Геніальний гумор Павла Глазового.

Відповідь: Геніальний гумор Павла Глазового.

НАЧИТАНІСТЬ

Свиня під дубом віковим по горло жолудів наїлась,
добряче виспалась під ним і рити корінь заходилась.
Із дуба ворон крикнув їй:
- Це шкодить дереву! Не смій!
Свиня обурилась: - Ти хам! Ти тютя безголова!
Ти щось нове придумай сам - читала я Крилова.
А ти цитатчик, демагог, фальсифікатор, щоб ти здох!

Мораль тут ніби й не складна, та досить злободенна:
страшна свиня, коли вона начитана й письменна.


НІ СЕ, НІ ТЕ

"Чорт-знає. що воно. Ні се. ні те. Ніщо.
Літає хто-зна де і робить чорт-зна що.
Ніякий біс не зна, чого він там шукає,
тому довір'я вже давно не викликає". -

Отак одна свиня, що грамотна була,
характеристику писала на орла.


ВИКРИТТЯ

- Всі хвалять: голуб - чистота,
завжди гарненький, мов картинка,
а он у нього до хвоста
вчепилась жовта соломинка.

Ось цим і викрита брехня.
Всі голуби - то мацапури...
Так, рило виткнувши з баюри,
розводить критику свиня.


ЛЕДАЩО

Трудолюбивий садівник
чудесний виростив квітник.
Такого чуда неземного
ще не було ніде й ні в кого.
У той квітник одного дня
зайшла забрьохана свиня,
серед краси лягла тварюка,
на сонці ніжиться і хрюка:
- Чому фотографа нема?
Ану, покличте, хай зніма!
А садівник чого стовбичить?
Йому стояти тут не личить.
Тут я хазяйка, все моє, а він лиш фото зіпсує.

Бува: трудяще зробить справу,
а щось ледащо вкраде славу.

 

Відповідь: Геніальний гумор Павла Глазового.

ГОНОР

Собака гордо мовила свит:
- Ага, я друг людині, а ти ні.
Свиня кирпата хрюкнула зухвало:
- Я не люблю дружити з ким попало.


ДАЛЕКОГЛЯДНІСТЬ

Свиня, уздрівши цуценя,
що спочивало в холодочку,
захрюкала: - Здоров, синочку!
Не втримався кабан один, обурився:
- То ж сучий син! Чого ти лащишся до нього?
Але свиня сказала строго:
- Воно сьогодні сучий син,
а підросте - увійде в чин,
то й пригадає, хто вітався,
а хто бундючна відвертався.
І вийшло точно по свині.
Минали, йшли за днями дні.
Із цуценяти виріс псюга.
Свиня радіє: - Маю друга!
А грубіяна-кабана
замучив псюга-сатана:
хвоста обгриз, обдер все рило,
хоч відправляй уже на мило.

Не зневажай собак дрібних,
великі пси виходять а них.


ЕЛЕГАНТНІСТЬ

Одна свиня поросною була.
П'ятьох маленьких свинок привела.
Її спитали: - А чому так мало?
Свиня сказала: - Вистачить п'яти.
Мені фігуру треба берегти.

Вважайте цю причину справедливою.
Чому б свині не буть красивою?

 

Відповідь: Геніальний гумор Павла Глазового.

Пані Олю, дуже-дуже вам дякую, що ви колись мені підказали автора, як я на гілці про мовне питання його гумореску написала!!! Я б мабуть і досі не знала, що це Глазовий, бо у нас про нього мало хто чув
Нещодавно знайшла в магазині його книжку (дуже була здивована, такі книги у нас днем звогнем не відшукаєш), звичайно ж купила - отримала массу задоволення, тепер ходжу і всім знайомим читаю!!!:D

 

Відповідь: Геніальний гумор Павла Глазового.

З розділу "Де беруться діти?"

Держись, Грицю!

Колись, було, мати каже
Маленькому Грицю:
— Загубишся на базарі.
Держись за спідницю.
Не ті тепер пішли мами,
Не ті тепер Гриці.
Не так легко тепер дітям
Дістать до спідниці...


Романтики

Гарну книжечку нову Читають хлоп'ята.
— Що це значить «романтизм»?
Питаються тата.
— О, знайшли про що питать! —
Блимнув той спідлоба.
— Це коли кістки болять.
Є така хвороба...

Дивовижне слово

Десь на вулиці матусю
Запитав хлопчина:
— А чи може без бельзину
їхати машина?
Мати вражена спинилась,
Вдарила в долоні:
— Звідки слово це взялося
В твоїм силіконі?!

Лелека

З пологового будинку
Повернулась мати.
— Тобі, синку, — пита батько,
Сестру показати?
— Звідкіля ж вона взялася? —
Питає хлоп'ятко.
— Нам приніс її лелека, —
Пояснює татко.
Хлопчик дивиться спідлоба,
Крутить головою:
— Звідкіля ж у нас лелеки
Візьмуться зимою?
Всі лелеки полетіли
В Африку далеку...
Краще, татку, ти спочатку
Покажи лелеку...​

Харя

Баба сердиться на внука:
— Таке оглашенне...
Харя, чуєш? Повернися!
Харя, йди до мене!
Біля баби зупинився
Молодий мужчина:
— Що за слово?
Що за харя?
Це ж мала дитина!
Баба з місця підхопилась:
— Причепився даром!
Я ж не винна, що дитину
Названо Ерхаром


Іменини

Зібралися якось гості
В Козолупа Мини —
Випивали, відзначали
Його іменини.
Вийшов Мина із-за столу,
Взяв за руку тітку,
Та й пустився вибивати
Громову чечітку.
Раптом хлопчик-п'ятиліток
Вскочив у кімнату.
— Там тебе до телефону
Викликають, тату!
— Бач, синочку, всі вітають
Мину Козолупа!
— Ні... Питають, який дурень
У підлогу гупа!
​

:D :D :D

 

Відповідь: Геніальний гумор Павла Глазового.

Ще мені дуже сподобався розділ "Армія, міліція та їхня амуніція"

Точний портрет

Обікрали стару бабу,
Сидить майже гола.
Прийшов сержант міліції
Складать протокола.
Розпитує про злодюгу,
Який він із себе.
— Здоровенний! — каже баба.
Похожий на тебе


Порушниця

Старшина бабусю лає
— Сорому не маєте.
Ви чого ото з трамваю
На ходу стрибаєте?
А бабуся з переляку
Жалібно захлипала:
— Та хіба ж то я стрибала?
Я, синочку, випала

Так точно!

Генерал зайшов на кухню:
Як, мовляв, там справи?
Які, мовляв, для солдатів
Готуються страви?
Взяв великий ополоник,
Витертий до блиску,
Черпнув чогось із виварки
У залізну миску
І тьопати заходився
З окрайчиком хліба.
— Звідки в супі, — запитує,
Нечищена риба?
Чом тут хвіст від оселедця
І лушпиння плава?
Це не їжа, а помиї,
Бурда, а не страва!
Кухар злякано поправив
Комірець на шиї
І сказав йому: — Так точно!
Ви їсте помиї...


Великий чин

Взяли торік у армію
Федька Каракузку.
А недавно він на місяць
Прибув у відпустку.
Все на ньому — як улите.
Чоботи блискучі.
Такі хлопці не бояться
Ні грому, ні тучі.
Прийшла внука провідати
Стара його бабка.
— Мундир, — каже, — в тебе добрий
І хороша шапка.
Тільки я на еполетах
Розуміюсь слабо.
Це який же чин у тебе?
— Я єфрейтор, бабо.
— Молодчина! — головою
Баба похитала. —
Це ж ти маєш офіцерів, Маєш генерала?
— Маю, бабо, — хлопець каже, —
Не бува без цього.
Баба пальцем насварилась
І сказала строго:
— Мундир в тебе, як улитий,
До діла пошитий,
Та я знаю твій характер:
Ти дуже сердитий.
Не зазнайся, хоч і маєш
Великого чина:
Не кричи на генерала,
Бо він теж людина.​

А оцю особливо люблю:

Чудодійний борщ
Весела новела

Серед ночі в заметіль Стука хтось до хати:
— Гей, хазяєчко, чи пустиш
Переночувати?
Документи покажу вам,
Я боєць піхоти.
Позавчора йшли ми кросом,
Я відстав від роти.
Дві доби не їв ні крихти,
Приморозив ноги.
До своїх дійти не можу,
Замело дороги...
За дверима чути голос:
— Вірю вам прекрасно.
Я сама, а ви — мужчина...
Це мені опасно.
А солдат зубами дзвонить:
— Що тут опасатись?
Я ж два дні не їв нічого,
Не почну ж кусатись.
За дверима той же голос:
— Та воно то ясно...
Темна ніч, а ви — мужчина.
Це мені опасно.
А солдат уже аж плаче:
— Я ж не їв нічого.
Я ж голодний і холодний.
Чи ж мені до того?
Відчинила жінка двері,
Просить гостя в хату.
Насипає борщ гарячий,
Подає солдату.
З'їв солдат борщу тарілку,
Ще й добавки просить.
Як наївся, розігрівся,
— Мабуть, — каже, — досить.
Ти чудесна господиня,
Борщ у тебе класний,
І тепер я відчуваю,
Що стаю опасний.​

:D :D :D

Далі буде...

 

Відповідь: Геніальний гумор Павла Глазового.

Ображена Сара
З єврейського гумору

Каже Сара Абрамові:
— Вчора на базарі
Мене шльондрою назвали
Якісь п'яні харі...
А Абрам їй: —
В жизні всякі
Случаї бувають.
А чого ж ти туди ходиш,
Де всі тебе знають?

 

в серпні 2007 виходить в світ книга відомого українського гумориста

В серпні 2007 р в світ виходить книга Павла Глазового "Сміхологія", 900 гумористичних творів автора, з них 200 нових, які не виходили в попередніх виданнях. В 42 розділах охоплено всі сфери теперешнього життя, від дитинства і до старості людини. В своїх творах автор гостро висміює теперешніх "рускоязичьних" українців, які забувають про своє коріння. Гострий, влучний гумор не залишить байдужим будь-яку читацьку аудиторію.

ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ
СЕРЕД ТЕМНОЇ НОЧІ

Серед ночі Київ
Криється туманом.
Розмовляє вітер
З бронзовим Богданом.
— Облітав я,— каже,—
Вулиці всі чисто.
Як змінився Київ,
Це прадавнє місто!
Де вітри гуляли,
Там нові квартали...

А Богдан зітхає:
— Що там ті квартали…
Нині і кияни
Зовсім інші стали.
Я сто літ на площі
Днюю і ночую,
Але дуже рідко
Рідну мову чую.

ШВИДКИЙ ЖЕНИХ

Молодий мотоцикліст
Мчить, як вихор, через міст.
Гуркотить мотоциклет,
Як старе корито.
А назустріч старшина.
- Стій! - кричить сердито. -
Ви куди так летите?
Спішите в могилу?
- Ні, до загсу везу
Мотю свою милу.
- Що? - питає старшина. -
Я не бачу Моті.
- Значить, випала з сідла
Десь на повороті.

32 КУЛЬТУРА Й ХАЛТУРА
УВЕРТЮРА

Сидять в опернім театрі
Не десь, а в партері,
Вона і він. Надулися,
Наче дві тетері.
Бурчить вона: - Що за люди
Оті диригенти?
Могли б раніш настроїти
Свої інструменти.
Той цигика, той триндика,
Третій дме у дудку.
Затяг мене в цю оперу,
А ну тебе в будку!
Попереду літня жінка
Нахмурила брови:
- Тихо, - каже, - уверюра.
Припиніть розмови.
Та, що ззаду, огризнулась:
- Теж мені культура!
Це ще треба перевірить,
Хто з нас увертюра.

33 СЦЕНА Й АРЕНА
КУЛЬТПОХІД

Нарядилися солдати,
Наче на парад.
Перед строєм промовляє
Молодий комбат:
- Важко буде, трудно буде,
Знаю, хлопці, сам,
Що напружити всю волю
Доведеться вам.
Але труднощів боятись
Нам не до лиця:
Ми повинні додивитись
П’єсу до кінця.

 

Шукаю байку "Сорока вийшла заміж за Орла" Там в кінці такі слова, "був Орел - нема Орла!" Може хто пам'ятає цю байку? Напишіть!

 

Минус не вам, автору. Плагиат однако.

 

Как это плагиат? Очень поучительная басня.

 

Этому анекдоту сто лет в обед.

 

Кстати, сейчас он абсолютно не актуален.

 

Прохання

Допоможіть знайти байку, у якій йдеться про Ворона і Лисицю, де є такі слова: "Знай, Лисице, ти тепер не одна лиш хитра, хочеш щоб я тобі співав - принеси півлітра".

 

Думки про Крим і не тільки...

Павло Глазовий
КОШМАРНИЙ СОН
Подивишся передачі
Та різні програми
І думаєш: - Скільки ж можна
Дражнитися з нами?
Після кожної реклами,
Кожної об'яви
Тільки й чуєш: "Севастополь -
город русской славы".
Позавчора пізнувато
Я уклався спати.
Сплю і бачу: ніби привид
Пхається до хати.
Пика кругла, наче диня,
Оченята хитрі,
Нога в гіпсі і блотняцька
Кепка на макітрі.
- Ти чого це серед ночі? -
Питаю в прояви,
А він каже: - Собираю
Вещи русской славы,
Откудова эта шуба?
Кажу: - Із Полтави.
Пхає в сумку. - Значит, это
Шуба русской славы.
А откуда эта шапка?
Кажу: - Зі Сваляви.
Пхає в сумку. - Значит, єто
Шапка русской славы.
З шафи чоботи жіночі
Тягне за халяви.
- Итальянские? - питає, -
Значит, русской славы..
А откудова иконы?
Из какой державы?
- Із Києва.
- Киев тоже
Город русской славы.
Впакувався, сів до столу
Поїв "на халяву".
- Обожаю вареники -
Всерусскую славу!
- А откуда коньячишко?
Кажу: - З Балаклави..
- Так это же Севастополь,
- Город русской славы...
Видув пляшку. Лізе в ліжко...
До дружини Клави.
- Куди?! - кричу.
Это, - каже, -
Баба русской славы!..
Я злякався і проснувся.
Звідки ця химера?
Напевне я надивився
Передач про мера,
Який має біля моря
Русской слави дачу,
А ще хоче Севастополь
І Крим - на додачу.

 

Приблудна культура

Зажурився український
Письменник сучасний.
Як же книжку видавати
За рахунок власний?
Щоб просунути до друку
Хоч тонку книжчину,
Треба мати грошей торбу
Чи цiлу корзину...
Не журися, побратиме,
Кругом подивися.
Кому вони, книжки твої,
Сьогоднi здалися?
Подивися на сучасну
Панiвну культуру,
То й побачиш не картину,
А карикатуру.
Живемо ми, пане-брате,
В чудернацьку пору.
Он на того полюбуйся,
Хто пробрався вгору.
Було воно Ванька-встанька,
А сьогодні - цяця,
А назавтра вийшла в нього
Фiлософська праця. -
Пробiжиш її очима -
Маячня й макуха,
Жодна фраза не налазить
Ні на які вуха.
А такому ж фiлозопу,
Такому "флоберу”
Сім мiшків знаходять грошей
І вагон паперу.
Хтось один з таких "вольтерів"
Думав та кумекав
Та премудрості й насмикав
Із прадавнiх греків:
Всяк, мовляв, живи для себе,
Дбай про насолоду.
Не морочся й не пiклуйся
Долею народу.
Для приблудної, пустої
Рабської натури
В нашiй хаті нема правди,
Мудрості й культури.
Зневажають нашу славу,
Ображають мову,
Пруть нахрапом в юні душі
Роки, хіти, шоу.
Лiзуть, пнуться недотепи
В родичi до того,
Хто про них не чув ніколи
І не зна нічого.
Їх дратує наша пiсня,
Плахти та віночки.
Їм подайте насолоду
Голу, без сорочки!
На змаганнях велелюдних
Молодiй дiвчинi
Стегна міряють і груди,
Як нiмій скотинi.
Головне, щоб довгонога,
Бажано - вродлива,
Щоб годилась як додаток
Пiсля віскi й пива.
Ось чому жбурляють щедро
Краденi мільйони
На книжки, в яких друкують
Голі афедрони.
Ось чому на палiтурках
Скаляться дівиці
І нахабно демонструють
Циці і сiдницi.

Ось чому ти, український
Авторе сучасний,
Мусиш книжку видавати
За рахунок власний.
Це не просто дивна мода,
А лиха навала.
Не такого Україна
Ждала й виглядала.
Вiдмітаючи вiками
Все бридке й вороже,
Ми дивилися на жінку,
Як на диво Боже.
Україну величали
Ненькою своєю.
Божiй матерi служили
Тілом і душею.
Щоб не вбили душу нашу
Зайди та приблуди,
Захисти нас, Мати Божа,
Бо ми - твої люди!

 

До 1 квітня вийшла в світ гумористично-сатирична книга
Павла Глазового "Куміада", 22 карикатури.
До неї увійшли всі веселі гуморески автора, з життя кумів.

ЯК МІЙ КУМ БУВ МОРЖЕМ

Кум в газетах начитався про „моржів”
І скупатись в ополонці захотів:
– Загартуюся на холоді, як слід –
Буду жити та брикати до ста літ.
– Я боюся застудитися, – кажу.
Кум же чваниться: – Я приклад покажу.
Рано-вранці, взявши кирки і ломи,
Ополонку пробивати вийшли ми.
Дуже дружно працювали, як завжди.
За годину докопались до води.
Кум швиденько роздягнувся: – Ну, дивись!
Розігнався, посковзнувся, в воду – блись!
Плечі в нору, ноги вгору – тільки ляп!
Я до нього та за ноги зразу – хап!
Тяг за ноги, тяг за руки, тяг за чуб...
Витяг кума, а він синій, наче пуп.
Посадив його, питаю: – Як вода?
– Т-тепла, – каже й зуб на зуб не попада.
Кум посидів півхвилинки на льоду.
– Н-ну, – промовив, – т-ти к-купайсь, а я п-піду.
Т-ти за плечі м-мене т-трохи потруси,
Б-бо до льоду п-приморозило т-труси...
Я узяв його за голову та смик!
– Т-ти сказився, н-ненормальний?! – кум у крик.
Він схопився, закрутився і присів,
Бо від льоду відірвався без трусів.
Бачу, кум мій закацуб, що аж опух.
Я узяв його, закутав у кожух
Та й поніс отак додому, як дитя,
Що не вміє ще й ходити до пуття.
Жінка плаче, діти плачуть... От біда!
Кум з кожуха, наче лялька, вигляда.
– Не ридай, – втішає жінку, – все як слід...
Проживу тепер на світі до ста літ.
Не давай мені ні хліба, ні коржа.
Поклади скоріш на піч свого „моржа”
І пали солому й дрова день і ніч.
Для „моржа” найперше діло – тепла піч!

КУМОВА ТРАНШЕЯ

Побували ми недавно в місті ЕН,
Де живе молодший кумів син Семен.
Я не буду того міста називать.
Там є мер. Не хочу мера дратувать,
Бо й без того мав мороку з нами мер –
Через кумове дивацтво ледь не вмер.
Вдвох із кумом ми півміста обійшли,
Доки синів гуртожиток там знайшли.
Слід сказати, що те місто – обласне,
Але страшно захаращене й брудне.
Всюди сміття, скрізь накопано траншей –
Тут по шию, там ще глибше, до ушей.
Рвуть, копають та хапають, аж гуде.
Навкруги "прихватизація" іде.
Всяк, як може, свій добробут підійма.
Всюди видно, що хазяїна нема.
Зупинились ми у синовім кутку.
Трішки випили, поїли нашвидку.
Я й питаю: – Хто ж порядок наведе?
Ні в селі його, ні в городі – ніде.
Скрізь безладдя, розколупана земля.
Хто ж тут рити і копати дозволя?
Кум говорить: – Ти дивуєшся дарма.
Ніякісінької влади тут нема.
Кожен дума лиш про власне, про своє.
Риє всяк, у кого лом і кайло є.
Можу легко доказати, що це так:
Де покажеш – там і вирию рівчак.
– Хоч сьогодні? – я запитую.
– Еге ж.
– А у мера під дверима?
– Можу теж.
Син сміється:
– Це вже в батька щось нове...
Кум схопився: – Покажи, де він живе.
Я ж, синочку, ветеран і фронтовик,
Рити землю ще у молодості звик.
Як міліція не схопить в рівчаку,
То поставите півлітра коньяку.
Ну, як спірка зав'язалася така,
Син позичив лом і кайло в двірника.
Кум узяв ті інструменти і попер
В той провулок, де садибу має мер.
Особняк упорядкований, новий –
Біля входу походжає вартовий.
Кум на ґанку примостився, закурив,
Про погоду з вартовим поговорив
І, загнавши, як ведеться, два кілки,
Заходивсь асфальт колоти на шматки.
Так нещадно по асфальту грюкав лом,
Що тріщало і тряслося все кругом.
За годину яму викопав страшну –
По два метри в глибину і ширину.
Я сиджу в сусіднім скверику і жду,
Чи не вскочить роботяга у біду.
Кум вилазить, витирає мокрий лоб
І гукає: – Йди сюди! Оглянь окоп!
Охоронець раптом витягся й завмер
Перед тим, хто вийшов з дому, –
Значить, мер.
Не помітив, бідолашний, рівчака
Й полетів у нього з ґанку сторчака.
Кум схопився, праву ручку подає.
– Вилізайте! Шануваннячко моє! –
І питає, – Ви не бачили хіба?
Ремонтуємо, прорвалася труба...
Мер довгенько свіжу яму оглядав
І нарешті розпорядження віддав
Принести колоди, дошки й молоток
І поставити над ямою місток.
Тут до мера підкотився лімузин
І остався кум над ямою один...
Улетів мені в копієчку рівчак:
Купувати мусив кумові коньяк.
Довелося, бо дурних тепер нема,
Щоб трудилися фізично задарма.

НЕТЕРПЛЯЧИЙ ГІСТЬ

Кум гостює у кумасі.
– Як ся маєш, пташко?
– Пригостила б тебе, Васю, –
З продовольством важко.
Борщ та каша – їжа наша,
Кажуть у народі.
А на третє – то хоч себе
Подавай, та й годі.
Ця заява кумасина
Зворушила Васю:
– Давай тоді із третього
Почнемо, кумасю!

БУВАЛЬЩИНА

В дні воєнні незабутні
Ще й таке було.
Увірвалися фашисти
У одне село.
Комендантом став єфрейтор,
Лютий чоловік.
Знав по-нашому три слова:
Яйка, млеко, шпік.
Раз увечері єфрейтор
Брів не знать куди,
А під хатою сиділи
Два старі діди.
– Ач, надувся, фриць нещасний! –
Мовив дід Яким. –
Слухай, куме, як я буду
Розмовляти з ним.
– З німцем будеш розмовляти?
Із отим? – Еге ж!
– Та хіба ж ти по-німецьки
Хоч словечко втнеш?
– Ге, як треба, то я, куме,
Й по-турецьки втну.
– То давай тоді балакай,
Починай, ну-ну…
Дід схопився й заходився
Німцю козирять:
– Поцілуй мене в те місце,
На якім сидять!
Став єфрейтор та й питає
По-німецьки: – Вас?!
– Точно так! Мене спочатку,
Потім кума раз.

 

ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ


КТО ШУМЄЛ?

В ресторані київськім
Питає директор:
- Кто шумєл здесь - контрольор,
Ревізор, інспектор? -
Кухар каже: - Ето тіп
В вишітой рубашкє
По-українскі мораль
Рєзал нашей Машкє.
Распєкал: "Ваш борщ такий.
Що не можна їсти".
- Розжірєлі, стєрвєци,
Націоналісти.

Омелькова приказка

В молодого Омелечка
Величенька сімеєчка:
Вже три рази підряд
Жінка родить близнят.
Та всі ж такі гарнесенькі,
Усі такі повнесенькі,
Усі кучер'явенькі
Та іще й чорнявенькі.
А в сусіда у Демида
Жінка гарна, повновида,
Як троянда в маї,
А дітей - немає.
І спитав Демид Омелька:
- Що вона за біс?
Тобі дітей повну хату
Лелека наніс,
Чому ж мені він не носить?
В чому ця біда? -
А Омелько посміхнувся
Та й відповіда:
- Я приказку одну знаю,
І ти її знай:
На лелеку, брат, надійся,
А сам не плошай!

Унікальний чоловік

Лає жінка чоловіка:
- Я варю і шию,
І підлоги натираю,
І каструлі мию ...
Він же вернеться з роботи,
Влізе у піжаму
І куняє на дивані,
Вже пролежав яму!
А свекруха до невістки
Промовляє тихо:
- Не чіпляйся ти до нього,
Буде тобі лихо.
Хвали Бога, що сидить він
В рідному гніздечку,
Не блукає по пивничках,
Не стрибає в гречку
І нічого знать не хоче,
Крім сім'ї своєї.
Таких скоро виставляти
Будуть у музеї.

Подарунок

Прийшов Іван із крамниці
В вечір березневий.
Приніс жінці подарунок,
Видно, недешевий.
Мотузками обплутаний,
В цупкому папері
І до того величезний -
Ледве вліз у двері.
Та й питає:
- Знаєш Гната
Й жінку його Любку?
Так Гнат купив їй до свята
Ультрамодну шубку.
Вона в нього вертихвістка,
Ходить як графиня,
А ти в мене жінка скромна,
Добра господиня.
Нехай Любка у тій шубці
Ходить як пантера,
А я тобі купив швабру
Та ще й полотера!

ТАЄМНИЦЯ

Після свайби каже Рая:
- Прости мене, Грицю!
Я від тебе приховала
Одну таємницю.
Я про це раніш боялась
Навіть говорити.
Знай, коханий, я нічого
Не вмію варити.
Я ніколи ще ні разу
Супу не варила... -
Гриць утішив: - не для того
Взяв я тебе, мила.
Не псуватимеш на кухні
Білих своїх рук ти:
Я ж не вмію заробляти
Грошей на продукти.

ЗАЯВА

Неписьменності немає,
Ліквідовано її,
Та трапляються частенько
Ще такі грамотії,
Що, буває, як напише,
Як накрутить, бісів син,
То виходить, як то кажуть,
Ні в ворота, ані в тин.
До директора заводу
Вчора від Панька
Надійшла заява
Ось така:
"Прошу лічно дирекцію,
А также завком,
Щоб мене не уважали
Більш холостяком.
Ізо мною в брак вступає
Будуща жена.
Я для свайби совершаю
Вбивство кабана,
Какавого приобрьол я
Вєсом в сто кіло
І в його сопровождєнії
Їду на село.
Ісходя із цього, отпуск
Розрешіть мені,
Ібо я у брак вступаю
На чотири дні.
Прошу розрішить,
Бо нада спішить,
І нє одкладать,
Бо нєкогда ждать.
ПАНТЕЛЕЙ ЛЕПЕХА -
з подсобного цеха".

НЕВДАЛИЙ ПРИКЛАД

Повернулась жінка з Криму
У свої краї.
На пероні зустрічає
Чоловік її.
Цмокнув раз ліву щічку
І стоїть, як пан.
- Та візьми ж ти, -
каже жінка, -
В мене чемодан.
І чого не обнімаєш,
Став як каланча.
Подивись он, як мужчина
Жінку зустріча:
Обнімає, пригортає,
Мов не бачив вік...
- То не вдалий в тебе приклад, -
Буркнув чоловік.-
Він її не зустрічає,
А випроводжа.
А по-друге, я їх знаю:
Жінка то чужа.

ШВИДКИЙ ШЛЮБ

Жора й Лора випадково
У кіно зустрілися,
Через місяць розписались,
Тобто, одружилися.
Ще три місяці минуло,
Й Лора з родбудинку
Ошелешеному Жорі
Принесла дтинку.
Жора кинувся в аптеку,
Потім - до кіоску.
Притаскав синкові зошит,
Олівець і соску.
- Раз, - говорить, - достроково
Він зумів родитись,
Значить, може через місяць
В школі опинитись.

СЛУХНЯНА ДОНЯ

Днями цілими в люстерко
Заглядала діва:
Підмальовувала справа,
Поправляла зліва.
Батько злився: - Фарбуватись -
Ти одне лиш тямиш.
Та сидиш на шиї в мене.
Краще б вийшла заміж.

І пішла дочці на користь
Батькова наука:
Він тепер її годує,
Зятя і онука!

 

А интересно бы прочитать его поэму "Слався, Вітчизно моя!"

 

Ворон і лисиця

Ворон і лисиця
Ворон сала десь дістав,
Грам, напевне, з двісті
На осиці примостивсь
І хотів вже їсти
Раптом вибігла з кущів
Молода лисиця,
Захотілося і їй салом поживиться.
Мовить ворону вона
-Ти чудесна птиця,
А прекрасний голос твій
В оперу годиться
Заспівай же, дорогий,
я тебе благаю,
Твій могутній баритон
Я люблю без краю...
Ворон сало примостив
На товстій осиці
Міцно лапою притис
І сказав лисиці
- Знаю,знаю
Що й тобі закортіло сала
Хватить з тебе вже й того
Що мій сир украла,
Ти не думай, що тепер
Ти одна лиш хитра
Хоч, щоб я тобі співав
Принеси півлітра!

 

ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ I ДЕРЖАВНУ МОВУ

Зустрілися на базарi
Дамочки знайомі.
- Як ваш Льова поживає?
- Сидить у дурдомi.
Він в Ізраїль перебрався
До перебудови,
А там бар'єр - бiда тобi,
Як не знаєш мови.
Вчився Льова так старанно,
Що не бачив свiту,
Але ідишу не вивчив,
Не знає івриту.
Як почина балакати,
Ні складу, нi ладу.
Там же книжки не спереду
Читають, а ззаду.
Потикався бiдний Льова
В рiзні установи,
Все закрито-перекрито,
Як не знаєш мови.
Скрiзь дивилися на Льову,
Як на психопата,
Тому й зробив бiдний Льова
З фанери плаката.
Накарлякав: "До такого
Життя ми не звичні.
Ми - євреї особливі,
Російськоязичні.
Вимагаєм від кнесета *
Створить нам умови,
Запровадить в Ізраїлі
Дві державні мови!”
Гукав Льова пiд кнесетом,
Роззявивши рота,
А на нього всі дивились,
Як на ідіота.
Мало йому не побили
На лобi плаката.
Тепер в Льови у дурдомі -
Окрема палата.
Щоб знав, дурень, що Ізраїль -
Розумна держава.
Нав'язувать чужу мову
Там не мають права.