Галицький Ілюстрований Дитячий Eнциклопедичний Словник (ГІДЕС) від НOТOЦO

ЛЕВ ДАНИЛОВИЧ



ЛЕВ ДАНИЛОВИЧ (бл. 1228 - бл. 1301) - галицько-волинський князь, син Данила Романовича Галицького. В 1252 допомагав батькові воювати з монголо-татарськими ордами на чолі з Куремсою. Після смерті Данила Галицького (1264) успадкував Перемишльське князівство і Львів (місто назване в честь Лева Даниловича), а після смерті брата Шварна Даниловича (бл. 1269) - Перемиське, Холмське, Волзьке, Дорогочинське князівства і Галич. В 1272 переніс столицю Галицько-Волинської держави до Львова.

 

Лаврівський Монастир



Лаврівський Василіянський Монастир на Старосамбірщині.
Село Лаврів біля Старого Самбора на Львівщині в Галичині.
Церква св. Онуфрія, яку, очевидно, збудував галицький князь Лев Данилович (великий вшановувач цього Святого), була одною з перших триконхових церков України, орієнтованих на візантійсько-атонські зразки. За гіпотезою, в храмі зберігалися мощі св. Онуфрія. Церква характерна центричністю споруди, хрестоподібним планом та розміщенням куполу на точці "золотого перетину". В різні часи поєднувала ознаки таких стилів: романського, ґотики, ренесансу, бароко, класицизму. Вівтарна частина у формі трилисту (триконху) та простір під куполом датуються археологами XIII ст. Планування та техніка зведення храму вказують на майстрів візантійської школи за участю українських.
У підземеллях Онуфріївської церкви знаходиться некрополь, відомий упродовж багатовікового існування Лаврівського монастиря. Його корені сягають ще давньоруських часів, коли тут перед будівництвом Онуфріївської церкви знаходився цвинтар.
За легендою, там упокоївся син Данила Галицького князь Лев. Також на території монастиря є могили румунських і молдовських господарів, поховання Єрусалимського митрополита Макарія, кількох перемиських владик.Лаврівський монастир був місцем прощ та численних відпустів - на свята св. Онуфрія, Благовіщення, Вознесіння, Різдва Івана Христителя, Чесного Хреста. У 1932 р. Лаврів - осередок Апостольства молитви та культу Христового Серця.
Своє 800-ліття відсвяткував Лаврівський монастир – одна з унікальних українських сакральних споруд ХІІІ століття. Із нагоди ювілею цієї історичної духовної святині відбулася Архієрейська Служба Божа під асистою правлячого єпископа Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Юліана Вороновського та Київського архієпископа Софрона.

У підземеллях Онуфріївської церкви знаходиться некрополь, відомий упродовж багатовікового існування Лаврівського монастиря. Його корені сягають ще давньоруських часів, коли тут перед будівництвом Онуфріївської церкви знаходився цвинтар.
За легендою, там упокоївся син Данила Галицького князь Лев. Також на території монастиря є могили румунських і молдовських господарів, поховання Єрусалимського митрополита Макарія, кількох перемиських владик.Лаврівський монастир був місцем прощ та численних відпустів - на свята св. Онуфрія, Благовіщення, Вознесіння, Різдва Івана Христителя, Чесного Хреста. У 1932 р. Лаврів - осередок Апостольства молитви та культу Христового Серця.
Своє 800-ліття відсвяткував Лаврівський монастир – одна з унікальних українських сакральних споруд ХІІІ століття. Із нагоди ювілею цієї історичної духовної святині відбулася Архієрейська Служба Божа під асистою правлячого єпископа Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Юліана Вороновського та Київського архієпископа Софрона.

 

Львів




Львів (анг. L'viv, польс. Lwów, лат. Leopolis, нім. Lemberg, з 1772 по 1918 - назва - Лемберг ) — місто на заході України, обласний центр Львівської області з населеням понад 850 000 чол.
Перші письмові згадки відносяться до 1256 р. Місто засновано князем Данилом Галицьким, та названо на честь його сина — Лева. У 2006 році Львів святкував свою 750-ту річницю.
На світлині:
Львів.Площа Св'ятого Дуxа.
(Фотографія з 1916 року).

 

Сагайдачний ,Петро




Сагайдачний ,Петро (Конашевич-Сагайдачний) нap.1570 - пoм.20 березня 1622 – один із найталановитіших козацьких ватажків, державний діяч, дипломат, захисник української культури та духовності, поборник освіти, гетьман українського реєстрового козацтва, національний герой.
Народився в с. Кульчицях (біля Самбора ) в сім'ї українського шляхтича. Навчався у відомій Острозькій школі на Волині Згодом їде до Львова, а потім до Києва.Людина нестримної, кипучої енергії, патріот своєї землі, він пішов на Запорізьку Січ.З 1600-х рр. він керував майже всіма значними походами, що набули загальноєвропейського значення. Особливої слави заслужив у народі після взяття 1616 р. неприступної турецької фортеці в м. Кафі. У результаті походу був знищений турецький флот, а з неволі визволено тисячі полонених.С. помер від тяжкої рани, яку дістав у битві під Хотином (1621 р.) і похований у Києво-Братському монастирі.



Юрко НОТОЦО

 

Стрий




Стрий - місто обласного підпорядкування на галицькому Передкарпатті (Львівської області), розташоване на лівому березі ріки Стрий.
Стрий вперше згадується 1385 року
1431 року отримав магдебурзьке право
На його розвиток корисно вплинуло географічне розташування на перехресті найважливішого шляху через Карпати (Львів-Мукачево) та повздовжнього - на Передкарпатті.
У місті був великий оборонний замок (за Австрії розібраний).
До найбільшого зростання Стрий дійшов у 2-й половині 17 століття (його розвиткові сприяв король Ян Собєський), у XVIII столітті - занепав.
У 1772-1918 рр. Стрий входив до складу володінь Габсбургів (з 1804 р. - Австрійська Імперія) і був центром округу (бецирку), пізніше - повітовим містом і осідком округового суду.Під час українсько-польської війни 1919 р. у Стрию був постій командування III Корпусу Української Галицької Армії.



Пам'ятник Тарасові Шевченку, Івану Франку та Лесі Українці на майдані Незалежності.

 

АВСТРО - УГОРЩИНА



АВСТРО - УГОРСЬКА ІМПЕРІЯ - держава, що утворилася внаслідок укладення компромісної угоди між двома частинами Австрійської імперії - Австрією та Угорщиною (т.зв. австро-угорський компроміс) у 1867 р. Територія складала 676545 км². Населення - близько 50,5 млн. осіб. (1908).

В середині 19 ст. багатонаціональна Австрійська імперія перебувала у стані глибокої кризи. Особливо відчутними стали її прояви під час революційних подій 1848-1849 рр.
Ще більше протиріччя між окремими частинами імперії, насамперед Австрією та Угорщиною, загострились після поразки Відня у австро-пруській війні 1866 р.
За цих умов реальною стала загроза розпаду імперії Габсбургів. Аби запобігти цього, австрійський уряд запропонував укладення угоди, яка б надавала Угорщині значних автономних прав.

За цією угодою Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорщина і складалася з двох частин, що були розділені р.Лейтою: Австрії (Цислейтанії) та Угорщини (Транслейтанії).
До складу Австрії входили власне австрійські землі, Чехія (Богемія), Моравія, Сілезія, Далмація, Істрія, Трієст, а також Галичина та Буковина.
Угорщина ( землі корони св.Стефана), крім власне угорських земель, включала також Словаччину, Банат та Воєводину, Хорватію і Словакію, Трансильванію, Закарпатську Україну. Вона дістала політичну і адміністративну автономію, власний уряд та парламент - сейм.
В Австрії було запроваджено нову конституцію.



28 червня 1914 у Сараєві було вбито наступника австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда, що стало приводом до початку першої світової війни. 28 липня 1914 р. А.-У. оголосила війну Сербії, а 6 серпня - Росії. В союзі з Німеччиною, Болгарією та Туреччиною А.-У. впродовж 1914-1918 рр. вела воєнні дії проти країн Антанти, які закінчилися крахом імперії.
У жовтні-листопаді 1918 на її землях утворились самостійні держави: Австрія, Угорщина, Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів та словенців (Югославія), Західно-Українська Народна Республіка.
Частина колишніх територій А.-У. відійшла до Італії, Румунії, Польщі.

 

ФРАНЦ ЙОСИФ І



ГАБСБУРҐ (18.08.1830 р., год. 11.00 – 21.11.1916 р., год. 21.00), власний підданий, праправнук цісаревої Марії Терезії, правнук цісаря Леопольда ІІ, внук цісаря Франца ІІ (І), син ерцгерцога Франца, перший джентльмен Европи, за освітою палітурник. Після зречення від престолу його стрия Фердинанда Добросердного з 8.00 год. 2.2.1848 р. Його Цісарська і Королівська Величність, апостольський король Єрусалиму, цісар Австрії, король Угорщини, Чехії, Ломбардії, Венеції, Далмації, Хорватії, Словенії, Галіції та Володимирії, Ілірії, ерцгерцог австрійський, великий князь Трансільванії, Тоскани і Кракова, князь Лотарингії, Зальцбурґа, Стирії, Каринтії, Країни, Буковини, Парми, Модени, П’яценци, Фріули, Раґуци, Цєшина, Верхньої та Нижньої Сілезії, маркграф Моравії, князь-граф Тиролі і Кобурґа, і под., і под. Сам себе він називав (заповнюючи анкету перепису населення) «першим державним службовцем».
Монарх, який найдовше панував у Европі, «завдяки якому ХІХ ст. тривало 116 років і закінчилося разом з його смертю». Уже у триденному віці отримав 9-особовий двір; згідно з цісарським наказом на прогулянки їздив виключно шестикінною упряжкою. У 6-літньому віці, як наслідник трону, був підданий інтенсивному (20, а пізніше 50 годин на тиждень) навчально-виховному процесові під наглядом матері – Софії з Віттельсбахів.
Знав мови – крім німецької – французьку, італійську і (меншою мірою) чеську та угорську , а також польську. Танцював танець «Аркан», фехтував та їздив верхи. У віці 13 років отримав звання полковника драгунів; у 1844 р. провів першу самостійну інспекцію 3-го полку драгунів у Брно. Часто брав участь у парадах, оглядах та навчаннях.
У 1848 р. був відправлений до Ломбардії на короткі канікули, де замість відпочинку взяв участь в італійській кампанії під командуванням фельдмаршала Радецкого. Під впливом бойових емоцій зродилася пристрасть до нікотину. 2.2.1848 р. в Оломоуці – для добра своїх народів – приймає трон після свого стрия Фердинанда, в якого виникли проблеми з розумом. Через кілька днів після цього він вполює свого першого зайця (упродовж наступних шістдесяти років покладе 50 600 шт. звірини; до кінця життя ще 4400; середній річний показник складає 850 шт.).
У 1854 р. він одружився з племінницею своєї матері – Єлизаветою з Віттельсбахів (Сісі). У 1859 р. всупереч габсбурґській традиції бере на себе особисто командування 250-тисячною армією і програє італійську кампанію під Солферіно. Починає лисіти. Відмовляється дати згоду на озброєння армії карабінами, що заряджаються з казенної частини і зазнає поразки у війні з Прусами під Садовою. Виражає прихильність до клопотань польських депутатів віденського парламенту щодо допомоги засланим учасникам Січневого повстання (особисте звернення до царя призвело до звільнення навесні 1867 р. значної кількості поляків. Повернувшись з Сибіру вони поселилися у Галичині).
У 1867 р. підтверджує автономію Галичини; у 1878р. ініціатор святкування 600-річчя панування Габсбурґського дому; поборник більш частої і більш значної участи галицьких політиків в органах влади Австро-Угорщини. 1886 р. – початок листування з вибраною для нього цісаревою Єлизаветою подругою життя – акторкою Катериною Шратт; 1989р. – святкування 50-річчя царювання (за участю 70 тис. дітей). 1907 р. – перша серйозна хвороба; 1908 р. – святкування 60-річчя вступу на трон (82 тис. дітей). Франц-Йосиф І не міг (за винятком «вассеркльозету» – туалету зі зливом) перемогти своєї неприязні до технічних новинок: не зносив автомобіля, ліфту, вентиляторів, телефону, друкарської машинки, військових маскувальних мундирів.
Помер у Шьонбруні від запалення легенів; похований у цісарських катакомбах костьолу Капуцинів у Відні .

 

Львів - площа Ринок. Чорна Камяниця



Будинок споруджений в 1588-1589рр архітекторами П. Барбоном та П. Римлянином. Один з найкращих зразків житлової ренесансної архітектури. Свою назву будинок отримав від діамантового русту, яким покритий фасад.З часом руст потемнів, за будинком закріпилася назва Чорна камяниця. Споруда є довершеним зразком львівського ренесансу.
Бути власником будинку на площі Ринок могла собі дозволити лише дуже заможна людина. Будинок обкладався місцевими податками в залежності від кількості поверхів, кількості вікон, що виходять на головну вулицю.
З 1596р власником став Я. Лоренцович, який тут відкрив одну з найперших аптек у Львові. Портал на віконні наличники оздоблені кам’яною різьбою у вигляді виноградної лози, скульптуру додали вже пізніше в 17 ст. Третій поверх добудували за часи Лоренцовича, а четвертий вже в 1884р.
Будинки проектувалися та зводилися відомим львівськими архітекторами Римлянином, Меретином, Красовським Барбоном, Градовським та Фесінгером.

 

ШЕПТИЦЬКИЙ АНДРЕЙ



ШЕПТИЦЬКИЙ АНДРЕЙ (29.7.1865 — 1.11.1944) — видатний український церковний, культурний та громадський діяч, митрополит Української греко-католицької церкви (митрополит Галицький, архієпископ Львівський, єпископ Кам'янець-Подільський), граф.
Нapoдивcя у с. Прилбичі (тепер Яворівського р-ну Львівської обл.). При хрещенні отримав імена Роман, Олександр, Мар'ян. Походив з давнього українського роду, який наприкiнцi 18 ст. був полонізований. Початкову та середню освіту здобув вдома та в гімназії св. Анни у м. Кракові (Польща).Навчався на юридичному ф-ті Краківського та Вроцлавського унiвepcитeтів. B 1888 здобув науковий ступінь доктора права.
Після смерті митрополита Ю. Сас-Кубновського, 17.12.1900 був номінований галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17.1.1901 у соборі св. Юра у Львові.Будучи депутатом Галицького сейму і членом палати панів австрійського парламенту у Відні, відстоював інтереси українського населення Галичини.
Під час Другої світової війни ставив питання про об'єднання всіх християн України навколо Київського патріархату у єдності з Римським престолом, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів церкви та української інтелігенції. Помер митрополит 1.11.1944. Похований у крипні собору св. Юра у Львові.

 

Перемишль






Перемишль(пол. Przemyśl),Сxідна Галіция,Польща. Mісто розташоване за 12 кілометрів від українсько-польського кордону. Населення -- 68 тисяч мешканців, територія -- 44 кв. км. Перемишль лежить над рікою Сян на перетині важливих залізничних та автомобільних шляхів. У 1975-1999 рр. місто було центром Перемиського воєводства. Зараз є повітовим центром Підкарпатського воєводства.
Ще у Х ст. Перемишль був центром князівства племені білих хорватів та осідком найдавнішого на галицьких землях єпископства. Від 980-х років був приєднаний Володимиром Великим до Київської Русі. Потім став центром удільного князівства Рюрика та Володаря Ростиславовичів й одним із значних міст Галицько-Волинського королівства.
В ХІ-ХІІІ ст. за Перемишль точилася безперервна боротьба між руськими, польськими, угорськими володарями. Битва під Ярославом 17 серпня 1245 р. закінчила довгий період боротьби Данила Галицького з угорсько-польською коаліцією і чернігівськими князями за галицький престол. Після спустошення околиць Львова та Галича татарами князь Лев Данилович мав намір саме Перемишль зробити головним центром своєї держави.
У XIV ст. Перемишль увійшов до складу Польщі, а в 1389 році король Володислав ІІ Ягайло надав місту маґдебурзьке право.
Місто було важливим торговим та ремісничим центром.
У Перемишлі були резиденції греко-католицьких та римо-католицьких єпископів. У 1412 році король Владислав Ягело передав руський кафедральний собор на замку латинникам. У 1460 році розпочалося будівництво нової римо-католицької катедри, яка після численних перебудов збереглася донині.
Православні та греко-католицькі владики Перемисько-Самбірсько-Сяноцької єпархії, окрім Перемишля, перебували в різний час у Валяві, Лаврові, Самборі...
У 1784 році цісар Йосиф ІІ передав єпархії для кафедрального собору ліквідований монастир отців кармелітів. Натомість від греко-католиків забрали недобудований собор на Владичому. Від нього залишилася вежа з дзиґарем, зараз тут розташований музей люльок.
У період діяльності греко-католицьких єпископів Інокентія та Георгія Винницьких, Єроніма Устрицького (1715-1762), Атанасія Шептицького (1762-1779), Максиміліана Рилла (1779-1793), Антона Ангеловича (1796-1808), Михайла Левицького (1813-1818), Івана Снігурського (1818-1848), Григорія Яхимовича (1848-1860), Томи Полянського (1860-1869) та інших Перемишль став важливим осередком галицького національного відродження, який називали "Атенами над Сяном".
З Перемишлем була пов'язана діяльність таких діячів просвіти, науки та духовного життя, як Івана Могильницького, Йосифа Левицького, Йосифа Лозинського, Івана Лаврівського, Івана Мишковського, Михайла Вербицького, Анатоля Вахнянина, Степана Шаха, Уляни Кравченко...

 

Йозеф Швейк



Бравий вояк Йозеф Шейк дорогий серцю галичан.
Адже з австрійською армією, найяснішим цісарем і Першою Світовою війною в Галичині пов'язано чимало родинних переказів і спогадів.
ПРИГОДИ БРАВОГО ВОЯКА ШВЕЙКА — Сатиричний роман видатного чеського письменника Ярослава Гашека (1883–1923) охоплює події в Австро-Угорщині.
Для львів'ян якщо не предметом гордощів, то принаймні свідчення нашої участі в європейській історії є те, що бравий вояк Швейк по дорозі на фронт побував у Львові, а останні його пригоди відбувалися таки на Львівщині.
До Львова він прибув 20 серпня 1915, після звільнення з австрійського полону, у який Швейк потрапив біля Добромиля.

Мандри Швейка Галичиною
1.Палац у Скелівці, відомий зі Швейкових пригод - Єзуїтська колегія у Хирові.
Швейк, відділившись від команди квартир'єрів, самостійно вирушає у напрямку Фельштина (тепер Скелівка).
По дорозі, на березі ставка, переодягається у форму російського полоненого, який купався у ставку. Тут його й затримав патруль, відряджений на пошуки того полоненого. Так бравий вояк Швейк потрапив до австрійського полону. Ставок, де це сталося, і досі радо показують місцеві краєзнавці. Правда, щоразу вони показують інший ставок.
2. Того ж дня під конвоєм Швейка доставляють у Хирів, де він і ночує, як сказано у романі в «класній кімнаті». З великою долею ймовірності можна судити, що Швейк ночував в приміщенні єзуїтського конвікту, будівля якого збереглася й досі.
3. Наступного дня Швейка доставляють у Добромиль в етапне управління. Місцезнаходження етапного управління у Добромилі нам встановити не вдалося.
4. У колоні російських полонених Швейка етапують до Перемишля.
Польські краєзнавці достатньо впевнено визначають форт Перемиської фортеці, де він перебував, однак невідоме місце його ув'язнення, після того як його почали вважати зрадником Найяснішого Цісаря.
5. Чудом уникнувши страти, Швейк під конвоєм прибуває до с. Воютичі,біля Самбора (у романі – Вояличі), де одержує нову форму, гроші та проїзний квиток через Львів до станції Жовтанці (у романі — Золтанець).
6. У Львові Швейк пересідає на поїзд по лінії Львів-Кам'янка-Струмилова (Кам'янка-Бузька). У тексті «Пригод» опису перебування Швейка у Львові немає. Але принаймні на залізничному вокзалі він не міг не бути.
7. Швейк прибуває на станцію Жовтанці, де і має миле спілкування зі станційними чинами.
8. Із Жовтанців наш бравий вояк дістається до села Велике Колодно (у романі – Климонтів). Саме тут, через смерть Ярослава Гашека, ми розлучаємося з нашим улюбленцем.
У багатьох країнах є його музеї та пам'ятники. Є такий пам'ятник і у Львові: поруч із кав'ярнею «Віденська кава», у центрі Львова, був встановлений скульптором Сергієм Олешком літературний герой однойменного роману Ярослава Гашека із бронзи — з люлькою та кухлем пива в руках.

 

Вулиця Січових Cтрільців у Львові.



Одна з архітектурно доскональних вулиць старовинного міста Лева.
Корок на вул.Січових стрільців. Вигляд від парку ім.І.Франка.

 

Всеукраїнське об'єднання «Свобода»



Всеукраїнське об'єднання «Свобода» — Українська права націоналістична партія, зареєстрована в 1995, однак діяла з перших років здобуття незалежності.
Очолює партію Тягнибок Олег.



Виступає за:
захист прав українців,
шану національних героїв та святинь,
поширення української мови
тверду проукраїнську політику
Основні напрямки програми:
визнання голодомору та репресій геноцидом українців, подолання їх наслідків
захист та розвиток української мови
визнання ОУН—УПА борцями за державу Незалежність України
національна справедливість
звільнення від окупації інформаційного простору
повернення на Батьківщину етнічних українців
розвиток української культури, протекціонізм на її продукцію
люстрація влади за принципом трьох «К» (комуністи — кучмісти — кадебісти)
Партія брала участь у парламентських виборах.

 

Вербицький,Михайло




Вербицький,Михайло (4 березня 1815 - 7 грудня 1870) - священник,композитор, громадський діяч, автор гімну України " Ще не вмерла Україна ".
Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року у селі Явірник Руський, на Лемкiвщинi, де його батько Михайло був священиком. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько і ним та його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич перемишльський владика Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української Греко-Католицької Церкви.
Духовні концерти Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України і світогляд Вербицького зокрема.Михайло Вербицький вступає до Львівської духовної семінарії.Керує хором Семінарії, опановує гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя.
Дата створення пісні "Ще не вмерла Україна" залишається покищо дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена 1862—1863 року, а текст П. Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису «Мета». Відразу після створення пісня «Ще не вмерла Україна» набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини.
В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Помер Михайло Вербицький 1870 року в Млинах на Яворівщині.

 

Палац Потоцьких у Львові




Палац Потоцьких у Львові
Палац був збудований у 1880 році за проектом французького архітектора Людвіга де Верні за участі польського архітектора Юліана Цибульського на місці невеликої садиби, яка належала роду Потоцьких, а саме Марії з Сангушків та її чоловіку.
Будівля виконана в стилі французького класицизму, цегляна, обштукатурена, Н-подібна у плані, з розвинутим центральним ризалітом та боковими крилами. Триповерхова, з мансардами. Фасади декоровані фігурними обрамленнями вікон та рустикацією, ліпними консолями балконів та балюстрадами. Парадний вхід оформлений арочним портиком з ліпниною та іонічними колонами.

 

Моцарт, Франц Ксавер Вольфґанґ



Франц Ксавер Вольфґанґ Моцарт ( нім. Franz Xaver Wolfgang Mozart ) (26.07.1791– 29.07.1844) - молодший син композитора В.А. Моцарта, - піаніст, диригент, композитор і педагог.
Народився Франц Ксаверій Моцарт 26 липня 1791 р. у Відні. Тут він освоїв гру на фортепіано й теорію гри на скрипці. Творчість Ф. K. Моцарта досить численна кількісно і включає твори різних жанрів. Він, як і його батько, Вольфґанґ Амадей Моцарт, досить рано почав компонувати та імпровізувати на концертних естрадах.
Батько Франца вмер, коли йому не було ще й року, однак він одержав блискуче музичне виховання: його вчителями були Антоніо Сальєрі та Ян Непомук Гуммель. Його перший фортепіанний концерт був написаний у 1805 p., тобто у чотирнадцятилітньому віці.
У 17-річному віці, щоб заробити трохи грошей, Франц переїхав до Львова, де одержав вигідну пропозицію давати лекції музики двом донькам графа Баворовського в с. Підкамінь, неподалік від Рогатина. І хоча, оплата була досить високою, в цьому селі музикант відчував себе дуже ізольованим, тому через рік у 1809 р. із задоволенням прийняв пропозицію імперського шамбеляна (представника австрійського цісаря в містечку) фон Янішевського про навчання музики його дітей у Бурштині. Тут він прожив два роки. За цей час організував перший світський хоровий колектив, здійснював постановки п'єс, часто давав концерти для гостей бурштинського поміщика, на яких виконував батькові та перші власні музичні твори. Згодом співучасники культурних імпрез продовжили розпочату ним справу.

З Бурштина молодий композитор переїхав до Львова, де також працював приватним учителем музики, а у 1826-1829 роках очолював заснований ним музичний хор святої Цецилії, до якого ввійшло 400 аматорів хорового співу. У 1826 р. у греко-католицькому кафедральному соборі Святого Юра відбувся концерт, під час якого композитор виконав знаменитий батьківський "Реквієм". На базі цього хорового колективу Моцарт-молодший створює музичне товариство св. Цецилії, а також інститут співу, що фактично став першою музичною школою у місті. Композитор багато подорожував по Україні, де його концерти сприймалися на біс.
Після перебування у Львові композитор повернувся до Відня, а згодом до Зальцбурґа, де був обраний почесним капельмейстером Моцартуму. Помер 29 липня 1844 року у курортному місті Карлсбаді, де й був похований.


Концерт №1 для фортепіано
Концерт №2 для фортепіано
INSO Lemberg
Gunhard Mattes, Dirigent

Найбільша кількість опусів Ф. K. Моцарта була створена, в Галичині. Більша їх частина писалась або з присвятою титулованим покровителям, або до якоїсь події. У Львові композитор написав ряд своїх відомих творів: дві сонати, кілька пісень, кілька фортепіанних п'єс за мотивами українських народних пісень, кантату й терцет.
У Галичині він працював здебільшого як приватний вчитель музики у багатих польських дворянських родинах. До історії Львова Ф.К. Моцарт увійшов насамперед як педагог (працював учителем музики), видатний організатор культурного життя (організував і очолив музичне товариство святої Цецилії, хор та інститут співу), диригент театру.



Сини Вольфганга Амадея Моцарта: Карл Томас (праворуч) та Франц Ксавер (ліворуч) (малюнок Ганса Гансена, Відень, 1800)

 

Вежа Корнякта



Вежа Корнякта — пам'ятник архітектури у Львові, є частина ансамблю Успенської церкви. Знаходиться на вулиці Підвальна, 9. Виконана у стилі барокко. Належить до пам'яток архітектури національного значення.
Вежа побудована як дзвіниця Успенської церкви, виконувала роль оборонної вежі під час облоги і дозорного пункту пожежної варти. Побудована за проектом архітектора Петра Барбона за участю Павла Римлянина у 1572—1578 роках на засоби львівського купця грецького походження Костянтина Корнякта.
Вежа-дзвіниця квадратна у плані, збудована з ламаного каменю і обнесена тесаним каменем, в обробці використана поліхромія. Сполучена з північним фасадом Успенської церкви. По вертикалі фасади прикрашені пілястрами тосканського ордеру з червоними видовженими арочними нішами з невеликими віконними прорізами. Висота ярусів поступово зменшується, а точно знайдені пропорційні співвідношення додають дзвіниці стрункість і витонченість.
Башта Корнякта була однією з найкрасивіших споруд Європи свого часу.

 

Крушельницька, Соломія



Крушельницька, Соломія Амвросіївна (23 вересня 1872 - 16 листопада 1952) — відома українська оперна співачка, педагог.
Народилася Соломія Амвросіївна Крушельницька 23 вересня 1872 року у селі Білявинці, тепер Бучацького району Тернопільської області, в сім'ї священика. Походить із шляхетного й старовинного українського роду. З 1878 року вони перебралися у село Біла недалеко від Тернополя, звідки вже нікуди не переїжджали.



Співати почала з юних років. Основи музичної підготовки отримала в Тернопільській гімназії.У 1891 році Соломія вступила до Львівської консерваторії Галицького музичного товариства.В 1893 закінчила Львівську консерваторію. Восени 1893 року Соломія іде вчитися до Італії, а з 1894 року виступає в Львівській опері, завойовуючи симпатії глядачів.
У другій половині 1890 року почались її тріумфальні виступи на сценах театрів світу: Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі.
В післявоєнний період С. Крушельницька стала професором Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка.
16 листопада 1952 року перестало битися серце великої співачки. Поховали С.А.Крушельницьку у Львові на Личаківському кладовищі поруч з могилою Івана Франка.



Могила Соломії Крушельницької у Львові.

 

Український Католицький Університет




Hауково-педагогічна установа, що успадкувала і продовжує наукову діяльність Греко-Католицької Богословської Академії, яку створив у 1928-1929 роках у Львові Митрополит Андрей Шептицький, а очолив її перший ректор о. Йосиф Сліпий. Після закриття Академії в 1944 році її місію та функції перейняв на себе Український Католицький Університет св. Папи Климентія в Римі, організований та очолений у 1963 році Митрополитом Йосифом Сліпим. У 1994 році діяльність згаданої Академії було відновлено під назвою «Львівська Богословська Академія» (ЛБА), а в 1998 році остання здобула міжнародну акредитацію. Першим ректором відновленої ЛБА був о. Михайло Димид.



У 2000 році його наступником став о. Борис Ґудзяк, якого у 2002 році рішенням Фонду св. Климентія і було призначено на посаду першого ректора УКУ.
Український Католицький Університет — перший католицький університет на території колишнього Радянського Союзу і перший університет, який засновує Східна Католицька Церква.

 

Коновалець,Євген




Коновалець,Євген (14 червня 1891 — †23 травня 1938) — Полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу Українських Націоналістів (з 1927).
Народився у с. Зашків Львівського повіту на Галичині (тепер Жовківського р-ну Львівської області).
У 1901–1909 рр. навчався в Академічній гімназії у Львові.
З 1909 р. вивчав право на юридичному факультеті Львівського університету.
З студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 р. Коновалець брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув А.Коцко.
У 1912 р. став секретарем львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».
З 1913 р. як один з лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 р. як представник від студентства входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.
На початку Першої світової війни 2 серпня 1914 р. Коновалець був мобілізований до австрійської армії (19 полк. Крайової оборони Львова). В червні 1915 р. під час боїв на Маківці Коновалець потрапив у російський полон. У 1915 – початку 1916 рр. перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині (тепер Волгоград).
У вересні 1917 Коновалець втік з табору і незабаром добрався до Києва. У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Р.Дашкевичем та іншими членами Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української На­родної Республіки.
В січні 1918 р. Коновальця після проведення реоргaнізації Галицько-Буковинського Куреня Січових Стрільців було обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня – початку лютого 1918 рр. частини Січових Стрільців відзначились у ході придушення антидержавного заколоту в Києві та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. 1–2 березня 1918 стрілецькі частини під командуванням Коновальця спільно з Запорізьким Корпусом та Гайдамацьким Кошем Слобідської України визволили від більшовиків Київ.
В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від гетьмана П.Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком в Білій Церкві. На початку листопада 1918 р. Коновалець через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. В листопаді 1918 р. Січові Стрільці під командуванням Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П.Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 р. розбили гетьманські частини.
Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді Головного Отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин, Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.
У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив у польський табір для полонених у Луцьку. Навесною 1920 р., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з колишніх бійців УГА і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.
Поразка національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. та чотирьохстороння окупація України, спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах в липні 1920 р. Коновалець здійснює заходи по створенню принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньою участю Коновальця було створено Українську Військову Організацію.
20 липня 1921 р. Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був співорганізатором Другого Зимового походу Армії УНР.
З грудня 1922 рр. Коновалець був змушений жити в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.
23 травня 1938 р. Коновалець загинув у Роттердамі (Голландія), відкриваючи поштовий пакет, в якому знаходився вибуховий пристрій, переданий йому агентом радянських спецслужб Павлом Судоплатовим.
Похований на кладовиці Кросвейк у Роттердамі.