ДВОМОВНІСТЬ

- в том, что у свидомитов руки кривые тоже москали виноваты? Угрожали не книгам, угрожали магазину, и он понёс ущерб.
Кстати:

- Вам двоим явно есть о чём поговорить.

 

А Вам "нечем крыть". Лише звинувачення, припущення і образи. ЖОДНОГО піттвердженного фактажа.

 

- а я Вам не кровельщик.

- Перепутали, уважаемый? Бывает...

- Магазин сожгли? Сожгли. Украинские националисты в лице вполне конкретного представителя конкретной организации сие действие одобрили? Одобрили. Чего ещё надо?

Да ладно, не расстраивайтесь. Просто в следующий раз перед тем, как пафосно задавать риторические вопросы проверьте (благо интернет есть) точно ли они риторические...

 

Я вважаю патріотичними дії людей, що відбили ніс ленінові у Києві, хоча сам на таке непішов би.
А на моє питання вітповідь "НІ".І було воно не риторичним, а цілком конкретним. А одобрямс чи неодобрямс - це риторика.

 

- это для суда риторика. Так никого пока и не судят. А вот это

- показатель. Как бы это помягче сказать... отсутствия смелости.

 

а до чого тут сміливість? кожен сам для себе визначає рамки своєї патріотичності.

 

Ну-ну-ну! Вы так открыто наталкиваете на Ваши "выводы"... Что хочется поцитировать ДРУГИЕ выводы, намного более правдоподобные, ибо полностью соответствующие фактам:

Корчинского можно было бы считать очередным политическим клоуном, поправляющим свое материальное положение спецзаказами и параллельно удовлетворяющим какие-то личные амбиции. Но ряд провокаций «Братства» носили отнюдь не невинный характер (как, например, нападение на госохрану Центризбиркома), тем не менее остались безнаказанными. Еще более настораживает откровенная заангажированность Корчинского Кремлем. Дмитрий Александрович — частый гость в Белокаменной, с ним лично контактирует замглавы Администрации Владимира Путина Владислав Сурков. Несмотря на то что лидер «Братства» не раз хвастался своим знакомством с Асланом Масхадовым и Шамилем Басаевым, именно он читает лекции в летних лагерях «молодых путинцев» из организации «Наши», следовательно, имеет особое доверие со стороны ФСБ.

Лекции, кстати, на тему типа "Борьба с цветными революциями".

 

Просто я вважаю, що пам"ятник цей необхідно видалити ЦІЛКОМ, а не частинами.
Зав"язуємо. Ми з Вами відійшли далеко від теми гілки.

 

Формулирую - у меня дома есть 5-и томник Т.Г.шевченко. 2 тома по-украински, 3-и тома - по-русски. Вполне здравый пример отношения в сфере языков - у человека, которого не упрекнешь в нелюбви к Украине - или в желании "подыграть москалям". Почему-то об этом всегда забывают - что и дает мне основание снова повторить - нет пророка в своем Отечестве....

Эпохальное открытие...Оказывается в Украине есть люди. для которых родной язык - русский...
И не смотря на это - они прославили в мире именно Украину - а не Россию... Попытки соединить все это (прославили Украину) и (говорят по-русски) вызывают когнитивный диссонанс....

 

А що замість? Пропоную когось із героїв України, нє?

 

Они прославили, как я понимаю, ту Украину, какой вам бы хотелось ее в идеале видеть - русскую Украину.
А нам, українцям, лЮба й безальтернативна, як держава, тільки українська Україна! Не встигли ви, бідняги, дадєлать свайо дєло...
Усьо, сапог уплыл в 1991 году

 

Багдана Хмельницького!! Як на мене..)

 

Це свідчить лише про те, що талановита людина--талановита у всьому. Ви забуваєте, що Т.Г. Шевченко жив у Петербурзі і знав мову країни де проживав, але творив в основному на українській. А також був під постійним наглядом поліції. А Ви уважно перечитали ці томи, що написані , як ви кажете, "по-русски"? Я більше, ніж впевнена, що в них зібрані :проза, листування, публіцистика і не все написане російською.

 

особисто я б не хотів щоб в котрійсь державній установі мені дали заповняти документ на укр і рос мовах. звичайно жителям східних областей важко зрозуміти усі слова українською. але ж усіх їх не вб'єш, не виженеш із країни. потрібно створювати компроміси або глобальний геноцид-відповідь. ні те ні те нікому не підходить. от і пливемо по тихій річці у великому човні двома купками на носі і на кормі, кричимо і махаємо руками. і надалі будемо так їхати. а кидатись одне на одного не можна, перевернемось і потонемо..

 

А мені байдуже. Я в півтора роки почав говорити російською, в шість навчився читати російською, в сім писати, а в вісім розмовляти українською, в дев"ять читати і писати... З сімнадцяти до тридцяти п"яти виключно російська, зараз українська... Не бачу проблеми
Треба зобов"язати чиновників самим заповнювати всі необхідні документи за нас. І почерк гарний, і з граматикою - претензії до фірми...

 

Та не тільки спортсмени, а і всі заробітчани і емігранти, в т.ч. російськомовні, стараються вивчити (і головне вивчають, і то за короткий термін і близько не схожі до своєї рідної !!!) мову тієї країни, яка стала їм чи то другою батьківщиною, чи то тільки тимчасовим місцем праці. Тоді чому така зневага до мови тієї країни, яка є їм Справжньою Батьківщиною? Англійську, німецьку, італійську - будьласка, без проблем, а от споріднену і таку схожу українську - нізащо. Скільки ж то треба мати неповаги і ненависті до України і всього українського, щоби за багато років не знати мови народу, серед якого живеш і при тому ще посміти називати Україну своєю Батьківщиною.

До речі, я ніколи не зустрічав у нас україномовної людини, яка б не володіла російською - хтось бездоганно, хтось посередньо. Навіть у західній Україні, де україномовних абсолютна більшість. А от російськомовних, які не володіють українською дуже багато. Навіть у тому ж Львові. Я вже не кажу про східні області чи Крим, де більшість російськомовних.

 

Може їм доплачувати?
Десь три роки тому, пообіцяв своїм юристам, якщо розмовлятимуть українською всюди де зустріну, офіс, ресторан, спортзал, супермаркет,про суд мовчу, додам зп.
Аж заспівали, "корєнниє Одесіти", один і досі, навіть у сім"і розмовляє.

 

Так значить питання глибше ніж ненависть? Може питання в меркантильності? Он глянте, росіянин Азаров хоч ламаною, але провів засідання КМ українською... Щось же його спонукало?

 

Ось яскравий приклад того, хто насправдi виступає за подiл України на Схід і Захід.

Именно ТАК. Я вот - читал. Вы - догадываетесь...
А неплохо бы почитать, что писал наш великий земляк по-русски. В особенности - его личные дневники, которые - не предполагались к публикации. ..
Составитель толкового словаря живого великорусского языка датчанин по происхождению В.Даль как-то сказал: «Ни призвание, ни вероисповедание, ни сама кровь предков не делают человека принадлежащим к той или иной народности. Дух, душа человека – вот где надо искать принадлежность его к тому или другому народу. Чем же можно определить принадлежность духа? Конечно, проявлением духа – мыслью. Кто на каком языке думает, тот тому народу и принадлежит. Я – думаю по-русски.». На каком же языке думал Т.Г.Шевченко? Ответить на этот вопрос не представляет ни малейшего труда. Заглянем в те его записи, которые не предназначались для посторонних глаз, которые он вел для себя, – в его дневники. И станет ясно – Шевченко думал по-русски....
Для здравомыслящей части украинского общества здесь все предельно ясно. Кто же тогда будоражит людей, отвлекая их от реальных проблем сегодняшнего дня – безработицы, бесправия, нищеты? Ответ известен. Это манипулирующие национальной идеей политики и попавшая под их влияние часть наших сограждан. Самые простые и самые понятные истины, которые никогда и ни у кого не вызывали сомнений, в их интерпретации вдруг искажаются до неузнаваемости и, как в кривом зеркале, приобретают совершенно не свойственные им очертания. Так язык – явление сугубо культурное – превращается в инструмент для сведения политических счетов, а общество раскалывается на «своих» и «чужих».
Около века назад, предвидя появление таких политиков, Ф.Достаевский писал: «Не будет у России и никогда не было таких ненавистников, завистников, клеветников и даже явных врагов, как все эти славянские племена, чуть только Россия их освободит, а Европа согласится принять их освобожденными. Начнут они непременно с того, что внутри себя, если не прямо вслух, объявят себя и убедят себя в том, что России они не обязаны ни малейшей благодарностью, напротив, что от властолюбия России они едва спаслись. Они будут заискивать перед европейскими государствами, будут говорить, что они племена образованные, способные к самой высшей европейской культуре, тогда как Россия страна варварская, мрачный северный колосс, гонитель и ненавистник европейской цивилизации» («Дневник писателя»).
http://www.proza.ru/2009/04/28/464

 

"все предельно ясно" хіба що для таких журналістів як Ю.Соловйов і поверхнево "мыслящей части украинского общества."
«Щоденник» «Журнал», Шевченка (писаний з 12 червня 1857 до 12 липня 1858) це не писанина, закрита від посторонніх очей, а мемуарно-публіцистичний твір літературно-побутового жанру («Этот дневник подарен Т. Г. Шевченком 12 июля 1858 года в день именин Лазаревского» (ІЛ, ф. 1, № 104)...
В українській літературі відомі щоденники, котрі стали незамінними історичними та духовними документами, написані Тарасом Шевченком, Олександром Довженком, Уласом Самчуком та інші.
Ф.Сушицький у брошурі, присвяченій Щоденнику, пише: «Рідко зустрічаються літературні твори, в яких відбилась би так яскраво душа автора, як у знаменитому Щоденнику Шевченка. Без перебільшення можна сказати, що тут значно більше інтимних настроїв поета, ніж у його віршах, не дивлячись на всю яскравість елегійних настроїв у них. Щирість поета в його щоденнику також незвичайна. Небагато знайдеться у світовій літературі чогось подібного. Лише класична «Сповідь» блаженного Августина нагадує твори великого Тараса небувалою глибиною свого змісту. За щирістю, яка доходить у нашого генія до самого «святая святих» його душі, Щоденник цей у значній мірі наближається до єдиної в своєму роді «Сповіді» Ж.-Ж.Руссо».

"Журнал поета писався не як особисті нотатки, а як своєрідний автобіографічний твір; зошит був відкритий для друзів. Зараз ми можемо тільки здогатуватися, хто з «френдів» його читав регулярно, кому пощастило ознайомитись хоча б з фрагментами. У цьому колі могли бути Костомаров, Лазаревський, Щепкін та ін. Декому з випадкових попутників пощастило зробити запис у щоденнику поета, нині їхні імена відомі тільки завдяки цьому".
http://community.livejournal.com/ua_kobzar/28981.html
Разом із М. М. Лазаревським та Л. М. Жемчужниковим редакція «Основи» вперше привернула увагу до ваги та значення Шевченкового щоденника й здійснила першу його публікацію настільки сумлінно й дбайливо, наскільки це було тоді можливо.
Першодрук в «Основі» протягом трьох десятиріч лишався єдиною публікацією щоденника. У 1893 р. з’явився український його переклад, здійснений О. Я. Кониським: Записки або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка // Правда (Львів). — 1893. — Т. 18 — 19; 1894. — Т. 20 — 23 (майже одразу ж передруковано в книжці: Шевченко Т. Кобзар. — Частина третя. — Львів, 1895 / Редакція О. Огоновського).
Вперше (російський оригінал) уведено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори в двох томах / Видання В. Яковенка. — Том другий. — СПб., 1911. — С. 145 — 342.
У анотації до дисертації Момот Н.М. на тему "Дневник Т.Шевченко как творческо-психологический и жанровый феномен" сказано наступне:
"С помощью диахронного анализа доказано, что Дневник Т.Шевченко был ориентирован на повествовательную манеру 1830-1840-х гг., которая возникла на основе сентиментализма с присущими ей рассказом от первого лица, лирическими компонентами, обращениями к читателю и т.д. Шевченко нашёл в таком способе рассказа наиболее соответствующую его лирическому заданию форму – дневник, которую легко объединить с “дневниковой” направленностью отражения и показом действительности того времени."
http://avtoreferat.net/content/view/11821/66/