я боюсь... я не боюсь...

Боюсь болю в грудях...невідомо.коли він почнеться...
Боюсь приступів малої...і теж...невідомо,коли почнуться...
Боюсь...втратити..те,єдине доступне мені...тепло...єдине світло,що маю в житті...
Боюсь...отих свят,коли ніхто не працює,неможливо нічого зробити,а витрати постійні...
Боюсь,що завтра не буде за що купити ліки...
Боюсь...
Боягуз я...

 

Завжди боявся зробити щось невірно. Досвід зруйнував усі страхи.

 

Точно подмечено. Хотя, в любом случае человеческая жизнь - как всплеск волны.

 

Боюсь хвороб і смерті свої рідних та близьких.
А решту всього завжди можно змінити відпрацювати та ін.

 

емммм....розвідав коханий, шо я сиджу на ЛФ... Теж зареєструвався. Обіцяв мене знайти.Не боюсь, що щось тут вичитає, боюсь, що щось може зачепити,як то кажуть, за живе, адже я тут не від позавчора, а життя й проблеми не вчора почались чи там з Його появою, навпаки - зникли))Еххх...

 

Я так само боюсь..
Шо мого малого не сприйме суспільство,а шо воно таке суспільсвтво?-прогнивша стадія дикості,бруду,нікчемства ( найкраще для таких сховати голову в пісок і думати,шо нема хворих дітей,втікати від реалій,боятись спроб, аби знайти місток порозумінь з обділеними дітками..)А ,може оці дітки прийшли ,на цей світ,аби їх чомусь навчити?А вони ховаються.......гріш ціна людям,котрі бояться порозумітись з хворими дітками і їх батьками.
А батькам.........ЧЕСТЬ,ХВАЛА,І УСПІХУ в витримці.

 

Відбоявся... Оберігаюсь від усього... До паталогій доходить... Гумові коврики під ноги при зварюванні (був енергетиком), захисний щиток на голову при різанні "болгаркою" (бачив контур своєї голови на стіні), перекритий прискорювальний насос карбюратора (перевернувся на повороті)... рукавиці, чоботи, шоломи, окуляри, ... ... ... Фільозоф... Вважаю що краще закінчити шлях захищеним
Страхи раптові: - собака гавкнув, занесло на дорозі, контакти згоріли перед тваром - нормальна реакція всього живого...

Якось знімали 500-кг бомбу. Ляля-тополя, десять кіля для гарантії зверху, під двигун Урала людей (дроту бракнуло ), "Вогонь"... ... ... ... Дупа! Нема вибуху... Пішов... Сів зверху (вона децел велика) - маму, тата згадав... Довкола пташки, комарі, гедзі... Всі такі гарні і лагідні... Покурив (порушив правила) перев"язав... Назад "Вогонь!"... На цей раз - ЖОПА!... Потім була ще СРАКА! (пробачте модератори і форумці) Але страху не було...

 

Так люба Un.Known. Штики в землю... Ще хочу відпустити бороду і волосся довге, дерті джинси і "тєльнік" і мітькувати (http://lurkmore.ru/Митьки)
Але жінка-діти-внуки проти

 

боюсь думати, бо в таких ситуаціях, як зараз це має погані наслідки...
боюсь скалічити чиїсь почуття...
боюсь, що думки - правда...
боюсь, що він знову усе зіпсував...
боюсь результату роздумів...
боюсь, що я просто себе накручую, але зрозумію це запізно...
БОЮСЬ!!!!

 

Чим більше в житті з"являється любові - тим більше страху. Це власні висновки. Була сама - була більш "геройкою". А тепер - боюсь за близьких, за синочка, за чоловіка, за батьків... Боюсь прожити життя даремно.

 

Боюсь хвороби ,ще більше боюсь ,щоб не захворіли мої близькі...Боюсь несподіваних візитів,здається,що принесли погану звістку...пізніх і дуже ранніх телефонних дзвінків...коли близькі не піднімають слухавку,або знаходяться поза межами...панічно боюсь мишей,щурів,ПАВУКІВ,всяких повзаючих,а найбільше жаб...Я розумію,що то у мене нездорово,але за третім дзвінком мені дах зносить і я вже не можу себе контролювати...

 

На всё воля Божья. Когда то в молодости, я понял, что настоящая жизнь начинается только тогда, когда перестаёшь бояться. Все Ваши страхи, это, в конце концов трансформация всего одного страха - страха перед смертью. Своей смертью. В это время Ваша любовь к ближним уменьшается, искажается. Скажите себя - пусть я проживу мгновенье, но я проживу его с радостью, с Любовью, любя и радуя близких мне людей. Даже умершие близкие временами приходят во сне и говорят - прекратите нас оплакивать. Поминать надо. Скажите себе, в конце концов, пусть я проживу всего минуту, но я проживу её как человек. И всё изменится. Это из собственного неоднократного опыта.

 

так, страх сковує нас. Але я більше боюсь не за себе, а за те, щоби мої близькі були здорові, щасливі. Завжди за них молюсь і від цього легше.

 

Боюся себе. Боюся, що одного дня утрачу контроль над собою.

 

Где-то лет в двадцать, двадцать один я для себя придумал ещё одну фразу, которая лично мне помогает - Бояться смерти,- это совсем не значит - любить жизнь. Просто - memento mori.

 

Боюсь старіти.

 

Нічого нового не скажу. Страх за батьків, особливо за маму,родичів, бось самотності, боюсь стати обузою комусь на старості, боюсь залишитись самою старою нікому непотріьбною сварлдивою-вредною-противною-дівою, боюсь осуду, отого дурногго "шо люди скажуть", боюсь втрат, будь яких, боюсь, коли абонент недоступний, бось порожнечі, боюсь свого безсилля,боюсь, що можуть покалічити, жити також босюь...

 

Нічого собі...........Цікаво скільки Вам років?
Хоч я всього того теж боюсь,але точно років 8 тому не боялась взагалі.