Історія, якої не знаємо. Чи не хочемо знати?

Много вранья в российских источниках.

 

Но они были одной организацией с 29 года. У них был один лидер . То есть общее направление у них было изначально. Они не сошлись в мнении кто будет главным . Обычная история

 

Возможно. Неточности зависят от автора а не от языка. Если бы вы сразу это сказали у меня не возникло бы никаких возражений .потому что в этом я с вами согласен

 

И что? Это отменяет стремление к абсолютной власти?

 

Неточности - это когда Вы Украину обозвали украиной.
А враньё - это осознанное искривление истории.

 

Организации военного толка в основе своей не подразумевают демократию . Любая воеенная сила основана на единоначалии

 

Или просто незнание истории и замещении пробелов в знании выдуманными событиями

 

ОУН изначально не имела военной составляющей.

 

Минутку. Но изначально же они занимались проведением диверсий и военных акций против большевиков ? Кроме того оун была создана путем обьеденения нескольких мелких организаций в том числе и украинская войсковая организация. Так что ну никак не было чисто политическим движением

 

С головы на ноги...
Сначала УВО пробовала позиционировать себя как военная организация, но в связи с репрессиями и с возникновением других политических партий, УВО перешла в политическое русло, на легальную основу. И только в конце тридцатых, создав на своей основе ОУН, перешла к совершению терактов и экспроприаций.
И даже "похідні групи ОУН" были не армейского состава и задач.

 

Невозможно провести ни одной диверсии без единоначалия.выполнение операции не подразумевает даже коллегиальность . Но давайте подытожим. Обе организации имели общего предка, они имели схожие задачи и цели. Было, по вашему же утверждению , различие только во внутреннем укладе . А судя по проводимым операциям оно не могло быть значительным. Так почему считаете что их невозможно расматривать совместно.

 

2 год ·

Многогрішний чи Ігнатович? Козак, який вибився із селян у гетьмани. Володар безмежної влади, яка закінчилася великим приниженням. Арештант, якого чекала страта. Життя Дем’яна Ігнатовича нагадувало екстремальний сценарій ще до того, як він почув смертний вирок.
Попри насичену біографію, прізвище Ігнатовича ще донедавна годі було знайти у шкільних чи університетських підручниках. Та й нині воно згадане там далеко не завжди і переважно із прізвищем, що походить, імовірно, від його родового прізвиська.

"Сибірська січ" українського гетьмана — Локальна історія

"Ти, Демко, про все допитаний і катований; і такий, що зізнався у всіх своїх зрадливих словах… Бояри і думні люди, вислухавши відповіді на допитах, засудили стратити смертю, відрубавши голову", – цими фатальними словами 28 травня 1672 року на околиці Москви, "на болоті за кузнею", дяк Малоросійського приказу підбив підсумок чотирирічного гетьманування Дем’яна Ігнатовича на українському Лівобережжі.


Гетьмана Дем’яна Ігнатовича ведуть на муки



Ілюстрація з книги Миколи Аркаса «Історія України-Руси», 1912
Кат поклав засудженого на плаху. Та перш ніж опустив сокиру, на місце страти примчав гонець із рятівною звісткою. Цар "по упрошенью" своїх дітей повелів не страчувати Демка та Ваську – гетьманового брата, колишнього полковника чернігівського. Натомість Ігнатовичів чекало виселення "в дальні сибірські городи на вічне поселення".

Дем’ян Ігнатович був першим очільником Української козацької держави, якого царська влада засудила на смерть. Власне і шлях до Сибіру він також торував першим.

Про догетьманське життя Ігнатовича історики знають небагато. Мабуть, найменше з-поміж усіх правителів козацької України. Ми не маємо достовірних відомостей про те, де й коли він народився. Найвірогідніше, Дем’ян не належав ані до козацько-старшинського, ані до шляхетського середовищ. Недоброзичливці кепкували з гетьмана як із "мужицького сина". Пліткували, що він навіть не вмів писати. Утім це скидається на інсинуацію недругів: збереглися універсали, які гетьман підписав власноруч.

Перша достовірна згадка про Ігнатовича міститься у документі, датованому 1664 роком. У ньому Дем’яна титулують полковником чернігівським. Сходження на уряд відбулося у перші роки гетьманування Івана Брюховецького. Після Чорної ради 1663 року він привів на старшинські уряди чимало вихідців із козацької голоти чи селян.

Попри таку насичену біографію, прізвище Ігнатовича ще донедавна годі було знайти у шкільних чи університетських підручниках. Та й нині воно згадане там далеко не завжди. Ні, роки його гетьманування на Лівобережжі не були вибіленою плямою. Згадували й особу самого гетьмана. Але переважно із прізвищем Многогрішний. Чому так? І як правильно?

Під антропонімом Многогрішний нашого героя і справді інколи згадували в документах. Та переважно тих, які з’явились на світ уже після його мітичної "зради цареві". Я спеціально досліджував усі відомі сьогодні універсали та листи Ігнатовича й жодного разу не натрапив на згадку про Многогрішного як його власну самоідентифікацію. Він завше підписувався лише як Дем’ян Ігнатович чи Демко Ігнатович – і як гетьман, і як полковник. Так само й у кореспонденції, яку йому адресувала чи козацька старшина, чи представники російської влади – скрізь Ігнатович.

Зате в доносі старшин, які взяли участь у поваленні гетьмана, та в судових розправах, антропонім Многогрішний стає вже звичним.

Важливо, щоб в українських шкільних підручниках і в публіцистиці перевагу надавали саме власній самоідентифікації гетьмана. А не зневажливій варіації, що походить, імовірно, від його родового прізвиська.

Яким прізвищем послуговуються нащадки гетьмана, котрі, за інформацією забайкальських краєзнавців, і досі живуть у Сибіру? Видається, що по чоловічій лінії рід Ігнатовичів не продовжився. Натомість одна з гетьманових доньок побралася із сином прусського шляхтича – чи то фон Байдона чи фон Бейтона. Той, як і його сват, під час сибірського заслання з безвиході перейшов на службу царську, і вже як Афонько Байдон заповзято змагався за поневолення сибірських народів. На славу свого ж поневолювача.

 

Скарби нації. Україна. Повернення своєї історії - Фільм третій


View: https://youtu.be/SuP4eFEJhjE


У новій документально-історичній стрічці команда проекту шукає гетьманські клейноди, що підтверджують українську державність, та спростовує роками нав'язані міфи про козаків. Одна з реліквій, яка зникла з України, – серце гетьмана Кирила Розумовського. Під час його поховання було проведене унікальне таїнство з обмеженим колом посвячених. З тіла забрали серце. У «Скарбах нації» Акім Галімов разом із нащадком гетьмана – графом Грегором Розумовським - спробує віднайти українську реліквію та повернути її на місце. Творці фільму також поставили собі за мету розвінчати міфи, що спотворюють уявлення людей про героїчну добу українського козацтва. Фільм створений за підтримки Міністерства інформаційної політики України

 

Холодний Яр

Пам‘ятаємо, не забудемо!
Москва нас вбивала повсюдно та повсякчас!
Вранці 9 лютого 1923 року в Лук’янівській в’язниці Києва дали свій останній геройський бій славні отамани та козаки Холодного Яру.
Засуджені більшовиками до розстрілу, вони заволоділи спочатку револьвером охоронця, а потім захопили 14 рушниць із набоями і підняли повстання.
Смертельний бій тривав чотири години. Всі 38 холодноярців загинули смертю хоробрих!
Згадаймо сьогодні воїнів-героїв поіменно: отамани Ларіон Завгородній, Мефодій Голик-Залізняк, Юрій Дроботковський-Чорнота, Денис Гупало, Сергій Захаров, Гайовий, він же Іван Грисюк, його помічник Михайло Куценко, старшина Армії УНР Григорій Олійник, Кость Здобудь-Воля з Кубані. Козаки-холодноярці: Олексій Добровольський, Корній Черкас, Іван Ляшенко. Сотники корпусу Січових стрільців Армії УНР галичани Микола Опока та Михайло Турок.
Світла пам‘ять! Героям слава!


9 лютого 2020 р. ·

 

Галицькі євреї за часів Австрійської імперії. Лада Москалець про їх життя та дискримінацію в новому випуску Без брому з Віталієм Ляскою

Що хотіли галицькі євреї? Лада Москалець про життя іудеїв та ставлення до них на українських теренах


View: https://youtu.be/yGojTlukTYE

 

Путінський міф про даровані Крим і Донбас // Історія без міфів


View: https://youtu.be/FAoc2X-rmxg

 

Україна – не окраїна. З історії назви Української держави — Локальна історія

Україна” – це органічне прикордоння “русского міра”. Так подають цей термін промосковські пропагандисти. Мовляв, тривалий час московити іменували ним свої околиці, не прив’язуючись до конкретної території. Тільки в ХІХ столітті термін “Україна” почали вживати для самостійного суб’єкта, з якого згодом постала Українська держава. Ця версія має ще одне пояснення під впливом новітньої російсько-української війни. Але факти свідчать протилежне.

500.jpg
Віктор Брехуненко
доктор історичних наук, професор

“Україна” як околиця
Слово “україна” широко представлене в московських історичних джерелах XVI–XVIII століть. Тоді в обігу перебувало три однозвучні поняття, але різного походження – українського, московського та польського. Це створило вдячне підґрунтя для маніпуляцій у нові й новітні часи. Адже слово вживали в різних значеннях, та ще й упродовж трьох віків воно еволюціонувало в кожній із версій, особливо в українській. Оливи до вогню підливав і той факт, що в Московії XVI–XVII століть поняття “Україна” побутувало у двох принципово відмінних значеннях. Одне стосувалося території, підвладної московському царю, друге – українських земель Речі Посполитої.

У першому випадку московське “україна” / “украйна” справді було синонімом окраїни (“окраина”). У такому значенні ним окреслювали всі терени, які перебували на периферії царських володінь, тобто на прикордонні. Цар Михайло Федорович у своїй грамоті 1614 року зазначав: “Багато міст від польських та литовських людей очистили, а від німецьких украйн Тихвин монастир та інші численні новгородські пригородки очистили”. Року 1625 царські воєводи Черкаський та Глєбов писали із Пскова про те, що українські козаки “стоять в Прусах, оберегіють ті украйни”. За аналогією до “німецької україна” використовували поняття “литовська україна”. Воно позначало землі на пограниччі з Великим князівством Литовським, які контролювала Москва. Після появи Речі Посполитої 1569 року почали вживати термін “польська україна”.

Отже, термін "Україна" в московських документах покривав величезну територію від Сіверщини через Лівобережжя та Південну Київщину до Поділля включно. Ним називали й далекі від Московії землі. Тут не йшлося ні про яку "окраїну". Навпаки, чітко простежуємо тенденцію називати "Україною" весь масив властиво українських земель Речі Посполитої.

Україна" під наглядом гетьмана
Року 1648 Богдан Хмельницький із козацьким військом розпочав визвольну війну. Гетьман прагнув перетворити поняття "Україна" на еквівалент Руси як самоназви українського світу. Це тільки посилило викладену вище тенденцію в Московії. Щобільше, тамтешня верхівка все частіше називала "Україною" Гетьманщину та її населення. Це зводило додаткову ідеологічну перешкоду на шляху розмивання суверенітету ранньомодерної Української держави. Тим паче показовими є нехтування подібними ускладненнями. Наскільки ж потужним мав бути тиск зовнішніх обставин, щоб зважитись на це!

У 1654 році московити й козаки уклали Березневі статті, які мали регламентувати стосунки між двома народами. Одна зі статей проголошувала: "Щоб найманого люду по рубежу від ляхів для всякого безстрашшя із 3000 чи, як воля царської величности буде, хоча б і більше. Царської величности ратні люди завжди на рубежі для оберігання України є і надалі почнуть стояти". Тут могло йтися тільки про Гетьманщину як суб’єкт документа, а не про якусь її частину чи якесь прикордоння.

Tartaria_D_Europa_ouro_Piccola_Tartaria (1).jpg
Карта "Європейської Татарії або Малої Татарії" італійця Джакомо Кантеллі да Віньола (1684). Наддніпрянщина показана як "Україна або край запорозьких козаків (Vkraina o Paese de Cossachi di Zaporowa)". На схід від неї вказана "Україна або край донських козаків, залежних від Московії (Vkraina ouero Paese de Cossachi Tanaiti Soggetti al Moscouita)"

Фото: uk.wikipedia.org
Через 2 роки, під час укладання між Московією та Річчю Посполитою Віленського перемир’я, московські посланці знову трактували Гетьманщину як Україну. У їхній пропозиції йшлося про те, що Річ Посполита залишається у старих кордонах, "крім України, яка у нашого великого государя, його царської величности в підданстві учинилася, гетьман Богдан Хмельницький з Військом Запорозьким з містами і з землями".

Ще зрозуміліше в політично-територіальному значенні вживав поняття «Україна» Петро I. Порівняймо два його документи, писані протягом місяця:

"Король шведський, бажаючи випередити наше військо, увійшовши в Малоросійський край за закликом зрадника Мазепи…, щоб потім усю Малоросійську землю після виснаження віддати під польське іго і в рабування Лещинському… якому він обіцяв в укладеному з ним союзі, щоб замість Курляндії та Жмуді, та Ліфляндії польських, якими Лещинський шведу поступитися обіцяв, йому цей Малоросійський край, завоювавши, віддати, а зрадника Мазепу в Украйні самовладним князем над вами поставити".

Маніфест Петра І до населення України, 6 листопада 1708 року.

"А злодій та зрадник Мазепа зрадив нам, великому государю , і перейшов до шведського короля за договором з ним і з таким своїм злим безбожним задумом, щоб [як згадано вище] церкви й монастирі святі православні обернути в римську та уніатську віру, а самому бути самовладним князем над усією Малоросійською землею під обороною Станіслава…".

Лист Петра І до кошового отамана Костя Гордієнка, 2 листопада 1708 року.

Як видно, "Україна" в маніфесті поставлена в тому самому смисловому місці, де в листі значиться "вся Малоросійська земля". Перший документ був призначений для перетягування на бік Петра I українського суспільства, передовсім козацтва та духівництва. Тому змістовно й термінологічно він мав не суперечити уявленням, притаманним тоді бодай еліті Гетьманщини. Відповідно і співвідношення понять "Україна" та "Мала Росія" мусило відбивати стереотипне мислення старшини. Останнє ж ототожнювало Україну з Малою Руссю, територіально розуміючи під обома увесь ареал етнічних українських земель. Проте поняття "Україна" й "Мала Русь" побутували й у вужчому практичному значенні, позначаючи лише Гетьманщину. При цьому під гетьманську булаву належало підвести решту українських земель і наповнити обидва імені їхнім природним територіальним змістом. В обставинах, коли Петрові I йшлося про підтримку з українського боку, йому було вигідно вжити найширшу версію і "України", і "Малої Руси". Це лестило б старшині, узгоджуючись із її переконаннями.

Гетьманщину періодично іменували Україною

Протягом всього існування Гетьманщини її періодично іменували терміном "Україна". Київський генерал-губернатор Дмитро Ґоліцин 1710 року писав: "Для нашої безпеки на Україні слід насамперед посіяти незгоду між полковниками та гетьманом". Ще чіткіше про це читаємо у грамоті Єлизавети Петрівни 1747 року, якою вона проголошувала відновлення гетьманства: "Оскільки під час перебування нашого в Україні тамтешня старшина, громадяни іменем всього нашого підданого малоросійського народу нам все піддано били чолом про визначення, як бувало, гетьмана".

Ukraina-Severia-Podolia.png
Карта Східної Європи німця Матіуса Зойттера (1730). Словом UCRANIA (Україна) позначено Надніпрянщину. Довкола неї розташовано топоніми VOLHINIA (Волинь), PODOLIA (Поділля) і SEVERIA (Сіверщина). На схід від них, в районі Рязані знаходиться OGRANIA (Огранія)

Фото: uk.wikipedia.org

Отже, відновивши Українську державу у формі Гетьманщини, Москва пішла на те, щоб вживати поняття "Україна" як політично-територіальне. І цей факт остаточно знищує спекулятивну версію про "Україну" як ім’я для природної окраїни "русского міра".

 

А ви це знали? У слові «Україна» закладено глибокий сенс:
А ви це знали?
У слові «Україна» закладено глибокий сенс:
у перекладі з стародавнього санскриту звук “укр” означає Світло, частина “Ра” перекладається як Сонце, а “їн (інь)” – це тонка духовна енергія.
Сонце в усі віки розумілося як Бог, що дає нам життя, а Світло є знання.
Отже, Україна – не околиця якоїсь держави.

 

View: https://www.facebook.com/173162079529892/posts/1958346141011468/

 

View: https://www.facebook.com/100064486998276/posts/356581793168051/