Історія, якої не знаємо. Чи не хочемо знати?

View: https://www.facebook.com/173162079529892/posts/1980401275472621/


Події XIV століття на західноукраїнських землях – темна пляма в українській історії. Що відбувалося з цим регіоном після Галицько-Волинської держави і до того, як він увійшов до складу Речі Посполитої?

Розповідає Віталій Михайловський, доктор історичних наук, дослідник історії руських земель у складі Польського королівства у новому випуску програми “Ґранднаратив. Як деколонізувати історію України”.

Посилання у першому коментарі.

 

“Українська інтелігенція мусить не спати, а працювати”: 7 правил життя Євгена Чикаленка — Локальна історія

Євген Чикаленко (1861–1929) був одним із найбільш непересічних діячів українського руху початку XX століття. І водночас – одним із найбільш недооцінених. Тоді серед українських діячів не бракувало яскравих особистостей, але підґрунтя для них багато в чому готував своєю непублічною діяльністю саме Чикаленко.

Успішний агроном і землевласник, він спрямовував величезні кошти на фінансування українських культурних проєктів, найважливішим з яких була перша щоденна газета Наддніпрянської України “Громадська думка” (згодом “Рада”). На початку 1917 року він став одним з ініціаторів створення Української Центральної Ради, але після цього відійшов убік, і основні події Української революції розгорталися без нього. Це прикро, адже організаторських здібностей і прагматизму Чикаленка урядовцям часів Перших визвольних змагань зазвичай бракувало.

Щоденники та листування Євгена Чикаленка – це справжня енциклопедія українського життя Наддніпрянщини. У них автор описує маловідомі події, свідком чи учасником яких він був, роздає характеристики – подекуди соковиті й нищівні – своїм сучасникам, громадським і політичним діячам, а також ділиться власними міркуваннями щодо рецептів успіху та причин невдач українського державотворення.

Локальна історія зібрала думки Чикаленка, що залишаються актуальними й донині. Матеріал передрукував та упорядкував Ігор Петрій, кандидат історичних наук, завідувач сектору Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка.

 

Про тих, хто століттями забезпечував українців сіллю – чумаків.

Цей фах вимагав різносторонніх здібностей: тямити у цінах на ринку, знатися на технічному обслуговуванні возів і раціоні худоби, домовлятися з митниками і здирниками, а якщо потрібно, то й ставати у кругову оборону зі зброєю в руках. Дорога, сповнена небезпек, обіцяла великі прибутки.

До того ж кілька століть тому пересічна людина на території теперішньої України споживала вп’ятеро більше солі, ніж сучасник.


View: https://www.facebook.com/173162079529892/posts/1989332764579472/

 

Акт незалежності 1941 року: 10 запитань про відновлення Держави бандерівцями

Раннім ранком 30 червня 1941 року у Львів вступили вояки батальйону “Нахтігаль” і передові частини Вермахту. Місто наповнювалось озброєними загонами чергової нової влади. Львів’яни насторожено придивлялися до військовиків і продовжували переживати сум'яття після останніх днів “совєтів”. Українське населення реагувало на появу солдатів дещо інакше – на вулицях, якими йшов “Нахтігаль”, траплялися спалахи ентузіазму.

Під брамами вчорашніх совєцьких тюрем купчилися схвильовані мешканці. Їм ще було невтямки, яке видовище чекає за мурами. У найближчі години місто завиє від страхітливих новин із в'язничних дворів і застигне у шоці.

У день тривог, надій і невизначеності в місто непомітно в’їхало авто. Воно зупинилося неподалік собору Святого Юра. З машини висіло кілька осіб. Серед них був Ярослав Стецько, заступник голови проводу Організації українських націоналістів Степана Бандери. Він мав завдання проголосити у Львові Акт відновлення Української держави. ОУН прагнула поставити нацистів перед доконаним фактом існування України як незалежної держави і намагалася використати смертельний клінч двох диктаторів на користь національних інтересів.

Відповідаємо на десять важливих запитань про Акт відновлення Української держави 1941 року.

 

Зміїний. Острів, на якому немає змій

– Русский воєнний корабль, іди нах*й! – фраза, промовлена українським прикордонником з чорноморського острова Зміїний, стала легендарною з першого дня повномасштабного російського нападу на Україну. Атака на острів та його захисників відкрила нову сторінку в історії Зміїного, що триває понад 2,5 тисячі років. Упродовж цього часу острів неодноразово змінював власників, бачив не одну битву й не одну кораблетрощу, таємниці яких зберігають довколишні води.

 

Цей історичний малюнок, якому до тисячі років (на фото), увіковічнений в Софії Київській. На ньому чотири славетних королеви. Франції - Анна, Угорщини - Анастасія, Норвегії, а потім Данії -Єлизавета, Англії - Агата.
Всі вони доньки Ярослава Мудрого, великого князя Київської Русі.
В цей час чоловіком Польськоі принцеси був їхній брат Ізяслав, королевою сестра батька. Інший Володимир був чоловіком принцеси Німеччини. Мама їхня була принцесою Швеції Інгігердою, брати якоі були королями Швеціі і Даніі.
Вся Європа без виключення мала родинні зв’язки з Київською Руссю - Україною!
За 100 років до заснування села Москов.
Але повернемось до наших королев, бо кожна з історій про них - це Голлівуд відпочиває!
Чи знаєте ви, що теперішня королева Англії Єлизавета - потомок нашоі королеви Агати?
Чи не тому Англія вірний друг Украіни в ці визначальні часи? Чого лиш Борис Джонсон вартий!
А донька Агати Маргарита стала не лише королевою Шотландії, але й її святою! Бо за життя найбільше храмів Божих побудувала і добрих справ зробила.
А далі і Річард Хоробре серце, і Марія Стюард - з нашим, тобто Агатиним, королеви з Києва корінням!
Шановний Макроне, а вам слід нагадати про легендарну Анну Киівську, яка стала королевою Франціі, знаючи 4-ри мови. Привезла Євангеліє, на якому присягали чи не всі королі Франції, написане у Києві. Кров королеви Анни текла у 18-ти королів Франції (!).
А ще про те, як саме цей легендарний портрет 4-х сестер
з Києва, які стали королевами Європи, врятував святу Софію від Московського мракобісся! В 30-х її за бажанням ката Сталіна, ідеала Путіна, мали підірвати! Вже заклали вибухівку… 1000 - літнє диво архітектури саме у Києві, викликало жабу у московських безбожників.
І раптом ультиматум від Франції:
- Якщо посмієте спаплюжити портрет нашої легендарної королеви Анни, зруйнувати витвір рук батька нашої королеви, наша країна розриває дипломатичні відносини! Одразу ж!
… Ага, такі рішучі попередники були у вас, властьімущі французи! Від Жанни д‘Арк, а не Ліпен корінням!
Ось так французи і врятували нашу Софію! Ім би ще тепер мову ультиматумів щодо путлера вивчити!
І тут ще угорцям варто нагадати
нашу- їхню королеву Анастасію. Бо саме завдяки заступництву Києва і могутніх Київських князів угорський король Андруш, чоловік Анастасії, був врятований від смерті!
Бо на той час Київська Русь була НАЙБІЛЬШОЮ державою Європи. І найвпливовішою!
Може тому так впевнено вела себе і не визнавала жодних ультиматумів вже відома нам королева вікінгів Єлизавета? Рідна сестра згаданих королев.
Ну ви ще чули десь, щоб одна жінка стала за життя спочатку королевою Норвегії, а потім Данії?
А наша Єлизавета стала! І ще й доньку королевою зробила.
А ще врятувала принцесу Англії сироту Гіту від ненависного шлюбу… і послала… ну як руский корабль найгрізнішого самодержця, який спробував їй погрожувати.
А потім віддала ту англійську принцесу Гіту за київського короля Володимира Мономаха!
Бачите скільки у нас англійського? Французького, нормандського, датського, шведського, польського, норвежського, угорського? Де тут рашистське?
Ось яке у нас, украінці міцне коріння ВЖЕ було ЄВРОПЕЙСЬКОГО роду!
КОЛИ ЩЕ НЕ БУЛО МОСКВИ!
Хто там де думає пускати нас в ту Європу чи ні?
Та в нас тепер тих Річардів Хоробре Серце - мільйони! Єлизавет і Анн, Агат і Анастасій
- не менше! І те, що розбрелись вони у час воєнного лихоліття біженками - то тимчасово! Вони ще стануть королевами! Правда ж, жінки України? А Україна - членом Євросоюзу. А хто сумнівається - розкажіть ім ось цю історію! І те що Київ дав 158 королев і королів Європі!
І ще дасть! Вірмо і діймо! Разом до перемоги!

Тетяна Редько,
Заслужений журналіст Украіни,
«33-й канал»

 

Воркутинське повстання. Разом і до кінця

Майже 20 тисяч в’язнів Воркутинського виправного табору влітку 1953 року взяли участь у повстанні. Більшість із них – українці, які ще нещодавно боролися з новою владою в лавах УПА. Хоч виступ і закінчився кривавою розправою, однак він таки підірвав основу каральної системи. Звістка про масовий протест дісталася і до інших таборів ГУЛАГу й надихала людей до спротиву

 

Розповім Вам про олігарха.
На його честь не назвали вулицю в Києві.
Однак якби не він, третини людей зі шкільних підручників ніколи туди б не потрапили.
Знаєте, як у фільмі "Назад у майбутнє", прибираєш одну людину, і цілий натовп зникає на фото.
Такою людиною для українського ХХ століття є Євген Харлампійович Чикаленко.
Це він любив повторювати, що Україну слід любити до глибини власної кишені.
Якось письменник Мордовець написав про поневіряння українських авторів у російських видавництвах.
Це прочитав Чикаленко і сказав, що платитиме стільки ж, як росіяни, якщо Мордовець писатиме українською.
Десь відтоді він став одним з менеджерів українського культурного руху, як би ми зараз це назвали.
Питав Рєпіна, чи не хоче він писати картини на українські сюжети?
Платив Коцюбинському 1000 золотих карбованців на рік, на той час, дуже пристойні гроші.
Бо так, виявляється, українські письменники мають щось їсти, щоб писати.
Фінансував Грушевського, Винниченка, Франка, Кобилянську. Підтримав матеріально видання "Словаря української мови" Бориса Грінченка.
Чикаленко дав грошей на першу українську щоденну газету, українську школу, книгарню, перше велике українське видавництво.
"Хоч і поганенька "Рада", але все-таки вона свідчить – ми живі як нація, ми ще не вмерли!
Смерть такої газети від анемії – це друге Берестечко, величезний удар по нашому національному рухові".
"Я не раз казав, що коли не матимемо своєї преси, школи, або хоча б такого геніального брехуна, як Сенкевич, щоб розбудив у широких колах національну свідомість, то станемо провансальцями".
Дав гроші на будівництво Академічного дому у Львові.
Йому було важливо, щоб в кімнаті жили один, максимум два студенти, щоб все з комфортом і по-людськи.
Хто передав гроші?
"Один невідомий добродій".
До речі, пізніше в цьому домі збиралися Бандера та Шухевич, але то вже інша історія.
Викупив землю в Алупці, щоб збудувати пансіон для хворих українських письменників.
Євген Харлампійович втратив 8-річну доньку.
І вирішив вшанувати її пам’ять, віддавши частину грошей, які відкладав для посагу доньці, для журналу "Київська старовина" для премії за найкращий твір з історії України.
Саме Євгена Чикаленка зобразив Іван Карпенко-Карий у п'єсі "Хазяїн".
Його дивувало, що Чикаленко не витрачає грошей на себе.
Але Чикаленко міг запросто продати один зі своїх будинків, бо бракувало коштів на газету.
Якщо потрібно було терміново профінансувати черговий український проєкт, він просто відрізав від своїх земель і продавав.
Звідки ж кошти?
Чикаленко був агрономом, напрочуд успішним.
Його книжка "Розмови про сільське хазяйство" за популярністю у селян була другою після Кобзаря.
Півмільйонний тираж, дві великі срібні й одна золота медалі від сільськогосподарських товариств.
Але видання книжки українською Чикаленко добивався 5 років. На своїх землях активно впроваджував трактор замість сохи, використовував технологію чорного пару.
Коли по всій Російській імперії була засуха, у Чикаленка з врожаями все було добре.
Про його погляди.
Чикаленко говорив українською, в дитинстві його дражнили, бо, мовляв, говорить "мужицькою" мовою.
Робив ставку на середніх землевласників, мабуть, зараз їх можна назвати середнім класом.
Один з ініціаторів скликання Центральної Ради.
Власне ідея Центральної Ради народилася у нього вдома. Відмовився бути міністром агрополітики.
Не вважав себе політиком, а тому відмовився бути гетьманом на користь Скоропадського.
"Не сотворений я на перші ролі, ніколи їх не грав і не претендував на їх, а робив те, що мені давало моральне задоволення, а через те й заслуги мої не великі".
"Говорив правду, а не годував цукерками".
Вважав "хочете соціалістичну революцію, отримаєте безкінечну Росію".
"Німці нам не страшні; кацапи страшніші, але не через те, що вони нас обрусять: коли не обрусили нас за 250 років, то не зможуть обрусити й далі.
Вони страшні Україні своєю некультурністю: під московським пануванням наш народ не розвинувся, а понизився культурно, навіть став менш грамотним".
А далі, а що далі?
Прийшли більшовики, і він змушений був емігрувати, сподіваючись повернутися, коли Україну звільнять від комуняк. Звісно, землі й маєтки в еміграцію не забереш.
За кордоном жив бідно, збирав в лісі деревину на розтопку. Щоб зібрати йому кошти на операцію на шлунку, знайомі розмістили оголошення в газеті української громади у Сполучених Штатах.
Сам Чикаленко соромився приймати таку допомогу.
"Хотілося б ще трохи пожити, щоб побачити, чим скінчиться доля України, про яку я весь свідомий вік клопотався і про яку дбав.
Всі зайві гроші, що зоставалися від мого скромного життя, я віддавав на українські справи, про які вже й позабував…
Ось чому я не склав собі запасу на старість".
Заповідав розвіяти свій прах у рідному селі Перешори на Одещині.
Вийшло інакше.
Після заплутаної детективної історії урна з його прахом була втрачена.
Я от думаю про той конкурс на кращий твір з історії України.
Ну чому у нас постійно пам'ять як у рибок?
Людина послідовно, регулярно, щедро фінансувала українську культуру, освіту, політику, економіку.
Не знаю, що б без цих зусиль від нас залишилося у ХХ столітті.
А ми навіть вулицю чи станцію метро не можемо назвати на його честь.
Мертвим це вже не потрібно, а от живим було б дуже корисно знати про Євгена Чикаленка.
Знати, що ось так можна.
В коментарях щодо перейменування вулиці питали "до чого тут Лєв Толстой?".
От і я думаю, ну до чого тут взагалі Лєв Толстой.
(Христина Морозова)

 

Історія української гривні. "Горлинка" Нарбута

 

Варто знати. Як нам прищеплювали комплекс меншовартості черз фальш історії

Варто знати. Як нам прищеплювали комплекс меншовартості черз фальш історії

 

“Всупереч популярній у нас думці, малоросійство то не москвофільство і не ще якенебудь фільство. То – неміч, хвороба, каліцтво внутрішньонаціональне”.

Року 1959 у нью-йоркському видавництві “Вісник” діаспорної "Організації оборони чотирьох свобід України" з’явилася книжка Євгена Маланюка “Малоросійство”. У ній автор не лише проаналізував природу цього явища, але й продемонстрував, яким чином воно впливало на державотворчі процеси на українських теренах.

“Локальна історія” пропонує читачам повний текст книжки.

“Малоросійство”. Книжка Євгена Маланюка 1959 року

 

https://localhistory.org.ua/texts/s...evbV_fdp1ZtHgqp5lDOQH0EiFlxjpTFlnkt4xs87Mz2GQ



"Козак Мамай", зі збірки Музею Івана Гончара


Його зображали усюди – на картинах, стінах будинків, скринях і навіть вуликах. Він прикрашав прості сільські хати і дворянські хороми. Цього персонажа нема у фольклорі жодного слов’янського народу – а в нас він став героєм вертепу поруч із пастушками та воїнами. Понад п’ять століть образ козака Мамая живе в українському мистецтві – спогад про героїчне минуле і символ вольниці.

 

В цьому році Києву виповнилося 1540 років!
Чернігову - 1 332 років.
А Житомиру ❤️ - 1138 років
Київська Русь була заснована в ІХ столітті, і це були спочатку території Київщини, Чернігівщини, Переяславщини (землі полян, сіверян, древлян).
А сама назва "РУСЬ" пішла від русинів, племен, які мешкали на берегах річок Рось, Росава, Роставиця, Роська та ін.
Назва «УКРАЇНА» (край, земля) означає територію, що була основою Київської Русі у ХІ-ХІІ ст. Уперше цей термін уживається в Київському літописі в 1187 р. стосовно земель Південної Київщини та Переяславщини.
І ще маємо знати, що перед утворенням держави на території майбутньої Київської Русі проживали:
а) східнослов'янські племена - древляни, поляни, сіверяни, волиняни (дуліби), тиверці, білі хорвати;
б) східнослов'янські племена - дреговичі, полочани;
в) східнослов'янські племена - кривичі, радимичі, словени, в'ятичі.
І ще, на хвилиночку , Москва була заснована князем Київським Юрієм Долгоруким лише 1147 року.
Тобто, коли вже був побудований і процвітав Київ та Київська Русь, то ще рівно 665 років на території майбутньої Москви були непрохідні болота, роїлися комарі і квакали жаби
Слава Україні!
Слава наших героям, вірним синам української землі !
Инна Чуян

 

Наш свіжий Вечер у мережі і деякі вже його подивилися

Ми зосередилися на історії. Вірніше на міфах пропаганди радянської і російської в цілому. Свіжий вечір про те, як московити брехали про історію українського півдня та про те чий Херсон, Запоріжжя, Маріуполь, Миколаїв і т.д.

Тицькайте сюди. Приємного перегляду

View: https://youtu.be/KuzR8CuuHpE

 

❗️Усім, хто ще й досі сумнівається, що Катерину варто прибрати з центру Одеси, варто приїхати сюди.

Недалеко від міста, по Хаджибейській дорозі в напрямку села Усатове, є найбільший зі збережених в Україні козацький цвинтар.

Це поховання козаків-нерубаїв Сотниківської Січі. Чому нерубаїв?
У 1775 році, ліквідовуючи Запорізьку Січ, Катерина заставила козаків, що селились тут на схилах Шкодової гори, підписати документ, в якому вони обіцяють ніколи не брати до рук зброю, а імператриця в свою чергу пообіцяла залишити їх у спокої та не переселяти на Кубань.

⚔️Склавши зброю, козаки взяли до рук кайла і зайнялися видобутком вапняка - єдиного будівничого матеріалу на цих землях. Так, і штольні в Нерубайському, які зараз так розкручені під назвою “Одесские катакомбы” - це їх рук робота. До речі, вся Одеса на той час була побудована з цього козацького вапняку.

Саме на цьому цвинтарі поховані власники найкрупніших штолень - козаки Шмигора та Гетьманенко.

Сам цвинтар невеликий, усього збереглося близько двохсот хрестів, частина з яких - мальтійські, частина - грецькі, заокруглені, з півмісяцем, чотириконечні, шестиконечні та восьмиконечні. Фахівці стверджують, що тут є 32 види унікальних за формою надгробків.

Найстаріший хрест датується 1771 роком, і, згідно з написом, поховане під ним немовля. Багато могил з позначками 1822, 1855 року.

Усі написи зроблені здебільшого по-українськи, з домішками старо-церковних слів. І скажіть мені після цього, що Одеса завжди була “русскоговорящей”!

До речі, подібне кладовище є недалеко звідси - на вершині Шкодової гори, але там збереглося щось близько п'ятдесяти могил. Проте саме місце визначне, вважається центром Усатівської культури. Розкопки показали тут поховання, датовані 2 тисячоліттям до нашої ери.

Як думаєте, чому про цвинтар знає так мало людей, хоча це одна з найвизначніших пам'яток не лише Одещини, але й України? Чому донедавна він був повністю зарослим та занедбаним?
Чи не тому, що він ніяк не вписується в історію про те, як “Катерина заснувала Одесу”, яку так активно просувають і захищають малороси в Україні?

Тому, коли почуєте від чергового експерта з історії чергове “не надо трогать Екатерину, это наша история”, запитайте в нього, що він знає з козацької історії краю. Скоріше за все, там - величезна дірка. У формі двоголової курки.

#iMama_Одеса

 

Фільми та серіали, котрі варто переглянути кожній українській родині.
Аби знати, аби зрозуміти, аби пам'ятати. Аби переказати своїм дітям, онукам та правнукам.
Щоб ніколи не забути своєї історії.

- Тіні забутих предків (1967)
- Сад Гетсиманський (1993)
- Білий птах з чорною ознакою (1971)
- Залізна сотня (2004)
- Осіннє вбивство в Мюнхені (1995)
- Собор на крові (2006)
- І будуть люди (2020)
- Чужа молитва (2017)
- Вінчання зі смертю (1992)
- Колимські дівчата (2021)
- Код нації (2013)
- Поводир (2014)
- Нескорений (2000)
- Вишневі ночі (1992)
- Червоний (2017)
- Чорний ворон (2019)
- Крути 1918 (2019)
- Століття Якова
- Черкаси
- Кіборги
- Соловей співає
- Толока
- Мати апостолів
- Той хто пройшов крізь вогонь
- Сага
- Вінчання зі смертю
- Гіркі жнива
- Жива (2016)
- Мама
- Пекельна хоругва
- Голод 33
- Добровольці Божої Чоти
- Заборонений
- Ціна правди
- Додому
- Гвардія
- Гвардія-2
- Вишневі ночі
- Спіймати Кайдаша
- Іловайськ
- Тарас. Повернення
- Чорний козак
- Залізна сотня
- Страчені світанки (1995)
- Спадок нації
- Рутенія (2020)
- Снайпер: Білий ворон
- Один в полі воїн (2003)
- Іван Сила
- Доброволець
- Позивний «Бандерас»
- Хто ми? Психоаналіз українців
- Захар Беркут (1971),і ще новий фільм з такою ж назвою
- Вавилон ХХ (1979),
- Сон (з Іваном Миколайчуком/,
- Дім батька твого (1986) – екранізація «Дикого Янгола» Олексія Коломійця,
- Із житія Остапа Вишні (1991),
- Голос трави (1992) /за мотивами творів Валерія Шевчука/,
- Вишневі ночі (1992),
«Фучжоу» (1993),
«Гетьманські клейноди» (1993),
«Кайдашева сім'я» (1993),
«Дорога на Січ» (1994),
«Москаль-чарівник» (1995),
«Іван Сила» (2013),
«Легенда Карпат» /історична сага про опришків/, (2018),
«Фелікс. Австрія» /за Софією Андрухович/,
«Будинок «Слово». Роман довжиною в життя»,
«Чорнобиль»,
«Чорнобиль. Втрачені стрічки»…

 

Перевезення першого індійського супутника на биках.

Індія, 1981 рік.

Історія Замовчує

 

ви це все передивилися?

"Іван Сила" бачив - цікавий, більше не пригадаю...

може є якісь фільми, де менше пафосу... а більше "созідательного труда"
якраз актуально для відновлення...
ну там про підприємництво, роботу на землі і т.д.
якась частина українців - скоріше матеріалісти...

 

https://localhistory.org.ua/texts/s...sinia-u-1930-kh-na-foto-nimkeni-elzi-zaifert/

Ґруні, ґражди та гуцули: Ясіня у 1930-х на фото німкені Ельзи Зайферт

 

Локальна історія
1 д. ·
Хто мешкав на українських землях за тисячу років до нашої ери? Де є прабатьківщина слов'ян? Чи доходили сармати на територію сучасної Волині? Що залишили по собі готи на наших землях? І чому тут селилися звільнені від служби римські військові?
Про це у новому випуску "Без брому" розповідає доктор історичних наук та археолог Ярослав Онищук.
Текст – https://bit.ly/3UBhrq1
Відео - https://bit.ly/3Bdmcit