Геніальний гумор Павла Глазового.

"Казка про відважного Барвінка і коника його Дзвоника" - ( П. Глазовий - Б. Чалий), одн з улюблених книг дитинства. Книнга, яку читала дітям перед сном тоді, коли вони ще не вміли читати самі; яку перечитую часом, щоб повернути відчуття дитинства.


Вступ

Не за синіми морями,
Не за темними борами,
Не за скелями високими,
Не за долами широкими -
Біля хати діда Гната
Почалося це, малята.
Бабуся Орися йшла від криниці
Й почула, хтось кличе: "Бабусю, спиніться!"
Зупинилась бабуся - нікого немає.
"Хто це кликав мене?" - питає.
Чує знову: "Це кличу я!
Ось, бабусенько, ручка моя!"
Нахилилась бабуся низько,
Бачить - скаче в траві хлопчисько:
Голубий комірець на зеленій льолі,
Носик, наче шматочок квасолі,
Очі чорні, як зерна ожини,
Руки й ноги гнучкі, як пружини.
Запитала бабуся: "Чого тобі, синку?"
А малий її просить: "Дайте водички краплинку."
Бабуся до нього підносить відерце:
"На,- каже,- пий, моє серце."
Міцно хлопчик за дужку вчепився,
Довго-довго смоктав, доки напився.
Здивувалася дуже стара:
"Таке мале, а випило піввідра!"
Подякував хлопчик, кивнув головою
І просить: "Облийте мене водою!
Я ні грому, ні хмари, ні води не боюся!"
"Та хто ж ти такий?" - гукнула бабуся.
"Я хлопчина веселий, завзятий,
Звуть мене Барвінок Хрещатий,
Я сьогодні вночі народився,
Ще на сад і город навіть не подивився.
Тож дозвольте, бабусю, мені погуляти
У саду й на городі коло вашої хати."
Усміхнулась бабуся: "Гуляй, будь ласка."
Аж ось тут починається наша казка.

Неперевершено

 

У сусіда в новім домі


У сусіда в новім домі
Кухня невеличка:
Отак плита, так тумбочка,
А отак — поличка.
Сюди вузько, туди тісно,
Не кухня, а клітка.
А дружина у сусіда —
Огрядненька тітка,
Коли пташка заспівала,
Привітавши ранок,
Вийшла в кухню господиня
Готувать сніданок.
Начистила картопельки,
Вогонь запалила
Й ненароком правим боком
Каструлю звалила.
Доки вона ту каструлю
Під столом шукала,
їй на спину із тумбочки
Виварка упала.
І не може господиня
Дати собі раду:
Сюди стіна й туди стіна,
А виварка ззаду.
Сидить вона в закапелку,
Чоловіка кличе:
— Рятуй мене, голубчику!
Рятуй, чоловіче!
Тягни к бісу цю виварку
Або ламай стінку!
Біжи шукай більшу кухню
Або меншу жінку!

 

Порада (з єврейського гумору)

Прийшов якось до рабина
Хороший хлопчина.
Якщо прийшов, була значить,
Поважна причина.
- Я хотів би женитися.
- Будь ласка, женися.
- Але ж дівка - фу, негарна.
- Ну, тоді дивися...
- Батьки в неї багатющі.
- То, значить, женися.
- Але ж вона поганюща!
- Ну, тоді дивися...
- То як мені поступити?
Яким саме чином?..
Ребе трішечки подумав:
- Стань християнином.
- Чого раптом?
- Щоб покласти
Край пустій розмові, -
Будеш голову морочить
Якомусь попові.


Догадливий чоловік

Чоловік спитав дружину,
Мов кольнувши шилом:
- Викликав тебе директор
Сьогодні на килим?

- Ой, - злякалася дружина. -
Як ти догадався?
- В тебе узор від килима
На спині остався.


Знаки

Я ще хлопчиком малим
Вибіг на дорогу,
А мене дурний собака
Хапонув за ногу.
Залишилися на литці
Незгладимі знаки,
І гадав я, що немає
Гірших ніж собаки.

Та коли пізніше в зуби
Критикам попався,
Зрозумів, що у дитинстві
Гірко помилявся.

***

Двотомник П.Глазового "Велика сміхологія" закінчується так:

Коли у мене на могилі
Чудесний виросте будяк
Хотів би я, щоб друзі милі
Про мене згадували так:
Ти пам'ятаєш Глазового?
Невже забув? Це той Павло,
Який життя прожив для того,
Щоб людям весело було.

 

Народ, домопожіть будь ласка знайти байку Глазового "Родичі" (вона ще може називатися "Про картоплину і цибулину"). Йдеться про приїзд у село картоплини, яка стала "городской девушкой" і зустріч з нею селянки цибулини. Дуже треба!!!

 

КУЛЬТУРА Й ХАЛТУРА

УВЕРТЮРА

Сидять в опернім театрі
Не десь, а в партері,
Вона і він. Надулися,
Наче дві тетері.
Бурчить вона: - Що за люди
Оті диригенти?
Могли б раніш настроїти
Свої інструменти.
Той цигика, той триндика,
Третій дме у дудку.
Затяг мене в цю оперу,
А ну тебе в будку!
Попереду літня жінка
Нахмурила брови:
- Тихо, - каже, - уверюра.
Припиніть розмови.
Та, що ззаду, огризнулась:
- Теж мені культура!
Це ще треба перевірить,
Хто з нас увертюра.

 

http://www.youtube.com/watch?v=qBLH...49026E9F&playnext_from=PL&playnext=1&index=20
Тре додивитись до кінця.

 

Шановні, знає хтось гумореску, не впевнений, що Глазового? - де йдеться про те, як стара мати приїхала до сина, здається, депутата в гості.
а в кінці гуморески є наступні слова: "Нехай собі веселяться твої гості благородні
Лиш нікому хай не брешуть, що вони народні..."
Хто може допомогти, будь-ласка пишіть на :cesored::cesored::cesored:.
Наперед вдячний.
P.S.
Не впевнений, що це Глазовий та і уривок написав не дослівно, головне передав зміст.

Народ хто ще любить Глазового?

 

Мені здається, що Глазовий виріс з поезії Степана Руданського (1833-1873), сина священника з Вінниччини:

Степан Руданський

Указ

Їде козак дорогою,
Дівку надибає;
Вийняв папір з-за пазухи
Та й її читає:

«І прочая, і прочая…
По сему указу
Кожна дівка козакові
Довжна дать по разу!»

«Чуєш, дівко, що в указі?»
«Та чую, козаче».
І вже ж рада-то, псяюха,
Аж мало не скаче!

Ізліз козак, покріпився,
На коня сідає,
А дівчина підійнялась
Та й ще забагає:

«А приглянься-но, козаче,
До того указу:
Чи нема там написано,
Щоб іще по разу?»


Жалібний дяк

Щойно в церкві коли дяк
«Іже» заспіває,
Бідна баба у кутку
Мало не вмліває.

Аж завважив теє дяк,
До неї забрався.
«Чого плачете ви так?» —
Стару запитався.

«Як не плакати мені,—
Стара баба каже,—
Коли мене голос ваш
Аж за серце в'яже!

Так колись моя коза
На льоду кричала,
Як там її звірина,
Бідну, розривала».

 

У колгосп “Червона зірка” прямо до контори
Із району керівництво прибуло на збори.
В переповненому залі стихло і потому,
Взяв для доповіді слово представник району.

Кашлянув, ковтнув із склянки і почав промову:
Про жнива, надої, ринок довго вів розмову.
Що район із зерновими справивсь непогано,
Що зерна здали державі навіть більше плану.

Що надої, хоч помалу, але, все ж зростають,
Що доход від свиноферми непоганий мають.
Що продукцію їх хвалять в селах і райцентрах,
Скільки вироблено м’яса в тонах і в процентах.

Що з недоліками в праці вже пора кінчати!…
Під кінець почав трудящим премії вручати.

- Голові!, (всі знають – свату),- за хазяйську хватку
Ми даруємо машину “Жигулі” – дев’ятку.
Головному агроному, (тещиному брату), -
Супервідеосистему у новеньку хату.
Молодим спеціалістам (зятьові і донці)
По путівці!!! Хай побачать
Як живуть японці.

- Не забули і героя-комбайнера Гриця.
Подарунок – шматок мила аж за гривню-тридцять!
А доярці тітці Паші за роботу чесну
Я вручаю від району грамоту почесну.

За таку сумлінну працю шана їй і дяка,
А всім іншим, Вам шановні, - ВЕЛИКА ПОДЯКА!
А приймак Марії Шпильки родом із Майкопа,
Української не знає, й дещо не второпав і питає у сусіда:

-Што он там патяка? Абъясні мнє:
Што такоє вєліка падяка?
Той повів розмову тонко, стисло і уміло –
Шоб людині нетутешній стало зрозуміло:

-Он ми вчора нагороді у картоплі рились
А сусідки Галька й Валька за курей сварились.
Так сварились, ледь не бились – руками махали
Й одна одній цілий вечір під ніс дулі пхали.

Тепер можеш собі, друже, таке уявити:
Шоб усі за вечір дулі та в одну стулити?
Уявляєш, яка б дуля здоровенна вийшла
Ото й нам така подяка, а може ще й більша!!!

 

Ласкава господиня

Ласкава господиня

Зайшов якось до знайомих тенор знаменитий.
Стала його господиня ласкаво просити:
- Заспівайте нам що-небудь з "Кармен" чи з "Аїди"!
- Та вже ж пізно, - мнеться тенор, - мабуть, сплять сусіди.
- І-і-і, - сказала господиня, - зайва про це мова.
В них собака всю ніч виє, а ми їм - ні слова.

---------- Додано в 23:57 ---------- Попередній допис був написаний в 23:08 ----------

Ревнивий чоловік

Вранці жінка на курорт виїздити мала.
В безрозмірний чемодан речі укладала:
Дві кофтиночки нові, гарні чоботята,
Модну курточку і плащ, білі штаненята.

Пильним оком чоловік зміряв чемоданчик:
"Значить, має на меті завести романчик.
Бач, радіє, що сама, що без мене їде...
Ні, голубко, постривай, діло так не піде".
Серед ночі він устав, взявся до роботи.
Чемоданчик спорожнив, вклав дешеві боти,
Сіре платтячко старе, панталони, майку,
Пару штопаних панчіх і руду куфайку,
А уранці підсадив у вагон дружину.
- Їдь, голубко, погуляй, а я тут спочину.

Через тиждень він листа жінці посилає.
"Нудно, - пише, - в світі жить, як тебе немає.
Як ти, рибонько моя, там відпочиваєш?
Де проводиш вечори? Чи в кіно буваєш?"

А дружинонька листа шле йому додому:
"Не ходжу я у кіно, бо немає в чому.
У палаті цілі дні кисну від нудоти,
А як вечір - наряджусь у куфайку й боти
Та й блукаю по кущах отаким манером.
Признаюся: не сама, з міліціонером.
А щоб ти не хвилювавсь, поділюсь секретом:
Нам не страшно у кущах, бо він з пістолетом".

 

Ну шо за народ тут пішов... Ох пішов...
За півтора року ніхто не знайшов!?
Того, хто знав дЕ, та не хоче шукать -
Заставим сатиру любить - твою мать!!! (С) DIDIO

======================================
Павло Глазовий

Родичі.

Йшла по місту Картоплина,
А назустріч-- Цибулина.
Картоплина горда й пишна,
Як пані вельможна.
На ній плаття підрізане-
Коротше не можна.
Цибулина так зраділа:
-Здорова була!
Ми ж з тобою, Картопелько,
З одного села.-
І кинулась цілувати,
Міцно обняла.
Картоплина скривилася:
- Скатертю дорожка!
Що за слово Картопелька?
Я тепер Картошка.
Що ти мене облапила,
Словно ненормальна?
Це уму не постижимо,
Яка ти нахальна.
Просто ужас, яка в тебе
Грубая манера-
Обнімає наче пяний
Міліціонера.
Як так буде обнімати
Цибулина кожна,
То це ж просто моментально
Зіграть в ящик можна…
Що за ніжності телячі?
Ти забула вроді,
Що ми в городі з тобою,
А не на городі.
Будеш лізти цілуватись
До баби своєї.
Видать зразу, з провінції
Та перифиреї…-
І брикнула Цибулину
Модним закаблуком.
- Фе!- сказала,- Як од тебе
Сильно пахне луком!-

І між людьми зустрічаєм
Лукаву породу,
Яка хати цурається
І рідного роду.

==================================



Мєжду прочім, гумореску я не одобряю.
Бо сам юбки коротенькі дуже уважаю.
Чим коротше, тим красівше - це ж сплошна природа!
Ну й опять же - видно зразу, звідки пошла мода... (C) DIDIO

 

От колись були дівчата!

Дорікає дід онуці: - Дивні нині діти.
Вже дівчата розучились навіть червоніти.
А колись були, голубко, дуже соромливі.
Скажеш слово: червоніли, як той мак на ниві. -
Тут онука аж руками вдарила об поли:
- Я, дідусю, уявляю, що ви їм мололи!

Джигун

Зажурилася бабуся та й сказала діду:
- Ой, нічого не минає у житті без сліду.
Скільки раз ти залицявся до чужих, горнувся...
Бодай стільки на тім світі ти перевернувся! -
Дід скривився, мов від редьки:
- Годі, язиката!
Ти із мене після смерті зробиш акробата.

Гуманний кум

Відрядивши чоловіка в далеку мандрівку
КумА кУма запросила до себе в домівку.
Частувала коньячечком, а не самогоном.
На закуску подавала холодець із хроном,
А на десерт - варенички з вишнями й пасльоном.
- Та я ж тебе, - кум хвалився, - при такім десерті
Зацілую, кумасенько, сьогодні до смерті.

Як набрався, нализався, виліз на лежанку,
Ткнувся носом у подушку та й проспав до ранку.
КумА вранці будить кУма:
- Годі спати! Чуєш?
Ти ж хвалився, що до смерті мене зацілуєш. -
Кум спросоння як заплаче:
- А нащо ж ця жертва?
Хто ж вареничків наварить, як ти будеш мертва?

Хоч круть, хоч верть

Прийшов додому аж уранці Мина.
- Ану, дихни! - сказала половина.
Не тхнуло ні вином, ні коньяком,
Проте дала по лобі друшляком.
- Чого духами й пудрою пахтиш?!

Мораль така: жінкам не догодиш.

Не вмер Данило...

Сусід зайшов до Данила.
- Оце, - каже, - маєш...
Оженився - і сам собі штани зашиваєш. -
А Данило як підскочить: - Не мели дурницю!
Не штани я зашиваю, а жінці спідницю.

 

Гм-м-м...
А Глазовий і на Левандівці сюжети записував?

 

Та ж не знаю. Я не мав змоги в нього спитати. А що, у вас таке було? Сюжети ж в Глазового звідусіль, починаючи від Езопа. От наприклад:

Невизначеність

Небезпечно занедужав, занепав бідняк.
Він лежить, худий, як тріска, і говорить так:
- Як одужаю, їй-право, чесне слово дам,
Сто биків, їй богу, в жертву принесу богам. -
Жінка сердиться на нього: - Зовсім ти здурів.
За які ти гроші купиш зразу сто биків? -
А бідняк морга лукаво: - Дай на ноги встать,
А боги і сорок років можуть зачекать.
Обіцяльники од віку хитрими були:
Запевняй, що зробиш точно, не кажи, коли...

 

Оце не знаю - Глазового, чи ні, але дуже схоже на його стиль:

Після бою, партизанам,
Командир гука:
- Хлопці!Захопіть негайно
Хату лісника!
Захопили.Але німці,
Вдершись в їхній стан
Геть прогнали із хатини
Мужніх партизан.
Через днину партизани
Вийшовши з ліска,
Вибили проклятих німців
З хатки лісника!
Німці,взявши дві гармати,
Вкрались крізь туман
І прогнали геть із хати
Славних партизан...
Партизани дуже хитро
У обхід ставка
Знову вибили тих німців
З хатки лісника.
Німці ж,прихопивши танка
І під барабан,
Виперли без бою з хати
Славних партизан...
Партизани,обстрілявши
Німців здалека,
Підійшли і знов відбили
Хатку лісника!!!
...Йшли у бій за ту хатину
Сотні чоловік.
Доки не прийшов хазяїн -
Молодий лісник.
Взявши дрюка,чи лозину
Він до хати вбіг
Й вигнав з хати за хвилину
Німців і своїх...
...В нас "війна" в Верховній Раді
Точно отака...
Видно там не вистачає
З дрюком лісника !

 

Дійсно, схоже, але не зустрічав. Та я знайшов про тварин (хоча і про Верховну зраду та інших проффесорів теж).

Хитрощі

Кажуть люди, що у жаби хитрість є така:
Заховається в травичці,
Виткне язика,
А метелик тільки сяде
На її язик,
Хитра жаба хап губами -
І метелик зник.
Байка вся.
Але до чого
Мова в ній іде?
Хто язик великий має
Той не пропаде.

Фальш

Швендяє ворона,
Чорна та велика.
- Я, - говорить, - не ворона,
А голубка дика. -
На ворону птиці
Поглядають скоса.
- Звідкіля взялась голубка
Така довгоноса? -
А ворона злиться:
- Вічні інциденти...
Як не вірите на слово,
Ось вам документи!

Між людьми бувають
Підозрілі птиці:
В них одне у документах,
А інше - на пиці.

 

А мені ЮВТ нагадало. І про язик, і про

 

levandivka

Ну якщо про ЮВТ, тоді така баєчка:

Лауреат

Запитала у вОрона
Сова головата:
- Звідки в тебе появився
Знак лауреата? -
А той каже: - Це я в співі
З солов'єм змагався.
От і вийшов переможцем,
Як він не старався.
- Та невже? - сова зраділа.-
І яким же робом?
- А я йому, горлодеру,
Пробив тім'я дзьобом...

---------- Додано в 17:55 ---------- Попередній допис був написаний в 17:34 ----------

А про проффесора така:

Ракова посада

Сіла жаба в жабуринні
І сердито квака:
- Чом начальником над нами
Посадили рака?
Щоб розумно управляти,
Треба щось уміти,
А у нього пусто в лобі,
Бо нема освіти.
Старша жаба забурчала:
- Та сиди ти маком
І не зв'язуйся, будь ласка,
З тим клятущим раком.
Ну нащо йому науки,
Всякі там задачки?
Він же має клешні гострі,
Як оті кусачки.
Хто коритись не бажає -
Силою примусить,
А тому, хто більше знає,
Голову відкусить.

Правду каже жаба старша.
Це - як аксіома:
Тому, в кого лікті гострі,
Добре й без диплома.

 

Чоловік говорить жінці:
- Як побриюсь вранці,
Молодим стаю і бравим
Хоч біжи на танці.
Жінка дивиться і каже:
- Ти ба яка птиця?
Я тепер тебе заставлю
Серед ночі бриться!!!

 

Добривечір!На цю гілку давно ніхто не заходив, але я знайшла в себе ще вірші Глазового.



Під ларьочком Гнат, Антон і Омелько з ними.
Дудлять сивий самогон банками скляними.
Мимо них пройшов араб в білому береті,
Що навчається у нас в університеті,
Кібернетику вивча й інші дисципліни —
Недарма ж сюди прибув з дальньої країни.
До ларка він підійшов, попросив з поклоном
Півчарчини коньяку і заїв лимоном.
— От слабак, із чарки п'є, — Гнат Омелька смика.
А той каже: — Що ти хоч… То ж людина дика.

ВІРШОЇДИ
ПІСНЯ ПРО КОХАННЯ
З перського гумору

У саду у шахиншаха
Для закоханих сердець
Дивну пісню про кохання
Уночі читав співець.
Був і недруг там поетів,
Причаївся в темноті.
А слова лились, іскрились,
Наче зорі золоті:
“Я з кохання часто плачу.
В серці ти, одна лиш ти.
В далині когось побачу,
Зразу думаю: це ти…”
- А коли осла побачиш? -
Пролунало з темноти.
- А тоді, - співець отвітив, -
Я подумаю: це ти!

ВІЧНИЙ СОН
БРАТНЯ МОГИЛА

На цвинтарі труна свіжа
Стоїть біля ями.
А оратор промовляє
Сумними словами:
- Ми голови схиляємо
Біля домовини.
Вмер професор,
славний вчений,
Доктор медицини,
Лауреат міжнародних
Наукових премій,
Автор сотні монографій,
Член трьох академій…
І захлипала бабуся
У рудій хустині:
- Як же всі вони
вмістились
В одній домовині?