Григорій Распутін. Житіє досвідчинного странника

Ще з радянських часів у мене склалася думка, що Распутін - до розпустник, ворог православ'я і щось тому подібне. Особливо подіяли відеофільми на перших роках перестройки. Тоді з'явилися кооперативи з фільмами із жахами та американським Рембо, з гундосним парекладом і не високої якості екранізації. Про сексуальні походеньки Распутіна дивилися вдома, коли старих не було вдома. Ну, то було пару разів всього і на тому я покінчив з таким рівнем культури. Але враження про Распутіна склалося надовго.
От, тепер вирішив прочитати його особисті записи.
Григорий Ефимович Распутин
Житие опытного странника

Ось вирішив взнати Григорія не такого, як нам розказували. Можливо він і не такий, як хочуть показати його нам сьогодні неоросіяне.
Почитаємо - подумаємо...;

 

Мене іноді питали люди:"А чого ви ото ходите? Невже так вірите, що згодні на небезпечні подорожі, нести тягар бідноти, голодувати або постити, лишати себе радощів відмовляючись від розкоші цивілізації тощо...?"
Щось вигадував, але не казав справжню причину. Хіба скажеш правду всю, коли видно, що краще застосувати дзен.
Ну, типу: мав подагру, просив допомоги кинути палити і пити - і ось йду і дякую Богу, а може просто - треба ж нарешті віддати борг Богу божіє і може ще поживу трохи більше, ніж усі)).
Хоча були і такі, яким багато чого розказував, бо відчував, що мене слухали, а не виливали на мене свої скарги на життя і "не точили ножа".
Коли сидіти на місці - то хіба щось урозумієш із життя, а особливо духовного, крім як казав Сиддхартха - напитися і спати, а потім мати це за медитацію і перебування в нірвані )).
Тому оповідь Распутіна має цінність, як кодекс странника, та й читаючи, згадую свої мандрівки.
Отож, спочатку цитую важливі моменти з оповідання, а в наступному домисі коментую, із урахуванням свого досвіду.

Небезпека і справді супроводжує странника, навіть попри те, що відчуваєш заступництво неба. Але треба самому бути дуже обачним, тобто не влізти в халепу будь-яку. А вона скоріше буде там, де є люди. То спочатку улесливо поведе себе, а як не те щось - то біс з нього вискакує і давай... тільки б не загубити свої манатки, коли ретируєшся.
В лісі або в степу, де багато диких собак, тримав шматок хліба на всяк випадок.
А насправді не чув, щоб когось із странників забили, як наприклад, людей із мирського життя - за гроші, за автівку чи на війні.
Бог береже своїх... якщо маєш від Нього щось...
Продовжимо по оповіданню.

 

Особисто я не бачив ніяких видінь, але у віршах застосовував цей спосіб передачі інформації, бо як людині донести те, у що іноді сам ледве повіриш, бо то йде із тонкої матерії. Тому вірші не написані одразу, а після тривалого часу перевірки почутого, коли пепередні думки не розбігаються із загальною картиною апокаліпсису.
Зі злом і справді тяжко боротися, бо воно підступне - тому, свій шлях перевіряв неодноразово, перепитуючи людей і мав три різні карти, навіть УРСР. Разом у кумі знаходив шлях.
Справді, задовге мандрування може відірвати від реальності і щоб не "знесло кришу", треба мати мету мандрів.
Весною я ще вперше мандрував, та згодом я зрозумів мету - завершити у Зарваниці на трійцю - а після тоо вібчув, що став вільний у своїй подорожі і поїхпв додому. А літом мав мету - на хрещення Русі в Києві - Святогірськ - Генічевськ- Миколаїв- Одеса- Умань - Рівне.
Тобто, починати треба з невеликих подорожів, бо я взагалі весною не мав і речей ніяких, бо вискочив з дому із сумкою та парою речей. А потім обростав потрохи, але не більше, ніж необхідно для мандрів.
Врешті я став таким терплячим, сам дивувася. Особливо, коли був трудником в Святогірській Лаврі.
Отець Евсей , схожий на капітана Казанцева - не тільки ззовні, але й зсередини був відмінний вчитель (трішки ніжче поясню чому). Хто бачив серіали з участю "Казанови" - той може уявити його вимогливість з крутим гумором. Подяка йому за навчання.




Кажу честно - я не причащався ніде.
Пояснюю: я йшов в прочанство не для того, щоб гріхи вимолювати, але щоб навчитися їх не робити. Я знаю, що кожної миті Бог поряд, бо постійно звертався до нього по поради, і яснп діло, що просив прощення, якщо помилявся. А хто не помиляється? Хто нічого не робить. Сповідався у 2017 році на Благовіщення і сказав, що покинув погані звички і прошу благословення на тяжку дорогу. В УПЦ КП, якщо це кому цікаво.
Так, іноді треба піти в прочани на деякий час, але не всякий може відірватися від спідниці, грошей. Але ж їдуть на курорти? Краще пройтися до святинь і пішки, щоб відчути життя божої людини, може і самого Господа, коли той виконував свою місію на Землі.

 

В мирському житті треба бути успішним, мати круту тачку, гребсти гроші лопатою і плювати на всіх, хто нижче за рангом та бідніший. Нехай беззаконники тішаться, а блажені моляться, бо час близький як ніколи. Монастирі вважаю пристанищем тих, хто відірвався від спокус миру і потребує перепочинку в домі Божому більше, ніж самі монахи чи їхня паства. Люди багато дають грошей на милостині, тільки не завжди вони йдуть по призначенню. Та це точно, не нам осуджувати, але справа Господа, якому вони і присягали.
Де б я не приставав до якогось монастиря, старався працювати на славу Божу. Старанно і з послушанням. А то було - скаже монах послушнику що робити, а той зробить будь-як, ще й оправдовується на зауваження монаха: та мені однаково чи по барабану. А той - ви прийшли нп послушання і маєте робите це по совісті, а неабияк.
Деякі так і роблять - що скажуть, не думаючи. Мене якось послали обірвати бузину на кладовищі та й набрати її на компот. Та я обірвав бузину, ну з тої причини, щоб ягода на фарбувала та не бруднила плитку. Але не зібрав на компот. Та потім послушник все ж зібрався йти рвати ягоду на компот. Я в присутності монашек перепитав:"То будете рвати ягоду на кладовищі? В нас не те, що не збирають ягід, а навіть не 6еруть нічого з кладовища..." Монашки почули це і гвалт хтіли підняти (наче їх непотрібом поїли), але я упросив не робити такого, бо нікому це не принесе користі, але надалі нехай думають і дають завдання правильні. Ото так бачуть ті, хто приходить за покликом неба тимчасово. Як інспектори, але потаємно, як тать....
Але, скільки б мудрого не пізнав та не вчився, треба більше слухати. А якщо говорити, то коротко і зрозуміло для розумних, а для нерозумних - щоб думали, та не розуміли.