Геніальний гумор Павла Глазового.

КЛІЗМА

Батько Сталін захворів...
Згадувати сором:
Перепив чи переїв,
Мучився запором.
Лікар зляканий прибіг.
Пузо маца, давить.
— Вихід,— каже,—лиш один:
Треба клізму ставить.
Вождь обурився: — Мені?
Класику марксизму?!
Покладіть його, зв'яжіть
I поставте клізму!
Повалили бідака,
За чужу хворобу
Закачали піввідра
В лікарську утробу.
3 тих часів i повелось:
Живемо, працюєм,
Невідомо куди йдем
І куди крокуєм —
Уперед а чи назад
До капіталізму,
А як вищим припіка-
Нижчим ставлять клізму.

 

АКТИВІСТ

Чоловік прийшов під газом,
А дружина грізно:
- Де тинявся, волоцюго?
Чом прийшов так пізно?
- Був на зборах, - бреше п’яний,
Як давно ведеться. -
Уступив я у те саме...
От забув, як зветься.
- У, п’янюга! - каже жінка, -
Дать би тобі в шию!
Вічно вступиш, а чоботи
Я за тебе мию.

 

ОХ ТИ ГОЙ ЄСІ

Чрєзвічайную, нєобичную
Ми вам пєсню спойом двух’язичную.
Ох ти гой єсі, ох ти гой єсі,
Когда билі мі под п’ятой Русі,
То посилочкамі-передачкамі
Нам начальніков слалі пачкамі.
Говорілі оні по-каковскому?
Ну конечно же, по-московскому.
Ох не могут жіть братья-братушкі
Без Расєюшкі, как без матушкі.
- Ох, как жіть-то нам без могучєнькой
Да без проволочкі без колючєнькой,
Без ГУЛАГУШКІ, без ГЄБУШЕЧКІ?
Кому дєлать тєпєрь будєт пушечкі,
Бетеерушкі многоосниє
Да ракєтушкі смєртоносниє?-
І нав’язують нам все ідєюшку
Про єдіную мать, про Расєюшку,
Без которої Українушка -
Разнєщастная сіротінушка:
- Нічаво, братва, оклямаємся.
"Ще не вмерла", но ми постараємся!
Ох ти гой єсі, ох ти гой єсі...
Хватіт, братушкі! Накось - викусі!

 

КАБАН У БУФЕТІ

Як небувале дивне диво
Усіх вразила новина,
Що торгувать в буфеті пивом
Ведмідь призначив Кабана.
Воно б і далі так тривало
Та ліс обуривсь, зашумів:
- Геть Кабана цього на сало!
Це ж не буфет уже, а хлів!
Почувши скарги й нарікання,
Розпорядився той Ведмідь:
- Ви Кабана відправте в баню,
Або духами окропіть!
Кабан півдня купався в бані,
Його духами облили,
Щоби неслись благоухання,
Ще й меду випити дали.
Кабан, вернувшись у буфет,
Приніс ті самі "аромати" -
Це ж вам Кабан, ане букет,
Чого ж від нього ще чекати?
Пропадуть марно всі старання,
Хоч як не мийся по півдня-
Не допоможуть мед і баня,
Коли з народження свиня!
Мораль складається негарна,
Але підтверджена цілком:
Купайте, мийте регулярно,
Деріть піском і наждаком,
Зітріть всі знаки і відзнаки
Від голови до самих п’ят,
Але ніколи з "комуняки"
Уже не вийде демократ.

 

СЛОВО ВЕТЕРАНА

Згадаймо, друзі-ветерани,
Якими ми були колись,
А потім станем та поглянем,
До чого нині дожились.
Війна гриміла над землею,
Страшна, нечувана війна.
Було, пробігши по траншеї,
Роздасть махорку старшина,-
І попливе блакитна хмарка,
І загуде весела річ.
Коли в солдата є цигарка,
Солдат і гору скине з пліч.
Напевне, знають лиш солдати,
Як то приємно в ніч страшну
Своєму другові віддати
Останню пучку тютюну.
Мабуть, уміють лиш солдати,
А більш ніхто, хіба що Бог,
В лиху годину розділити
Одну цигарку на п'ятьох.
Ні в кого й подум не являвся,
Щоб осквернити Божий дар,
Щоб хтось в куточку заховався
І схрумкав нищечком сухар.
Ні, там не так було, браточки!
Там сам нічого не з’їси.
Сухар поділиш на шматочки
Й побратимам роздаси.
А то ж було велінням неба,
Була в тім істина свята.
Що саме так чинити треба
Во ім’я світлого добра.
ми не христилися при тому,
Бо нас навчили вчителі
Не поклонятися нікому,
Крім батька Сталіна в Кремлі.
Тепер навколо кинеш оком -
І біля серця заболить.
Чому так грубо і жорстоко
Ми почали добро ділить?
Де так навчились поділяти
Добро на спільному столі,
Щоб місяцями без зарплати
Злидарювали вчителі,
Щоб лікарі та педагоги
Аби поліпшити діла,
Просили слізно допомоги
У бізнесменського мурла?
Кому це в голови ледачі
Прийшла теорія така,
Щоб хтось машини мав та дачі,
А хтось лишався без кутка?
Хто нас навчив таке творити,
Щоб крутії і шахраї
Могли на світі краще жити,
Ніж хлібороби й шахтарі?
Усе кругом по цінах вільних:
Для когось снікерси, а нам
Дають по цінах божевільних
На місяць гречки кілограм.
Та часом пляшечку олії,
Бува, відпустять на талон.
Вона на шлунок добре діє,
Коли застряне там батон.
Кругом чужинські магазини,
Їх відкривають недарма,
А щоб принизити людину,
В якої доларів нема,
Щоб ветеран туди потрапив
І чув глумливі голоси:
- Чого, дідулю, причалапав?
Іди на вулицю проси...
Куди іти просити? В кого?
Піти поскаржитись? Кому?
Просити помочі у Бога?
Так ви ж не вірите йому.
Чи не тому ми й докотились,
До чорних злиднів, до біди,
Що не у той куток молились,
Молитви слали не туди?

 

ЧОРНИЙ ЧОЛОВІК

У крамниці в черзі
Дід старий бурчить:
- Про якийсь там ринок
Радіо кричить,

А того немає
І того нема.
Натовчешся в черзі -
Ноги відніма.

Підійшов до діда
Чорний чоловік,
Взяв його під лікоть
І відвів убік.

- Якби був це, діду,
Тридцять сьомий рік,
Я б тобі тут кулю
Просто в лоб упік!

Дід вернувся в чергу.
- От, - бурчить, - чума.
Дожились до того,
Що вже й куль нема!"

 

НАЙЧОРНІШИЙ ГУМОР

У 37-му році знищено прекрасного гумориста Юрія Вухналя. А йому ж було всього тридцять літ...

Описали у газеті
Життя гумориста
Як жахливо в нього склалась
Доля особиста!
Він, бувало, пише-пише,
Дуже смішно пише,
А все ж хоче написати
Щось іще смішніше.
І таке було придума,
Що аж сам регочеться,
А йому ж іще смішніше
Написати хочеться.
І ніколи не писав він
Комусь на догоду,
А служив дотепним словом
Рідному народу.
Ось таку, - читаєм далі,-
Рідкісну людину
Заштовхали серед ночі
У брудну машину
І в холодному подвалі
Пика кривоноса
Заходилась гумористу
Учинять допроса:
- Гдє, да с кєм же, да откуда
Да с какого года?
Што толкнуло, побуділо
Стать врагом народа?
Той на слідчого дивився,
Наче на дурного.
- Тобто як - врагом народа?
Уточни, якого?
Пика баньки витріщала
Злобні та жорстокі:
- Даже здєсь ти позволяєш
Гнусниє намйокі??! -
Роз’ялозивши " намйокі"
В злобнім протоколі,
Припаяла клята пика
Десять літ неволі.
Розчавила гумориста
Сатанинська сила,
І ніхто тепер не знає
Де його могила.
Тільки справочка лишилась:
"От болєзні умєр"...
Саме з цього й розпочався
Найчорніший гумор,
Бо коли перемінилась
Влада у державі,
"Прєступлєнія состава"
Не знайшла в тій справі.
Щоб начальству догодити,
Виродок огидний
Вбив того, кому лизати
Чоботи негідний.
І хоч був то лютий злочин
З боку душогуба,
В нього жодна волосина
Не упала з чуба.
Отаке ми у газеті
Часом прочитаєм
Головою покачає
І не запитаєм:
- А куди ж вони поділись,
Ті гримучі гади,
Що займали душогубські
Служби та посади?
Погноїли у в’язницях
Тисячі народу,
перечистили архіви
І - кінці у воду.
І не чути, не знайшлося
Чесних правдолюбів,
Що складали б поіменні
Списки душогубів.
За фашистами ганялись
По усій планеті,
А свою тримали банду
У глухім секреті
Та точили теревені
На загальну тему
Про страшну тоталітарну
Сталінську систему.
Ніби Сталін всіх понищив
Власними руками,
Заганяв у тім’я кулі
І штовхав у ями.
А була ж у тій системі
Банда навіжена -
Многорука, многолика,
Багатоіменна.
Все на Сталіна звалили
Вбивці і бандити -
І немає винуватих,
Нікого судити.
Горе людові простому,
Безправному люду,
Що дозволив катам своїм
Сховатись від суду!

 

Бандурист

Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист.
У неділю на могилу йшов співати бандурист.
А назустріч бандуристу панський вискочив лакей.
— Чим, — питає, — ти сьогодні розважатимеш людей?
Ти дивись, там про лакеїв не співай, не бубони,
Бо бандуру обчухраєм до останньої струни.
Бандурист подибав далі. Зустріча його глитай.
— Дам копійку. Ти про мене щось хороше заспівай.
А як бовкнеш щось погане про персону про мою,
Я спущу собак на тебе, я хортами зацькую.
Бандурист подибав далі. Чує — котиться ридван.
Із широкого віконця витикає пику пан.
— Йдеш, — питає, — на могилу? Знов співатимеш? Ну-ну…
Спробуй бовкнуть щось про мене — у могилу зажену.
Бандурист побрів понуро, а назустріч поліцай:
— З чим ти ходиш на могилу? Розкажи і проспівай. —
Бандурист, зітхнувши важко, відповів йому: — Ходім…
Станеш збоку та й почуєш, що співатиму усім. —
Поліцай спідлоба блимнув і оскалився, як звір:
— Щось почую незаконне — запроторю у Сибір!
Бандурист поклав бандуру на притоптану траву.
— Я, — сказав, — сліпий, незрячим сорок літ уже живу.
І не бачу, що ти, хто ти — отаман чи генерал,
Що на себе почепив ти — пістолет чи самопал.
Та нащо мені те знати? Я бреду, як уночі.
Все добро моє — бандура та торбина на плечі.
Але знаю, серцем чую: жде на вас погибель десь,
Якщо ви старого діда ще й сліпого боїтесь.

 

КУМОВА ЛЮБОВ

Кум мій майстер на всі руки, молодець -
Слюсар, токар, муляр, швець і жнець.
В нього в хаті, на підлозі й на печі
Труби, крани, плоскогубці і ключі.
Під диваном, за буфетом, під столом -
Мідний дріт і всякий брухт-металолом.
У бідонах - гас, солярка та бензин
І нічого не боїться, бісів син!
Я казав йому по-дружньому не раз:
- Ти б подумав. Он сарай який у вас.
Обладнай собі під кузню той сарай
І спокійно стукай, грюкай та клепай.
А у хаті може вибухнуть бензин.
Пропадеш чи постраждаєш не один.
Ну який же ти механік і коваль,
Якщо жінки тобі власної не жаль?
Кум говорить: - Я усе це врахував
І давно своє добро застрахував.
Якщо вибухне і хату рознесе,
То держава мені виплатить за все.
А на випадок нежданої біди
Під столом стоять два бутелі води,
А крім того, за диваном у мішку
Є запаси негорючого піску.
Що ж торкається дружини, не журись,
Ти вже краще за свою поклопочись.
Бог послав подругу люблячу мені,
А любов же не згоряє й на вогні.
То не жінка, яка мужа покида,
Коли трапиться пожежа чи біда.
Я погоджуюся з кумом: - Ну, нехай...
А бензин же можна винести в сарай?
Кум уперся: - Спробуй, винеси бідон.
Вкрадуть, гади, й переправлять за кордон.
Всяким німцям чи англійцям продадуть,
А валюту в їхні банки покладуть.
Кум деталей десь накрав чи накупив
І мотор для "Москвича" свого зліпив.
Той мотор як загуркоче, зареве,
То тремтить усе живе і неживе.
Силу має він воістину страшну.
Може лізти вертикально на стіну.
А машина! Ще ніякому "ГАІ"
Наздогнати не вдавалося її.
Кум з розгону у баюру як стрибне, -
Всіх заляпає - сам чорт не дожене.
Якось кумові сказав я мимохіть:
- Уночі ти спиш у хаті, як ведмідь,
А машину залишаєш за двором.
Не умієш дорожить своїм добром.
Ти якусь сигналізацію постав,
Щоб хто-небудь всюдихода не украв.
Кум говорить: - За своїм добром дивись.
Нахріна мені сигнали ті здались?
- Ну, - кажу йому, - доспишся до біди.
Пропадуть твої старання і труди.
Кум сміється: - Я біду цю обійду,
Бо дружину у машині спать кладу.
Хай хто-небудь щось зачепить чи торкне,
Благовірна зразу викличе мене.
У голубоньки горляночка така,
Що розбудить у могилі мертвяка.
Я питаю: - А якщо вона проспить?
І машина разом з нею похурчить?
Кум дивується: - Яка ж ти темнота!
Та у цьому ж мого замислу мета.
Он міліція щотижня виступа,
Про угони та крадіжки теліпа.
Вічно чуєш від майорів та старшин
Про крадіжку транспорт-засобів, машин.
А чи чув ти коли-небудь новину,
Що "угнали" в когось жінку? Хоч одну?
Чув, щоб жінка десь від когось утекла
І під номером заміненим жила?
Щоб від неї хтось деталі відкрутив?
Це ж фантастика, кошмарний детектив.
Якщо в цьому я начало покладу,
То відзначусь і в історію ввійду
Тим, що Бог таку дружину дав мені,
Яку свиснули "угонщики" дурні.

 

ДВОМОВНИЙ КУМ

Щось на кума чи напало, чи найшло:
У політику високу потягло.
Став по-руському балакати дивак:
- Вобщєм-впрочєм, прєдположим, как-ні-как..
- В мене погляди, - говорить, - не вузькі.
Я умію виражатись по-мужські.
Рубонути, когда нада, із плеча...
Я дивуюся: - А що це означа?
- Ну ж і тьомний ти, як лапоть, - каже він. –
Я типічний двохязичний гражданін.
А тепер таким дорога хоч куди –
У міністри, депутати і в суди.
Нині в моді двохязична голова.
Я питаю: - Не сказився ти, бува?
Ти ж кінчив лише три класи й коридор...
Кум сміється: - Це дурацький розговор.
Я дійствительно в науках ні гу-гу,
Но в політиці продвинутись могу.
Я пойняв, що независимість – обман,
Потому я знов товаріщ, а не пан.
Ну який же, ізвиняюся, я пан,
Як нема чого покласти у карман?
Я питаю: - А політика що дасть?
Кум оскалився: - Сражатимусь за власть.
Ось невдовзі будуть вибори оп’ять,
Будуть знову депутатів ізбирать,
Бо в парламенті свободні є міста.
Так у мене укріпилася мечта
В ізбирательний включитись марафон,
Щоб пограти в перший-другий мікрофон.
Я дивуюся: - Ти, куме, як дитя.
Це ж таке відповідальне заняття,
Бо державою нелегко керувать.
Кум уперся: - Перестань ти заливать.
Там же спросу нікакого: підійшов,
Десять бочок арештантів намолов,
Розказав, що скрізь розруха і розвал,
Та й сиди собі, як важний генерал.
От хотя би предидущий взять Совєт, -
Розвалили государство й спросу нєт.
З депутата – як вода із гусака,
Не упало з голови ні волоска.
Він обратно в депутати кандидат,
Виступає та воює за мандат.
А якщо в руководящих він верхах.
То у нього усі козирі в руках.
Десь підбросить сахарку чи ковбаси
І желєзно обеспечить голоси.
Я кажу: - Така робота не для нас.
Ми не маємо ні цукру, ні ковбас.
Кум сміється: - Розсуждаєш, як баран.
Я ж кажу, що я товаріщ, а не пан.
Комуністам повернути нада власть,
Бо тоді, якщо не мав, то мог украсть,
Бо тоді хоч і не дєлал ні хрєна,
А зарплата видавалася сполна.
За два двадцять купиш палку ковбаси –
І работал-нє работал, а їси.
Будем знову воздвигать соціалізм! –
Я кажу: - Та це ж одвертий популізм.
Кум на мене з кулацюгами поліз.
- Сам ти, - каже,- подхалім і пополіз!
Нікогда і нікому я не лизав!!! –
Я не радий, що таке йому сказав.
Хоч у кума двохязична голова,
Та не всякі розуміє він слова.
Я ж не міг йому пояснювать, що це
У верхах тепер – улюблене слівце,
Що тому, хто заговорить про народ,
Цим словечком затикають зразу рот.
Що й казати, незвичайний в мене кум.
Ерудиція широка, світлий ум.
Зустрічайте, кум в політику іде.
Здрастуй, плем’я двоязичне молоде!

КУМ-ДЕПУТАТ

Коли вибори повторні відбулись,
Кум у Раді у Верховній опинивсь.
Почалося. Вгамувався в залі шум.
Гордим кроком на трибуну вийшов кум.
Із графинчика набулькав у гранчак
І за звичкою промовив: - Значить так...
Депутат я двохязичний, потому
Об’ясню вам, як це так почому.
Тут я должен вам подробно ізложить,
Як почав я у странє совєцкой жить.
Сам я родом із колхозного села.
Всєм ізвєсно, яка мова там була.
Хто работал, не валявши дурака,
Не ламав свого родного язика.
Хто ставав сяким-таким керівником,
То вже руським об’яснявся язиком,
Ібо всі, що возвишалися над ним,
Не хотіли розговарювать родним,
Виражались всесоюзним язиком,
Щоб між умними не бути дураком.
А когда мене у армію взяли,
Всі устави там по-руському були.
Хто б ти нє бил – чи калмик, а чи кумик,
Був обязан всесоюзний знать язик.
Даже год солдатськой служби не прошол,
Как я стал рускоязичеський хахол.
Вот у мене руськомовний є сусід.
Він прожив на Україні двадцять літ,
Но ні він, ні його дєтки, ні жена,
По-вкраїнському не смислять ні хрєна.
Він говорить: - Нє дайотца мнє язик,
Потому што до союзного привик.
А для нас російська мова не важка,
Єслі варить хоть німножечко башка.
Тут вот деякі ізбранники кричать:
Очень трудно український ізучать!
Пусть сначала презідентом ізберут.
А потом ми овладєєм как-нібудь.
А якби хохлоязичний елемент
В руській Думі опинився на момент
Та по-нашому там рєчь заговорив,
Представляєте, чого б він натворив?
- Как пустілі на трібуну чудака?
Он же русково не знаєт язика!
Там, голубчики, чуваш ти чи калмик,
Поважай свій государственний язик.
Ми тут з вами представляємо народ,
А народ – своєї мови патріот.
То нащо ж йому вигадувать весь час,
Що дідівська його мова – не для вас?
Розкажу вам, як поскаржився мій дід
У міліцію, що бив його сусід.
Із міліції приїхав старшина ,
Який мови української не зна.
- Кто, - питає, - прічініл тєлєсний врєд?
Какім образом ударіл вас сосєд?
Дід, з російським не знайомиц язиком, -
- Та не образом, - говорить, - а кілком.
В нас такого не траплялося, щоб хтось
Бив іконою по черепу когось...
З того часу, як залізли у ярмо,
Ми з начальством різномовно живемо.
Всюди пишуть і по радіо кричать,
Що потрібно руськомовних захищать,
А я з тих, які балакають двома,
В кого мови вже нормальної нема.
То скажіть же, - хай Господь мені простить, -
Хто ж таких нас, двохязичних захистить,
Щоб хоч діти по-людському пожили
І не гіршими між іншими були, -
Поміж тими, які люблять керувать
І не хочуть нашу мову шанувать? –
Тут нежданно відключився мікрофон.
Кум проснувся і збагнув, що це був сон...

 

Кумів ум

Мудрий кум, книжки читаючи щодня,
Все примножує й примножує знання.
Вже й на мене часом зверхньо погляда,
Як думки свої в розмовах виклада.
Я дивуюся багатству його знань
І безмежності поставлених питань.
То й поставив раз питаннячко йому.
Чом філософом не став він. Ну чому?
Кум поглянув мудрим оком навкруги
І признався: - Утекли мої мозги.
Ніби,- каже,- і не мав я ворогів,
А не зміг уберегти своїх мозгів.
Розтеклись вони даремно, як вода,
Це гірка моя недоля і біда.
Я багато передумав у житті,
Міг би книги понаписувать товсті,
Але як я понаписую книжки,
Як змішалися у мене язики?
Я ж курей своїх домашніх насмішу,
Якщо суржиком ці мислі опишу.
Хоч закон у нас про мову ніби є,
Та нічого він нікому не дає.
Руськомовна розгулялася братва,
Ніби править тут не Київ, а Москва.
Із села свого поїду у район,-
Там по-руськи чеше кожен балабон.
До одного отакого я зайшов.
- Для роботи,- говорю,- нема умов...
- Нєт, так нєт,- відповіда мені,- но ми
Не должни вам занімать свої уми.
А в Росії ж навіть видано закон,
Щоб мозги не утікали за кордон...
- Перестань, - кажу, - ти дурощі товкти,
Як мозги кудись там можуть утекти?
Що це - кваша чи сироватка якась,
Щоб з макітри по підлозі розлилась?
Кум зітхає: - Ти невіглас і дивак,
Жити звик, як у печері темний рак.
Он у Гоголя які мозги були!
А задумайся, куди вони втекли?
Він за лікті, певне, сам себе кусав:
Бувши нашим, по-російському писав.
Може, Гоголь гірко плакав і ридав,
Як писавши, сам себе перекладав.
А письменники ж найбільші на Русі
Із "Шинелі" повилазили усі.
Я обурююсь: - Це ти - печерний рак?
А Шевченко? Він же Гоголів земляк,
І жили вони в один і той же час,
А писав таки по-нашому Тарас.
І, либонь, не гірше Гоголя умів.
Кум питає: - А куди він загримів?
Щоб затерся й загубився його слід,
Із шинелі не вилазив десять літ.
Щоб новий не народився десь Тарас,
Рідну мову й виколочують із нас.
З мудрим кумом не погоджуюся я.
- Надто дивна ця концепція твоя.
Треба мати більшу голову, мабуть,
Щоб діла такого генія збагнуть.
Кум примирливо говорить:- Ну, нехай...
Ми про інше поговоримо давай.
Ми з тобою, це не так уже й давно,
Про забутих предків бачили кіно.
Перед фільмом хтось учений виступав,
Похвалами режисера засипав,
Що блискучого шедевра сотворив.
Переконливо, цікаво говорив,
І ні словом ні єдиним не згадав,
Хто ж основу для шедевра того дав.
Про Михайла Коцюбинського назло
Ні словечком не обмовилось мурло.
Якщо ми не пам'ятаємо свого,
Чом же іншим не привласнити його?
Я втішаю: - Мудрий куме, не журись,
Ще мозги у нас не зовсім розтеклись,
Ми ще зможемо своє уберегти,
Доки є такі мислителі, як ти.
Кум задумався: - Ну що ж, поживемо,
Може вовкові хоч воза не дамо.

 

КУМ-ПАТРІОТ

- Важко жити, - признається мені кум.
Остогид цей дурнуватий гам і шум.
Душу боляче стривожив і обпік
Нерозумний, легковажний чоловік.
Він по радіо недавно виступав,
Про культуру та мистецтво теліпав:
"Ми повинні відкидати все сільське,
Переходити на вище - на міське,
А вже далі осягати й світове -
Найсучасніше, нове, передове".
Що ж він, телепень, вважа передовим?
Це - коли окута сцену сірий дим,
А шарага криворотих доходяг,
Розкуйовдивши косички на горбах,
Як ошпарена стрибає і харчить,
Та заморськими гітарами бряжчить?
То ж безбатченки, безсовісна шпана,
Яка рідного не любить і не зна.
Із ротів у них не пісня виліта,
А відлунює духовна пустота.
Через тиждень, а можливо, через день
Не лишиться навіть сліду тих пісень,
А оте, що зневажають мудраки,
З душ у душі переходило віки.
А дівульки, що напСявши парики,
Одягнувши недоладні ганчірки,
Хвацько стегнами і цицями трясуть. -
Теж культуру найновішу нам несуть?
Тут я кума втихомирюю свого:
- Ну чого ти кип’ятишся так? Чого?
Ти міркуєш як невіглас і дивак.
В тебе грубий і невихований смак.
Ти повинен усвідомити одне:
Ритм у музиці сучасній - головне,
А мелодія якась там чи мотив -
То набридлий, допотопний примітив.
Саме в ритмі - сила музики й краса
Ритм в людині кожну жилку потряса.
Кум аж міниться: - Прошу відповісти,
А нащо мене глушити і трясти?
Щоб споганити співучості красу -
Ту, що в серці з діда-прадіда несу?
Щоб сказати нам: - Ви дикі і дурні.
Щоб забулись наші танці і пісні.
А у них же - сяє, світиться краса,
Що підносить наші душі в небеса.
Тут уже мій кум дає мені урок,
Починає промовляти як пророк:
- Наша пісня - то душі людської цвіт,
Наших предків найсвятіший заповіт.
Кожен танець ніби каже: "Я несу
Силу гордого народу і красу;
Ось такі ми, чи великі, чи малі,
Та не гірші, аніж інші на землі".
Бачив ти, щоб під народний наш мотив
Хтось пиндючився і стегнами крутив?
Та хіба ж ото - козак чи молодець,
Як він корчиться й ірже, як жеребець?
Якщо ти не поважаєш сам себе,
Хто ж, дурного, поважатиме тебе? -
Я на кума з тихим подивом дивлюсь.
Думку кумову зневажити боюсь.
Я - такий же, як і кум мій, патріот.
Мені боляче за добрий наш народ,
Що розгублений, мовчить , як немовля,
І глумитись над собою дозволя.

 

НАМОРДНИК

Третій рік в селі будують
Школу невелику.
Там не стільки того діла,
Скільки мату й крику.
Бігли мимо школярчата.
- А скажіть, будь ласка, -
Запитали виконроба, -
Навіщо Вам каска?
- Щоб не грюкнуло по лобі
Цеглою твердою.
А навіщо Вам ремінчик -
Той, під бородою?
- Ще щоб каска не спадала. -
Діти засміялись:
- А ми думали для того,
Щоб не матюкались...

 

КУМОВА СЕКСОЛОГІЯ

Коли жінка угамується й засне,
Кум в куточку абажурчика ввімкне.
І, згадавши молоді свої літа,
"Сексологію" поволеньки чита.
Від дружину він ту книжечку хова.
Бо у неї ж нерозумна голова,-
Не збагне: що саме нинішній прогрес
Пробудив у кума дивний інтерес.
Кум тепер мені таке розповіда
І такі мені секрети виклада,
Що, буває, аж туманиться в очах
Від прочитаного кумом по ночах.
- примітивно, - каже, - прадіди жили.
Сексуально непідковані були.
Часом страшно навіть думати про них:
Звідки діти могли взятися в дурних?
Як могли вони заводити сім’ю
І не знати анатомію свою:
Що для чого, і до чого, і куди?
І батьки були такими ж як діди.
Уяви, що я у батька запитав
Скільки женщин до одруження він мав.
Ти гадаєш, він сказав би6 "О-го-го!"-
Ні, негайно зняв би пояса свого,
Чи, ще гірше, ухопився б за батіг -
І я сісти цілий місяць би не зміг.
А якби моя бабуся ще жила
Та у гості на годиночку зайшла,
Та угледіла, зирнувши на екран,
Як там корчиться мордатий сексоман,
А під ним якась розпатлана мара
Вище носа голі ноги задира...
Та вона б перехрестилась десять раз.
Як придурків, з хати викурила б нас.
Потрощила б телевізор товкачем
І у піч його запхнула б рогачем.
А дівки до чого темними були -
До одруження невинність берегли!
В безкультур’ї задихалося село,
Бо ніяких сексологій не було.
А тепер літератури з цих питань -
Скрізь навалом, де не стань, куди не глянь.
Що раніше тільки п’яні та дурні
малювали у вбиральнях на стіні -
Нині можна у журналах розглядать.
От культура! Не життя, а благодать!
Я уважно кума слухаю свого
І спокійно урезонюю його:
- Це прийшло з цивілізованих країн -
Там багато відбулося різних змін.
Сексуальна революція була,
А тепер оце до нас вона дійшла.
Ми на вищі підіймаємось щаблі,
Щоб відсталими не бути на землі. -
Кум під носа мені тиче кулака:
- А нащо нам революція така?
Нас, довірливих, загнали у біду,
А тепер нам пруть дурацьку юринду.
Не відсталий і не дикий наш народ.
Він несхильний до розпусти та гидот.
Ми дівчат своїх і хлопців берегли,
Щоб вони не павіанами росли.
Ми їх змалечку виховували так,
Щоб училися любові не в собак,
Щоб глушили нездорові почуття
І порядними виходили в життя.
Торгаші і спекулянти в чорний час
З порносексами приперлися до нас.
Це не ми, шановний куме, а вони -
Найдикіші в цілім світі дикуни,
Хоч базікають про совість і мораль.
Я мовчу, бо так і є воно, нажаль.

 

КУМОВА КОМЕРЦІЯ

У сусіда - мого кума, - новина:
На тім тижні заколов він кабана.
Має сало на три пальці товщини
Ще й усякої смачної свіжини.
І тепер у нього в хаті гарний дух,
Що лоскоче й потішає людям нюх.
А дружина ще насмажила й ковбас
За рецептами старими - вищий клас!
Та ще й ковбик начинила з часником.
Покуштуєш - тільки цмокнеш язиком.
Від бабусі, від святої простоти,
Научилася варити і пекти.
Що не зварить, чи засмажить, чи спече,
Слина з рота навіть в ситих потече.
Якби канцлеру німецькому дали,
То навряд би чи й за вуха відтягли.
Ті ковбаси, що в крамницях та ларках
Продаються в целофанових кульках,
В благодатні у бабусині часи
Не схотіли б споживати навіть пси.
Поналіплюють блискучих ярликів,
Щоб дурити зголоднілих простаків,
А воно ж, нехай Господь мене простить,
Політурою і тирсою смердить...
Кум на ринку проморочився три дні,
Продавав домашні вироби смачні.
Зустрічаю і питаю: - Як діла?
Чи успішною комерція була?
Кум зітхає: - Не комерція, а страм, -
Продавали по п’ятсот, по триста грам.
Мудрецями вже помічено давно,
Що не в нашому характері воно,
Не для нашої природної душі.
Ми, селяни, - нікудишні торгаші.
Інший стане серед ринку, як король,
І, як Чаплін або Райкін, грає роль.
Все у нього під руками аж горить,
Вміє баки забивати і дурить;
А мене, дурного, совість заїда.
У людини може лихо чи біда,
Може, мати занедужала, чи брат -
Треба взяти невеличкий сала шмат,
А я правлю по-безсовісній ціні,
Бо влетіло у копієчку й мені.
сам же знаєш: що з годівлею біда
Та мороки стільки маєш, та труда.
Цю торгівлю, будь проклятою вона,
Певне, вигадав бездушний сатана.
Може, в когось занедужало дитя, -
Він чекає допомоги й співчуття,
А ти, Каїн, безкоштовно не даси
Навіть крихітки сальця чи ковбаси,
Бо на тебе всі дивитимуться там,
Як на дурня й недотепу. Стид і страм...
Ніж стоять отак, дратуючи народ,
Легше викопать лопатою город,
Навантажити в машини сто мішків,
Чи почистити півтони буряків.
Я казав і повторятиму сто раз:
Вся ця ринкова гидота - не для нас.
Це лукаві торгаші і крутії
Нам підкинули й накинули їїю
Хай хитрющі спекулюють, продають,
Тільки чесно нам трудитися дають.
Що є краще на цім світі, Боже мій, -
Маєш поле - вийди, виори, посій.
Задзвенить воно колоссям золотим,
А ти станеш, вільний, чесний перед ним
І подумаєш: "Яка це благодать!
Скільки радості я можу людям дать!
Скільки хліба для дитячих рученят,
Скільки щастя для дитячих оченят!
Щоб був хліб у нас на кожному столі,
Щоб не гризлися за кусень на землі.
Дайте тільки нам розправити плече -
Молоком земля і медом потече.
Ми завалимо вас хлібом і свиньми,
Бо для цього Богом витворені ми.
Ми не хочемо цю землю, Божий дар,
Перетворювать на ринок, на базар". -
Кум змовкає. Я питання задаю:
- Що ж ти маєш за комерцію свою?
Кум зітхає: - Жінці чоботи купив.
Чималенько з мене грошиків злупив
Новоявлений спаситель-філантроп
В магазинчику під вивіскою: "ШОП".
Натаскав у "ШОП" заморського добра
І людей, як той розбійник, обдира.
Жінка тиждень поносила чобітки -
Відлетіли чужоземні каблуки.
- Де, - питає, - ти добро таке придбав?
Я крамничку ту по вивісці назвав,
А вона рознервувалась, як завжди,
Розкричалась: - То й запхни собі туди!
Так що, куме, повторю тобі ще раз:
Всякі бізнеси і ринки - не для нас,
Не ля нашого характеру й душі -
Хай це знають всі пани й товариші.
Я їм чітко розтовкмачу справи суть,
Як мене в Верховну Раду оберуть. -
Знов, як бачите, до влади рветься кум.
Що то значить - вседержавний мати ум!

 

КУМ-МОРАЛІСТ

Кум, звичайний токар, слюсар і коваль,
Часом любить побалакать про мораль.
- Ось, - говорить, - візьмем дівку молоду.
Дівка прагне бути всюди на виду.
Дівка хоче бути кращою за всіх
Однокашничок-ровесничок своїх.
Дівка кучері накручує щодня
Та спіднички по фігурі підганя.
Маже губки, щоб рожевими були,
Щоб мов квіточки-трояндочки цвіли.
Якщо в неї не тонесенька брова,
То пінцетом волосинки вирива.
Хоче мати елегантні чобітки,
Щоб на неї задивлялись парубки.
Навіть нігтики намазує собі,
Щоб були червоні, сині, голубі.
Наквацюється і гордо погляда -
Це нормально, бо людина ж молода.
Погуляє розмальована така
І якогось там кумира підшука.
І такі із неї сипляться слова,
Що в кумира аж чманіє голова:
- Я, - говорить, - буду вірною тобі,
Буду чесною й покірною, повір.
- Я, - говорить, - тобі ніжки буду мить
І ту воду з апетитом буду пить.
Що попросиш - те для тебе і зроблю -
Більш нікого у житті не полюблю.
Буду, - каже, - помічницею в труді
Буду, - каже, - рятівницею в біді. -
А кумир повісить вуха, як ішак,
І повірить: що це справді буде так,
Що те слово - благородне і тверде,
Та до загсу, чи до церкви й поведе.
Після того часом року не мене,
Як між ними починається страшне.
Розмальована-намазана краса
Починає витворяти чудеса.
Не бажає: ні варити, ні пекти -
Тільки й дума, як до іншого втекти.
Де ж любов та? Де та згода? Де той мир?
- Ти - брехуха, - дорікає їй кумир. -
Ти ж казала, будеш вірною мені,
Будеш чесною й покірною мені.
А вона ще й кюбениться: - Ну так што ж,
Єслі замуж мінє било невтерпйож?
Він лютує, назива її на "бе", -
Та вже пізно, - обдурити дав себе.
Я терпляче кума слухаю свого
І розсудливо запитую його:
- Набалакався? Глуши, - кажу, - мотор.
Для мужчин - це несерйозний розговор.
Хай ту шльондру він як хоче назива,
А у тебе ж - вседержавна голова.
Інші теми для дискусії бери -
Про політику високу говори.
Кум дивується: - Яка ж ти простота
І яка ти непроглядна темнота!
Це ж розмова - не про груші на вербі -
Про політику нагадую тобі.
Пригадай-но, коли вибори ішли,
Кандидати в депутати що верзли?
- Економіку піднімем до висот!
Будем дбати про державу і народ,
Щоб ні в кого привілеїв не було!
Ліквідуємо корупцію ,як зло!
- Подолаємо злочинність групову!
- Забезпечимо людину трудову! -
А тепер сидять в народу на горбі
Та на кнопочки натискують собі.
І наочно всьому світу довели
Що програми ті цяцянками були.
Говорили, обіцяли - ну то й що ж?
Їм хотілося до влади " невтерпйож".
Як їх зволиш називати? Хто вони?
Що собою представляють, поясни?
Добре вдумайся і спробуй підказать:
Із якої букви слово починать.
Зрозумів, до чого мову я веду -
Про дівульку безсоромну молоду?

 

КУМ-БІЗНЕСМЕН

Кум до ринку виявляє інтерес
Каже: - Ринок - то добробут і прогрес.
Я інфляцій-девальвацій не боюсь.
Ти як хочеш, а я бізнесом займусь.
Чесний бізнес - то велика благодать.
Бідним людям буду ділом помагать.
Назва фірми вже прийшла мені на ум:
"Яйценейшн корпорейшн Кум-енд-кум".
Від сьогодні я - продюсер і купець
Закупив недавно тисячу яєць.
Щоб утвердитись і ринок підкорить,
Свіжі яйця буду сотнями варить,
Мотоциклом на базар транспортувать
І на вигідних умовах продавать.
Президентом корпорейшн буду я,
Помічницею - сусідонька моя.
З тебе вийде експедитор-менеджер:
Куди треба - туди яйця і попер.
Куховарили ми з кумом 5 годин -
Спорядили три мішки і п’ять корзин,
Впакували у коляску свій товар
І в неділю похурчали на базар.
Кум попереду, я ззаду - сидимо,
По вибоях і канавах летимо,
Тільки спиці у колесах мерехтять,
Тільки яйця у корзинках торохтять.
Раптом бачим: нас машина доганя,
перекрила нам дорогу - зупиня.
Я як крикну: - Рекетири! Нам кінець!
Не залишать ні коляски, ні яєць! -
Кум з розгону як натисне на гальмо, -
Кум наліво, я направо - летимо!
Розлетілися корзини і мішки,
Похурчали наші яйця в будяки.
"Рекетири" з автоматами, в плащах
Нас накрили, як курчаток, у кущах.
Старший книжку міліцейську витяга
І питає грізним басом: - Хто ви? Га?
Де мішків ви нахапали і корзин?
Обікрали десь ларьок чи магазин?
Кум очухався і тиче документ.
- Я, - говорить, - корпорейшн президент.
Є ліцензія, і штемпель, і печать.
Маю право купувати й продавать.
Я у банку взяв кредит під кабана.
Хто за збитки мені виплатить сповна? -
А той старший, по погонах - капітан,
Крикнув кумові: - Розплатиться кабан! -
Сів з дружками у машину й покотив...
Але кум мій голови не опустив,
А забувши про трагедію свою,
Дав для мене ексклюзивне інтерв’ю:
- Ми не просто бізнесмени, а орли!
Презентацію чудово провели.
Обійшлося без ікри і конЗате повно шкаралупи і жовтків.
Якщо спонсори потрібні десь комусь,
Хай звертаються - останнім поділюсь,
Щоб служити добрим людям до кінця -
До останнього розбитого яйця.

 

КУМ-РЕФОРМАТОР

Ходить кум мій очманілий, мов здурів:
Він на виборах недавніх погорів.
Щоб сподобатись прибічникам своїм,
Наварив він самогонки відер сім,
А друзяки самогонку попили
І за нього голосів не віддали.
Називав він скрізь і всюди і при всіх
Мафіозами суперників своїх.
Нахвалявся: - Хоч моя і не взяла,
А я стану мером нашого села.
Я ділов тут нароблю і натворю!
- Може, краще головою? - говорю.
Але кума мов пропасниця трясе:
- Стану мером! Тільки мером та й усе!
Як приїде закордонний репортер,
То спитає першим ділом: - А де мер? -
Ну, а що ми йому зможемо сказать?
Запитаємо: «А з чим його їдять?»
Ні, браточку, мер не те, що голова.
Голова - вона усякою бува.
Голова буває гіршою за те,
На чому ви, вибачаюсь, сидите.
Я вопросом цим займаюся давно,
А тобі що мер, що мерин - все одно.
Ти ж не можеш куцим розумом пойнять,
Що реформи ми повинні утверждать.
А реформи - це ті самії штани,
Лиш одягнені навиворіт вони
І матнею обязательно назад.
Буде в мене скрізь порядочок і лад.
Треба вміти людям баки забивать,
Все набридле по-новому називать.
Я сільраду ліквідірую, як клас.
Замість неї буде мерія у нас.
Клуб ми будем називати кабаре,
А попа перейменую на пюре.
Я кажу йому: - Кюре, а не пюре...
Кум дивується: - А хто це розбере?
Якщо буде непойнятним так селу,
Я попа перейменую на муллу
Або рабином хай зве його село.
Аби тільки не по-нашому було.
Я питаю: - Що ти мелеш? Що верзеш?
Де у біса ти слова такі береш?
Звідки видрав ахінею отаку?
Кум говорить: - Прочитав у словнику.
Ось побачиш, який з мене вийде мер!
Навіть ти мені казати будеш: - Сер.
- Так дозволь тоді спитати,
Як ти жінку будеш звати?
Головою кум хита:
- От дрімуча темнота!
В князя жінка хто? - княгиня.
А у графа хто? - графиня.
От і вичисли тепер,
Яку жінку має сер.
Я дивуюсь: - Ти сказився чи здурів?
Чи з-за рогу хтось мішком тебе огрів?
Кум обурився: - Яким таким мішком?
Я ж кажу, що захопився словником.
Скрізь реформи, а у мене пухне лоб.
Тільки й чуєш: спікер-снікер, шоу-шоп,
Рекет, бартер, брокер, ваучер, дисплей...
То чого ж нам відставати від людей?
Стану мером! Пам’ятай мої слова.
А де мер, там ні до чого голова.

 

КУМ-ГУМОРИСТ

- Ми - природні гумористи, - каже кум, -
В наших жилах особливий біострум.
Що не зробить українець, що не втне, -
Неминуче переверне на смішне.
І учений, і невчений, добре зна:
Сміх і гумор - наша риса головна.
Я погоджуюсь: - Веселий ми народ.
Я згадав оце козацький анекдот:
"Вийшов з гурту низькорослий козачок -
Достеменний мужичок із кулачок,
Взявся в боки і сердито загорлав:
- Признавайтеся, хто сало в мене вкрав?
Не признаєтесь - однаково знайду
Та ще й бебехів добрячих накладу!
А із гурту здоровило прогудів:
- Я не крав його, а взяв собі, та й з’їв.
Обдивився здоровила козачок,
З переляку проковтнувши язичок,
І спитав його, вклонившися до ніг:
- Ну а як же ти без хліба з’їсти міг?"
- Це буває, - кум підтакує мені. -
Ми одвічно і дотепні, і смішні.
Я не раз ці наші риси помічав -
Ще тоді, як економіку вивчав.
Скільки писано трактатів і поем
Про чудесний український чорнозем,
Де з ломаки мое вирости верба,
А з голоблі - тарантас або гарба.
А ми вічно: то куповане їмо,
То без хліба на картоплі сидимо.
Добре вміємо і сіять, і орать,
Та даєм себе до цурки обдирать.
Нещодавно незалежним став народ,
А виходить щось таке, як анекдот.
Ті, що вчора комуняками були,
"Ще не вмерла, Україна!" - загули.
Та й обрали до парламенту "рєбят",
Які в ньому "діва дівниє творят".
На засідання приходить молодець
І приносить червоненький прапорець,
А на ньому жовті букви: "СеСеСеР", -
Щоб ми знали: хто по-справжньому не вмер.
А парламенту верховний голова
Тільки пальчиком на мальчиків кива:
Хай "рєбята" забавляються, мовляв, -
Це ж народ таких красавчиків обрав.
А якби припер хто-небудь із "рєбят"
Свого діда-конвоїра автомат,
То дивились би й на витівку таку,
Як на вибрик у дитячому садку?
Хай "рєзвітся" есесерський патріот? -
Я погоджуюсь: - Це , справді, анекдот.
Але я тобі ще кращий розповім.
Знаєш сам: як важко жити стало всім.
А ти чув: що наш Верховний голова
На собранії партєйному співа?
Я по радіо второпав кілька слів:
Щось про гнаних і голодних всіх країв.
Дуже голосно виводив та співав,
Щоб той гнаний і голодний повставав.
Людям важко, а "соловушка пойот".
Що це, куме? - Найдурніший анекдот!

 

КУМОВА АСТРОЛОГІЯ

Кум відніс останню курку на базар
І купив "Астрологічний календар".
Став таким глибокодумним, просто страх!
Рахував на небі зорі по ночах.
Вивчив назви всіх сузір’їв і зірок
І почав передрікати, як пророк.
Ще тоді, як обирався президент,
Як змагався з претендентом претендент, -
Кум, керуючись основами наук,
Заявив усім: що виграє Кравчук.
А насправді, президентом Кучма став.
Я у кума делікатно запитав:
- Як же вийшло, що Кравчук не переміг?
Як же, куме, промахнутися ти міг?
Кум обурився: - Ну й темний ти, як рак!
Я ж пророчив же, що буде саме так.
Кучма справді президентом став новим,
А Кравчук став депутатом рядовим.
Коли ціни на товари підняли,
- От так Кучма! - всі у чергах загули.
Це для Кучми неприємність і біда,
А Кравчук спокійно збоку погляда.
Як же можна говорить, що я не прав?
Сам подумай: хто з них виграв, хто програв.
Ситуація створилася така,
Що всі козирі в руках у Кравчука.
Буде Кучму він тепер критикувать,
Буде запити із залу подавать:
Чом ніхто у нас не дбає про село?
Чом там стало жити гірше, ніж було?
Чом бідують металурги й шахтарі?
Чом страждають вчителі і школярі?
Чому ціни підіймаються щодня?
Чом інфляцію ніхто не зупиня?
Хто на виборах нам слово дав тверде,
Що порядок у країні наведе?
Президент тепер за все пережива -
Від проблем тріщить у нього голова,
Просто пухне від невирішених справ.
То скажи мені: хто виграв, хто програв?
В президента хвильки вільної нема.
Він всілякі делегації прийма,
А Кравчук у теплім залі засіда -
І для нього це ніяка не біда,
Що якихось двох мільйонів не добрав...
То скажи мені: хто виграв, хто програв?
Уяви собі, будь ласка, на момент,
Що сьогодні ти не кум, а президент.
Є у тебе, як то кажуть, їсти й пить,
А мільйонам хліба ні на що купить.
Обіцяв ти людям гори золоті,
А виходить, що слова твої пусті.
Руськомовний у парламенті гука:
- Срочно трєбуєм второво язика! -
А про тих і не згадає, сучий син,
Кому нічого покласти й на один...
Так, якби ти президентом нині став,
То скажи мені: ти б виграв чи програв?
Я дивуюся: - Ти, куме, - молодець.
Ти - не просто ясновидець, а й мудрець.
В тебе в ступі товкачем не попадеш -
Ти за пояс навіть Глобу закладеш.
В астрології - ти істинний артист!
Кум радіє: - Я до всього маю хист.
Маю голову добрячу на плечах -
Вмію духів викликати по ночах.
Я вже з Брєжнєвим покійним розмовляв.
Він Верховну нашу Раду вихваляв:
- За Совет, за ваш, Верховный, - каже, - рад.
Хорошо, что там по-русски говорят.
Я кажу йому: - Не зовсім воно так.
Коли йдеться про пшеницю та буряк,
Про худобу, та про масло х молоком, -
То говорять українським язиком.
А як зайде про посади та чини -
То по-руському балакають вони...
А генсек мене утішив: - Не беда!
Мы такое позволяли иногда.
Вы, надеюсь, устраните это зло,
Когда полностью угробите село...
На тім тижні викликать я заходивсь
Батька Сталіна - і батько появивсь.
А з собою ще й Лаврентія притяг.
- Що, - питають. - закортіло у ГУЛАГ?
Ми тебе, твоїх онуків і куму
Моментально заженем на Колиму.
Ти там жерти будеш лагерний пісок.
Понімаєш? - Ну, звичайно, я "усьок".
Моментально зняв ікону зі стіни
І обидва провалилися вони.
Жінка жити не дає тепер мені:
- Чом від тебе дух такий, як від свині?
Від дружини дуже важко приховать,
Що я з духами умію розмовлять.
Я усе їй пояснив би, та боюсь -
Що негайно у дурдомі опинюсь. -
Кум частенько нісенітниці плете,
Густо бреше і вигадує, зате...
Зате в нього дуже цінна риса є:
Від науки й від життя не відстає.