Гордість і гординя.Де грань?

Можете щось змінити в тій ситуації?

Вже записалися у рятівники?

Чи краще зайнятися спасінням себе, переглянувши доктрину "моя дія - дія Бога"?

 

Ромку, а тепер згадай Потоп.
Він просто так стався? Чи люди щось зробили, що на себе таке накликали?

 

Просто так ніколи нічого не стається.

 

Погода була дощова? Каналізація забилася?

 

Як я відкривав тему.то мав маленьке прохання

 

Змінити формулювання - не штука. Суть і проблема ж залишиться.

Деякі декларації пропустити мовчки повз очі трудно. Особливо, коли вони звучать у кожному дописі на "різні теми".
Я протестую таким чином з сумнівними твердженнями. Не погоджуюся.
І пояснити суть на конкретному прикладі багато простіше.
Ми ж - дорослі люди.
Нє?

 

Мене направду цікавила ця грань...між гордістю і гординею...між самоповагою і самозакоханістю...
Але,бачу,що починає втілюватись приснопам"ятний лозунг



По відношенню до конкретно взятої одиниці чєлавєчєства.
Тому...ноги в руки...і мене ту не є...в тій гілці.
Я не гордий.

 

Вчора прочитала дуже гарну фразу, забула чия. Вдома подивлюсь. Але перефразовано вона звучить так - лише поборовши себе можеш справді прислужитись іншому.

Самозакоханість то власне коли людина постійно каже - я! я! я!

Я думаю що просто бути певним замало. І це не просто знати що в мене є кращі якості, а постійний внутрішній розвиток щоб не концентруватись на собі і на своїх захцянках.

 

+1.
Бо як собі ради не даєш, який з тебе помічник.

І не суттєво, з которим знаком, "+", чи "-"

 

Колись написав один мудрий чоловік дуже мудре завваження.
Ми боїмося катаклізмів, раптових смертей, де кількість буде 30, 60, 100, більше...
А піти в морг по статистику. Скільки в місті протягом дня людей помирає. Чомусь про таке ніхто не думає. А от група людей нараз - то вже горе. Чому? Бо хитає фундамент нашої самовпевненості?

І ще вертаючись до притчі. Дивно мені бачити в старшому синові гордість.

(різниці між гордістю та гординею не бачу, єдина позитивна гордість - це коли близькими пишаєшся, якимось їх учинком тощо, правда, то мабуть, варто іншим словом називати. гордість - це гріх. протилежною чеснотою до гордості є покора. а лікувати гордість святці радили радістю. що цікаво, те саме й психологія радить.)

Якщо подумати, він же й справді був при батькові цілий час. І якщо він виставив таку претензію до батька, то не конче думати, що він був невдячний, так заздрісний, але може, та заздрість мала підстави. Може, батько не говорив йому раніше, що "усе моє твоє". На притчу можна дивитися перекрутити її на різні боки з дуже багатьох сторін, і щоразу бачити щось інше. От де там гордість - не можу побачити. У котрих саме словах старшого сина? Чи, може, в словах молодшого? Можна ж сказати, що його повернення до батька було не з розкаяння, а з розрахунку. Де саме там гордість у притчі?

А щодо граней. За лінком гордість поділяють на гідність і гординю.

 

та йой...
Знову скажуть, спроба насильно вибілити..?

 

Нагадалось....

Гордим легше, бо вони не плачуть
Ні від ран, ні від щемкого болю.
На чужих дорогах не маячать
І любові, як раби, не молять.
Біль утрат не давить їм на плечі,
Не з'їдає заздрощів короста…
У житті і справді гордим легше,
Але гордим стати - так непросто!

 

А мені фраза Ібсена: Найсильніший той, хто найбільш самотній.

“The strongest man in the world is he who stands most alone”. Henrik Ibsen

Таким виглядає гордий, якого ти змальовуєш.

Цікаво, а якщо когось не з'їдають заздрощі, то в якій він категорії?

 

Я б сказала що старший брат своїм обуренням каже - де ж справедливість? Я не переступаю твоїх законів а молодший он як поступив а ти, батьку, його привітав та щей йому такий бенкет влаштував.
Але з другої сторони батько ж не говорить що тепер увесь спадок який належиться старшому перейде до молодшого. Він ж не каже - я тепер від тебе відберу і поділю знову порівно. Батько просто радіє з того що молодший син повернувся і повернувся живий!!! Я собі так думаю, що тепер молодший буде змушений заробити собі свій спадок.

 

Заробити?!
Так не думаю...

---------- Додано в 16:32 ---------- Попередній допис був написаний в 16:14 ----------

Направду цікаво!
Я також над цим задумувався нераз- чому старший син бачив себе як раба, чи слугу, а не розумів ким він насправді є для батька...?

 

Соррі за дурного вЕршика.
Моє розуміння гордості,видно викривлене.
До краю.
Але то моє бачення світу.
І для мене воно єдино правильне.
Не сприймаю цінностей,які подає християнська церква,як єдино правильні.
Біль,особливо біль своєї дитини я ніколи не сприйму за прояв Божої ласки.
Лише,як Волю Божу.
Трактувати це можна як завгодно.
Що і роблять всі,кому не ліньки.
Неісповідимі путі Господні.
Якщо мене вдарять,я дам здачу.
Не стерплю.
А,при можливості зроблю так,щоб той,хто вдарив більш не мав нагоди вдарити.
Нікого.
І,бажано,ніколи.
Якщо б хтось щось зробив моїй дитині,чи близькій мені людині - покараю.
Без вагань.

 

Тобто тим що він повернувся він автоматично отримує новий спадок?

 

Думаю йому уже не захочеться знову просити свого спадку передчасно, так як зробив перший раз...

На рахунок "заробляти", то не думаю, що батько би захотів, щоб у нього було два "старших" сини. Старший син саме "заробляв" свою спадщину...

Серце батька зовсім не таке. Він любить своїх дітей просто так- без "заробляння", чи "заслуговування".
Чи не так?

 

Так, любить не за щось а просто любить.

Ну це інша сторона справи.

 

Добре, що ти це так відкрито визнаєш. Нарешті.

Але ти вмієш перекрутити чужі слова. Я лише спиталася. Не можна просто відповісти, без принижування інших осіб?

Гм, а хіба не ти казав, що тема не про тебе?? От як можна щось питати чи дискутувати?