Голодомор

Так, мешканців Західної України (як Ви їх називаєте "західняків") ніхто не голодоморил. Але вони , починаючи з вересня 1939 року, тобто з моменту "визволення" й до серпня 1991р. зазнали ніщивних репресій з боку московсько-більшовицького режиму. В знак солідарності з 1933 роком та з усією Україною, Західна Україна має абсолютне моральне право запалити в останню суботу листопада свічку.
І ще пане, (якщо Ви з України). Західна Україна сьогодні-це гарантія незалежності для України, незалежно від регіону.

 

У господарстві Марії Сороки з села Великі Крушлинці, неподалік від Вінниці, син Роман викорчовував стару вільху, під коренем якої знайшов пляшку з просом, закопану 80 років тому під час голодомору.
- Ще трохи, і я розбив би її вдрузки, - каже 35-річний чоловік. - Вдарив сокирою по кореневищу, земля спушилася і побачив, як з неї стирчить днище пляшки. Вона лежала горловиною донизу. Через прозоре скло побачив зерна проса. Таке чистеньке, ніби щойно його насипали. Тільки в горловині зернятка почорніли. На той час мама була зі мною, Кажу до неї: "Дивіться, знайшов золото!" А мама відповідає, що ці зернятка колись були дорожче за золото. Тоді я і згадав її колишню розповідь про діда.
Усі четверо дітей Марії Сороки знають про те, що сталось у їхній родині в голодному 32-му."Мамина сестра Юстя мала троє малих дітей: дівчинку і двох хлопчиків, - каже пані Марія. - Сестра була старша від мами на 17 років. У той голодний рік всі троє діток спухли з голоду. Коли згадую, як про це розповідали мама і дідусь, то уявляю лавку, на якій вони лежать. Тато цих діток приніс пару гнилих картроплин, зварили з них посьорбку. А мама голосить, нічого це дітям не допоможе, бачиш, вони вже на небі, краще сам з"їж, бо скоро так само зляжеш. Дядько не послухався її, віддав дітям усе до краплини. Але їм те не допомогло. Коли мама розповідала про це, то завжди плакала. І я разом з нею втирала сльози".
Співрозмовник навів ще один переконливий факт на підтвердження сказаного. За його словами, у роки Великої Вітчизняної війни у Великі Крушлинці не повернулися з фронту 170 жителів, а за один голодний рік 32-го тут померли 770 односельчан.
-У моєї мами в той рік теж вимели з хати все дочиста, розповідає Марія Сорока. - Влада направляла по хатах бригади, вони ходили і забирали все до останньої зернини. Мама казала, що навіть склянку квасолі відібрали, знайшли і висипали собі в торби зерно, яке сховала у глечиках. А дідові якось вдалося приховати трохи зерна. Та він знав, що ходитимуть і шукатимуть ще не раз. Вирішив зробити надійнішу схованку. Насипав проса у пляшку і закопав її під деревом в кінці городу. Але навесні, коли настав час сіяти, знайти її не зміг. Не знаю, чому так сталося, дід картав себе до самої смерті, що не зробив надійної мітки на дереві.
Коли Марія Сорока через 80 років побачила скарб свого дідуся, аж в долоні сплеснула."Цим зерном можна було б половину городу засіяти,- каже жінка.- Поглянте, як дід його добре натовк у пляшку, тут справді багато насіння, дуже шкода, що не допомогло воно тоді нашій рідні".
Зерно правди проросло з голодного 32-го як доказ геноциду проти українського народу.
Знайдену пляшку із зерном попросив у Марії Сороки її ровесник, з яким разом навчалися колись давно в одному класі, односелець Микола Гаврилюк. Микола Левкович добре знає історію села. В їхній родині тема голодомору завжди була на слуху. Донькак Ірина чула від батьків багато розповідей про свою бабусю й дідуся, про їхніх предків, тобто прадідів. Ірина Миколаївна навіть склала родове дерево Гаврилюків.
- Ця пляшка із зерном для мене свята річ, - каже пан Микола. - Бо голодомор не обминув нашу родину. Знахідку треба показати людям у всій країні. Можливо, передамо її в музей жертвам голодомору в Київ. Бо це зерно правди проросло з голодного 32-го як доказ геноциду проти нашого народу. Дехто дотепер не хоче визнавати, що голод був спланований - ось вам реальне підтвердження. Чого мої земляки сховали це зерно? Бо його відібрали б у них силою. Хіба це не геноцид - позбавляти людину шматка хліба?
-Мама такі жахливі речі розповідала, що дотепер мороз йде по шкірі, коли згадую про почуте, - каже Микола Гаврилюк. - Дядько Іван Галунко наловив горобців, засмажив їх у казані і дав одного мамі. Доки жила, згадувала про це. У селі не було собак. Коли якийсь з"являвся, хто міг ходити, переслідував його доти, доки не наздоганяв, а тоді розпорював живота. Коли йшов дим з комина, бригади активістів приходили і перевіряли, чи не готує щось хазяїн з їди. Людям порозбивали жорна. Щоб не могли змолотити борошна, навіть якщо комусь вдасться сховати жменю зерна.
Батько Миколи Левковича разом з трьома братами воював на фронтах Першої світової війни. Каже , одного з братів цар відпустив з фронту, бо треба було доглядати землю. Радянська влада натомість розкуркулила Миколиного батька - Левка Гавриловича і відправила в Сибір. "За що?" - запитує пан Микола і сам відповідає: - Тільки за те, що був добрим господарем". Після вислання батька з села добрі люди порадили мамі тікати, бо дружину куркуля могла чекати така само участь. Жінка з маленькою дитиною на руках і рідною молодшою сестрою опинилися в селі Козинці, нині Липовецького району, а тоді це був Турбівський район, уточнює пан Микола. "Туди виселили нашого дядька,- каже співрозмовник. - Його теж розкуркулили. Але одних висилали за межі району, інших-за межі області, а третіх у Сибір".
Дядька звали Яків на прізвище Семенець. Якось він почув, що нова колгоспна влада організовує районні змагання косарів. Дядько Яків і собі подався на змагання у Турбів. Сказав, що він з Козинець. Так і записали: "Колгоспник з Козинець Яків Семенець".
"Дядько переміг на тих змаганнях, йому дали пуд зерна, розповідає Микола Гаврилюк. Коли голова колгоспу в Козинцях дізнався, хто саме цей Семенець, то за серце схопився. Бо за те, що відправив на змагання куркуля, його могли відправити туди, де Макар телят не пас. А той пуд зерна врятував тоді і дядька і мою маму з маленькою дитиною на руках,та її сестричку".
Лише три кілометри відділяє Великі Крушлинці від Малих Крушлинець. Парадоксально, але в сусідів зерно відбирали не у всіх. У Малих Крушлинцях люди мали більше харчів.Тут навіть ділилися вирощеним з сусідами.
-Ми жили у Великих Крушлинцях,- згадує 89-річна Лідія Юрченко.
-Після того, як з голоду померли тітка і дідусь, мама віддала мене до своїх родичів у Малі Крушлинці. Тут у людей було щось їсти. Я сама носила від тітки дещо додому батькам. Тільки дуже боялася йти. Між нашими селами знайшли чоловіка з відрізаними руками й ногами. Казали, що його з"їли. Старі люди наівіть назвуть прізвище сім"ї, в якій з"їли дитину.
Голодна людина стає схожою на звіра, в декого затьмарюється розум, тому не контролює себе.
Одного разу на городі біля клуні я побачила багато людей. Запитала мами, що вони там усі роблять. Виявляється голодні шматували здохлу коняку. Сама стала свідком, як з нашої хати активісти винесли віночок часнику. Більше нічого було забирати.
-По селу їздила підвода і підбирала мертвих, яких не було кому поховати,- каже бабуся Ліда.- Такі трупи скидали в одну яму. Бувало, підбирали й тих, хто вже дихав на ладан, але ще залишався живий.
У Великих Крушлинцях переказують розповідь про те, як один чоловік стогнав, щоб не кидали його в яму з мертвими, бо він живий. Був настільки знесилений, що не міг піднятися. Забрати його з дому розпорядилася опухла дружина. Знала, що сама не зможе поховати. Якщо підвода не приїде наступного дня, то що тоді робити з мертвим?
"Той показував дружині дулі, крутив пальцем біля скроні, стогнав, щоб вона не робила цього, бо він же живий, але це не допомогло, живого поховали з мертвими", - розповідають старожили. І додають: " Це не в вигадка. Таке справді було в нашому селі".
Чому ж у сусідів не зафіксовано таких страшних випадків?
- У сусідньому селі більшість жителів були поляки, - каже Микола Гаврилюк. - Тільки цим можу пояснити те, що там менше людей померло з голоду.
Адже геноцид був спрямований саме проти українців. Ось вам ще один доказ знищення наших людей. Пропоную науковцям, історикам дослідити цей факт: два села поруч, межа в межу, а голод пережили по-різному.Чому?
Зерно проса зберігається найдовше порівняно із зерном інших культур. Так пояснюють фахівці агрономи. Випадки з практики підтверджують їхні слова.
На початку 60-х в одному із сіл цього ж Вінницького району під час будівництва веранди будівельники розкопали якусь яму. Господар будинку не знав про її існування. У ній, як з"ясувалося, зберігалося зерно проса. Ніхто не сумнівається, що схованка теж належить до років голодомору. У той час це була суворо заборонена тема. Тільки за розмови про голод можна було опинитися за гратами.
- Коли те зерно посіяли, то воно дало гарні сходи, - каже Микола Гаврилюк. Співрозмовник зазначає, що знає і село і тих людей, на обійсті яких знайшли залишки зерна з голодного 32-го.

 

И кто и откудо были эти бригадники?

Какое название села?

 

Так само, Східна Україна - це гарантія, що ця незалежність буде втраченою.

---------- Додано в 18:04 ---------- Попередній допис був написаний в 18:01 ----------

А для чого воно особисто вам? Адже в Пермі не було голоду. Хоча кілька років тому там два алкоголіки не мали чим закусити, то закусили третім.
Але ж це не результат голодомору...

 

Якщо Ви правду розповіли, то низький уклін пам"яті Вашій матусі й Вам за пережите...
До Вашого відома, за 1941-1944 роки загальна кількість остербайтерів у фашистській Німеччині становила 2,8 млн. осіб, у тому числі 2,2 мільйона українців.
Але В 1994 році уряд Німеччини виділив значні матеріальні кошти для компенсації колишнім остербайтерам. Суми виплат українцям при цьому були вп"ятеро менше ніж, наприклад полякам. 2006-го виплати були припинені.
Також вустами очевидців
...71-річна Килина Зінченко, село Буда, Черкаська область.
-Якось до нас на Чигиринщину,- пригадує недавній випадок,- приїхали студенти з Німеччини. Захотіли зустрітися з колишніми остарбайтерами. Прийшли й до моєї хати. Я їм розповіла про німецьку каторгу, про свою матір. Вони уважно слухали, записали мої гірки спогади, і ... попросили вибачення за своїх дідів, за свою націю.
Дивно все те було чути Килині Тимофіївні від чужинців. Адже за все її та материне(померла у 82-му) тяжке життя ніхто й ніколи не пожалів хоча б словом, солдатську вдову та її дітей. Ніхто не запитав, як їм живеться, чим допомогти.
Половина рідні Килини загинуло під час голодомору 33-го - дід, на фронті Другої світової батько, баба ще молодою до 33-го померла.
Пане сотнику, проведіть паралель щодо теперішньої позиції Берліна та Москви, щодо людей які відповідно пережили такі трагічні сторінки як голодомор 32-33рр., репресії 30-х., радянські та німецькі концтабори, безкоштовну працю на обидва режими?

 

А.Аваков вже депутат ВРУ... А спадкоємці Кисіля В.С.(якщо такі є), мали б вимагати сатисфакцію у влади України. Тобто боротися за грошову компенсацію та повернення втраченого майна-житлового будинку(формально пройти всі судові інстанції України й звертатись до Європейського Суду з прав людини).Характерною рисою цього процесу є небажання сьогодні будь-якої української влади (в особі судових інстанцій) приймати об"єктивні рішеня на користь репресованих, їх малолітніх дітей, безпосередньо з батьками переживших геноцид, та їхніх спадкоємців.WIKI][/WIKI]

---------- Додано в 10:25 ---------- Попередній допис був написаний в 09:29 ----------

Про бригади. Це біднота, п"янота, яка ніколи нічого не мала у власності, теж на грані вимирання від голоду й легко піддається радянській агітації, могли бути свої ж односельці молоді несвідомі активісти-"комсомольці", уявіть собі, навіть доведені до морального спустошення та відчаю родичі! Але ключове тут те, що діяли вони згідно з Московською Постановою відбирати харчі, майно саме у українців. Як казав 19 березня 1922 році у таємному листі до членів ЦИК "дєдушка Лєнін": "Голод- хуже гильйотины". У 30-х заповіти Ілліча ще пам"ятали як в Москві, як наприклад "дєдушка Сталін" наголошував, що "национальный вопрос есть по сути дела вопрос крестьянский"(загально відомим є той факт, що сільське населення в Україні в ті часи на 90% складалося з українців) так й маріонетки в Україні.(Сталін,Каганович,Молотов, Косіор, Постишев, Чубар - посадовці Росії та України,"гвардія рукотворників" голоду 32-33рр. в Україні). Звертаю Вашу увагу, серед цих "кризових менеджерів"- жодного українця!!
Щодо села, то будьте уважними, село називається Малі Крушлинці, Вінницька область.

 

- что за постанова?

 

Польское село как называлось?Рядом с Малыми Крушильницами есть Большие Крушильницы,Гавришовка,Свердловка,Кохановка.
Которое польское где не отобирали зерно?

Ага понятно...не свидормые.А все куркули были свидомые????

Что за постанова?

 

Я ж Вам надав сподіваюсь вичерпну відповідь, стор.138. Закон України "Про голодомор 1932- 1933 років в Україні"
Стаття 1.Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу.
Стаття 2.Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам"яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним.

---------- Додано в 21:50 ---------- Попередній допис був написаний в 21:43 ----------

Перепрошую не Постанова, а Закон СРСР від 7 серпня 1932 року.

 

Але не несе за собою жодної відповідальності.

 

Несе несе.... з такою людиною поводяться, як з моральним уродом... йому не тільки руки подавати не можна ... з ним с...ти на одному гектарі не можна. Ізоляція злочинця від суспільства може бути не тільки фізична (тюрма) а і моральна, що набагато тяжче....

 

А Ви можете озвучити весь перелік вчинків, які мали би каратись за таким принципом? Як, наприклад, Ви гадаєте, чи повинні бути ізольовані в моральному плані люди, що фізично та власноручно знищують, чи знищували в минулому,мирних людей, та ті, хто їх возвеличує та героїзує?

 

Тим енкаведистським тварюкам дотепер пенсію дають.

 

Голодомор....... ми про нього говоримо. про інше в іншому місці поговорим

 

А невже є хоч одна людина в Україні, котра заперечує факт Голодомору? Назвіть її, і я теж не подаватиму їй руки, ну і далі за текстом.

 

Просто жалюгідне. Якщо навіть ТАКІ події є нагодою до ТАКИХ алюзії... Сумно.

 

А це називається маніпуляціїї і шуллерство

 

Вы трактуете закон про голодомор как разрешение лепить что угодно про Голодомор и никто не будет иметь право задать уточняющий вопрос или усомниться в Ваших фантазиях? Ваше право, трактуйте как угодно (откуда мне знать, может, так и законодатели украинские хотели. Если что - суды покажут).

Вы назвали КЛЮЧЕВЫМ (очевидно, ключевым для установления виновности) то, что бригады из местных действовали якобы по прямому указанию из Москвы отбирать хлеб именно у украинцев. Раз это ключевой фактор и от него пляшет вся оценка - он должен быть подтверждён не заумствованиями, а фактологически.

То у Вас это было "Постановление", теперь аж целый Закон. Неважно, Вы просто процитируйте, и все убедятся. Или не процитируйте, и все ... в другом убедятся.

Люди не в Голодоморе сомневаются, а в Вашей объективности (в данном случае уже и правдивости). Это, к счастью, пока законодательно не запрещено

 

Невже? По-моєму все логічно.
Є Закон.
Покарання за його невиконання відсутнє.
Але його невиконання аморальне.
Як аморальні і інші злочини.
І тільки осіб, що не виконуть саме цей Закон, в Україні нема, принаймі про них не чути.

Все логічно. В чому Ви розгледіли маніпулювання?