Двомовність. 3-й раунд

На київських автофорумах з"явилася інформація про те, як знімальна група Infocar.ua знайшла у лісопосадках викрадений і добряче обшмонаний Шевроле Корвет із севастопольським номером. А також прохання розповсюдити цю інфу у соцмережах.
Вирішив скопіпастити цю інфу (українською мовою) на севастопольському форумі, попри їхнє правило "язик форума гасударствєнний-русскій". Виявляється, перші три повідомлення новачків премодеруються.
Цікаво, який коник вони викинуть? Перевісять понти чи корисна інформація?
Скоріш за все модер встановить у себе прогу-перекладачку і перепостить російською. Ну хоч невідомому автовласнику я все одно зроблю корисну справу.

---------- Додано в 11:20 ---------- Попередній допис був написаний в 10:40 ----------

P.S. Як не дивно, розмістили пост українською, мабуть не знали, як перевстановити наведені фото.
Наступним постом модер навів таки машинний кострубатий переклад і лінки на Інфокар.ua, де говориться, що "власник знає, де його машина і його це не турбує". Замок запалення "Корвета" вирваний, у салоні - дрова.

 

Ось іще про цей Корвет: http://news.infocar.ua/nayden_nicheynyy_corvette_razyskivaetsya_vladelec_76510.html

 

Є речі,
які можна пам"ятати лише рідною мовою

Роман відомого ірландського письменника Гюго Гамільтона "Люди з веснянками" мав широкий резонанс на батьківщині автора, а також у Фанції, Італії та інших країнах. Його активно читають і перекладають багатьма мовами. Торік "Люди з веснянками" побачили світ українською. Загалом назву книги можна трактувати по-різному. Якщо перекладати буквально, то це звучить як "мічені люди". Тобто - не такі як усі. А якщо трохи ширше, то це ті, хто змушений нести свою ідентичність, незважаючи на обставини долі, всупереч байдужості, а почасти й ворожості. Одне слово, таке враження, що написано якоюсь мірою і про нас українців.
Автор веде оповідь від імені головного героя - підлітка, батько якого все своє життя бореться за ірландську Ірландію. "Батько каже, що люди переклали все що мали, на англійську мову. Свою історію, свої пісні, навіть свої спогади і родинні світлини"."Вони заперечують, що ірландська мова має до них якийсь стосунок. Але є речі, які можна пам"ятати лише ірландською". Мама також хотіла знати, чому бояться ірландської мови більше ніж бджіл, і їй відповіли, що, мабуть, вона дуже кусає.
Чи не вбачаєте тут якихось паралелей? Як на мене вони дуже прямі. Чому? Просто Ірландія, як і Україна, в своїй історії дуже схожі. Свого часу Ірландія була досить розвиненою країною з гарною освітою і культурою. Потім прийшли англійці, а з ними - й фактична заборона рідної мови й культури. І хоча згодом ірландцям вдалося обстояти свою незалежність (щоправда, зі значними втратами - Північна Ірландія й досі перебуває у складі сполученого королівства), мову корінної нації фактично було втрачено.
Так-от, батько головного героя пише статті до газет, звертається до урядовців та вимагає замінити рідною мовою таблички з назвами вулиць, вдома він привчає дітей розмовляти лише ірландською, забороняє слухати "вороже радіо". Він був переконаний, що вчиняти інакше - потурати мовам-убивцям.
Загалом книга складається з таких собі маленьких історій.
Приміром, симвоічною є одна з них - історія моряка, який втратив пам"ять на англійському військовому кораблі. Коли дружина забрала його додому, він міг лише сидіти, обхопивши голову руками, і повторювати, що хоче додому.
І зовсім уже повчальний та досить типовий для нас ще один епізод. Із жінкою. Вона у суперечці запитує: який сенс розмовляти ірландською, якщо на столі немає доброї їжі. І тоді батько відповідає: "Шлунок може бути повним, проте серце - порожнім".
Якщо забігти наперед, то боротьбу свою батько програв. Бо був, скоріше, таким собі трохи дивакуватим мрійником, ніж людиною, яка твердо йде до мети. Мабуть, багато в чому схожі на нього і ми. Бо так само не можемо протистояти нинішньому наступові на все українське. Одне слово, роман вартий уваги. Автор тим часом запитує: "Що буде, коли весь світ заговорить однією мовою?". І дає відповідь: "Ми будемо загублені і сліпі".
Не осліпнути б і нам!

Джерело: "ГУ" № 35 від 21 лютого 2013р.

 

Ніяк не можу Вас зрозуміти. Ви думаєте рідною мовою? Передаєте любов своїм дітям? То які притензії? Чи Вам кортить заставити всіх говорити однією мовою? Тоді люди будуть загублені і сліпі.
Чого і добиваються націоналісти.

 

Прослезился, вспоминая - сколько раз тут писали "вчи українську" - а так-же высокоумно рассуждали о необходимости "ассимиляции всех не-украинцев"...

 

Роман, перед тем, как выкладывать сюда очередную смИшную на ваш взгляд картинку, сначала лучше бы поинтересовались ее историей.

Это фрагмент переписки русской девушки с кавказцем.

 

І руска дєвушка, і кавказець то все представники руского міра.

 

Безусловно, все что восточнее Ивано-Франковска - русский мир, а Галичина - последний и единственный форпост украинской культуры.

Дзеко, я был о вас лучшего мнения до последней картинки, которую вы запостили выше, хоть я и антисемит.

 

Все що східніше КПП на українсько-російському кордоні - рускій мір.

 

Нестыковочка тут получается, ибо далеко не все ваши земляки так считают: у одних Украина заканчивается сразу на выезде изо Львова, у других - стоит лишь пересечь Днепр...

 

Шо ви мелете, підпишіться шо ви з Донецька, не вводьте людей в оману.

 

А в третіх за межами Кубані...Вас це хвилює? Ви хочете про це поговорити?

 

А ксерокопию своего паспорта на аву выкладывать?

Нет, меня это не волнует, а некоторых - очень даже. Везде им русский мир и его агентура мерещится.

 

У вас же наче вже викладено.

 

...ааа...ви цікавитесь тими кого це хвилює ...ага)....а з якою ціллю дозвольте поцікавитись?

 

Так и у вас тоже.

Поднимитесь на пару постов выше и поймете, с чего все началось.

 

Якби не фото, у житті би не повірив, що таки прізвища бувають