Душа. Що таке душа і чи вона існує?

теми - ні, а ваших дописів - 100%.

 

Це твердження аж ніяк не доказує, що душа існує!

 

рівно, як і ваше, що не існує.

 

Якщо душа не є фізичним поняттям, то вона не існує. Тому моє твердження дозволяє сформулювати необхідну умову існування души: для підтвердження існування души потрібно довести, що поняття души є фізичним поняттям.

 

То для вас, а для мене і багатьох інших зовсім необовязково. Світ ділиться на матеріальний і нематеріальний, а не фізичний і уявний.

 

Матеріального світу взагалі не існує. Існує лише фізичний Всесвіт, а все інше - абстракції людського розуму.

 

Не варто було прогулювати уроки з фізики... не варто... воно зараз вилазить....

 

Ну нарешті я в'їхав у логіку ваших думок. Отже, існувати може тільки те, що є фізичним об'єктом або має свій відповідник у фізичному світі, правильно?
Якщо так, тоді прочитайте уважно наступне твердження: Василь - розумний. "Василь" - це фізичний об'єкт, а значить він існує, а поняття "розумний" не є фізичним і не має фізичного відповідника. Тому поняття "розумний" по відношенню до Василя не можна застосовувати, бо такого поняття нема в природі. Правильно?

 

Абсолютно в точку!!!!!!!!

 

Чи має людина душу?​

Ще порівняно недавно люди вважали, що життя в деяких випадках може постати саме собою, що, наприклад, у яблуку самозароджуються живі черв’ячки, що з гною або болота вилазять мухи, що з бруду витворюються воші і т. п. Та однак сьогодні завдяки науковим дослідженням, передусім видатного французького вченого Луї Пастера, знаємо цілком певно, що життя ніколи не зароджується само собою, що так званого самозародження не існує. Всюди, де з’являється хоча б найдрібніша жива істота, чи то тварина, чи навіть рослина, потрібно визнати, що там був якийсь зародок, якесь яєчко, якесь насіння. Без цього нове життя неможливе. Коли якусь мертву (неорганічну) матерію під високою температурою або в інший спосіб позбавити всіх зародків життя, – з неї ніколи вже не постане ніщо живе. Сама мертва матерія власною силою не здатна дати життя. Тому, що кожне життя, навіть найнижчого ступеня, обов’язково вимагає існування душі, а душа жодним чином не може утворитися з мертвої матерії. Бо душа навіть у найменших і найменш розвинених істотах є чимось значно вищим за матерію. Вона опановує матерію і підносить її до досконалішої форми існування.
Щоби це краще зрозуміти, придивімося лишень, з чого складається будь-яка рослина чи тварина, навіть і людина. Досліджуючи хімічний склад живого єства, бачимо у кожному з них майже ті самі складники: залізо, фосфор, водень, кисень і т. д. Чому ж воно діється так, що ті складники в одному випадку творять дуба, а побіч нього ліщину, а далі стебла жита чи пшениці? Чому ті ж самі складники в іншому випадку так укладаються, що витворюють організм коня, вовка, зайця? Це таке у них ДНК, каже наука. І має рацію. Але чому ті різні матеріальні частинки-складники, які за своєю природою є мертвими (хто коли-небудь бачив живе залізо?) й безвладними, об’єднуються в живий організм, відбувають безперервно рух і виконують скоординовано такі непрості процеси, якими є травлення, ріст, розмноження?
Усе це можна пояснити тільки тим, що в них діє якийсь чинник, якась сила, якій ім’я душа. Душа є тим дивним чарівником, що здатен зібрати разом поодинокі частинки мертвої матерії, оживити, злучити їх в одне живе єство і прилучити до таких дій, до яких сама матерія ніколи не є здатною. Завдяки душі кожне, навіть найменше живе єство, як наприклад, комашка чи черв’ячок, значно переважають всю неживу матерію, наприклад, землю, камінь, метал і т. ін.
Тут, напевно, не один поставить запитання: «Коли кожне життя походить від душі, тоді все живе – кожна тварина і навіть рослина має душу». Чи таке можливе?
Так, згідно з Біблією, – кожна тварина, кожна рослина має душу, яка допомагає їм рости, розмножуватись, рухатися, відчувати. Хоч усі живі істоти мають душі, але ці душі неоднакові – між ними є велика різниця. Найнижче стоять душі рослин. Вони дають рослині ріст, відновлення, здатність помножуватися, але не мають вони ані руху, ані пізнання (розуму). Тому рослинна душа є дуже близькою до матерії і може існувати тільки в ній, тож коли розпадається матерія – гине й рослинна душа.
Набагато вищою є душа тварин. Вона дає змогу тварині не тільки оживати (наприклад, після зимової сплячки), рости, розмножуватися, а й також розпізнавати (наприклад, собака завжди пам’ятає і впізнає свого господаря), відчувати (біль), рухатися. Тому душа тварин у порівнянні з рослинною душею є значно досконалішою, бо пізнання, рух є актами набагато складнішими й досконалішими, ніж простий прийом поживних речовин і ріст у рослин (так звана вегетація). Однак душа тварини так само, як і рослини, є тісно пов’язана з матерією, тому вона перестає існувати разом зі смертю тварини (матерії). Як наприклад, коли згорить папір, то з ним зникає малюнок чи напис, що був на ньому, так зі знищенням тіла тварин гинуть й їхні душі.
Але є ще один вид душі, який не можна навіть порівняти з попередніми – це людська душа. Вона теж існує в матерії тіла і оживляє цю матерію, подібно як душі рослин і тварин, але в самій своїй суті є від матерії незалежною, оскільки має такі прикмети і такі свої власні акти, які цілком перевищують матерію. Вона, окрім тих актів, які сповняють рослинна і тваринна душа разом зі своїм тілом, має свої власні чинності, які може сповняти й без тіла, в яких їй тіло лише частково допомагає. Ці чинності є суто духовними: розумове пізнання і вільне бажання. Душі рослин і тварин призначені тільки для матерії й тому без тіла не можуть існувати. Людська душа живе також у матерії і дає їй те саме, що й нижчі душі, проте вона може обійтися й без матерії і після смерті останньої продовжує існування. Спробуємо це довести.

Людина, окрім матеріального тіла, має нематеріальну душу, про що свідчить:
1) НАША ДУМКА
Колись відомий радянський хірург-атеїст сказав: «Я різав живцем стількох людей, але ще ніколи не бачив в них душі. А кажуть, що кожна людина має душу. Де ж є та душа?»
Справді, душі ніхто не бачив. І не може її бачити, бо наш зір сприймає тільки матеріальні речі, а душа не має в собі нічого матеріального. Вона є духом, якого не можна ані побачити, ані торкнутися. Але звідки ж ми можемо знати про неї; яке маємо право стверджувати про її існування?
Існування душі пізнаємо з її вчинків. Наприклад, коли ви бачите гарний стіл або якийсь інший предмет, то напевно знаєте, що є або був якийсь талановитий столяр, що зробив той стіл, хоча того столяра ви ніколи не бачили. Про його існування свідчить його праця – стіл.
Так само хоча й душі ніхто не бачив, з її праці знаємо, що вона є. І найпершою та найголовнішою її працею є наша думка.
Згадайте про рух людей на вулиці. Там ані хвилини нема спокою. Одні йдуть сюди, другі туди, безперестанку їздять автомобілі, тролейбуси тощо. Вулиця живе. Щось подібне відбувається і в нашому розумі, де одна гадка доганяє другу. Кожний предмет, що його ми бачимо, кожне почуте слово чи звук викликає у нашій свідомості відповідний образ. Ті образи ми поєднуємо разом, затримуємо в пам’яті і в такий спосіб творимо різні думки. Наприклад, бачимо якусь людину, яка нам нагадує нашого знайомого. Далі ми згадуємо свого знайомого, його прикмети, слова, вчинки і доходимо висновку чи цей знайомий є нашим приятелем чи ворогом. З цього виринають у нашій голові різні плани та надії. І так, як то ка¬жуть, починаємо будувати цілі повітряні замки.
Звідки ж походить думка? З матерії? Ні, бо думка перевищує матерію і має зовсім іншу природу.
Давайте пригадаємо з фізики, що матерія – це те, що має довжину, ширину, висоту і об’єм. Цілком очевидно, що думку цими категоріями не можна міряти, отже, вона не є матеріальною. Ми своєю думкою пізнаємо не тільки видимі речі: коня, хату, особу, а й вищі – духовні речі: любов, справедливість, милосердя та ін. Вони самі в собі не існують. Є тільки люди, які люблять, які є справедливими, милосердними. Але ніхто ще не бачив ані милосердя, ані справедливості та любові, бо вони не є матеріальними, а, отже, пізнаються чимось нематеріальним – душею.
Своєю думкою людина може піднятися над тілом, коли, наприклад, задумується над своїми вчинками, оцінює їх, пригадує свої провини або коли ширяє у глибинах космосу і швидше блискавки повертається на землю. Також людина думає про минуле, сучасне, майбутнє, своєю думкою ніби виходячи з тіла, долаючи часові межі. Отже, є щось набагато вище за тіло і цим «щось» є душа, яку відповідно доречніше буде назвати духовною, оскільки вона абсолютно незалежна від матерії і не зникає після її загибелі.
У тварин теж є душа, але їхня душа – матеріальна, тобто вся діяльність цієї душі обмежена суто матерією. Тварина в цілому нічого не думає і не може думати. Вона здатна пізнавати окремі предмети або людей, вона може пізнати, що одна людина є для неї кращою, а інша гіршою. Тварина може відчувати, що одна людина її любить, а інша – ненавидить, але вона ніколи не зрозуміє, що таке любов, а що ненависть, бо це вже є поняття духовні.
Про те, що наша думка є нематеріальною, свідчить той факт, що її неможливо розкласти на частинки, як матерію (хто-небудь чув про половину або четвертину думки?), неможливо визначити її довжину, ширину чи висоту, хоча саме цими категоріями ми і визначаємо матерію. Хіба наша думка про сонце є довшою або ширшою, аніж думка про квітку? Зрештою, кожна матерія має свій колір, але чи можна це ж саме сказати про думку? Запитайте якусь людину, чи її думки є зеленими, як сіножать, або квадратними, як будинок? Що вона відповість?
Людина зі своїх думок робить різні висновки. Коли бачимо когось засмученого, то доходимо висновку, що в нього трапилось якесь нещастя. Тварина не здатна цього зробити. Вона не може зробити навіть найпростішого висновку.
Ось приклад. Бідний заєць мерзне зимою в лісі, але він ніколи не подумає про те, щоби розкласти собі вогнище і зігрітися, хоча має для цього достатньо дров. Але уявімо, що хтось залишив у тому ж лісі розпалене вогнище, а біля нього купу сухого хворосту. Що може бути природнішим і розумнішим, як підкинути хворосту до вигасаючого вогню і зігрітися біля нього? Але жодна тварина цього не зробить. Чому? Тому що вона не здатна на висновки. На це спроможна тільки людська душа.

Продовжувати чи не варто?

 

Поняття розумного нема в природі, бо розумність стосується особистости, а не природи. Тому саме поняття розумноссти можна застосовувати до людей. Але розумність окремо від людей не існує! Існує лише фізичний Всесвіт, всесвіт фізичних подій та явищ.

А нефізичних подій та явищ не існує!

 

Чи думка може бути витвором мозку?
Казуалісти кажуть, що душі нема, бачать в людині тільки тіло і говорять, що думка – це процес діяльності нервових клітин мозку. Людина думає мозком, бо якщо з останнім щось станеться, тоді думки починають плутатися (наприклад, під дією алкоголю).
Так, справді, мозок необхідний для мислення, але він ніколи сам не витворює думки. Він є тільки знаряддям. Адже і після смерті людини мозок деякий час залишається добре збереженим, але чому ж він тоді не думає?
Мозок, як комп’ютер: будучи матерією, не може знати правди ні почуттів. Натомість душа керує комп’ютером: якщо машина псується, результати є негативні, але «програміст» залишається зі своєю вищою природою навіть тоді, коли не може виявляти її через поламаний комп’ютер.
Найкращий телеграфіст нічого не зробить, якщо його апарат зламається або перерветься кабель. А однак ніхто не скаже, що телеграму укладає і висилає апарат. Він є лише знаряддям, яке використовує людина. Так і мозок є тільки апаратом, знаряддям, через який душа передає свою думку. Якщо апарат у доброму стані, тоді й думка логічна, а якщо щось негаразд, то й думка виходить нечіткою.
Або ще такий приклад: найкращий музикант не зуміє зіграти гарної мелодії на неналаштованій скрипці або якій бракує струни. Чи ж звідси слід говорити, що то скрипка творить мелодію, а не музикант?
Якщо б наша думка була витвором мозку або нервів, то ми не мали б на неї ніякого впливу, так як не маємо впливу, наприклад, на процес травлення. Але ми знаємо, що є вільними у своїх думках – думаємо коли хочемо і як хочемо.
Якби вся наша духовна діяльність була витвором мозку, тоді всі люди повинні були б однаково думати, бо всі мають однаковий мозок. Тоді не потрібно було б людей нічого навчати, не потрібне було б виховання, слід було б тільки стежити за такою їжею, яка містить найбільше калорій і дає найбільше поживи для мозку, бо чим мозок був би більшим і здоровішим, тим людина була б мудрішою. У такому випадку все виховання моло¬дого покоління полягало б... у відповідному харчуванні.
Про існування душі свідчить також
2) НАША МОВА
Якби людина не мала душі, то не було б і мови поміж людьми. Без душі не можна ніяк пояснити людської мови. Бо мова – це ніщо інше як «зовнішня» думка, подібно як думка є «внутрішньою» мовою. Вище ми говорили, що думка є актом, чинністю душі. Тож таким самим актом мусить бути й мова. Розмовляти може тільки той, хто має духовну, нематеріальну душу, хто свідомий себе, хто може свої думки довести до якогось ладу. Тому тварини не можуть розмовляти, хоч принаймні деякі з них (папуга, наприклад) мають прекрасний орган для мовлення.
Казуалісти кажуть, що мова не є витвором душі, а суто людським винаходом. На їхню думку, мова постала з того, що первісна людина почала наслідувати різні звуки природи та голоси тварин. З тих звуків постали з часом поодинокі слова, які опісля було з’єднано разом і так виникла людська мова.
Але коли б так було насправді, тоді чому тварини, які також чують звуки природи та свої голоси, не витворили ще досі своєї мови? Бо ж ті звуки, що їх видають тварини, наприклад, при небезпеці, мовою важко назвати. Як же ж це було б можливим, щоби людина, не маючи духовної душі, могла винайти слова, що відповідають її поняттям, укласти їх у чітко визначені граматичні правила, надати тим словам відповідних відмінків, часових форм, словом, витворити мову? Такого мистецького, складного завдання сама матерія без душі не довершила б ніколи. Без душі людина в своїй мові не стала б вище понад рев тварин.
Були такі вчені, які хотіли навчити деяких тварин (мавп, папуг) людської мови. Присвятили цій справі багато часу й грошей. Але все марно. В кращому випадку тварини могли вивчити кілька слів або речень, які однак повторяли цілком бездумно, не розуміючи їх. Розумно може говорити тільки людина, бо вона має духовну душу.
3) ВІЛЬНА ВОЛЯ
Всі ми маємо якісь бажання та схильності. Бажаємо їсти, спати, відпочивати, розкошувати, бути щасливими і т. д. Подібні бажання (хоча, звичайно, не всі з перерахованих) мають і тварини. Але ми можемо свої бажання стримувати, панувати над ними, повести їх у протилежному напрямку. Тварини цього не можуть. Що це означає? Лише те, що над нашими природними, тілесними, матеріальними забаганками й бажаннями, тобто над нашим тілом є щось вище, що може ним керувати на власне уподобання. У тварин цього нема, тому вони не здатні протиставитися своїм природним інстинктам і схильностям. Якщо голодній собаці кинути кусень м’яса, вона цілим своїм єством кинеться на нього, щоби з’їсти. І якщо людина їй цього не забороняє, то собака сама в собі не має сили, яка б стримала її від цього інстинкту. По-іншому діє людина. Вона може сидіти при багато заставленому столі, може відчувати страшенний голод, але якщо вона ображена на господаря дому, то може собі сказати: «Не буду їсти – і крапка!» Тобто своїм актом волі людина може запанувати над природним бажанням.
А хіба отой акт волі є матеріальним? Якби акт волі був тієї самої природи, що й акт пожадання (інстинкт), тобто матеріальним, тілесним, тоді не могло б бути й мови про якийсь внутрішній спротив, про стримання свого бажання. Тілесне пожадання не може саме себе стримувати, бо тоді воно б самозаперечувалося, а це неможливо. Акт волі, яким ми стримуємо свої природні жадання, не може бути матеріальним, бо тоді він співпав би з нашим жаданням; він мусить бути нематеріальним, тобто духовним. Отже, в нас є щось, що не є матерією, що є сильніше й вище матерії, а це – душа.
Людина, окрім матеріальних бажань, має ще вищі, духовні бажання. Вона бажає любові, добра, справедливості, чесності... Ось простий приклад, особливо актуальний і майже неймовірний для нашої країни: коли пияк стоїть перед баром і запах спиртного так мило дражнить його і тягне до бару, що він не здатен опиратися, але одночасно пригадує собі, що сьогодні пообіцяв дружині більше не вживати алкоголю, то тим, якщо у нього справді сильна воля, поборює бажання свого тіла і обминає бар. Що дало силу йому це зробити? Тіло? Адже воно так радо пішло б до бару та випило чарку. Ні, не тіло це зробило, але щось вище за тіло – духовна душа.
Казуалісти часто твердять, що людина не має свободи волі і є тільки автоматом, який мусить приймати ті чи інші рішення, що здаються людині вільними, а насправді вони продиктовані її характером, усією внутрішньою поведінкою її єства. Душевний стан людини: радість, гнів, сум, любов, ненависть, заздрість, ентузіазм, – є тільки наслідками здорової чи аномальної функції залоз, нервової системи, системи кровообігу чи травлення. І це правда, що від поганого шлунка людина стає похмурою, а від хворої печінки роздратованою, гарячковий стан викликає марення, алкоголь збуджує розумову діяльність, якщо використовується в малих дозах і, навпаки, задурманює, коли вживається надмірно, наркотики ведуть до ідіотизму. У дітей можна іноді лікуванням залоз усунути лінивство чи виправити деякі пороки... У підлітків чуттєвість пробуджується теж у зв'язку з розвитком деяких залоз... Крім цього, вік, кліматичні умови, спадковість, місце проживання, суспільне середовище, релігійні звички, виховання можуть мати вирішальний вплив. Отож, чи можна в такому разі вважати, що людина має вільну волю?
Фізичний стан впливає на стан моральний, душевний, але треба відзначити, що буває й навпаки: моральний стан впливає на фізичний. Від збентеження людина червоніє, від страху серце починає прискорено битися, внаслідок великого горя псується травлення і т. д.
Ті, що заперечують у людини існування вільної душі, твердять, що все можна пояснити фізико-хімічними силами живої матерії. Але це те саме, що намагатися поновити музичну симфонію Бетховена станом його фортепіано. Граючи на поганому інструменті, будь-який музикант одержить какофонію. Так і людська душа – не буде спроможною правильно міркувати, якщо мозок людини пошкоджений хворобою чи алкоголізмом. Вона не буде також повністю вільною, якщо її діяльність паралізує фізичний стан організму: тут входить у свої права медична наука, і нема мови про те, щоб заперечувати її корисність. Тіло є необхідним знаряддям душі. Каліка або паралітик уже позбавлені свободи пересування, хоч вони були б у цьому відношенні так само вільні, як і здорові люди, коли б їхні органи не були пошкоджені; одначе ноги не є причиною свободи руху, а тільки необхідною його умовою. Тим, хто намагається звести все до матеріальної, фізико-хімічної діяльності, добре було б запропонувати науково зміряти енергію, яка витрачається при вольовому рішенні мозку. Треба, наприклад, сказати одне слово «так» або «ні», від якого залежить усе життя: одружитися чи не одружуватись, поступити добровольцем в армію під час війни чи ні, донести чи не донести окупантам на людину, яка провадить проти них підпільну боротьбу... Яку різницю в енергії можна при цьому виявити? Які протилежні хімічні реакції приводять до страшного вибору одного з цих коротеньких слів – «так» або «ні»?
Як бачимо, свобода волі, що характеризує душу, робить з людини зовсім особливе єство в світобудові. Зрештою, якби ми справді не мали свободи волі, тоді для чого існують різноманітні закони, для чого існує відповідальність і покарання за порушення цих законів? Без свободи волі немає ні обов’язку, ні відповідальності, ні заслуги, ані провини. Коли всі наші слова і вчинки є наслідком незалежних від нас причин, тоді не може бути мови, щоби нас до чогось зобов’язували якісь правила чи закони, щоб ми відповідали за їх порушення. Всяка мораль без вільної волі була б нісенітницею.

 

4) САМОСВІДОМІСТЬ СВОГО «Я».
Ще одним доказом існування людської душі є те, що ми відчуваємо себе особою, ми переконано говоримо «Я». Кожна людина постійно відчуває свою незмінну особистість; кожна людина є свідомою того, що завжди і всюди вона є тією самою. Кожен з нас є свідомий того, що сьогодні є тим самим, яким був у дитинстві, в молодечих роках і тим самим постає в старості аж до самої смерті. Хоч би ми дожили й до ста літ, та все одно в нас присутня свідомість своєї незміненої особовості. Та наша свідомість не має в собі нічого локального (місцевого), вона не міститься ані в голові, ані в серці, ані в якійсь іншій частині тіла. Те наше «Я» не є ані рукою, ані ногою, ані оком, ані навіть цілим тілом. Коли хтось втратить руку, ногу або якийсь інший член тіла, все одно він є свідомий того, що його особовість, що його «Я» зовсім не зменшилося. Ніхто не каже: рука пише, нога ходить, око бачить, тіло тремтить, але всі говорять: я пишу, я ходжу, я бачу, я тремчу. Всюди виступає те «Я».
Коли стара людина починає розповідати про своє життя, то чуємо в тому оповіданні, що завжди те саме «Я» було дитиною, ходило до школи, служило в армії, господарювало, сумувало і раділо, а тепер те саме «Я» є старим та немічним. Стільки всього змінилося в житті, але «Я» залишилося тим самим. Якби воно таким не залишилося, той дідусь не зміг би собі все пригадати, усвідомити всі свої радості й смутки, всі життєві переживання?
Що є основою цієї нашої особовості, свідомості свого «Я»? Тіло не може бути тією основою, бо з роками воно змінюється – старіє, але ж «Я» залишається тим самим і через 20, і через 40, і через 50 років. Отже зрозуміло, що крім тіла, яке весь час змінюється, є в нас щось стале, незмінне, а ним є душа.
Ця душа не залежить від умов тіла: вона не росте з тілом, вона не є більшою й сильнішою у більшому й сильнішому тілі, і меншою та слабшою в меншому й слабшому тілі. Вона завжди і всюди однакова.
Якби тіло становило цінність особи, то ми цінували б більше й на п’єдестал підносили б тих людей, які мають краще й досконаліше тіло. А проте всі знаємо, що не завжди так є. Не раз буває, що людина є інвалідом, некрасивою на обличчі, але всі її цінують і поважають за її благородність і чесність. Що ж вони в ній цінують і поважають? Тіло? Ні. Бо воно на це не заслуговує. Вони цінують у ній душу.
А часто буває, що людина красива, проте інші намагаються її уникати, менше з нею спілкуються. Чому? Бо в неї душа погана. Таким чином сама практика життя показує, що не тіло, а душа становить цінність людини, її особистість. Це ще один доказ того, що людина, крім тіла, має душу.
Де знаходиться душа?
Всі давні народи і у всі часи вірили, що кожна людина має душу. Але вони по-різному уявляли собі те, де вона знаходиться. Одні думали, що душа є в крові людини, інші вважали, що вона знаходиться в мозку, в серці, були й такі, які думали, що душа знаходиться в шлунку. Де ж знаходиться душа?
Душа оживляє все тіло. І разом з тим вона є нематеріальною, а значить, неподільною. Отже, вона знаходиться в усьому тілі і в кожній його частині зокрема. Коли душа виходить з тіла, тоді завмирає кожний його член і біологічне життя припиняється. Коли ж однак ампутуємо якусь частину тіла, наприклад, руку або ногу, то не відрізуємо кусника душі, бо душу, як сказано вище, неможливо поділити. Просто в цьому випадку душа перестає оживляти відрізану частину тіла. Як так відбувається, що наша душа перебуває повністю в кожній частині тіла, важко зрозуміти теоретичним розумом, але цей факт підтверджує розум практичний.
Душа, хоча й за своєю природою є цілковито відмінною від тіла, однак поєднується з тілом якнайтісніше. Вона не мешкає в тілі немовби в якійсь кімнаті, ні, вона так тісно поєднується з тілом, що з цього поєднання постає одна природа людини, бо душа робить людину людиною. Душа разом з тілом виконує всі життєві чинності.
Крім того, тіло й душа впливають на себе взаємно, про що ми вже згадували вище. Однак це не означає, що душа за своєю приро¬дою однакова з тілом. Вона набагато досконаліша за тіло. Вона тільки якийсь час живе у злуці з тілом і для свого існування не потребує обов’язкового існування тіла. Душа може існувати й без тіла, як це ді¬ється після смерті людини, про що будемо говорити іншим разом.

Душа – джерело і основа величі та гідності людини
Усі згідні з тим, що людина панує над світом. Але чим панує? Тілом? Ні, бо тіло наше немічне, а сила його не дорівнює силі багатьох тварин. Адже віл, кінь, слон значно перевищують людину своєю силою. Однак кінь, а не людина, ходить в упряжі, бо не силою і не тілом людина панує над світом, а своєю розумною душею. З допомогою душі людина володіє силами води, вогню, повітря, електрики і спрямовує ті сили так, як їй подобається, своїм розумом вривається людина в самі надра землі і все це робиться для того, аби зробити життя кращим. Тварини на все це не здатні, бо в них нема розумної духовної душі.
Звідси можемо зробити певний висновок: людське життя втрачає сенс, якщо воно зосереджене виключно на своїй матеріальній площині. І навпаки, людина наповнює своє життя змістом, якщо пам’ятає про власну душу.

 

Це не є фізичним поясненням, бо життя є фізичним процесом еволюції фізичної системи електронів та ядер. Детальніше про це я вже писав тут.

 

гра слів... а особистість, людина є позаприродою?

 

Людина не є поза природою, але розумність стосується людини, а не природи. Тобто людина є розумною, хоч природа не є розумною.

 

Ну я поняв....

А взагалі, ви як себе почуваєте?

 

Ще простіший приклад: у корови є хвіст, а у природи немає хвоста, хоч корова й не є поза природою. Отже, хвіст є ознакою корови, а не природи. Аналогічно й з розумністю, яка є ознакою людини, а не природи.

 

это тоже самое что физический и воображаемый

преждевременное заявление, саморегуляция, эволюция, совершенство - это признаки именно разумности природы, не обладающей разумом а разумно организованной кем то или чем то ...

 

Самоорганізація та впорядкованність - це ознака природних явищ у випадках, коли відбуваються фазові переходи. Вони дуже часто зустрічаються в природі. Розум тут нідочого.