Відповідь: Ікони в цьому то й біда.... більшість рідко коли буває права... і це прозвучало як виправдання.... "традиційна" церква не є добра.... сенс її існування — миритися з тим, що парафіяни далекі від ідеалу... що я подумаю?.. краще сама напиши, що вкладаєш у цей вияв...
Відповідь: Ікони Це ти про що? Це не оправданням. Це факт. То вже як вийде. Але в основному (там, де священик є християнином, а не лицеміром) церква приймає усіх. Така вже харизма, мабуть. Відмовилися від первісного радикалізму, на жаль.
Відповідь: Ікони якщо лицемір — то не прийме?... сумніваюся.... парафіянами "традиційних" церков за правилами їх є всі мешканці парафії, навіть якщо вони в церкву не ходять... статистика невтішна (для традиційної): все менше людей ходить до "традиційної" церкви... з чим це пов’язано?.. може з тим, що беруть усіх?..
Відповідь: Ікони На мою провокацію не піддався. А шкода. Тут порівняння таке, що цілуєш коханого, батьків, друзів, дитину і т.д. Наприклад, я можу поцілувати також Святе Письмо, із радості, що прочитала щось для себе нове, потрібне саме в той момент.
Відповідь: Ікони Бога поцілувати не можеш — шукаєш замінник, про який Він казав, що не будете робити собі подоби...
Відповідь: Ікони Та ні. Тут справа в іншому. Цікава річ. Коли розмовляю з мусульманами, протестантами, буддистами, то не навертаю їх, ані вони мене. Чому? Бо сильну віру в іншій особі можна побачити лише з того, ЯК вона про Бога говорить. І тоді спілкування є дуже цінним, бо довідуєшся для себе нове, можеш поділитися сам якюсь інформацією. От знаєш, я тепер зрозуміла, ЧОГО насправді дратують свідки. З ними ні спілкування, ні дискусія неможлива (з тими фанатичними, а не тими, котрі вже піднялися по сходинках угору, і про яких писав афтерстеп). НЕ ТРЕБА навертати вже наверненого! Тому мені легко говорити з мусульманами, буддистами, протестантами, бо вони розуіють мою віру, а я (якщо й не розумію до кінця) поважаю і розумію їхню. І в мене буде цілковите із ними порозуміння в плані віри. Я не мушу проповідувати Бога таким чином, що буду про нього говорити, я дуже часто проповідую про нього вчинками. Мене і так впізнають, що я християнка, хоча хрестика я не ноші. Я би хотіла поговорити з нефанатичними свідками. Думаю, з ними би теж було порозуміння. Методи фанатів у кожній вірі є відштовхуючими. Про що можна говорити з тим, хто сам себе запхав у коробку і каже, що світ поза нею не існує? Не варто застосовувати методи фанатів. Насправді вони такі зажерливі, бо їх віра на піску збудована. То так, як малий пес кидається першим гавкати, з переляку. Кожен, хто має слабку віру, буде агресивним, старатиметься заговорити самого себе навіть, аби не відчувати страху. На щастя, це проходить. Треба вміти слухати іншого. Але це можливо тільки тоді, коли не боїшся, що чуже слово похитне віру чи виб'є ґрунт з-під ніг.
Відповідь: Ікони Я люблю ікони саме за їх багатство та виняковість. Це не просто малюнки чи богомази. Ікони треба навчитися розуміти, так само як часом треба навчитися розуміти деякі незрозумілі частини Святого Письма. Коли на іконах зображають кілька подій одночасно, які насправді сталися у різні відрізки часу, то це намагання показати, як дивиться на нас Бог, котрий бачить усі наші вчинки, для якого хронос не існує, є лише кайрос. Ікони не може писати людина у світі. Ікони пише людина, яка має глибокий зв'язок з Богом. Це своєрідний пустельник. Людина зі світу не може писати ікону. У ній забагато галасу того світу. Тиша, лячна глибока тиша дозволяє зустріти Бога і зустріти себе, такого себе, якого любить і знає Господь. Господь недаремно міняє ім'я тому, хто увірував. До навернення людина сама себе приховує, Бог відкриває справжню суть людини, дає їй усіння стати самою собою.
Відповідь: Ікони саме на це й звертаю увагу вже вкотре.... задумайтеся: це не подоба Бога чи подоба.... це святиня, чи ні... це частина "традиційного" культу, чи ні?... чи потрібне це Богу, чи ні?....
Відповідь: Ікони Якраз ікони непоказні. Принаймні ті, над якими не познущалися. Я би прибрала із церкви позолоту, багаті ризи, мітри... Заборонила би покривання ікон золотом та сріблом. У тих сорочках, де видно лише лице, вони так бідніють. Нащо їм то? Я виховувалася у дерев'яній церковці з іконами. Старовинними, глибокими. Церковця скромна, тиха, повна молитви - благодать! Я дуже люблю святого Франциска. За те, що відмовився від багатства і показав наскільки показуха багатства та пихи не личить правдивому християнинові.
Відповідь: Ікони ще є дон боско, який все життя страшився жінок, бо був не дуже привабливий... йому лишалося бути "праведником"... бо іншого нічого не лишалося...
Відповідь: Ікони хрести на церквах, хрестики на тілі, хрещення рукою на церкву чи ікону — це все показне... позолота в церквах не змінює ситуацію... храми будують якомога більші для того, щоб вразити людей розмірами... той самий принцип був в ссср — усе най- най- най-... щоб вражати людей... не дарма сталін вчився на священика... почерпнув багато психологічних штук...
Відповідь: Ікони Ет, розмова двох глухих. Є у всіх щось показне. Хто для показухи ходить і проповідує, а хто для показухи будує храми і там проповідує. Хто носить хрестик, а хто кольорові журнали. Хто лякає пеклом, хто кінцем світу. Мені не заважають ні одні, ні другі, ні треті... Церква мене не спасе, ані священик, ані жоден проповідник мене не спасе. І спасіння мені не дасть. Ш віру мою ніхто в мене не відбере, окрім мене самої.
Відповідь: Ікони Богу, насмілюся сказати , нічого не потрібно.... Він самодостатній, до того ж і ми не маємо нічого, що Йому дати (бо все є від Бога)