду в маршрутці, аж бачу сидить дівчина неземної краси, аж погляд від неї важко відірвати. Я їй моргнув, а вона знітилася, почервоніла і уступила місце. Певно такий самий випадок.

 

Завчасно готувались до своєї зупинки....

 

Саме так, відсутність внутрішніх протиріч дає відчуття задоволеності і щастя, можливо, божевільні тому і щасливі що люблять себе такими як є - що б не наробили і як би їх інші не оцінили..
А якщо серйозно, то "можу робити"/не можу робити - це одне, а ненависть до себе - то інше. Хіба зробити щось погане і після цього впасти у депресію на десять років (псуючи життя собі і довколишнім) - це добре, а зробити щось погане, осмислити і простити себе, десять років бути нормальною людиною без депресій для себе і інших - то зло?.. Чому така потреба в людині у відомсті (комусь чи самій собі)?..

Ну не може людина інших любити якщо вона сама себе ненавидить.. ви таке поєднання можете уявити?.. Не буває любові до одного і ненависті до іншого.. якщо так є - то значить достатньо тому кого люблять зробити щось "не так" - і на нього теж виллється ненависть. Любов якщо є - то не стає ненавистю. ..а значить, і ніяких поганих вчинків людина не захоче робити. Я вірю що все пов'язано, і той хто любить (взагалі) - зла не зробить, бажання не виникне.

 

Отут якраз доречна біблійна фраза: "Возлюби ближнього, як самого себе" Якщо не вмієш (не можеш, не хочеш) любити себе, то як зможеш любити навколишніх. Або любов, або ненависть. Думаю, що ці дві речі в одній людині одночасно несумісні.

 

Думаю, і тут є винятки...
А як же самокритичність, недооцінювання власного Я?...
А на інших закохано дивишся і дивуєшся їхнім життєвим позиціям....

 

Ну, в принципі, недооцінювання власного Я так само шкідливе, як і переоцінювання.

 

Любити когось - означає не придумувати, а бачити таким яким він є і хотіти для нього добра, бачити в чому для нього добро - без критики, а просто від бажання щоб він виявив все те гарне що може..
тому коли любиш себе - то значить бачиш яким ти є, без критики, і що найкраще можеш виявити. якось так.
А коли "переоцінюєш" - значить бачиш не те що є, а те що хочеш бачити. Це вже не любов, а .. закоханість. самозакоханість.

 

Чому любов....чому ненависть?
Чорно-біле....
А... "каждый охотник желает знать где сидит фазан"...
Крім того...є й повна відсутність кольорів....

 

Малася на увазі справжня, ідеальна, любов і ненависть. Звичайно, що в житті це ідеальне, як і будь-що ідеальне, зустрічається вкрай рідко, тому реально все десь посередині, сіре, а не чорне чи біле. Рідко хто вміє по справжньому любити чи по справжньому когось ненавидіти. (На тещ і свекрух це не поширюється)

 

веселка в житті - річ рідкісна...
як там в фізиці... паралельно та поступово... от і в нас... поступово... а іноді ще й як зацикле на одному кольорі....