Як би Ви провели день, якби знали, що це Ваш останній день на землі...

А КАКАЯ История, если ВСЕ УМЕРЛИ?????

 

Інша Новітня історія, для нового суспільства, не заангажованого на ідолопоклонстві.

 

Під час Французької революції всі багаті,котрі на ранок мали бути гільотиновані,то...бавились,пили горівку і веселились під арештом в Луврі...Вони знали тільки одне...як -то в житті треба легко жити.А ті інші "робеспєри" ще Того не знали,бо думали же роблять соціяльну справедливість,знищуючи чуже життя.Та те саме в короткому часі прийшло і до них.
Не довго музика гриміла,не довго фраєр танцював!
Ну прям,як в 1917 році!

 

Зараз - не час...я це точно знаю...все що б викликала ця зустріч і розмова - це агресію і сіль на свіжу рану...

 

Цікава тема, Мавпусику, добре що Ви її створили
Якраз тема для обговорення Бо ж насправді ніхто не знає наперід коли буде його ОСТАННІЙ день...
А коли б я знала коли, то напевно розпочала б цей день з горнятка запашної кави. Далі ввімкнула би диск улюбленої музики, або заграла б на піаніно щось з Бетховена. Обов'язково пішла б прогулятись по центру Львова, зайшла б до котроїсь церкви помолитись. Загалом протягом цього дня намагалась би побачити дорогих мені людей, але не казати їм нічого поганого - хіба одні анекдоти:smile:
А ввечері сіла б на літак Львів-Київ і приїхала до нашої столиці, щоб стрибнути з київського мосту за допомогою банджі (на жаль, у Львові такого "приколу" нема, а він мені дуууже подобається). Ну, в крайньому випадку - коли б не було квитків на рейс, то пішла б десь у Сокільниках стрибнула з парашюта.
Отримала б масу позитивних емоцій і розказала б їх усім оточуючим. І потім помаленьку почав би закінчуватись цей день. Швиденько телефонувала б або відправляла б повідомлення тим, кого не змогла побачити, але яким би хотілось сказати, що їх люблю.
І...якби останній день був би влітку, то дивилась би на зорі...

 

Думаю ми б там зустрілися ..Я теж про таке ж думала...

 

Вы...,это....нервы не рвите!
Тема невсамделишная.
Шутка ЭТО.

 

А таке кажут,жи лишацця єдні таракани...

 

Колись мене вразила одна книжка....
"Останній берег" Балларда
Ядерна війна...життя і цивілізація залишились лише в Австралії.
Але..ядерна хмара не залишає шансів.
І як себе ведуть люди,знаючи,що жити їм залишилось майже нічого...
Страшно...

 

Якщо агресію з його боку, то... Пригадався останній рядочок одного вірша: А чи варто плакать, як нема за ким?

 

я б поїхала на Чорногору

 

біля океану
...(банально мабуть)

 

Орендував би літачок невеличкий і на тому літачку би літав, поки пальне б не спалив...
Так, тре йти на курси пілотів

 

Та ну... Я б зразу сама себе пристрілила, якби дізналась, що живу останній день. Щоб швидко і безболісно. Не люблю чекати... а власної смерті тим більше.

 

Не варто. Іноді такий метод вирішення проблем призводить лише до каліцтва.

 

Кожен день може бути останнім. І як говорять класики - треба прожити кожен день, наче він останній. Щоб поруч були близькі щирі люди. Щоб не було гірко від миті минулої.

І якщо припустити такий фантастичний сценарій останнього дня на землі здійсниться, то мабуть варто просто жити. До останньої миті. Не проіснувати, не ганятися за примарами та ілюзіями а просто прожити на повну силу.

 

У кожного свій кінець світу.
В одного гаманця вкрали, в іншого - рідну людину втратив.
А краще не думати про таке.Треба просто жити по совісті.

 

Я про одне, а Ви шось про зовсім інше. Я про те, що перед смертю не налижешся, якщо за все життя не наївся

 

Впасти на коліна і молитися цілий день.
А то "запашна кава", "красна площадь", "ЛФ", "Чорногора", "піаніно"...