Ікони

не чують і не моляться...бо не мають такої змоги.,.бо їх поглинув шеол...а в шеолі немає ні знання ні мудрості нічого немає...
Цікавішим буде питання:
Для чого людина шукає собі якихось там посередників?
Єдиним посередником між Богом і людьми є Христос.
А включення якихось інших суб!єктів є неприпустим.

 

Вже багато писали тут, що дух не вмирає і йде на небеса. Святих просять, щоб вони молилися за нас на небі, як ми один за одного на землі.

 

писали також що душа вмирає, що плата за ґріх смерть, що той хто помер - звільнився од гріха;
а дух - це вже інша опера;
В контексті говориться про не про молитви ДО святих (таких же самих грішних як і ми) а про те щоб ми молилися брат за брата, конкретно за тих кого знаємо ДО Бога.

 

А хто з нас може сказати на 100% що ось така конкретна людина попаде в рай?
Наскільки я памятаю роздІлення на "козлов і овець" буде після 2 приходу Христа.
Якщо ви вже вірите в душу людини, що відлітає зразу після смерті або в рай або в ад, чи люди моляться до людей в чистилище?

 

а ви таки весела людина...
чують, моляться, мають змогу...

Бачив не раз, що вас (не тільки персонально вас, як людину, але ту групу людей, яку і ви тут репрезентуєте) не переконують цитати багатьох дописувачів, то ж і моя спроба буде марною, та все ж, виключно "заради приколу", я вставлю свої 5 копійок.
Не знаю, що ви маєте на увазі під словом "шеол", однак навіть якщо проаналізувати не християнські джерела, то можна помітити, що душа після смерті потрапляє або на "небо", або в "пекло". Тільки буддисти стверджують: наша земля - це вже пекло (один з елементів, а пекло повністю - це матеріальний світ), бо тут є купа страждань, тому просто треба розчинитися в нірвані (безособистісному сяйві). Якщо не розчинився, не досяг цього рівня - отримуй знову страждання.
І ось групка людей, які вчепилися за слово "шеол", каже, що після смерті нічого нема... повіває від цього вчення як мінімум комунізмом, атеїзмом і тушкою лєніна в мавзолеї. Не проблема, хочете - вірте Але вся "фішка" в тому, що скільки б людина з однією рукою не доводила, що відчуває обидві руки, все ж у неї 1 рука

Думаю, вам буде цікаво дізнатися, що є багато цікавої інформації по різних релігійних вченнях Останнім часом мені, як християнинові, багато чого пояснює інформація з ведичних джерел. Практично ніде в основних важливих питаннях нема розходжень.
Отож, там стверджується: після смерті душа може потрапити на вищі планети (рай, бо там більше щастя, на найвищих планетах майже саме щастя), може переродитися на цій землі (тут більше страждань, але є і щастя), а може піти вниз, на пекельні планети (там більше страждань, це пекло).

Істоти з вищих планет тим розвиненіші, чим вище живуть. Вони можуть нас бачити, чути, можуть нам допомагати. (цікаво в цьому розрізі трактування вашими "одноідейниками" (бо "одновірцями" тут якось не ліпиться) поняття ангел, архангел, серафим... і под. що вони роблять там, де немає ні знання, ні мудрості... ну і т.д.??? чи то лише душі людей потрапляють у шеол, а те місце, де перебуває Господь і Його слуги, як нзивається?!)
Я не буду далі переконувати вас ні в чому... Я просто хочу запропонувати експеримент, який не має нічого спільного із чорними ритуалами чи ще чимось...
ПРОСТО ЕКСПЕРИМЕНТ: помолитися за померлу людину, знайому, а краще близьку вам (бажано таку, яка прожила гарне життя і, за теорією, яку ви не визнаєте, мала б потрапити в рай).
Як саме це зробити, я у приваті розкажу тоді, коли Ви погодитесь )))))))))))))))))))) Вибір молитви не має значення: "Отче наш", "Богородице Діво" чи ще яка-небудь... Якщо ви канонічні молиткви не визнаєте, то можна і власними словами, тут важливо знати, як це робити.
Ніякого спіритизму чи сатанізму. Просто зробите добру справу і, можливо, вам дадуть відповідь

Хоча, пригадайте слова:
"27 А він відказав: Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого,
28 бо п'ятьох братів маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!
29 Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх!
30 А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються.
31 Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри!"

---------- Додано в 00:09 ---------- Попередній допис був написаний Вчора в 23:31 ----------

не думаю, що наважитесь на запропонований мною експеримент, бо тут забагато ваших, які переконають, що цього робити не варто, або просто заборонять

 

1. Так, я такий.
2. Якщо не можуть переконати - то значить вони не переконливо говорять... Аргументації бракує.
3. Могила, гріб, пекло, ад - се є синоніми слова шеол.
4. Вибачте, але нехристиянськими не цікавлюся, християнськими також, лише біблійними.
5. Ви ще не 3гадали дарвіністів, марксистів і послідовників Арістотеля...
6. А це наврядчи...

---------- Додано в 01:09 ---------- Попередній допис був написаний в 00:11 ----------

1. Ну і в більшості тих філософсько-релігійно-етичних вчень основоположним віровченням є віра в існування Першопричини всього. Себто Бога. Як правило Мудрого, Люблячого і Справедливого.
А тепер скажіть будь ласка як можна назвати такого бога люблячим і справедливим якщо він створив людей, заздалегідЬ передбачаючи майбутній хід подій і обрікши їх (своїх дітей) на вічні стаждання. Де тут мудрість?
2. А я ж не казав що херувими й серафими разом з ангелами жиють в шеолі!
Людина - виключно матеріальне своріння і її місце на землі.
Ангели - нематеріальні особи і їх місце деінде.
Люди після смерті в ангелів не перетворюються, а так як телевізор вимкнений з розетки, існують лише в Божій пам'яті і тільки. І кого Він захоче того й оживить ж мертвих, з пороху з нічого.
Шеол в моєму розумінні це - буквально могили, без всяки потойбічних світів.
3. Небо, не рай, небо.
4. Оце правильно.
5. Я з власним сумлінням не йду на компроміс.
6. Притча, лише притча.
7. Вирішили застосувати проти мене психологічну зброю?
Взяти на 'слабо'?
Нічого у Вас не вийде.

 

Знову лицеміримо, Абдурахман? Не цікавить вас Біблія, будемо чесні.
Цікавить вас вчення Рассела і брукліну і їхня інтерпретація Біблії, точніше того, що лишилось від Біблії після її перекручування.

 

Ви про що? Яке лицемірство? Чи Вам не відомі випадки коли християнські звичаї, обряди або ж віровчення прямо перечать Біблії і мають виключно поганський характер?
Доречі, церква спровокувала себе, архізлочинними діями в минулому, і це вже повинно було наштовхнути думаючу людину на роздуми й роблення певних висновків про її істинність.
А як відомо дерево добре плодів лихих приносити неможе, а лише добрі і навпаки дерево лихе добрих неможе приносити плодів.
То що через те, що церква тепер не спалює на вогні всіх неугодних (бо вже немає такої як колись світської влади) я повинен її плекати й забути про все, що вона чинила в минулому? Лише через те що насунула на себе ягнячу одежу й розкаялася від імені Івана Павла 2 у своїх злочинах?
Стара єврейська приказка:
Чим ближче до синагоги - тим дальше до Бога.
А безапеляційно вірити всім постановам церкви (тої, післяапостольної, від якої, мабуть залишилось без змін тільки назва - церква) на мою думку це теж саме, що слухати божевільного...

 

для вас - ніде ... і всюди... "шукайте - і знайдете, стукайте - і відкриється вам..."

5. Амінь. Ви не вірите в Бога... моліть Його, щоб уже найближчим часом не довелдся піти на компроміс із сумлінням Бо він любить пожартувати з людьми...

6. Ні, це не просто притча, вона розказана Ісусом, який, на відміну від дуже багатьох людей, слів на вітер не кидав Якщо зрозумієте це - добре, не зрозумієте - друге добре

Ще раз амінь! Хай вам щастить... та все ж подумайте над тим, що ви не погодилися навть на елементарний експеримент. Так бояться люди, які мають копійчину, купити щось собі, бо грошей і так дуже мало, а як щось купить - то й того не буде
Віра укріплюється в тому числі й експериментально. Якщо дозрієте до експерименту, то я вам уже не помічник. Шукайте зі своєю копійчиною іншого товару )

 

1. А, можливо, я вже знайшов...
2. Віра в Бога перевіряється методом випробування Його своїми свідомими діями?
3. Вам ніхто не забороняє так вважати
4. Для чого щось купувати коли й так усе є?

 

православні не вірять в чистилище.

 

бо називають це іншим словом, нє?

 

ні, взагалі не вірять. вірять тільки в пекло й рай.

 

А на основі чого душа потрапляє в рай чи ад?
Нащо тоді буде суд коли прийде Христос-Якщо душа вже зразу після смерті потрапила в рай або ад?.

 

І нащо тоді воскресіння, коли ніхто не померає, якщо одразу після смерті люська душа відправляється на вічні муки чи вічне блаженство?

 

не знаю як точно вірять православні. вроді вірять, що душа потрапляє в ад або в рай. а потом буде суд, на якому вирішиться, хто буде жити вічно, а хто горітиме в аду. це треба питати в православного священника.

 

Абдурахман, хоч суперечка пішла по десятому колу, прочитайте наступні вірші ап Павла. Він говорить про тіло як земний будинок, що ми хочемо покинути цей будинок і поселитися в небесному будинку, який надасть нам Христос. Ви не задумувались хто це "ми", які вийдемо з одного будинку і переселимось в інший.
Тільки прохання, не плетіть ахінеї. Просто задумайтесь.

Знаємо бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, дім нерукотворний та вічний.
Тому то й зідхаємо, бажаючи приодягтися будівлею нашею, що з неба,
коли б тільки й одягнені ми не знайшлися нагі!
Бо ми, знаходячися в цьому наметі, зідхаємо під тягарем, бо не хочемо роздягтися, але одягтися, щоб смертне пожерлось життям.
А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завдаток Духа.
Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому,
бо ходимо вірою, а не видінням,
ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа.
Тому ми й пильнуємо, чи зостаємося в домі тіла, чи виходимо з дому, бути Йому любими.
Бо мусимо всі ми з'явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, чи добре, чи лихе.
(2Кор 5:1-10)

 

Початок теми:

"...вопрос об авторе четвертого Евангелия – один из самых удивительных во всей истории литературы. Я не знаю другого вопроса критики, где самые разноречивые показания до такой степени балансировались бы и до такой степени вносили бы путаницу.

Прежде всего, ясно, что автор желает выдать себя за свидетеля очевидца евангельских фактов (Ин.1:14; 19:35) и за любимого друга Иисуса (Ин.13:22 и сл.; 19:26 и сл.; ср. Ин.21:24). Ни к чему не ведет заключение, что глава 21 есть прибавление, так как это прибавление могло быть сделано одинаково самим автором или его школой. В двух других пунктах (Ин.1:35 и сл.; 18:15 и сл.) мы ясно видим, что автор любит говорить о себе намеками. Одно из двух: или автор четвертого Евангелия ученик Иисуса, ученик, близкий к нему и относящийся к числу старших учеников; или же автор, желая увеличить свою авторитетность, прибегнул к уловке, которою и пользуется от начала книги до конца, стараясь уверить, что он был очевидцем, настолько близким, как только возможно, чтобы этим засвидетельствовать правдивость всех фактов..."

Кто же может быть этим учеником, авторитет которого так высоко ценится автором? Заголовок указывает нам на это: Иоанн. Нет ни малейшего основания предполагать, чтобы этот заголовок был поставлен вопреки желанию истинного автора. Несомненно, что он появился во главе четвертого Евангелия в конце II века. С другой стороны, в евангельской истории кроме Иоанна Крестителя и апостола Иоанна других Иоаннов нет. Остается выбирать одну из двух гипотез: или признать автором четвертого Евангелия Иоанна, сына Зеведеева, или смотреть на эту книгу как на апокрифическое сочинение, написанное лицом, имевшим намерение выдать это Евангелие за произведение Иоанна, сына Зеведеева. Действительно, здесь речь идет не о легендах, созданных толпой, за которые никто не несет на себе ответственности. Человек, который, желая, чтобы дали веру тому, что он рассказывает, обманывает публику не только относительно своего имени, но еще и относительно ценности своего свидетельства, такой человек не просто сочиняет легенду, а совершает подлог. Какой нибудь биограф Франциска Ассизского, живший на сто или двести лет позже этого необыкновенного человека, может рассказать о массе чудес, созданных преданием, оставаясь, тем не менее, самым чистосердечным и непорочным человеком в мире. Но если тот же биограф заявит: «Я был его близким другом; он любил меня больше, чем кого либо; все, что я вам расскажу – истина, ибо я сам это видел», то, бесспорно, такого автора мы назовем совсем иначе.

И этот подлог, в сущности, был не единственным преступлением подставного автора. Мы знаем три послания, которые точно так же носят имя апостола Иоанна. Если вообще в области критики что либо может быть признано вероятным, так это именно тот факт, что, по меньшей мере, первое из этих посланий принадлежит тому же автору, как и четвертое Евангелие. Можно даже сказать, что это послание – как бы глава, отцепившаяся от Евангелия. Оба сочинения пользуются одним и тем же словарем, между тем язык в книгах Нового Завета до такой степени беден выражениями, так мало в нем разнообразия, что подобные аналогии сами по себе могут иметь значение почти абсолютно верного доказательства. Автор этого послания, подобно автору четвертого Евангелия, выдает себя за свидетеля очевидца (1 Ин.1:1 и сл.; 4:14) евангельской истории. Он рекомендуется человеком известным, пользующимся в Церкви большим уважением. С первого взгляда наиболее естественной гипотезой следовало бы признать ту, по которой все эти произведения действительно принадлежат Иоанну, сыну Зеведееву.

Однако поспешим оговориться: первоклассные критики отрицали подлинность четвертого Евангелия не без серьезных оснований для этого. Произведение это слишком мало цитируется древней христианской литературой; авторитет его начинает распространяться лишь значительно позднее. Подобного Евангелия меньше всего можно было бы ожидать от Иоанна, бывшего рыбака на Генисаретском озере. Греческий язык, на котором он пишет, совсем не тот, который был в ходу в Палестине и который нам известен по другим книгам Нового Завета. И, в особенности, идеи этого Евангелия относятся к совершенно другому порядку идей. Здесь мы с головой погружаемся в Филонову метафизику, почти в гностику. Поучения Иисуса в том виде, как их нам передает этот мнимый свидетель очевидец, этот близкий ученик, неверны, нередко безвкусны, невозможны. Наконец, Апокалипсис также выдает себя за произведение Иоанна, который, правда, не называет себя апостолом, но приписывает себе в Церквах Азии такое главенство, что, разумеется, невозможно и отождествлять его с апостолом Иоанном. Если же мы сравним стиль и мысли автора Апокалипсиса со стилем и мыслями четвертого Евангелия и первого послания Иоанна, мы увидим поразительную разницу между ними. Где же выход из этого лабиринта удивительных противоречий и непреодолимых затруднений?

Я лично вижу только один выход. Надо держаться того, что четвертое Евангелие в известном смысле заслуживает названия κατὰ Ἰωάννην именно в том, что оно написано не самим Иоанном, что в течение долгого времени оно было эзотерическим и держалось в тайне одной из школ, примыкавших к Иоанну. Проникнуть в тайны этой школы, узнать, каким образом из нее вышло сочинение, о котором идет речь, вещь невозможная. Не служили ли основанием для того текста, который мы читаем, заметки или записки, продиктованные самим апостолом? (Ин.19:35; 21:24). Не придал ли рассказам и письмам своего учителя тот характер, который они сейчас имеют, какой либо секретарь апостола, вскормленный на чтении Филона и выработавший собственный свой стиль? Не имеем ли мы здесь дело со случаем, аналогичным тому, который произошел с посланиями св. Екатерины Сиеннской, редактированными ее секретарями, или с откровениями Екатерины Эммерих, о которых также можно сказать, что они принадлежат в равной мере как самой Екатерине, так и Брентано, потому что фантазии Екатерины изложены стилем Брентано? Не могли ли сектанты, наполовину гностики, ввиду близкой кончины апостола, взяться за перо и под предлогом помощи ему в составлении мемуаров и в ведении корреспонденции навязать ему свои идеи, свои любимые выражения и затем все это покрыть его авторитетом? Что это за пресвитер Иоанн, в некотором роде двойник апостола, могилу которого показывали рядом с могилой самого апостола? Представляет ли он собой другое лицо, отличное от апостола? Или, быть может, это не кто иной, как сам апостол, продолжительная жизнь которого в течение многих лет служила основой упований для всех верующих? (Ин.21:22 и сл.). Этих противоречий я уже касался в другом месте. Я еще не раз вернусь к ним. Но на этот раз у меня была лишь одна цель: показать, что пользуясь так часто при составлении жизнеописания Иисуса четвертым Евангелием, я имел достаточно для этого оснований, даже в том случае, если это Евангелие написано и не апостолом Иоанном.

Эрнест Жозеф Ренан "Жизнь Иисуса" стор. 210

Євангелія написані в 16 столітті.

 

Лука 16:22. Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, і його поховали.

Душі Лазара і багатого вже після смерті потрапили в різне місце.

Ів.14:3. А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви.

Ісус обіцяв забрати учнів до Себе і апостол Павло не мав у цьому сумніву, говорячи: "...хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше".(Фил.1:23)

Одкр.6:9-11 І коли п'яту печатку розкрив, я побачив під жертівником душі побитих за Боже Слово, і за свідчення, яке вони мали. І кликнули вони гучним голосом, кажучи: Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу? І кожному з них дано білу одежу, і сказано їм іще трохи спочити, аж поки доповнять число їхні співслуги, і брати їхні, що будуть побиті, як і вони.

 

Для чого тоді Христове спасіння, якщо гріх ітак помре?

---------- Додано в 12:55 ---------- Попередній допис був написаний в 12:43 ----------

Не зразу у вічне. У вічне буде потім.