Геніальний гумор Павла Глазового.

КУМОВЕ ІНТЕРВ’Ю

Якось кумові сказав я жартома:
- В мене сумніву ні крихітки нема,
Що ти вийдеш на широкий, світлий шлях
І опинишся де-небудь у верхах.
Я ціную ерудицію твою,
Та чи міг би ти давати інтерв’ю?
Там збираються писаки-фахівці.
Серед них же є лукаві молодці,
І такий вони задати можуть тон,
Що розгубиться й премудрий Соломон.
Кум сміється: - Уяви, що я даю
Про сучасну обстановку інтерв’ю.
То, будь ласка. без вагання починай,
Найсерйозніші питання задавай.
Я підношу руку в гору і кажу:
- Я звиняюсь, і пробачення прошу,
І спасибі говорю заздалегідь.
Чому ціни піднялися так, скажіть? -
Кум, почухавши потилицю свою,
Починає ексклюзивне інтерв’ю:
- Це питання, яке ви задаєте,
Безперечно актуальне й непросте.
І сказати слід відверто, що воно
Перед нами поставало вже давно.
Це проблема, безумовно, основна
І вона, сказати варто, не одна.
А побіжно зауважити ще слід,
Що потрібен тут обдуманий підхід.
Я не можу Вам сказати напряму
І конкретно дати відповідь, чому.
Я вам виклав тільки бачення своє,
Схематично. В кого ще питання є?
Я поштиво перед кумом устаю
І конкретніше питання задаю:
- А чи можете сказати точно нам,
Коли видадуть зарплату вчителям?
Я вже бачив, як учителька стара
Щось на звалищі у сумочку збира...
Кум зображує поважність на лиці,
Розгортає перед носом папірці
І говорить: - Це проблема теж складна,
Потребує теж роз’яснення вона.
Це, звичайно, неприємно взагалі,
Що бідують без зарплати вчителі.
Це питання вже хвилює нас давно
І очікує розв’язання воно.
Це питання надзвичайне - і тому
Ми увагу приділяємо йому.
Тут повинні ми подбати про одне,
Щоби мати на увазі головне.
І не тільки, я сказав би, головне, -
А, до деякої міри, - основне.
Тут повинні ми заглибитись у суть...
Я запитую: - А гроші їм дадуть? -
Кум на мене сонним оком погляда,
Папірці свої сердито відкида
І говорить: - Я вам відповідь даю
І висвітлюю позицію свою. -
Я на кума перелякано дивлюсь,
За престиж його начальницький боюсь.
- Ти ж - фігура, - говорю, - авторитет.
Чом нічого не говориш про бюджет?
У трудящих уривається терпець
Працювати за нікчемний папірець.
Наплодили кольорових папірців
І з кінцями вже не зводимо кінців.
незалежність нам, як дурникам, дали
Та під шум той обідрали й роздягли.
Як у нас уже старцюють вчителі,
То навіщо живемо ми на землі? -
Кум схопився та як крикне: - Замовчи!
Сам це знаю - не розказуй і не чи!
Я показував, якими інтерв’ю
Буду голову затуркувать твою,
Коли вийду на широкий, світлий шлях,
Коли буду подвизатись у верхах.
Я ж не зможу керувати й управлять,
Якщо баки не навчуся забивать,
І на вуха не навішаю "лапші" -
Так, як нинішні пани й товариші.
Щиро дякую й кінчаю інтерв’ю.
ВІдер зеен, до побачення, ад’ю!

 

КУМОВА ЕКСПЕРТИЗА

Зайшов якось я до кума.
- Діла нехороші:
Появилися фальшиві
Українські гроші.
Кум питає: - Ти їх бачив?
А я кажу: - Жінці
Хтось підсунув у крамниці
Фальшиві червінці.
- От сволота! - кум говорить.
Бач, дійшли до чого.
Колись отак ошукали
І мене, дурного.
Тепер коли у крамниці
Одержую здачу,
Підроблених не підсунуть,
Бо зразу побачу.
Я не знаю, що для цього
Придумали вчені,
А я просто шматок сала
Ношу у кишені.
Кладу здачу біля каси
Усю без розбору,
Потім гривні повертаю
Портретами вгору
І проводжу шматком сала
У них над вусами.
Якщо вони повертають
За салом носами,
Тоді, значить, не фальшиві
Хлопці на купюрі,
Бо від сала відвертатись -
Не в нашій натурі.

 

КУМ-ПРЕЗИДЕНТ

Я серйозно з кумом, чесно говорю:
- Вірю, куме, у ясну твою зорю.
Ти - з народження тонкий інтелігент.
З тебе міг би вийти навіть президент.
Кум сміється: - А чому б ото і ні?
Ця посада дуже личила б мені.
Я б тебе до себе взяв помічником,
Бо ти добре володієш язиком.
ти б підтримував політику мою
І давав би журналістам інтерв’ю.
- Та який, - кажу, - із мене помічник?
Я на публіці вертітися не звик.
У президіях ніколи не бував.
Інтерв’ю, щоправда, жіночці давав,
Як, бувало, пізно, випивши прийду.
Ексклюзивне, так сказати, на ходу.
Та й з науками не сильно я дружив,
Все життя неначе в погребі прожив...
- Не журися, - кум говорить, - бо ти теж
Референтів, консультантів набереш.
Все, що треба, розтлумачать молодці
І підсунуть необхідні папірці...
Я розсердився: - Чого ти причепивсь?
Я й читати без помилок не навчивсь,
Якщо пальцем не торкаюсь до рядка.
Ну яка для тебе поміч з тумака?
Кум дивується: - Ну є ж такі дуби...
Консультантом академіка зроби.
Він за тебе все писатиме, а ти,
Коли треба, по бумажці торохти.
Там такого навигадують тобі,
Що ростимуть в тебе груші на вербі.
Не приймаєш пропозицію мою?
То до смерті колупайся у гною.
Я до того повертаюсь, чим почав:
- Уяви, що президентом ти вже став.
Укріпився і достойно граєш роль,
А до тебе їде в госиті... ну, король.
Чув по радіо недавно: королі
Ще подекуди вціліли на землі.
- Ну приїде - так приїде, - каже кум. -
Я не буду учиняти з того шум.
Протокольно привітаю і прийму
Дам, звичайно, пообідати йому.
Я цікавлюся: - А що ж ти подаси?
Чи не те, що нині сам ти п’єш-їси?
Самогонку та картоплю з кисляком?
Кум надувся: - Що ти плещеш язиком?
До приїзду ми заколемо свиню
І достойне приготуємо меню:
Розтягай, ікру зернисту, баличок,
Лососину, мус індичий, коньячок.
Подамо форель в шампані, краби, крем,
Суп з фазаном, потім кофієм зап’єм..,
Я на кума приголомшено дивлюсь:
- Годі, куме. Я за гостя вже боюсь,
Бо, крий Боже, щось негарне нападе.
До добра таке меню не доведе.
Звідкіля ти почерпнув таке меню
І кому ти подаватимеш свиню?
Кум задумався: - Свиню кому подам?
Референтам і своїм помічникам,
Їх же в мене набереться ціла рать.
Все ж то люди, їх же треба годувать.
А звідкіль я почерпнув таке меню -
Я тобі документально поясню.
Пам'ятаєш, був у мене старший брат -
У Верховному Совєті депутат.
Працював він трактористом на землі
І не раз бував на сесії в Кремлі.
Він трудився, у начальники не ліз,
А меню колись із сесії привіз,
Щоб ми знали, чим годують там його...
Я не стримався і вигукнув: - ОГООО!
Що й казати, непогано тому жить,
Кого виберуть народові служить...

 

КУМ-ВЕТЕРАН

Кум у мене - дуже скромний чоловік,
Ненавидить самохвалів і базік.
Він говорить: - Не один я воював,
Не один я кров на фронті проливав.
Ті, що справді перемогу здобули,
Не балакають, бо в землю полягли.
З однолітків, моїх друзів фронтових,
Троє з сотні залишилися в живих.
Ну, - говорить, - уцілів я на війні, -
Так за це у ноги кланятись мені?
Всі тоді тягнули лямку, як воли,
Навіть ті, що генералами були.
Є й такі, що пересидівши в тилу,
Амуніцію зібрали немалу.
Я пробитись у герої не зумів,
Бо назвали Бравим Швейком з перших днів -
Так я Швейком і пройшов усю війну.
А за віщо так назвали - не збагну.
Я, напевне, довжиною язика
Трішки схожим був на того вояка. -
На війні мій кум щоденників не вів
І про себе небагато розповів.
Як і всі передвоєнні юнаки,
Мріяв хлопець про крилаті літаки.
Перед службою комісію пройшов.
Написали йому в карточці: "Здоров"
Та й направили учитися літать, -
І не в клуб. а в льотну школу. Благодать!
Був він родом з українського села,
А наука там російською була.
Наші хлопці-соколята молоді
Чуднуватими здавалися тоді.
Особливо, як траплялися слова,
Яких в книгах і в газетах не бува.
Наш герой же був гострющим на язик -
Залишатися у дурниках не звик.
Десь по-нашому, бувало, як пальне, -
То горлянку кому хочете заткне.
А начальство не любило жартувать:
- Прєкратітє в прєрєканія вступать!
Понімаєшь, Бравий Швєйка-балабон,
Что пріказ для подчіньонного закон?
Понімаєшь, Бравий Швєйка, ілі нєт?
Об’являю трі наряда в туалєт!
Особливо був жорстоким старшина
З репутацією злого жартуна.
Він, приміром, було, муху упійма,
Обережно з неї крильця позніма
І командує: - В пєхоту! Стр-роєвим! -
Дещо декому нагадуючи цим.
Щоб міцніла дисципліна бойова,
Там кипіла підготовка стройова.
Мали зброю соколята нелегку -
"Трьохлінєйку" допотопного зразку.
Хлопців різала та "палка" без ножа:
Як короста, їла капосну іржа.
- Бр-равий Шаєйка! Бєзобр-разіє! Позор!
Разбірать когда научішься затвор?!-
Бравий Швейка ні словечка не сказав,
А хустиночкою очі зав’язав ,
Встиг затвор той розібрати-розкрутить
І на місце все поставити за мить.
- Вот так ухарь! ти, брат Швєйка, нє дурак.
Но в інструкціі запісано нє так. -
Щоб підняти "Нєрадівого" на сміх,
Старшина почав блюзнірствувать при всіх. -
Вот прєдставім, что какой-нібудь нахал,
Как затвор, тєбя на часті разобрал
І собрал вот так вслєпую, наугад:
Вмєсто кумпола прішльопал тєбє зад.
На кого би ти, касатік бил похож? -
А "касатік" взяв та й ляпнув: - Ну то що ж...
Вийшла б дуже комбінація смішна,
Я вже був би не курсант, а старшина.
Ну а далі... Далі ясно що було.
Все у Швейка, як по маслечку, пішло.
Опинився на самій передовій
І ходив з такою ж "палкою" у бій,
І , можливо, через те і уцілів,
Що майстерно розбирать її умів.
Хто там знає. Може, просто повезло.
І смішного більш нічого не було.
Рядовим він повернувся із війни.
Має рани, і медалі, й ордени.
Почепив би їх рядочком на костюм,
Так за що того костюма купить кум?
Та й нащо йому на старість красота,
Якщо пенсії на їжу не хвата?

 

КУМОВІ СПОГАДИ

Якось кума ми провідати зайшли.
Посідали біля столу, чай пили.
Ми із кумом більш мовчали, а жінки
Цокотіли та чесали язики.
Ну, моя чомусь не в настрої була.
Причепилася до кума, як смола:
- Щось ти, куме, помінявся на очах.
Якось видихався наче і зачах.
Ти ж колишній бравий воїн-фронтовик,
А сидиш, мов прикусив собі язик.
Розказав би нам що-небудь про війну,
Пригадав якусь історію страшну.
Дуже хочеться дізнатися мені,
Що бувало найстрашніше на війні.
Кум говорить: - На війні - як на війні.
Всякі випадки траплялися страшні.
Я вам можу розказати про таке,
Що було там найогидніше, бридке.
Заперечень у кумпанії нема?
- Ну, послухаєм, - погодилась кума.
Кум пригладив довгі вуса і почав:
- Я війну пройшов солдатом і кінчав.
Все в тривогах, у хворобах, у нужді.
Мерз у кризі і топився у воді.
Бомби, кулі і снаряди - все було,
Та Бог милував, як кажуть - пронесло.
А здається, що найбільш було страшне,
Коли гусениці мучили мене.
Ой, до чого ж то огидне та бридке! -
Тут кума аж стрепенулась: - Що таке?
Ти під гусениці танків попадав?
Як же вижив? Хто тебе урятував?
Я читала, що солдатів на фронтах
Справді танками давили, як комах...
Кум підтверджує: - І танки йшли на нас.
Ми в окопах рятувалися не раз.
І гранати часто кидали під них.
А я згадую про гусениць живих.
Коли наволоч пригадується та,
То навиворіт всю душу виверта.
Відступали ми у паніці страшній.
Окопались, щоб прийняти смертний бій.
Нагребли високі бруствери з піску
На горі у невеличкому ліску.
А якраз тоді пора така була -
По деревах гусінь хмарою повзла.
Геть обгризла, обчухрала все гілля -
І внизу покрилась гусінню земля.
Лізуть в пазуху, за комір, у штани...
А ви бачили б, гидкі які вони!
Кожна довга, волохата та бридка.
Де пролізе - шкуру наскрізь пропіка.
Як не там тобі, то там - тобі пече.
А розчавиш - слиз по тілу потече.
Нам атаки було легше відбивать,
Ніж з гидотою тією воювать.
Час минув і бачим: гусені нема -
Все пожерла і загинула сама.
Скільки літ минуло довгих, та, мабуть,
Про ту нечисть вже не зможу я забуть.
Ще й тепер, коли у місто обласне,
Чи в столицю занесе, бува, мене,
Подивлюсь там на дорогу чи на шлях, -
Гусінь, гусінь мерехтить мені в очах. -
Тут кума нам чай свіженький налива
І на кума розчаровано кива.
- Постарів ти та й торочиш юринду,
А навіщо - то й ума не докладу.
На війні хіба до гусені було?
І у нас пообжирала все село.
Так чому це ти пригадуєш той жах
Не в селі, а саме, іменно, в містах?
Годі, куме, марно душу не печаль.
Кум говорить: - Ні, ти вислухай мораль.
То, кумасю, ніби баєчка була,
А на роздуми глибокі навела.
Незавидне ми, безрадісно живем,
А машин кругом все більше з кожним днем.
Не вантажних, а всіляких легкових.
Скоро дихать буде нічим через них.
Наче гусінь злою хмарою повзе,
Скоро, клята, все навколо обгризе.
Ти не гнівайся, кумасю, а згадай:
Ще ж недавно по-людському жив наш край.
То чому ж це за якийсь короткий час
Поставали жебраками всі у нас?
Все добро двонога гусінь обнесла
І за долари чужинцям продала.
А куди злодійські грошики дівать?
Треба дачі і машини купувать.
Не потрібні їм комбайни й трактори.
Гусінь-гусінню: натоптуйся, жери!
Все до гибелі, до краху доведуть
І безслідно, як та гусінь, пропадуть.
Як не дивно, а закони діють ті,
Що в природі - і у нашому житті.
Ми мовчали. Кум допив холодний чай,,
Попросив куму: - Не сердься, вибачай,
Що страшніших в мене спогадів нема.
Все на світі всяк по-своєму сприйма.

 

КУМОВА КУРОЧКА

- Поясни мені, будь ласка, в чому суть,
Що народи неоднаково живуть?
Чом одних цивілізованими звуть,
А на інших - так, рукою лиш махнуть?
Що в книжках ти на цю тему прочитав? -
Нещодавно я у кума запитав.
- Все тут ясно без пояснень, - каже кум. -
Сам ти міг би розібратись, тугодум.
- Та я думав, думав, думав, - говорю, -
А теорії чіткої не створю.
Всякі сунуться у голову думки.
То здається ніби так - то навпаки.
Навіть радіо пояснень не дає.
Там же править піп своє, а чорт своє.
Навигадували планів та програм...
Кум скривився: - А навіщо воно нам?
То ж не діло, а розмови та слова.
Кожен хліб собі, як може, добува.
Краще, куме, поговорим про курей.
Бачиш: курочка сидить біля дверей?
Сіра курочка яєчок нанесла,
А хазяйка їх забрала й продала.
Сіра курочка не відає й не зна,
Де ті яйця і яка там їм ціна.
Знов, дурнесенька, побігла у сарай.
Знов знеслася, і будь ласка, забирай. -
Я нагадую: - У тебе повно книг.
Хочу знати, що ти вичитав із них.
Чом одних цивілізованими звуть,
А на інших - так, рукою лиш махнуть?
Найсерйозніші питання задаю,
А ти ляпаєш про курочку свою.
Кум говорить: - Ти мені не заважай.
Значить, курочка побігла у сарай...
Наші люди, як та курочка живуть:
Дбають, трудяться, а інші продають.
Що, кому - ніхто не відає й не зна.
Україна стала діжкою без дна.
І не знаємо, не відаємо ми,
Між якими опинилися людьми.
Хто ще вчора був товариш або пан,
Насьогодні вже - типовий клептоман.
Я дивуюсь: - Це для мене новина.
Що за люди наркомани, кожен зна.
Клептоман - то це людина, мабуть, та,
У якої в лобі клепки не хвата?-
Кум руками розчаровано маха
І сміється: - Ну й тетеря ти глуха.
Нещодавно у товстому словнику
Я надибав чудернацію таку.
"Клепто" - слово старогрецьке, означа:
Краду, цуплю все, що око поміча.
Клептоман не знає іншої мети,
Ніж поцупити, украсти, потягти.
Ми працюємо, щоб повнилась казна,
Але хто з простих трудящих наших зна,
Хто ті гроші забирає із казни
І куди у нас діваються вони?
Он у мене скособочився сарай,
А піди в торгівлі дошку пошукай.
Жмені цвяхів не дістанеш, хоч заплач,
А кругом земля вгинається від дач.
Подивися: як сучасні шахраї
Оті дачки облаштовують свої.
Воздвигають огорожі кам’яні,
Ставлять двері з найміцнішої броні.
Навіть фірми появилися нові -
Ті, що двері виробляють броньові.
Кожен "офіс" - неприступний, як тюрма.
В бізнесменів крихти сумніву нема,
Що не край тут, а бандитська сторона,
Де зібралися злодюги і шпана.
Надивившись клептоманівських гидот,
Став до всього байдужісіньким народ.
Не шанує сам себе, не береже,
Бо навколо все не наше - все чуже.
Ні від кого вже добра собі не жде -
Кожен цупить, що під руку попаде.
Потрапляє у лісочок або в гай:
- От би взяти і зрубати на сарай!
Серед лугу бачить квіти. Благодать!
- От би зрізать на букети та й продать...
Не жаліють навіть тихої води:
- От би шашечку шарахнути сюди!
Ти оглянся кругом себе. Ця земля -
То ж твоя немов би хата і моя,
А у хаті ти - безправний квартирант.
В ній панує знахабнілий спекулянт.
Він добром людським гендлює, тягне, рве.
Хто ж тебе цивілізованим назве?
Хто ж тебе цивілізує, якщо ти
Власну хату не зумів уберегти?
Саме в тому наше горе і вина,
Що живем ми, як та курочка дурна.
Полюбуйся, знов побігла у сарай.
Їй добра свого не шкода. Забирай!

 

Кум не може заспокоїтись ніяк.
Все питає: - Що ж виходить? Як це так?
Вже й міліція порушує закон...
Їдьмо завтра до начальника в район.
Чом повинен я простому старшині
Не по-нашому писать доповідні?
В понеділок у райцентрі ми були.
Находились, а начальника знайшли.
Кум спокійно і докладно розказав,
Як пояснення міліції писав,
Та й питає: - Чом це так, що старшина
Мови нашої державної не зна?
Він на службі Україну представля,
То чому ж він по-російськи розмовля?
А начальник: - Я вас вислушал. Так вот,
Ето мнє напомінаєт анєкдот.
Сущєствуєт два похожих язика.
Вот скажитє, как по-вашому рука?
- Так і буде,-кум говорить.
- Ну а зуб?
- Так і буде,-кум відказує.
- А пуп?
- Так і буде.
- Ну а задніца?
- Не так...
- Ну і что же, получається, чудак?
Что виходіт? Із-за задніци одной
Ви прієхалі бєсєдовать со мной?
Кум за голову вхопився: - Стид і страм...
Я заяву прокуророві подам!
А начальник: -Угрожать мнє прєкраті!
Можешь сразу гєнєральному нєсті.
Он живйот на Украінє 30 лєт,
А язик дєржавний знаєт? Тоже нєт.
По-украінскі он тоже ні бум-бум.
- Напишу в Верховну Раду! -каже кум.
А начальник зуби скалить: - Вот чудной!
Что он может, тот Совєт Вєрховний твой?
Ти же слушаєшь по радіо рєбят.
Половіна там по-руські говорят.
Почєму я знать украінскій должон?
Кум говорить : - Так про мову ж є закон.
Я такого беззаконня не стерплю,
Телеграму президентові пошлю.
А начальник: - Возраженій тоже нєт.
Почта рядом. Пєрєдай єму прівєт.
Ми схопилися - на пошту спішимо
І на бланку телеграму пишемо:
"ПАНЕ ВІКТОР, ПРЕЗИДЕНТЕ ДОРОГИЙ!
ЩО Ж ЦЕ В БІСА ЗА ПОРЯДОЧОК ТАКИЙ,
ЩО МІЛІЦІЮ ОЧОЛЮЄ ПІЖОН,
ЯКИЙ ЗНАТИ НАШУ МОВУ НЄ ДОЛЖОН?..."
А дівулька витикається з вікна
І питає: - Што ти лєпіш, старіна?
Ти чєво понавидумивал здєсь, дєд?
Да на клавішах і буквов такіх нєт.
Гдє возьму я с точкой "і" і букву "ї"?
Спряч, пожалуйста, каракулі свої!
Кум додому ледве-ледве дочвалав.
Так, сердешний, телеграму й не послав.
А якби вона до Києва й дійшла,
То, гадаєте, комусь би помогла?
Про закон той де вже тільки не товчуть,
Але наслідків не видно і не чуть.
Кум із цього вивів істину гірку:
- Незалежність наша знову у мішку.
Залишилось тільки туго зав’язать
Та крізь дірочку нам дулю показать.

 

НЕПОРОЧНА КУРКА

Якось баба богомільна
В крамниці сказала:
— Дайте мені таку курку,
Що півня не знала.
— Оцю беріть, — тиче курку
Продавщиця строга.
— Чого ж вона така синя
Та ще й кривонога?

Чому на ній я не бачу
Ні крапельки жиру?
Чому вона фігурою
Схожа на сокиру?
Я серйозно вас питаю,
Знаєте ви точно,
Що ця курка нетоптана,
Жила непорочно?
Продавщиця зуби скалить:
— А чого питати?
Який дурень таке стерво
Захоче топтати?

 

КУМОВА ТЕОРІЯ

В кума явно поправляються діла:
Жінка куряче хазяйство завела.
На городі, за городом і в садку
Тільки й чути: ко-ко-ко, ку-ку-рі-ку!
Господиня любить курочок своїх:
Всі жвавенькі та білесенькі як сніг,
Ще й окремо, не у курячій юрбі,
Три цесарочки розгулюють собі.
Кум сердито на цесарок погляда:
- Ну, - говорить, - то не птиця, а біда.
Де вони на нашу голову взялись?
Ти до нечисті цієї придивись.
Щось приблудне, незавидненьке, рябе,
А я к любить, стерво капосне, себе!
Ходить гордо та голівкою трясе,
А яєчка рідко, наволоч, несе.
Всіх порізав би, та жінка не дає.
Хай, як знає, то вже діло не моє.
Полюбуйся, вийшла з хати: "Ціп, ціп, ціп!"
Щось там кидає з торбини, кришить хліб.
А цесарки - тут як тут, уже клюють,
Бідним курочкам ні крихти не дають.
Б’ють, клятющі, виривають із дзьобів.
Слава Богу, що нема у них зубів.
Жінка тішиться, як дівчина мала,
Що таких собі бандиток завела...
Я дивуюся: - Ти, куме, як дитя.
Вліз по вуха в дрібновласницьке життя.
Ти ж розв’язував проблеми світові,
А тепер у тебе кури в голові.
Про цесарок нісенітниці плетеш.
То ж порода, а по суті, кури теж...
- В тім то й справа, що порода, - каже кум, -
Це якраз і виклика багато дум.
Значить, курка теж нахабною бува,
Крихту в ближнього із рота вирива.
Я вбачаю саме в тому головне,
Що таке ж воно нікчемне і дурне,
А нахабством виділяється страшним,
Навіть сильні відступають перед ним.
То давай тепер замислимося ми,
Чи буває щось подібне між людьми?
Телевізора, будь ласка, увімкни,
Коли грають там патлаті крикуни.
Під гарчання, галалакання і свист
Там стрибає, так би мовити, артист.
Пика з патлами заповнила екран,
Очі вилупив на тебе, як баран,
І горлає найбезглуздіші пісні,
Демонструючи позиції брудні.
Цей нахабством найсильнішого заб’є.
Він суперникам дихнути не дає.
Ось у цьому й проявляється вона -
Та порода нахабнюща, пробивна.
Тут точнісінько те саме бачим ми,
Що буває між цесарками й курми.
Ти смієшся - це для тебе юринда,
А для людства - це трагедія й біда.
Зовсім іншою історія була б,
Якби менше на землі було нахаб.
Революції і війни прогули -
Скільки горя бідним людям принесли!
А згадай, які прославились тоді
Теоретики, мислителі, вожді.
Той заочно, "на халяву", щось кінчав,
Той на батюшку учитися почав,
Той ніякої освіти не здобув,
той ім’я своє і прізвище забув.
Але владу захопили, узяли
Через те, що нахабнючими були.
Та й тепер ми скільки бачимо козлів,
Що зв’язати незугарні пари слів,
А вони ж у вищих органах сидять,
А вони ж кудись ведуть, "руководять",
Бо нахабство - в їхній суті, в глибині,
У породі. на самісінькому дні.
Є нахраписті породи між курми,
То чому б таким не буди між людьми? -
Це порівняння обурює мене:
- Вибач, куме, ти патякаєш дурне.
Птиця, кури - то ж тваринний темний світ
І з людським його порівнювать не слід.
Ці теорії засуджено давно.
лізеш, куме, наче п’яний у багно. -
Кум затявся на своєму: - Біс один,
Чи торкається людини, чи тварин,
Бо нахабство - категорія така,
Що ніколи у природі не зника.
Де ні честі, ані совісті нема. -
Там нахабство всі позиції займа.
Доки совісний обдума сім разів,
Нахабнючий не обдумуючи з’їв.
Доки чесний щось облизувать почне,
Нахабнючий не жувавши проковтне.
Це теорія, можливо, й не нова,
Але з курячих стосунків виплива -
І не можна заперечити її,
Бо це дійсність, а не вигадки мої.

 

КУМОВА ІСТОРІЯ

- Всюди пишуть та балакають про Крим.
Вся Росія побивається за ним
Та піклується про рідних у Криму.
Ти, будь ласка, поясни мені, чому?
Там тих рідних до мільйона вже дійшло,
Що ж туди їх, горопашних, занесло?
Чом страждають так і мучаться вони,
Відірвавшись від своєї сторони?
Що ти в книгах на цю тему прочитав? -
Я в начитаного кума запитав.
Кум зітхає: - Це історія стара.
Всяких книг уже написана гора.
Всяк по-своєму висвітлює її, -
Є ж історики порядні й холуї.
- Поясни і ти по-своєму, - кажу, -
Бо я думкою твоєю дорожу.
Кум говорить: - Якщо так, тоді ходім,
Я на картах покажу і розповім.
Отже слухай: "Літ півтисячі тому
Сильне ханство заснувалося в Криму.
Запитаєш, як потрапило туди?
Відкололось від великої орди.
Та орда, про це ми відаємо всі,
Вкоротила віку Київській Русі.
Неприємну тут сказати правду слід -
Був то дуже неспокійний наш сусід.
Нам татари допікали довгий час,
Москалям добряче всипали не раз.
Як озброїла Росія до зубів
Цілі полчища муштрованих рабів,
Заходилася те ханство покорять.
Генерал-фельдмаршал Мініх двинув рать.
Хоч тоді ракет і танків не було,
Кримчаків російське військо потрясло.
Там, де Мініхова армія пройшла,
Від аулів залишилася зола.
Генерал-фельдмаршал Ласі вслід за ним
Руйнував, палив, трощив і нищив Крим." -
Кум смакує чудирнацькі імена,
Демонструє як історію він зна.
- Щось ти, куме, тут заплутався, - кажу, -
Заблудився у історію чужу.
Це ж творилося в Московщині колись.
Мініх, Ласі... Звідкіля вони взялись?
Кум пояснює: - Велося тоді так:
Чужоземці, - то ірландець; то прусак, -
Муштрували і навчали москалів,
Готували до походів і боїв.
Для чужинця - наші й ваші - вороги:
Бий, пали, руйнуй, винищуй до ноги!
А пізніше й Долгорукий - князь Василь
В цьому ділі докладав своїх зусиль,
І Суворов там учився побєждать,
Та не будем імена всі називать.
Всяка влада у Росії, кожен цар
Добивали тих недобитків-татар.
А великий вождь народів і країв
Остаточно доконав їх і доїв.
Запроторив у брудні товарняки
І відправив на край світу, у піски.
Згодом жменька повернулася назад -
А для чого і для кого? Хто їм рад?
Всюди дачі і курорти, всюди рай,
А хто в раї розкошує, запитай.
Все дісталося нащадкам тих "орлят",
Що гатили по аулах із гармат,
Покоряли немовляток і дідів,
Щоб від ханства не лишилося слідів.
Ось чому вони, сердешні, люблять Крим,
Ось чому так побиваються за ним.
Був народ на білім світі і нема.
Як подумаєш, аж холодом пройма. -
Я погоджуюся з кумом: - Страм і стид...
Кум протяжне вимовляє: - Ге-но-цид.
Це одна з найосоружніших гидот:
Планомірно, вперто нищити народ.
Тут не просто ворожнеча і війна -
Це той план, який накреслив Сатана.
Якщо НАШИХ не научить цей урок,
Нам не бачити ні сонця, ні зірок.
Як обдумаєш це, куме, то й збагнеш,
Що подібне й Україну ждало теж.
Через 20, чи, найбільше, 30 літ
Був би повністю сплюндрований наш рід.
Все під небом, всі ці ниви і поля
Вже була б "ісконно русская зємля".
Рихтувались поїзди уже не раз,
Щоб по-справжньому узятися за нас. -
Я питаю: - А чого ж вони тягли?
- Бо ми, поки що, потрібні їм були.
Пожаліли, як трудяг, рабів і слуг,
Щоб було кому на нивах перти плуг.
Навіть фюрер в час проклятої війни
"Хай, - сказав про нас, - лишаються вони.
Ми цим бидлом не повинні гидувать:
Будуть хлібом юберменшів годувать".
Ми вціліли в горопашному селі,
Бо коріння наше глибоко в землі.
Дуже важко викорчовувати нас,
Та настав би неминуче чорний час.
Недалеко вже смертельний був поріг.
Бог нас, куме, від загибелі вберіг.
Але чашу ще не випито до дна,
Ще плете пекельні сіті Сатана.
Не дозволь же нас добити, пожалій,
Захисти народ наш бідний, Боже мій!

 

КУМОВА ФІЛОСОФІЯ

Кум не може заспокоїтись ніяк,
Обмірковує проблеми так і сяк.
Планетарно мислить прагне чоловік.
Звідкись глобуса старого приволік
І тепер, як полководець чи герой,
Вліво-вправо обертає глобус той.
Як п'ять пальців на правиці, знає він,
Скільки в світі є народів і країн.
Ерудицією часом як трусне,
То буквально приголомшує мене.
Знань у нього, як у доктора наук.
- Я без глобуса, - говорить, - як без рук.
В наукових розмишлєніях мені
Помагають полушарія земні.
Помогли мені учєніє создать,
Як себе на цьому світі утверждать,
Яку лінію проводити в житті,
Щоб триматись на достойній висоті. -
Я дивуюся: - При чому тут життя?
Гратись глобусом - дитяче заняття.
Як таке побачать люди - це конфуз:
Дядько крутить розмальований гарбуз.
Ти купив би замість нього порося.
В ньому наша філософія уся:
Розкормив собі свиняку, заколов
І у ній найвищу істину знайшов.
Кум обурився: - Яка ж ти темнота!
Це така у тебе мрія і мєчта?
Ми те сало за безцінок продамо, -
Так виходить, що для цього живемо? -
Він по глобусу як ляпне, як крутне! -
Слухай, - каже. - найуважніше мене.
Треба виробить стратегію таку,
Щоб вертітись, як ця штука на кілку.
Головне - це так представити себе,
Щоб повірили, що справді ти - Цабе,
Що ти - цяця, важна птиця, пуп землі,
Одиниця, а всі інші - то нулі.
Виставляй себе на люди всюди й скрізь,
Не сиди, а на трибуни зразу лізь,
Виголошуй мудрі мислі і слова,
Ніби в тебе геніальна голова,
Ніби ти не просто вчений, а пророк,
Який Біблію засвоїв "на зубок".
Я запитую: - Яка ж це новина?
Це годиться для нахаби й брехуна.
А які знайшов ти мудрощі у цих,
Як ти кажеш, полушаріях земних?
Кум говорить: - Не спіши, не кип’ятись,
А на глобус пильним оком подивись.
І не просто подивись, а почитай.
Що написано на глобусі? - КИТАЙ.
- Звісно, слово це для тебе не нове.
Більш мільярда там населення живе.
Поряд ІНДІЯ. Цікава сторона.
Трохи менша за населенням вона.
А ще далі, де Індійський океан, -
ІНДОНЕЗІЯ, ІРАН і ПАКИСТАН.
Є такі, що в них мільйонів понад сто.
Хто про них що-небудь знає? Та ніхто!
Лиш тоді, як землетрусом їх трусне,
Хтось по радіо, буває, пом’яне.
А тепер терпіння знову наберись
І на море Середземне подивись.
В цім куточку чималенько є країн.
Поміж іншими ІЗРАЇЛЬ. ось де він.
Там населення живе у даний час
Трохи більше, ніж у Києві у нас.
А до того й територія така,
Що на глобусі не більше черв’ячка.
А по радіо про нього тільки й чуть.
про Ізраїль телевізори товчуть,
Так немов би зокрема і взагалі
Ця країна невеличка - пуп землі.
А чому? бо там живуть не тюхтії,
Які знають тільки закутки свої.
Там не мріють лиш про власне порося,
А нагадують про себе всім і вся.
Ти поглянь на небо зоряне, на світ:
Навіть зорі не існують без орбіт,
А у нас орбіти власної нема,
Над землею нас ніщо не підійма.
Ми прилипли до землі, як реп’яхи.
Ось у чому наші біди і гріхи.
Риєм, сієм, і не знаємо куди
Йдуть набутки наші чесні і труди.
Все, що нам за кров і піт дає земля,
Хтось хитріший продає й розподіля.
Розум наш у чорноземах так загруз,
Що віддати можем глобус за гарбуз.
А мене ж він остаточно просвітив,
Найсвятіший підказав імператив:
Вір у Бога, не грабуй, не убивай
І себе пограбувати не давай.

 

КУМОВА НАЦІОНАЛЬНІСТЬ

Кум мій сердиться: - Вже, - каже, - як закон:
Вийде вгору - зразу рветься за кордон.
Хто у бізнес мафіозівський проліз,
Відправляється з валізами в круїз.
Ну, а хто уже - банкір, чи депутат,
Чи потрапив у державний апарат,
той по трапу видирається в літак, -
За народні грошенята, не за так.
У готелях фешенебельних посплять,
В ресторанах надурничку поїдять,
Пожирують у притончиках нічних
І складається уявлення у них,
Що за тими закордонами народ,
Тільки й знає, що танцює без колгот,
В ресторанах дудлить віскі і вино
Та мільйони виграє у казино...
На мій погляд, це єдине означа:
Дармоїд лиш паразитів поміча,
А не тих, які працюють у цехах,
Порядкують на ланах і на шляхах,
А за працю, за старанність, за труди -
Мають вигоди, прибутки і плоди.
І не відають, куди те все дівать:
Продавати чи ледачим дарувать? -
Я питаю: - Ну чого ти буркотиш?
Сам чого ти за кордон не полетиш?
Кум гукає: - Та який же мене чорт
За спасибі відвезе в аеропорт?!
Якби виклав заощадження усі,
То не вистачило б навіть на таксі.
Я, щоправда, нещодавно бачив сон.
Приверзлося, що потрапив за кордон,
А куди, то й сам не знаю, - не питай.
Може в Чилі, а можливо й у Китай.
Бачу: тупає до мене полісмен.
- Хто ти будеш?
Я кажу йому: - Юкрен.
Спершу думка появилася дурна:
Звідкіля він українську мову зна?
Та згадав, що все це мариться мені,
Що усе це - не насправді, а вві сні.
Очі витріщив на мене полісмен
І питає: - Звідкіля ти? - Із Юкрен.
Є, - кажу, - така країна на землі.
Він дивується: - Це там, де Сомалі?
- Ні, - кажу йому, - я з Києва, з Юкрен.
- Ах, ти - рашен, - догадався полісмен. -
Лєнін, Брєжнєв, пєрєстройка, кагебе?
А чого ж тоді юкрейном звеш себе? -
Я ж не міг йому пояснювать що ми
Вийшли вчора з найстрашнішої тюрми,
Що століттями ходили у ярмі,
Від народів відгороджені, німі...
Сон на цьому обірвався мій, нажаль. -
- А яка ж, - питаю кума, - тут мораль?
Над мораллю кум задумався на мить.
- Як тобі це популярно пояснить?
Що собою ти являєш? Просто кум.
Уяви, що ти великий маєш ум.
Уяви, що ти чудесний маєш хист,
Світ сприймаєш ,як художник чи артист,
Пишеш, граєш чи співаєш краще всіх,
Робиш те, чого робить ніхто не міг.
А тебе кудись загнали у куток
І сказали: - Не висовуйся, браток! -
Тут мораль уже являється сама,
Що тебе на світі білому НЕМА.
Україна так століттями жила,
Невідомою, забутою була.
Про які могли ми думати права?
Раб за пана розумнішим не бува,
Бо якщо він розумніший, то чому
Має пану підкорятися тому?
Нам, затурканим, потрібні вчителі,
Що навчили б ВІЛЬНО жити на землі,
А гасати по круїзах і турне -
Нині діло непотрібне і дурне. -
Мислить кум мій надто круто, а проте
Він в очах моїх підноситься, росте.
Аж дивуюся, коли він став таким,
Що доводиться схилятись перед ним?

 

КУМИ-КОЗАКИ

Ми із кумом живемо, як з братом брат.
Як інакше? Він же мудрий, як Сократ.
Він - не просто красномовець і жартун,
А філософ, характерник і чаклун.
Ось недавно я у нього запитав,
Чом він духів викликати перестав.
Кум зітхає: - Викликаю. не журись.
Потерпи, я розповім тобі колись.
- А чому, - кажу, - колись, а не тепер?
- А тому, що я від страху ледь не вмер.
Я з цим ділом, грубо кажучи, попух.
Примудрився викликати з дуру дух,
А з тим духом щось творилося страшне.
Мабуть, буде духопелити мене.
Я питаю: - А за що ж ви завелись?
Кум скривився: - Розповім тобі колись.
Перед духом я нічим не винуват.
Винуватий казнокрад і торбохват.
Ну, послухай, днів тому, напевне, п’ять
Взяв я Гоголя, люблю його читать.
А оскільки я чаклун і чародій,
То читаючи зробився сам не свій,
Мимоволі заходився чаклувать
І Тараса, тобто, Бульбу викликать.
Серед ночі двері рипнули - і враз
На порозі появляється Тарас.
Я як глянув, потемніло у очах:
Здоровенний, під два метри у плечах.
Підійшов, за руку взяв та як смикне!
- Ти чого, питає, - викликав мене? -
Я оговтався й кажу: - Відома річ.
Захотілось побалакати про Січ.
Ми ж із кумом, як не як, а козаки,
Бо обидва маєм гострі язики.
Кум частенько, чарку випивши, гука:
- Можу вбити голим задом їжака!
Бульба сумно посміхнувся: - Стид і страм.
Ото тільки й залишається вже вам.
Козаками-демократами зветесь,
Але й тіні вже своєї боїтесь.
Вас добряче обчухрали й роздягли...
А ми справді демократами були.
Обираючи на Раді кошових,
Дуже пильно придивлялися до них, -
Щоб розумними і чесними були,
Щоб козацьке товариство берегли.
Найдостойніших обравши, все одно
Клали жменями на голови багно,
Щоб не скурвились, не високо неслись,
Пам'ятали, звідки вийшли, де взялись. -
Я кажу: - Так обираємо ж і ми
Тих, що кращими вважаються людьми,
Та не можемо наслідувати вас.
не така тепер культура, інший час.
Нас гукнули - ми на вибори пішли,
Голоси свої достойним віддали,
Та не можемо ж оббігати усіх,
Щоб грязюкою обмазувати їх...
Булька грюкнув перед носом кулаком.
- Що ти мелеш нерозумним язиком?!
О, тепер ви всі - чистьохи, молодці.
Одягаєте вузенькі галанці,
Напрасовані, шикарні піджачки,
Модні галстуки, біленькі сорочки.
Ви чистесенькі, куди до вас мені,
А по вуха опинилися в багні.
Де учені ваші голови були,
Коли владу шахраєві віддали,
Коли злодія обрали кошовим?
Як він звався? Я підказую: - Юхим...
- Я чував, що він, поцупивши мільйон,
Лікуватися подався за кордон.
- Не мільйон, - я говорю, - а двадцять п’ять.
Бульба свиснув: - Довго будете шукать.
Хапонув, сердега, ношу немалу,
Підірвався і нажив собі килу.
Коли правив Україною Юхим,
Всі ви ходором ходили перед ним,
Хоч не мови він не знав, ні язика
І культурою - не вищий м’ясника.
Я кажу: - Так ми ж на вибори пішли,
Голоси свої за когось віддали
І не знали що там роблять наверху,
Як говорять по-англійськи, ху іс ху...
Витяг люльку із-за пояса козак
І промовив: - Ми з тобою зробим так:
Я піду, а ти Юхима викликай.
Як не викличеш, на себе нарікай.
Я з тобою не жартую, пам’ятай! -
І з порога показав мені нагай.
Так я, куме, знов ускочив у біду.
Ти подумай, де я клятого знайду?
Все чаклую і чаклую, а Юхим
Чи не чує, чи прикинувся глухим.
Не бажає повертатися до нас...
Ох, і всипле нагаїв мені Тарас!!!

 

КУМОВА ТРАГЕДІЯ

З кумом знову приключилася біда.
Він аж плаче: - В мене жінка молода.
Тільки б жить та веселитися мені,
А у неї сильні болі головні.
Вже й професор в інституті оглядав.
Я теличку і свиню свою продав,
Бо тепер же медицина дорога,
А однаково погано помага.
Я одвіз мішок цибулі на базар
І купив там свєтську хроніку - "Бульвар",
Бо дружина полюбляла з юних літ
Почитати про дворян та вищий світ.
І тепер моя голубка дорога
З тим "Бульваром" і встає, і спать ляга.
Прочитала від початку до кінця,
Не минула ні єдиного слівця.
Поскидає з себе лахи і лежить.
- Я, - говорить, - свєтской жізню хочу жить
Тільки й чую: - Гей, педрило, уставай!
Поросятам, мазохісте, їсти дай!
Приготуй мені яєчню, яйця бий!
Та скоріше, сексомане голубий!
І щоб з кумом я не бачила тебе,
Хай не лазить тут мудище голубе!
Хай сюди не потикається й кума,
Трансвертулі противнішої нема...
А увечері кричить, як сатана:
— Геть від мене, сексуальна меншина! -
Доки я собі бой-френда не знайду,
Без оралів і аналів пропаду! -
Що робити? Де шукати лікарів?
Сам не знаю, як я досі не здурів...
... Все це жарти, кум на вигадки мастак.
Посміявшись, я спитав у нього так:
— Вже ж були колись червоні й біляки,
Вже були більшовики й меншовики.
Звались банди і зеленими колись.
Ну, а звідки голубі оці взялись?
Кум задумався, сердито погляда:
— А вони із того самого гнізда.
Ми повинні всяке лихо й благодать
В історичному аспекті розглядать.
Голубі оті не вчора завелись,
Вони звались мужоложцями колись.
І траплялися частенько серед них
Ті, що хлопчиків калічили малих.
Це таке, про що і згадувати - жах.
Педофілами їх звуть у словниках.
Слава Богу, християнський наш народ
Був одвічно нетерпимим до гидот.
А тепер уже, як бачимо, це зло
І до нас отруйним змієм заповзло.
Отакі ось газетьоньки, як "Бульвар",
Заснували прапраправнуки хазар,
їм, паскудникам, калічити не жаль
Нашу молодь, наші звичаї й мораль,
їхній пращур міг кохатися й з козлом,
В каганатах не вважалося це злом.
Покоління сунуть хвилями нові,
Але давнє залишається в крові.
Хоч і грамотні й начитані вони,
Але діють і живуть, як дикуни.
Наведу тобі я приклад лиш один
Із життя усім відомих нам тварин.
Взять собаку. Він історій не чита,
Але дихає злобою на кота.
У глибинах еволюції колись
їхніх предків інтереси розійшлись,
Коли гризлися за місце на Землі,
Як царі, князі, кагани й королі.
Та злоба живе віками й не згаса
І ніхто не перевиховає пса...

 

КУМОВА МЕДИЦИНА

- Що стряслося? - дивувалося село.
Кума дома дуже довго не було.
Хтось казав, що він утік у Тель-Авів,
Але фактами цю думку не довів,
Бо Ізраїль тільки родичів прийма,
А у кума їх, здається, там нема.
Та обставина, що кум - інтелігент,
А до того ще й махровий дисидент,
До уваги не приймалася ніким:
Не дають тепер притулку і таким,
Бо занадто їх багато розвелось,
Щоб могли вони цікавити когось.
Нині гласність: все, що хочеш, говори,
Виставляй які-завгодно прапори.
Накричався, демонстрацію провів,
Набрикався, обкалявся - тай у хлів.
І, будь ласка, не впирайся, як баран.
Ми ж на ринку - в кого гроші, - той і пан.
Ні, мій кум не легковажний чоловік.
Він нікуди, виявляється, не втік,
А два місяці під Києвом провів
І не думав про далекий Тель-Авів.
- Я, - розказує, - у діда гостював.
Він народний ортопед і костоправ.
Навіть має офіційний атестат
Чи, як звуть його тепер, сертифікат.
Все по формі - є там штемпель і печать.
Дід уміє й має право лікувать.
В нього черги під дверима і в дворі.
Звідусюди їдуть - молодь і старі.
Багатьом вернув здоров’я костоправ,
А ні з кого ще й копієчки не взяв.
"Я, - говорить, - боговірний чоловік.
Не грабую безталанних і калік,
Бо, - говорить, - якщо братиму, тоді
Люди скажуть: заробляє на біді.
Я людина, - каже, - скромна і проста,
А труджусь во ім’я щирого добра".
В нього в хаті тільки столик і топчан.
Для гостей - звичайна лава і диван
Та лампадка при іконі у кутку,
Та Шевченко у рясному рушнику.
Він погляне на людину - і вже зна,
Чим страждає, чим замучена вона,
Хоч ніяких академій не кінчав
І нічим його ніхто не відзначав.
Лиш один у нього поклик і звання:
Помагать своєму ближньому щодня.
Научив старенький дечому й мене,
Хоч те діло дуже мудре і складне.
Тих, у кого руки й ноги заболять,
Можеш, куме, всіх до мене направлять.
- А чого тебе, - питаю, - потягло
На таке неприбуткове ремесло?
Ти ж нічого не заробиш, навпаки,
Будеш жити, як останні жебраки.
Знаєш сам, як нас лікують доктори:
Хто попався, сьому шкуру обдери! -
Кум говорить: - Не така моя мораль.
На людей мені дивитись дуже жаль.
Про народні інтереси скрізь кричать,
А тим часом у людей кістки тріщать.
Ти уважно кругом себе подивись.
Вже до чого наші люди дожились!
Рідко бачиш, щоб людина десь ішла
І нічого не таскала, не несла.
По тролейбусах, трамваях, поїздах
Всі з мішками-клумаками на плечах.
Позгинались бідні люди, як раби.
Як старці, таскають сумки та торби,
Їм нелегко щось купити, доп’ясти,
А ще важче дотаскати, донести.
Закордонні приїздять мандрівники.
А ти бачив, щоб таскали клумаки?
Там же навіть чемоданів і валіз
Не буває без підставок і коліс.
Там навчаються здоров'я берегти,
Нас привчають по-волячому тягти,
Щоб аж очі повилазили на лоб,
Щоб ми корчились і гнулись від хвороб.
Саме це мене на думку й навело
Перейняти у старого ремесло.
Бог поможе, попрацюю, потруджусь,
Може, стану у пригоді хоч комусь.


P.S. Продовження буде...

 

КУМОВА РЕЛІГІЯ

Душу кумову стривожив костоправ,
І він іншим чоловіком нині став.
В нього книга появилася свята.
Він щоранку Божу Біблію чита.
Я кажу йому: - Морочишся дарма.
Підготовки в тебе справжньої нема,
А у Біблії божественні слова,
Їх не кожна перетравить голова.
Не такі, як ми з тобою, мудреці
Не могли з кінцями зводити кінці.
Між попами навіть єдності нема,
Боже слово всяк по-своєму сприйма.
Сперечаються, змагаються за храм,
Ті гукають: "Нам належить!" Інші: "Нам!"
А по-моєму єдина сила є,
Що все творить, все на світі создає.
Кинеш в землю отакусіньке зерно,
Час мине - і стане колосом воно.
А той колос - то ж основа всіх основ.
Я до нього власним розумом дійшов.
Це прекрасно знали прадіди й діди
І трудилися, трудилися завжди.
А земля за ті старання і труди
Дарувала їм сторицею плоди.
Був у мене працьовитий дуже дід,
Пережив він стільки труднощів і бід!
Хліборобом був. Вирощуючи хліб,
Він на старість зовсім висох і осліп.
А життя його для мене - як урок.
Перед тим, як з’їсти перший огірок
Чи там грушку, чи черешню, чи паслін, -
Перехреститься, бувало, нишком він,
Бо про Бога щохвилини пам’ятав,
Хоч Священного писання не читав. -
Аж отут мене мій кум перебива
Й каже, чітко вимовляючи слова:
- То нічого, що читати не умів.
Боже слово він душею розумів.
Те, що Богом заповідано було,
Йому в серце з діді-прадіда ввійшло. -
Кум устав. З полиці Біблію дістав
І врочисто, як у церкві, прочитав:
"...І до Адама сказав він, Господь наш:
- У поті лиця ти їстимеш хліб,
Аж поки не вернешся в землю,
Бо з неї ти взятий!" -
Кум підніс у гору руки, як пророк,
І промовив: - Ось нам істинний урок.
Ким не був би на цім світі чоловік,
Він повинен пам’ятати цілий вік:
Тільки в праці, тільки з потом на чолі
Маєш право існувати на землі.
Це веління Бога Господа твого,
Це в писанні перша заповідь його.
І ти Ванька, чи Гаврило, чи Абрам, -
Ти для господа однаково - Адам.
Всі ми - Єви і Адами на землі.
Раді мати хліб насущний на столі,
Але їсти.. Їсти хочемо його
В поті іншого лиця, а не свого.
Сім Адамів навигадують програм,
А виконує безхитрісний Адам, -
Той Адам, який не має білих рук,
Не набрався хитрих мудрощів-наук.
Ти візьми того ж священика-попа,
Який молиться й кадилом теліпа.
Так чи можна говорити, що той піп
В поті лоба заробляє собі хліб?
Перед ним розкрита Біблія свята -
То чому ж він неуважно так чита?
Він чужим собі натоптує живіт.
Не для нього, значить, Божий Заповіт.
Може, батюшки й гризуться через це?
Не бажають, щоб потіло їм лице?
Подивись, як зневажають взагалі
Тих, що трудяться одвічно на землі:
То все - дикість, жалюгідна темнота...
Ну, а де ж та Божа Заповідь свята?
Не по Біблії ми, куме, живемо.
Труд сприймаєм, як мороку, як ярмо.
Всяк лице своє від поту береже
Та мудрує, як поцупити чуже.
Це ж не люди - а дияволи, чорти.
Милий Господи, помилуй і прости! -
Кум закрив побожно Біблію свою.
То був знак, що завершилось інтерв’ю.

Далі буде....

 

КУМОВА ВІРА

Кум неначе відродився, просвітлів.
Вже від нього не почуєш грубих слів.
Сиву бороду старанно береже,
А до того ще й волосся не стриже.
Десь купив чи сам пошив собі халат
Довжелезний, дістає йому до п’ят.
І тепер, як він по вулиці іде,
Оглядається старе і молоде,
А зустрінуться бабуся або дід,
Зупиняються і моляться у слід.
Я питаю: - Що це трапилося знов?
Ти з чаклунства в духовенство перейшов?
А у кума аж трясеться борода.
Він до серця праву руку приклада
І говорить: - Я народові служу.
Справжню віру рятувати поможу.
Через клятого злодюгу-шахрая
Вся душа перевернулася моя.
Доки будемо страждати від гидот?
Доки будуть грабувати наш народ?
Нещодавно у вечірній пізній час
Замість нього появився знов Тарас.
Сів, як батько, біля мене і сказав:
- Нелегку тобі я справу нав’язав.
Годі, - каже, - шахраюгу викликать.
Легше голку у соломі розшукать.
Я вже бачу, що це справа не твоя,
Хай шукають прокурори шахрая. -
На той час мій телевізор працював,
Він шумів, а я в куточку чаклував.
Бульба пильно подивився на екран.
там стрибав якийсь шаман чи наркоман.
Бульба мультик подивився про кота,
Потім проповідь послухав про Христа.
Проповідник тільки рота роззявляв.
А слова йому хтось збоку уставляв.
- Це кощунство! - гримнув Бульба. -
Стид і страм! Я цей ящик розрубаю пополам! -
Довелося перемкнуть діапазон,
Але й там якийсь прилизаний піжон
Розпатякував про Господа Христа:
- Нам історія засвідчує свята,
Що Господь наш співчував багатіям,
Бо не бідним, не злиденним був і сам.
Мудреці у день народження його
У ясельця нанесли йому всього,
Смирну, золота і ладану дали,
Щоб батьки його багатими були.
Все життя Христос заможним був, бо міг
Забезпечувать апостолів своїх.
Тож дерзайте, бізнесменики, мовляв,
Вашу братію Господь благословляв...
- Викинь ящик цей! - обурився тарас. -
Що це коїться, що діється у вас?
Як же може ця дремуча темнота
Проповідувать про Господа Христа?
Нещодавно я по Києву ходив,
Бачив різне, надивився всяких див.
Приїздить якийсь базіка-фанфарон,
Закуповує майдан чи стадіон
І влаштовує на ньому балаган,
Напускаючи облуду і дурман,
Про Ісуса розпатякуючи нам,
Як затурканим, нещасним дикунам.
Та минула не одна тисяча літ,
Як осяяв нас Господній Заповіт.
У найтяжчі, найкривавіші літа,
Нас хранила віра в Господа свята.
А тепер якісь приблудні шахраї,
Проповідують нам єресі свої.
Славлять Бога пісеньками під рояль,
Зневажають наші звичаї й мораль.
Оскверняють юні душі і серця
І ніхто не покладе цьому кінця...
Козаки моїх за віру йшли в бої
І за неї клали голови свої,
Кров’ю й потом захистили, вберегли,
На поталу супостатам не дали.
Наша віра Україну вберегла,
Наша віра їй пропасти не дала.
Не надійтеся, що вас убереже
Щось не наше, запозичене, чуже.
Доки ви цього не зможете збагнуть,
Будуть підло грабувати вас і гнуть.
Встав Тарас і попрощався: - Будь здоров!
Брязнув шаблею сердито і пішов.
Воскресив мене він, куме, відродив,
Щоб по людях проповідником ходив,
Повертав у рідну віру чесний люд,
Щоб дурисвітів цурався і приблуд,
Дорожив святою вірою дідів,
Бо інакше ми загинем без слідів.

Далі буде ще...

 

КУМОВА МІСІЯ

Не щастить моєму кумові в житті,
Неуспішно йдуть діла його святі.
Дуже довго не було його в селі
І вернувся, як то кажуть, на нулі.
Ходить в чунях, у фуфаєчці старій
Набурмошений, буквально сам не свій.
Я питаю: - Що случилося-стряслось?
Щось не склалося, не вийшло, не вдалось?
Чи, крий Боже, приключилася біда? -
Кум то вправо, то наліво погляда.
І не просто промовляє, а рече:
- Все на світі цім міняється,тече.
Ти казав, що дід твій віруючим був,
Та і я ж про свого діда не забув.
Він трудився, жив у злиднях все життя,
А у вірі був наївний, як дитя,
І коли у тридцять третій чорний рік
Зрозумів, що вже закінчується вік,
Перед смертю просьбу висловив одну, -
Щоб зробили при житті йому труну,
Бо грабіжники з чужої сторони
Можуть в землю закопати без труни.
Він боявся у хоромища святі
Перейти в нехристиянській наготі...
Я питаю:- А при чому тут твій дід?
Нині, куме, інші люди, інший світ...
Кум зітхає: - Ти ж розумний чоловік
І живеш у нелегкий, суворий вік,
А гадаєш, що це місія проста -
Провіщати слово Господа Христа.
Провіщав я на вокзалах, в поїздах,
Не минаючи ні бомжів, ні невдах,
І такі їм говорив святі слова,
Що святіших в цілім світі не бува.
Навіть тих, що ходять в куртках шкіряних,
Не обходив, а звертався і до них.
Говорив їм, що багатство - то біда,
Що воно з дюжини душу виїда,
Люди - різні. Хтось послухає мене
Та в кишеню трошки грошиків запхне,
Інший скаже: - Ну, дідуля, ти дайош!
Інтересно розвлікаєш молодьож. -
Говорив я: - Ворогів любіть своїх,
Бо хто ближніх ненавидить, чинить гріх.
Коли хочуть відібрати в вас плаща,
То зніміть іще й сорочку із плеча.
Провіщав я та й наврочив сам собі,
На моєму окошилося горбі.
Якось вийшов з електрички уночі,
Йду, торбинку почепивши на плечі.
Дуже, дуже їсти хочеться мені,
Не було у роті рісочки три дні.
Ну, а де ти серед ночі поїси?
Сам же відвєш, які тепер часи.
Тільки вибрався з вокзалу на пустир,
Доганя мене мордатий рекетир, -
Як ухопить за торбинку, як смикне!
Здер халата, став обшукувать мене.
Розтерзав мені сорочку і халат.
- Що, - питає, - не удався маскарад? -
Шапку й валянки порвав, пошматував. -
Де ти долари, - питає, - заховав?
Корчиш дурника тут, бісова душа!
Признавайся, ти з Канади чи з СЕША?
Вас багато поналазило сюди,
Вже претеся в електрички й поїзди.
Як не хочеш, щоб на місці порішив,
Признавайся, де ти долари зашив? -
Я кажу йому:- Отямся, схаменись. -
Я прошу його: - Пильніше придивись.
Я такий же чужоземець, як і ти,
А куди ж мені, обдертому, іти?
Та мене ж і сам Господь на небесах
Так не прийме, у самісіньких трусах...
Здивувався той безсовісний бандит:
- Що ж ти баки забиваєш, паразит?
Ти б подумав, де тут знайдуться осли,
Щоб сорочку добровільно віддали?
В Бога віриш, то до церкви йди молись,
А на людях не тиняйся, не вертись! -
Затоптав моє лахміття і пішов...
Я ці чуні десь на звалищі знайшов,
А куфайку добра жіночка дала.
Тиждень пішки добирався до села.
Я, звичайно, рекетирові простив
І гріхи йому, дурному, відпустив.
Він, напевне, перед Богом був би прав,
Якби справжнього приблуду обікрав,
Бо які ж то Божі слуги і раби,
Як у них зелених доларів торби?
Важко, куме, трудно, куме, а проте
Буду слово проповідувать святе,
Бо для мне віра в Бога - над усе.
Тільки віра нас врятує і спасе.


Далі буде...

 

КУМОВА МОЛИТВА

Ми - куми, але по-різному живем.
Кум вражає і дивує з кожним днем.
Все, що має, бідним людям роздає,
Без молитви не лягає й не встає.
Я не втримався й недавно запитав:
- Чом ти, куме, таким віруючим став?
Легковажніших за тебе не було.
Ти смішив і розважав усе село.
А тепер перемінився на очах,
Став блаженним, як справжнісінький монах.
Чи з книжок ти не довідався, бува,
Де Господь наш - Цар Небесний прожива?
Якщо знаєш, то дорогу покажи,
Як до нього догукатися, скажи. -
Кум задумався: - Припустимо, скажу.
І до Господа дорогу покажу.
З чим ти явишся к Небесному Царю?
- Помолюся, про життя поговорю,
Про буття своє злиденне, нелегке.
Розкажу йому хоча б і про таке:
Умикаю телевізора, а там
Демонструють як відроджується храм.
Далі бачу, як стріляють із гармат,
Не жаліючи стареньких і малят.
Поклонюся милосердному йому
І спитаю: - Що ж це коїться? Чому?
Кум здригнувся: - Не кощунствуй при мені.
Задавай такі питання Сатані.
Те, що ними воздвигається - не храм,
А вселенське поношеніє і страм.
Якщо душу хоч одну ти погубив.
Хто повірить, що ти Господа любив?
Ти не став мені кощунственних питань,
А візьми, та у історію заглянь.
Задихались ми в неволі сотні літ.
З нас вичавлювали люто кров і піт.
Не ходили ми в загарбницькі бої,
Щоб порядки десь наводити свої.
Особисто я скоріше пропаду,
А сусіда грабувати не піду,
Бо майбутнє відімщення принесе:
Діти й правнуки розплатяться за все...
- О, - кажу я, - мудро, куме, закрутив,
А історію не точно освітив.
Ми не ласилися, справді, на чуже,
То чому ж тоді нас Бог не береже?
Не порушували заповідь: "Не вкрадь",
То чому ж тоді ми мусили страждать?
Не порушували заповідь: "Не вбий",
То чому ж народ покривджений такий? -
Кум жахається і руки підійма:
- Нарікаєш ти і ремствуєш дарма.
Бог все відає і зичить нам добра,
Справедливо нас і милує, й кара.
Коли край наш опоганили чорти,
Потоптали нам ікони і хрести,
Скільки НАШИХ помагало Сатані!
Ось за це ми й розплатилися вповні.
Нині треба піклуватися, щоб зло
В наших душах знов притулку не знайшло,
Бо як злом перенаповниться душа,
Бог її на призволяще залиша.
Ти питаєш, чом я віруючим став.
Не тому, що много думав і читав,
А тому, що серце ниє і болить,
Як поет сказав, і плаче, і не спить.
За народ уболіваю і боюсь,
Лиш на Бога уповаю і молюсь:
- Милий Боже, борони нас і храни.
Як дитину, Україну пригорни,
Нерозумних нас на розум наведи,
Як нам вийти із недолі і біди.
Захисти нас від сваволі і хули,
Щоб ми вільними і сильними були
Від сучасних до грядущих поколінь -
Нині й прісно, на віки віків. Амінь.

 

ТАРАС БУЛЬБА У КИЄВІ
Майже поема


В темну нічку-петрівочку
Сон мені приснився,
Що славетний Тарас Бульба
В Києві з'явився.
Іде козак Хрещатиком,
Іде, бадьориться.
— Яка ж тепер,— каже,— гарна
Та пишна столиця!
Хотів би я поїздити,
На все подивиться,
Якби дали ту карету,
Що без коней мчиться.
Ой не ходив козак славний
Вчитися до бурси,
А закінчив у Києві
Любительські курси.
Міліція за успіхи
Шоферу Тарасу
Дала права любителя
Найвищого класу.
Гукнув козак: — Не хочу я
Ні «Волги», ні «ЗІЛа»,
Дайте мені «Запорожця» —
То буде до діла!
Підкотили «Запорожця».
Смикнув він дверцята
Та й спробував дужі плечі
В кабіну пропхати.
Як не бився, не мостився,
Не пуска залізо.
Хотів спину просунути —
І спина не лізе.
Ой сів славний запорожець
Верхи на машину
Та й заспівав нову пісню,
А не старовинну:
— Спасибі ж вам, сини мої,
За добрую ласку,
Що назвали «Запорожцем»
Дитячу коляску.
Гей, підкликав козак славний
До себе таксиста.
Довго їздив, милувався
Красотами міста.
Як на Виставці заходив
В ясні павільйони,
Скидав шапку й відважував
Глибокі поклони.
— Пишаюся золотими
Людськими руками,
Це ж у вас не павільйони,
А, їй-богу, храми.
Обдивився козак славний
І нові квартали.
— Як ви жити, любі діти,
Чисто й гарно стали!
То скажіть же, де столиці
Кінець і початок?
У вас уже й околиці
Такі, як Хрещатик.
Заплатив козак таксисту.
— Дай я,— каже,— трішки
Розімнуся, освіжуся,
Прогуляюсь пішки.—
В метро наше славний лицар
Увійшов помалу.
Проїхався до вокзалу
Ще й до «Арсеналу».
Сподобалась козакові
Станція «Хрещатик».
Погукав він там до себе
Чергових-дівчаток.
— Скажіть мені, голубоньки,
Чи пекло тут близько?
— Яке пекло? — засміялись
Веселі дівчиська.—
Нема пекла ніякого
І чортів немає.
— А хто ж тоді у вагонах
Двері зачиняє?
А хто ж тоді вам вагони
Тягне у тунелі?
А хто ж тоді причепив тут
Полум'я до стелі?
А хто ж тоді тягне сходи,
На яких я їду? —
Регочуться щебетухи:
— Веселі ви, діду! —
Схопив славний запорожець
Голову у руки:
— Яке ж чудо ви зробили.
Молодці, онуки!
Прогулявся славний лицар
Над зеленим схилом.
Любувався-милувався
Дніпром своїм милим.
Перед оком пролітали
Кораблі крилаті.
Радів козак-запорожець,
Як на світлім святі.
— Рай, та й годі! — говорив він.—
Як тут гарно всюди!
А чого ж то на тім боці
Валяються люди?
Чого вони почорніли,
Неначе від сажі? —
Йому кажуть: — То кияни
Гріються на пляжі.
— Так сьогодні ж не неділя,
Навіть не субота.
У людей он скільки діла,
Скрізь кипить робота.
Не все, значить, у вас добре,
Дорогі нащадки.
В час гарячий спини гріти...
Що ж це за порядки?
Прийде ввечері із пляжу
Ледар загорілий,
Сам весь чорний, а хліб йому
Подавайте білий.
Не тріщатимуть полиці
У крамницях ваших,
Якщо в будень будуть люди
Ніжитись на пляжах.
Зайшов козак до тієї
Нової крамниці,
Де продають автомати
Булки й паляниці.
Посміхнувся: - Навіщо ж
Вам сіяти і жати,
Якщо хлібом вас годують
Такі автомати?
А касирка похвалилась:
- Булки й паляниці
Колись у нас продавали
Аж три продавщиці.
Тепер штати скоротили.
Полюбуйтесь: нині
18 автоматів стоять в магазині.
Обслужують автомати
Грамотні хлоп’ята:
всього по п’ять механіків
Біля автомата!
Прогулявся запорожець
Майданом Богдана.
— Як змінилася ти дуже,
Столице кохана!
Колись отут по майдану
Козаки ходили,
На повідді шовковому
Коників водили.
А тепер он козак іде,
А поруч — козачка,
А за ними на мотузці
Тягнеться собачка.
А на морді у собачки,
Наче у теляти, -
Ота штука, що за дійку
Не дає хапати.
Не можу я второпати,
Бий його хвороба!
Яку користь козакові
Дає ця худоба?
Раптом чути: з підворітні,
З темного кутка
Два зачухані суб'єкти
Кличуть козака:
— Ей, папаша, третім будеш?
Собразім на трьох! —
Пляшку витягли з кишені
Та по дну — торох...
Підійшов козак повільно:
Що за дивина?
Звідкіля на Україні
Отака шпана?
Як ви можете, нікчеми,
Кликать козака,
Щоб лигав сивуху з вами
Біля смітника?
—Геть, недолюдки погані! —
Закричав козак,
Показавши здоровенний,
Як казан, кулак.
Тих п'яничок з підворітні
Мов вітром змело.
Залишилось мокре місце
Та розбите скло.

Далі буде...