Геніальний гумор Павла Глазового.

НЕ СПІШИ ПОПЕРЕД БАТЬКА

- В мене, тату, білий ніс, _
Хлопчик батька смика, -
А чого ж у тебе він
Сизий, як в індика?
- Безтолковий твій вопрос, —
Блимнув батько скоса, —
Ти іще молокосос
Для такого носа.

 

ЧИЯ ДИТИНА?

Повернувся із мандрівки
Грицько Калита.
- А чия оце дитина? -
Жіночку пита.
- Це моя, - говорить жінка,
Народила я.
А якби сидів ти дома,
Була б і твоя.

 

ЗОЛОТА ПАРА

Донечці дорослій
Мати говорила:
- Шукай собі пару,
Доню моя мила.
Обминай підстрижених,
Пошукай патлатого,
Не дивись на голених,
Знайди бородатого.
Буде в чоловіка
Борода лопатою -
Станеш ти щасливою
Та іще й багатою.
Він усе складатиме
На ощадну книжку,
Бо не викидатиме
Грошиків на стрижку.

 

КАЗКА

Вже ніч надворі.
Не спить дитина.
Схилився батько
Над ліжком сина
І виявляє
Любов і ласку.
- Послухай, - каже, -
Синочку, казку.
Так, значить, дід жив
І, значить, баба.
Була в них, значить,
Ще й курка ряба.
І сіла, значить,
Вона в гніздечко,
І, так сказати,
Знесла яєчко.
Дід бив яєчко
І баба била,
Ну, баба, значить,
Теж не розбила.
А, так сказати,
Пробігла мишка...
І тут синочок
Схопився з ліжка:
- Все значить, значить
Та так сказати...
Іди ти к бісу!
Я хочу спати.

 

НАДІЙНИЙ ЧОЛОВІК

Учить мати свою доню:
- Ти вже не малесенька.
Вже подумати про пару
Час тобі, ріднесенька.
Пошукай собі, голубко,
Жениха надійного.
Безпартійного не треба,
Вибирай партійного.
Щоб повів тебе він, доню,
В загс на реєстрацію,
Зачаруй його красою,
Покажи всю грацію.
А запишешся у загсі,
Можеш буть спокійною.
Буде, доню, твоя доля
До кінця надійною.
Бо прив’яже чоловіка
Не краса й не грація:
Втекти йому не дозволить
Парторганізація.

 

ВИХОВАТЕЛЬ

Завів батько до музею
Синка-здоровила.
- Ти люби іскуство, - каже,
Бо у ньому сила.
Он, поглянь, стоїть Венера.
То така скульптура.
Подивись, яка у неї
Мощная фігура.
Вчися, стерво, щоб оцінки
Всі були хороші.
Вийдеш в люди -
Будеш добрі
Молотити гроші,
І судьба у тебе буде
Краща, ніж у тата:
Будеш ти не кисле пиво
Дути з автомата,
А коньяк у ресторані
З гарного фужера
Та ще й з бабою такою,
Як оця Венера!

 

ВУНДЕРКІНД

Матуся хвалиться: - Наш син
Так любить звірів і тварин!
Він діда цапом називає,
На батька каже: "Ти верблюд".
Як підросте, нехай вступає
В ветеринарний інститут.

 

ТАТКОВА ДОНЯ

Сусід спитав мале дівчатко:
- Чи самогонку варить татко?
Мала крутнула головою:
— Не варить, ні!
Він п'є сирою.

 

БАТЬКОВА НАУКА

Водить батько зоопарком
Хлопчика малого.
- Ти ж уважно придивляйся, -
Поучає строго. -
Он двогорбий верблюдяра,
Корабель пустині.
Бач, у нього, дармоїда,
Два горби на спині.
Він до їжі як дорветься,
То вже не зіває:
Сам по горло нажереться
І в горби напхає.
О, дивися! Став на ноги,
До бар'єру суне...
Можеш, синку, дулю дати.
Ось побачиш, плюне!
А хлопчина рад старатись!
Роздражнив тварину,
Тицьнув дулю й заховався
Батькові за спину.
Як крутнеться та як плюне
Бісова худоба!
Заліпило батьку очі,
Заплювало лоба.
Батько хлопця смик за вухо,
Потім за волосся.
- Ну яке ж ти стерво, - каже,
В кого ти вдалося?

 

ЧАСТУВАННЯ

Малоліточку-дочку
Наставляє мати:
- Вчися, донечко, гостей
Чемно частувати.
Як до столу сяде гість,
Вип'є все і все поїсть,
Ти тарілку не спіши
Із-під носа брати,
А ласкаво запитай:
- Може, ще вам дати?...
Гість прийшов,
До столу сів.
Підкріпився трішки.
Випив чарку, з'їв салат
І качині ніжки.
Витер губи рушником
І прицмокнув язиком.
Раптом доня підбіга:
- Дати ще закуски?
- Дайте ще, - говорить гість.
- Більш немає, дзуськи!

 

"ДЕРЬМО"

Батько п'є в пивній горілку.
Прибіга дочка.
- Тату, йди уже додому.
Мама вже гука.
Батько тиць дитині чарку:
- Пий, коли прийшла.
- Фе, яке воно погане! -
Сплюнула мала.
- Так іди й скажи мамуні,
Що це за "дерьмо",
Бо вона там дума, мабуть,
Що ми мед п'ємо.

 

ЩО ТАКЕ КОРОВА

Емма має атестат.
Що робити з Емою?
Треба Ему влаштувать
В сільгоспакадемію.
На екзамені доцент,
Зла така особа,
Зразу ж Емочці звелів,
Блимнувши спідлоба:
- Про корову розкажіть
Все, що Вам відомо.
І всміхнулася йому
Емочка медово.
- Це, - сказала, - той же бик
Тільки має дійку.
...За ту дійку - за одну! -
І схопила двійку.

 

НА ЕКЗАМЕНІ

Взяв студент квиток зі столу,
Непомітно сплюнув.
-Хрін старий, уївся, — шепче. —
Знов свиню підсунув.
А професор із-за столу,
Із другого краю:
— Повторіть, що ви сказали.
Я недочуваю

 

СНИЩЕ

Приснилося мені снище.
Таке приверзлося,
Що у мене довго дротом
Стояло волосся.
Приснилося, що я хлопець
Іще нежонатий
І що тільки цього року
Закінчив десятий
Та й вирішив, як ведеться,
Піти у студенти,
До якогось інституту
Подав документи.
А там конкурс неймовірний!
Тугі мої справи:
По сім душ на кожне місце
Подали заяви.
Я злякався: як же бути,
Рідна моя ненько?
Чом у вузах відчиняють
Двері так вузенько?
Вийшов, значить, в світ широкий,
Дочекався свята.
Мушу місце віднімати
В свого ж таки брата.
Мушу лізти, щоб аж очі
Випирало з лоба,
Показати, що я - цяця,
Виключна особа.
В мене батько - простий дядько,
Проста моя ненька.
Ні до кого телефоном
Рідня не дзеленька,
Бо не має про ці штучки
Жодного поняття...
Ви вгадали, що я маю
На увазі, браття?
Чого мені страшне таке
Приснилося снище?
Нехай воно краще б снилось
Отим, що "повище".

 

КОНКУРС

Каже баба: - Я читала
Вчора у газеті,
Що великий конкурс буде
В університеті.
І не знаю, що то значить.
Поясни, будь ласка.
Дід подумав та й говорить:
- Це вже давня казка.
Нині молодь дуже сильно
Рветься до науки,
То й вигадують для неї
Всякі закарлюки.
Приїжджають тисячами
Хлопці і дівчатка,
А учитись потрапляє
Лиш один з десятка.
І виходить не екзамен,
А важке змагання.
Тут і горе, тут і сльози,
І розчарування.
Он горобчиків табунчик
Скаче біля тину.
Я візьму й у той табунчик
Крихту хліба кину.
Хто меткий,
Той крихту згріб,
Буде їсти білий хліб,
А хто зазівається -
В кізяках копається...
Так ото приблизно, бабо,
Й конкурс відбувається.

 

ХРЕБЕТ НАУКИ

У мамані настрій добрий.
Як не радуватись тут?
Вже її синочок Рома
Місяць ходить в інститут.
Навіть сам директор школи
їй сказав: - Вітаю вас!
Ваш же Рома ледве-ледве
Перелазив з класу в клас.
А маманя червоніє,
У мамані очі злі:
- То така у вас там школа
І такі учителі.
В інституті оцінили
Краще Ромочку мого.
Там, я чула, називають
Позвоночником його,
Бо, провчившись тільки місяць,
Значить, грає роль таку
На своєму факультеті,
Як хребет у кістяку.
- Ні, - нахмурився директор, -
Не у цьому справи суть.
"Позвоночником" студенти
Сина вашого зовуть
Не тому, що він важливий,
Як хребет у кістяку,
А тому, що опинився
В інституті "по звонку".

 

БОСИЙ СТУДЕНТ

Цілий рік студент провчився
Майже без просвітку
Та й приїхав відпочити
До батьків улітку.
Вклала мати сина спати
З дальньої дороги.
— Що він тільки, — каже батько,
Узува на ноги!
Обносився, обтріпався,
Посіклось на шкурки.
Колись отак узувались
Безпритульні вурки.
Взяв смолу він,
Дратву й шило,
Ще й циганську голку,
Довів якось черевики
Синові до толку.
Син уранці підхопився,
Скочив на підлогу.
Що за диво? Не налазить
Черевик на ногу..
Батько збоку утішає:
- Не журися, хлопче!
Нога в тебе чималенька,
За півдня розтопче.
Син хитає головою:
- Думали б хоч трішки.
Нащо ж було зашивати
Нові босоніжки?

 

...а білший, меншого турає, та ще-й б'є!
затим, що сила є!

 

У КИЄВІ, НА ПОДОЛІ

Йшов професор і зайшов
У якусь крамницю.
В касу глянув і уздрів
Свою випускницю.
Привітався і сказав:
— Я прошу пробачення.
Ми ж, здається, на село
Вам дали призначення.
— Але ж ви учили нас, —
Мовила дівиця, —
Що між містом і селом
Стерлася різниця.
Я й подумала собі:
Як нема різниці,
То нащо мені село?
Житиму в столиці.

 

ПРО ОДАРКУ ТА ПАНАСА

Розказують по радіо
Про подвиг Одарки,
Що скінчила 10 класів
Та й пішла в доярки.
Пишаються у газеті
Молодцем Панасом,
Що учився 10 років
Та й став свинопасом.
Отак з рання й до смеркання
Одне тільки й чути:
Та - на ферму, той - на поле...
А хто ж в інститути?