Фотомандри Україною - 2018

В останні дні літа море заспокоїлося та подарувало мені декілька днів в міру спекотної погоди і теплої води.
Ранок зустрічав на пірсі

Стало тихіше на березі, але вночі море шуміло занадто. Добре заснув і собаки з охоронниками не виявили мене.
На південь мене чекали невідомі пригоди

На півночі залишав свої змиті та засипані сліди

і купи водоростей, яких попереду ставало все більше і більше...



Біля санаторіїв згрібають, скирдують та вивозять на Т16.

А за цими вже починається зона приватноздаваних туристів, за якими стійбища дикарів.

Якщо спочатку море було мілке - до колін метрів 150 можна йти морем, то далі за генгірку (генічевську гірку) до 25 метрів море вже було по пояс і це добре. І водоростей в обмаль))
Щоб зрозуміло було з назвами, ось мапа арабатської стрілки, де:
Червона лінія - похід в кінець мандрів, помаранчева - повернення до Генічеська. Хрестики - то ночівля.

 

Вже треба і море показати... Шкода, що якість погана.




Місце перепочинку

Дітлахи



Оце... Пахлава... медова... мала коштувати 25 гривень на пляжі. Пригостили за 10.
Вперше спробував. Ну так, як дорослий - свідомо і з розтановками. Хтів ще спробувати креветок - але то вже занадто... якась 70-грамова стопка 20 гривень (. Ні, зачекаю... хоча люди беруть дітям.
От вже три місяці, як повернувся з мандрів, а ніхто з рідних та знайомих не поцікавився - де був, що бачив... всі таки зайняті, що піпець... Тільки сваряться та стогнуть, що все їм мало. А чого мало? Та всього мало... А мені всього вистачає і особливо є заняття на роботі - спогади зігрівають і тішать. Ну, не тільки спогади, але й вірю в майбутнє, про яке мені вітер надув, море нашепотіло і зірки показали вночі.))

 

Можна було б по тематиці вести окремі оповідання, але краще все потрошки по дорозі. Щоб веселіше був наш шлях. Воно наче і нема п'ятизіркових отелей з басейнами, щоб вже "вмерти і не стати", але що в них цікавого, крім відчувати себе багатієм? Немає справжніх радощів відкриття та пізнання світу.
Азовське море мені більше сподобалося, ніж Чорне під Затокою. Є чим зайнятися - і для розваг, і для здоров'я. Добре, звісно і на іншому морі побувати.
Навіть не знаю, кому краще відпочивати - по путьовці на турбазах, приватним туристом чи дикарем або ж взагалі мандрівником?
У кожного свій рівень потреб, свободи дій, побутових зручностей та забезпечення, матеріального та духовного.
Повз мене проходять розважальні заклади



Це десь Генгірка. А біля траси вже під Щасливцевим є аквапарк з жолобами для спуску. Тут і більш комфортабельні хотелі.

Через три дні почалися хвилювання на морі та шторми, в акваторії з'явилися парашутисти і серфінгісти, типу



А взагалі, погода п'ять днів була відмінна!
Кафешки, ресторани, дискотеки на узбережжі в асортименті).
До речі, туалети і души теж є, але тільки починаються біля Щасливцевого.

 

Пахлава медовая! Сладкая кукуруза! Гарячие пирожки, чебуреки!

Пиратьі Азовского моря...

Грибки над головой

Вьішка для спасателей

К тебе ступени, меня вели, наверх по лестнице, ведущей вниз....


А для меня - бесплатньій атракцион с обозрением границьі незалежной Украиньі.






Появились поселения дикарей.

А єто наверное аборигеньі))

Замаячила крайняя точка моих странствий. Гарячие источники...

 

Такого скупчення оздоровчих засобів, які були виявлені мною на цьому п'ятачку, треба ще пошукати по Україні.
Місцеві принади видно навіть з космосу, тому прикольно побачити зверху.
1 - гарячі джерела
2 - соляні озера
3 - чорне багно ) чи бруд)) навіть не знаю, як то шляхетну багнюку обізвати, щоб себе не бридко було обмазати
4 - блакитна багнюка озера Сиваш
Забувся... між 1 і 2 знаходиться ринок, джерело вітамінів і протеїнів, а також пристойний пересувний туалет.

Зайшов до джерел гарячих зі сторони моря.
Два ставка. З труб ллється майже окроп. В ставку приблизно 70 градусів. Хлопчикам до 16 років заборнено! Але жінки по самі вуха там))) Я не зміг вище колін зайти.
Перший став

Другий став

Дехто жалівся, що була спека, і сподівалися на прохолодну погоду.
Поряд розвага така собі профілактична. Обливання під тиском гарячою водою. Хворі мають в руці мотузку, щоб перенаправляти потік води з труби по спині. Вода забирається насосом із ставка.

Хорошего по-немножку....
На виході виявляється, стоїть вертушка і беруть 5 гривень за вхід )) дивно...
Коли повертався назад наступного дня, то прийняли за пенсіонера.)) Обіцяли по закінченні сезону вільний вхід Безкоштовно пройшов. Хоч якась користь від бороди) Може колись захочуть на "органи" взяти мене - то може погребують старим))

 

2 Солені озера
Колись викопали ями, мабуть, для видобутку солі, але щось трапилося і в прямокутних ямах почали купатися люди. Розчин солі дуже насичений і тіло при деяких правилах може плавати на поверхні озера. Якщо зміщувати центр тіла, то можна необачно перевернутися і заляпати очі міцним соляним розчином, при цьому отримати опік очей.

Дехто був вимазаний... як ))

Хай там що, та я переплив обидва озера на спині... Як обсох, то зішкрябував з себе сіль) Хм... і не один день ще...

За 200 метрів від озер був об'єкт номер 3.
Баюра з чорною багнюкою...



Об'єкт 4. Блакитна багнюка.
Щоб до неї дістатися, треба перейти затоку метрів з 12. Все б нічого, але під ногами слизька до жаху багнюка. Чорна. Пару раз ледве не зкупався в тій багнюці.(
Потім плюхався в ній, скільки бажав...
Далі треба зайти в Сиваш і йти метрів зі 150, поки не стане слизько. Ото і є блакитна багнюка. Після неї шкіра дуже ніжна. Одним словом - косметична.
Можна набрати так, з озера, а можна купити очищену. Різних кольорів і призначень. Я набрав в озері і в річці. Купив одну баночку 500 грам блакитної для подарунку - 20 грн.
Після того, як надивився на захід сонця - втікав звідти, бо комари ледве не з'їли, якби на крем " дета".
Заснув в кущах при дорозі...

 

І наостанок, про вечір та ранок)))
Захід сонця. Перед затокою з чорною багнюкою.




А це вже сам Сиваш....




Вночі взагалі, щось творилося неладне. Десь будівля горіла з мигалками 101 та 103, то комари не давали спати, то шторм почався на морі, і ото вся морось летіла на косу і на мене. Добре, що царата велика була, всього накривала від липкою і солоної мряки.
Ранок...

Потім появилися відпочивальники пішки і на автівках.

З обіду почав рух додому. "Из грязи в князи)))" Залишалося ще одне місце, яке ніяк не міг вирахувати у місцевих - рожеве озеро...
Але про це буде далі, а поки що, не відчуваючи втоми, бодрячком вирушив додому. Через степи та ліси, через річки та болота, горами та долинами, вдень і вночі!

 

Під вечір заночував в Щасливцеве десь... на футбольному полі. Нічо так, біля бетонної брили, щоб непомітно було з поселення.
А вранці знову до моря купатися, назустріч хвилям стрибати, які накочувалися одна за одною після бурхливої ночі.
Поблукавши по селу і запасшися харчами та водою, вирушив до рожевого озера.
Звісно, зробив перехресне опитування аборигенів, щоб взнати дорогу до озера, бо мапи не було і навігатора, від розважального закладу рушив наліво від центральної траси по степовій дорозі.

Траса не асфальтована, а викладена з бетонних плит, на стиках яких прокладений металевий дріт для чогось. І то від шин машин йде бубонящий звук з металевим підспівом.
Пейзажі, я вам скажу, монотонні, але барвисті.

Добре, що знайшов другого шльопанця в канаві і стало краще йти. Трохи надтріснутий був, та супер клей добре попрацював, до сих пір шльопанець не порвався.

Таким чином дістався ПГТ Приозерного, де колись був завод по видобутку морської рожевої солі. По цій дорозі мало кому заманеться їхати, бо курява від пилу доволі значна, тому їдуть зі сторони Генгірки по нормальній асфальтовій дорозі. Хоча ще є одна польова, вздовж Сивашу, яка скорочує ще шлях аж за Генгірку, по якій я і йшов потім з рожевого озера.

 

Нібито все добре... Війни немає, ні блок-постів, ні окупантів.

Майже прийшов до озера...

Залишки заводу.

Ось і озеро. Повне рожевої солі. Бо там якісь бактерії живуть, що виділяють рожеві гормони, які дозволяють вижити в тій рупі. Кажуть, що корисні для здоров'я - тому йде копання солі і фасування не знаю ким, але всюди продають.









Біля кафе попив чаю, показав людям відео трішки від Рівного до Києва і пішов шукати собі нічліг. Вмостився на одній з терас понад озером. Повітря теж лікувальне. Для туристів, для місцевих мабуть ні, як в Трускавці - не добре пити постійно воду з нафтою(.

 

Ніч пройшла у тривозі. Собаки постійно лаяли на околиці села. Може хтось підкрадався до корів, тому і сам не раз настордожував вуха.
Вранці відчув сторонніх в погранзоні. Висунувшися з під царати, побачив корів.


Що вони там їдять? Різновид полині... і бігають ото по степу... як дикі.
Природа бажає кращого....

То вже в степах цилінних Асканії Нова згадав польові дороги в зелені, як колись йшов босоніж по берегу Вілії під Новоставом і бажав там опинитися((
Ось відео над Сивашем і соляним озером.

А я вже йшов вперед, тобто назад додому)

Справа - асфальтова дорога на Генгірку, а зліва степова дорога понад Сивашем. Звісно, пішов степовою.

Лебеді...

Соняшник. ех...

Рибак. Чи браконьер? Хтозна... якесь корито за собою тащив. Метрів з триста від берега і там вибирав рибу. Я вже обережно фото робив здалеку.

О!!! КВП! Самопальний. В РФ чітко зазначені правила щодо контрольно-вимірювальних пунктів (КВП), що встановлюються повздовж нафтових та газових магістралей, в яких розміщено обладнання проміжне для вимірювання, профілактики і катодного захисту підземних комунікацій від корозії. Газпром був задоволених нашою продукцієї))

І нарешті вийшов на саму крайню точку Генгірки біля церкви.

Ще трішки покупався в Азовському і ввечері був на станції Генічеська, де познайомився з двума класними цуценятами.

 

Новий піший похід через перешийок кримського півострова із заходом на заповідник Асканія Нова почався зранку, з прибуттям дизелем до Новоолексіївки. Поповнивши свій запас харчів і води на місцевому ринку, вирушив вперед на Асканію. Але все ж вирішив спробувати місцеву самсу.

Тільки що подивився відео приготування самси - на днях зроблю

Далі була мечеть, але не заходив.

Церква православна. Теж не заходив.

Стендовказівник.

Світлоелектропанелі.

Знов вказівник...

Треба мапу виставити, щоб зрозуміло було мій шлях.
Це так, загально.

Цікаво було на дику степ і диких тварин подивитися.
А це вже детальніша (Х-місця ночівлі). Мусив повернути на 90°, щоб доібноту побачити.

 

Навколо городи, на яких дозрівають томати, капуста та інша городина. Вода йде по каналах

Десь скородять під озиму. При сильному вітрові мабуть не варто скородити, бо все навколо перетворюється на темряву від пилу. Якось берегти треба гумус.... Якісь підрізаючі плоскорізи застосовувати.

Плутовка добігалася...

Дістався Чкалове, від якого починався поворот на Асканію.

Там, за поворотом, серед потрощених хат переночував, обклавшися гілками сухої акації з шипами до 10 см і на стіни наклав цегли, щоб відбиватися від можливих звірів.

Ледь зажевріла зоря, я вже дістався чогось... лісополоси обабіч дороги закінчилися і попереду лежав степ. Кілометрів 25 рівного степу.

Останні ознаки цивілізації. Крім дороги.

Резервація останніх сусликів, які давно мабуть видохли(( бо нічого не побачив і не почув.

Тут вперше знайшов нову металеву гривню.

Лопнула лямка сумки.

Найбільше беріг воду для пиття. Перевіряв пляшки по дорозі на вміст води. Якось ще під Новотроїцьком знайшов дві п'ятилітрові баклажки з водою. То багнюкою блакитною обляпався з Сивашу і помився добре.
Від сильного вітру рятувався, як араб )) Добре, що він був східний і дув в спину. Були б колеса, то під парусом швидше докотився би до Асканії.

 

Довга була дорога чи коротка, не знаю, але в кінці дня шурував на всю котушку.
Дістався врешті оазісу серед степу. Тобто, Асканія Нова - то колишнє поселення німців-переселенців на початку 19 ст. Насадили усіляких дерев біля озера, дворець збудували і т.д. Зараз все обгороджено , тому і може збереглося. Але поки що дістався... до вітального щита перед базою заповідника.

Сучасна будівля була в страшному стані. Побиті вікна і двеоі. Може якась секта там проповіді читала, не знаю, я таке обходив стороною. Хтозна, що там і хто?

Якщо пройти далі і подивитися панорамою, то картина жахітлива. Як після війни. Ядерної. Все потрощено і зрівняно з землею більшість будівль.

А тепер по нумерам - орієнтир - червоний дім 6.
1)

2)

3)

4)

5)

Ну, і зупинка на фоні розплідника-зоопарку-дендропарку і всього-всього... вражає, звісно такий контраст степ - шикарний лиственний ліс.

Далеко за сіткою табун оленів.

 

"Шлях" Комунарця доповнився таким поворотом:
від

до

 

Завдяки вам люди пізнають добро і зло. Дякую за підтримку проекту.

 

Поставив у пічку самсу. Не знаю, на скільки вони виростуть, тому робив різної величини. Та й старався швиденько, щоб не розтаяло масло в руках. Чекаю...

 

"Первая самса хочет кирпича"))

Повівся на мінімальний час приготування тіста... в інших роліках чоловіки робили тісто - місили його, потім розкатували, змазували і скручували.
Не так, щоб дуже у мене вийшло, але дорогу осилить ідущій)

 

Попоїли і вперед!
Дендропарк.

Пробратися, звісно, можна туди, але навіщо? Хтозна, що там водиться?
Сам дендропарк з деревами виглядає серед степу дивним витвором, як купка зелені. Але йдемо дорогою навкого парку. Ось і курган з бабою.

По зовнішньому вигляду насипу - враження, ніби не торкалися археологи. Але тут кого тільки не носило, щоб хтось не спробував там поритися...
Далі був ліс....

Взяв тайм-аут і полежав біля лісу, в якому бігали білки і літали над ним якісь великі птиці.

Мабуть, кримська сосна, бо голки довгі))

Очевидь, десь поряд військовий аеродром?

А там, на задньому плані, автобусна зупинка.

Крик народу...
В зоопарк не пішов, кажуть, що 50 гривень і набагато бідніший, ніж був колись. Я що, звірів не бачив?
Сходити з дороги не рекомендується, бо відразу капканів наловити можна. Вже покажу, що це. Але то з майбутніх дней.
Отаке воно, по землі плететься зелене і зле, а старе - взагалі диявіл(((

Це я при переході між залізничними коліями наловив на шльопанці. Ледь виліз звідти.

Собачих зграй повно навкруги... дощик збирався на ніч. Необхідно щось з дахом для ночівлі. Заночував в господарській будці на дачній ділянці. Помився, бо вода була і трішки винограду поїв.
Вранці залишив 10 гривень і календар православний і рушив на Чаплинку.

 

Навколо поля з охороною, лісосмуги вздовж дороги. Монотонно і дощ йде...
Трохи перебрав речі і повикидав, щоб легше було нести, якто рожеву сіль третину висипав, грязі поперекладав, і т.і. Закутався в дощовик, надягнув сапоги з чунями і вперед, з піснею!
Нещодавно в Google включив ландшафтний режим і.... круги зелені побачив. То поля такі і круговий полив мабуть. Американська технологія середнього заходу для с/г продукції, особливо кукурудзи.

Україна багато чого могла би вирощувати і тим більше своє мати, ніж завозити обгортки файні з невідомою якості продуктів. Ще й питання по екології багато.

Отак, роздумуючи над майбутнім, розмовляючи сам із собою, під поривами вітру і шаркаючим дощем дістався мосту через водоканал та траси на Херсон. Через пару кілометрів дощ закінчився і появилося сонечко. Тому присів на стовпчик перепочити і повиливати воду із сапог. Ніяк не збагну, як туди води натікло? Більше , ніж на дорозі(( І тож зав'язки були на сапогах! Ті чуні чогось довго не сохли потім

Та нічого, перевзувся і вперед, аж до перехрестя на Долинський.

Кароче... дикий південь... крамниця

Дома та двори гарні, прибрані, в зелені і квітах, бо тут вже багато турків-месхетинців.
Зайшов до одного двору. Ну, так, "кіп'яточку" попросив... Потім прийшов господар... Хліба дав турецького та води в дорогу. Загалом. Відпочив трішки, подякував, та якраз вліз до автобуса. (Суровьіе там люди, чужаков не любят) До Чаплинки доїхав. Мабуть, літом тут гарно. Зелені багато, але вже все руде стало майже.

Пішки з автовокзалу дістався до виїзду на Мирне (Каланчак).

Ліс сосновий на околиці. Відпочив перед дорогою, але щось почав чухатися занадто і то вже пару днів відчуваю свербіння. То там, то тут((

 

Вже була приблизно 15 година, коли був на околиці Чаплинки. Автобус мав їхати через годину, та вирішив з'економити, та й чи буде той автобус? А ночувати в полі, де кажуть є вовки - вже не хотілося ( так сказали під Долинським, де наче загризли двох телят). Вже хотілося і закінчити той похід, та ще кілометрів з 18 треба пройти до Каланчака до ночі. Скажу відразу, що дістався Мирного вже в сутінках десь біля 21 години, а на станцію вже в темряві по коліях прийшов.
Знову поля...
Отакого звіра впіймав

Спостерігав, як з маршрутки вискочив чоловік і зірвавши з бахчі кавуна, таскав до буса. І так тричі. Потім я роздивився бахчу. Її було залито водою, мабуть кавуни не зрілі ще, бо хвостики дуже зелені, а в канаві валялися невеликі кавуни - розрізавши, вони були ледь рожеві.
Було ще дещо цікаве, коли знайшов свіжеприготовлені креветки. Подякував небу...

Пропущу одну історію і перекинемося до Мирного.
Хоч би якого дорожнього вказівника поставили - йшов взагалі навмання.
З одним місцевим добалакався, що був у ставці Хітлера, у Вервольфі під Вінницею, десь до 15-20 км. То той обізвав мене брехуном, бо ставка не може бути близько від Вінниці, а не менше 200 км.
Знайшов по мапі свій шлях з Вервольфу до станції Десна перша станція від міста президента.

Короче, переспав біля якогось пам'ятника за парканом. Мабуть, там колись Ленін стояв.
Вранці поїв на місцевому ринку і почув про аварію на "Титані" під Армянськом, про евакуацію і що чешуться маленько всі. Ото і я мабуть з пару днів чесався. Ніякого оповіщення ніде не чув...

Дуже вранішний дизіль проспав, бо молодь гуляла пів ночі біля гуртожитку і на мотоциклах гасала туди-сюди.
Поїхав в обід на Херсон.