Допоможи собі сам...

Але здається мені шо тема створювалася троха інша? Нє? Про шось типу позитивного мишлення і про то чи має таке мислення якийсь неявний вплив на наше життя.

Себто чи від того шо я буду думати шо на зупинці стоїть автобус він там таки буде стояти. Яи я помиляюся?

 

Ну так. Якщо відкладати 25 років з моєї зарплати по 200 у.о. щомісяця (і оминати непередбачувані статті витрат, не витрачати на дитячий відпочинок і т.і.) - то через 25 років я досягну своєї мети і переїду жити у скромне, але власне житло. А ще через 5-10 років наскладаю і на меблі в ньому, а ще через 5 - на ремонт.. але чи варта та мета стількох "мікроскопічних кроків"?
Пожалуй, тут я побуду фаталістом-прагматиком і зміню свою мету, навіть не спробувавши витратити все життя на те, що мені по досягненні мети вже буде не потрібним.
Мета теж буває різна, але це не зовсім теми стосується.
Тут швидше про внутрішній стан йдеться і внутрішню собі допомогу.

 

Або ж виникає депресія і комплекс неповноцінності, коли ставити недосяжну мету і не досягти її, причому неодноразово.

---------- Додано в 15:37 ---------- Попередній допис був написаний в 15:31 ----------

Якщо Ви поставите собі за мету мати своє житло для початку у вигляді однокімнатної квартири, а потім складати гроші щоби обміняти її на більшу, то це маленькі, але досяжні кроки. Але якщо при можливості відкладати лише по 200 у.о. ставите собі за мету мати величезну віллу з басейном і оранжереєю, то вряд чи колись будете мати хоч якесь власне житло, бо мета поставлена завідомо нереальна.

 

Пропоную вам інший план розвитку. Періодично дивитися в сторону іншої роботи і якшо появиться шось краще - не втрачати шансу (навіть якшо для того доведеться розібратися в чомусь новому). Таке буває не часто і не треба перейматися якшо воно ніяк не стається прямо вже.
Приділяти багато уваги навчанню доньки (думаю ви і так приділяєте, але пишу даби цепочку думки не втрачати). Рано чи пізно донька вивчеться і піде на роботу і від того шо вона буде вміти буде дуже бегето чого залежати.
Сподіватися на позитивні зміни як то "надійний супутник в житті" (якшо такого наразі нема), та ж сама "опа яка класна робота підвернулася" і таке інше.

Хочте вірте, хочте ні, яле ше 5 років тому ми жили в квартирі без ремонту, з кухнею з старезного витрісканого пластику, з газовою корлонкою, яку мусили промивати кожен тиждень бо забивалася і виглядало так шо нічо з тим не порадиш бо "безвихідь". Я не спору є такі випадки коли "безвихідь", але то був не той випадок. І Зайка так просто не здається .

Так до слова. Маєм зара ремонти в кімнатах, нову кухню, нову ванну, колонку, унітаз, всі двері поміняли і ше тепер треба трошка піднатужится і зробити ремонт в коридорі і пару меблів доробити до ванни. Ніколи не опускайте рук. Не можете зробити шось - подумайте може можна знайти якусь проміжну ціль, яка поможе в здійсненні неможливої.

 

Доля така, і ваше планування з позитивним мисленням коту під хвіст.

Так і само собою ясно. Ви можете не говорити одними очевидними речами?

---------- Додано в 15:48 ---------- Попередній допис був написаний в 15:47 ----------

Психологічна тема, але в наших галичан однаково все ремонтами сі закінчує.

 

Зато не обідно шо не спробував. Якшо я на цеглу не можу вплинути - ну шо ж. Але шо якшо цегла не впала...... зря чекав

ЗІ. Закони Мерфі може і правильні, але я по тих законах жити не збираюся.


---------- Додано в 15:50 ---------- Попередній допис був написаний в 15:49 ----------

А яку мету ви хочете почути? Я можу і про квартиру розказувати і про розробку штучного інтелекту

 

для мене моя особиста мета не варта ігнорування іншої мети - не дати статися тому, чому я можу і хочу запобігти в житті дорогих мені людей.

Тому я і кажу, що досягти своєї мети складніше, якщо від тебе залежать інші люди і ти не лише за себе відповідальний і не лише своїм ризикуєш.

 

А Ви можете позбутися жадоби до протиріччя? Хто б що не сказав-завжди протирічити, навіть якщо той хтось розділяє щойно висловлені Вами погляди?

 

Точно, відхилилися.
Про автобус - можливо, а от про людей в автобусі - ще більш вірогідно. Якщо бути впевненим що побачиш там неприємних попутчиків - побачиш з набагато більшою вірогідністю аніж якщо думати навпаки.

 

Тіко не ржіть з мене, але якраз на автобусах в тому і практикуюся. Чесно.

 

Можна вплинути, ходити в касці цілий день. Головне щоб машина не збила або струмом не теліпнуло.

Ні, насправді "допоможи собі сам" - це що завгодно може бути. Наприклад про секс без партнера.

Ну прямо таки жадоби.

 

О, як файно мих вміє уточнити.
Доля, так виходить, то наділ, а напередвизначення - то вже галузь нехристиянська.

---------- Додано в 10:16 ---------- Попередній допис був написаний в 10:10 ----------

Миху, а чули про цього хлопця?
Хай не чемпіон з бігу, але марафоністом зі штучною ногою теж не так просто бути.

Кажуть, він мав синдром Асперґера.

---------- Додано в 10:30 ---------- Попередній допис був написаний в 10:16 ----------

Фрезіє, сформулюйте будь ласка своє поняття "допомоги собі", бо у вас вийшло щось нелюдське та протиприроднє. Аж уявити страшно.

Тобто ви про виключно матеріяльне говорите?
Для мене "допоможи собі сам" = праці над собою.

Ну так, зважаючи на те, на що її перекрутили.

Тут я би сказала, що головне, аби мета була ваша. Якщо та мета наспаравді чужа, прищеплена, то й боротися за неї марно.
По ідеї, можна хотіти персональний літак і все життя жаліти себе, що цього неможливо осягнути, а можна купити собі ровер і не перейматися дурницями.

 

Більшість талановитих людей мали психічні розлади від аутизму до психозів.

 

Асперґера, аутизм - то не просто психічні розлади. Тут це окреслюють як іншу будову мозку. Люди, які мають Асперґера ніколи його не позбудуться, але можуть навчитися жити в суспільстві.

 

Тут головне щоб мета була найнайважливіша у житті - тоді і боротися за неї хотітиметься, поклавши усе: час, всі інші важливі речі у житті, саме це життя. Так було у видатних конструкторів, художників, митців, міліардерів.
У нас всіх є щось найнайважливіше - і це те, чим ми саме зараз займаємося, часто нехтуючи іншим.
А решта важливого - з розряду "хотілося б", але після найнай. І не обов"язково то все чуже чи нав'язане. Просто - другорядне.

 

Точніше іншу його функціональну активність. у людей з Аспергером коли вони бачать людину активуються зони кори відповідальні за розіпізнавання не живих предметів. цим людям вкрай важко спілкуватись з іншими і адаптуватись в соціумі. Дещо можна компенсувати , але не усе.

 

Теорія Транссерфінгу (є така штука) каже нам шо є такі підлі створіння, як маятники, які живляться нашою з вами енергією. І шоб тої енергії від нас було більше вони стараються нам мішати у всьому (ну шоб ми енергії більше витрачали). Себто чим більше ми стараємося шось зробити то більше вони нам мішають. Я вже не памятаю як саме з ними толком боротися, але якось можна саме отим мисленням (не позитивним правда, а специфічним .
Перечитаю, скажу точніше.

А ше та теорія каже шо силою думки ми можемо впливати на матеріальний світ бо він не шо інше як точка в безмежному просторі варіантів. Во !

 

А про життя Ван Гога так і не спромігся ніхто нічого сказати. Маєте життя - ціле, прожите, як полігон для вивчення свого позитивного мислення. Він ніколи не чинив зла (як мінімум!), намагався любити того, кого не любив, але однаково люди відчували до нього підсвідому агресію. Мабуть він мало все-таки позитивно мислив. Треба було вмерти, воскреснути, ще одне життя позитивно помислити - тоді би може відчинилося йому.

 

Чому ж не доля?
Один народився в бідній сімї, інший - в багатій, ше інший - без батька, ше інший в Африці... у кожного своя доля. Відповідно життя йде іншим руслом.

Або ще отакий приклад. В якомусь молодому віці людина вирішила виїїхати жити в іншу країну, там одружилася відповілно ну і так далі. Якщо би вона не виїжджала за кордон, відповідно одружилася б з ким іншим і життя б склалося зовсім по-іншому. Як бачимо, людина сама вирішила, але вже подальше, що сталося внаслідок такого рішення, від неї мало залежало, або взагалі незалежало. Потрапивши в інше середовище, звикнувши до інших людей, питання про одруження на батьківщині навіть не виникало.

Або візьмемо іншу ситуацію. Хвороба ніколи не є свідомим вибором людини, але люди хворіють... міняється життя, робота, професія...

Або як жінка може керувати тим, що у неї помер чоловік? Але ж життя дуже міняється. Та нвіть потоп і знесло хату. Нема де жити. Все! Життя перевертається.

Є обставини, які впливають на долю корінно і людина не може на то вплинути.