Двомовність. 2-й раунд

Кстати, а за что Папа Римский эту книженцию запретил - еще в 1677 году - никто не в курсе? ну не за этот фрагмент же... Не смог найти в инете.

A propos: пан Karmeluk - Вам, как "греко-католику", как-то грех против мнения Папы выступать, а?

 

Ну так и не пеняйте,кто ж вас заставляет

 

Да оно и сейчас некуда не делось

 

Тут многие пятилетку сидят. Достаточный срок, чтобы научиться понимать друг друга. Я даже не о языке, о бОльшем.

 

Панове модератори, якщо треба, перемістіть у відповідну гілку

От цікавий досвід турботи щодо власної культури та ідентичності:
"Информация об опыте восстановления языка на Гавайских островах (США)
Следующие размышления о восстановлении родного языка на Гавайских островах США и о том, какие уроки калмыки могли бы извлечь из этого процесса...
Гавайский опыт возрождения языка считается самым успешным в США."
http://halmgkeln.blogspot.com/2011/07/blog-post_18.html

 

Ось ціла підбірка корисних статей на тему гілки:
"Мати моєї подруги, коли приїздила до Києва з Чернігівщини, щоразу просила дочку піти замість неї в магазин: у радянські часи звертатися до продавця українською означало не лише виказати свою непросунутість, а й нарватися на хамство. В’ячеслав Брюховецький у недавньому інтерв’ю ділився підлітковими травмами: перехід у спілкуванні на рідну мову автоматично понижував статус. Леонід Плющ розповідав про свою давню суперечку з Євгеном Сверстюком: він, російськомовний киянин, намагався довести, що ніяких утисків українців у тодішній УРСР немає. Євген Олександрович порадив йому простий експеримент: один день з ранку до ночі скрізь говорити українською – на роботі, у транспорті, на вулиці. Ближче до вечора Леонід Іванович переконався: доки не відчуєш на власній шкурі, ніколи не оціниш ступеня щоденного, щохвилинного приниження українця на своїй землі, у себе вдома...
Так, за СРСР українську вивчали в школі (хоча можна було без проблем відмовитися від відвідання цих уроків – достатньо було написати формальну заяву), видавалися українські книжки, газети, журнали, робилися переклади з різних мов (подекуди раніше й краще, ніж у метрополії). Але, щоби заслужити право на це, треба було демонструвати бездоганну лояльність і навіть випадково не викликати підозр у сепаратизмі."
http://tyzhden.ua/Columns/50/38313


"Виховати україномовних доньок та синів у Кривому Розі, де більшість розмовляє російською, так само як і в Дніпропетровську, Києві чи інших подібних містах – можливо. Проте самі собою діти такими не виростуть, адже середовища там переважно російськомовні або змішані, а в публічному та медійному просторах домінує російська. Тож батьки для своїх малят мусять створювати середовища спілкування й добирати україномовний медіапродукт...
Проблема пошуку середовища спілкування актуальна і для самих батьків, особливо для приїжджих з україномовних регіонів. Її вирішують за допомогою утворення спільнот, зокрема й віртуальних. «Українці, охочі залишитись українцями, згуртовуються навколо церков, шкіл, організацій, товариств, – вважає Ярина Яцун. – Це нормальна поведінка будь-яких етносів для збереження своєї ідентичності в іншомовному або іншокультурному середовищі. Так відбувається згуртування української громади у світі: США, Канаді, Німеччині, Австралії».
До цього переліку можна додати й Україну, де українці, аби зберегти свою мову та культуру, мусять гуртуватись і самотужки створювати середовища спілкування для своїх дітей."
http://tyzhden.ua/Society/38314


"У своїх аргументах на користь запровадження двомовності (у тій чи іншій формі) представники проросійських організацій часто посилаються на «європейську традицію», «світовий досвід». Насправді якраз ця традиція і досвід підтверджують оптимальність одномовного статусу держави. З одного боку, це дає змогу економити бюджетні кошти, не підтримуючи двомовного чи кількамовного режиму (який у Канаді, наприклад, вимагає збільшення видатків на державні органи принаймні на 20. Із другого, наявність кількох офіційних мов – неефективний інструмент у вирішенні мовних і національних проблем.
Країни з двома чи більше офіційними або державними мовами – не правило, а виняток. Одна їхня група – це держави з певними історичними особливостями. Наприклад, такі, у які зведені різні етнічно-мовні території (як-от у Бельгії, Швейцарії чи Канаді). Там ідеться про вживання різних мов на різних теренах (на кожному своєї), але виникають конфлікти щодо їх використання на національному рівні, а також у місцевостях зі «змішаним» населенням.
...колишні колонії чи залежні території, де збереглася мова нації-«колонізатора» як «данина традиції» чи запорука непорушності прав її представників, які проживають на території нових держав. Однак у більшості випадків країна стає де-факто одномовною, причому страждає саме мова титульної нації.
Загалом серед держав Європи випадків багатомовності не так багато: Ірландія, Білорусь, Бельгія, Швейцарія, Фінляндія, Люксембург. І в кожній з них свої проблеми, породжені багатомовністю...
Офіційний трилінгвізм у Бельгії не усунув конфліктності в забезпеченні мовних прав громадян у «змішаних» валлонсько-фламандських масивах – зокрема у Брюссельському регіоні. Власне, саме ці проблеми там і виявилися серед важливих причин затяжної політичної кризи...
Двомовна модель в окремо взятому кантоні Берн не виправдала себе, оскільки призвела до загострення національних та мовних конфліктів...
Фінляндія... рухається до фінської одномовності... Варто зазначити: хоча офіційне Гельсінкі дуже добре виконує взяті на себе 90 років тому зобов’язання щодо національної меншини, чисельність шведів і шведськомовних фінів на сьогодні істотно скоротилася."
http://tyzhden.ua/Politics/38312

 

Хотілось би побачити конкретні приклади з конфліктами!

Ні, це не так, просто у фінляндії Шведський логічно втрачає актуальність і популярність, бо зрозуміло, що корисніше вивчати англійську, німецьку, російську... Тим більш, що і самі шведи вже добре володіють англійською!

 

По-моему эта тема исчерпала себя даже у регионалов. Никому эта "двомовність" не нужна, так как русский язык и так преобладающий... Эту тему можно поднимать только для усиления обострения национальных противоречий. Хватит, уже из-за этой дуристики себе на голову посадили горе-власть. Эти еще хуже предыдущих, все пытаются в "ретро" играть. КГБ уже нет давно у нас, а ведь хочется... Только милицейские оцепления в 2 ряда..., в 3 ряда...и т.д. Видать много еще планов на будущее, знают, что точно народ "до ручки" доведут. И будут и дальше милицейские оцепления в 4 ряда..., в 5 рядов...и т.д.

 

Почитайте хоча би цю статтю повністю. А я ще новини в інтернеті проглядаю кільклома мовами. Найбільше актуального англійською, але іноді бувае ще іншими є таке, чого англійською нема.

 

російська, англійська, польська - чим більше мов знаєш тимбільша ти людина

 

я проти двомовності на державному рівні, бо про рідну мову треба піклуватися та оберігати її.

 

Правильно! Пойдем по пути самой-разсамой демократической и правильной во всех отношениях Гамерики - вообще не определять государственный язык .

 

Не совсем так...
В двадцати восьми штатах госязык английский, официально...

 

:naci: Як по мені, то краще все ж залишити все як є, тобто українську державною

 

Б....., Вы просто з.....!
Как при Советской Власти про Мову больше никогда так не пилкувались!

 

А я рахую, що треба знати державну мову. Чому, наприклад, у Франціі не виникає питання - теба знати французську чи ні. Я приіхала з Росіі на Івано-Франківщіну у 1988 році, у віці 25 років. Вивчила за рік мову, хоч нихто мене не примушував(у селі карпатському декілька було тіх, хто навіть"добрий день", не рахуючи "Слава Ісусу Христу" сказати не міг). Ось вже 23 рокі, 14 з них за межами Украіни підтримую своі знання мови.

 

Повністю погоджуюсь! якщо російська стане державною, то всі російськомовні українці плюс всі росіяни будуть володіти державною мовою. Я, та багато інших, будуть володіти двома державними мовами. Не бачу проблем.

Тому що Франція ніколи не була у такій ситуації, як Україна з 1991. Це взагалі не аргумент!

Так, якщо ви опинилися у мовному середовищі, то набагато легше опанувати будь яку мову. А тепер поставте себе на місце якогось пересічного наприклад киянина, який все життя розмовляв російською, все його оточення і знайомі теж розмовляли російською, а потім бумц! - прийшли дядьки і сказали, що треба тепер знати українську. Школу, де вчаться його діти, зробили українською. Мова викладання у ВНЗах - українська. І добре, якщо це все робилося б на фоні покращення рівня життя, але ж навпаки - жити з року в рік стає все тяжче! Спробуйте спрогнозувати його реакцію на заклики "треба знати", "треба любити та поважати" і т.д.
І трошки пофантазуємо: а якщо спочатку зробити, щоб добре всім жилося на Вкраїні милій, то може б у цього киянина природньо з"явилося б бажання індифікуватися, прокинулася б якась гордість за країну, де йому так добре живеться?

а чого так?

 

А Вам це надА? Щоб росіяни володіли нашою держвною мовою? Навіть не питаю, чи це надА росіянам))

---------- Додано в 15:04 ---------- Попередній допис був написаний в 15:00 ----------

Нащо уявляти себе на місці, як ми з Вами і є на ньому? Я так розумію, Ви російськомовна людина, як і я. І що? Які ЧУЖІ дядьки Вас заставляють? Не знайте собі. Буде незручно? То знайте) Все чесно.
Але ж ні...майже всі аргументи ЗА другу держвну - вибачте, брехня, за якою ховається одне - можливість не знати української, і Ви це своїм дописом зайвий раз підтвердили, будемо щирі)

 

І я ВВАЖАЮ, що треба знати.