Филарет: Киевский патриархат хотят до лета уничтожить

Достатньо сказати, що вступ до запорозького товариства починався з питання: «У Бога віруєш?» Саме православ'я, очевидно, значною мірою вплинуло на формування романтичної моделі лицарства, яким стало запорозьке козацтво. Адже в православній системі цінностей глибока духовність протиставляється корисливому індивідуалізму, матеріальні інтереси відсуваються на другий план.
Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існування в межах вольностей Війська Запорозького Низового понад 60 церков. Козаки постійно відвідували богослужіння та різні молебни. Характерно, що при читанні Євангелія усі козаки випростовувалися і до половини витягали шаблі з піхов на знак готовності захищати зброєю слово Боже від ворога. Кожен козак, умираючи, відписував на церкву ікону, медаль, злиток золота, срібла тощо. У 1755 р. запорозький кіш придбав срібне панікадило вагою 5 пудів і вартістю 3 тис. крб., що за тих часів було величезною сумою (все жалування війська тоді становило 4660 крб.). Особливо прихильність козаків до православ'я виявилася у боротьбі проти окатоличення та унійного руху. В умовах постійного стресового стану, ризику власним життям релігія та церква були для козацтва пристанищем спокою, де можна було врівноважити й заспокоїти вируюче козацьке життя, а також підготуватися до самозречення та подвигу, що становили суть запорозького способу існування. Саме тому можна констатувати, що між православ'ям і козацтвом існував глибинний зв'язок, козацький устрій мав демократичний характер і тому Запорозьку Січ цілком обґрунтовано можна назвати «християнською козацькою республікою».
Деза - отрицать православие козачества. Впрочем - я понимаю - почему это делается.

 

- а хто це заперечував ? Шановний, православне козацтво прогнулось під московського царя, а згодом ті козаки втратили українську національну ідентичність, на відміну від уніатів. Де вони зараз ваші православні козаки ? Де їхні нащадки ? Хто вони ? Захищають ворожу до України інституцію - московський патріярхат, розмовляють іноземною мовою, глосують за проросійські партії. Не праославні козаки воювали за вільну Україну, вони воювали на боці Москви перважно. УСС, УГА, УВО, ОУН - з'явилися в середовищі УГКЦ. Саме УГКЦ, а не православна церква, була національною українською церквою. Митрополит А.Шептицький був українським духовним провідником, прихильником незалежности України, як і його наступник - кардинал Йосип Сліпий.

Із споминів Льонгина Цегельського про розмову з Головою Директорії Володимиром Винниченком про Київський Патріархат та можливості очолення його митр. Шептицьким
Володимир Винниченко: “А що Ви сказали би на те, якби ми Вам забрали Шептицького до Києва на Митрополита всієї України ?.. Очевидно, що на уніятського. Православ’я скасуємо. Це воно нас завело під царя восточного, православного, то воно проводило обмосковлення України. Православ’я завжди буде гравітувати до Москви. Ваша унія добра для відрізнення і від Польщі і від Москви. Уніят із природи стає українцем. Скличемо Синод єпископів, архимандритів та представників мирян з України і порадимо їм прийняти унію, а Шептицького поставимо на чоло. Ще й порозуміємось з Римом, щоб його зробив патріархом України... Ми говорили про це поміж собою. Це серйозний план”.
Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність. Документи і матеріали 1899 – 1944. Т. 1. Церква і церковна єдність. – Львів: “Свічадо”, 1995. – С. 138 – 140.

Юрій Липа "Призначення України" : "В ім'я цієї безпосередньої молитви українського характеру треба задуматися над грядучим втіленням апостольства св. Андрія на Україні. Це не значить, що треба починати якусь "релігійну революцію", як пропонує дехто. Для раси прагнення до власної молитви є одністю в часі, воно триває від
початку існування раси. Трудно собі уявити, щоб якийсь короткий фрагмент часу зсинтезував і виявив найглибшу й найтривалішу прикмету раси. Тільки рідними,
прастарими обрядами можна оформити прастарі релігійні почування раси. Сучасна українсько-католицька церква зберегла в собі тих обрядів більше, як
усяка інша сучасна українська християнська церква. Українське православ'я догорає, а польське, румунське й інші православ'я гублять ці традиції. Правда,
уже й тепер велике ім'я Андрія Шептицького багато зробило. Чи ж будуть інші великі імена в цій церкві, чи вона ще буде зростати?.. "

Юрій Липа і Володимир Виниченко були східняками і не були греко-католиками !

 

Ага. В "Тарасі Бульба".
Реально були і спільні бойові дії (Сагайдачний,Виговський). Навіть із бусурманами дружили (Хмель, Дорошенко).
Нас цікавлятьть взаємовідносини в часи Унії між греко-католиками та "чистими" православними. Я не можу навскид привести приклад кривавого протистояння між ними. Зможете мені заперечити в цьому?

Тільки не приводіть антагоністичні суперечки між служителями культу за храми...Це трішки з іншої опери.

 

- адресовано не мені, проте я спробую.

1768 рік. Записаний він в історії нашої Церкви не чорнилом, а кров’ю мучеників. Уманська різня, до якої спричинилася рівно ж і Москва через своїх агентів (православних козаків), спекулюючи між українцями гаслом: “уніяти – це зрадники віри й народу”, розпалила релігійний фанатизм, який довів до страшної масакри. В самій “уманській різні” загинуло кілька тисяч священиків, монахів і вірних Уніятської Церкви. “Злочином” цих мучеників було те, що вони не хотіли зректися віри своїх батьків. Зруйновано уніятські василіянські монастирі в Богуславі, Лисянці, Манківцях та Умані. В’язниці в Бердичеві, Умані, Білій Церкві і в інших містах не могли помістити “упорствующих” священиків. Їх закували в кайдани, тримали в голоді і холоді, били, знущалися різними способами. У самій тільки бердичівській тюрмі каралося 68 уніятських священиків, знаних в історії, як “бердичівські ісповідники” (1772–1773 рр.).

джерело - "Переслідувана Традиція" о. В.Ковпак

 

А взагалі доволі цікаво, подаю повний текст уривку, бо в нас дітей вчать що православні - білі та пухнасті, завше були мучениками, а уніати були катами. А от про це чомусь старанно замовчують :

Полоцькі мученики. У воєнному часі, в так званій Північній війні, коли Росія і Польща воювали зі Швецією, Петро І, як союзник Польщі, ступивши на землі Руси (які були під Польщею), почав переслідування Унії. В м. Полоцьку, в катедрі св. Софії, 11 липня 1705 р., цар Петро І, власноручно, вбиває кількох монахів, та священика, які стояли біля престолу під час богослужіння. Цей акт насильства ввійшов в історію як “Полоцька трагедія”. За наказом царя був ув’язнений уніятський єпископ в Луцьку – Діонізій Жабокрицький, котрого катували і “навертали” на православ’я (1709 р.), а, опісля, коли не змогли скорити його, засудили і вивезли на Соловки, де, незабаром, помер смертю ісповідника.
Мученики Правобережної України і Волині, які до середини XVIII ст. прийняли св. Унію, і за цю св. справу заплатили велику ціну... Коли з’єднався Станіслав Август Понятовський (1764-1795 рр.) з російською царицею Катериною ІІ, почалася відкрита акція скасування Уніятської Церкви, незважаючи на протидію їй папського нунція у Варшаві.
1768 рік. Записаний він в історії нашої Церкви не чорнилом, а кров’ю мучеників. Уманська різня, до якої спричинилася рівно ж і Москва (через своїх агентів), спекулюючи між українцями гаслом: “уніяти – це зрадники віри й народу”, розпалила релігійний фанатизм, який довів до страшної масакри. В самій “уманській різні” загинуло кілька тисяч священиків, монахів і вірних Уніятської Церкви. “Злочином” цих мучеників було те, що вони не хотіли зректися віри своїх батьків. Зруйновано уніятські василіянські монастирі в Богуславі, Лисянці, Манківцях та Умані. В’язниці в Бердичеві, Умані, Білій Церкві і в інших містах не могли помістити “упорствующих” священиків. Їх закували в кайдани, тримали в голоді і холоді, били, знущалися різними способами. У самій тільки бердичівській тюрмі каралося 68 уніятських священиків, знаних в історії, як “бердичівські ісповідники” (1772–1773 рр.).
1793 рік. За розпорядженням цариці Катерини ІІ – засноване “Місійне товариство”, яке мало розпочати акцію “возз’єднання” уніятів з Православною Церквою. На чолі “місії” було поставлено Мінського єпископа Віктора Садковського, який отримував щорічно з державного казначейства 20 тисяч рублів, а для успішного проведення “місії” – мав у своєму розпорядженні військові загони. Хоч деякі історики твердять, що повернення до православ’я (в цей період) йшло від низів, та це суперечить істині.
Перше “возз’єднання”(1794–1796 рр.). Цариця нищила не тільки Уніятську Церкву, а все, що було пов’язане, з так званим, українським “сепаратизмом”: “мазепинство”, Коліївщина (1768 р.), Запорізька Січ (1775 р). Чи можна назвати такий жорстокий метод, яким користувалося “Місійне товариство” при наверненні до “прадідівської” віри, добровільним? На парафію приходили царські агенти “місіонарі” і намовляли населення на перехід до віри православної, а коли вірні їх не слухали і вони не мали успіху, то на допомогу направлялося військо, поліція і “місіонерські” відділи православного духовенства. Дзвонили в дзвони і скликали народ до храму, а уніятського священика вивозили із села. Коли проповіді і заклики православних священиків про “повернення до віри батьків” не давали бажаного результату, тоді солдати клали людей на землю біля церкви або на цвинтарі, били киями, рвали волосся і застосовували інші тортури. А якщо хтось один (із катованих людей) давав свою згоду, тоді ціле село переписували на “царську” віру. Наслідки такого насильницького “возз’єднання” були вельми сумними для Уніятської Церкви. На теренах Правобережної України (Поділля, Київщина, Волинь) біля 5-ти тисяч уніятських парафій примусово переписано на православ’я, а, взагалі, за 25 років урядового навертання уніятів на православ’я (1772–1796 рр.) (за панування Катерини ІІ), УГКЦ втратила 9 316 парафіяльних церков, 145 монастирів, та близько 8 млн. вірних. Лише смерть цариці зупинила акцію насильного “возз’єднання уніятів”.
Друге “возз’єднання” уніятів за царя Миколи І (1825–1855 рр.). Жертвою такого возз’єднання стали єпископства в Вільні, Полоцьку, Бересті та Луцьку. Особливою ознакою ІІ “возз’єднання” було те, що воно проходило під гаслом “очищення обряду”, яке і призвело до апостазії віри. Шкода, що історія нічого не навчила тих, які сьогодні, подібно в такий же спосіб, проводять очищення обряду. Тоді це призвело до апостазії віри, а до чого приведе тепер? Не відомо, а може наслідки будуть такі сумні як і тоді? Протягом 10 років російські “місіонарі” в рясах і в поліцейських та військових уніформах скасували всі монастирі, забрали школи, завели російські богослужбові книги, знищили уніятські видання, молитовники і книжки тощо. Сотні священиків і монахів арештовано, вислано в Сибір або в інші місця заслання.
Третє “возз’єднання” уніятів (1875–1876 рр.). Наступ московського православ’я почався від того часу, коли було знищено монахів-василіян. Опісля, жертвою переслідування стали: семінарія, школи та обряд Холмщини. Після 30 років систематичного цькування і переслідування, указів, заборон, обмежень (1840–1870 рр.), російська влада приступила до насильницького знищення Унії на Холмщині і окраїнах Підляшшя. Це переслідування св. Унії треба вважати найважчим і найжорстокішим порівняно з двома попередніми. Священиків, які не погоджувалися на перехід до православ’я, вивозили на заслання. 1871 р. було усунено з парафій 74 священики, котрих було вивезено в глибоку Росію, а ще 66 священиків самі залишили свої парафії, виїхавши до Галичини. Після 1875 р. понад 140 уніятських священиків було усунено з парафій. Проти народу застосовувалося жорстоке фізичне насилля. Лише в 1875 р. з Сідлецького воєводства вивезено до Сибіру 140 уніятів, з Білої Підляської – 120 осіб. У 1876 р. на засланні в Сибірі налічувалося понад 600 уніятів з Підляшшя. У 1880-их рр. вивезено понад 1000 уніятських сімей з цього краю до різних областей центральної і північно-східної Росії. Народ, який не піддавався, російські солдати без милосердя катували. В Пратулині, Дрелові, Докдові, Кодні тощо пролилася мученича кров невинно убієнних. На людей накладали високі контрибуції, їх виганяли нагих на мороз в с. Чоломиї, били аж до смерті у с. Ламазах і Рудні, гвалтували жінок, щоб їхніх чоловіків приневолити до підписання про перехід на православ’я. Селяни-уніяти з Рудна два місяці ховалися в лісах, бо в село прийшли російські козаки, які вимагали від них зречення Унії на письмі і, не отримавши такої згоди, почали каральну військову експедицію. Селяни з Парчева і Корниці, простоявши під прицілом зброї російських солдатів цілу ніч на морозі, не підписали акту про відступлення від Унії. Простий селянин Арсен Пікула з Дерла, незважаючи на присутність каральних загонів в селі, разом з односельчанами приймає клятву “в ім’я пратулинських мучеників”, що вони “ні на крок не відступлять від віри”. Це загрожує селянину Пікулі ув’язненням і смертю. Йосиф Конюшевський прийняв смерть у полум’ї, що охопило його хату, разом з дружиною і двома доньками. Йосафат Стусь з Рудна, який за вірність Унії був засланий в Сибір, тричі втікав із заслання і тільки за третім разом вдалося йому добратися до рідного села. Повернувшись в рідне село, стає наставником молоді, яку утверджує в св. Унії. Схоплений російськими козаками, Стусь закінчує своє життя під нагайками. У 1904 році 50 підляських селян вирушили на прощу до Риму. Вони йшли на прощу до вічного міста з живими ще слідами шабель і нагайок на своєму тілі від російських козаків. Напередодні аудієнції у св. Папи Пія Х, селянин Андрій Блискош помер після гострого запалення легень. Папа відправив за цього відважного “ангела-сторожа Унії” св. Літургію за душу мученика-уніята в присутності 50-ти його прочан. В такий жорстокий, звірячий спосіб, проти волі мирного населення Холмщини і Підляшшя, по трупах, невинно замордованого народу, прийшов в ці краї “тріумф православного з’єднання”. Парафії обсадили батюшками з Росії корінної або з місцевих і прихожих москвофілів-відступників.
Останнє (?) “возз’єднання УГКЦ пройшло у Львові на, так званому, псевдособорі 8–10 березня 1946 р.На цей час УГКЦ мала надзвичайно великий вплив не тільки на духовне, але і на національне життя Українського народу. Станом на 1943 рік разом із Мукачівською і Пряшівською єпархіями та Лемківською апостольською адміністратурою, УГКЦ мала у своєму розпорядженні 4488 церков, 203 монастирі, Богословську академію, 5 духовних семінарій, 2987 священиків, 1610 монахів і монахинь, 540 богословів, 35 видавництв. Як подають списки мандатної комісії, у псевдособорі взяло участь 119 священиків і 19 мирян. Але є ще інша думка: в тих списках занесено чимало прізвищ вже померлих або арештованих священиків. Звичайно, були зрадники і віровідступники, але були і нескоренні мужі Церкви Христової. Уніятських парафій, станом на 1 листопада 1946р., налічувалось: у Тернопільській області – 136, Станіславівській – 54, Львівській – 48, Дрогобицькій – 32. До того ж, у тюрмах знаходилося 1600 греко-католицьких священиків, а декілька сотень – перейшло у підпілля, де і продовжувало виконувати свою душпастирську працю, але вже в інших умовах.

 

28 серпня 1949 р., в день Успення Пресвятої Богородиці, в Успенському монастирі на Чернечій горі, поблизу Мукачева, проголошено акт про “возз’єднання” уніятів Закарпаття з РПЦ. Саме, в цей час, 18 священиків померло на допитах; 476 було вивезено на заслання; 40 з них – загинуло в концтаборах. Акцію по ліквідації УГКЦ на Закарпатті провадив, переведений зі Львова, архієпископ Макарій, який вже був “збагачений” львівським досвідом зруйнування Унії, і, який на Закарпатті, активно підтримував арешт нашого духовенства.
1949 рік. Московський патріярх призначає на Пряшівську єпархію єпископа Олексія (Дехтєрєва), котрий, у березні 1950 р. організував “Центральний Комітет повороту на православіє”. 28 травня 1950 р. ЦК, підтриманий владою, проголосив повну ліквідацію Уніятської Церкви на території Чехословаччини. 12 січня 1951 р. краєвий суд у Братиславі засудив єпископа П. Гойдича до пожиттєвого ув’язнення.
У Румунії, після війни, 20 тис. українців греко-католиків утворили Мармороську єпархію. Коли до Бухареста (весною 1947 р.) прибув Московський патріярх Олексій, то і на тих землях розпочалася компанія по ліквідації ГКЦ. 1 жовтня 1948 р. скликано з’їзд греко-католицьких священиків, на якому 37 делегатів підписали заяву про ліквідацію Унії. Після декількох тижнів арештували 3 єпископів і 2 тис. священиків, і, таким чином, під юрисдикцію Румунської Православної Церкви передали 2536 греко-католицьких церков і 1794 парафій.
Внаслідок, так званої, “самоліквідації” УГКЦ та “волевиявлення” її вірних, ліквідовано: 5 єпархій, 2 апостольські адміністратури-візитатури, арештовано 10 єпископів, близько 1400 священиків і 800 монахів, 3 тис. парафій передано під омофор РПЦ.
Протягом всієї боротьби проти св. Унії використовувалися ті самі засади, на основі яких УГКЦ змальовували як: “польську віру”, “єзуїтську інтригу”, “унію, як зраду церкви і свого народу”. І мусимо визнати, що таки вдалося росіянам і православ’ю створити і поширити цю “славну легенду”, в яку повірили тисячі і тисячі українців. Кожне “возз’єднання” Унії з Православною Церквою проходило під гаслами: повернення в лоно до прабатьківської православної віри; очищення східного обряду від впливу латинізації; як буде в Україні одна віра, то і буде сильна держава; православних більше, тому мусимо приєднатися до них. На превеликий жаль, історія повторюється: те, що говорили в XVII–XIX ст., говориться і пропагується сьогодні."
Завдяки УГКЦ збереглася св. Віра, мова, культура і Традиція, а в її лоні виросли УГА, УСС, ОУН, які вже мали перед собою визначену мету – утворення самостійної України. На її фундаменті піднявся на боротьбу весь край в 1990-х роках. Хто першим підняв наш прапор наприкінці 80-х ? Хто кинув в маси клич про вихід з підпілля і незалежність ? Хто задзвонив в дзвони ? Хто розбудив сплячий народ ? Хто молився за український народ в катакомбах ? Хто благословляв на боротьбу за Церкву, народ і державу своїх кращих синів і дочок, хто йшов разом з ними у в'язниці і заслання до Сибіру, до Магадана ? Хто ? Українська Греко-Католицька Церква !

Найбільшим ворогом УГКЦ була Москва, яка безжалісно нищила св. Унію! -

о.Василь Ковпак "Переслідувана Традиція" , газета "Греко-католицька традиція"

 

майте Бога в серці, нащо так багато букф

 

Просто Філарет видно вирішив приєднатися до УГКЦ, тобто стати католиком, я так зрозумів...

Ці слова написав греко-католицький священник о. Вербицький

 

Ололо
Оце тобі Луганск — звіроту називати романтичними лицарями

 

Наскільки мені відомо, Січ стала православною після релігійного конфлікту з Іезуїтами. Всім католикам на Січі поставили умову -або перехрещуватись в православья, або збиратися геть. Всі похрестилися, бо не хотіли лишати Січ. Згодом, зрада Церкви стала одним з чинників загибелі Запорізької Січі.

 

це той, що відійшов від церкви?

 

Саме той, Ряснянський

 

Благо, дана книга є під рукою. Знайшов на 107стор.Жаль,не виходить зняти скан. Бо вийшов цікавий пассаж в автора. Плавно від Коліївщини перейшов до "..у бердичивській тюрмі каралося 68 уніатських священників,знаних в історії, як " бердичівські ісповідники " (1772-1773)...????
Дурня повна з тими тисячами.
Тим більше, поважні дослідники не підтверджують даної тенденції .
Ось для прикладу: Петро Мірчук КОЛІЇВЩИНА Гайдамацьке повстання 1768 р.

Розглядаючи релігійний момент у Коліївщині, ми звернули вже увагу на факт, що в ніяких документах, ні в ніяких споминах про Коліївщину не занотовано хочби дрібного збройного зудару православних коліїв із українськими селянами-католиками, чи навпаки, коліїв-уніятів із українськими православними селянами: це доказує, що чогось такого й не було. У цьому розділі, при розгляді обвинувачення коліїв у жорстокості, ми хочемо підкреслити, що й обвинувачення православних коліїв у жорстокому переслідуванні уніятських священиків є теж тільки пропагандивною вигадкою. Це виходить ясно із збереженого меморіялу кругло трьох сотень уніатських священиків із датою 22-го грудня 1768 року до польської влади у справі їхнього переслідування гайдамаками, переданого особисто житомирському намісникові радомиським деканом, о. Іваном Рохом Косцюшком. У ньому вичислено поіменно всіх п'ятнадцять уніятських священиків, що загинули в завірюсі коліївщини; при тому там виразно засвідчено, що двох із тих жертв, брати Ничаєвські, загинули з рук своїх власних парохіян, а о. Шаповаленський загинув за те, що переховував у себе польку-дідичку, а коли вона померла, похоронив її на українському цвинтарі....http://exlibris.org.ua/hajdamaky/index.html

 

- коли о.Ковпак писав книгу, він ще перебував у Церкві. Відлучив його церковний суд Синоду УГКЦ, а це не є суд останньої інстанції у Католицькій Церкві. Справу подано на апеляцію до Ватикану. Відлучили як раз за дотримання греко-католицької обрядности, небажання поволі скочуватися у схизму разом з оправославленю УГКЦ та профанацію Літургії. Тепер з відходом кардинала Гузара справу можливо й переглянуть. Я не знаю чи є новий голова УГКЦ таким прихильником осхіднячення греко-католицької обрядности.

---------- Додано в 21:48 ---------- Попередній допис був написаний в 21:45 ----------

Петро Мірчук - а він ще й фахівець з Коліївщини ? Він хоч не заперечує що козаки масово різали жидів за Коліївщини ?

 

Отрадно, что даже вы начали читать Писание.

Продолжайте. А то вас как-то зациклило на одном-единственном "способе молитвы"... Почитаете еще и поймете, что молиться вместе-хором, прелюдно и за других, это тоже является делом богоугодным.

Сказал же Спаситель:-"Там где двое или трое соберутся во имя Мое, там и Я среди них".

Но сначала - к экзорцисту!

 

Скиньте адресочек. Я надеюсь он приплатит Вам за рекламу?

 

Як не дивно, але ляхів теж. Та й москаликам дісталось. Війна, знаєте, річ кривава...
...Свідчення на користь гіпотези Ковпака базуються на протоколі допиту Залізняка в підвалах братів-росіян. Але тут невелика довіра до православних писарів - писали на вимогу часу і любий прихильник Риму був першим ворогом.

 

Не плутайте, не жидів, а шинкарів. Якщо не рахувати побічні ефекти війни, коли гинуть сотнями непричетні.

 

В рекламе там совершенно не нуждаются. Там и так "желающих" хватает.
А вот и адресок - Донецк, ул.Куйбышева, 82 (златогоглавый православный храм).
Приходите. Помогут.

 

- шинкарі були жидами. Ви не знали ? І не тільки шинкарів, а у першу чергу - орендаторів землі, які теж були жидами.