Патріоти Джугашвілі можуть сьогодні хильнути чарчину на честь народження свого вождя. 134 роки сьогодні.
Якщо Ви про тих персон які пропагують радянський спосіб життя, возвеличують й героізують червоних вождів всіх рівнів зразка 1917-1991рр., та ховаються під маскою жертви фашизму, то погоджусь з Вами, що повинні. А за наявності підстав ще й давати правову оцінку таким діям. Такі прецеденти вже є в країнах Балтії. Голодомор устами очевидців. "У 1933 році померла моя сесричка .... їй було лише три роки. Вона не кричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти..." Микола Піскун, 1926 р.н., смт Сиваське, Херсонська область "У Бабаях був спиртзавод, біля якого знаходились ями, куди зливалася барда. Голодні люди набирали барду в торбинки, тут же їли її, але від кольок багато хто помирав на місці. Трупи везли на кладовище і заривали, як худобу... спиртзавод переганяв зерно на спирт - і це при такому голоді"!. Жінка, яка не назвала себе, 1924 р.н.. с.Бабаї, Харківська область "Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забирали под мітлу... В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи... за день вимирало до 20 душ. Не було кому ховати..." Іван Приступній, 1916 р.н., с. Єгорівка, Одеська область "Когда мне было 12 лет, осудили за колоски меня маленького на 5 лет к тяжелым работам. Мама пухла вместе с сестрой и умерла на моих глазах. Одно спасенье: мыши наносили в норки запасы, землёй обворачивали их в круглых кучках, а мы уже её раздалбывали зимой и забирали эти запасы..." Петро Олизка, 1921 р.н., смт Петропавлівка, Дніпропетровська область " А мені згадався 1933-й... То жтаки був геноцид! Пів-Сухої виморено голодом за одну весну. Сім"я Булата-коваля, де діти старші поїли менших... А ті мої товариші - однокласники Киселі, що незрівняні успіхи виявляли в математиці, - сьогодні в школі не були, а завтра вже не прийшли: померли обоє. А торгсини, Галещинська біофабрика окороки відправляє на експорт... Ні, то довічний Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання..." Письменник Олесь Гончар. 1918 р.н. Щоденники, запис від 23.08.1980 р.
Молодець,пане Васильку!Готовитесь до Суду Божого,над нехристами і сатрапами катів українського народу? А шо то Ви за контакти маєте там?Що то Ви собі там приробили якісь контакти для електро-стільця вже,чи шо? Пек ти бідо! Та суд над комунізмом і комуністами тіко планується,а Ви вже з перестраху і контакти собі та повставляли! Не спішіть!Спершу Трибунал над сталіністами-енкаведистами по Голодомору,а потім вже над їхніми сатрапами,во-о! Та ВОС добре знає,як це має бути,так що не переживайте!
"Свобода" пропонувала раніше ввести в Україні смертну кару за злочини проти народу України! Але підхід до осудження учасників та співучасників політичних злочинів може бути диференційований! Та врешті зобачимо! http://www.youtube.com/watch?v=3LBUtbFXls8
Интересный подход. Во всём мире смертную казнь отменяют и осуждают, а SS вводит. Чуваки века не перепутали?
"Дело" Иосифа Сталина Авторы фильма, который выглядит вполне респектабельно, не могли обойти вниманием Голодомор. И сразу уселись в лужу. Собственно аргумент вроде того, раз тамбовский крестьян тоже репрессировали и даже газами травили, то и ни какого геноцида быть не может. К сожалению, это не приемлемо.
Наша влада є прямим віддзеркаленням постгеноцидного суспільства. Свідченням справедливості такого висновку є те, що, по-перше, ми ту владу на всіх її щаблях самі обираємо і, по-друге, що нас, українців, у нашій країні значна більшість. Навіть на Донбасі та у всіх інших південно-східних регіонах України, окрім Криму, українці становлять більшість населення. А значить, витоки наших вельми специфічних виборчих симпатій нам треба шукати передусім у собі. І якщо ми їх знайдемо, ми принаймні шукатимемо шляхи, як нам її позбутися в майбутньому, та не будемо такими вже невиліковними оптимістами стосовно цьогорічних парламентських виборів, якими є деякі наші політики. Але тут відразу виникає питання: чому з такою ж проблемою не стикаються сьогодні поляки, чехи, литовці та всі інші нації посткомуністичних країн Європи? Адже, здавалося б, у них мали бути ті самі суспільно-політичні проблеми, що і в нас. Але вся справа в тому, що в ментальність жодної з посткомуністичних європейських націй бацила тоталітаризму не в’їлася так глибоко, як у ментальність українців, унаслідок того, що вони пережили такий специфічний різновид геноциду, як Голодомор, який докорінно змінив світогляд нашої нації. Для тих, хто сумнівається в цьому, раджу проїхатися по кількох селах так званої Великої України і запитати в їхніх найстарших мешканців: де знаходиться та яма, куди навесні 1933-го вкидали їхніх померлих від голоду односельців? У більшості випадків вам покажуть поросле травою або добряче втоптане місце без будь-яких ознак людського поховання. А це означає, що кілька поколінь селян ходили там по кістках своїх сусідів і навіть близьких родичів (батьків, дітей, братів, сестер, дружин, чоловіків, коханих), не відчуваючи при цьому ніяких докорів сумління. Навряд чи такі люди можуть уважатися адекватними у плані елементарної людяності та моральності. І дарма при такій анестезії совісті можна сподіватись на збереження національних почуттів у цих живих жертв Голодомору. Але саме вони складали переважну більшість населення довоєнної України, а виховані в такій байдужості нащадки тих неадекватних людей складають (унаслідок індустріалізації) більшість населення вже України сучасної. Постгеноцидні метаморфози української нації дуже влучно схарактеризував американський учений з українським серцем Джеймс Мейс: «В умовах масового винищення українського народу такі споконвічні риси його етики, як привітність, доброзичливість, ввічливість, чуйність залишилися в минулому. Натомість запанували байдужість та жорстокість». Жоден із балтійських та центральноєвропейських народів таких згубних ментальних трансформацій не зазнав. Саме звідси й походить та разюча відмінність у результатах розбудови власних демократій між ними та нами. Янукович зобов’язаний своїм президентством саме Голодомору Будь-який народ відбиває власні ментальні цінності у своїх прислів’ях. Тут показовим може бути скорочений постгеноцидними українцями варіант такого відомого ще з козацьких часів вислову, як «Моя хата з краю – перший ворога стрічаю». Погодьтеся, що без своєї другої частини це прислів’я перетворюється за змістом на свою повну протилежність. Але сама ця куца та гидка за змістом його редакція є настільки панівною в сучасній Україні, що про її початковий варіант ми дізналися лише нещодавно від фахівців із філології та історії. А от фразеологізм, дуже популярний, за спостереженнями вітчизняних соціологів, саме на місцевих виборах і переважно в сільській місцевості: «Оберемо найбагатшого – менше красти буде». Це вельми сумнівне пояснення для тих самих українців до 1933 року. Ось яке ставлення до багатіїв зафіксоване в традиційному українському фольклорі: «Багач чуже загрібає, бо своєму ліку не знає» або: «Багач – як собака: на своєму лежить, а хвіст перекинув на чуже». Тобто бачимо настільки протилежне ставлення до одного й того самого соціального прошарку населення, що мимоволі складається враження, що то ставлення двох зовсім різних народів. Невипадково деякі радянські та пострадянські політики та ідеологи дуже ефективно користуються цими постгеноцидними ментальними вадами українського народу саме в тих південно-східних регіонах України, де Голодомор був найбільш жорстоким і де ті ментальні трансформації його жертв були найбільш глибокими. Так, абсолютна більшість українців Донбасу люблять свій регіон, завдяки чітко скерованій спрямованості місцевих ЗМІ, значно більше, ніж Україну в цілому. Відповідно й довіра до своїх регіональних політиків у них значно вища, ніж до будь-яких політиків з інших регіонів. Ось саме звідки походить вже сакраментальне донбасівське: «Він хоч і злодій, але це наш злодій!» А ось як ставилися до злодіїв ті ж українці Донбасу до 1933 року: «Лучче в латанім, ніж в хапанім» або ж: «Пожартував злодій, що в четвер умер, а в п’ятницю встав та й коня вкрав!» Так що коли Віктор Федорович на весь світ заявляє, що ніякого такого особливого українського Голодомору-геноциду не було (а разом з тим заперечує й існування в Україні постгеноцидного суспільства), він це робить не лише на догоду Росії, але й, свідомо чи підсвідомо, – для власного спокою та політичного благополуччя. Відбиття постгеноцидних трансформацій у фольклорі Дехто з читачів, напевне, зауважить, що всі ці метаморфози української ментальності пов’язані не з Голодомором, а з нашим дикунським капіталізмом, який, на відміну від радянської доби, не спонукає до дотримання та сповідування будь-яких моральних чеснот. Мушу розчарувати і їх. Ось деякі з «перлин» тогочасного українського фольклору, зібрані мною власноруч під час фольклорно-діалектологічної експедиції по селах південно-східної Слобожанщини на Луганщині: Бригадира я любила, на роботу не ходила. Ніч гуляла, день пила та й стахановка була. Вражає не тільки сам зміст, але й форма цієї народної пісеньки. Це типова частівка – фольклорна форма, яка з’явилася на Слобожанщині під впливом російської народної творчості. Відомо, що до 1933 року в українському фольклорі частівок взагалі не було. Очевидно, їх занесли сюди російські селяни, яких більшовицький уряд СРСР у масовому порядку переселяв у спорожнілі після Голодомору українські села. А ось ще один вельми промовистий приклад народної колгоспної пісеньки: Убирала бурячок, а де красний – у мішок. Принесла його додому, наварила самогону, Самогонки наварила, все правління пригласила. Бригадир і голова, ще з району було два. Вони пили, випивали, мою ланку вихваляли. Важко повірити в те, що, можливо, хтось із пращурів тієї небезталанної жінки-авторки склав колись такий шедевр української народної пісні, як «Ой чий то кінь стоїть», «Чорнії брови, карії очі», «За туманом нічого не видно» або «Чом ти не прийшов». Важко повірити і в те, що все це фольклор одного й того ж самого народу… А висновок із цього порівняння напрошується вельми сумний: Голодомор призвів не тільки до морального занепаду української нації – він убив її розум і душу. І світ має знати про це! Ірина Магрицька – кандидат філологічних наук, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, журналіст, громадський діяч
"Дело" Иосифа Сталина (2012) Это произведение современных кремлевских авторов, которые пытаются показать что поскольку тамбовщину травили газами и в Украине геноцида быть не могло. В противном сучае придется сознаваться что в СССР был нацизм, а следовательно совок – тоже национальность хотя и недосформировавшаяся, а вовсе не интернациональность.
Як писати про Голодомор. Інструкція від російського історика Наприкінці минулого року Федеральне архівне агентство Росії оголосило про підготовку тритомника документів, який "спростовує винятковий характер голоду в Україні в 1930-х роках". Про це було оголошено на круглому столі "Про протидію спробам фальсифікації історії народів на шкоду інтересам Росії", що пройшов у Раді Федерації (верхній палаті парламенту) РФ. "Росархів виступив ініціатором ряду інформаційних заходів щодо проблеми голоду в СРСР, - заявив заступник керівника Федархіву Владімір Тарасов. - Звичайно, це була реакція на ті події, які відбувалися в Україні... щоб нейтралізувати те, що там робилося". Анонсований Тарасовим тритомний збірник архівних документів спершу планувалося назвати "Голод в СРСР 1932-33 рр.", але в рамках "нейтралізації" російські чиновники, очевидно, вирішили змістити часові рамки голоду, щоб уникнути асоціацій із цифрами 1932-33, які в Україні стали фактично синонімами слова "Голодомор". Тепер збірник анонсовано як "Голод в СРСР 1929-1934 рр". "Історичній Правді" вдалося роздобути пояснювальну записку, підготовлену науковим керівником збірника - доктором історичних наук Віктором Кондрашиним. Це цілком фаховий документ, але з "нейтралізаторськими" акцентами. "Враховуючи "український фактор", треба добирати документи з таким розрахунком, щоб вони доводили універсальний характер хлібозаготівель 1932 року", - йдеться в "темнику" для істориків. Кондрашин пропонує пояснювати масові убивства голодом громадян УРСР тим, що ефективний менеджер Сталін таким чином боровся з зовнішніми ворогами: "В цьому розділі можуть бути представлені документи про загострення міжнародної ситуації в 1932 році на Далекому Сході і в Європі, які вимагали від сталінського керівництва "твердої лінії" у внутрішній політиці". "без акценту і натуралізму" Кондрашин рекомендує добирати документи про голодні смерті "без опису натуралістичних подробиць людоїдства тощо. Причому добирати їх слід таким чином, щоб було видно трагедію всього радянського селянства, без акценту на Україну". Це все не є чимось новим чи навіть скандальним. Це боротьба "державоутворюючих" історичних пам'ятей. Як сказав той же російський архівіст Тарасов, "історія завжди залишатиметься тим полем, на якому ведеться ідеологічна боротьба, де деякі сторони, відстоюючи свої інтереси, не гребують фальсифікаціями". Нижче дивіться скани рекомендацій з добирання архівних документів про Голодомор. Голодомор 1932-1933 років - масовий голод, який спричинив багатомільйонні людські жертви в сільській місцевості на території Української РСР та інших регіонів СРСР. Голод наступив унаслідок спланованої конфіскації урожаю зернових і всіх інших продуктів харчування у селян, при цьому СРСР мав значні запаси зерна у резервах і експортував його за кордон. Причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися і ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання. Упродовж десятиліть в Союзі про масове вбивство людей штучним голодом заборонялося згадувати. Коли правду відкрили, вона стала шоком для самих комуністів. Згідно з висновком судової науково-демографічної експертизи, проведеної Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. Птухи Національної академії наук України, в результаті геноциду в Україні загинуло 3 млн. 941 тис. осіб. У 2006 році український парламент офіційно визнав (233 голосами) Голодомор геноцидом українського народу. 24 країни приєдналися до цього визнання. "Ми мусимо донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом, - зазначив у своєму виступі перед депутатами ВР тодішній віце-прем'єр-міністр Дмитро Табачник. - Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну самосвідомість". http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2012/11/26/101572/#1
Илья Эренбург о Голодоморе в Украине:"никто из них не был в чём-то виновен, но они были тем классом, который был виноват во всем". Это - "идеологическое" обоснование необходимости массового террора, призыв к последовавшему убийству голодом миллионов украинских крестьян - стержня украинской нации и державности. С позиции Сталина - Эренбурга украинское крестьянство было виновато ("во всём"), а именно: его непримиримое противостояние сталинизму неизбежно вело к краху советской сталинской Империи. Именно с позиций сталинизма российский официоз сейчас оберегает Россию - Империю. И на этом поприще "завидная" роль отводится и эпистолярному лжеисторическому жанру. С позиций "сегодня", И.Эренбург "подгулял": рубанул правду - матку. Позор - за оппологетику сталинизма, за античеловечность..... С другой стороны, это улика для Нюрнбега -2.
Блокада для державних кріпаків до 80-річчя голодомору Автор цієї статті, наш читач Олег Ястребов, народився 1924 року. Важко поранений під час оборони Києва. 45 років віддав науково-педагогічній праці. Пережив багато, але спокою йому не дає картина, побачена в дитинстві: черги за хлібом в 1933 році в Києві до магазину біля Кабельного заводу на Лук’янівці. Приїжджі селяни стояли в цих чергах, багато з них просто вмирали. Їх вантажили на вози й відвозили. Свою статтю О. Ястребов написав за опублікованими офіційними джерелами. Тут немає наукового відкриття, але є людське прагнення: зрозуміти, чому відбулося те, що ти сам колись пережив. Сталін вважав колгоспи найзручнішою формою викачування ресурсів села в держбюджет. На початку 1928 року він висунув гасло повної колективізації. Головна мета — Україна. Ідею Сталіна, Молотова і Кагановича про завершення повної колективізації в Україні протягом 1930-го підтримав і генеральний секретар КП(б)У Косіор. У листопаді 1929 року в Москві на пленумі ЦК ВКП(б) було прийнято резолюцію за доповіддю ЦК КП(б)У, де вимагалося пришвидшити темпи колективізації в Україні, забезпечити «повну колективізацію всього степового району України». І вже 5 січня 1930 року ЦК ВКП(б) затверджує постанову про темпи колективізації. На виконання цієї постанови ЦК КП(б)У в Харкові 23 січня 1930 року затверджує свою постанову про методи боротьби проти куркульства. Вона зобов’язувала парторганізації України почати розкуркулювання в районах повної колективізації. І вже до 1 червня 1930-го розкуркулювання проведено в 450 з 583 районів республіки. 30 січня 1930 року ЦК ВКП(б)У затвердив нову постанову, відповідно до якої й за рішенням ЦВК і РНК СРСР від 1 лютого 1930 року місцевій владі дозволялося застосовувати «всі необхідні засоби боротьби з куркульством» — до конфіскації майна куркулів і їх депортації. Ставилося завдання завершити колективізацію в Україні восени 1930-го. Темпи колективізації стрімко зростали: якщо до 20 січня 1930 року в республіці було колективізовано 15,4% селянських господарств, то до 3 березня — 62,8%. У колгоспи забирали все: інвентар, худобу, коней, птицю. Селяни опиралися, були навіть збройні виступи, які було придушено. Загнані в глухий кут, селяни продавали або забивали свою худобу, ховали або псували інвентар. Село прямувало до самознищення. У 1928—1932 роках в Україні було знищено майже половину худоби. На її відновлення знадобилося десятиліття. За законом оподаткування одноосібних господарств збільшувалося удвічі—втричі, а колгоспників взагалі звільняли від податків. Хоча й у них було нерайське життя. Не вистачало тяглової худоби, вирізаної раніше. А виробництво тракторів відставало від плану. У результаті 1931-го в Україні майже третину врожаю зерна втратили під час жнив. А до 1932 року в Україні площа посівів зменшилася на 1/5 від плану. Сталінська політика хлібозаготівель була безжалісною. Самі плани хлібозаготівель урожаю 1932 року були затверджені в Москві РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 6 травня 1932 року. Для колгоспів і одноосібних господарств України цей план становив 356 млн. пудів, а для радгоспів план збільшувався до 29,9 млн. пудів. Строк реалізації — до 1 січня 1933-го. Наближення катастрофи відчувалося вже у середині 1932 року. Письменник-комуніст Мате Залка влітку 1932-го в щоденнику писав: «Україна, незважаючи на нормальний урожай, приречена на голод. Це — трагедія». Тоді на полях почали з’являтися селяни — в основному жінки, яким не було чим годувати дітей. Вони ножицями зрізали колоски, за що їх було названо «перукарями». 7 серпня 1932 року ЦВК і РМ СРСР затвердили постанову, написану Сталіним, «Про охорону власності державних підприємств, колгоспів і кооперативів» (у народі — «закон про п’ять колосків»). Крадіжка колгоспного майна загрожувала розстрілом або 10 роками в’язниці з конфіскацією. До початку 1933-го за цією постановою засуджено 54645 чоловік, з них 2110 до розстрілу. Але й це ще не все. Восени 1932 року в Україні почала працювати Надзвичайна комісія із хлібозаготівель під керівництвом Молотова, який приїхав з Москви. До січня 1933-го репресивними діями з українського села було витягнуто 89,5 млн. пудів зерна. Під впливом Надзвичайної комісії ЦК КПУ(б)У 18 листопада 1932 року в Харкові затвердив свою постанову про роботу з колгоспним активом, від якого вимагали «забезпечити підтримку й схвалення репресивних методів проти куркулів». 26 листопада 1932 року опубліковано наказ наркома юстиції й генерального прокурора республіки, де вказувалося, що репресії є одним з найдієвіших способів подолання опору хлібозаготівлям, тому дозволялося застосовувати нещадні покарання до куркулів і всіх класових ворогів, які «затримують боротьбу за хліб». А із грудня 1932-го почали виходити постанови РНК УРСР про заборону торгівлею продтоварами для селян у тих районах, які не виконують зобов’язань з контрактації цих товарів у колгоспах. Так, уже 1 грудня 1932 року РНК УРСР прийняла таку постанову про заборону торгівлі картоплею. У списку — 12 районів Чернігівської й 4 райони Київської й Харківської областей. 3 грудня аналогічна постанова РНК УРСР вийшла щодо заборони торгівлі м’ясом і худобою у всіх районах Вінницької, Київської і Чернігівської областей, а в Дніпропетровській, Донецькій і Харківській областях — у тих районах, які ухилялися від виконання плану заготівлі м’яса. А 6 грудня 1932-го РНК УРСР і ЦК КП(б)У затвердили постанову про занесення на «чорну дошку» тих сіл, які «злісно саботують хлібозаготівлю». Туди вимагалося не тільки припинити доставку товарів, а й вивезти з магазинів усе, що там залишилося. Ці села виявилися в блокаді й були повчальним прикладом для інших. Офіційно в зриві хлібозаготівель обвинувачували лише окремі райони, але до початку грудня 1932 року повністю хлібозаготівлю по Україні виконали лише 16 районів з майже 400. У результаті таких дій сталінської влади колгоспники в Україні перетворилися на людей нижчого сорту, покликаних забезпечити індустріалізацію дешевим хлібом. До того ж ВУЦВК і РНК УРСР 31 грудня 1932 року затвердили введення єдиної паспортної системи в УРСР, і фактично селяни стали державними кріпаками. Незважаючи на попередження низки українських комуністів, Сталін підняв план заготівель зерна в 1932 році на 44%. Усі ці постанови й та жорстокість, з якою режим виконував укази Сталіна, прирекли мільйони людей в Україні на смерть від голоду, який почався із середини 1932 року й досяг трагічного максимуму в 1933 році. Олег ЯСТРЕБОВ, інвалід ВВВ І групи. Газета "Голос України" №98 29 травня 2013р.
Из сводки № 102 писем отдела расследования и читки редакции газеты «Правда» «Наши враги действуют» 18 августа 1930 г. Совершенно секретно. В сводку вошли наиболее характерные выдержки из неопубликованных писем, поступивших в «Правду» за последний месяц, некоторые письма [за] 1,5 месяца. «На почве голода был бунт» 8 июля в г. Бердянске Мариупольского окр. был голодный бунт, побиты стекла в горсовете, избит сотрудник, пытались найти председателя горсовета, но тому удалось скрыться. Никаких мер не принимают для урегулирования снабжения питанием местного населения, которое находится в ужасных условиях. На местном рынке цены бешено растут, так, сегодня, 8 июля, бутылка подсолнечного масла стоит 6 руб. 50 коп., пучок луку 35 [коп.], так цены поднимает уважаемая беднота, приезжающие больные на курорт в полном смысле голодают. Мелких денег нет. Оповестите об этом, кого надлежит (Остафьен-ко, Сталино, шахта № 7). «У нас тоже есть восстания крестьян» Когда вам написал правду Мамаев, то не понравилось, а ведь это правда. Крестьянин был продавцом, а теперь потребителем, и все это наделало правительство. Раньше мы работали плугом и лошадкой, а хлеб кушали досыта, а теперь трактором, и все голодны. Царя ругали, а сами все стали давать по книжкам, да и совсем ничего нет. Вы пишете, что за границей восстания и кризис, а у нас нет ничего, даже мыла нет, а разве не было восстаний, да вот в ст. Гостагаевской Анапского района было восстание, крестьяне избили ГПУ, кричали: «Бери винтовки», а когда приехали солдаты, то им кричали: «Давай свободу», и 10 дней стояли солдаты у нас, а ст. Анастасиевка тоже восстала, а сколько даром восстало станиц. В г. Анапе в садах Алексеевке тоже крестьяне восстали против Советской власти, и когда приехали туда, то их чуть не поколотили вилами. Крестьяне говорят, что «умрем, а хлеба не дадим, они будут там от жиру пухнуть, а мы от голоду пухнем, а когда у нас не хватило хлеба и мы пришли просить в совет, то нам сказали, что купите на рынке, так и мы вам скажем, когда вы к нам приедете брать хлеб», вот тут и будет убийство, вот тут и будут восстания. Крестьяне продали всех коров, оставили по одной корове, а то всех считали кулаками, а вы до того закрутили крестьян, что они стали как сумасшедшие (Анапа, крестьянин Комарченко). «Отказываются от колхоза» У нас происходит массовый бунт крестьян с требованием надела земли и отказ от колхоза. Так что у нас еще влияние кулака есть. Хотя и разоблачаем, но ничего не выходит (ст. Уманская, Кубанский окр., ул. Кооперации № 77 — 87, Солодовников А. Н.). «Милиция стреляет в крестьян» Сообщите XVI съезду: в Херсонском окр. милиция при участии партийцев и комсомольцев стреляет в крестьян из пулеметов в местечке Алешки и других селах. Доставлена первая партия раненых в херсонские'больницы, среди раненых есть женщины. Под влиянием террора крестьяне бросают поля, хлеб не убирают. Примите меры, иначе небывалый урожай пропадет (анонимка). Нужны срочные меры (письмо Центральному Комитету ВКП(б)). «Восстанием охвачено несколько районов» Сибирь восстала. Положение такое создалось, какого еще никогда не было. В Шиткинском, Тайшетском, Тасеевском районе идет восстание. Вот-вот дожидаются восстания в Тасеевском районе, куда послано 16 чел. организаторов восстания. Числа 30 июня или 1, 2, 3, 4 июля назначено восстание в одном километре от г. Канска, в с. Канско-Перевоз восстание, коммунисты все как есть мобилизованы. Местные власти стараются все это держать в тайне, между прочим весь народ все знает. Настроение как у рабочих, так и у крестьян возбужденное. Надежда только лишь на партийцев и комсомольцев, но есть случаи, когда партийцы и комсомольцы перебегают на сторону восставших. Рабочие и служащие также недовольны. Мука стоит 25 руб., что никогда еще такой цены не было. Ставки сезонным рабочим снизили против прошлого года. А жизнь во много раз стала дороже. Продуктов сезонным рабочим никаких не дают. Рабочие также поговаривают насчет забастовки, кроме того, дожидаются восстания или войны, чтобы получить [оружие] и идти выбить всех коммунистов, а потом идти защищать власть. «Нажим хуже, чем при помещиках» Нажим над крестьянами сейчас такой, какой был при помещиках, добровольности нет никакой, а все принудительно]. Разве мыслимо такое? Из Минусинского окр., из одной деревни высылают по 200 семей «кулаков», которым не дают ничего работать, а также и не кормят совершенно. Ежедневно в каждом в отдельности участке вымирает по 10 детей и взрослых. А из всех сосланных очень и очень малый процент кулаков, так как кулаки настоящие были раскулачены еще в 1928/29 г. Сейчас проводится контрактация скота, где у крестьян забирают последних коровенок. Уполномоченных разные организации посылают только лишь бы отвязаться, которые никогда газет не читают, а, приезжая на места, врут-врут, чем озлобляют только крестьянство. Сейчас под совхозы отрезают земли, а крестьян выселяют на неразработанные земли. Все говорят о том, что во всем виноват Сталин и открыто говорят, что Сталина надо убить... «Восстанием руководят братья Яковенко» Кроме того, центральным органам известно положение в г. Канске (Сибирь), но ничего не принимают. Сейчас нужно срочно выслать правительственную комиссию и старых руководителей партизанских отрядов, которые бы разъяснили крестьянам. Братья Яковенко руководят партизанским отрядом восставших. Прошу принять мое письмо со всей серьезностью, иначе каждый день промедления очень дорого будет стоить (писал партиец). «На почве избиения было восстание крестьян» Разве допустимо издевательство над середняком из-за того, что он не вступил в колхоз, и бить его так, что ребра вылетают и человек лежит при смерти. Секретарь партячейки на это — ноль внимания, хотя и педагог. А председатель сельсовета, он же и член партии, наганом ребра людям выбивает. Прошу выслать из ЦК комиссию для расследования всех перегибов, ибо здесь до этого было доведено, что было восстание крестьян (Украина, Сумский окр., Вировский район, с. Ульяновка, селькор Бойко). «Крестьяне помогают восставшим., а не коммунистам» «Восставших встречают с хлебом и солью» В Нижне-Ингашский район приехал конный отряд партийцев. Крестьянство думало, что это приехали восставшие, которых встречали с продуктами, но когда узнали, что это коммунисты, то не стали ничего давать. Приходилось идти с винтовкой доставать пищу, как раньше делали белые. Жрать ничего в городе нет, муки, хлеба. Горпо не дает. Вообще положение настолько напряженное, что нельзя высказать. По сообщению и из других городов России говорят за то, что и там положение напряженное. «Восставшие подожгли школу» В Сибири каша такая заварена, что хватит и расхлебывать до 1932/33 г. В Нижне-Ингашеве восставшие подожгли школу, где сидели наши вооруженные партийцы, крестьяне почти все сочувствуют восставшим, за исключением старых коммунаров. Как хотите, товарищи, расценивайте мое письмо, но жить становится невозможно. Хотя я выступаю против банд восставших, я это делаю потому, что нужно идти защищать власть, но в душе что-то скребет. Если бы вот эта суматоха у нас в округе появилась в 1927/28 г., то с ручательством можно было сказать, что все крестьянство было бы за нас. Положение изо дня в день становится все хуже и хуже. Сейчас все госкооперативные учреждения и организации собирают всю звонкую монету, до того доходит, что на рынке ничего не купишь за бумажные деньги. Если нужно сдачи 20 коп. с рубля, то никто не даст. В общем творится такое, что очень трудно понять. Если бы взял кто-нибудь из управителей, загримировался нищим и пространствовал, то вряд бы нашел людей, которые не обижались бы на власть. Но ваша власть так построена, что очень трудно понять, откуда что происходит. Если желудок голодный, так и социализм, и фабрики не милы. Это может любой и каждый испытать — пожить впроголодь. «У нас в Сретенском окр., Чернышевском рике и в других районах идет война» Выступили крестьяне против коммунистов и коллективов-коммун. В результате появились убитые и раненые. У нас на станции У курен Забайкальской железной дороги ранен беспартийный нарядчик кондукторского и два красноармейца в с. Зульзыка. Это, товарищи, в корне крестьяне обижаются на раскулачивание (Сименский И.Ф., станция У курен Забайкальской железной дороги Сретенского окр.). РГАЭ. Ф. 7486. Оп. 37. Д. 102. Л. 217-212, 210-208. Копия.