Геноцид українців поляками у фотографіях

Не в ту сторону плюєте, що було між нами і поляцами - то було.
А зараз пшеки - нам мало не браття і перші заступники в європі, нам до них рачки.
Ич, розплювалися... На схід від збруча би так плювали, страітелі.

 

Цілковито згідний. Забути. Простити. Тай руки різних Савурів з Лебедями по лікті в крові. Не тільки польської...

 

Адвокат у прокурорській мантії

Польща, яка роками твердить про свої адвокатські функції щодо України в європейській спільноті, на жаль, сьогодні із захисника перетворилася на обвинувачувача
http://tyzhden.ua/Columns/50/82987

 

адвокат - це Польща?

 

Моя дружня порада - давайте перестанемо харкати жовчю в бік Польщі.
Регулярно читаю польські газети. Ґазета виборча цілий місяць публікувала на живо матеріали з Майдану. А Жечпосполіта сьогодні дає детальні матеріали про Чорновол:
http://www.rp.pl/artykul/40,1074997-Ukrainska-dziennikarka-brutalnie-pobita.html
Та й при Польщі на Західній Україні, попри все, з голоду ніхто не помер.
Прирівняйте до 10 млн на Східній.

 

Ніхто в бік Польщі не харкає.
Це звичайна історія.
Так при Польщі українці з голоду не вмирали, поляки нам готували іншу долю...

 

100 відсоьків.

Ніяк недоречно.

 

Звичайно, це непорівняльно. але голод був, особливо на Покуттю. І люди мерли. 1919 р

 

Дослідницький подвиг історика Iвана Пущука

Чому липневе рішення польського сейму не залишило байдужим українське суспільство

Це рішення боляче зачепило серця тисяч волинян, здійняло нову хвилю дискусій. Я особисто з великим зацікавленням ознайомився з думкою постійного автора газети «День» із Польщі Павла Коваля: Києву і Варшаві потрібні нові інституції для вивчення історії. Авторитетне слово про волинські події 1943 року висловили перший президент України Леонід Кравчук, доктори історичних наук Леонід Зашкільняк та Юрій Шаповал, відомий журналіст і публіцист Віталій Портніков та інші авторитетні діячі.

У своєму листі детальніше хочу зупинитися на огляді, підготовленому Вадимом Лубчаком «Адам Міхнік: «Це — демонстрація дурості, шовінізму й підлості». Він був надрукований у «Прес-клубі «Дня» (№ 156-157 за 2 — 3 вересня ц. р.). Матеріал надзвичайно актуальний, бо він наводить також експертні оцінки народного депутата України Миколи Княжицького та політолога Михайла Басараба від прочитання статті широковідомого редактора «Газети Виборчої». Авторитетний польський публіцист, відомий громадсько-політичний діяч засуджує кон’юнктурну резолюцію польського сейму встановити 11 липня Днем пам’яті поляків — жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА. Поділяю їхні думки.

Упродовж 25 років на Волинському радіо я готував і вів радіопрограми «Луцьк — Люблін» та «Обабіч Бугу», мав нагоду зустрічатись і запрошувати до мікрофона десятки свідків цих трагічних подій. Вони з болем оповідали, що жертви були з обох сторін. Українські історики сходяться на тому, що жертв могло й не бути. Але згубна політика ворожнечі на теренах краю взяла гору над міркуваннями гуманізму. У пам’яті місцевого населення засіла кривда, що шовіністична лінія ІІ Речі Посполитої в міжвоєнний період на Холмщині й Підляшші проявилася в масовому нищенні православних храмів. А на Волині народ зазнавав тяжких випробувань від усіляких утисків та пацифікації. Тисячі борців за волю було заслано в Березу Картузьку.

У 1942 — 1943 роках загони Армії Крайової та хлопських батальйонів взяли участь у нищенні українських сіл та масових убивствах місцевого населення. Згодом на Холмщині й Підляшші це тривало вже з участю підрозділів війська нової комуністичної влади. Мої співрозмовники наводили також приклади взаємного порятунку: українці давали прихисток польським сім’ям, а ті брали під захист своїх українських сусідів. Людське благородство, як бачимо, брало верх над ненавистю.

Польські історики Владислав та Єва Семашки у своєму дослідженні — книжці «Людобуйство» щонайменше вдвічі перебільшили число вбитого польського населення від рук українців і загонів повстанців. Це переконливо спростовують наші дослідники — краєзнавець Ярослав Царук із Володимира-Волинського та історик із Луцька Іван Пущук. Вони задокументували свідчення тисяч волинян з усіх районів області. Народний депутат України Ярослав Федорчук допоміг Іванові Антоновичу зі свого благодійного фонду видати всі ці десять книг. До речі, Іван Пущук за останні п’ять років обійшов ще понад 1267 сіл Рівненщини і трьох районів Тернопільщини, які до осені 1939 року належали до Волинського воєводства й на теренах яких також відбувалися вбивства сільського населення з обох сторін. Нині він готує до друку збірники спогадів свідків цієї трагедії. Узагальнені цифри жертв спростовують домисли Семашків та сучасних політиків, які цю цифру вже роздули до ста тисяч.

Автор розповів, що на основі магнітофонних записів відібрав матеріалу вже на 11 збірників. Сім із них хоч сьогодні можна віддати у видавництво, але з боку рівненських чиновників чує лише обіцянки допомогти коштами. Можливо, справу зрушить з місця новообраний голова Рівненської обласної ради Микола Драганчук. Це зараз конче необхідно, щоб мати доказове, документальне підтвердження позиції української сторони на майбутніх зустрічах наших та польських істориків-дослідників Волинської трагедії. У цій важливій справі, безперечно, як ніхто має бути зацікавлене також керівництво Українського інституту національної пам’яті, який очолює Володимир В’ятрович.+

...Єдиний вихід із цього становища — пробачити, і самим попросити пробачення, і не пригадувати надалі одне одному, хто кого більше вбив. Згадаймо мудрі слова Яцека Куреня: «Минуле залишимо Богові».

Василь ФЕДЧУК, член НСЖУ, Луцьк
Дослідницький подвиг історика Iвана Пущука

 

У Рівному презентують книгу про те, як українці пам'ятають польську експансію на Український Північний Захід у 1938-1944 рр.



Аналіз українсько-польського протистояння 1938-1944 рр. здійснений на основі аудіо та писемних спогадів тогочасних жителів міст та містечок Волинської, Рівненської областей, Південної Волині (Кременеччини), а також тодішніх українськомовних місцевостей Холмщини, Підляшшя і Берестійщини.

Опитування дало змогу накопичити матеріал, який доповнює відомості архівних документів.

Свідчення учасників подій дають можливість уточнити перебіг подій, пееросмислити передумови, початок та перебіг протистояння та кількість загиблих.

Іван Пущук зібрав близька півтори тисячі диктофонних записів розповідей та писемних тверджень осіб про події польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни.

АНОНС: Презентація книги «Волиняни про «Волинь-43»

 

Також кремлівські спецслужби через "патрійотів" таких як Slav пропонують срассіюшку називати є#лівушкою?!
Див:
http://forum.lvivport.com/threads/filija-kulparkivskoji.112738/

Щоб ви знали, що поляки давно перші питання "Волинської різанини" почали піднімати, застосовуючи численні та розмаїті фальсифікації та маніпуляції, котрі представляють вигідну для поляків картину цієї різанини, в якій наче поляки були майже білими та пухнастими, а українці -- монстрами. Ця тема -- це дуже запізніла тема у відповідь на польські фальсифікації та маніпуляції.

Роботу кремлівських спецслужб треба вбачати тільки в діях польських істориків та політиків і їхніх голосуваннях в польських сеймах та сенатах.

 

Всяке було...
Забувати не можна, але і не варто шпортати рану і здирати струп, поки він сам не відпаде.
Кажуть, ніби час лікує.

зі

Во, прикол з новітньої історії.

Потягло на розваги: у Польщі український заробітчанин спустив у стриптиз барі 120 тисяч злотих

Хто винен? Петро сам собі і винен. А приїде Петро додому і буде жінці байки розказувати про поляків)))

 

120 тисяч польських злотих -- це майже 30 тисяч доларів. Що ж там за ціни такі в цьому стриптиз-клубі, що він за одне відвідування витратив аж 120 тисяч злотих? Я переконаний, що без шахрайства там не обійшлося. За значно меншу суму можна було би з дуже вродливими дівками багато разів почпокатися, а не тільки дивитися на них і любуватися їхніми тілесними принадами. Якщо хлоп вводив пін-коди в термінал, то, очевидно, він бачив, що робив. Важко повірити, що в цей час він не усвідомлював того, що робив, що саме своїми діями він сам позбувався власних грошей. Важко повірити, що йому в голову не приходила думка, що він платив за ці стриптиз-розваги значно більше ніж вони реально можуть коштувати.

 

Йой...

 

Йой не йой, а скільки років в Польщі треба працювати, щоб заробити таку велику суму грошей? Напевно, треба тяжко працювати не менше чотири роки.

 

І шо?