Фотомандри Україною - 2018

Парк слави іт.д і т.п.



За 10 гривень можна подивитися

 

В Ніжині я мало пробув, всього десь години чотири і малознайомий з історією міста мав своє враження, що і написав у вірші про ніжинські спокуси.
Тепер трохи взнав про місто, де храмам тісно) Кажуть, що їх там важко полічити. Та я свої виставлю фото, своє бачення. Із врахуванняи сутінок прийшлося дещо підкорегувати свої враження.







Такі швидкі приїзди іноді викликають неоднозначне відчуття. От, наприклад, Тернопіль, був там навесні і наче нічого так, файно... Але пройшовся парком відпочинку, через стадіон, алеєю слави до залізничного і постійно був поряд сморід каналізацій, з яких текло і смерділо. Через телебачання цього не відчуєш. Тому і не написав ще вірша. От думаю, при можливості навідатися і ще раз пройтися. Так що готуйтеся, бо стрельнути може в будь-яку хвилину.
А оь Івано-Франківськ відразу сподобався, так що, вибачайте...

 

Вранці тихенько під'їзджаємо дизелем...







І ось конотопський вокзал і перон...

 

Увесь Конотоп - це дикий ринок. В Коломиї теж торгують всюди, але веселіше і у відведентх місцях.

Підприємці мають торгівельні місця, а простим людям немає де по-людсткі встаьи. Так, з землі та асфальту торгують. Може і дорого платити?

Щоб не бігали туди-сюди з ринка на перон положили брилу поперек. Директор ринка там з начальником залізниці посварилися, а люди страждають.



Чи то колдуни збираються, чи алкаши..

Добре, що поряд туалет безкоштовний.


Трава не кошена на деяких ділянках мабуть все літо. Немає господаря, а людям тим паче не треба.
Рельси, рельси, шпали, шпали, я зібрався до Путивля.

 

Станція Путивль, хоча населений пункт Буринь, а до Путивля ще 22 кілометри. То як станція Остріг, а ПГТ Оженіно. Ті не співпадання станцій - морока для мандрівника. Бо місцеві знають що до чого, а нетамтешті плутаються. В Миколаєві взагалі - все заплутано і зашифровано, в касах нічого не скажуть - посилають в довідкове, а там давай 15 гривень за те, що... "соизволит дать информацию". Там до шести напрямків - ледь вирахував)) Попав на залізничний вокзал в Миколаїв, а там наче з'їзд безхатченків - до 20 мабуть назбирається. Сморід, сеча, ноги роздуті у всіх з наривами... жах. Але це буде пізніше.
Поки що дістався Путивля майже пішки. Бо підвезли кілометрів сім.
Чистеньке містечко. Кажуть при Януковичі підшаманили гарно. Може із-за Пути-Путивля?

Ярославна з князем Ігорем...

Рудневу та його сину пам'ятник

Від цього місця до монастиря

Дійшов.



Але вже закрилися. Правда, потім не було проблем зі входом. А поки що пішов на Сейм та покупався після декілька днів походу.
Заліз на гору зі східної сторони монастиря і там переспав в садку. На іншій горі, навпроти, такий краєвид.... Думав, якщо що, то заберуся в ту хатинку і там поживу декілька днів, бо видно було, що без дверей та вікон. Тобто, покинута, як і багато тут хатин покинутих.

 

Знайшов фото Молчанського жіночого монастиря, хоча зара все є там. Ці гарніші і є тексту.






Дуже файно... А все лежало в руїнах до 2000 року. Нікому не потрібне - бери, піднімай! Ні, як я вже писав не раз - валяється, нікому не треба, а як тільки зробив гарно, то вже заздрисні очі загребають і руки тягнуться прихватити.
Попрацював на славу Божию. І траву з плитки видерав, дерева обкопав, дрова поскладав, туалети помив та від коров'ячих пампушек асфальт мив. Ах да, ще курячі конюшні вичистив, як Геракл))
Згадав якось... Сиджу от, дивлюся на ті курорти по телевізору (типу орел-решка) і кажу: "Отак сиджу в тому Рівному, а всі їдуть по тропіках, піраміди дивляться і.т.п. А я так мабуть і не побачу вже нічого..." А пізніше, після мандрів так розсміявся, як згадав - ото вже надивився усього))))
Надовго вистачить.
В історії Путивля є одна тема про те, як лжеДмітрій зібрав там військо і захватив Москву. Ох, вже ті лжегерої та лжеантихристи.... Нароблять біди, яку самі люди собі і створять, хоча і не без зовнішнього заколоту.

 

Йду до партизан...
Після тижня праці і відпочинку вирішив сходити до лігва народних месникіа.
Дорога починалася від дома-гостинниці, де я жив.

Пішла символіка


Якийсь князь на площі


Святкування української мови

Від красивого більш-менш центру, як на сайті,

не дуже втішна картина.

І взагалі не розумів, куди люди дівають гроші зароблені. Таке враження, що нічого не будувалося після 60-х років. Якась така ніщета... хоча порівнюючи з селом Марково, на іванофранківщині, дивувався марнотратству. Тобто віруючі неабиякі, будують собі палаци, вихваляючись перед сусідом.
Поворот з міста

Пошли деревни...

Та природа....

Співав своє...
То березка, то рябина,
Там погост, а тут изба,
Там коза, а тут колодец,
И конечно, нет ведра...

Хотя все-таки ведра здесь бьіли, то уже под Сумами бьіла проблема - есть колодец, нет ведра(

 

Деревни не отличались разнообразием, но бьіло в єтом простое и очень простое. Не знаю, как назьіваются такие дома, пришлось как-то ночевать в таком заброшеном доме. - одна комната с перегородкой и посредине печка... Удивляюсь, как там люди жили и ютились? Да и сейчас живут...
Вот и добрался до Спадщанского леса. По ровной дороге. Жаль, что не бьіло какого-нибудь самоката. Мигом докатился бьі...
Встречает такая вот стена - народньім мстителям.



То бьіли не последние их бои... Еще предстоят серьезньіе испьітания, похлеще ВОВ.
А єто камень на месте подбитого танка )) немецкого)))

Один танк - два єкипажа???

Так можна пройти северньім путем. Есть еще южньій.

И єто уже план партизанской деревни в глубине леса за 5 км, куда ведет дорожка и пройтись по ней - прекрасное дело, если намазаться "Детой", от комаров. После похода купил мазь и не пожалел, особенно на Азовском море, да в других местах ночного отдьіха во время похода.

Єто типа один городок партизан, а укрепрайон немного раньше по дороге. А Сидор Ковпак спал вообще где-то в землянке, даже не в єтих поселках. Боялся кого-то, или чего там? Прошел к землянке метров 300, - комарьі напали. Не дошел. Хоть бьі указатель с расстоянием поставили - а то кто знает, сколько туда переться? Єто же партизаньі!!!! Чем партизаньі мазались от комаров?

 

А ето на месте бурятского танка:
Депутат России Александр Негребецких отправился воевать за Донбасс.
— Каково соотношение в вашем подразделении россиян и местных?
— В нашем отряде 90% россиян, остальные — жители Донецка.
«Из-за неграмотного командования нас расстреливают в упор!»

Глава фонда свердловских ветеранов спецназа В.Ефимов: "Я помогаю добровольцам отправиться воевать на Украину".
– Когда начали оказывать помощь в отправке уральцев на войну?
– После Майдана, ещё до присоединения Крыма.
Глава фонда свердловских ветеранов спецназа: "Я помогаю добровольцам отправиться воевать на Украину"

Игорь Стрелков (Гиркин). Но спусковой крючок войны всё-таки нажал Я. Если бы наш отряд не перешёл границу, в итоге всё бы кончилось, как в Харькове, как в Одессе. Было бы несколько десятков убитых, обожженных, арестованных. И на этом бы кончилось. А практически маховик войны, которая до сих пор идёт, запустил HAШ отряд.
Александр Проханов, Игорь Стрелков: «Кто ты, «Стрелок»?»

Доржи Батомункуев, 20 лет, 5 отдельная танковая бригада (Улан-Удэ), воинская часть № 46108.
— Нам сказали, что на учения, но мы знали, куда едем. Я уже был настроен морально и психически, что придется на Украину.
В Донецке мы в убежище заехали, припарковались. Нашли радио «Спутник». И как раз там была дискуссия насчет есть ли военные здесь на Украине. И все гости такие: «Нет-нет-нет». Мы ротой лежим такие: ну да. Ну а в открытую кто скажет?
— Сколько вас зашло?
— Получается, 31 танк в батальоне. Мы заходили поротно. Десять танков в каждой роте. К каждым 10 танкам прибавлялось по три БМП, мотолыга медицинская и пять «Уралов» с боеприпасами. Вот это численный состав тактической группы ротной. Танковый батальон составляет около 120 человек — три танковые роты, взвод обеспечения, взвод связи. Плюс пехота, конечно. Примерно 300 человек нас зашло. Все с Улан-Удэ. В основном, большая часть — буряты.
У нас приказ был стрелять на поражение сразу.
Я, конечно, не горжусь этим, что сделал. Что уничтожал, убивал. Тут, конечно, гордиться нельзя.
Когда мы были в Макеевке, они вообще нам сказали, что 70 процентов мирного населения здесь — за укропов.
«Мы все знали, на что идем и что может быть»

Доклад «Путин. Война.»
«Война с Украиной – подлое и циничное преступление, за которое наша страна расплачивается кровью своих граждан, экономическим кризисом и международной изоляцией.»
Putin-War1.pdf

Использование вооруженных сил России на территории Украины.

View: https://www.youtube.com/watch?v=9z9OCXHThNg


Грады бъют по Украине из РФ.

View: https://www.youtube.com/watch?v=JMEexCpunL8


View: https://twitter.com/1957niknik/status/1061615011372691456

 

Як і має бути. На вході алея героїв...

Орли сталінські...
Пташенята ленінські...

Бойові дії в музеї. Майже мінімум оплати випросив. Але тачанку не встиг зняти - охоронник слідкував за підозрілим типом, тобто, за мною.

Хотів максима потаскати - ледь зрушив... Така махіна, що ой-ой((
Вау!!! Тут, на задворках музею і подалі від очей постають вожді народів..

Обіцяли до жовтневих свят обкультурити.

Якби одну ногу відбити, то і в нас був би pink фламінго))
Черга не зменшується і ...

А це взагалі раритет. Кажуть, як би він не перехопив владу у Троцького, то було б взагалі мерво. Хтозна...

" небоскребьі, небоскребьі, а я маленький такой...
То мне грустно, то смеюся, а ваще я -молодец!

 

Знову музей військової техніки. Здається, що на Україні цілу армію можна озброїти, привівши у бойовий стан всі пам'ятники. "

"Мьі мирньіе люди, но наш бронепоезд
стоит на запасном пути!". Мабуть гелікоптером його сюди при... Тож не залізницею))




Укріпрайон. Не ходив туди. Біля танка підбитого німецького погуляв.


Назад швидше йшов. Під вечір комари зовсім гризти почали(( Я із лісу вийшов і зупинив автівку. В салоні віз перегній для саду. Запахи і аромати були ті, що треба. Ну що ж, якщо лімузини не беруть, то ми і так доїхали. Я що, не людина, як та, що везла гній? Не таке ще возив в селі на фермі.
То повернулися в Путивль.
Вечір був найчарівніший...

А на ранок наступного дня вже вирушив в дорогу.
Шкода було йти вже кудись. Та отож бо й воно, не можна довго поломнику засиджуватися. Обростати починаєш тим, від чого пішов.

 

В понеділок в дорогу!
Але як піти і не подивитися Ярославну, як не сказати обнадійливе слово, щоби не плакала?
Якісь руїни церкви чи замку... Не було часу розбиратися, але за часи УРСР була баня.


Хрест на могилі загиблих, яких поховали після навали Батия. Так написано.

Оглядовий майданчик. Без загороджень. Краєвид - немає слів. Чудовий.

Ярославна плаче...

Поговорив із нею. Сказав, буде ще дуже ридати, але радість буде велика потому...
На горі іншій Ковпак, кажуть, плаче... туди не ходив, але зняв з 30-и кратним збільшенням.

Вигляд на жіночий монастир з гори Ярославни.

 

Ви півтора року дописували у створеній чотири роки тому темі "Війна".
Ви там ворожих танків не помічали?

 

Помічав...

 

Трішки наперед забігли з танком, але не далеко. "Партизанський стан" ще був закритий, тому рушив вперед.

До розвилки на Шалигіне - Глухів, де танк, по глухівському шосе з годину.

На Шалигине до Глинської пустині не хотілося йти , тому доїхав до Перемоги, а там всеж таки пішки...
Природа...


Чого таким шляхом? Хотів обманути долю... на одній з мап була вказана залізниця, яка вела до Глухова. Там і справді виявилася залізнична колія, та пасажирські перевезення відсутні.
До вечора дійшов до Шалигиного, та бачучи, що не встигаю до монастира, заночував в покинутій хаті, а ранком вже був в дорозі до Глинської пустині за Шалигине.

 

Глинська пустинь....
Казали, що дуже суворий , ой... вимогливий режим там. Афонський устав!!! Навіть пожертвував тим, що не пішов до монастиря Нової Слобінки недалеко від Путивля. А ще казали, що можна заробити на дорогу...
Що таке афонський устав?
Це вечірня служба з 18 до 19, потім перепочинок та послушання, та щоденна нічна - з 2.30 до 7.00
Сніданок.
Сон - до 12.00 і далі послушання.
Довго не буду писати, але наступного ранку забрав документи і не снідавши пішов далі.
Може комусь і подобається таким чином знищутися над собою і над іншими - а мені ні.
То... як буддізм відрізняється від христіянства. Не треба себе відгороджувати від життя, але живи по заповідям і виконуй правило: "Шануй одного Бога і люби ближнього, як самого себе". Що вже тут складного? Хоча в тому монастирі і треба декому пожити, щоб не було часу і місцю для поганих думок.
Всі храми були "заштопані" ззовні для реставрації.
Так, зняв для уяви тамтешнього життя...

Далі йшов лісом якогось заповідника.

Їжі бракувало. Назбирав моховиків. Потрохи з'їв штук вісім, поки дістався Сосенок.

Немає там чого ловити...

 

Дійшов до розвилки. Направо - до Катеринівки і там далі митниця і РФ, наліво - на Глухів.
На Глухів... Нема по дорозі такого, щоб варто фотографувати. Ну, пам'ятники героям Радянського Союзу та вулиці з їх прізвищами, і довга дорога в ямах...


Щвидше за фури йшов. Іноді. Місцями )) І так добрався до Глухова.

А тут вже... немає куди подітися від ваговозів-зерновозів та пилу з лушпинням, що викидається у повітря з елеваторів агрохолдінгів. Охорона хтіла мене прогнати з лавочки зі стоянки, та помилилася. Пішли геть самі...
Десь так по мапі - червоним позначено шлях за день.

 

Глухів.
Мало що знав про це місто і тепер не набагато більше, але щось та взнав. Може більше, ніж самі мешканці Глухова.
В місті є різні учбові заклади на будь-який смак професій і знань. Багато видатних людей жили, навчалися і працювали.

Я трішки записував, та десь згубив записи, тому... що пам'ятаю.
Це здається драматургичний.
Студент на центральному майдані з "Катериною" здається. Я йому сумки хотів повісити. Відмовився. То поставив поряд.


Це дітям голодомору начебто...

Поряд алея слави. Нарахував 19 героїв СРСР. Питав у перехожих, чи то всі на фото - мешканці цього міста? Ніхто не відповів... А чого б сюди з інших міст не виставляли, то мабуть таки місцеві герої.


Сподобалося місто. Чисте, прибране та не сумне.
На виході пам'ятний знак Шевченкові, коли його везли до Канева через Глухів.

Пішов я наліво від каменя. Може тією самою дорогою, що й Тараса Григоровича везли, по старій дорозі. Я - щоб скоротити шлях до києво-московського шосе, а Тараса по тій, бо та була єдина.
Розбита дорога вщент -так сказали і дивилися на мене, як на хворого... або на хворого богатиря, який піде темними лісами та глубокими ярами ловити соловейка-розбійника))
Точно розбита... ще й довга, ніж я вважав.
Йду, а в лісі щось постійно шурудить.... вечір вже майже накрив землю. Десь паралельно їде підвода, хтось розмовляє.... одна машина проїхала, нпче там чорти сиділи)). Шурудіння - то жолуді падали, а я гадав що звір мене чатує. Хтозна, може і оберігав?
Вже майже девять вечора... Галька впивається в підошви і болять ноги.
Вже прошу Бога:"Господи, підсвіти, де та траса?" І тут фари засвітилися за півкілометри у темряві. Я вже з останніх сил добрався до траси і змайструвавши кубло заснув, як тільки помолився і закрив очі.

 

Добре виспався і був час подумати. Надумав, що сьогодні день святого Пантелеймона і попросив у нього підтримки, а також перевірив свій шлях по картах сюди. Вніс корективу на карту - після Глухова йшов закинутою дорогою, яка раніше вела до аєродрому і на картах не буває її навіть видно - показав синім кольором.

Зібрався та йду на Кролевець . Десь так кілометрів із 30... Був варіант йти на Новгород Сіверський через Шостку, бо там теж багато святинь, але то був занадто великий гак у планах неба.
То йду на Кролевець і там дизелем на Ворожбу...
Але вода закінчилася. Їжа теж.... пройшов 8 км...
Став.
Помолився та кажу...
- А можна сьогодні спочатку під'їхати, а потім надолужу пішки?
І подякував, що вислухали мене...
Стою десять хвилин. Тобто відпочиваю під деревом. Їде автівка. Я махнув рукою на автостоп.
Через 20 метрів авто зупинилося. Я підбіг ... ну і там розмова, те да се....
Їдемо до Кролевця. Він - помічник владики. За виглядом не сказав би, що так.... Одначе їхав неочікувано для себе на свято в Конотоп. Ну...
Ну і мене підвіз до кафедрального собору в Конотопі. Отак...


Хоча я сплутав собор з іншим, який при залізничному вокзалі.

Щось поплутало мене.... йшов пішки на залізничний, але "дійшло", що не встигну на дизель, бо мав розклад, який записав тиждень тому.
Всі банкомати не давали грошей, але вистачило якраз до Ворожби добратися.
В Конотопі ще пару справ зробив. Може допоможе комусь, якщо буде воля Бога.
Тож доїхав до Ворожби.
Далі треба переходити декілька кілометрів на станцію Білопілля, щоб їхати на Суми. Але банкоматів не було по дорозі і прийшлося йти в місто Білопілля.

Довга дорога... Велике село... А що ж, землі багато, чого її раціонально використовувати? Нехай то в Голандії чи Німеччині тіснява - а у нас простір.... І на кладовища вистачає, і на смітники...
Добрався до банкомата. Набрав їжі за знижками у ВТБ. Наївся, поки хазяїн кіоска не прогнав, бо для клієнтів місця, хоча і не було нікого крім мене та й окропу у них взяв до чаю. Ну як вигнав? Воно і розмовляти не могло ні українською і ніякою. Чучело якесь жадібне...)
Вийшов на сумську трасу.

Попереду .... питаю - у вас тут що, ядерна війна пронеслася?
Якась автобаза була і зірвало всі дахи і чоловік вибирає цеглу.
Каже, що всі цегельні заводи порушили вщент, ось і працюємо на видобутку цегли))
Подивився на це з сумом, хоча і сміятися хотілося.... подумав не в голос: "де..." і пішов далі.

 

Переночував біля перехрестя під новим дахом. Знайшов тонку царату 3х3 метри склав втроє і спав під нею, як в тепличці огурець)) І так носив її, бо скручена була - не більше півлітрової банки, аж до Миколаїва. Там і покинув, разом з "Мухою". То так я називав тубус з 5-ти шарового картону, який носив за плечима - і він не давав голкам пробити моє тіло в степу, коли спати лягав.
Отож, добрався до радгоспу "Перемога". Біля криниці покупався і свіжачком дійшов до зупинки, де сів на маршрутку і поїхав в Суми. Намагався завжди пройти побільше, шоб менше платити. Рахував 1 км дорівнював 0,7 гривні. Потім легше стало рахувати, коли один км був як одна гривня))
І ось Суми... Головний Спасо-преображенський кафедральний собор на фоні моїх сумок.

Питав у місцевого як куди доїхати і чи є церкви УПЦ КП?
Каже є пара, але він не ходить до бандерівців... гм..

Тут головна святиня ікона "Хліб життя" - цікавий образ Ісуса. Була ще ікона Божої матері, але то її викрали у 2009 році, але святе місце пустим не буває...

Зараз майже немає оригіналів ікон . Всі - майже списки. От в Зарваниці є точно, але не всюди і там. Копій багато. Є загроза, що може з'явитися лжебожаматір. Хто ж тоді не повірить їй, якщо буде чудеса викидати з рукавів, щоб люди вклонилися її сину...
У мене вже назбиралася колекція іконок. Я їх потім дарував нужденним.
Це при вході до собора.

Історія храму



Далі ще багато було храмів. І взагалі, центр Сум нашпигований усім, чим тільки можна було нашпигувати. І парками, ресторанами, магазинами і кіосками.


На тому мої походи по сумських церквах закінчилися.