Як боротися із депресією, зневірою, розпачем - порадьте щось, люди

Продовжуєм?
Нічого люди не здатні створити...без волі Божої...ні-чо-го...

 

згідний, тільки слово (воля) треба розцінювати не як наказ чи заставляння, чи тільки так а не інакше, а як те що Він дозволяє нам це робити, а робити чи не робити це вже наш вибір
На цю тему я думаю нам нема змісту сперечатись, ми вже не мало кнопок клавіатури протерли на цю тему (доля чи вибір)

 

І скоро таки доїдем йому кінця.
Амінь.

 

Та щось не подобається, щиро кажучи. Тут немає стовідсоткових рецептів взагалі, я думаю.

Тема вини, волі і відповідальності не є такою лінійною. Трохи перефразовуючи Сартра, справа напевно не в тому, що з нами зробив цей світ, з Божою допомогою чи без неї, а що ми робим з тим, що він зробив з нас, з Божою допомогою чи без неї.

 

От я мушу носити маску...
Вдома...ради спокою...ради Зоряни...
Дружина сама на таблетках...зривається...от і забираю...і змовчу...щоб був спокій....хоч,на жаль вона зі словами не рахується...змовчу...згладжу...заспокою...ради дитини...
На вулиці...багато знайомих не підозрюють,що я маю вдома...
Хоч останнім часом обмежив спілкування з людьми до мінімуму...
На роботу...то морду цеглою..і уникаю будь-яких розмов з посторонніми,що не стосуються роботи.
А,зазвичай...вийшов з хати...і перебіжками в ліс....
І там...наодинці з думками...з собою...
Тут...мабуть тут я без маски...хоча...
От спеціально відповідаю в цій темі...
Сьогодні...людина,думкою якою я дуже дорожу...черговий раз попросила...змінити ставлення..до всього...простити собі...в першу чергу собі....
А я не можу...простити собі..не можу...

 

Завжди боровся якоюсь роботою. (вихідні - то проблема).

Проте останній раз не допомогло. Противний місяць страченого часу так гнітив, що життя було не в радість. Як не намагався підняти собі настрій - жоден з 13-ти м'язів посмішки не поворушився ... Так до квітня. Просив Бога допомоги... Хотів порвати з найкращим другом з дитинства (таких один на мільйон), проте подумав, що стане два зіпсованих життя, а так нехай буде хоч одне - нічого йому не сказав. Зціпив зуби, пробачив усім і собі.
Проте прийшлося викинути з голови той місяць і вроді стало легше.
Як кажуть - очі не бачать серце не болить...

 

- Правильно.

А взагалі слід пам'ятати: довіряй тільки Душі своїй, бо людська підтримка, яка б вона надійною не здавалася - обов'язково лусне. Довіряй тільки Богові в своїй Душі.

В цьому Світі, насправді, нема нічого такого важливого аби втрачати рівновагу. Депресія - це невігластво.

 

Біль за близьких людей.
Біль і боротьба за свою дитину.

 

А коли сил нема боротись.
Деколи сили покидають і все пускаєш.....потім пригальмовуєш і знову боришся, і знову розпач і так повторюється до безкінечности.А подумаєш,шо далі?І тоді вже депресія ,не як невігластво, а як стан душі(чи що...)

 

- Це звичайне явище зумовлене природою, оскільки життя в матеріальному Світі - це постійна боротьба. Це відомо всім та кожному, і не привід втрачати рівновагу. Боротьба та втрата рівноваги то різні речі.

 

Кожен має власне бачення...
Товкти лобом в мур - незаперечне право кожної людини....
Я це право реалізовую...досі успішно...
Це можна робити з радісною посмішкою...з пєснямі і плясками...і,часом здається,що мур ось-ось зрушиться...вже починає піддаватись...падає...але ж ні...
Правда,як товчешся лобом довгий час...і не видно результатів...і мур всюди... такий ж непорушний...і знаєш,що товкти в нього лобом приречений до кінця днів своїх....то вже не до сміху...

Критична точка. Мінімум. За нею –
Вже зона неможливості життя.
Як вибратись із пропасті цієї,
Щоб не зірватись далі – в небуття?

Що діється зі мною, я не знаю.
Навколо всі далекі та чужі.
Живу і одночасно помираю.
Депресія. Клінічна смерть душі.

І сниться злет, а далі – невагомість,
Піднесення, падіння, забуття...
І вже мені дарує підсвідомість
Солодкі й неповторні відчуття.

Приємну легкість в тілі відчуваю,
Межа позаду – вже кудись лечу.
Та що це? Далі й далі я від раю!
Не хочу! Прокидаюсь і кричу.

То був лиш сон. І що ж тепер натомість?
Я знов ніхто – додаток лиш чи тінь.
Тепер уже реальна невагомість.
І... Господи, прости мені...

Прошу пробачення...давно звик висловлювати те,що на душі, віршами...

 

Немає за що пробачати....
вірші це теж стан душі,вони здебільшого рятують,кожного від чогось....кожен сам знає.Кожен розуміє і усвідомлює, для чого він пише,чи читає вірші.Вірші мають велику силу не дати розпачу поглинути тебе цілком і повність,вони як сорбенти наших почуттів(в основному негативних).
А,щодо мурів,вони теж бувають різні, метафоричні мури є нездоланні, а є старовинно - величні.Мури можна перемурувати,або домурувати,кожен вирішує сам...А хтось товчеться об них,а хтось ними прикривається.
Як писав Т.Г.Шевченко: "У кожного своя доля і свій шлях широкий.
Хтось мурує,хтось руйнує.......

 

Не знаю...Один знакомый в таких случаях уезжает куда-нибудь на машине.В глухое место.И там в машине просто орёт в полный голос,минут пять...Говорит,что ему помогает.
Я лично к компу ухожу...

 

А я что-то делаю... Имеется в виду физический труд.

 

Ну,я тоже не дурака у компа валяю.У меня хобби,помогать людям искать что-либо в Сети.даже свой раздел есть на одном сайте

 

Я про свое...
Вы обо мне... Я ж не против... Но мне легче стает с молотком или гаечным ключом...

 

Нє..ну молотком..чи гаєчним ключом ...то нє...
Можна копняків..або по вухах...
Хоча..часом і мені сі хоче...молотком...
Во..до лісу ношу...

 

Може це не депресія, може це щастя. Як перейти в стан, який ви називаєте депресія.Що мені треба зробити: щось собі сказати, щось уявити,що я повинен переживавати, щоб увійти в цей стан? Яка послідовність думок і дій, які привели до такого результату?Чи змогли б ви описати процедуру(послідовність кроків), щоб будь-хто зміг повторити вашу програму і опинитись в цьому стані і не тільки в цьому стані, а і в стані творчості, ейфорії, щастя....Якщо будемо знати модель як увійти в цей стан. З нього легко зможемо і вийти.

 

Допомагати людям - це прекрасно. Але загалом фізична праця, або навіть не праця, а просто фізичні вправи дуже допомагають позбуватись як поганого настрою, так навіть і депресії на перших стадіях. Загалом, організму потрібен рух, а ми зі своїм життям "з машини до компа" самі створюємо грунт для всіляких депресивних станів.

 

Легко...
Тільки нелегко переживати втрату близьких людей...і позбутися болю...туги за ними...
І нелегко щодня виживати...зціплюючи зуби від безсилля,знаючи,що кожен крок - крок в нікуди...
А виживати треба...
Змінити ставлення до цього...легко...сказати легко...
А зробити...
От...знов віршик...

Наедине. С самим собой.
Наедине. С уставшим сердцем.
Наедине. С больной душой.
Наедине…
Куда бы деться?
Куда бы деться от себя?
Куда бы деться от волнений,
От всех нахлынувших сомнений,
От бестолковых потрясений,
От настроений, невезений
И прочих сУетных лишений…
Куда бы деться от себя?
Наедине остаться можно,
Придумать всё, что так не сложно.
Возможно…
Может быть, возможно
Раскрасить в яркие цвета
Всю грусть, нахлынувшую разом.
Но как заставить бедный разум
Поверить раз и навсегда,
Что отступила вдруг беда?
С самой собой наедине,
Как в бесконечной пустоте…
Искать ли истину в вине?
В вине перед самим собой.....