Як боротися із депресією, зневірою, розпачем - порадьте щось, люди

Согласен "от" и "до". Вспомнил, что всегда, когда у меня на душе плохо, вспоминаю совет Антуана де Сент Экзюпери. Первым делом уберись на своей планете. Уберусь в квартире, обязательно с мытьём полов. И жизнь становится гораздо более прекрасной и удивительной. Эффект от этого простого действия - колоссальный. Или просто составь план несделанного и начиная по мелочам выполнять. И никаких "пятитысячников" не надо.

 

впадьте на руки і відіжміться 25 раз...........

 

Мдя... А що робити,коли зраня потаскаєш пару тонн цементу,потім погОниш по складах,потім 10-15 км в лісі,потім,вночі ще скрутити який комп,бо все одно ніч безсонна? А на душі всьо єдно паскудно...а йти копати газон...ну,бігмЕ не хочеться...

 

Е-е-е-е, люди! Та Ви так самовіддано перебуваєте в депресняку...

Тоді, професійним "емікам" треба сумувати КРАСИВО...

Для початку сідайте красивше, ну щоб усі бачили!!! Отак чи що:

 

Сприймаю це,як камінь в мій город.
Вже мені один закидав,що я емо...
І я йому відповів на подібний закид...

 

В таких случаях давать советы трудно ( ничего нет легче чем дать совет). Говорить человеку стандартное "возьми себя в руки" - глупо. Это как всё равно что говорить кому-то да ты что 5о кг поднять не можешь. Один их просто поднимает, другой потренируется и поднимет, а кто-то начнёт тренироваться и надорвёт своё сердце окончательно и даже может умереть. Но я Вас зауважал.

 

От,для розрядки..

на тому цементі....от ще...,звернув увагу на одну річ..
Я там не влаштовувався..то чИсто робота підсобником...
І таких,як я чимало...
Раз прийшов на розгрузку єден хлопака...студент...
Глянувши на нього,я подумав,що в той день я робити не буду мати що...
Ну..розкачаний...плечі...руки..як в мене нога..в верхній частині...
Думав,за півгодинки отих 6 тонн перекидає...
І,яке було моє здивування,коли він за дві години вкляк..
Сів на сходи і не міг встати..
Капець..

 

На жаль хоронив..і не раз...
Це інше...
Лишається біль..спогади..неможливість вернути...туга...
А,коли..біда поряд..і жодної надії нема..жодного просвітку...
І знаєш,що робиш все можливе й неможливе...а толку...

 

Подивіться якийсь дебільний омериканський фільм, щоб мозок відпочив.
Або уявіть собі таке місце у вашому місті, те б вам хотілося зараз бути. Уявили, зібралися й поїхали туди - може, там зможете "підзарядитися".
Або займіться чимось таким, до чого не звикли - наприклад, спробуйте щось намалювати (якщо взагалі нечасто малюєте)... Або поїдьте на Личаківку, подивіться на гарні скульптури... і подумайте: "я, може, й не такий гарний, але ж можу ходити і розмовляти". Якщо ви жива людина, умєрщвляти себе поганим настроем антібожественно.
Частіше посміхайтеся. Мсьє Норбєков каже, шо навіть коли "штучно" посміхнутися, зміна виразу обличчя налаштовує організм на позитив на якомусь гормональному рівні. Може, воно й не зовсім так, але в цьому щось є.

 

ех Ромку , як би ж я знали, що вам сказати, чи як змінити ту ситуацію яка є ...
за Зорянку памятаю завжди

 

Йов 2
...
11 І почули троє приятелів Йовових про все те нещастя, що прийшло на нього, і поприходили кожен з місця свого: теманянин Еліфаз, шух'янин Біддад та нааматянин Цофар. І вмовилися вони прийти разом, щоб похитати головою над ним та потішити його.
12 І звели вони здалека очі свої, і не пізнали його... І піднесли вони голос свій, та й заголосили, і роздерли кожен одежу свою, і кидали порох над своїми головами аж до неба...
13 І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ночей, і ніхто не промовив до нього ні слова, бо вони бачили, що біль його вельми великий...

Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.
...

Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:
2 Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?
...
( КНИГИ СТАРОГО ЗАПОВІТУ, Книга Иова)

 

У меня восемь лет чисто рабочего стажа. Есть запись и о работе грузчиком. Но всегда говорю, что грузить можно лет до сорока, а то лучше до 35. А то потом со спиной будут проблемы.

 

Угу....а ще краще,щоб все було....і за то нічого не було...то і грузити не тре...

 

Доброго дня, шановне товариство!
Наверное, депрессия или близкое к ней состояние хоть раз затрагивало подавляюще большинство современных людей - мы живём в век скоростей, глобальных изменений (экологических, информационных и т.д.) и, соответственно, стрессов - как реакции наших не особо крепких (вследствие всего вышеперечисленного плюс добровольно приобретённых пагубных привычек) организмов. Это плата человечества за комфортность современного бытия. Подумайте только: раньше - 100 -200 лет назад - люди больше работали физически, больше двигались, не имели столько информации, сколько мы имеем сейчас, и поэтому не "заморачивались" проблемами, которые не касались благополучия и, образно говоря, завтрашнего дня семьи или рода в целом. Люди жили большими семьями, делились с родными всем, что есть на душе, хорошим и плохим, вместе преодолевали трудности. То есть ОБЩАЛИСЬ! А сейчас мы живём в больших городах, в многоэтажных домах-сотах, часто не зная своих соседей. Мы стали одинокими среди себе подобных. Извините, что так пространно пишу, просто депрессия (было время) в какой-то мере касалась и меня. Мой рецепт - общение с кем-то, кто тебе близок, кому можешь довериться и кто готов тебя выслушать и сопережить тебе в сложную пору. Счастье, когда такой человек или такие люди у вас есть. И ещё. Надо самому уметь быть таким сопереживающим, неравнодушным человеком. Будьте все здоровы!
П.с. И как резюме вышесказанному мной: как бы не было тяжело, нужно постараться не закрываться в себе, не становиться отшельником среди людей, не оставаться один на один с депрессией - гуртом легче справиться с ней.

 

Мене ті проблеми в 31 підкосили, сили було більше ніж розуму. І я не виключення.
Значно помолодшали проблеми. Так що краще взагалі без того обійтись, по можливості, звичайно.
Як кажуть: не бери дурне до голови, важке до рук і брудне до писка.

 

і хто не використає це проти Вас, - це стримує.

часом і помовчати треба вміти.

 

Мой рецепт - общение с кем-то, кто тебе близок, кому можешь довериться и кто готов тебя выслушать и сопережить тебе в сложную пору.
Я ведь не сказала, что надо выворачивать душу наизнанку первому встречному... Хотя иногда некоторые в поезде за несколько часов пребывания в одном купе расскажут незнакомому человеку то, что не рассказали бы и самому близкому (в силу разных причин: стыдно, жалко травмировать и т.д.) - и на душе полегчает, будто камень упал с души. Это как исповедь, за которую не понесёшь наказания. Но это уже немного из другой области.

 

Як я добре мав, мене кожен знав,
а як піднепав, то брат відцурав.

Ні в купе, ні з братами по нещастю немає ні близькості, ні справжньої довіри.

 

А цемент вообще ни за какие деньги грузить не следует. Ничего нет дороже здоровья.

А ещё мне нравится украинская пословица:

Коли бiдный плаче то нихто не баче, а багатый скривится то кожен дивится.

 

Сочувствую.

А мне больше нравится: "Свое як не заплаче, то хоч скривиться" (Извините, нет украинской раскладки на клавиатуре)