Я дивна людина...

Дивлюсь в очі,не відводячи погляду тоді,коли хочу надавити,нав"язати свою волю...пригрозити...
А в звичайній розмові,просто дивлюсь,реагуючи на слова співбесідника...

 

Ого!!!!!

Сідай до нас в гумовий автобус,будеш даїшником.

 

Нє...я пішачком...по лісі...відвик,знаєш,в тотих...автобусах...
Та й мєнтом якось...хм....

 

Ну ясненько....Добре!!!!Але важай. в нас там компанія,ми можемо і через ліс поїхати...

 

Шофер фже встав, зараз поїдемо

.

 

Так і має бути просто,невимушено-природньо,не розїдаючи поглядом співрозмовника...
Бо коли мені дивляться безперервно в очі,ну,чесно,аж не по собі стає...навіть моментами страшно,а ну як вречуть....

 

От так я і дивлюся,але не бійтесь,в мене не зле око.
Ну,сьогодні "на службі" на мене глипали як на ненормальну,не засмаглу за літо,а потім прийшла одна балаклива панянка і тепер всі знають,шо мені не можна виходити на сонце.
Йой,дивацтво-це інколи просто дар з неба.

 

Я напевне також є дивною людиною. Маю багато друзів, маю сімю, але дуже люблю бути в дома самою. Люблю думати ні про що, просто задуматись. Можливостей маю багато поїхати, піти кудась, але живу скромно і тихо.Люблю.....а хіба я знаю, що люблю. Напевне зараз осіння депресія. Або скучаю, бо дочка скоро поїде в Берлін і до зими треба буде її чекати, може приїде.