Голодомор

Відповідь: Голодомор

Публікації про голодомори нашого народу, організовані московськими комуністами і їхніми поплічниками в Україні, почали з’являтися за кордоном невдовзі після більшовицького перевороту в Росії. Перші повідомлення про голод 1921 — 1922 рр. подавав комітет Нансена. Демократичне об’єднання колишніх політично репресованих українців видало в Англії книжку «Найбільший злочин Кремля», а в Канаді професор В. Дубровський видав працю «Біла книга про чорні діла Кремля». Про голод 1932 — 1933 рр., його причини і винуватців пізніше писали канадський історик, українець за походженням О. Субтельний, («Україна: історія»), американський дослідник радянської політичної системи Р. Конквест («Жнива скорботи»). Відбувалися слухання на Комісії Конгресу США про голод в Україні 1932 — 1933 рр.


Тільки в СРСР компартія наклала табу навіть на розмови про голод, ця тема була під суворою забороною. Після розпаду СРСР — «імперії зла» — з’явилися книги свідчень про Голодомор О.Міщенка, І.Кирія та інших авторів. Про голодомор на Поділлі писав І. Шульга, а про голодомор на Шаргородщині Вінницької області розповіли місцеві патріоти-- краєзнавці М.Купчишин і А.Мичак у дослідженні «Шаргородщина. Сторінки історії» (Київ, 2002), архівні дані якого використано у цій публікації.

На жаль, селяни Вінниччини не уникли того страшного лиха в часи комуністичного свавілля, яке забрало життя близько 10 мільйонів людей — наших братів і сестер.

Примусові методи колективізації і масові репресії влади в 30-х роках минулого століття проти селянства, викликали явне невдоволення народу і недовіру до влади, а часто й відвертий спротив. Тому Сталін і його оточення вирішили зламати опір колективізації шляхом винищення українського селянства. Саме в селянстві вони вбачали оплот національної свідомості, української мови, історичної пам’яті, приватновласницької психології. Внаслідок примусової колективізації різко впала продуктивність сільського господарства в щойно створених колгоспах Вінниччини як і всієї України. Але московська влада й надалі встановлювала для України непомірні плани хлібоздачі і вже наприкінці 1931 р. з’явилися загрозливі ознаки голоду.

Однак держава протягом 1930 — 1932 рр. забрала у колгоспів і в селян усе зерно, зокрема й посівний фонд. Інформація про наближення голоду в українських селах була відома керівництву СРСР. Але замість рятувати селян держава посилила тиск на них, щоб за будь-яку ціну виконати план хлібоздачі. У села направляли партійні комісії й так званих уповноважених, які вимагали прискорити здачу хліба державі у стислі терміни і «ліквідувати саботаж». Плани хлібозаготівлі постійно необгрунтовно збільшувалися. Комісії одна за одною ходили по хатах і забирали все, що було. З людей просто знущалися й залякували їх судами, розстрілами й відправкою в Сибір. Районна газета Шаргородщини «Прапор комуни» рясніла статтями з погрозами на адресу «куркулів», «зрадників», «саботажників», «ворогів народу», за те, що вони несвоєчасно чи неповністю здавали державі продукти і гроші. У статтях лунали заклики: «Розчавити їх!», «Віддати до суду!», «Заарештувати!» Всі вимоги і заклики видавалися як воля партії, уряду і вождя всіх народів — Сталіна.

І, як наслідок, уже наприкінці 1932 р., особливо навесні і влітку 1933 року в Шаргородському районі лютував страхітливий голод. Люди харчувалися травою, листям, їли м’ясо котів, щурів, горобців, собак, слимаків, річкових молюсків тощо. Вживали в їжу кульбабу, пирій, липу, акацію, щавель, кропиву. Було зареєстровано випадки людоїдства.У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й умираючих, звозили і складали у спільні ями і закопували. У кожному селі з’являлися братські могили. Так, у с. Хоменки в ті роки померло 254 людини. Вмирали цілими сім’ями. Наприклад, сім’я Івана Перебийноса: він і дружина Фросина Іванівна- 27 років, діти Олекса — 11 років, Юстина — 9 років , Ксеня — 6 років, Наталя — 3 роки, Сафон — 1 рік. Померла вся сім’я Паламарчуків Гордія і Марії: вони та діти: Тодоска, Домна, Микола, Іван, Солустіян. Ось свідчення мешканки села Параски Сидорівни Килимчук: «Наша сім’я зазнала великої втрати у 1933 р. Чотири душі з нашої хати забрала голодна смерть. Померли тато Матійчук Сидір і діти: Петро — 6 років, Сергій — 8 років і Ілько — 4 роки».

Свідчить Одарка Іванівна Невзгода: «Ми їли все, що попадалося під руку — гнилу капусту, листя дерев, кору, лісових равликів, вужів, котів. Голодні люди крали в колгоспі мелясу, пили її, а через деякий час

Багато людей пухло і помирало у селі Носиківка. За підрахунками тут загинуло 204 мешканці. А в цей же час колгосп виконав план хлібоздачі на 103%. Навіть у невеликому селі Конатківці померло близько 150 людей. Не стало родин Решетників, Франценюків, Волощуків та інших. У селі Клекотина померло майже 200 людей. Тільки в Радзіковських смерть забрала 7 душ, у Зарумних, Куцолабських, Рошаків — по 5 душ. Доведена до божевілля родина Якова і Соломії Гринчаків з’їла хлопчика-прохача, а невдовзі — і власного 6-річного сина. Маленька Оля підслухала розмову батьків про те, що її збираються з’їсти, і разом з сестричкою Ганнусею втекла до тітки Юхими. Батьків забрали і їхні долі невідомі, а сестри вижили й не тримали зла на батьків. Бо не вони були вбивцями.

Жительки с. Слобода Мурафська Затолоцька Яніна Йосипівна (1909 р. н.) і Свидницька Ганна Василівна (1921 р.н.) свідчать: представники сільської влади забрали в них і сусідів усі залишки зерна, картоплі, квасолі і навіть насіння. Навесні 1933 р. городи залишилися незасіяними і незасадженими, а люди ходили полями, знаходили і їли гнилу картоплю. Батько Ганни Василівни, щоб зберегти дітей і вижити, замурував у димарі відро з горохом. Але сільська комісія знайшла цей горох і конфіскувала. Сім’я залишилася без продуктів. Через деякий час батько опух і помер, а згодом померла мати. У хаті залишилася 12-річна Ганна з 9-річним Михайликом, учнем першого класу початкової школи. Михайлик дуже просив сестричку дати йому що-небудь поїсти, але в неї нічого не було. Його, як і батька з матір’ю, загорнули в мішковину й поховали на цвинтарі у с. Стара Мурафа. Люди помирали з голоду щодня. Їх на возах, а то й на тачках, відвозили на цвинтар.

Особливо трагічними були роки геноциду в селі Плебанівці, яке втратило 737 душ із 229 сімей. Померли всі у сім’ї Трембіцьких — Полікарп і Юстина та їхні діти: Йосип, Іван, Галя, Антон, Оля; всі у сім’ї Горенюків — Максим та Тетяна, їхні діти: Григорій, Євдокія, Степан, Анастасія, Микола і зять Степан. Таке горе спіткало сім’ю Оліхів (батьки і троє дітей), Ратушних (батьки і п’ятеро дітей). За роки геноциду з Плебанівки назавжди зникли прізвища Басістий, Качурак, Кочушко, Малий, Матей, Павловський, Сірак, Ясінський та ін.

У с. Копистирині протягом зими і весни 1933 р. померло 305 жителів села.

Краєзнавець Михайло Давидович Дзюбенко свідчить, що в ті страшні часи трупи по кілька днів лежали вдома, бо нікому було відвозити їх на цвинтар. У селі були випадки людоїдства.

Мешканка с. Писарівка Копистиринська Меланія Христофорівна згадує: «Селом тоді не пройти було. Як ото стовпів на вулицях, так лежало людей. Один хлопчик пас ко*рову в людей і щодня видоював пляшечку молока, яку потім випивав. Цим і жив. У сім’ї в нього нікого вже не залишилося в живих.

Вмирали люди, в колгоспі чахли від голоду навіть коні. Якщо тварина здихала, то жителі накидалися на цю здобич як на небувалий харч.

 

Відповідь: Голодомор

Згадує інвалід війни, учитель Ново-Мурафської школи Панчишин Євген Олексійович : «На початку травня того ж року було дуже голодно, ще не з’явилися листя і трава. І люди йшли у поле й ліс шукати чогось їстівного. У лісництві я бачив, як голодні чоловіки збирали слимаків, підігрівали їх на вогнищі і з’їдали майже живими. Один чоловік ніс равликів для голодної сім’ї, але не дійшов додому. Лежав у канаві й дивився напіввідкритими очима в небо, а равлики повилазили з торби і повзали по ньому. Відтоді минуло 69 років, а той чоловік з равликами у мене й досі перед очима».

У селах Хоменки, Слобода Мурафська, Довжок, Стара Мурафа, Носиківка та ін., де були млини, мололи сухі лушпайки картоплі, качани кукурудзи, коріння перію, навіть кору дерев. Люди їли все це, а потім у муках помирали. Доведені до відчаю селяни змушені були красти в колгоспах. За це з ними жорстоко розправлялися, судили, конфісковували майно.

У серпні 1932 р. московський більшовицький уряд прийняв закон, який передбачав смертну кару за розкрадання «соціалістичної власності», ним заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням , потім з’явився закон про боротьбу зі спекуляцією, який забороняв селянам обмінювати свої речі на продукти в містах і передбачав за це 5 — 10 років ув’язнення Почався шалений терор — заарештовували, судили, кидали до в’язниць, розстрілювали, висилали за межі України «злісних боржників перед державою» — простих селян і навіть сільський актив.

У селі Носиківка, де було три колгоспи, на непокірних накладали непосильні податки, виганяли з хат, а «куркулів» відправляли до Сибіру. Тільки 1932 року 10 осіб було засуджено за невиконання хлібоздачі. Офіційних статистичних даних про смертність під час геноциду 1932 — 1933 рр. немає. За даними оперуповноважених Державного політичного управління, в окремих селах Поділля загинуло 10 — 12 % населення, насправді ж — понад мільйон людей.

За роки голодомору-геноциду чисельність населення Шаргородщини з 91 100 осіб ( на 05.32) скоро*тилася до 77 784 осіб (05.34), тобто на 13 316 осіб. Партійні і державні органи всіх рівнів знали про страшний голод селян, але нічого не зробили для його зупинення. Про це свідчать такі документи. Секретар Шаргородського райкому партії Беліхін 28 квітня 1933р. цілком таємно повідомляв секретарю Вінницького обкому КП(б)У Алексєєву «У селах Писарівка, Дерев’янки, Політанки, Лозова, Плебанівка, Копистирин наявне масове вимирання населення та худоби. В с. Писарівка протягом квітня 1933 р. померли 26 чоловік .. Люди виснажені, валяються на дорогах. Крім того, у селах здохли 45 коней, під час їх розтину зібралася група колгоспників і вимагала дати їм трупи для споживання. Були випадки, коли трупи відкопували...» Обласний прокурор Семенов 26 травня 1933р. цілком таємно повідомляв Вінницький обком КП(б)У про факти людоїдства в Шаргородському районі: «За відомостями, які надійшли до облпрокуратури, в с. Андріївка Шаргородського району виявлено сім’ю, яка займалася людожерством, з трьох осіб: Шклярук Франки та її двох синів. Жебраки, які заходили в хату, не виходили. Це встановлено за показаннями свідків та виявленням кісток у господарстві...» Шаргородський військовий комісар Юцик 9 червня 1933 р. цілком таємно повідомляв по інстанції: «Имеются случаи массового голодания и опухания на почве голода. В этом отношении выделяются села Писаревка, Политанки, Деревянки, Лозова, Плебановка, Довжок.

В результате голодания имеется много смертных случаев. Так, в с. Довжок с января 1933 года умерли 100 человек, что составляет 12% жителей села».

Але чужа нашому народу, нашій нації комуністична влада, очолювана космополітами, на ці страшні повідомлення не звертала уваги, а посилювала через своїх опричників тиск на селян.


http://www.personal-plus.net/224/2124.html

Додано через 12 хвилин
Які покарання передбачав сумнозвісний закон "про три колоски"?

- Голодні люди збирали і зрізували навіть нестигле колосся. Влада вважала це крадіжкою державного майна і нещадно карала. За наказом Кагановича, за зірвані дитиною колоски на колгоспному полі всю сім'ю відправляли до таборів. За колосок, який зірвала доросла людина, присуджували рік каторжних робіт. Згідно із заявою сталінського поплічника Постишева, 540 тисяч дітей та піонерів були мобілізовані для охорони врожаю, а 10 тисяч - для боротьби зі злодіями.

http://ukrtime.com/node/522

 

Відповідь: Голодомор

У 1920-30 роки деякі українські комуністи почали шукати більше автономії від Москви, і наприкінці 1920 років Сталін відчув, що політика українізації переступила межі, встановлені Кремлем, і стала небезпечною для режиму. Україна почала являти собою серйозну загрозу цілісності Радянської імперії та її геополітичним прагненням. На цьому історичному тлі сталінський режим виголосив відкриту війну українцям як нації.



Завданням спланованого голоду було зруйнувати українську національну ідею шляхом винищення національної еліти та її соціальної бази, а згодом селян, що переживуть Голодомор, перетворити на слухняних працівників колгоспів, а фактично державних рабів.



Ще в 1921-1923 роках більшовицький режим випробував дієвість голодування як зброї, скориставшись посухою, щоб створити в Україні умови голоду і таким чином зламати опір своєму правлінню. У 1932 році Сталін вирішив побороти українське селянство голодом і таким чином зламати українське національне відродження, що почалося в 1920 роки й розпалювало вогонь прагнення українців до незалежності. Сталін завжди вважав, що національне питання "по суті, селянське питання" і що "селянство становить головну армію національного руху".



Вимушене голодування досягло свого піку взимку-навесні 1933 року, коли щодня вмирало 25000 осіб. Внаслідок Голодомору загинуло від 20 до 25 відсотків населення Радянської України.



Іншим жахливим наслідком Голодомору був надзвичайно високий рівень дитячої смертності. Намагаючись врятувати життя своїх дітей, селяни прокрадалися через кордони, що охоронялися військами НКВД (радянською таємною поліцією), і залишали їх у містах, щоб діти уникли голоду. Наприклад, наприкінці весни 1933 року в самій тільки Київській області було зареєстровано понад 300000 безпритульних дітей. Оскільки дитячі притулки вже було переповнено, більшість цих дітей вмирало на вулицях від голоду та хвороб. У вересні 1933 року школи України не дорахувалися двох третин своїх учнів.



Голодомор був геноцидом: він підпадає під визначення злочину згідно з Конвенцією ООН про Геноцид. Комуністичний режим був спрямований проти українців -- як титульної нації в Радянській Україні та етнічної групи в Радянській Росії, особливо на Кубані, регіоні на Північному Кавказі з переважно українським населенням.



Українських селян позбавили їжі, щоб змусити вступити до колгоспів; процес більшовицької колективізації до літа 1932 року було майже завершено. Геноцид за допомогою голоду було скеровано в першу чергу проти українського селянства як ядра української нації, яка боролась за незалежність. Українське селянство було носієм віковічних традицій незалежного господарювання та національних цінностей, які суперечили комуністичній ідеології і викликали шалену ненависть більшовицьких вождів. Сталін підкреслював цей пункт, коли виголошував, що "селянство становить головну армію нціонального руху; нема селянської армії -- нема потужного національного руху".



Національний аспект сталінської політики яскраво проілюстровано в Декреті від 14 грудня 1932 року за його особистим підписом, де прямо пов'язується погане постачання зерна в Україні та на Кубані з "хибно виконуваною" політикою українізації. Цей декрет фактично поклав край можливостям національно зорієнтованого розвитку Радянської України та переважно української Кубані, який розпочато в 1920 роках.



Метою сталінського геноциду було руйнування української нації.



7 серпня 1932 року Сталін обнародував закон за власним підписом про захист соціалістичної власності, який засуджував до смертної кари чи 10 років ув'язнення за розкрадання колгоспної власності. Цей закон призвів до масових арештів та покарань. Засуджували навіть дітей, які насмілилися зібрати жменьку колосків з поля, яке нещодавно належало їхнім батькам. Цей закон прозвали як "закон про п'ять колосків".



Шляхом накладання так званих "штрафів" восени 1932 року одноосібників і цілі села, що не виконали продрозверстку, радянська влада позбавляла не лише зерна, але й конфісковувала всі інші продукти харчування.



Іншою формою покарання за відставання в постачанні зерном була заборона роздрібної торгівлі, яку було введено в серпні 1932 року і яка унеможливлювала селянам купувати хліб.



Восени 1932 року влада запровадила систему чорних списків, яка забороняла продаж товарів першої необхідності, таких як гас, сірники тощо, колективним господарствам і одноосібникам як кару за неповне виконання планів постачання держави зерном. Після того, як всю їжу та скотину було конфісковано, території, занесені в чорні списки, оточували підрозділи НКВД.



У січні 1933 року згідно з іншими рішеннями Сталіна кордони Радянської України та Кубань було оточено підрозділами НКВД та міліції, щоб перешкодити селянам у пошуках їжі залишати райони, що потерпали від голоду. Протягом шести тижнів з часу прийняття Рішення, яке забороняло українцям перетинати кордон, за порушення заборони було заарештовано близько 220000 людей. Правоохоронні органи силоміць повернули понад 186000 до їхніх домівок на голодну смерть. Заборонений був продаж квитків селянам на поїзди та пароплави. Селянам перешкоджали діставатися в міста, і виганяли, якщо їм це вдавалося.



Голодомор було викликано не поганим врожаєм і не посухою. Врожай був достатнім -- Радянський уряд експортував великі кількості зерна та іншої сільсько-господарської продукції. СРСР експортував 1.6 млн. тон зерна в 1932 році і 2.1 млн. тон зерна в 1933 році. Державні горілчані заводи протягом цього періоду працювали на повну потужність, переробляючи цінне зерно на алкоголь, призначений для експорту.



Насправді, майже всіх голодуючих українців можна було б врятувати за допомогою стратегічних запасів СРСР, що містили принаймні 1.5 млн. тон. Одного мільйону тон було б достатньо, щоб годувати п'ять мільйонів людей протягом року.



Радянський уряд відмовився визнати перед світовою спільнотою голод в Україні та відхилив допомогу, запропоновану різними країнами та міжнародними неурядовими організаціями. Більше того, такі спроби запропонувати допомогу оголошувалися як антирадянська пропаганда.



За наказом Сталіна тих, хто в 1937 році провадив перепис населення і виявив різке зменшення кількості населення України в результаті Голодомору, було розстріляно, а результати перепису засекречено.



Після того, як мільйони українців померли на своїй рідній землі, влада переселила десятки тисяч сімей з Росії, Білорусії та інших частин СРСР на обезлюднені землі Радянської України. До кінця 1933 року в Україну було переселено понад 117000 людей.



Водночас із Голодомором сталінський тоталітарний режим провадив широкомасштабні репресії проти українців. Кількість арештів в Україні була в 1932 році в два з половиною рази вищою, ніж у 1929 році -- і в чотири рази вищою в 1933 році, сягнувши рекорда в майже 125000 осіб.

http://www2.arnes.si/~ahevka/holodomor ukr.htm

 

Відповідь: Голодомор

Гов-гов-гов!!!
Ви не переплутали? Форум з ЖЖ...
Не тре сюди стілько текстів тягнути...
Не "крадіть хліб" голодоморних сайтів...

 

Відповідь: Голодомор

Але - після мабуть ДЕХТО з дописувачів якщо не з переказів рідних, так прочитавши тут, зрозуміють, що голодомор таки був і його масштаби.

 

Відповідь: Голодомор

Дуже добре народ розумів(понимал) - як будуть замість юшки на бураках, їсти юшку з власних дітей.

Це хто кгб, чікісти, партійна верхівка, ...

 

Відповідь: Голодомор

Эта лазейка была для мужчин. Не потому ли в селе осталось так много тогда женщин и мало парней?

 

Відповідь: Голодомор

Левандівко, я вас розумію, але зрозумійте і мене. Коли людтина пише, те чого не знає, або свідомо не хоче знати і наводить якісь приклади і джерела з рос. видань і вимагає наводити приклади і джерела якісь інші(тотбто контраргументи), причому коли це питання стосується мільйонів українців, що загинули через свавілля тодішньої влади, ну то я змушений був навесті ті контраргументи.
Вибачте, старатимуь більше не вставляти такі великі тексти, дякую за розуміння.

 

Відповідь: Голодомор

Посылайте ему в "приватні повідомлення", а здесь оставляйте только ссылки с коротким комментарием.

 

Відповідь: Голодомор

Не зрозуміють.Оці ДЕХТО...

 

Відповідь: Голодомор

Принципово?

 

Відповідь: Голодомор

Папріколу...

 

Відповідь: Голодомор

Известие о том, что не ты один существуешь в этом мире и не у тебя одного проблемы, позволяет тебе не вопить на всю планету о своей исключительности и целенаправленном тебя уничтожении, а спокойно разобраться в твоих проблемах.
О погибших от голода в 33-м скорбим. Но точно так же должны скорбеть и о тех, кто погиб сейчас от голода . А также от неприезда "Скорой помощи", от расплодившихся бандитов на улице, от пропагандируемых наркотиков...

Додано через 13 хвилин

Вы прекрасно понимаете, о чём я пишу. Если в учебнике арифметики вместо "2+2=4" напишут "2+2=5", а потом всеми силами будут пытаться доказать, что "5" - это "4" в переводе на украинский, а тот, кто считает иначе есть враг украинского народа, - вы сами осмеёте таких авторов. А вот к истории у вас почему-то другой подход

Так и крестьяне подписывали обязательства перед сбором урожая. И что - в том, что крестьяне не выполнили эти обязательства - Пушкин виноват? Не вижу различий. Применялись такие же штрафные санкции.
Погода была нормальная, а урожай - плохой. По чьей вине?

Этот закон был направлен, как ни странно, для защиты в том числе и самих крестьян. От тех "парикмахеров", которые губили созревающий урожай. От тех, кто своим воровством лишал других - честных надежды на нормальные выплаты по трудодням. Вот интересно - почему-то если в сберкассе кассир "немножко" присвоит - это считается преступлением. Несмотря ни на какие "обстоятельства" И если в милиции милиционер "немножко" убийц отпустит - тоже по закону ответит. А тут, выходит, воровать можно и нужно. Так, что ли? Вот вам и двойная мораль...

Додано через 22 хвилини

Согласно теории и практике российских марксистов, крестьянское население страны разделялось на три основные категории:

кулаки — зажиточные крестьяне, использующие наёмный труд;
деревенская беднота, в первую очередь наёмные работники (батраки);
середняки — основная масса крестьян.
http://ru.wikipedia.org/wiki/Кулак_(крестьянин)

Того, кого вы назвали "кулаком", Сов. власть называла "крепким середняком". Опять подмена понятий...

Додано через 34 хвилини

В ваших текстах, в основном, лозунги. Цифр практически нет. Как нет и ссылок на первичные источники (документы). Извините, этот объемный всплеск ненависти к "московським комуністам" абсолютно голословен. Я был о вас лучшего мнения...

 

Відповідь: Голодомор

на які ж жахливі потреби кілька мільйонів українців взяли в комуно-москалів кредит, що "віддаючи борг" померли з голоду?????

 

Відповідь: Голодомор

Читаю ваші пости, vborgman, і думаю, які ж українці невдячні люди. Радянська влада так для них старалась, так старалась, а вони, сякі-такі паганці, щоб їй нашкодити, взяли і померли. Назло ж їсти перестали, страйк-голодування організували. Яка невдячність! А влада для них ж старалась!

 

Відповідь: Голодомор

Тут не треба - скорбеть, а треба щось робити із цим. А це вже політичні і соціальні питання сьогодення і не є темою даної розмови.

Ніхто нічого не підписував, а якщо і так то це звісно не дуже то й радісно, а під тиском влади. Всіх гнали до колгоспу. До колгоспу звісно переходила більша частина статків - худоба, реманент, птиця ...
До чого тут російський письменник класик, тут іде розмова про комуністичний режим.

Перепрошую, але середняки — основная масса крестьян , то ж чому, якщо їх не розкулачували (а саме не підвищували на рівень вище), був голодомор - голод, на доступній для вас мові ?


Суть : більша частина статків перешла у власність держави з комуністичним устроїм(колгоспи), а за тим, що залишилось, приходили військові чи то поліцаї і забирали на потреби держави.

 

Відповідь: Голодомор

Понимаю ваш сарказм. Для вас непривычно слышать, что все действия властей в тот период имели вполне рациональное объяснение. И что фобиями высшие руководители СССР не страдали. Ну уж тут специфика информационного поля, в котором мы с вами находимся.
Ещё раз: если вы, отдавая кредит банку, умрёте с голода, - в этом банк будет виноват?
А потребности обычные - семена, техника и пр...

Додано через 3 хвилини

И ваш сарказм мне понятен
Крестьяне не есть перестали "назло". Они просто не собрали обычный урожай при обычных погодных условиях. Собрали как раз столько, чтобы самим не умереть с голоду, а что там будет происходить в городах - это их не интересовало.
А вот "назло" или "не назло" - это уже поле для предположений. Кстати, многие украинские историки утверждают, что таки "назло". Так сказать, "нескорені селяни боролися проти утисків влади"...

Додано через 33 хвилини

С первой частью согласен полностью. Со второй - категорически не согласен. Основная проблема сознания нынешнего украинца - "кластерность" мышления. То есть, "здесь - думаю, а здесь - сало заворачиваю". Неспособность проводить параллели между прошлым и настоящим и неумение "копать глубоко" в причинах являются очень плохими признаками. Общество нездорово и это надо признать.

До войны 75% коров находилось в индивидуальном пользовании колхозников и единоличников. Это - об "обобществлённом скоте".
Власти давят на население всегда и везде (в том числе и сейчас) - так что это не аргумент. Не хочешь - не подписывай и уходи в город.

А причём здесь "коммунистический режим"? Обязательства надо выполнять при любом режиме.

Здесь не понял. Как это - "раскулачивание - повышение на уровень выше"? А по поводу слова "голод" - не пытайтесь меня задеть. То, что вы подразумеваете под теми терминами, которыми сами оперируете, - я прекрасно понимаю.
И какое отношение имеет раскулачивание к голоду? Сколько процентов того зерна производили "раскулаченные"?

Опять подмена понятий: колхоз - не государственное образование.

Колхоз, коллективное хозяйство — форма хозяйствования на селе в СССР, при которой средства производства (земля, оборудование, скот, семена и т. д.) находились в общественном управлении его участников и результаты труда также распределялись общим решением участников.
http://ru.wikipedia.org/wiki/Колхоз

Государственные хозяйства - совхозы - в это время составляли мизерный процент от всех хозяйств. По поводу же нужд государства - в военное и предвоенное время иногда действительно необходимо пожертвовать хлебом для укрепления своей армии, чтобы не кормить потом чужую...

 

Відповідь: Голодомор

Таварісч, слів засчітан. Прємію видатут в фєвралє.

Мамо, що воно пише???? Сер, дозвольте поцікавитись, під дією якого наркотика такі галюцинації виникають.

Ви хоч самі вірите в то, що пишете?

 

Відповідь: Голодомор

А Вам не кажется, что в этом есть доля вины и городского, говоря современным языком, менеджмента, который не проконтролировал и не обеспечил? Поздно хвататься за голову пост-фактум, согласитесь.

Давят по-разному, с этим Вы, пожалуй, спорить не будете. Мне, например, при всей моей нелюбви к нынешней власти, милей ее давление, чем коммунистическое.

И Вы хотите сказать, что человеческие жертвы были оправданными? Украина, Поволжье, Казахстан - от голода умерли миллионы, эти миллионы и накормили армию. Скажите, у армии "пика не трісне" столько жрать?

 

Відповідь: Голодомор

Видите ли, уважаемая Мария, - я вообще стараюсь не подходить к таким проблемам с точки зрения "верю-не верю". Верить надо документам, а не интерпретациям. Вам не нравится то, что я написал? Считаете, что это ложь? Опровергните - я буду только рад новым документам. То, что есть на сегодняшний день, моих слов не опровергает.
Ваше же отношение к проблеме показывает только то, что в вашей градации "Добра" и "Зла" уже всё давно расставлено по полочкам. И вряд ли кто-нибудь сможет это поколебать. Какие бы документы он не приводил. К сожалению...

Додано через 8 хвилин

Конечно, есть. И значительная доля. Не было бы вины - не погибли бы люди. Но вот проблема - я не уверен, что в тех условиях кто-нибудь смог бы быть лучшим менеджером...

А мне - так наоборот. Но об этом с Вами в этой ветке спорить не буду

Нет, "не трісне". Под "жрать" имелось в виду не только и не столько конкретно продовольствие, сколько вооружение с обмундированием. А все это должны были произвести заводы, которых ещё не было. И ведь даже при форсированной индустриализации к 1941-му году не полностью успели. А что бы было без нее ?