IMHO Пану залік. Зазвичай вирішує авторитет. Нехай авторитетом буде пані Ліля. Увага , не про Львівську г'вару розмовляємо, про літературну мову.
Сподіваюся, я правильно зрозуміла, що питання про слово БРАМА. Це зі словника синонімів: ВОРО́ТА, БРА́МА, ВРАТА́ заст. уроч., ВОРІ́ТТЯ діал.; КО́ВО́РОТ заст., КО́ЛО́ВОРОТ заст. (ворота на вихідних вулицях села). Зінька побігла ворота відчиняти (А. Головко); Добре бруковане шосе привело їх до залізної брами перед чистенькою, гарненькою дачею (М. Трублаїні); Не видно нікого в Ієрусалимі, Врата на запорі (Т. Шевченко); Без світла темної пори Ні кроку навіть за воріття (П. Грабовський); Все плаче дівчина. Встала після з-під оконця, В коворот погнала І бичечків, і теличок Да все сумовала (С. Руданський); Ідуть вони в коловорот, Аж блукає гуска, Іван гуску та в торбину: Є вже і закуска... (С. Руданський). джерело http://lcorp.ulif.org.ua/dictua/ Ну, і словник Рудницького (іншого етимологічного зараз під рукою не маю) дає таке:
Таке гуцульське у них усе до купи брама , ворота та вхід. Серьезно- оборонні конструкціi Брна (Врта) від барана ,вовка або цигана не так важливо. Помер бідний гуцул з голоду, покинувши в пустій холодній колибі жінку й громадку малих дітей. Непомітно підійшов до райських воріт, але тут загородив йому дорогу святий Петро з пуком ключів у руках. — А ти куди так розігнався, небоже? Не видиш, он заможніші за тебе йдуть. Оглянувся гуцул і пізнав дідича з сусіднього села, в якого торік косив сіно. Поклонився йому до самих ніг, але той дивився на нього бундючно згори, як і за життя. Далі стояв знайомий фабрикант, суддя і ще багато інших у дорогих хутрах, яких уперше побачив. Довелося гуцулові стати на самому кінці довгої черги. На сторожі при брамі стали два ангели з огняними мечами в руках, і Петро почав впускати в рай по одній душі. Першим приступив суддя. — Які маєш заслуги? — спитав небесний ключник. — Я на своєму житті засудив сотні вільнодумців, бунтарів, але мушу сказати по правді, що був я часто несправедливий, засуджував гостріше, ніж дозволяв закон... — Нічого, нічого,— перебив його скоро святий Петро,— з ними треба якнайгостріше. Будьте ласкаві, пане, заходьте у рай. Наступний відрекомендувався дідич. — А ви, пане графе, чим прислужилися для царства небесного? — Я тримав твердою рукою до останнього свого віддиху тисячі хлопів, що тільки й думали про бунт проти Бога й пана. Правда, часом мої гайдуки засікали одного-другого хама на смерть... — А треба, треба час від часу для науки іншим. Шкода, що вас господь так скоро забрав з такої важливої позиції. — Не журіться, пане Петре, я залишив гідного наслідника. А втім — шістдесят років трудів для мене досить. — А, тоді все в порядку. Прошу, пане, в рай. Нарешті прийшла черга й до гуцула. — А ти хто такий будеш? — спитав строго Петро, з недовір'ям приглядаючись до його обірваної одежини. — Я гуцул. З голоду помер. Святий Петро відскочив від нього й для певності покликав легіон ангелів, щоб пильнували вхід у рай.
З підтвердженого Л.Романовою (якщо не брати до уваги Трублаїні-що ті східняки в брамах розуміли?) ворота на подвір’я, обійстя, при замкову територію, а брама до камениці, замку…
А й дійсно, не вважайте західних найрозумнішими. Чим ми гірші? Під час Київської Русі скрізь були стіни навколо міст, і, відповідно, брами. І навколо Січі була стіна з брамою. До речі, а до чого тут письменник Трублаїні?
Рибко. Не будьте такою серйозною. Розум людей визначається не національністю, не місцем проживання, а наповненням звивин їх мозку і здатністю те наповнення застосувати. А щодо брами і ворот, десь ці терміни перетинаються, десь - розбігаються. Але в мене язик не повернеться-ворота на подвіря назвати брамою, а браму камениці - воротами. Може я і не правий
Якщо камениця - це будинок (я не помиляюсь?), то все залежить від якості виконання - можуть бути і ворота, і брама.
Зрозумів у сучасному огульно укр. вживанні "б" або "в" залежить від декору. Міжкімнатні двері прикрасити колонами і аркою (най з гіпсокартону )повішай з одного бiку герб , з іншого ікону ось вам і домова брама.
я не хочу Вас обидеть по этому не охарактеризую то что Вы написали ..... украинец разговаривающий на русском - украинец?, что такое его духовность? то есть если он простите быдло - то не украинец? культура и традиция галичанина и донетчанина отличаются прилично, по какому критерию выбирать украинистость? когдато нечто подобное говорил Гитлер ... про характерные черты, отличающие от других ....разумеется в "лучшую сторону" .. не слишком глобальное сравнение? я так понял там где живут Украинцы (а по Вашей терминологии, простите это наверно Шангрила ) нет ни тюрем, ни алкашей, ни наркоманов, ни проституток ......... хорошо, украинец (по национальности а не во вселенском значении) у которого прадед служил в РККА, дед прошел войну, отец воевал в Афгане , не плюющий на СВОЮ историю и не забывающий своего культурного наследия и традиций , День победы например ... по вашему кто ? и с какой такой тарелки кто ест? уже сколько раз повторялось что вклад в тарелку (экономику как основной элемент благосостояния ) регионов где в большей массе не разделяют галличиннских убеждений значительно больше нежели тех кто говорит о еде с чужой тарелки .... кто имеет право судить чья культура больше украинская?
Здається мені, що це стьоб. Вот это главное. Когда чужую тарелку начинают считать своей. И иметь наглость диктовать, что хозяин тарелки в свою тарелку имеет право положить. А когда получают по рукам, раздается визг: "Это мое!" Какое "мое"? Ты эту тарелку сделал, ты туда что-то положил? Нет, вопят по принципу: "Халява, сер!"(с).
То вже пішла гра в асоціації? В дописі Консультанта "головне" - "ПЛЮЮТЬ в тарілку". Хто, по нашому? Різно буває. Бо прадід, дід, батько могли не передати своєї українськости і виростити перевертня/москалюгу.
Ну правильно. Я й пишу: якщо це МОЯ тарілка, то це МОЯ тарілка. І будь-хто не має на неї ніяких прав.