Фіолєтові коти.

Бігун гострим лезом схованим у долоні під рукавичкою з обрізаними пальцями споро розпоров пузо сміттєвого мішка косою дугою. Позаминулого року він різав просто і запускав у шпару руку. Так і напоровся на гострі шкельця вимазані якоюсь липкою бідою. Не знати що на ню налипло, та права рука дуже гноїлась декілька місяців і вже почала підсмерджувати. Кооли взимі сусідський лайдак відморозив ногу, то так само смерділо гнилою плоттю. Мусів го убити і захоронити у тверду замерзлу землю, бо несила було вже то терпіти. зазвичай гниючу плоть відрізають. Та не Бігуну. Почапав він до свого схрону і вийняв звідтіля мазь. Та мазь смерділа ше гірше ніж чотирнадцять безхатьків, що на новий рік наїлись риби і обдристали схрон за трактом. Але надворі був мороз і всі тихенько сиділи всередині і давились непоборним наміром проблюватись. Мазь дуже помогла, гнила плоть злізла, а шкіра стала така рожева й ніжна як у хлопчика щоки. Тож ще по тому вдягав на руку гумову рукавичку щоб бува не зашкодити чи не застудити. Поки шкіра не огрубіла, так і беріг. Тепер різав мішок косо і тягнув за край. Оті відходи людячі самі й вивалювались. Серед бродяг є незрима конкуренція - не можна на чужій території зранку ходити. Удень можеш, а зранку сама каса, все саме файне лежить. Можна ще й увечері, але ну його, ті хулігани можуть камінням закидати чи пирнути в бік задля розваги. Здишеш як пес, бо ти ніщо. Бігун мав на схроні близько сорока тисяч долярів, самоцвіти і два двокаратових діаманти. На чорний день. Всяке в історії трапляється. У війну його пані знайома віддала ланцюжок зі смарагдами за буханець хліба. Але вже за 2 місяці виздихала з голоду. Шкода очі не були зелені. Наразі Бігун як прокляв придуркуватого малого полишив свій вагончик і переліз у лісок біля Чортових скель. місця там тихі і спокійні. особливо коли у тебе над головою вулик шершнів. Який бідолага захоче ближче підійти і роздивлятись отруйних комах. Шершень це як скажений пес, тільки страшніше. Бо пса можна убити,а шершня ні. А два шершні убьють тебе. Тож сидів Бігун у засмальцьованому наметі за горбочком від вулика і зі стежки його ніц не було видно. Він вигріб на ковдру усе своє майно і уважно роздивлявся стані наявність окремих предметів. Той клятий термос із вицвілою жовтою качечкою все ще лежав у центрі хабару і був надійно запечатаний. Темника йолоп малий забив. Беньо здохне до ранку від болю. Але ж халепа, знав шо так буде і вліз. Та той лайдак малий міцно тримав його за жабри. Треба було відтягнути час. Мокрому сказав шо в Татри тікаю, бо тойвот. Мокрий стопроцент всім рознесе, особливо як його шукатимуть. Намісник і курва його маму Титус. Як візьметься за нього клятий інквізитор, то й не візчепишся. А нашо йому все життя так лякатись? З розуму можна зійти. А з людьми треба мати розмови, спілкуватись. З якими б не було. Треба. Треба.
Бігун узяв саперську лопатку з рюкзака, підійшов до бука і довго вдивлявся у коріння, що розповзалось в сторони. за тим присів і почав копати. Схрон анкрив деревяною висохлою дощечкою із старезними символами блуду і коли засипав землею і припорошив старим підзогнилим листям, замовив довгим словом, щоб навіть як найдуть, то їм не вдасться тут копати, бо піде блуд, страх і кволість. Намет він швидко скрутив і заховав у нору під пагорбом. тут за ліском намісник живе, треба до нього сходити і віддати пропащу душу. Намісник старий і не дурний, як його шось не стосується, то й не лізе. бігун віддасть запечатану баньку, ввічливо вклониться і спита чи треба пану сказати як відкрити баньку і все. На вільні хліба за перехрестя.
На вулик краще не йти, ше шершень підлий вжалить. Можна нижче обійти, там туристи на скелі не ходять знимкуватись і спуск рівніший. на його старі ноги.
Обабіч ледве видної стежини у майже сутінках сидів хлопчина, ркоів 12 і дригав ногами, звісивши униз. Бігун встав і довго на нього дивився. А хлопець тільки на нього глянув і відвернув зарослу густим світлорусявим волоссям голову убік, у місце, звідки Бігун йшов. бігун простежив за його поглядом і обережно поставив сумку на землю. У лівій руці зявилось лезо, не аж надто велике, та дуже гостре. У правій бігун тримав заіржавілий старий ліхтарик, але тримав за спиною, нервово крутячи його навколо осі.
Хлопчина перестав дригати ногами і обперся на руки, наче збирався зіскочити з ккаменюки на землю, та завмер. Бігун здригнувся і відступив трохи назад, а ліву руку із лезом виставив перед собою. Хлопчина на його дії відреагував неправильно, принаймі не так як думав Бігун. замість атакувати, він ліниво приліг на бік і підпер голову рукою. Брудний черевик на лівій нозі звисав і дірявий носок вигравав якусь нечутну композицію. Бігун жахнувся. Якщо ворог розслабився, то значить ворог не він, а той що позаду. Наскільки міг швидко озинувся і мало не всрався. Позад нього, а тепер попереду нечутно ширяли зо два десятки величезних жовто чорних смугастих шершнів. От і все, пожив Бігун, смертушка твоя прилетіла. Кляті комахи.
Позад нього пролунав образливий смішок. То видно хлопець насміхався з його оторопілих рухів. Бо як захочеш жити у хвилю небезпеки не ведеш себе як відважний пожежний, а як пьяний з корчми після піввідра горіляги. Потроху переляк з району грудей перейшов у горло, аж дихати стало важко, а потім загоріло жаром у голові. Бігун зрозумів, що боятись треба не шершнів, а того, хто їм примовляє. Поволі він повернувся і своїми чорними зогнилими зубами видавив найприємнішу посмішку на яку був спроможний.
-щось ясновельможний пане хтів від бідного Бігуна?
-так прямо й бідного! - по дитячому вигукнув хлопчина - закопав під деревом такі цінні речі!
Бігун потрохи приходив до тями і не перестаючи посміхатись своїм жахливим оскалом гарячково почав думати. Якщо хлопчина не приманка, якщо він намовив комах, то може він хто? Що йому треба? Не треба пінитись. Хто спішить, той перший гине.
-ясновельможний пане, щось видко хтіли?
-шо то є в тебе за банька?
-то є термос, прошу пана, чайочок в дорозі попити.
Хлопчина спохмурнів, а прямо біля вух почулось смертельне дзижчання.
-Чорний Мольфар з Темником увірвались у мою халабуду і силою заставили мене віддати цю баньку. Тут запечатана викинута з тіла душа. Я не дуже знаю, та, схоже, Беньо, тобто Чорний Мольфар з Темником взяли викинуту душу і вліпили її в тіло людини. А мені та людина трапилась випадково і я її душу переклав у цю баньку і наклав печатку файну. як пан хоче, то можу перекинути душу в любе тіло яке вам до вподоби.
-викнуті душі йдуть до фіолєтових котів
-так, саме так. Та Чорний Мольфар щось лихе задумав зробити Мольфару Гою...
-Гою!? - хлопчина різко зістрибнув на землю і обійшов бігуна по колу. Дзижчання вже не було чути, тай комахи дусь зникли. Може то й не шершні були, тільки навіювання. Екстарсенс малолітній, мати твою.
-чого це йому Гоя вбивати?
-не думаю, що хтів саме вбити, а лише обікрасти. Щосьтаке від чого довго жити можна.
-довго жити від багатьох речей. Можна павучків замість мняса їсти. А можна муравлів собою годувати.
-то я того точно не знаю, бо вони мене використати хтіли і скоріш за все вбити. А я, знаєте, прошу пана, дуже би хтів ще трішки пожити.
Бігун вишкірився і ввічливо протягнув уперед вицвілого зеленого термоса з жовтою качечкою.
-що за ганчірка? - хлопчина підійшов ближче, щось промовив у долоню і провів між оча і термосом. - ааа, он як. чим заліпив?
-я мав Холосківську Біблію, маю. - і схаменувшись додав - маю на ню право.
-потрібен крес
-то на крові - замявся Бігун і роззирнувся - то треба на крові крес
-на коті зроби крес
Позад Бігуна щось стиха гупнуло і вперед вийшов великий чорний кіт.
-хихи, котику, киць-киць
Кіт не відводячи погляду від Бігуна схилив голову набік, а потім замахав із сторони в сторону, ніби дивуючись поведінкою.
-зроби котику крес, залиш термос і йди до Кийова на Анови
Бігун мало не випустив з рук старезну засмальцьовану книгу, оббиту залізом.
-то ше нашо на Анови
-підеш на Анови, там тебе візьме старий Гойраш, він ті руку відітне, бо смердить аж за кілометр чутно. А потім перейдеш очищення і метимеш нове тіло.
Бігун подивився на свою молоду праву руку, зняв рукавичку і принюхався. Чимсь попахувало зрідка, та чого ж...
-хто тобі її лікував?
-я мав мазюку одну, як почала смердіти то й мазав. То старе гниле відвалилось, а в нова молода шкіра виросла, як у дитини щока.
-ех - махнув рукою хлопчина - гетльбська мазь - в нас один одноокий нею мазався і думав шо око виросло, аж поки струпаками не обросла вся голова. То ми його спалили до біса.
Бігун недовірливо роздивлявся троха бруднувату, але молоду міцну долоню.
-а візьми прутика покрути
Прутик постійно випадав з руки, як сильно не намагався Бігун його крутити проміж пальців.
-навіювання
Бігун вилаявся і ще раз понюхав руку. Тепер смерділо сильніше. хіба би пацан навіював.
Враз на бігуна сипонуло роєм, декотрісь із них увіпялись у нову долоню і давай її жалити. Однак болю не було, комахи зробили круг і полетіли у різнобіч. А Бігун стиха матюкаючись дивися як молода здорова рука перетворюється на чорний зогнилий струп.
-от бачиш. Тепер зроби котику крес і баньку я вже забираю.

 

Титус підійняв обгорілу книгу, з чорної золи зсунулась та впала на почорнілу від вогню підлогу старезна залізна окова. Легенько трусонув обгорілою скалкою і зола зсипалася, проміж чорноти виступило декілька пожовклих сторінок. Дивне письмо, старезне, від руки писане. Темно-зеленими чорнилами. Титус узяв кусок золи, мабуть вигорілого стільця, надломив навпіл і кусками підняв клапоть сторінки. Не пергамент, щось важче і міцніше. Може теляча шкіра? Позад хрусьнуло і в попалену кімнату увійшов намісник. Старою пальою із великим срібним набалдашником декілька разів стукнув по обгорілій книзі і примружився.
- то є Холосківська Біблія!
Овва! Титус звівся на ноги і пішов до залізного ліжка на пружинах. То це не зелене чорнило, це людська кров, що нею писали відсадчі замовляння і виступи, але від вогню кров зазеленіла, бо людська і проклята вона. Клятий малий Беньо, шо йому в татусевому палаці не сиділось. Краще б узяв червінців і чкурнув до Льондину на дівиська ненадивитись.
-он ще - гаркнув намісник
Титус підійшов до нього і у кутику біля обгорілої скрині приглядівся до читенького скляного яйця.
-то є хрусталь. Щось там є. Крес потрібен.
Титус став навколішки і, схиливши голову набік, пригледівся. На фоні чорної погорілої золи хрустальне яйце було чистеньке й прозоре, хіба що трохи спотворювало перевернутий набік образ позад себе. Титус на ще більше вигнув шию і присунувся ближче. Щось усередині було. Не як у бурштині комашка чи камінчик, там щось звивалось. Ще ближче, майже видно... Титус вже був за декілька сантиметрів від цікавинки, вже майже йому відкрилось заховане усередині, стовпчик сірого диму звивався і створював образи, якесь дійство. ще трохи ближче.
Сильний удар по потилиці і з очей посипалися іскри.
-до холєри ти то гівно до писка пхаєш!! - заревів намісник і ще раз вгатив Титуса пальою, тепер уже по крижах, аж йому в очах все потемніло. Над головою клацнуло, запахло мятою і на голову посипався пісочок. Враз у нізрі вдарив смердотний запах, наймовірно сильний і неприємний. Аж в очах виступили сльози. Титус прийшов до тями і побачив що стоїть навколішках біля обгорілої скрині, і поруч лежить усе обсливлене хрустальне яйце. То це була пастка, лапанка така на дурня цікавого.
-ой я би тріснув від сміху, якби ти ним вдавився - паля вказала Титусу на замащене яйце - ти б його точно не ковтнув. Але би твоя пика була синя. Я про таке чув, але то було не хрустальне яйце, а деревяна груша помальована у червоний із зеленим хвостиком. Хто стане груші червоними їсти. А Миклуш задивився на неї, слину пустив і ковтнув. будь пильним Титус, туткай така чорнота, ця зола до неї біла порівняти. йди льох оглянь.
Титус кинув злий погляд на пастку-яйце і вийшов із кімнати. Поки він шукав чим посвітити намісник походжав наверху.
-Титус, ти знав Холосківську Біблію?
-не знав, пане намісник
-а я знав. Мене того вчили у Відні два роки. А може й більше. Були там ті йолопи з неймовірної білої раси, золотом готові були платити за інформацію.Чув? Тільки за те, щоб знати. пальчиком вкажи і орден тобі відсипе жменьку золота. ой скільки ж тоді шахраїв ми напустили. Одні шось файне вигадували, інакші взагалі казочки співали. і тим і другим давали золота і грошей і поїсти. дарма половину потім звели зі світу. А я тоді креси важкі учив. Як душу в тіло вкласти. Як вирвати, але так, щоб не шугонула. От і Бігун знав. Чуєш? Знайшов що?
-тут недопалок
-цигарка?
-свічка. Боюся узяти.
Зверху загупало і намісник спустився униз. Обережно схилився до Титуса, провів долонею перед свічкою і щось прошепотів
-ай, дурню ти, то електричний вмикач
Намісник клацнув пальцем і внизу загорілась лямпка.
-ой, треба тебе вже на навчання, Титус. Ніц ти не вмієш. Забє тебе ше прокльон. Ой, це шо, копчення?
Титус розглядував півпідвал, а наверху намісник уже бряцав на кухні шукаючи ножа.
-ой файна Рачка, такого мнясця накоптила. надіюсь то не сідничка Беньо.
Титус завмер намить, потім вирішив сприйняти ці слова як жарт. Хоча...
-файно, свинка лінива була, сочна. Я візьму із собою і під румунське вино повечеряю. Підеш зе мною?
-маю ще справи, пане намісник.
-ну то файно, то йдемо звідси, бо нас пожежники закриють.
Титус вийшов назовні і тримаючись поближче намісника оминав пожежні машини і людей, що скручували довжелезні водні шланги. Коли вони трохи відійшли, намісник, притримуючи загорнуте і мішковину копчення повернув голову і помахав ручкою Титусу. Той зрозумів, що намісник прощається і ввічливо побажав смачного. Проводячи поглядом дідугана кляв себе за цікавість до яйця. Якби не намісник, точно би вдавився. Ох, треба рот пополоскати, невідомо чи до нього декілька людей ним не вдавилися.

 

-Аня, Таня і Орися! нумо у кущі...
-фу, баян!
-дно
-прідуркуватий Ігорчік
-скліроз кріпчял
Танька труснула ігорчика по чолі і заховалась за спину Аскольда. Ігорчик рвонув з місця і заревів
-зашибу!
Аскольд перехрестився і склав у молитві руки. Аня схопила долоні хлопця і почала їх розтискати
-сонечко, Аскольде, боженька немає - мов дитині сюсюкала вона
-фуу! Анька атеїст! - вскіпнув Саша
-бий єретеків! - долучився Бодік
-Бодік труп! - крикнула Анька і схопила малодшого за неї на два роки Бодіка за ногу. Той рвонув, тільки кросівка залишилась у руці дівчини.
-аукціон! Рвана смердюча туфля!
-па чьом?
-мільйон
-ого!
-вам за півляма і булочку
-даю півбулочки і цвяшок - Ігорчик дістав з кишені півбулочки з маком і підняв із землі ржавий цвяшок.
-продано! - гукнула Аня, і спершу віддала кросівок Ігорчику. Бодік все зрозумів і зробив спробу кросівок вирвати, та Ігорчик уже біг до старої тополі, бо тільки він міг залізти на нижню гілку, аз неї ще вще, потім іще і ось уже кросівок на недосяжній висоті.
-ну блін - скривився Бодік і півбосоніж повернувся на лавочку. Ігорчик корчик пику, Таня штурхала аскольда в плечі, Аня ревнувала і копала в ногу Сашку. Орися дожувала Ігорчикову булочку і мовила.
-це кому мєлкій махає?
Усі повернули голови і уздріли худорлявого красунчика років 12 із копною нечесаного майже соломяно-білого волосся.
-ня - сказала Таня
-ня - підтвердила Аня
-файненький - додала Орися. А пацанва нахмурилась.
-бландінка - сказав Ігорчик
-братік, прівєт - крикнув блондинчик і сильніше замахав рукою
-я собі представляю шо робиться в дівчачому туалєті в його школі - мовила Аня замріяно
-шо робиться? - не зрозумів Сашка
-я думаю у дівчачому туалєті в його школі дівчата пиздяться бітами - сказала майже завжди мовчазна і дуже вихована Орися.
Усі зареготали, і блондинчик підійшов ближче.
-хлопче, як тебе звати? - по-материнськи стримано спитала старша Аня
-Ромчик - сказав той і засліпив усіх чарівною білосніжною посмішкою
-раз, два.. - почав Сашка
-вісім, одинадцять - продовшив Бодік
-чьо ви рахуєте?
-32. усі показав
-ааа - потянув Ігорчик - лишніх нема
-ану сядь рівно - зовсім не награно строго сказала Аня і якось так зло глипнула на Ігорчика, що той враз присів на краєчок лавочки.
-Ромчик, а ти кому махав? - продовжила випитувати дівчина
-братіку - він підняв руку і тицьнув пальцем - Аскольду
Усі перевели погляд на спантеличеного друзяку
-чьо тупим? шо курим? - видав риторичні питання Сашка
-Аскольд, приведи його мені, я тобі татову машину віддам - сказал Орися і Таня вхопила його шию - Ану привів братіка, я його волоссячко хочу потрогати
-в чергу сонечко - підняла руку страша за всіх Аня. - Ромчик, іди до нас, присядь.
-сігарєту? - спитав Сашка
-а по щам? - спитала Сашку Аня, і той сховав пачку.
-бабця кликала братіка, бо мама приїхала і ми вже їсти будем - невпевнено промимрив Ромчик і чомусь сильно почервонів. Після чого Орися додала ледь чутно:
-не бітами, а мачете
Аскольд йшов не знаючи що й сказати. Такого випробування у нього ще не було. Якщо поганий звязок з дорослими можна було списати на підліткову неврівноваженість, то стосунки з братом нічим не перекриєш. Розколе як сухого горіха. От тоді манелі в руки і хоч тікай. ромчик на розвилці пішов чомусь не до дому бабці, а за гаражі, на пустир.
-нам туди - протягнув руку Аскольд
-ні, братіку, нам треба поговорити про серйозні речі
Що ще? невже відразу піймав? Може вони якось із братом по-особливому здоровкались?
За гаражами був пустир і за ним невеличкий лісок. Ромчик неспішно йшов попереду по вузькій стежині. Єдина надія на те, що пацан йде туди курити. Може вони часто туди бігали порно дивитись чи пиво пити? Хоча... Скільки йому років? 12-13 на вигляд. 5 клас, другий семестр?
У ліску біля поваленого стовбуру на невеличцій полянці сидів великий чорний кіт. Біля кота сиділа до них спиною стара жінка, радше бабця, хоча й не дуже сутула чи поморщена. Аскольд враз згадав нічну пригоду із двома невідомими, палку, труп і те, що труп зник. Чи може він віджив і утік, а зараз прийшов завершити свою темну справу. Хто там тоді їх послав...
-сідай - кинув пальцем на стовбур Ромчик і сів на траву біля кота. - сідай бо бурчик відкусить тобі ногу.
Позад почувся стишений рик. Це була велика сіра собацюра із великими жовтими зубами. Вона дивилась прямо на Аскольда і стояла у позі перед стрибком.
-сідай на деревце, я тобі дещо розповім - сказав Ромчик і витяг із густої трави облізлий зеленкуватий термос.

 

Розповідь Ромчика
-як багато ти знаєш людей із почуттям завищеної справедливості. Я маю на увазі не тих, хто тобі вказаує на сміття, що ти кинув повз урни. Чи якогось незнайомого дідугана, що сварить тебе пальчиком і каже - такий малий, а вже куриш. Справжнє відчуття справедливості народжується у страшному горі, у такому горі, важчого за котре у тебе й не було у житті. Кажуть нещастя роблять нас сильнішими, та це неправда, нещастя, горе і біда ламають нас. І чим сильніше нещастя, тим більш слабкою стає людина. Інша справа, що вона, ця зломлена людина закривається від навколишнього світу і здається оточуючим недосяжною, величною, а тому і сильною. Жив у місті Жовква, у старенькій заваленій хатці один хлопчина, і звали його Юрасик. Юрасика батьки дуже любили, він був пізньою, вистражданою дитиною і тому його всіляко балували та догоджали йому. Хлопчик буквально купався у батьківській і материнській любові. Не кажучи вже про вуйків, вуйн, хресних і незлічимої кількості бабць і дідусів. Такий випещений і румяний він виріс і став торгувати бакалією. Їздив до Львова, продавав зерно, купував бакалію і віз на рідні села та від хати до хати продавав. Аж ось посватали йому дівчинку молоду... Ти не памятаєш як її звати? - Ромчик повернувся до кота. Той лиш тріпонув вушком і хлопець продовжив - не памятаю як її звали. Чи то Клавдія, Чи то Лідія. Якось так. Свати, весілля, шлюб, нова хата і ось уже дружина вагітна ходить до церкви. Тут і прийшла біда. Жінка занедужала, і треба було їй файного доктора полікувати, та дорого це виходило. То пішов Юрсик по сусідах і дуже сильно просив копійочку позичити. та на превеликий подив люди були холодні. Чого це ми маємо йому кровні грошики давати? Он у нього бакалія і зерно продає. Напевно не хоче ризикувати і як жінка вмре то й втікне. Піде собі деінде жінку шукати здорову. має крам, то має мати й гроші. Те що дали батьки і близькі було мало, заледве не десятина з того що потрібно, а свої гроші Юрасик не відкладав, усе на побут витрачав. То взяв тоді Юрасик хрестаі пілся служби божої у церкві пішов уперед, став на коліна і каже - так і так, я бакалію продаю, та грошей не назбирував, усе щось до хати купував новеньке чи смачненьке. Допоможіть люди добрі, а я вам під розписку урядника усе згодом віддам. Але що йому в холодні серця стукати? жінка померла із дитиною в утробі. А Юрасик став мовчазний і сірий, як не від світу цього. декотрі казали, що тепер від нього можна усього чекати, звалить вину за погибель на односельців, візьме сокиру і зарубає їх усіх. Так слово до слова і уряднику лягли на стіл декілька анонімок про те, що Юрасик проти влади агітує, бунтар і антихрист. Юрасика забрали у кайдани і кудись повезли. З того часу його ніхто не бачив.
Десь позад почулись голоси. Це Ігорчик із Танькою йшли за гаражі, бо Таня боялась курити ближче до хати. Аскольд побачив, що скаженілий пес тепер тихенько лежав, поклавши голову на передні лапи. От як тепер пояснити що тут відбувається? Та на превеликий подив, юні курці пройшли від них метрів зо пять і ніби зовсім не помітивши пішли ховатись і курити.
-через два роки в урядника зникла дочка. Мала ще, 7 рочків. І вже так її шукали, і з псами, і селом ходили, не знайшли. Відспівали мале, та й забули. Пройшло заледве декілька днів і пропадає мала у Кузьбита. Бідний був, ледве зводив кінці з кінцями. Тут уже поліцая викликали. Поки поліцай приїхав, зник малий у Гонти-Навроцького. 5рочків. Разом із поліцаєм приїхав слідчий, дізнавач і дві роти солдат. Прочерстили усе. Найшли дохлого зогнилого кабана і Війстря, що втік від поліці ще рік назад. Хлопа в кайдани закували і повезли в місто на допит. Батьки уже дітей за ручку водили, стежили як квочка за курятами. Але все одно. Пропали іще троє. Згадали відразу про Юрасика. Пішли розмови, що то помста така. Увірвалися до хати, побили старого батька, перевернули усе верх дном, порозбивали посуд та лавку поламали. ніц не знайшли. А поки там хазяйнували, пропала ще мала Катруся і Василь. Давай тоді ходити по селу хати святити, нечисть виганяти. Ті ще мудріші, покидали речі на воза і вйо у Городок чи Самбір. Подалі від страшного міста. У дорозі Бондар втратив синочка. Стало очевидно, що тікати немає сенсу. Хтось жорстоко карає жителів села. А за що, достеменно не відомо. Розвязка була напрочуд цікава. Отримали батьки пропадючих своїх діток назад. Діти зачмелілі, наїджені, ситі, помиті, та ніц не памятали. Мариво хтось їм навів. Батьки так зраділи, що не знали себе від щастя.
Позад завищала Танька і запригнула Ігорчику на спину Той захрюкав і побіг із нею назад до точки.
-діток ще раз охрестили, обмили святою водицею, обвіяли ладаном і свчечок Єрусалимських попалили довкола. А ще через рік усі вони згоріли у сільській школі. Навіть більше. Погоріли ті, котрих і не крали. Ох і вили ж батьки. Ти б це чув, Аскольд. Так вили як стая вовків. Казали, що уночі під згорілою школою бачили Юрасика, що копошився у золі, весь чорний, перемацьканий, щось там шукав. зібрались убиті горем батьки і спалили хату Юрасика. Разом із старою матусею і старим батьком. Ще й вила тримали, щоб з вікон не вистрибнули бува. І що ти думаєш? На другий день у церкву після служби божої прийшли ті діти, що мали б погоріти у школі. Але не всі. Прийшли тільки ті дітки, чиї батьки палили хату Юрасика. А ще саме дивне, що середних були саме ті людиська, що мали грошей на запас, але не захотіли позичити Юрасику на доктора для вагітної жінки. ті ж самі. Розумієш?
Ромчик весело засміявся, ніби щойно розповів дуже смішного анекдота.
-ти таке бачив, Юзеф? Тільки діти лихих батьків. А ті що стримувались і не були лихими отримали своїх діток назад. Живими, здоровими.
білявий хлопчик декілька разів реготнув, аж тріскав себе долонями по ногам.
-Тепер. Чуєш? Тепер уяви собі обличчя тих лихих батьків, що вийшли з церкви і бачать, що у інших діти повернулись, а їхні таки погоріли і тій школі. Чуєш, Юзеф, погоріли. Ей! Ти чого такий блідий!!??
Ромчик зірвався на ноги і лице його жахливо перекосилося. Наче справжній носій молодого красивого обличчя проявив себе у повну силу, спотворивши риси обличчя у страшну гримасу.
-ти!! Ти думав тобі подаруночок з неба впав?? думав усе так просто буде!!??
Позад зірвався на ноги пес і з його пащеки почала стікати слина, очі налились кровю, шерсть на спині стала дибки. Хлопчина вистави одну ногу уперед, розкрив долоню і високо підняв її угору над головою Аскольда
-Scilicet rem determinare de hac vita tua, et dirige in carne conjure nomen assisa panis virtute verborum Restituo!!!
Небо враз стало сірим, навколо закрутило курявою, піднявши в повітря сміття і листя. На кінець закляття уперед вситрибнув великий чорний кіт і безжально почав кусати себе за лапу, аж поки з неї не полилася кров. Білявий хлопець схопив зеленкувату баньку, підставив її під кровоточачу лапу кота і щось жахливим шопотом прокричав, від чого кришку банки зірвало, а Юзева рвонуло і вдарило об землю. Знов несамовита біль. Ця біль і переляк, шугонув управо, де наткнувся на пса. Пес скажено заскавулів і кинувся убік. кинувся в іншу сторну, прогріб собою землю, трохи вгору. Несамовита пустота і холод. Страшно, дико. Холод. Ще! Ще. Ось воно. Стало спокійно і тепло. Не так комфортно як перед тим, та вже не жахала пустота, відійшов страх і він зміг вдихнути.
-ідеально - пролунало позад. Це молодий усміхенний білявий хлопчина тримав за руку півпритомного Аскольда. А він що він? Неймовірний страх стиснув груди, стало важко дихати.
-не рипайся, бо знову вилетиш із тіла, йолоп - нарозпів мовив Ромчик і підняв вище Аскольда - ідемо братік, покажеш мені свою кімнатку.
Що це, де?? Юзеф підняв кволу руку, старечу руку у вицвілій синій кофті, від тіла смерділо сечею старістю, смертю. То та стара бабця, що півлежала за поваленим стовбуром?..
-ні! - видавив із себе Юзеф, та замість молодого дзвінкого голосу линуло старече каркання, хрипке, гниле каркання старої баби.
-Ніііі!!!
-до речі - солодко мовив Ромчик віддаляючись - у тебе в кишені гострий-гострий ніж. Якщо тобі не подобається нове тіло, то вріж собі вену на руці. Така стара бабега стіче кровю за півгодини
-ні, будь ласка, ні - прошепотів Юзеф. Тліьки тепер він зрозумів що втратив, наскільки все було серйозно і наскільки стало зараз жахливим.
-кому ти потрібна, стара бабега - засміявся юний голос уже далеко
Дві старі поморщені руки знесилено впали на засмальцьовану смердячу спідницю.
-ні - прошепотів Юзеф.

 

-єдна деревляна паличка
-кіко має розмір?
-сім пальців і на півнігтя
-онде лінійка, поміряй
-Мангуш, та я тих окропних мір не відаю
-ідіота, дай мені?
-не торкайса, тотая паличка шо вогнем обдає
-ніц не горит як не запалиш
-то таке прокляття з жовківських погорільців
-та? я тего не чув. ну добра. Візьми і нулик приклади до початку палички, а шо буде на кінци мені скажи
-Мангуш, а де в палички початок?
-але ти є ідіота. Вступиси.
Старезний дідуган у гостроверхму капоні на голові різко звівся і дрібними крочками обійшов величезний дубовий стіл грубого зрубу, узяв лінійку і, не торкаючись, зверха приміряв над паличкою.
-то є 14 сантиметрів
Мангуш подріботів назад до свого стільця з високою спинкою, сів за стіл і записав у журнал.
-то сім і троха ецба є штирнайціт сантиметрів?
-так, Збаржек, так.
-як маленького англіцкого чарівника. нє?
Мангуш відклав убік срібну ручку у вигляді ведмедя із рубіновими очима
-любий, йди до кухні, нарубай дрів на пьєцик
-ха!, пьєцики давно вже на газі синьому гріют. Але ти старезний.
-ти на Вільха пьєцик нарубай. У книгарні Вільха сирувато, візьми пропали там, буде тобі вдячний.
-аа, для вільха нарубаю. Але трохи опісля, ти пиши а я дивлюся мовчки. Тліьки кажи шо пишеш.
Мангуш похитав головою і узяв дорогоцінну ручку
-банка із мазью.
Дідуган пильно придивлялвся о баночки, а потім дописав
-мазь навіює, та не лікує.
-чуй, Мангуш, а тему Бігуну вже руку втєли?
-ще вчора
-десь по лікот?
-десь так, може трохи менше
-прислали Бігуна зе Львова на заміну?
-Бігун сам прийшов
-на холєру він тут здався?
-приписано, усі хто знає і відає мають бути замінені і жити і зберікати знання.
-тю! Бігун? Та то така зараза, шо як отримає молодого тіла відразу вшиє ногами
-не тобі, Збаржек, приписи становити
-ой, якби м міг, то теліпався б той Бігун у шнурівці в козячім лісі.
-окуляри рогові, круглі, без одного шкельця. друге шкло надтріснуте. Парер грубий з двома голками і червеною ниткою. Купка паперових грошей. Слухай, візьми оті гроші і занеси бабі Славі на кухню, може на них ше чого купе.
-я попрошу шоб купила печива солодкого
-добра
-але троха згодом, ше тебе послухаю.
-хустина з... яйко скляне з... чи то хрусталь. ай!
Важка срібна ручка перелетіла через іпвстла і тріснула Збаржека в чоло, той гепнувся зі стільця на підлогу і заскавулів.
Мангуш хутко звівся і дивлячись собі під ноги підійшов до хрусталного яйця, накинув на нього хустку, обгорнув декілька разів і відніс до шафи у кутку кімнати, там було багато малих шухлядок із написами. Дідуган зігнувсЯ, виглядів де не було нічого написано і вклав усередину яйце. Потім повернувся до столу, надірвав останню сторінку журналу, зробив запис, дату і припасував той клапоть на зайняту яйцем шухлядку.
-ну все, не стогни так
-розбив мені чолягу і кажеш не стогнати
-візьми грошей, спитай бабу Славу чи можна на них печива купити. Може сам сходиш?
-нє!
-чого нє?
-бо я є карапуз з бородою, мене дітлахи камінням закидують
-то ти їх насвари
-Пенько казав, шо з сміху помирав як я Кажидуба сварив за сушку льону.
-Пенько солдафон, шо йому ше робити як не злоститись з людей
-не піду. попрошу бабуню купити. Я ше троха маю капійок жовтих. Може буде багато.
-Подай мені ручку Збаржек і помовч.
-я бачив у наших ручки пластимасиві, легенькі зовсим
-якби я в тебе такою ручкою цілив, тобі б яйко давно мізки вицмоктало
-яке яйко
-аййй, не лізь у магію, клоун.
-ось вам ваше писало, а я піду дрів наколю для пьєцика Вільхи.
-та йди вже
-дідок, ти чого собі не випишеш тіло молоде? Он наш намісник молоде як теля.
-і шо мені з тего тіла молодого, тільки вітер в голові, всидіти нігде не може. І чого його в Галич поперло?
-може має якусь справу
-та має, але чого б уставних не зіслати по справі? А як шось станеться?
-я б собі тіло взяв таке шоб міцне і високе.
-та ти ж падати будеш - загиготів Мангуш - ти знаєш як високим голова крутиться?
-направду? Крутиться? - здивувався Збаржек і почухав густу сиву копну. Я думав високим бути файно.
-файно бути здоровим. Ти здоровий, Збаржек?
-ну а нє! Мені баба Слава шось постійно відварює таке гидке, але маю чили як великан.
-як велетень
-та, як велетень. І здоровля маю ад по саму стелю, так руку високо не задеру.
-тішся шо маєш. Он сьогодні будеш їв печива.
-як тілько ті гроші ше не відмінили. Бо то раз Гармаш прийшов з Сибіру наніс чемодан грошей паперових, а вони вже як 50 літ не ходят, ше й тікати мусів від охрони. Так си бідкав.
-але то булакомедія, як він плакав як ми їх палили.
-тааа - вишкірився Збаржек. - ну то файно, я піду тоді по печиво.
-та йди вже.
Низький, наче карлик Збаржек потіпав до маисвних, оббитих залізом дубових дверей, легко їх прочинив і вийшов. Мангуш почекав поки двері зачиняться, почухав свого невеличкого носика і взявся описувати решта речей Бігуна. Сам Бігун сидів у маленькій темній келії на низькому мнякому тапчані. поруч стояв столик із листками паперу і диктофоном. Уся річ була у вивільненні усього щознав. за всі свої роки набув величезної кількості знань. Одні були малі і майже нікчемні, інші були старі, дуже важливі і таємні. Усе це він мав записати або як лінь чи не матиме сили то наговорити на запис. Потім приписні усе розберуть, перепишуть, занесуть у архіви і заховають далеко-далеко. Ніхто не знайде. біля входу стояв на відкидній поличці піднос з їжею і питвом. По іншу сторону дверей - ноцник, горщих для відходів. Двічі на день проходила зовсім молода дівка, мовчки забирала кволою рукою відходи і виходила. те ж саме доведеться і йому робити, як все запише, сповільнеться і отримає нового тіла. Ця молода дівчина ще два тижні назад мога бути намісником Віденьским, або слабоурядовцем азійським. Вона може навіть по-нашому не розуміє. Та і йому теж доведеться зо два місяці чорну роботу робити. Поки за ним спостерігатимуть. бувало, погано перекинуть, крес завалять чи на крові помиляться і буде не людина нова, а сомнамбула, привид у шкірі. Дурник. То саме страшне. Тому й записували усе, що знали. А як перейде файно, то й нагадувати ніц не треба. Хібанькай треба з новими лагідно і тихо, щоб не шугонуло. Бо як вирветься душа з тіла, та ше й без памяті, то й по людині. Йди потім у фіолєтових котів питай чи не прибився нових випертий. перехід у нове тіло це завжди великий ризик. Особливо ризик великий для людей вічних, що вже по тисячі років жиють. Он де втрата знань. Таким декілька років треба усе записувати. Не знаю як хто, а намісник віденський років з десять би викладав усе що знає. Тому й не дуже охочі старі дідугани на нові тіла. Страшно стати фіолєтовим котом і завивати на туристів. Ой від біди мене, від біди.
Бігун згадав як мало не померз у пятдесятих і узяв оливок з папером. Так, як там було. То не був крес, а легке примовляння на грій тіло грій. Як же там. Ой без морозу ніц не згадаю. То тільки як в дупу запече, згадаєш як сцяти треба.

 

Молодий білявий хлопчина уже вкорте різко вивертав у бічні вулички, швидко перебігав уперед, обертався і глядів чи хто з цікавістю не зазирне у провулок. Потім проходив крізь прольоти, забігав на другі поверхи, чи навпаки ліз у підвал, подекуди шось шепотів під дверима і залишав чи то камінчик чи листочок. Так він провів майже увесь день. Аж надвечір дійшов у темному брудному провулку провулка до старої, ще деревяної халабуди. Різко рвонув на себе двері, заніс ногу, ніби намірився вступити до середини, та так і завмер. Десь із хвилину він стояв у тій дивній позі, поки з середини не пролунав переляканий голос Збаржека
-чого намінсик не заходе?
-бо намісник чекає
-чого чекає намісник?
-поки сонце сяде
-ааа, то на приписі таке?
-так, Збаржек. Гаряча вода є?
Майже вгадав як у темряві коротун розвів руками
-клята столиця, краще б у Львові засів.
-я дрів наколов для Вільхи. Дати вогню?
-не треба, ще трошки. Ти чого тут сам сидиш?
-чекю на бабу Славу, пішла по печиво. На переписі Мангуш знайшов купку паперових грошей Бігуна, і я ше мав троха жовтих копійок. То може троха буде.
-зрозуміло. Чого сам н епішов? Бабуню ганяєш
-вона не проти, їй файно вийти, ноги розімяти
-хіба би на неї ніхто не напав
-вартувало піти з нею?
-нє, Збаржек, ну яка з вас парочка, засміють. Будете людям у очі кидатись.
-і то вірно.
Позаду у провулці почулось шаркання ніг. Збаржек насторожився і підняв сокиру. Намісник витяг з кишені невеличке чорне перо. З повороту на трохи зігнутих ногах вийшла дівчина років 19 з пакуночком у руках.
-доброго здоровлячка, пане наміснику - вона ввічливо вклонилася і пілсвідомо поклала руку на поперек вигнаючись.
-Збаржек, нагадай мені сказати Вільху дати прута бабі Славі
-то ж за шо? - сполошилась дівчина притисши пакуночок до грудей
-бо шакаєш ногами - ходиш як бабега стара - чув, Збаржек, хай її по ногам ше влупить
-ай, я більш не буду
-пару разів отримаєш по шкрабаках і будеш як дівчинка молода бігати. Ти Бігуну їсти занесла?
-їсти занесла, ноцник винесла, все помила, все добре там.
-а Бігун шо?
-пише, лежит і пише.
-то може всьо? - спитав з темряви халабуди Збаржек
-ше трошка-трошка
-а шо таке? - спитала молода баба Слава
-захід сонця, припис - підняв чомусь сокиру уверх Збаржек
-а, я тобі печива з мармулядою взяла, дванайці штук вийшло
-білявий хлопчина покосився через плече на пакунок, та нічого не сказав.
-все, можна - він зробив непомітний помах пальцями лівої руки, щось прошепотів і увійшов у халабуду. Торкнувся старої вішалки про вході і прочинив двері старезної шафи. Слід за ним, також торкнувшись вішалки увійшли баба Слава і Збаржек.
-Збаржек, ти зара чим зайнятий?
-я би м хотів запалити пьєцик Вільхи, шоб йому книги не мокли і пліснявіли.
-це добра справа, але нагрій мені спершу води, бо ноги смердять, наче у гноївки впав
-ай, та де смердять - із-заду мовила баба Слава - йдемте я вам шось загрію з дороги голодні нє?
-так - зізнався хлопчина - а що є?
-капусняк є - сказав Збаржек і знову підняв сокиру.
-Збаржек, ти як хочеш показати шо то є файно, то поклади сокриту і піднями великого пальця. Який палець великий?
-онде - Збаржек підняв угору сокиру і показав великого пальця, що ним обхопив древко.
-та кинь ти тего! - гримнула на нього баба Слава молодим голосом підлітка - бо ніц не дав печива, діжку від меду облизуй. Ходить тут як тать!
-оййй - Збаржек сильно почервонів, зрозумівши свою дурість і переклав сокиру у другу руку. Підняв великого пальця до гори і пішов геть гріти воду.
-є відбивні з хроном і салата на трьох сирах. Ше я вам варива з сушки дам з дороги, бо ше яку заразу підхопили і пляцок з тертих яблук
Молодий намісник кивнув і стримуючись, щоб не побігти, пройшов у приймальну залу. Скинув курточку, штанці і закутався у старезний довгий теплий халат з коміром. Видно було що попереднє його тіло було аж надто високим. Тепер Збаржек його не так боявся і приязно дивися у його сторону. Баб Слава заїхала на бричці зі стравами і першим поставила відвар сушки, що його намісник скривившись насилу випив, а потім дала купусняк.
-а, капусняк - голосом повним відчаю промовив молодий намісник
-чого? Чого таке? Їчте! То для організму файне. На мнясі єднему ше кісточки ніг розболяться.
Намісник хотів було відповісти, що до подагри йому ще років 450 мясо одне істи, та з дороги був не у настрої. Тож відломив пів відбивної, приклав до хліба і швидко запрацював ложкою.
-Вільха казав зуби подивитись
-а шо зуби?
-шоб не попсулись як Островиту
-яка мені радість його зуби глядіти
-островит не глідяв, солодке жер, то йому почорнітли, намісник полтавський бідкався, бо його постійно тепер болять, виє по ночам.
-ну то хай візьме здасть золота і відправе його до зубного дохтора
-ага, йому Саловка з кухні хтіла в писок поглядіти, він рипнувся, роздер їй живіт пазурами.
-катюга
-таа, а Саловку шили нитками і залізо ставили.
-дай оце шо, сметанка?
-та, їчте і зелень їчте. А поїсте си то пополочіт писок.
-та добре, йди вже.
-ну то файно.
Баба Слава на підібганих ногах пошаркала на вихід із зали, аж поки у спину їй не рявкнув
-ноги!!
Та швидко випросталась і на рівних ногах із рівною спиною незграбно вийшла геть.

 

Полковник поліції зробив заклопотане обличчя, такі собі міну "йдіть геть я зайнятий". Та ніщо не впливало на невблаганного диякона Ілію. От придурок. Приперся у відділок і вже дві години канючить про бісів. Який же придурок. І в клітку його не посадиш, бо завтра взвиють ЗМІ. "Поліцаї відлупили митрополита і обісцяли святий престол". Або навпаки. І шо воно від мене хоче!
Титус напустив скорбного вигляду і благально склав міцні, натреновані бити писок, руки.
-пане генерал поліції, помужіт нечисть вивести.
-я в сьомий раз кажу, то не по нашій часті. Ідіть на Валовій є служба по ліквідації прівідєній, в них там стогніть.
-пане генерал, ви ж ліпше всьо знаєте, поміжіть.
-чим вам шановний служитель помогти? Шо ви мене вчепились? Якого дідька ви причепились?
Диякон Ілія вирячив очі, перехрестився і поцьомав хрестик з шиї. От же ж приліз.
-ну шо, шо треба, кажіть шо!
-мали випадок зустрічі з демонами двоє поліцаїв Стасюк і Мертвик, мусімо ту справу підняти і...
-ну які, які ше демони!? Ви шо мелете! Двадцять перше століття як боженько помер! Які зараз демони? Одні наркомани і синяки! Тьху!!
-мали випадок Стасюк і Мертвик на дію нечистої сили, мусімо то обіграти і замовити молитвами.
-це вам не до мене, отче, це вам Константіна з обрізом і срібними кулями! Шо ви мені мозок виїдаєте!?
-отець Онуфрій просив ту справу залатфити по-тихому, прошу зустрічі з постраждалими поліцаями і відведемо їм по святій воді походити у Раківці і молитвами замовити.
-божечко ж ти мій, які дибіли! Процик!! - заревів полковник у комутатор - до мене пульою тих двох дибілів!
-це яких! - з тріском перепитав комутатор
-а які в нас дебіли карбідівки навалились і в Жовкві заблудились??? - заревів полковник
Комутатор відключився. За дві хвилини у кімнату не стукаючи повільно увійшли двоє поліцейських. Вони були усі в багнюці, замазані, смерділи нечистотами і мали дуже неприємний вигляд. Обоє знітившись не піднімаючи погляду весь час дивилися у підлогу.
Титус кинув оком і враз помітив, що двоє щось стискають у правій руці. Він пдівіся, розкрив молитовник, обмотав його чотками з хрестом і зробив кружок навколо постражалих. На другому крузі, він, затуливши собою від полковника, різко вирвав у них із рук невеличкі шороховаті камінці. Їх він одразу обплював і заховав у кишені в маленьку шкіряну торбочку, услід опустив два оловяних старовинних гудзіка і затягнув шнурочками торбочку.
-ну шо синяки, розповідайте як мали привести на допит свідка громадянку Корякіну Наталію Петрівну, і опинились в Жовкві з ніг до голови обісрані.
У цю ж мить від вереску Мертвик стрепенувся, очі його розтуманились і він дико заозирався?
-шо? Шо таке Ігорцю? Ше тебе торкає? Шо, на спіди присів?!!
-я? шо? фууу!! - Мертвик внюхав той жахливий сморід що від нього йшов і схопився за рота.
-ааа!! - заревів полковник - Процик!! Жени в задній двір, зара мені зригають тутка всьо!!
Черговий увірвався в кабінет, ухопив обох за шкірки і виволік назовні.
-дякую, пане полковник - ввічливо схилився диякон Ілія, притримуючи в кишені торбочку щоб не трусонути - то я піду за них бідненьких помолюся.
-та вже йдіть - махнув рукою червоний, наче варений рак полковник.
Як тільки диякон вийшов і зачинив за собою двері, полковник ногою гаратув по тумбочці, від чого відчинилась хитка стара заслонка і вийняв півпляшки коньяку.
-зіпьєшся тут від вас, синяків.

 

- чи чув пан про Печінку Седрика Гамона? Жида з Ясинуватого? Дізнався, що Чорний Мольфар мав її відвідати і отримав подовжене життя.
-хто? Беньо? - стареча пика пана Ухандровського-Пона, намісника Галичини і лівого Полісся враз закипіла - та його татусь, Франциків Миролюб пішки до старого Мольфара Гадма бігав, камінці йому на поріг дорогоцінні сипав, щоб врятував його синочка від паралічу.
-цебто ця інформація невірна?
-чому ж не вірна? Кожна інформація маю частинку правди. Тоді малий Беньо таки вмер. Не хтів мольфар боржавський допомагати, Франциків Беньо файний прокльон злапав. Мале було, дурнувате. Але татусь дуже любив свого щурика, тож піймав лемка Зося, що у аптекаря Кайцмана дрова колов і розчекрижив тому макітру. А на крові крес зробив і в скляну посудинку душу свого синочка спаралізованого вибив. Тоді ше намісник кийовський сам приперся і дав усім тлумаків. Забрав посудинку з душею малого Францика і запечатав на 300 літ.
-нічого собі!
-но то так було. Трагедія файніша за Шекспірів. Галка!!! Де та дівка си носить?
-Беньо думав що безсмертний, а насправді він на поличці простояв?
-не прямо на поличці, скоріш у підземеллі його опустили в колодязь, де тримають душі файних татів з сивою старовини. Це про запас, ану як потреба буде когось прибрати дуже поганого.
-файно придумали. Дієва річ.
-у двайціт третьому тут був комісар з Познаню, діток убивав і ховав. Ніхто до нього підступитись не міг, такий був підлий і хитрий. Відповідач відправив вимогу на Відень і прийшов дозвіл на старого татя. Вибрали татя Івана Надлужного, він у двісті семому дві сотні людей вирізав ножиком. Дали йому тіло старого діда, шо на ладан дихав, дали ножика. То він тому комісару шкіру по клаптю зрізав і сіллю втер йому за кожного хлопчика. І за дві дівчинки палив йому очі червоним цвяшком. Катував, убив і сам приспічився. Серце старе, такого тиску не витримало. Думали йому молодого хлопа взяти, але якби втік, то знову вирізав з дві сотні людинок. Галка!!!
-та йду, йду
-знову підслухувала?
-та де, колтеки гріла
-то не є ті з крохмалю?
-нє, на свіжім мнясі, сама фарш крутила
Титус скривився, вчора зайшов за талоном, то вона його затягла на кухню і намовила дві години мясорубку крутити. Аж йому рука по сьогодні ниє. Все про Беньо випитувала. До речі...
-Галю, ти вчора про Фарнцикового Беня питала...
-шо?! - намісник кинув вилку - Галка ти знов?
Тим часом Титус витяг з кишені шкіряну торбинку і викав на стіл, розкрив її та показав два камінчика.
-у поліцаїв були, блуд нагнало. Пішли затримати Чорного Мольфара на Збоїщах, опинилися за два дні, засрані по вуха, у Жовкві.
-файний блуд - задумався намісник- Галинко, сонечко, ану стань отам під картиною Цісаря Августа.
-чого це? Я ж нічого не робила.
-стандартна перевірка - заспокоїв її Титус - той малий Беньо намовляє людей на темні справи. Буде дуже погано як і тебе намовив.
-ага, добрий день вам, а як мене намовив а я не відаю?
-нічого поганого, щось придумаємо...
-не треба нічого придуму...
-стань під образ курва твою маму!!! - заревів намісник і схопив виделку
Галка кинулась під картину і завмерла. Титус затис у руці хустку з відгоном, а намісник підійшов трохи ближче і почав щось шепотіти, перебираючи у пальцях вервичку.
-пуста - махнув він рукою і всівся за стіл - давай ше до мняса чогось
-що чого - надула губи служниця і вийшла із зали із високо задертою головою
-треба в київ їхати, до намісника. Допитати Бігуна про що хотів з ним Беньо справу мати. Інакше не піймаємо малого.
-я візьму квіток на потяг на нічку
-візьми, а ще зворотній відразу візьми, щоб там довго не затримувався. Туди-сюди олин день. Часу обмаль.
-ну то я піду
-де підеш, бери котлєту. Галка!!! Дай виделку!!!

 

Титус як людина сучасна добре орієнтувався у великому місті. Зарані вивчив як доїхати, чим, де менші затори і скільки то все коштує. Мав на запас кіпу грошей, шо йому відважила стара бухгалтерка Врадловська. Взяла терези доісторичні, поклала на одну сторону вантажик, на іншу глипнула купу двухсоток і резюмувала - "доста". Хоча й терези заледве похитнулися, бо вантажик був кілограмовий, та Титус того до голови не брав. давно вже мав у банку рахунок на витрати. То йому окремо полагалось, по статусу. Звісно Врадловська добре вміла рахувати грошики, і мала десь прихованого ноутбука, та перед людьми котрих рідко бачила завжди викабелювалась. То поставить на видне місце баночку з написом на латині "кокаїн", то купку золотих коронок розсипе по журнальному столику. Отака в неї натура - спостерігати як людинка відреагує, а з того вже мала свою особисту думку. Титус дуже погано відреагував. Прийшов з камяним обличчям узяв гроші та й пішов. Зовсім сухий. З таким інша кобіта замерзне. Де такого розтормошити?
Титус узяв із собою пістолет Баунінг, невеличкий на малий калібр, та головне що вогнепальна зброя і сховати легко у кишені. Питав ще у намісника якихось оберегів, та той лиш буркнув:
-йдеш на війну - бери пернач
То значило, що завдання у Титуса просте, цивільне. з таким би й йолоп справився, та от секретність...
Вранці на вокзалі його зустріла дівчина, ще зовсім молода. Поводилась дуже дивно, увесь час старалась тримати ноги рівно, та спину назад викручувала. Пішла до стоянки, де їх чекала старенька автівка з брудними накидками
-прошу сідати
Титус сів на переднє сидіння. Тут же із-заду опустилася задня спинка і йому в потилицю вперлось щось гостреньке і прохолодне.
-треба пересвідчитись
-гаразд - коротко мовив Титус і поклав розчепірені пальці на бардачок. Це у людинок узяли руки в кайданки та й повезли у тюрму. Із нашими так не можна. Хто зна який прокльон у пальцях ховає. Чи вздуєтсья живіт, чи кишка трісне. А може й жилка на скроні затіпаєтсья і з ока кров піде. Краще пальці бачити і рота закритого. Тож сидів він хвилин із двадцять отак жорстко, не поворухнутись. Чхни - і заколють у потилицю. Та ось відчинилися дверцята і за руль сів старий Вільха
-Титус
-так, а ви?
-Вільха. Намісник казав тебе забрати до схрону і маєш Бігуна допитати
-було б добре, якби від голови прибрали...
-Михась! Ну!
той позаду гострий предмет прибрав і спинкою закрився, видно ховався у багажнику.
-ну то їдем. Їсти хочеш?
-спершу справи.
-справи, зліви, не поїш будеш животом бурчати. Їдем спочатку тебе нагодуєм до сальони.
Сальоною виявився крутий ресторан на набережній. Але їсти довелось у комірчині поряд з кухнею. Молода дівчина розслабилась і чомусь почала ходити на підібганих ногах. А ще сутулилась і шамкала, хоча зуби мала рівні й здорові.
-що там у Львові сталося? - спитав Вільха розділяючи навпіл голубець
-людей повбивало троха. Може Бігун шо розкаже.
-Бігун усе зараз записує. Можна почитати.
-краще спитаю
-може й збрехати
-не повинен. Йому намісник тіло дасть. Не в його інтересах зараз чмиритись.
-людиська різні бувають. Як його це стосуєтсья, то може й збрехати.
Вільха доїв другий голубець, випив залпом стакан кампоту і втер рота рукавом.
-ти їж, я старий, дієти, болячки. Тобі треба на сили багато їсти. Слава! Що там є?
-деруни уже скінчились. Є ще бульба, картопля варена. Будете?
-чого питаєш, буде. І ковбаси пошукай.
-десь була.
Дівчина забрала тарілку вільхи і вийшла.
-недавно зовсім тіло отримала. Ще не викла, ногами шаркає і губами шамкає. Тьху. Їж, он помідор.
Титус мовчки наминав і поглядував у вікно.
-багато замордували? Своїх чи плебеїв?
-своїх
-своїх то зле. Все менше залишається наших. Усе людинки, сірі й непотріб. А кого?
-Темника і ше бабу однуз Личакова
-то біля цвинтаря? Може сатаністи які? Кішок різали?
-нє, але Бігун йому прокльон файний кинув
-татю?
-угу
-а який?
-шкіра йому горіла вогнем. була така паличка з жовквської пожежі
-аа! Знаю, сильний прокльон. Десь тому вбивці файно мозок прочистило.
-то його баба та з Личакова рятувала, то він і її забив
-от курва! Вона його відлежала, а він її тойво. Свинота яка! Добре, зара поїси і до схрону. З намісником познайомишся. Має ше бути полтавський.
-це чого?
-а я знаю? Наш казав го викликати. Вже їде. Чи летить? У них там у Полтаві є еродром?
-мабуть є
-ну то летить значить, бо так швидше.

 

Мангуш неприязно косився на хлопця. Отак вже вдруге заставлять тіло молоде брати. То всерівно що зуби віддавати, придумали моду вставляти білі-білі такі, ше си вломит і в горлі застрягне. Намісник ше молодий, має свої файні, а Славі за торік скажуть міняти, ой і вити буде. Самі винуваті, он я ромашки настоячку полощу писок і ніц мене не болить, а то шо чорнуваті, так мені вже 97 літ. Ти диви як воно його стріляє. Коліно двічі боляче стрільнуло і Мангуш скривився, якраз у той момент, коли хлопчина повернувся і подивися на нього.
-дощ буде?
-як по радіо скажуть, то буде
-тебе у коліно не стріляло?
Мангуш скривився вже не від болю. Спочатку Бабу Славу стріляв поперек, двічі її у лікарню на укол Вільха возив. Потім їй суглоб викривило, мали ставити залізну пластину. За місяць кривала-кривала і зламала бедро на нижніх сходах. Там же вогко постійно. Гойраш старий теж там упав, то його на Застави полтавські відвезли, не можна двічі у однім місці робити нове тіло. На Ановах зараз Бігун тільки, після баби Слави, що вже по частинах розвалювалась. Видко намісник вже його припасував на ліжко навпроти Бігуна. Ой, а писати то скільки буде мороки! Шо він там прилип до шафки тієї. Мангуш привідкрив шухлядку і витяг старий пластмасовий весь потертий шкільний пенал. З нього витяг свою срібну ручку і зробив запис у журналі про приїзд слідчого зі Львова.
-його Титус звали?
-Титус - підтвердив хлопчина вдивляючись у зеркало шафки.
-шо, брудне? - навмання спитав дідуган, наперед знаючи, що наміснику до бруду як Збаржеку до наук.
Намісник підійшов до столу і відкрив книгу опису. Довго її гортав, видив пальцем по записах.
-шо шукаєте?
-мені та шафка не подобається. останній Бігун описувався?
-Бігун - підтвердив старий Мангуш і з піднятою ручкою хутко задріботів до шафки
Що йому не подобається? Шафка давно тут стоїть, років двадцять. лаковане дерево, різьба поганенька, стареньке троха облуплене дзеркало. Може дзеркало?
-яйко було хрустальне?
-та, було, я го сховав, бо Збаржек мало не поліз давитись
-більш нічого?
-там все написано - надувся старий і нахилився до дзеркальця. Крізь облуплені цятки срібної основи щось проступало. Не інакше як буква... чи то...
Волосся у Мангуша стало дибки і брови злетіли догори, аж чубчик сіпнувся на голові. він чимдуж метнувся до столу, на ходу протягнувши руку до відкритої шухляди. Там за пеналом є крейди мазок у хустці. Крейда не потрібна, хустка стара, обтирали повішену хвойду, що дитя своє утопила. Та не встиг. Із дзеркала шугонуло темрявою, кімната сколихнулась, а руку, що вже торкнулась хустини відтяла важка залізна оббивка шухляди. Культя злетіла угору і стрельнула цівкою крові на стіл, прямо на книгу опису, що її читав малий хлопчина. Де ж йому, старому Мангушу змагатись на швидкість, 97 літ собі удупу хіба запхати можна. Та не про нього мова коли намісник злетів через стіл, підкинув книгу угору, що верескнула старими пожовклими сторінками, і тріпнула темну постать у груди. Що не кажи ідеальний прийом - хочеш відвілікти супртивника, кинь йому щось у руки. Обовязково злапає. Слід за книгою злетіла паперова пачка з порошком. Не інакше як вифлиємська сіль насипана на злитті кривної. Прямо в писок. Поки чорна постать відкинула книгу, поки відмахнулась від рясної імли, намісник уже вихопив чорну пірьїну і притис постать до дзеркала, з котрого воно вирвалось. Аж тут Мангуш отямився і на все горло заволав:
-ТРИВОГААА!!!
Пірїна тріснула жахливим пострілом грому, аж вуха заболіли. Шафку розкололо на декілька нерівних частин, дзеркальце злетіло і розбилось об камяну підлогу. Молодий намісник відскочив, схопив стілець за ніжки, вдарив ним об стіл і вже мав у руках два надломаних гострих кілка. Наступнох миті двері прочинилися і влетіла молодиця баба Слава із кочергою у руках. Вона з ходу шугонула на незнайомця і файнюче вдарила його залізякою по плечі. Постать похитнулася і з голови її злетіло намотане лахміття. різкий удар у шию і дівчина упала мертва долі.
-Отур - здивовано прошепотів намісник
Отур скинув ще декілька шматин і розправив широкі сильні плечі. З підлоги він обережно підняв шмат скла і націлився ним у намісника
-по що прийшов, злидень?
-звуся Ярко - зашипів бугай і кинувся на намісника. У спину йому увіпьялася срібна ручка Мангуша, а спереду в селезінку вдерлась ніжка стільця. Натомість Мангушу переламало хребет, а молодий намісник ледве встиг відскочити від гострого скла. Слідом за тим з коридору почувся скажений рик і в кімнату влетів коротун Збаржек із сокирою і угледівши незнайомця враз кинувся на нього. Отур схопив кавалок надломаної шафки, різко шугонув нею у Збаржека і відскочив убік до столу. Малого збило з ніг, сокира відлетіла в сторону намісника, що відразу її підхопив. Не зрозумілобуоо чи живий Збаржек чи ні, та з голови його рясно текла цівка крові.
-по що приліз, Отур? - тихо мовив Намісник, обходячи тіла на інший бік кімнати.
Його супротивник не відводячи погляду від сокири також обходив стіл, не діло битись серед тіл.
-Любко, я тебе забью
-навіть не сумніваюся
-бігме, забью тебе і все твоє кодло
-бачу, вже троза поклав
-а тебі щеня шию скручу
-дістань
-дістану
Отур нахилившись обійшов стіл і стояв тепер навпроти намісника, що занус убік сокиру
-ну шо, Любко, помри
По цих словах Отур скористався того ж прийому, що і намісник раніше - схопив зі стола приладдя і пожбурив у лице хлопця, а сам кинувя слідом цілячи склом хлопцеві у лице. Намісник відбив баночку з присипкою і преспапьє, та перечепився і почав падати назад. тільки й устиг що виставити сокиру перед собою. Позаду щось гримнуло, скло у сантиметрі від обличчя увійшло в камяну підлогу, важке тіло навалилось зверху, притисши собою, а на шию хлюпнуло гарячої цівки крові. У голові шуміло, картинка розмита і голоси якісь повільні далекі.
-ай, курва, і Славку забив - нарешті розібрав він голос Вільха. - а малому голову розкроїв. Пенько, витягни його з завалу. Де є Кажидуб?
-в лісі зара жиє, сушку готує
-треба його покликати
-не треба його кликати - промовив молодий намісник і підвівся на ноги. Вільха тицяв пальцем у продавлену рану на голові Збаржека, Пенько підіймав кавалок шафки, що нею забито коротуна. Поруч поклали тіло дівчини.
-а шо, де старий?
-я тутай - почулося з-під столу
Пенько покинув деревяний завал і нахилився під стіл
-шо з рукою?
-відітнуло ми, шо не бачиш - кривився Мангуш - найди мою ручку срібну, бо ше спалите з Отуром
-де вона мала би бути?
-десь у спині того клятого Ярка
Пенько звівся і поліз рачки до тіла Отура. Вперся руками в плечсе і почав поволі його перевертати на живіт. У чолі незваного гостя майоріла рівненька мала дірочка. Намісник примружився і вставив мізинця у дірку. Пропхав до кінця, потримав трохи і витяг. вільха покинув труп Збаржека, вгледів палець намісника із кровью і сірою речовиною і, не втримавшись блювонув.
З коридору у кімнату заглядував здивований Титус. у руці його ще димів стволом невеличкий Браунінг. Він звівши брови розглядував молодого намісника і увесь розгардіяж із поломаними меблями і трупами.
-нашо стріляв - не питаю мовив намісник і дістав із кишені великого чорного гудзика. Ним він накрив ранку на голові Отура
-вільха, полтавський де?
-пан Северин Оппопільський буде вже за декілька годин. Мав затриманий літак.
-о! То в Полтаву вже літаки їздять?
-так, ми вияснили що там є еродром.
-добра
Любомир Квасняцький - намісник кийовський смикнув руку убік, зчіпив пальці у три, закрив очі і наклав крес над тілом Отура
Уздрівши це, Пеько вирячив очі, а Вільха кинувся на нього і почав виштовхувати геть. У коридорі він прихопив Титуса і пачав щосили їх виштовхувати у кінець коридору. Слід за ними рачки з кімнати виліз Мангуш. він притримував шкарпетку, котру натягнув на культю, та все рівно по собі залишав рясний кровавий слід. Двері у кімнату ніби самі зачинилися і за ними почалося щось недобре.

 

Пан Ухандровський-Пона довго роздивлявся малого, що сидів на камяній сходинці перед входом в його помешкання. На око не звичайна людинка. Та скліьки тих наших серед приблуд не крутилося. Дати йому по крижах і нагнати звідси. Аж ні. Як тільки зявився, малий сам сидів і уважним поглядом вивчав намісника. Відчуття небезпеки не було. Але зявилася тривога. Така тривога, яка виникає у дитини, коли після шкоди приходить додому, а злая мати не відводячи погляду мовчки на нього дивиться. Так і оцей шмаркач вирячився, трясьця йому в печінку. Про всяк випадок намісник забрав ліву руку назад і склав два пальці бубликом і присунув до них мізинця. Крес на сліпе око не поранить та сильно відволіче. Коловне вцілити точно у обличчя.
-Любомир - коротко мовив хлопець і струсонув густим світлим волоссям
Намісник від здивування привідкрив рота
-шо? ШО?!
-я б поїв чогось з дороги.
Здивування, що змінилось на злість тепер повільно спускалось у неприємне відчуття провини.
-то ви є хто? - стиха спитав намісник озираючись чи хтось не чує
-намісник кийовський, Любомир Квасняцький
-ааа! -ляснув себе по ногах намісник львівський - вже вийшли з Анови?
-вже як з півмісяці
-десь напевно з двайціть книг переписали?
-Титуса повезли на Застави, буде мати нове тіло
Намісник львівський скривився і простягнув руку
-ходімо поїмо
-Галка!!! - дай шось поїсти
Убігла дівиця і принесла дві тарілки холодцю
-шо? ти де се взяла?
-паска же!
-яка ше паска?
-ай, наркомани - Галка надулась і вийшла геть, грюкнувши дверима.
-підслуховує - сказав намісник і почав їсти холодець. Хлопчина послідував за ним. Коли вони наїлися, намісник налив собі вина, а хлопець скривився. Малий ше, організм погано реагує на алкоголь.
-Галка! Галка!
Та дівчина не заходила.
-я морок їй наклав на спину, троха поблукає у темряві
-от же - насупився намісник. Не кожному сподобається хазяйнування у його власній оселі. Та сперечатись із намісником Кийовським не хотів. скоріше не міг, але себе заспокоював, що не хотів.
-Титус увірвався у кімнату опису і застрелив Отура
-Отура?? - вирячив очі намісник
-Ярка Бальчевського з Умані.
-файний був би лікар, якби бздури собі на голову на клав
-як ми і думали, Отур мав контакт з Ярком. Не міг таки доктор заспокоїтись, хотів силу надприродну, а отримав прокляття страшне.
-той йолоп у війну два села виїв
-то не він, а пси. Зірвалися і виїли два села. Титус із зброї, з пістолети стріляв у Ярка, тому віправив його на полтавські Застави на нове тіло.
Намісник львівський понуро схилився над келихом вина
-шо там було з тим Ярком, розкажіть, прошу.
-Бальчевський вчився на лікарья і раз мав видіння демона з чорними крилами, що ссав з хорого життєві соки. Так він принаймі думав. Насправді Отур грівся на світлій душі.
-о та, вони тего люблят
-почав Ярко шукати відповіді і врешті споїв самогоном одного...
-з наших?
-з наших, як же його, Ухандровський, здається. І той йому вибовкав про книгу і про демона Отура, що ссе безсмертя з безпомічних хорих. Вони ніби й так помруть, то ж він собі сили останні їх забирає. з того часу почав наш Ярко шукати книг і знайшов запис про Отура, що навідується до важкохворих безпомічних, котрі помруть скоро. А ще він знайшов, що коли піймати Отура за крила і зняти з нього пил чернечий, то відійде всяка хороба.
-а шо Ярко був хорий?
-йому два стрийка від арку вмерли і мама. Боявся що і сам раковим буде. Тому почав він обережно підглядати заОтуром, щоб не сполохати. І найшов мить, коли під ранок, оТру стає ніби сонний, сидить невидячий над хорим і злегка розхитується. То й обтерся доктор вазеліном і як був голий вхопив Отура за крила.
-от же ж йолоп
-а Отур струхонув на нього увісь чернечий пил, що з нього зсипався і і рвонув у вікно. Ярко на ньому пролетів троха, а потім упав з сильної висоти на дерева і троха поламався. З того часу він не хорів, перейшла йому зара всяка, та ще...
Намісник сильно стиснув бокал, та голови не пінямав, боячись перебити хлопця
-...він міг дотиком убивати. Підійде до бабци старої, покладе їй руки на плечі, потре злегка і поговорить із нею. А на ранок бабця вже холодна. Ще старий намісник про це узнав, та й відкрив полювання на Ярка. Спочатку його хотіли навернути, тіло заклясти, а душу на Анови - в нове тіло. Та Отур, що тепер сидів частково у доктора всередині теперкай був хитрий іпідступний. Поки його відловили, то вже з півтора десятки приставних забив. Йому вибрали люстерко і в найтемнішу поличку підземелля на кровний крес заховали. Аж тут зявляється Чорний Мольфар і давай з себе надлюдину корчити. Дуже підозрійливо було, що він при виході з підземелля так швидко адоптувався і почав окремо собі жити і думати про своє. Врешті я зрозумів, що хтось при визволенні душі Беня Францикового звільнив разом із ним і Ярка з Отуром. Немамовитий котейль: Беньо, шо за протиправья потрапив на триста літ у підземелля, Ярко і Отур. Усі злі, мали привід до помсти і хтіли одного.
-чого?
-убити Мольфара Гоя. Бо то він наполіг обох вибити і на крес кровяний заховати у посудині на многії літа у підземелля.
-ой-йой - замотав головою намісник - бідний мій Титус, так і знав шо довго не протягне.
-випишіт собі файного з Відню
-та набельмеса мені їхні! У мене на заміну Тарасько є. Троха кволий на вигляд, але дуже кмітливий. Буду його вчити.
-як має погану історі., можна його на Анови і в нове тіло.
-та не думаю, хай такий буде. Хоч в очі не кидатиметься. Бо як Титус ішов, всі на нього косилися.
-теж файно.
Хлопчика звівся на ноги і підняв руки.
-дякую за гостину, мені час повертатися, маю білєт на літак
-ого! я не дуже висоти люблю.
Хлопчина всміхнувся і пішов
-і тойвот - кинув йому в спину намісник - з Галки морок зніміть, їй ше вечерю варити
Любко всміхнувся і помахав рукою.

 

Великий чорний кіт ліниво ворушив хвостом і спостерігав як краплі зриваються із проржавілої дірки у водостічній трубі та крапають донизу. Декотрі з них попадали на дріт, що був натягнутий впоперек старого занедбаного дворику и бризками розлітався навсебіч. Тоді чорний кіт примружувався і чекав поки друзки води пролетять повз. Але декотрі попадали в очі і тоді він опускав погляд, проводив лапою по вусах, кидав погляд на відмираючу душу і далі дивився уверх. Позавчора Юзеф узяв із кишені бритву, повільно провів по вені лівої руки і почав чекати кінця. Кров тоненькою цівкою йшла з тіла і губилась десь там у траві під стовбуром поваленого дерева. З такими темпами він тут два дні буде конати. Та узяти у руки бритву було важко. Неприємна біль, з котрою він змирився не могла бути більшою, він просто не витримає, почне стонати і пручатись. Доволі важко завдати собі кривди, своєму тілу, навіть якщо це тіло старої півбожевільної бабці. Поволі темніло, повз пробігла налякана собацюра. А може як тоді? Шугонути у незрозумілу сіру масу. Пять хвилин переляку і він матиме нове тіло. Тільки треба поближче до людей. Он там за домами його колишні друзі, молоді й здорові. Часу пройшло чимало, та вони ще сидітимуть у пітьмі доволі довго. Ігорчик спробує обмацати малу Таньку. Орися буде тиснутись до Сашка, а Анка провокуватиме його... себто Аскольда. Клятий білявий малий, маг недобитий. Треба було відразу тікати. Краще тинятись без хати, аніж зараз конати від кровотечі, повільної кровотечі. Позад щось зашаруділо, Юзеф спробував підняти руку, та зміг, сили залишали його, у голові пошало шуміти, круги, небесні сфери. Айй!!
Собацюра підкралась із-заду і цапнула помираючу бабцю за окровавлену руку. Ах ти ж покидьок! Юзеф смикнув ліву руку, а правій міцно затис бритву. Та нахабна собацюра ніби знала, наскільки її жертва стара та немічна. Тож відскочивши назад ізнову кинулась і вже міцно вхопила бабцю за покалічену руку. Та враз жертва перетворилась на мисливця, зробила різкий випад і песик втратив око і пів-вуха. Страшно заскавулівши відскочив убік, оскаженів, заричав і кинувся на горло жертви. Та бабця підставила покалічену руку під зуби, міцніше стиснула бритву і спробувала полоснути по другому оці. Собацюра рвонула щелепами убік, відірвала кусок шкіри, а лезо пройшлось по морді, зрізавши кусень носа. Від несамовитої болі тварина вперлась руками в тіло бабці і почала рвати руку в клапті. Неймовірна біль пронизала тіло старох, дібралась до мозку і пішла зворотньо, тіло забилось, декілька разів смикнулось і зненацька обмякло. Собацюра не відпускаючи пошматовану руку, ще декілька разів посмикала щелепами жертву, а тоді, побачивши, що вона не рухається, зручніше вмостилась поруч і почала лакати язиком кров, що стікала дрібною цівкою із запьястя бабці.
Юзеф від болю і шаленства вилетів убік, наскочив на гаражі, потім у інший бік, сполохав купку птахів на дереві, поперд через гаражі і вилетів зовсім не в те місце, де біли підлітки. Та він взагалі не знав як опинився у полі. Він навіть не знав де це поле знаходиться і куди йому податись. Коловне, що стало спокійніше. Біль зникла. Зникла майже одразу як він заспокоївся і роздивився півмісяць у темному небі. зірочок ще не було, але вже нічого не видно. Самотність не лякала, скоріше заспокоювала його. Тоді у квартирі, коли гантелька розбила йому голову він страшно перелякався, навіть не міг пригадати ті декілька перших секунд, котрі рвучко ширяв навсебіч. Тепер, коли він не шукав прихистку, а був сам-один було спокійно. Ось вона смерть. Прийшла отак несподівано. Та прийшла і добре. Куди тепер йти? Чи за ним ангели прилетять? Юзеф покрутився на місці, побачив десь далеко зліва згасаючі фари автівки. Отже там дорога. Якщо там дорога, а попереду ліс, то його принесло звідтіля, зправа. Може повернутись? Якщо почекати поки всі розійдуться, то можна потім, по дорозі додому заскочити в тіло Ігорчика. Або Орисі. В дівчині, звісно, не те, та хоч щось. Аби хоч якесь тіло. Не скакати ж у білку. Чи пса якогось. При згадці про пса, Юзеф стривожився і трошки шугонув убік, до лісу, потім ще раз, і ще. Десь поруч пролунав тихий голос. Хтось тут є? У такий час? Він насилу зупинився і прислухався.
-все ще шугаєш?
Юзеф повів погляд і наткнувся на чорну постать. Що це було не зрозуміло. пара блискучих очей у темряві.
-я й забув, що ти ще погано бачиш у темряві. Старі людські звички.
Ой, це ж той величезний чорний кіт, що був із білявим хлопчиком. Що йому треба?
-які плани на вечір?
-а тобі що до того?!
-не хотілось втратити ще одну дитину
Юзеф полинув уліво, не зводячи погляду з пари очей кота. Очі слідкувлаи за ним.
-хотів шугонути когось із друзів?
-вони мені не друзі
-шугонеш сьогодні, завтра знову прийде намісник і викине тебе в якусь смердючу стару шкапу.
Юзеф здригнувся і озирнувся.
-він уже пішов. А я провів тебе колишнього додому і повернувся
-нащо повернувся
-я думав ти навчився чогось, а ти такий же простий і дурнуватий як і вперше.
Юзеф подумав, що було б добре тріснути по морді невихованого кота. Та той лиш ліниво вигнувся і пройшовся, всівшись ближче.
-то що робитимеш?
тобі яке діло?
-намісник пан Любомир сказав мені відвести тебе до фіолєтових котів
Юзеф нетерпляче подивився удалечінь. Якщо Танька потягне Ігорчика курити за гаражі, то можна буде там втертися у тіло.
-намісник хотів щоб ти сконав.
-це було помітно. Чого ж він відразу мене не вбив?
-бо ми не вбивці
-он як!
-так. Я хочу тобі дещо пояснити. При переході у інше тіло ти можеш криво закріпитися і це матиме погані наслідки. Наприклад ти можеш осліпнути, або відмовлять тобі ноги. Або станеш дурником.
-щось раніше такого не помічав
-бо переважно душа стає у нове тіло, коли дуже цього хоче, коли дуже перелякана і шугає від страху із величезною швидкістю. А от коли зараз спробуєш, то тебе може перекосити. Крім того, тобі треба найти слабку душу, що не міцно тримається у тілі. А як натрапиш на когось злого і мстивого, як твій колєга Ігор. Його ти точно не вибьєш. хіба що Таню. Вона слабша, та не настільки щоб тебе легко впустити.
-а як же він всіх порозкидував?
-хто? Намісник? У нього є сила і вміння. Він може перекинути, але це дуже складно і важко. Крім того, він серед нас самий головний. Він же намісник. думаєш він хотів тебе убити?
-а нє!
-убити того, хто вже ітак був мертвий? Ти ж не думаєш що це безглуздя? Він дав тобі тіло старої бабці. Старе смердюче кволе тіло. Що доживає останні дні. Стара, за котрою ніхто не дивиться, не доглядає. Ходить собі біля церкви просить і шамкає булку розмочену водою. Та я напрочуд добре знаю намісника. Думаю, за декілька років він би викликав тебе до себе і дав тобі інше тіло. Звичайно ж не таке молоде й красиве як у Аскольда, та на 50-річного волоцюгу ти б точно міг розраховувати. А якби розкаявся і сильно вибачився, то міг би й на сорокарічного невисокго некрасивого мужчину розраховувати. Але ти молодий, злий і нетерплячий, захотів усе й відразу. І програв. наклав на себе руки, то й помирай. Чому ти мовчав, коли намісник тебе переикнув? Чому не впав на коліна і не благав не наказувати себе? Гордий? Сильно гордий? ну так викручуйся сам.
-гаразд - розвів руками Юзеф і поволі поплив у бік гаражів
-але ти дурнуватий - промимрив кіт і почав лизати лапу.
Юзеф чекав поки Ігорчик не піде, потім поволі рушив за Танею. У неї за літньою кухнею ничка, вона там сигарети ховає і запальничку. Там її і викину.
Юзеф засів між блоками будинку і примітив місце, де росла висока трава. На випадок, якщо тіло упаде непритомним, щоб не побитись. Головне пригнутись і чимдуж чкурнути подалі від місця інциденту, тоді є великий шанс, що викинута душа шугоне кудись далеко убік. Перші митті взагалі нерозуміло що коїться, а наступні 5 секунд ти вже чорт-зна-де. Ось іде. Юзеф настроївся, спробував розізлитись, щоб усе євство закипіло, котрого немає звісно. ось вона йде. Ось. Вперед. Він кинувся на дівчину, з руками виставленими уперед, заплющив очі, та нічго не сталося. Дівчина йшла далі, авін пролетів густу траву і опинився за забором у сусідів. Прокляття! Юзеф шугонув назад, напав зі спини, та знов пройшов наскрізь і влетів у цокольне приміщення, де було темно хоч око виколи. Таня оглянулась, пошмигала носиком і заховала у стару кормушку цигарки і запальничку. Потім швидко злетіла по сходах і зайшла у хату.
От і все. Тепер Юзеф зрозумів. Вибити когось можна у перші миті після виходу з тіла. Тепер вже занадто пізно. От же ж, лайно.

Кіт вкотре піймав бризки води на носа, примружився і промовив:
-готовий?
-ні
-ти вже втретє це кажеш. Пішли.
Юзеф важко видихнув і сказав:
-пішли
І величенький чорний кіт повів загублену душу на Вірменську до фіолетових котів.

10:25
10.10.18
Fon