Геніальний гумор Павла Глазового.

КУМІВ МОЦІОН

Кум із міста повернувся після свят.
— От я,— каже,— надивився дива, брат!
Бачив,— каже,— я у місті чудеса:
Йде мужчина і веде на шворці пса.
В того псюги — здоровенний чорний рот...
Не собака, а, їй-право, бегемот.
Живемо ми без культури у селі,
Тільки звикли колупатися в землі...
І неначе збожеволів бісів кум.
Одягнув свій найшикарніший костюм,
Взяв собаку на блискучий ланцюжок:
— Підем, Сільво, прогуляємось часок.
Сільва в кума здоровенна, як теля.
Як біжить, гуде під лапами земля.
Кум зробив кругом городу пробний круг,
Бачить — ззаду суне зграя собацюг.
Всі сердиті, наїжачені і злі...
Де їх стільки і набралося в селі?
Кум спинився, зупинилися й вони.
Пильно дивляться на кумові штани.
Щоб не вирвалася Сільва, на рукав
Кум залізний повідочок намотав
Та й стоїть отак, прогулянці не рад,
Бо не бачить уже відступу назад.
Раптом Сільва як підскочить, як стрибне,
По садах та по городах як майне!
Кум за нею на залізнім повідку
Пострибав, як ще ніколи на віку.
Він з розгону брав бар'єри, як стрибун,
Ще й крутився, як справдешній «балерун».
Перескакуючи ями і тини,
Кум порвав свої бостонові штани.
Від підштаників холоші голубі
Відірвались і повисли на вербі.
Об дроти пошматувався весь піджак
І від того дуже схожим став на фрак.
Як заґавились собачі женихи,
Кум зірвався й заховався в лопухи.
Кум до ночі не вилазив з бур'янів,
Бо з одежі тільки галстук уцілів.
Повернувшись із веселої гульні,
Він у клуні спав дві ночі і два дні.
Правду ж кажуть, що вечірній моціон
Забезпечує людині добрий сон!

 

Про каску і кепку

Приключилася подія
Дивна й небувала.
Вся Одеса святкувала
І торжествувала.
У Жванецького Михайла,
Автора й артиста,
Відбулася з президентом
Зустріч особиста.
Достеменно невідомо
Як пройшла розмова,

Бо про зміст її у пресі
Не було ні слова.
То ж не жарти! Відгорнувши
Всі державні справи,
Зустрічався з гумористом
Сам глава держави.
Навіть Гоголю приснитись
Не могло ніколи,
Щоб побути на прийомі
У царя Миколи.
Не судилось навіть Вишні,
Славному Остапу
При житті своїм потиснуть
Вседержавну лапу...
Пригадалось це в ту пору,
Як гула столиця:
Шахтарі до президента
Прагнули пробиться.
Так шахтарикам хотілось
Правду розказати,
Як їм важко працювати
Й жити без зарплати.
Викликали, гуркотіли
Касками по бруку,
А глава до них не вийшов,
Не подав їм руку.
Угамуйтесь, вуглекопи,
Не вчиняйте грому
І не бийте по асфальту, -
Він тут ні при чому.
Не порушуйте спокою
/ правопорядку,
Краще, браття, відгадайте
Ось яку загадку:
Хто сьогодні важливіший -
Чи шахтар донецький,
Чи одеський популярний
Гуморист Жванецький?
Він не ляпав по асфальту
Кепкою щосили,
А його до президента
В гості запросили.
Ваша каска гірше кепки,
Грубувата штука.
Президенту думать важко,
Коли каска стука.
Замість того, щоб вугілля
Добувати тонни,
Краще, браття, сочиняти
Вчіться фейлетони.
Невідомо чи жванецькі
Вийдуть з вас майбутні,
А сміятись доведеться
Лекому на кутні.
Правду кажуть: не родися
Шахтарем донецьким,
А родися популярним
Хохмачем Жванецьким...

 

ПОРУШНИЦЯ

Старшина бабусю лає:
- Сорому не маєте.
Ви чого ото з трамваю
На ходу стрибаєте?
А бабуся з переляку
Жалібно захлипала:
- Та хіба ж то я стрибала?
Я, синочку, випала….


КОПІЄЧКА

Прийшла в гості до невістки
Сердита свекруха.
Сидить, бурчить, набридає,
Як осіння муха.
- Ой, невісточко, невдале
У тебе дитятко.
Якесь воно вовкувате.
Німе, як телятко.
Вже ж десятий йому місяць,
А ще не балака.
Даю йому копієчку,
Воно каже: «Кака»...
А невістка відказує:
- Чого ж дивуваться?
Хто вам тепер за копійку
Скаже, що ви цяця?

ВИРОДОК

Гладить мавпа мавпенятко -
що то значить мати! - та й питає:
- Будеш маму стару годувати?
Мавпенятко відвернулось, поглядає скоса,
та як тицьне мамі дулю під самого носа!

Про людей такої байки я не написав би,
хоч у них бувають діти гірші, ніж у мавпи.

 

Клани і гетьмани

Телевізори белькочуть,
Стогнуть журналісти,
Що нас можуть олігархи
Без гірчиці з'їсти,
Що ті кляті олігархи
Збилися у клани
І плекають бузувірські
Наміри і плани.
І журнал уже в столиці
Нашій видається,
Що, аж страшно вимовляти,
"Олігархом" зветься.
А журнал той по кіосках
Нічого й шукати,
Бо читать його достойні
Лиш аристократи.
Розсилається він тайно,
Щоб суконне рило
Десь немитими руками
Нагло не вхопило.
Всі ми знаєм: є монархи
Й різні патріархи,
А звідкіль вони взялися,
Кляті олігархи?
В олігархів, як відомо,
Є свої газети.
Там друкують їхні фото,
Фізії й портрети.
Олігархи є мордаті
З круглими пузами.
Є між ними й худорляві
З довгими носами,
А, здається, ще такого
Ми не помічали,
Щоб були між олігархів
Інтелектуали.
Лехто каже: то євреї...
Що ж то за євреї,
Як вони не знають мови
Рідної своєї?
Поміж ними, вибачайте,
Є аристократи,
Які можуть виделкою
В носі колупати.
В олігарха може бути
В голові солома,
А він - доктор ще й професор,
Бо купив диплома.
Олігархам книги пишуть
Наймані писаки,
Бо вони дрімучі й темні,
Як печерні раки.
Заграбастали мільйони
їхні довгі клешні
І відправили на сховок
В банки нетутешні...
Але є на Україні
Особливі клани,
Ло яких прихильні наші
Нинішні гетьмани.
Бувший гетьман Макарович
З дивним кланом дружить:
У Гордона-олігарха
При газетці служить.
Ту газетку не цікавлять
Ні земля, ні люди,
В ній друкують голі дупи,
Стегна, гузна й груди.
Бувший гетьман возсідає
В редакційній раді
І оцінює фігурки
Плоскі й товстозаді.
Забавляється наш бувший,
Як дитя цяцьками,
Розглядаючи портрети
З голими цицьками.
Та газетка жовторила
Досить непорядна.
В ній тусується ледача
Братія естрадна.
Коли грошей намолотять
За ті дупи й циці,
Орендують для бенкетів
Зали у столиці.
Є в Гордона друг Табачник,
Той, що зветься Яном.
Він влаштовує концерти
З персональним кланом.
І самого президента,
Що сьогодні діє,
На гулянку-випиванку
Заманити вміє.
А Данилович натуру
Музикальну має,
Віртуозно на гітарі
Грає-виграває.
Він з Табачником на пару
У бенкетній залі
Як уріже про шаланди,
Полниє кефалі, -
То аж стогнуть олігархи
І олігархині,
І розносить телевізор
Звістку по Вкраїні,
Що баланда
про шаланди
Не умре, не згине.
Ось де, люди,
нині слава,
Слава України!

 

Про матушку й неньку

Скільки вклали наші люди
Розуму і праці,
Щоб співати й виступати
В гарному палаці!
Він красується, як лялька,
В сяйві, у промінні.
Сцени кращої немає
В нашій Україні.
Та не часто українці
Виступають з неї, -
Лиш тоді, коли справляють
Круглі ювілеї.
Захопили нашу гордість
І окупували
Борьки, Ліми, Мішки, Фіми
Та Філіпи й Алли.
Як трапляються в Росії
Перебої-збої,
Тут нема від них рятунку
І нема відбою.
Пруть нахрапом в "Україну"
Через перелази.
У Кобзона ювілеї
На сезон три рази.
Він з естрадою, сердешний,
Десять раз прощався
Та оклигував і знову
В Києві являвся.
...Пантрувала кожні двері
Пильна охорона.
У палаці "Україна"
Йшов концерт Кобзона.
Він оспівував Росію,
Матушку рідненьку,
Від якої відірвали
Україну-неньку.
Аж стогнали від Кобзона
Мерседесні дами
Зі своїми тіньовими
Жирними котами.
Не могли ні в залі бути,
Ні аплодувати
Тільки ті, що місяцями
Стогнуть без зарплати.
Так зате, з газет відомо,
Привітав героя
Президент наш український,
Як то кажуть, стоя...
Було колись в Україні:
Кобзарі співали,
А гетьмани вклонялися
І шапки знімали.
Час минає і міняє
Звичаї й закони.

Колись кобзи подобались,
А тепер - Кобзони.

 

ЯК МИ З КУМОМ ПАТРУЛЯМИ БУЛИ

Ми із кумом, їй же право, молодці!
В нас у кожного пов'язка на руці.
Йдем поважно, як барони-королі:
Нас призначили сьогодні в патрулі.
Дві наради з нами в штабі провели
І сувору нам інструкцію дали:
— Як зустрінете «під мухою» когось,
То дивіться, щоб не трапилось чогось.
Будьте чемними, культурними,— ну-ну!
Ви проводьте з ним роботу виховну.
Стали в темному провулку я і кум.
Чуєм пісню хуліганську, чуєм шум.
— Тру-ля-ля! — кричить на вулиці шмаркач.
Під рукою довга пляшка, як товкач.
Ми спокійно підійшли до шмаркача.
Кум легенько доторкнувся до плеча.
— Хто ви будете? — питає.— Звідкіля?
Хто дозволив вам кричати «тру-ля-ля»? —
Той за пляшку — та по лобі кума — брязь!
Пляшка тріснула і ляпнулась у грязь.
Я кажу п'яничці строго: — П'єш, то п'єш...
А навіщо ж ти пляшки державні б'єш?
Кум он стогне, голова болить йому —
Де вночі пірамідону я візьму? —
А п'яниця кума ліктем — під ребро!
Чую: в кума затріщало все нутро.
— Ти куди-то б'єш,— питаю,— паразит?
Може, в кума в животі апендицит? —
А п'яниця кума в вухо — та-ра-рах!
Аж у мене задзеленькало в ушах.
Я питаю: — Як не соромно тобі?
Кум же грає на гітарі й на трубі.
А тепер його талантові труба...
В інше місце важко вдарити хіба?
Кум мій сльози витирає кулаком.
А п'яниця його ззаду — бах! — носком.
— Ти куди ото,— питаю,— б'єш, мурло?
А якби у нього око там було?! —
А п'яничка той безсовісний мене
Каменюкою у лоб як садоне!
Кум мовчить, немов у рот набрав води.
Я гукаю: — Гей, міліція! Сюди! —
Як міліція прибігла й патрулі,
Гордо з кумом ми лежали на землі.
В кума вухо і потилиця в крові,
А у мене — тільки дірка в голові.
Через місяць ми поправимось, мабуть.
Інтересно, чи медалі нам дадуть?
Ми вже згодні, щоб на двох дали одну
За проведену роботу виховну.

 

ЯК МИ З КУМОМ «ДИКАРЯМИ» БУЛИ

Повернули нам здоров'я лікарі
І сказали: — Ну, живіть, богатирі!
Ми з лікарні подались в аеропорт
І махнули «дикарями» на курорт.
Ніч у Ялті переспали на траві,
Потім в тітки влаштувались у хліві.
Тітка хвалить-вихваляє свій сарай:
— Вам, дикарики, у ньому буде рай!
Перед вами тут жила моя свиня —
На півпуда поправлялася щодня.—
Кум говорить: — Добре, тітко, поживем.
Не дивуйся, якщо хрюкати почнем.
Ми щоранку до їдальні біжимо.
Дійде черга — хліб з гірчицею їмо,
Бо зібралося над морем дикарні,
Як тієї кукурудзи в качані.
За два тижні ми поправилися так,
Що зостались тільки шкіра та кістяк.
З нами дами танцювати не хотять,
Бо худі ж ми, що аж кості торохтять.
Кум надумав залицятися до дам,
Так одна йому сказала: —Дулю дам! —
Раз валялися ми з кумом на піску,
На природу любувалися морську.
Кум помітив біля берега медуз
І ловить їх заходився у картуз.
З'їв медузу.— От я,— каже,— молодець!
Їжмо, куме, бо вони — як холодець.
Ці медузи, як півпуда їх з'їси,
Заміняють грам п'ятнадцять ковбаси...
Якби був у морі цукор, а не сіль,
Ці медузи замінили б нам кисіль.
Я ж ловив собі тим часом крабенят
І робив із них на снідання салат.
Непоганий з них виходив і форшмак,
Тільки в горлі дуже дерло, як наждак.
Кум поправився чудесно від медуз.
Став у нього животяра, як гарбуз.
Він щовечора на танці учаща.
Вже навчився танцювати «ча-ча-ча».
Ходять ходором дівчата молоді,
Кум же плава, як медуза у воді.
А удень ми на пісочку лежимо.
Сонце палить, сонце шкварить — горимо.
Сонце шпарить, розганяючи туман.
Кум вже пахне, наче смалений кабан.
Кум ошпарився, від болю аж сичить.
— Ану, плюнь на спину,— просить,— чи шкварчить? —
Як з курорту ми додому прибули,
То негайно ж посідали за столи.
Кум до їжі як допався, мов здурів:
Умегелив дві корзини сухарів,
Три хлібини, п'ять батонів і калач.
Жінка в сльози... Кум говорить: — Ти не плач!
Ти радій, моя голубонько, тепер,
Що на дикому курорті я не вмер.
Нам до труднощів із кумом не звикать.
Ми від труднощів не звикли утікать!

 

КУМ НА ПРИЧЕПІ

Кожен кума, як героя, зустріча:
Виграв він у лотерею «Москвича».
Накупив собі копицю різних книг,
Цілий тиждень пронудився біля них.
— Знаю,— каже,— всю конструкцію на п'ять.
Якщо хочеш, можу, куме, покатать!
Розмістились у машині ми удвох.
Кум усівся на сидінні, наче бог.
Нажимав він півгодини на стартер,
А мотор сердито рявкнув і завмер.
З-під капота пара хмарою пішла.
Кум за голову схопився; — Ну й діла!
Видно, масло не в ту дірку я залив.
У моторі всі підшипники спалив.
Закотили ми машину за сарай.
— Розберем мотора, куме?
— Розбирай! — Ухопилися ми дружно за ключі,
Заходились колупатись в «Москвичі».
Відкрутили всі шурупи й гаєчки.
Кум з циліндрів повисмикував свічки.
Потім витяг всі пружини й клапани —
Подивитись, чи не спалені вони.
Цілий день ми провозились, а вночі
Потомились і поснули в «Москвичі».
Вранці кум мене як схопить за рухав:
— Мамо рідна! Всі деталі хтось покрав.—
Очі вилупив, неначе ідіот.—
Залишились тільки кузов і капот...
Він подумав та й говорить: — Юринда.
Що покрали всі деталі — не біда.
Краще мати без мотора лімузин:
Не потрібні ні мастило, ні бензин.
Зараз візьмем пива, хліба й ковбаси
Та й поїдем на природу у ліси...
Я стою собі, цигарочку курю.
— В тебе психіка звихнулась,— говорю.—
Ти ж не двинеш ні назад, ані вперед,
Бо у тебе ж без мотора драндулет.
Кум сміється. — Я придумав,— каже,— трюк.
В мене ж розум, як у доктора наук.
Тільки,— каже,— дисциплінку я люблю.
Все робіть, як по команді, що звелю.—
Заходились упаковуватись ми —
Тобто я, мій хитрий кум та дві куми.
Щоб культурно провести у лісі час,
Прихопили ми консервів і ковбас.
По команді всі уперлися гуртом —
Хто руками, хто плечима й животом,—
Покотили на дорогу драндулет,
Посідали, хто назад, хто наперед,
Умостились на сидіннях, сидимо,
Поглядаємо на кума і ждемо.
Чуєм, їде по дорозі грузовик,
Кум як вискочить з машини та у крик:
— Зупинися! Поможи, браточку, нам!
Лопнув дифер, тріснув поршень пополам!
Прив'язав нас не торгуючись шофер,
Гаркнув-диркнув і дорогою попер.
Кум рулює та не тисне на гальмо:
Мов на крилах, на причепі летимо.
За годину долетіли до ліска,
Кум сигналить водієві і гука:
— Гей, браточку, зупинися! Дай гальмо!
Відчепи нас, ми водички поп'ємо.—
Відчепились, полягали в холодку,
Загоряли на травичці й на піску.
Як поїли помідори й ковбасу
Та набридло любуватись на красу,
Ми машину на дорогу потягли,
Бо тепер у курсі діла вже були.
Кум прекрасно провернув свої діла:
На буксир нас чорна «Волга» узяла.
Так летіла, мов спішила на пожар:
Нею мчався на нараду секретар.
Дотаскав нас до самісіньких воріт
Ще й сказав нам: — До побачення! Привіт!
У шоферів же є правила тверді:
Не лишати чоловіка у біді.

 

ОЙ МАШИНА, ТИ ЖЕЛЄЗНА!

З безмоторним «Москвичем» не повезло,
Бо у нього лопнув скат, немов на зло,
Ще й заїло-заклинйлося кермо...
— Давай, куме, мотоцикла купимо! —
Обмивали ми покупочку два дні.
Наливали: куму — я, а кум — мені.
— Ми ж не знаєм правил руху,— каже кум
— А навіщо ж,— я питаю,— в тебе ум? —
Кум своєї: — Треба ж мати ще й права...
— А навіщо,— я питаю,— голова?
Я в коляску сів, а кум мій за кермо.
Запустили. Газонули. їдемо!
Кум півлітра із кишені витяга.
— Гуси, гуси! Трохи вип'єм?
— Га-га-га! —
Просто з горлечка смикнули: буль-буль-буль...
Вже не бачимо, де колесо, де руль.
— Ой машина, ти желєзна!
Тра-та-та... Куди милого завезла?
Красота! — Кіт із лісу на дорогу вибіга.
— Гуси, гуси! Доганяйте!
Га-га-га! —
Кіт на стовп, а ми об дуба — та-ра-рах!
Я на дереві, а кум мій — на дротах.
...А тепер ми у лікарні лежимо.
Руки й ноги нам пришили — живемо.
Кум у гіпсі, я у гіпсі, лиш носи
Не замазали нам гіпсом — для краси.
Як дві лялечки в палаті лежимо.
Манну кашу тільки ніздрями п'ємо.
Гіпс твердіє, засихає — благодать!
Можна нас, немов скульптури, виставлять,
Всім показувать, щоб кожен уявляв,
Як кататися без правил і без прав.

 

Чом бандури
не дзвенять

Схаменулася Європа,
Спохопились Штати,
Заходились порносекси
В рамки заганяти,
Бо від них на власній шкурі
Вже відчули згубу.
Учать молодь не казитись,
Не дуріть до шлюбу.
А у нас тут - хоч виносьте
Образи із хати -
Розгулялись "ізвращенці"
Й інші сексопати.
Букварів не вистачає
У холодних школах,
А папір іде на пресу,
Що друкує голих.
Телебачення шурує
Хітові паради,
На яких задами крутять
Зірочки естради.
А колись, бувало, вийде
Тріо бандуристок
І щебече під бандури
Пісню про любисток.
І такі вони прекрасні,
І такі чудові, -
Богом створені для щастя,
Радості й любові.
То чому ж замовкли нині
Тріо і дуети?
Почитайте жовторилі
Нинішні газети.
Там не раз уже писалось
Про якогось типа:
Як зцімав він для реклами
Ролика чи кліпа.
Щоб мистецтво підійняти
На нову вершину,
Попросив піску і глини
Притаскать машину, -
Щоб артистка популярна,
Симпатична дама
На піску співала пісню
В чім родила мама,
І щоб плавали рядочком
Жабки і гадючки...
Жовторилі перошкряби
Дикі штучки-дрючки
Вихваляли як найвище
Чудо режисури.
Ось чому замовкли кобзи,
Не дзвенять бандури.
Українські бандуристки,
Вибачте, не свині,
Щоб за долари лящати
Голими на глині.
Тож вгамуйтесь, обділені -
По життю й натурі!
Не вам правити тут балом
У нашій культурі.
Прийде край світити гузна,
Мов курдюк овечий,
Відмете народ наш давній
Ваші брудні речі.

 

ЧОМ ТАК ЛЮБЛЯТЬ МЕДИЦИНУ

Запитали у Федота:
— В чім воно причина тут,
Що так сильно рветься молодь
У медичний інститут?
— Річ у тім,— сказав Федот,—
Що ученим став народ.
Не якимось там письменним,
А по-справжньому ученим.
Взять би наше хоч село.
Як воно колись жило?
В когось груди заболіли,
Чи там спина, чи нога,—
На печі було погрівся,
І казали: помага.
А тепер, як захворів,
Всяк спішить до лікарів,
Лікарі ж на те й учені,
Щоб писати бюлетені,
Що в Грицька, мовляв, коліт,
У Панька— радикуліт,
У Омелька і Мусія
Почалась гіпертонія,
А у Федора — цироз,
А у Тихона — склероз,
А у п'яного Матвія
В голові шизофренія.
Ми колись, без лікарів,
Говорили б, що здурів...
Ці хвороби, ясна річ,
Вже не вилікує піч.
Тут потрібні вже пілюлі,
І таблетки, й порошки.
А добра цього в аптеках
Повні ящики й мішки.
Все ж то треба прописать,
Що давать, куди вливать,
Що для чого й після чого,
З чим, коли і як вживать;
Хто б же тут без лікарів
Розібратися зумів?
В цьому бачу я причину
І знаходжу в цьому суть,
Чом тепер у медицину
Просто хмарою пливуть.

 

Про моду й погоду

На вулиці мовив дядько
Знайомій дівиці:
Такий холод, а ти скачеш
У куцій спідниці. –
А та каже: - Треба знати
Жіночу природу.
Ви дивитесь на погоду,
А жінки – на моду.


Держись, Грицю

Колись, було, мати каже
Маленькому Грицю:
— Загубишся на базарі.
Держись за спідницю.
Не ті тепер пішли мами,
Не ті тепер Гриці.
Не так легко тепер дітям
Дістать до спідниці..


Вередлива дівчина

В драматичному театрі — блиск і красота.
Кучерявого студента дівчина пита:
— Ну навіщо на гальорку ти узяв квитки?
Сидимо тут біля люстри, наче павуки.
Звідсіля я бачу сцену, наче з літака… —
А студент: — Ну й вередлива ж, — каже, — ти яка!
Зачекай, ось я з тобою у кіно піду.
Там сидітимеш ти в мене в першому ряду.


Диво

Не кажіте, добрі люди,

Що це неможливо.

У столиці нашій славній

Трапилося диво.

Зайшов якось я в крамницю

Й мало не заплакав:

Там продавець по-нашому

З покупцем балакав.

 

Наталка-скакалка

Було колись -
у театрах
Біля каси давка:
"Запорожець за Дунаєм",
"Наталка-полтавка".
Панувала у мистецтві
Сила благородна.
Куди ж вона поділася,
Та краса народна?
Телебачення шурує
Ролики та кліпи:
Якісь діви рахітичні,
Кривопикі типи.
Добирають їх, здається,
Не за голосами,
А за баньками дурними
Й довгими носами.
Мій знайомий телецентру
Надіслав заявку,
Що хотів би подивитись
"Наталку-полтавку",
"Запорожець за Дунаєм",
"Мартина Борулю",
А йому дали відписку,
Наче ткнули дулю:
Ми такого не включаєм
У свої програми,
Бо існуєм-животієм
Виключно з реклами...
І сидить тепер знайомий
Та очима кліпа,
Коли вп'яте чи вдесяте
Демонструють кліпа
Про Наташу - "радость нашу"
Та Дмитра Гордона
На зразок "ужясно шюмно
В доме Шнейєрзона".
Відбувається там дія
Не в приватнім домі,
А в приміщенні службовім
При аеродромі.
Там сидить парняга лисий
На дубовій лавці.
Це такими мають бути
Нинішні красавці.
І чекає голомозий,
Як хазарська диня:
Прилетіть до нього має
Зіронька-богиня.
Розторопати нелегко -
Він співа чи плаче,
А тим часом десь кохана
На конику скаче.
Роздзвонила жовта преса,
Що Дмитрову милу
Мали намір посадити
Верхи на кобилу,
Та не згодилась у кліпі
Виступать кобила, -
Так брикнула, що Гордона
Мало не убила,
І Гордонова кохана,
Як леді залізна,
На жеребця племінного
Все-таки залізла,
А рисак той з переляку
Як попер до лісу, -
Тільки дивом амазонку
Не угробив к бісу.
То чому ж не про кохану
Співає парнішка,
А гундосить: "Здравствуй, мілий,
Мой плюшевий мішка"?
Не цікаво парню знати,
Чи здорова мила,
Бо йому дурна кобила
Баки геть забила...
Не ж вам, браття, не якась там
"Наталка-полтавка".
Від такого навіть мішка
Плюшевий загавка.
Не не те, що Запорожець -
Той, що за Дунаєм!
І не треба дивуватись:
Маєм те, що маєм...
А які музики грали
В кліпі пречудові!
Куди Лисенку Миколі,
Куди Гулакові!
Коли Гордон на лавочці
Співав чи то плакав,
Йому Дуров популярний
На гітарі брякав.
Мав йому акордеоном
Підіграть Табачник,
Та в лікарні ледве, бідний,
Не зіграв у ящик.
Замість нього комік Мішка
Потрудивсь на славу, -
Мордував акордеона,
Як барбос халяву.
Скільки ж витрачено грошей
І дурної праці,
Щоб дівулька покаталась
Верхи на коняці!
А Наталка та полтавка
Йшла собі по воду
І співала про дерева,
Про лиху погоду.
Не могла ж вона возити
Воду на кобилі.
Ой до чого ж ми відсталі,
Браття мої милі.
Є в мистецтві непорушні
І тверді закони:
Коли нема Паторжинських,
Співають Гордони.

 

Весьолиє рєбята

Нині радіо не глушать,
Значить, слухачі
Можуть слухати "Свободу"
Вдень і уночі.
Для заморських товстосумів
Явно не біда,
Що те радіо мільйони
Доларів з'їда.
Прориваючись настирно
В кожну хату й дім,
Розтлумачує "Свобода"
Слухачам своїм,
Шо з неволі вириватись
Помагали нам
Растропович і Войнович,
Терц і Мандельштам,
Що ніхто в мистецтві вищих
Не досяг чудес,
Ніж Утьосов і Коротич,
Райкін і Бернес,
Що поетів у Росії
Справжніх не було,
Але змилувалось небо -
Бродського дало.
Фільм "Вєсьолиє рєбята"
Хвалять без кінця,
Не промовивши при тому
Жодного слівця,
Що коли його знімати
їздили у Крим,
Нищив край наш Каганович
Голодом страшним.
А з Москви ж до того Криму
Так стелилась путь,
Що "рєбята" Україну
Не могли минуть.
Біля станцій люди мерли,
Гинуло село,
А кіношникам московським
Весело було,
Бо коли над морем Чорним
Зйомочки вели,
Від жратви в "рєбят" по фільму
Гнулися столи.
Реготалися "рєбята",
Аж кругом гуло,
Як зі столу з-під виделки
Порося втекло...
А чого ж було "рєбятам"
Сумувать, скажіть?
Пєсня строїть помогала,
Помогала жіть.
І не диво, що "Свобода"
Вихваляє їх:
Славлять нинішні "рєбята"
Прадідів своїх.

 

Крилатий
анекдот

Ця історія правдива
Живе у народі,
Народившись на Київськім
Авіазаводі,
Коли вийшла з цехів його
В епоху Хрущова
Всім відома антонівська
Машина чудова.
Приїхало керівництво
Літак оглядати.
Сам Микита Сергійович
Мав оцінку дати.
Як вернулася машина
З пробного польоту,
Хвалив людей Сергійович
За добру роботу.
Тупцював біля Микити
Хитрий та проворний
Теж відомий в ту епоху
Секретар Подгорний.
Він підтакував Хрущову:
- Це диво крилате,
Тільки трохи некрасиве,
Бо дуже пузате... -
І не встиг він доказати
Останнього слова,
Як всі витріщились раптом
На живіт Хрущова.
- Што-о?! - обурився Микита,
Глянувши чванливо. -
Ти щітаєш, бить солідним -
Ето нєкрасіво? -
Україною Подгорний
Дуже довго правив,
А у пам'яті народній
Анекдот оставив.
Як могла не знать людина
Нібито й не глупа,
Що в начальства все прекрасне -
Від носа до пупа?

 

Найвищий
оратор

Часто нами управляли
Справжні ідіоти,
Що лишили після себе
Тільки анекдоти.
Ось, приміром, десь на з'їзді
Брежнєв-маразматик
Бекав-мекав на трибуні
Із чужих нотаток:
- Наша встрєча з раком-бабом,
То єсть, бабом-раком,
Нєт, с ракбабом, ізвінітє,
С Кармалєм Бабраком... -
Прослухавши склеротичне
Белькотання Льоні,
Наші предки навіжено
Ляпали в долоні.
Ви знаєте, чом ми з вами
Такі голодранці?
Через те, що правлять нами
Його вихованці.
Все пішло угору-дригом
І бабраком-раком.
Ось чому ми, браття, сіли,
Як то кажуть, маком...

 

Коханий козел

Розгулялись жовторилі,
Пишуть що завгодно.
Вже доводять, що женитись
На жінках не модно.
Обписали у газетках
Не одну сторінку -
Все про те, як дядько дядька
Взяв собі за жінку.
І при цьому жовте кодло
Гордо заявляє,
Що любити дядьку дядька
Кодекс дозволяє,
Бо скасовано колишні
Заборони грубі:
Дядько з дядьком
жити можуть
У законнім шлюбі...
Вдосконалювать закони -
Справа благородна,
Та крім писаних законів
Є мораль народна.
А якщо вже дозволяють
Жити без моралі,
То давайте в цьому ділі
Просуватись далі,
Бо коли отак крізь пальці
На мораль дивитись,
То чого ж тоді не можна
На козлах женитись?
У козла характер тихий.
Він вас не обдурить,
Випивати не уміє,
Цигарок не курить.
Для козла варить не треба
Ні борщу, ні каші,
Він же може ціле літо
Пастися на паші.
Не потрібні йому меблі
І не треба хати,
Прив'яжи його в сараї
Та й іди гуляти.
А якщо його застанеш
З юною козою,
Можна палкою огріти,
Відшмагать лозою.
Він в міліцію на тебе
Скаржитись не піде,
А лежатиме в сараї,
Бо подітись ніде.
Мужику кашкет потрібен,
Тапочки на ноги,
А козел не зможе кепку
Натягти на роги.
Мужики і в літню пору
Не виходять босі,
А козел без черевиків
Біга й на морозі.
Ну, розсердиться, буває, -
Може лобом бахнуть,
Ну, козли, одверто скажем,
Неприємно пахнуть.
Та й мужик же кожен другий
Митися ледачий,
То хіба ж від нього запах
Кращий за козлячий?
Що козел не дуже мудрий,
Так і то нічого,
Бо хіба дядьків дурніших
Не бува за нього?
Дорогі дівчата наші
І поважні дами!
Як мужчина не бажає
Мати діла з вами,
Надто високо несеться,
Чваниться, гордиться,
Так і знайте: на козлові
Вирішив жениться.

 

Змагайтеся, чорнобриві!

На хазарському базарі
Це буденна справа.
У газетці безсоромній
Блазенська об'ява,
Безумовно руськомовна:
"Дамочки й дівиці!
Оголошується конкурс,
В кого кращі циці!"
Нижче сказано:
"Щоб участь
Взяти у змаганні,
Шліть погрудну фотокартку
В натуральнім стані".
Ту об'явку склали люди
Грамотні, нівроку:
Замість "циці" написали:
"Конкурс: груди року".
Зрозуміло, що не в кожнім
Місті чи районі
Можна голою зніматись
В теплому салоні,
Тож, дівулько, як не буде
Дома мами з татом,
Запроси до себе майстра
З добрим апаратом,
Щоб той майстер розбирався
У своєму ділі
І достатньо розумівся
На жіночім тілі.
Добре вимий плечі й груди,
Шию й за вухами.
Як нема дезодоранту,
Окропись духами.
Зрозуміло, зняти дівку,
Як вона вродлива,
Справа досить небезпечна,
Інколи й шкідлива.
Гарні груди - то не просто
Залози молочні.
Треба ракурси обрати
Вигідні і точні.
Треба знати, як знімати
І з якої точки,
Щоб стирчали еротично
Пипочки-сосочки.
Справжній майстер груденята
Будь-якої форми
Так шерпе, що на фото
Не порушить норми.
Не спіши йому питання
Про оплату ставить, -
Майстер знає, скільки треба
За труди заправить...
Сонце нашої свободи
Йде все вище й вище,
Вільно дихаєм сьогодні,
Аж у носі свище.
Нам недавно комуняки
Дихать не давали,
А жінки, й дівчата груди
В пазусі ховали.
І до чого ж були справді
Нерозумні люди!
Не дай Боже якась дівка
Оголила б груди, -
їй би всипала матуся
Ще й додав би тато.
Чи не тому й дітей колись
Родилось багато?
Дурні були і відсталі
Жінки і дівиці
І не знали, нащо Богом
Даровано циці...

 

ЛОТЕРЕЙКА

Вийшов п'яний без копійки з торгової точки,
А тут тітка лотерейні продає квиточки.
— Купи квиток, бухарику! — штовха його в спину.—
За п'ятдесят копієчок виграєш машину.
— Ну виграю,— каже п'яний,— додому доставлю.
А де її, ту машину, уночі поставлю?
— У гаражі,— учить тітка.
— Я його не маю.
— То поставиш у сараї.
— Немає й сараю.
— То поставиш на подвір'ї.
— А як хтось украде?
— Як украде — упіймають, у тюрягу сяде.
— Люди добрі!—крикнув п'яний.— Що вона базіка?
Вона хоче, щоб я в тюрму загнав чоловіка.

 

ЩО ТАКЕ МИСТЕЦТВО

Колись було, як виходить
На сцену співак,
То одягне не курточку,
Не піджак, а фрак.
До сорочки білосніжну
Манижку пришиє,
Замість галстука у нього
Метелик на шиї.
Із рукавів виглядають
Крохмальні манжети.
Як дзеркало, виблискують
На ногах штиблети.
Гарним виглядом навіє
Солодку тривогу
І співає так натхненно,
Мов молиться Богу.
Нині інші уявлення
Про красу й мистецтво.
Тепер в моді нечупарність,
Буйне молодецтво.
Часом вискочить на сцену
Якесь чупирадло.
Напне собі на макітру
Старе простирадло.
В підштаниках, голоноге
Скаче, як горила:
- Ти ж, моя мила,
Мені ноги мила... -
І при цьому демонструє
Порепані п’яти.
Таке диво в зоопарку
Страшно показати.
За таке колись зі сцени
Вигнали б зі страмом.
Не дарма ж
мистецтво справжнє
Називали х р а м о м.
Не дарма ж артист колишній
Ревно чепурився:
Розумів, що він у х р а м і,
Що Богу молився.
Дуже жаль, що ми не часто
Згадуєм сьогодні,
Що таланти справжні, чисті -
То дари Господні.