Геніальний гумор Павла Глазового.

Гуля козак по столиці,
Любо подивиться!
"Зайду, - дума, - в вареничну,
Треба підкріпиться".
Зайшов туди. Зайняв чергу.
Дійшов до роздачі.
Дали йому вареники
В мисочці гарячі.
Козак глянув, брови хмурить,
Миску взяв у руки.
- Чом так мало? Куди мені
Ці чотири штуки?
Несіть мені, голубоньки,
З макітрою просто
І не лічіть, скільки буде,
Сто чи дев’яносто.
Притаскали козакові
Каструлю добрячу
Ще й сметани полумисок
Дали на додачу.
Поїв козак, подякував
За обід хороший
І сипонув касирові
Цілу жменю грошей.
Довго у тій вареничній
Не сходилась каса,
Бо не знали, скільки порцій
Було у Тараса...
*****
Купив собі славний лицар
Піджак однобортний,
Придбав шапку ультрамодну,
Галстук першосортний.
Пов’язав той галстук туго
Під крохмальний комір.
Натяг туфлі гостроносі -
Сорок восьмий номер.
В штани вузькі таки ногу
Вдалося пропхати,
Лиш добряче вазеліном
Намастивши п’яти...
Побував гість у театрах
І на стадіоні.
Аж виляски розлягались,
Як бив у долоні.
Та впізнали репортери
Гостя січового.
- Дайте! Дайте інтерв’ю нам! -
Пристають до нього.
Сказав козак:
Хорошого я бачив чимало.
Але не все мені, хлопці,
До душі припало.
Ось, приміром, побував я
Вчора на футболі.
Бачив, як там воювали
НА зеленім полі.
Не скажу, що в наших хлопців
Погана робота,
Але кого поставили
Вони на ворота?
Стоїть хлопець, зовсім юний,
Натягнув гамаші.
Худе таке, мов виросло
На самій лиш каші.
Чи не краще поставити
Було б на воротях
Вусатого козарлюгу
В червоних чоботях?
Дали б йому шаблю в руку
Та два самопали!
Хай би тоді спробували
На нього напали!
Був я, хлопці, у театрі
Опери й балету
Це велике у вас чудо,
Скажу по секрету.
Засмутила мене тільки
Одна балерина,
Тонесенька, худесенька,
Як ота билина.
Біля сцени, в темній ямі,
Де музика грає,
Якийсь дядько довгочубий
Палкою махає.
Воно ж легке, тонесеньке,
Палички боїться.
Хитається, метається,
Не зна, куди й діться...
Як же можна випускати
На велику сцену
Таку молодь полохливу,
Несмілу, зелену?
Зате зовсім інше діло
В хоровій капелі.
там мужчини всі солідні,
А жінки дебелі.
Їй-же право. як цариця -
Кожна молодиця.
Хоч слухати і нічого,
Є на що дивиться!
Видно, добре поставлена
В капелі робота:
Там на сцену не проскочить
Молодь жовторота!
Спасибі вам за увагу,
Бувайте здорові!
Якщо комусь перцю всипав -
Вибачте на слові! -
Витяг люльку Тарас Бульба,
Вдарив у кресало.
Пихнув димом раз та вдруге...
І усе розтало...
*****
Ой не минув козак славний
Пригоди сумної,Коли пізно увечері
Забрів до пивної.
Зайшов туди, привітався
Та й питає жінку:
- А по чім ви, голубонько,
Продаєте шинку?
- Что за хохма? Вам какая
Мерещітся пшінка? -
Залящала продавщиця,
Дебелюща жінка.
А Тарас їй: - Та не пшінка.
Я шинку питаю.
- Нє чцдітє! Да я слова
Такова нє знаю.
Славетному козакові
Зробилося жарко.
- Люди добрі! Що варняка
Погана шинкарка?
Народ її одягає
І хлібом годує,
А воно, таке нікчемне,
Мовою гордує...
Злий, сердитий козарлюга
Вибіг із пивної.
Гульк - сержантик виглядає
З будки голубої.
- Хлопче! - крикнув запорожець, -
Дорогий нащадку!
Тебе сюди посадили
Мабуть, для порядку.
То знай, синку, що в цім шинку
Сидить молодиця,
Для якої наша славна
Мова не годиться.
Верне пику, поганюща,
Від людської мови...
А сержантик із віконця:
- Папаша, да что ви??!!
Захитався запорожець,
Назад поточився...
З того часу дуже довго
Він мені не снився.

Далі буде...

 

Продовження

Нещодавно менi знову
Дивний сон приснився,
Що славетний Тарас Бульба
В Києвi явився.
Сказав козак: - Є у мене
Карбованцiв з двiстi.
Прогуляюсь, подивлюся,
Що робиться в містi.
Подивлюся, як столиця
Наша поживає,
Чим людей своїх годує,
Чим їх напуває.
Бачить: стоїть здоровило,
Схожий на міністра.
Пузо бiльше барабана,
Пика, як каністра.
- Що, - питає, - покататься
З вiтерцем охота?
Он у мене іномарка,
Японська "Тойота".
- Хотів би я побувати
У Святій Софії,
Подивитись на ворота
Наші Золотії
Та пройтися по крамницях,
Заглянуть на ринки,
Щоб купити онучатам
Пряники й родзинки.
Прогулятись бульварами,
Оглянуть майдани.
- А ти, - пита здоровило, -
Маєш мани-мани?
Здивувався запорожець:
- Якi мани-мани?
Що ви таке варнячите,
Наче бусурмани?
Здоровило блимнув скоса:
- Маєш у кишені?
- Маю купу карбованцiв.
- Ми берем зеленi.
Славний лицар по кишенях
Ударив руками:
- Невже, синку, за роботу
Береш огірками?
А той йому: - Я питаю:
Чи ти бакси маеш?
- Що ти менi, - гримнув Бульба, -
Баки забиваєш?
- Я питаю, чи ти маєш
Долари, дiдулю?
Ледве стримавсь козарлюга,
Щоб не дати дулю.
- Та з якого ж це ви часу
Берете таляри?
То ви хто тут - яничари,
Турки чи татари?
- Ні, - говорить шоферяга, -
Ми ще українцi.
- То якого ж тоді бiса
Не береш червiнцi?
Чого з людей православних
Чужi грошi лупиш?
- А тому, що за червiнця
Сірника не купиш. -
У шофера пика стала
Сердита, аж люта.
- Сховай свої дерев'янi.
Теж мені валюта...
Славний лицар на "Тойоту”
Грізно подивився,
Тричі плюнув під колеса
І перехрестився.
... Побрів козак по вулиці
Важкою ходою.
Душно стало, треба б спрагу
Залити водою.
Бачить ятку, а в тій ятці
Молода дiвиця.
Стукнув Бульба у вiконце:
- Дай води напиться.
А дiвиця в купальничку
Сидить майже гола.
- Ми вадою нє торгуєм,
Но єсть кока-кола.
Не второпа козарлюга,
Що вона патяка.
- На якого мені біса
Твоя КАЛОКАКА?
Не хочу я бусурманську
Колакаку пити!
А чи можу я для люльки
Тютюну купити?
- Какой тютюн? Откєдова?
Што єщо за люлька?
Возьмi лучше пачку "Кемла", -
Глузує дiвулька. -
Могу єщо прєдложить вам
“Марльборо” і “Кента”.
У нас усьо продайотса
Вплоть до "Прєзiдєнта”.
Ета пачка трiдцать грівєн,
А вот ета - сорок...
Щось на очі козаковi,
Спустилось, як морок.
З-пiд сивого оселедця
Градом пiт закапав.
- Та де ж це я опинився?
Куди я потрапив? -
Стоїть Бульба остовпiлий,
Хита головою.
- По-якому це ти, дiвко,
Говориш зi мною?
А дівуля як пiдскочить:
- Ти што, нєнормальний?
Язик тєбє нє нравiтса
Наш ОФІЦІАЛЬНИЙ?
- Тобто, як офіцiальний?
Московський чи польський?
- Нєт, - оскалилась дiвуля, -
Шулявско-подольскiй.
В козака з-пiд оселедця
Знову пiт закапав.
- Та де ж це я опинився?
Куди я потрапив?
Побрiв козак, похнюпившись,
По ріднiй столицi.
Обдивився всi товари
На кожнiй полицi.
А там всюди, де не глянеш,
Як ганебнi плями,
Стоять цiни сатанинські
З багатьма нулями.
- Що ж це скоїлося з вами?
Що це за порядки?
До чого ви дожилися,
Ледачi нащадки?
Вас давно завоювали,
Без вiйни, без бою,
Протухлою ковбасою
Й кислою бурдою.
Засмоктали Україну,
Як клопи, як вошi,
Як короста з лишаями,
Чужоземнi грошi.
Карбованцi вашi стали
Непотрібним смiттям.
Вони уже не годяться
На іграшки дітям.
Перед злими гендлярами
Плазуєте рачки,
Як жебраки, канючите
Нікчемні подачки...
Боюсь, що вам недоброго
Чогось напророчу.
Доки людьми не станете,
Знати вас не хочу! -
Гукнув козак і неначе
Туманом повився...
Страшним таким ще ні разу
Вiн мені не снився.

далі буде...

 

КОЗАЦЬКИЙ КАНДИДАТ

Це вже вп'яте чи вдесяте
Сон мені приснився,
Що до мене Тарас Бульба
В гості сам явився

Зайшов такий зажурений,
Аж мало не плаче.
Я питаю: - Що стряслося,
Дорогий козаче?

- Україну, - каже Бульба, -
Треба рятувати.
Попросили запорожці:
- Іди в кандидати.

Там двадцятим чи тридцятим
Будеш претендентом
Переможеш супостатів,
Станеш президентом.

У твоїх порохівницях
Не відсирів порох.
Говори там правду в вічі,
Виступай на зборах...

Я скликаю парубоцтво
І пенсіонерів,
Викриваю чинодралів,
Корупціонерів.

Обікрали Україну
Нечисть і сволота,
А тепер до влади пруться,
Як чорти з болота.

І за те, що так правдиво
Я з людьми балакав,
Якийсь москаль у газетці
Мене обкалякав.

- Чому москаль? - дивуюся.-
Може, він з татарів?
- Він статейку, - каже Бульба, -
По-московськи вшкварив.

Газет же тут українських
Скоро вже не стане.
Ти послухай, що тут пише
Стерво окаянне.

"Бандеровец Тарас Бульба
Разумом не блещет.
Превозносит казачество,
На других клевещет.
Не имея документов
О дате рожденья,
Свое отчество скрывает
И происхожденье.
О делах его геройских -
Выдумки и враки,
Он с родными сыновьями
Затевает драки,
А старуху заставляет
Принести горелки
И, нажравшись, бьет посуду,
Горшки и тарелки.
Если сказанное выше
Для кого-то новость,
Пусть по Гоголю проверит,
Прочитает повесть".

Дочитав замітку Бульба,
Витяг самопала.
- Покажи мені ту нечисть,
Що таке писала.

Дай мені адресу точну,
Де сидять писаки.
Покажу їм, окаянним,
Де зимують раки.

Я упрошую Тараса
Заховати зброю,
Не вступати до двобою
З нечистю дурною.

Говорю: - Такі статейки
Звуться компроматом.
Ти скажи їм ще спасибі,
Що не криють матом.

Ти на виборах, козаче,
Облизня ухопиш,
Якщо свого конкурента
У багні не втопиш.

- Тепер мені, - мовив Бульба, -
Усе зрозуміло.
Така війна серед лайна -
Не козацьке діло.

Піду просить пробачення
Перед козаками.
Не хочу я з придурками
Битись кізяками.

На цьому я завершую серію довгих гуморесок із серії про Тараса Бульбу і про кума

 

ЩАСЛИВИЙ ДЯДЬКО

Розказує вчитель учням
Про мудрість природи,
Яка людям компенсує
Недоліки й шкоди.
- Як хтось має слух поганий,
То він не нещасний,
Бо у нього здебільшого
Буде зір прекрасний.
І, навпаки, як хто-небудь
На зір нездоровий,
То в такого, як правило,
Буде слух чудовий.
Хто підтвердити це може,
Хай попросить слова...
І тут з місця підхопився
Розумничок Льова:
- Це підтвердити вам може
Мій дядечко Сава.
В нього ліва нога куца,
Зате довша права.

 

АБИЩИЦЯ

Син-школяр читає книжку.
- Тату, таточку! — гука. —
Ось написано тут байка.
Це матерія така?
Батько сердиться:
- Морочиш вічно голову мені.
То в книжках такі бувають
Нісенітниці чудні.
Ну, таку, приміром можна
Чудернацію знайти,
Що свиня балака з дубом,
Як оце зі мною ти.

 

ВЛАСНИЙ ДОСВІД

Вихваляється у сквері
Чадом своїм тато:
— Ще й п’яти немає років,
А почав читати!
— Юринда, — промовив дядько,
Схожий на барило. –
Забивають баки змалку,
То й росте дурило.
Що ви крутите носами?
Раз кажу, то знаю.
Я з п’яти писать навчився,
З чотирьох читаю.

 

СИН БОЖИЙ

Спитав колись піп у школі
Учня-здоровила:
— Хто сотворив тебе, сину?
— Мати народила.
— Хто сотворив, я питаю.
Що верзеш, дурило?
— Ну, сотворив, мабуть, батько,—
Сказав здоровило.
— Бог сотворив, а не батько!
Тобі зрозуміло?! —
А той бурчить:
— Забув уже...
Давно було діло...

 

КОРІННЯ Й НАСІННЯ

- А ти, татку, в школі вчився?
- Учився, Сергійку.
- А то правда, що ти, татку,
Був одержав двійку?
- Було таке, траплялося...
Малий засміявся:
- Тоді, мама правду каже,
Що я в тебе вдався.

 

ІВАСИК

Батько дивиться у зошит.
— Двійка, двійка...
Стид і страм!
Я, їй-право, побоявся б
Показать таке батькам.
А Івасик-першокласник
Перед ним стоїть, як туз.
І відказує спокійно:
- Я тобі не боягуз.

 

ДОБРА ЗМІНА

Чинодрал у школу дзвонить
І питає гнівно:
- Поясніть мені, будь ласка,
Валентино Львівно,
Це чому в мого Валерки
Зошит весь у двійках?!
- Бо писати він не вміє
Строго по лінійках.
Що писати не заставиш,
Все він знизу вгору
Навскосяк через лінійки
Тягне без розбору.
Чинодрал кричить:
- Для двійок
Все це не причина!
Резолюції писати
Учиться хлопчина!

 

ТАЄМНИЦЯ МОЗКУ

Кличе хлопець:
— Чуєш, татку?
— Чого тобі, синку?
— Я знайшов у себе в книжці
Цікаву картинку.
На картинці людський мозок,
Череп ніби знятий…
Так чого в людини мозок
Геть увесь пом'ятий? —
Батько глянув, посміхнувся:
— Тут ясна картина.
Як народиться, синочку,
На цей світ людина,
То вправляють і вправляють
Їй мозги потрошку,
Доки стане в неї мозок
Схожим на гармошку.

 

ЕРУДОВАНИЙ ФИЛИМОН

— Чуєш, тату, — син питає, —
Що таке хамелеон?
— Знав колись, тепер не знаю, —
Каже Филимон.
— Чуєш, тату, ще спитаю.
Що таке аукціон?
— Та забув уже, не знаю, —
Каже Филимон.
Мати сердиться на сина:
— Все питання задаєш.
Батьку навіть у неділю
Відпочити не даєш!
Филимон крутнувсь на місці
Та на жінку оком блим:
— Хай пита, чого не знає,
А то виросте дурним.

 

АРКАШИН ПАПАША

Учителька в другім класі
Хлопчика питає:
— Скільки татко твій за місяць
Грошей заробляє?
— Вісімдесят карбованців,—
Відповів Аркаша.
— А як ділить між собою
Їх родина ваша?
— Чотириста лишається
В кишені папаші,
А останні чотириста
Дає він мамаші.—
Учителька похитала
Сумно головою.
— Ой, голубчику Аркашо,
Лишенько з тобою!
Не чотириста, а сорок.
Ти сказав дурницю.
Арифметики не знаєш -
Ставлю одиницю.
— Арифметику я знаю,—
Відрубав Аркаша.—
То ви якраз не знаєте,
Який наш папаша.

 

КРУГЛА ХАТА

Прочитав школяр Євген
У серйозній книжці,
Що філософ Діоген
Жив колись у діжці:
І дивується хлопчак:
— Як це можна, тату,
Щоб філософ — і не міг
Збудувати хату? —
Батько каже:
— Хто ж, синок,
Лізе в бочку з жиру?
То він хохму відколов,
Щоб дали квартиру.

 

ЖОРА Й ЛОРА

Жорі й Лорі — по сімнадцять.
Лора каже: — Жоро!
От де хохма! Я дитину
Буду мати скоро.
Батько сердиться на мене,
Заїдає мати.
«Чим,— чіпляються,— дитину
Будеш годувати?» —
Жора свиснув: - Не тушуйся.
Нам з тобою хватить,
Бо на мене ще мій предок
Аліменти платить.

 

ХТО ЯК РОБИТЬ

Запитує донечка
Татуся свого:
- Як робить конячка?
- І-го-го!
- А трактор як робить?
- Дир-дир-дир.
- А як робить мама?
- Гир-гир-гир

 

ОДНОКАШНИК

— Хто там, синку, в двері стукав?
— Та якийсь дідок,
Зовсім лисий, у куфайці,
У руках ціпок.
Він говорить, що приїхав
Із села до нас,
Що колись ходив з тобою
У четвертий клас.
— Йди скажи: немає татка.
То якесь брехло.
У четвертім нашім класі
Лисих не було.

 

ЖОРИНА МРІЯ

Каже вчитель на уроці
Патланеві Жорі:
— Наліпив ти нісенітниць
У домашнім творі.
Вже кінчаєш клас десятий -
Мислити не вмієш.
Задавав я написати,
Як, про що ти мрієш.
Ти ж надряпав з помилками
Лиш одну сторінку.
Ось ти пишеш: «Я мєчтаю
Підшукати жінку,
Щоб для мене підходящі
Мала внєшні дані
І робила в гастрономі
Чи у ресторані.
Тоді буде повноцінна
У сім’ї житуха...»
Я читаю і у мене
Червоніють вуха.
Це такі нікчемні мрії
В хлопця молодого?
Ти один лиш дописатись
Можеш до такого.
— Чом один? —
Скривився Жора. —
Це в якому смислі?
Я писав, а батя збоку
Підказував мислі.

 

"Інтелігентна розмова"

Як це добре, громадяни,
Мати грамотних дітей!
— Яких знаєш писателів? —
Пита сина Ялисей.
— Пушкін.
— Далі.
— Гоголь.
— Далі.
— Горький, Мамін-Сибіряк.
— Далі, синку.
— Достоєвський,
Лев Толстой, Гюго, Бальзак.—
-Годі, синку, все пойнятно.
От ми й вияснили так,
Що на вулиці ТОЛСТОГО
Я в пивній забув піджак.

 

НЕБЕЗПЕЧНИЙ ВІК

Запросив директор школи —
Це вже котрий раз! —
Матір лобура, що ходить
У десятий клас.
— Угамуйте,— каже,— сина.
Вчора ваш Петро
Семикласницю затиснув
І зламав ребро.
А матуся:
— Ви, звиняюсь,
Странний чоловік.
Я ж не винна, що у сина
Переломний вік.