Формування характеру...

- Ну, раз именно так она написала.

Стало быть, таки подозревает... Очевидно считая, что условия формирования этих качеств сходны у неё и у нации, представительницей которой она является. И таки является! И таки не факт, что не сходны - всё от точки зрения зависит...

например,

И ещё я вижу из цитаты (из построения фразы),что Рыбка не считает это качество неотъемлемым и вечным, для нации оно временно, до преодоления (по мере улучшения условий жизни). А стало быть, и для неё!

 

Впевнений, що то викликано лише обмеженим кругом спілкування. Боронь, Боже - я мав на увазі тільки юний рибкин вік. Очевидно, що мої 40 з хвостиком мають більше матеріалу для "статистики" і висновків, що більшість людей живуть зовсім не тим, що намагаються скористатися з довірливості ближнього. Вона просто мала на шляху ще не так багато порядних людей.

 

Но они появляются на её жизненном пути.
Вот я, например, уже полтора года с Рыбкой знаком.

 

- а я в этом нисколько не сомневаюсь!

-

представите?

 

Я б сказала не "непривітність", а швидше "настороженість", "пильність". Що поробиш - "постоянная бдительность - такова цена свободы".
А щодо формування характеру, то "північний вітер породив вікінгів".

 

У вас просто майстерність зводити будь-яку тему до того, як погано в Україні. Я з вами не згодна. Люди часів СРСР навпаки відкритіші, ніж молоді (на мою думку). А щодо заздрості - як ставитися до нового українця - колишнього бандюка? Яка заздрість? Таких людей я терпіти не можу, бо вони - звичайне бидло, яке прикривається баблом.

Брєд. Навпаки, пропагували спорт. І зачіска "хімія" була в моді.

Наука ж розвивається.

А взагалі, дуже здивована такою увагою до своєї скромної персони. І нащо воно, га?

 

Ну по-перше, мені 19 років.
По-друге, у мене всі друзі живуть у Києві та області. Не знаєте - не видумуйте.

 

Сорі, так мова все таки про "Рибку", чи не про "Рибку"?? )
А я чогось подумала, що тема про національні риси і формування характеру загалом
Якщо про риси, то в українців точно є така риса .. не знаю .. ну ні добра ні погана, а швидше "бєзполєзна" - називається "взяти когось на язик"

 

А чого тут дивуватись після того, як Ви свою особисту рису приписали українцям?

--
ІМХО, українці - дуже привітні, добродушні, щирі, відкриті і довірливі люди. Звісно, бувають всякі. Але загалом так є. Це я кажу не тільки зі свого бачення і порівнянь, але і з того, що люди із-за кордону розказують. Особливо приємно чути позитивні відгуки про львів'ян від жителів СУ.

Може я вже і виросла з вікової категорії "молодь", але ж недавно у ній була. І активно тусувалась з ровесниками. Може так склалось, а може це від мене залежить, але хороших людей я зустрічала значно частіше. Мені допомагали і довіряли зовсім незнайомі люди. Та і я так само.

Якщо ходити по вулицях із набусурмоченою міною, не повертати голову навіть на запитання від перехожого "Котра година?", бачити приховану підлість у кожного знайомого, то звісно, що у відповідь не отримається привітність і довіра

П.С. Характер формують батьки і оточення. Але це не означає, що на вулиці виростають тільки виродки, а в благополучних родинах тільки інтелігенти. Кожен є особистістю. Піддаватись впливу оточення чи ні - це індивідуальна риса.

 

Саму не пустила б. Не довіряє, боїться за мене. Нормальна поведінка мами. Благо, у мене всі тут, нікуди не треба їхати.

---------- Додано в 22:06 ---------- Попередній допис був написаний в 22:04 ----------

Вибачте, але мені важко з вами спілкуватися, бо ви старша людина. І чого я вам цікава, не розумію. Бо в мене батьки суворі?

 

Аналогічно. 15-22 роки - це були найактивніші і найцікавіші мої роки! Стільки всього цікавого відбулось, що можу розповідати місяцями! Є що здагадати, над чим посміятись, за чим потужити. А скільки всього нового дізналась, побачила, навчилась! Такого життєвого досвіду, як самостійне життя, пригоди, не дасть жодна книжка!
Але то кому що..

 

Мої батьки ніколи не були проти, щоб до нас додому приходили мої друзі. Чи то просто посидіти, чи уроки разом готувати... Два рази навіть дозволили влаштувати святкування Нового року (коли самі не вдома святкували).
Я добре пам'ятаю, як то мені було приємно і як заздрили подружки, яким не дозволялось приводити нікого додому.
Тому і я тепер своїй малій не забороняю... хоч їй тільки 9 років і розносять хату ті дітиска, як має бути. Але, принаймні, як тут вже правильно відмітили, ти бачиш, з ким і на які теми дитина спілкується.
На рахунок самостійних поїздок, тої весни вперше її відпустила з класом за кордон. Під наглядом вчителів, звісно. Переживала страшно, назвонювала не знати скільки, але ж яка вона задоволена була з тої поїздки, скільки нових вражень!
Мене мама вперше відпустила в самостійну подорож (ну також з однокласниками під наглядом вчителів) у 12 років. За що я їй дуже вдячна.
На рахунок довіри / недовіри, ну так, в наш час всяких мудрагеликів, лохотронщиків і т.п. тре бути обережним, але особисто я намагаюсь діяти на принципом: стався до людей так, як хотів би, щоб вони ставились до тебе.

 

От, точно так само і в мене було...повна хата студентів,поетичні гуртки,літ. конкурси,знайомства з поетами Львова(Р.Скиба,І.Павлюк.Р.Кудлик - мій наставник, і взагалі хороша людина)В.Слєпченко- чоловік Н.Давидовської- і багато інших.Всі ці люди, до певної міри і сформували мій характер,не уявляю, якби мене кудись не пускали батькивони просто були в мені певні.На таких "тусовках" відривались до ранку... звичайно в міру було всього( не думайте зайвого) а коли ще й потрапила в товариство джазових меломанів,то взагалі було суууперово.Як мені сказала моя одна хороша подруга: Ти вже своє відгуляла,по повній програмі, і це все в тому ж віковому проміжку,не уявляю,яка б я була зараз,виходячи із моєї нинішньої ситуації...а так є що згадати,кавалок життя прожила немарно...

 

Между прочим (для некоторых) стыдно не знать!