Геніальний гумор Павла Глазового.

ПРОСТОТА

Колись було важко жити
На світі людині.
Не кожен міг розібратись
В лихій мішанині:
Хто принцеси, баронеси,
Графині, княгині,
Хто мадами, хто мамзелі,
Хто просто панянки.
Нині всі ми - громадяни
Або громадянки.
Залишилося між нами
Тільки і різниці,
Що одне гуляє в штанях,
Інше - у спідниці.
Всі тепер ми рівноправні,
Всі тепер ми рівні...
Ви вірите, що це правда?
Які ж Ви наївні!!!

 

«Маньяк»

— Алло, алло!
Здрастуй, друже!
Чому не виходжу?
Уже тиждень показатись
На люди не можу.
Під очима і на лобі
Синяки, як тромби...
Питаєшся, що трапилось?
Постраждав від бомби.
Де рвонула? У квартирі.
Та ні з чим не грався...
Хотів жінці підсунути,
Та сам підірвався.
На тім тижні сорок років
Сповнилось дружині,
Треба ж було щось купити
Рідній половині...
Йшов я, випивши, з дружками
Та купив їй книжку.
Та не кішку! Книжка зветься
«З Мадонною в ліжку».
Та не лазив я у ліжко!
Що тобі верзеться?
Про Мадонну, про секс-бомбу,
Це книжка так зветься.
Розгорнула жінка книжку
На якусь хвилинку,
Подивилась першу, третю,
Десяту картинку.
— Ах ти ж, — каже, — безсовісний!
Ах ти ненормальний!
Ах ти, — каже, — ізвращенець,
Маньяк сексуальний!
Та як дасть мені по лобі
То зліва, то зправа...
А книжара товстелезна,
Ще й тверда оправа...
Заплатив же триста тисяч,
Пропали купони...
Уже тиждень валяюся
В ліжку. Без Мадонни.
Ти чого там хіхікаєш?
Теж мені друзяка...
Привіт жінці!
Як «від кого»?
Скажи: від маньяка.

 

ПРОГНОЗ ПОГОДИ

Була рада-радесенька бабуся Федора,
Як їй радіо у хату провели учора.
Увечері репродуктор мовив громогласно:
— Завтра опадів не буде, сухо буде, ясно...—
Баба вранці підхопилась, вийшла на подвір'я
І розклала на ряднині, щоб сушилось, пір'я.
Сонце встало, як умите, йде все вище й вище.
Раптом дощ як уперіщить, вітер як засвище!
Підхопило пір'я з двору й понесло із двору.
Це як громом оглушило стареньку Федору...
— А казало ж: без опадів...
А казало ж: сухо...—
Взяла вона репродуктор, як кота, за вухо,
Прив'язала до ломаки й вистромила з хати.
— Мокни ж і ти, окаянний, щоб знав, як брехати!

 

ВЕСІЛЛЯ

Як женив свого синочка
Бізнесмен новітній,
Там кипіло не весілля,
А содом всесвітній.
Там гуляли демократи
Й бувші партократи,
Броки-рокери, ділери
Й інші торбохвати.
Веселились менеджери
Й інші ненажери,
Наливали віскі й шнапси
В імпортні фужери.
Напивались до ригачки
Мафіозні друзі,
Що були іще недавно
Бідні й голопузі.
Танцювали супермени,
Як руді ведмеді,
Наступаючи на лапи
Місісам і леді.
Викаблучувались в залі,
Поскидавши плавки,
Дві сексбомби з Бесарабки
І одна з Шулявки.
За сексбомбами ганялись
Лабухи-музики,
Хоч за те їм рекетери
Часто били пики.
Навіть батюшка Онуфрій,
Що був атеїстом,
Витанцьовував ламбаду
З бувшим КаГеБістом.
Звані гості прибували
На заморських тачках,
Бо склепали капітали
На простих жувачках.
Після шнапсів гості їли
Страви екзотичні.
Потім дружно затівали
Сварки політичні.
Вихваляли депутата,
Що рухівців криє,
«Р» погано вимовляє
Й бороди не бриє.
В ту шарагу затесався
І якийсь проноза -
Рекетирів вербувати
В партію Мороза.
Інший Хмару й Чорновола
Шпетив на всю губу.
- Ми, - гукав він, - коцюбивці
Всі ми за Коцюбу!
А Турянського четвертий
Хвалить-вихваляє:
- Турянішого на світі
Не було й не має!
П’ятий тикнув із-за столу
Головешку лису
І варнякав: - Хто за кого,
А нам дай Ларису! (Скорик)
Доки будуть депутати
Лаятись та гризтись,
Ми устигли нагулятись,
Випити й наїстись!
Погукали на весілля
Й двірника Кіндрата,
Щоб з машини піаніно
Допоміг знімати.
За роботу двірникові
Гордо, як герою,
Піднесли чарюгу шнапсу
І батон з ікрою.
Навіть тост проголосити
Удалось Кіндрату.
Він гукнув:
- Привєт буржуям
Од пролетар’яту!
І додав:
- За що боролись
Із більщовиками,
То на те і напоролись
З їхніми синками..

 

Все ясно

Несподівана хвороба причепилась до Луки:
На лопатках появились невеличкі бугорки.
До лікарні їде хворий. Швидко скинув сорочки.
— Подивіться, на лопатках появились бугорки…
Лікар знизує плечима: що воно за дивина?
— Ви п'єте?
— Не пив ніколи ні горілки, ні вина.
— Часто курите?
— Ніколи і не нюхав цигарок.
— А з жінками як?
— Ну що ви?! Ненавиджу всіх жінок.
— Ну, тоді, — промовив лікар, — зрозуміло, в чому суть.
Це у вас уже на спині крила ангельські ростуть.


Голуб'ята

В санаторії зустрілись Сидір і Варвара.
Покохались, полюбились, як голубів пара.
Він підтоптаний добряче, а вона — ще дівка.
В нього лисина, а в неї — в кучерях голівка.
Він шептав їй: — Не боюся ні людей, ні суду.
До кінця тебе, Варюсю, я кохати буду. —
А вона аж умлівала, дивлячись на нього.
— До кінця любити будеш? Тобто до якого? —
Він як голуб до голубки, припадав до дівки:
— Ясно, серце, до якого. До кінця путівки.

 

Дві поради

Прийшов хворий до лікаря.
— Кепське, — каже, — діло.
Ломить ноги, крутить руки, туситься все тіло.
— Де працюєте, шановний?
— Тут, у нашім місті.
— А яка у вас зарплата?
— Півтораста-двісті.
— Я вам раджу калорійні споживать продукти,
Масло, ряжанку, сметану, овочі і фрукти. —
Цей пішов. Заходить інший. Горбиться і стогне.

— Щось я, — каже, — худну й худну. Тіло просто сохне.
— Заробляєте ви скільки?
— Пенсію приносить
Листоноша. Небагато, та для мене досить.
— То давайте, — каже лікар, — на ходьбу натиснем.
Більш бувайте на повітрі, заряджайтесь киснем.

 

П Глазовий переповідав Степана Руданського!

 

Де беруться діти

— Де взялися ми? — онуки спитали в бабусі.
А бабуся пояснила в старовиннім дусі:
— Тебе знайшли на капусті, тебе — в бараболі.
Тебе знайшли під вербою, тебе — на тополі.
Тебе знайшов на соломі біля клуні татко… —
І тут раптом обізвалось якесь онучатко:
— От сімейка, так сімейка! Хоч тікай із дому.
Хоч би одне появилось на світ по-людському…

 

Іванова політика

У простого роботяги
Слюсаря Івана
Симпатична та розумна
Жіночка Оксана.
Як доводиться чарчину
Випити Івану,
Він говорить: - Все покину,
Політиком стану.
Проштовхнусь у кандидати,
Далі - в депутати,
А там, може, й президентом
Поталанить стати.
Як ти голову, Оксано,
Високо тримала б!
А якого президента
Україна мала б!
Я беріг би, як зіницю,
Кожну копійчину
І шофера не наймав би,
Сам воджу машину.
Не тримав би за державні
Гроші охоронців,
Сам умію захищатись
Краще за японців.
Он шахтар під землю лізе,
Вічно ризикує,
А живе без охорони
І не панікує.
З цього приводу в народі
Мудра є примовка -
Ось така: у ліс ходити -
Не боятись вовка.
А тепер як хтось до влади
У верхи прорвався,
Так від власного народу
Зразу й заховався.
Не Господь же призначає,
Обирають люди,
Значить, треба разом бути
З ними скрізь і всюди...
- Ну припустім, - каже жінка,
Станеш ти Главою,
Переїдеш до столиці.
Ну, а як зі мною?
- Як з тобою?
Поміркуєм,
Де тебе подіти.
Доведеться, мабуть, леді,
У селі сидіти.
Тут же хата, господарство,
Свинка і корова.
Це ж у нас економічна,
Так сказать, основа.
Жінка сердиться: - Навіщо
Президентам хати?
Ти в столиці "мерседесом"
Будеш роз'їжджати,
Я - з мішками й клумаками
На велосипеді.
То яка ж тоді із мене
Буде перша леді?
- Завелась, - Іван сміється,
У пузир полізла.
Будеш ти не перша леді,
А будеш залізна,
Щоб і хату доглядати,
І мішки носити,
І сапати, і копати,
І траву косити.
Ми, голубонько, обоє
З роду трудового
І тому не будем ласі
До добра чужого.
Якби наші верховоди
Не були панами
Та нестатки й неполадки
Поділяли з нами,
То і їм і нам би краще
На землі жилося
І ховатись би ніколи
їм не довелося.

 

СИН ЕПОХИ

Живе на світі хитрий чоловік.
Портфеля носить 25-й рік,
Все керівні посади обіймає.
Добрячу дачу й лімузина має.
Тепер про культ, як про велике зло,
Охоче він патякає і часто.
Якби ж , до речі, культу не було,
Такий би міг лиш свині пасти.

 

Диплом

Мав сина гордий багатій.
То був не син, а божа кара. —
Картяр, гуляка, лиходій,
Ледачий бовдур і нездара.
Не шкодував грошви татусь,
Не полишав синочка в скруті,
А той, не дуючі і в ус,
Сім літ учився в інституті.
І ось одержувать диплом
Він скаче в місто скакуном.
Спинився кінь біля воріт,
Студенти збіглися веселі.
Лакей гуляки, сивий дід,
Диплом виносить на тарелі.
Зареготав багацький син,
Старого ляснувши по спині:
— Неси диплом іще один —
Моїй чудесній конячині. —
Старий віддав йому чолом:
— Розумно зволили сказати.
Якщо ослу дали диплом,
Чому ж коневі теж не дати?

 

ВИБРИКИ

Міліція «Запорожця»
На шляху спинила
І підкликала до себе
Дядька-здоровила.
Дихнув дядько у пробірку —
Не п'яний неначе.
— А чого ж машина ваша
По дорозі скаче?
Чого це ви петляєте,
Мов від когось тікаєте? —
Дядько каже: —
Я не злодій. Чого я тікаю?
«Запорожець» підскакує
Того, що гикаю.

 

ДВІ ДОЛІ

Розмова тиха-тиха йде
Між двох старих дідів.
— Я посадив, — сказав один, —
Чимало вже садів,
Бо так дивитися люблю,
Коли кругом цвіте.
І ще хотів би посадить —
Здоров’я вже не те.
А другий слухав і мовчав.
Згадалося йому,
Що й він чимало посадив...
Невинних у тюрму.

 

ТУРОК

Збирається мій знайомий
В далеку мандрівку-
Придбав собі в Туреччину
На тиждень путівку.

Костюм справив елегантний,
Вчить турецьку мову.
Уже знає, як звуть турки
Свиню і корову.

Як спитати по-турецьки
Почім у них шуби,
Де купити мило й пасту,
Яка чистить зуби.

Голова гуде у нього
Від отих уроків.
Він, до речі, на Вкраїні
Живе тридцять років.

Ходить всюди, як хазяїн,
Аж дверима гурка.
Хоча мову українську
Знає гірше турка.

 

КРАСОТУЛЬКИ

У крамницях, у пивницях —
Дуськи, Муськи, Люськи.
Ти до них — по-українськи,
А вони — по-руськи.
Станеш глянеш: мамо рідна,
Господи мій, Боже!
Наяложене, патлате,
На чортяку схоже,
Стан свинячий, погляд вовчий
І усмішка кінська...
Нащо таким красотулькам
Мова українська?

 

ДЯДЬКО ЇСТИ ХОЧЄ

Просить дядько в ресторані:
— Принесіть котлету. —
А йому офіціантка
Тихо каже: — Нєту.
— То давайте хоч салату
Або вінегрету. —
А йому офіціантка
Знову каже: — Нєту. —
Дядько дивиться на дівку,
Як на поторочу.
— Зарядила: «нєту, нєту»...
А я їсти хочу!!!
Дівка стала руки в боки,
В'їдливо питає:
— А хіба ви наїстеся,
Як скажу "немає"?

 

НЕ В СВОЇЙ ТАРІЛЦІ

Прибув Сава до Києва
З дружиною в парі.
Продавали сало, м'ясо,
Яйця на базарі.
З покупцями торгувались,
З людьми говорили.
Потім пішли Хрещатиком
На Дніпрові схили.
А як звідти повертались,
Мовив Сава жінці:
— Давай «чтокать»,
бо невдобно,
Що ми українці.

 

ЗАНОЗА

Сказав якось Федір Галка
Занозі Панькові:
— Ти чому не розмовляєш
На вкраїнській мові?
— Зачим вона мінє нада? —
Прошипів Заноза. —
Што я — дядько тібє, что лі,
З какогось колхоза?

 

ЗАМОРСЬКІ ГОСТІ

Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали
Міліціонера:
— Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? —
Козирнув сержант бадьоро.
— Голови немає.
Він якраз нові будинки
В Дарниці приймає. —
Здивуванням засвітились
Очі у туриста.
— Ваша мова бездоганна
І вимова чиста.
А у нас там, у Канаді,
Галасують знову,
Що у Києві забули
Українську мову. —
Козирнув сержант і вдруге. —
Не дивуйтесь,— каже. —
Розбиратися у людях
Перше діло наше.
Я вгадав, що ви культурні,
Благородні люди,
Бо шпана по-українськи
Розмовлять не буде.

 

ДЕФІЦИТНА КИЦЯ

Перед святом березневим
В магазин зайшов Матвій,
Щоб купити подарунок
Любій жіночці своїй.
Кличе пальцем продавщицю:
- Покажіть мені ту кицю,
Що лишилися одна.
Скільки коштує вона?
Відвернулась гордовито
Продавщиця молода:
- Ми котами не торгуєм, -
Покупцю відповіла
А Матвій моргає хитро
І показує: - Ку-ку!
А для чого ж ви ту кицю
Заховали у кутку?
Продавщиця засміялась:
- Ну й хохмач! Оце даєш!
Був парторгом, а сьогодні
Карла Маркса не взнаєшь.