Доля чи вибір?

ну як нема?
якби у нас не було б вибору, то ми б не відповідали б за свої гріхи та вчинки.

 

Але ми..їх робим...
Знов ж таки..перед нами є багато варіантів..шляхів..
але ми вибираєм один,розумієш...лише один..

 

ну так, але ж ми вибираємо, ніхто інший, нє?

 

Але лише Він може знати..що ми виберем...

 

глянувши у нашу душу, Він може знати що ми виберем.
Всі варіанти, які можемо вибрати/невибрати Він знає. А вибір є наш і за нами.
Якщо би Бог запрограмував наш вибір, ми б просто не відповідали за свої гріхи/вчинки, бо ми це робили НЕ з нашої волі, а Його волі. Ми б тоді були просто святі. Доречі, монахи, монахи-пустельники вдосконалюють себе і в чому полягає їх вдосконалення? У тому, щоб маючи вільний вибір, підпорядкувати свою волю Божій волі, Божому плану. Тобто вони зрікаються власної волі (добровільно - то їх вільний вибір) і все, що не роблять - роблять виключно з Божої волі. Оце і є святість.

От візмемо такий приклад. Людині шось не вийшло - загнула матом. Питання: з Божої волі? Ясно, що ні. То її вибір.

 

І знов ж таки...залишається цегла...Аннушка,яка розлила олію..і т.д...і т.п...
В результаті ми йдем тою дорогою,якою скеровує нас ..доля?...ВІН...
І не звернути...не обійти...

 

Я вже писав про те.

Доля - то широка дорога.

У тій широкій дорозі є дві стежки.

Одна - ідеальна, а друга - та, по якій ми йдемо. Ми або зближуємося до ідеальної стежки (до Бога), або віддаляємося, взалежності від нашого вільного вибору.
Отже вважаю, основні повороти долі перебачено. А повороти тої стежинки в межах широкої дороги - то наше.

 

Доля чи вибір?
Чи гріхи батьків падають на дітей? – ось тут не раз цитатами з Євангелія доводилася думка, що кожен спокутує свої гріхи і за чужі, батьківські, не відповідає. Якщо вірує, якщо охрещений. Причому виходить, що сам факт того, що таїнство хрещення у церкві відбулося, ще не гарантує що людина живе "у Христа" і що на неї розповсюджується Новий Заповіт?
(бо якщо хрещення відбулося формально, і людина лише формально зовні ходить до церкви, а в серці грішить, то... то "гріхи батьків впадуть на голови нащадків"?, впливаючи на їх долю?
а як же тоді шлюб і його "небесні" закони?.. - так само, формальне таїнство відрізняється від того що в серці??? - це для мене ще питання).

Читаючи народознавчі новели Графини Маковій (Буковина), буквально жахаюся щільному переплетінню християнства і дотримання заповідей з ритуалами та народними віруваннями, далекими від євангельських та біблійних джерел, з переконаннями-спостереженнями нашого народу.. І не знаєш чи вірити цим правічним твердим переконанням, заснованим на тривалому, протягом багатьох століть існування в селі церкви, накопиченому, досвіді, чи ні.

Одразу скажу, що в тому селі, про яке писала авторка нарисів, у Великому Кучурові, діток змалку вчать і молитві ,і відвідуванні церкви, і охрещують, і пости достерігають, і вчать не грішити. Але все це не гарантує (за їх твердим переконанням), що на таку дитину не впадуть гріхи її батьків (так вони ввважають).
Цитую Графину Маковій, «Очі згори»:
«..часто чарівники вдаються за допомогою до цвинтаря. Вони не бояться нічого ,бо по смерті, незалежно від того, скільки вчинили зла, з них робиться більший чи менший сатана. Але той, хто звертається до такого по поміч, рано чи пізно має гірку розплату. Як ,до речі, і нащадки чарівника: епілепсія, страшні каліцтва! Усе, що прийшло з цвинтаря, передчасно на цвинтар веде – чи нащадка чародія, чи того, хто замовляв собі подібну послугу або його дитину..
Пригадую жінку: щоб утримати коло себе чужого чоловіка за порадою мага закопала його фотографію на одному з гробів. Показало: розкайся, жінко, розкажи про все чоловікові і дай йому волю, хай повертається до своєї сім’ї: викопавши фотографию, постав на галявині у траві, обличчям до роси. А то за фотографією піде у гріб твоя дитина. Дитину жінка поховала: розбив мотоцикл…
Велике зло – нашіптування на одязі. То йде насилля над волею людини. Навить якщо то від курива чи алкоголю. Не можна! Слідує за це велика розплата!
Людина во ім’я Бога повинна, якщо вона хоче, побороти зло сама. Якщо у неї особлива, непереборна пристрасть – сама мусить мобілізувати свою волю у помноженому розмірі – упали гріхи предків ,які довелося тобі нести.
Але якщо ти взяв для полегшення тої розплати підпору у екстрасенса ,мага ,чарівника- ти порушив Закон Неба: що гідно не переборов ти, у помноженому розмірі упаде на дітей, онуків!
Графина Маковій «Очі згори», про самогубство в роду (там багато ,я шматочок подаю, найважливіше):
Якщо в родині є самогубець – нащадкам треба бути гранично чистими, щоб не піти за ним.
…….
Зустрічалася з великою бідою, яка пішла на рід за те, що поставили самогубцю хрест.
Людина тут здає екзамен на вічність – несе свій хрест, - скажуть вам старожили. Якщо її попередники (предки) були порядними людьми – випробувань великих на долю не паде і хрест такої людини легкий. Але якщо її попередники наробили багато нечистот, вони наткали своїми чорними вчинками людині долю недобру, мовби начіпляли до її хреста мішки з камінням. Тяжко такій нести хрест своїх випробувань. Але Христос, зовсім безневинний, святий, ніч хрест наших гріхів, а ми несемо гріхи свого роду. І то: якщо ти перед Богом стараєшся бути в порядку, не розділений з ним своїм гріхом, гріхи родичів твоїх до тебе не вчепляться – не будуть мати до чого. А якщо ти не в порядку з Богом, начіпляв – неси. Скинув той хрест достроково уже не маєш нічого, бо добровільно віддав свою душечку сатані. І хто з таким буде знатися, пошанівок при останньому відході віддавати, той теж проти Бога стоїть, - пояснюють старенькі.
………
Якщо би зробила собі щось дівка – рід проклятим вже вважався і люди виносили з тої хати образи. Мовчки приходили і знімалиЄ, несли у якусь каплицю. «З тої хати дівку вже ніхто не брав, хіба би на сторону десь пішла, де роду її не знають» - викладає дідусь Прикутій.
……..
Не садили більше коло такої хати піонії, «би в когось не пішла дурна кров» (епілепсія). Варувалися місяцевого ока. «бо когось до безумства доведе».
Водне джерело, де сталася така подія (криницю, ставок), наново прочищали освячували водою з трьох монастирів, як і хату, прокурюючи в ній, окрім цього, щосуботи ладаном протягом семи літ (аби дух недобрий до кінця згорів).
……. І т.д.

Всюди тверде переконання, що «легше верблюду у вушко пройти», аніж нащадкам в «поганому» роду мати щасливу долю і купа церковно-магічних ритуалів щоб зняти прокляття з роду. Найбільше, звичайно, праведним життям нащадка.. якщо доживе. Бо помимо теоретичних доказів ,що Бог гріха на дитину не перекладає за гріхи батьків – практично ті сільські мешканці мають купу доказів, що діти – страждають, хворіють, а то і помирають, не встигнувши нагрішити самі по собі.

 

Приклади з життя – виходить, теж не доказ.. бо тоді треба було б питання поставити: «Доля чи збіг обставин?»
В мене теж є приклади. Вони - не доказ. Але вони є..

Приклад перший.
Наприкінці 80-х, коли я була старшокласницею, мені до рук потрапив журнал видавництва Санкт-Петербург (він тоді, здається, саме перейменувався з Ленінграду), типу «Наука і життя».. і половина його була присвячена питанню хіромантії: визначенню характеру і вдачі людини, стану її здоров’я і ступені творчого потенціалу за лініями її руки. Було там частково і про перебіг самопочуття чи основних кар'єрних чи інших підйомів і спадів протягом життя. Я маю схильність перевіряти різні теорії, намагаючись спів ставляти їх або, якщо є можливість, за результатами застосування.
Багато людей серед своїх найближчих родичів і подружок і справді мали вдачі і характери, що відповідали розташуванню і вираженості горбів долоні, довжини і форми пальців, кольору, глибини та форми ліній життя, розуму та серця, творчих ліній. Виявивши у своєї тьоті на долоні чітке, виражене і довге розгалуження надвоє лінії життя.. я розгубилася. В другому тлумаченні з двох це означало «такая линия бывает у исписавшихся писателей, актеров, потерявших свое мастерство или уставших от жизни людей» ,а в першому - це означало переїзд за кордон і тривале життя там..
Хто застав радянські часи, той знав наскільки неможливим було собі уявити що мешканець районного центру СРСР може потрапити за кордон. Нонсенс! Отже.. я сказала тьоті, що судячи з тлумачень з мого журналу, в неї цікава лінія життя, котра може свідчити про те, що вона втратить свій творчий потенціал наприкінці життя, втім, все може змінитися – і це дійсно одна із підвалин хіромантії – в залежності від того як достойно людина переживає віхи своєї долі і куди скеровує волю. Це було в пообідній час на канапі, де ми били з нею байдики і бавилися - ніхто цього всерйоз не сприймав.
Я і подумати не могла, що через 12 років тьотя надовго виїде до Італії. Ніхто тоді не міг передбачити що настануть такі часи.
Доля? Вибір? Збіг обставин?
Одразу відкидаю закиди у "чарівництві" щодо такого рівня хіромантії. Долоні – це частина нашого тіла. Це не карти і не пророцтво, хоча дехто намагається дізнатися про основні події життя за допомогою хіромантії, але я цікавилася тією її частиною, яка стосується: характеру, стану здоров’я, темпераменту ,вдачі, обдаруванням, способу світосприйняіття і єдина «пророцька» умовно категорія: кар’єрними злетами (на якому етапі життя є чітка ознака піднесення чи навпаки -важких років) чи явно аномально зміненим основним лініям.
Тобто, це, на мою думку, не є гаданням як таким, а – пізнанням самого себе на кшталт спосетреженням за рисами обличчя - фізіогномікою. Адже не треба бути магом, щоб зауважити, скажімо, що круто вирізані і роздуті ніздрі у 95% вказують на запальну або гнівливу вдачу їх володаря.
Оскільки свої долоні я роздивилася, мене цікавило в той час порівняння теорії з практикою на долонях інших людей. Потім то перейшло, і з тих пір я навіть уникаю таких прохань, якщо про це заходить мова.. по-перше, мене лякає те що можу на них побачити, а по–друге, нецікаво. Для чого? Характер можу тепер відчитати і з обличчя, і з очей, і з манер.. хоча інколи і помиляюся.
Але тоді був період «неофітства». І ось на канікулах у бабусі я якийсь час товаришувала з хлопцем. Що був на пару років старшим від мене, нашим сусідом. Він був «думаючий», багато читав (на відміну від оточення), займався східним бойовим мистецтвом чи що.. але йому було одиноко серед його товаришів-любителів випити-побитися.. хоч він з ними і бився і на мотоциклі ганяв. То й знайов у моїй особі співрозмовницю. Ділився проблемами у стосунках зі своєю дівчиною, трохи дискутували на різні теми.. зокрема дійшли до хіромантії. Поглянь – запропонував він свою долоню.. Я поглянула – і сторопіла. Такого я ще ніколи не бачила, хоча читала що таке буває.. Лінія серця і розуму зливалися у одну покремсану лінію – на обох руках! (що свідчить про те що людина невзмозі виправити накреслене долею, ніяк) Це означало наглу передчасну смерть. Другим тлумаченням такої аномалії було те, що у народів сходу дітей з такими лініями в дитинстві навіть не били, оскільки вважалося що вони володіють надприродними цілительськими здібностями (що не надто протирічить першому тлумаченню, тобто, якщо виживе – стане Вангою?)
Я не подала і виду що побачила недобре, а розповіла про решту рис характеру, тепрераменту тощо, а на рахунок того сплетення ліній, сказале таке: твоя рука свідчить про те, що в тобі можуть пізніше в житті розкритися здібності цілительства, але з цим краще бути обережним. – Повна «отсєбятіна» і брехня по-суті, але так мені підказала інтуїція.
- Я не доживу до глибокої старості.. – спокійно відказав.
– Здрастуйте, це ж чому? Звідки ти можеш знати?
– Так. Відчуваю. – відказав.
Ця його здатність казати спокійно, немов знаючи наперед, мене ще кілька разів вражала.. Я не ділилася з ним навзаєм подробицями своїх стосунків зі своїм хлопцем, але раз якось він пильно подивився на мене і сказав: "Ти занадто віддана. І добра. А рано чи пізно до цього звикають і починають користуватися".
- Ти не знаєш мого хлопця, він не такий..
- Побачиш – так само спокійно відказав він.

І от минув рік чи більше. Він їхав велосипедом дорогою до райцентру, якою їздив вже багато-багато років, бо жив там змалку. На одній ділянці де є страшенно крутий спуск. Їхав він по всім правилам. І зненацька з-за кущів на дорогу вискочила дитина, перебігаючи її... він щосили загальмував, перелетів через велосипед. Перелом хребта (шийний відділ), травма несумсна з життям. Молодий організм не здавався в реанімації проте ще три доби. Він помер. Так сталося що я ,тоді вже заміжня, приїхала до бабусі саме в ті дні.. провела його в останню путь разом із сусідами.

Але це не кінець історії.
Цього року, в дні поминання голоду 33 року, мама сказала: «твій прадідусь же саме у ті роки був заарештований «за три колоски» і з тих пір його ніхто ніколи не бачив. Пропав без вісти». І тільки цього року я дізналася в тій розмові, що, виявляється, у дідуся був братик який помер при таких обставинах: після того як прадіда забрали, залишилося троє дітей: мій дідусь, його сестра і менший брат. Той брат поліз до прадіда того самого сусіда (про котрого я розповідала) на черешню поїсти черешень.. а розгніваний дядько влупив його за це по спині чи то молотком чи чим.. чи так невдало впав бідолаха з дерева – але став калікою, в нього виріс горб.. а за рік чи скільки дитина померла.
Удар хребта, смерть хлопчика.. а у правнука того, хто був причетний – смерть наступає нагла через перелом хребта..
Просто збіг? Доля? Вибір?

Можна навести купу протилежних прикладів, і я не наполягаю на «родових прокляттях». Мені самій хочеться вірити, що кожен відповідає лише за власні гріхи і сам собі обтяжує долю своїм невір’ям і гріховністю.. але нам доля дається – це ніхто не заперечить. Погіршити її самому собі важкувато, полегшити – ще важче, а от погіршити дітям і онукам – запросто. Чим далі живу, тим більше думаю що народ десь має в цьому рацію..
Втім, вірю що щире розкаяння, молитва і відсутність злоби в серці людину висвітлює – а отже, допомагає перебороти з божою поміччю все важке і недобре.

 

Сама? Чи з Божою допомогою?

 

Звідки я знаю, що мав на увазі цитований народ під редакцією Гарафини Маковій?
Якщо хтось вранці сам себе переборов і не випив (а так, власну силу волі випробовуючи) чашку жаданої кави - то це хто себе переборов? Він сам своєю силою волі чи з Божою допомогою? А якщо сила волі слабка - то це слабка Божа допомога за логікою?..
Якщо людина розглядається лише як інструмент Божої чи диявольської допомоги, то її самої ніде немає. Отже, вона - безгрішна.

Сама - значить сама. У поштовсі, у зусиллі - сама. У маленькій підтримці - так, з Божою (чи протилежною) поміччю, я думаю. Бо скільки б не просив Божої допомоги, а відсмикнути руку від кави мусиш САМ.

 

Зараз в мене сприйняття світу таке, що все залежить від вибору людини.
Переглянути своє відношення до долі/вибору на користь долі мене заставить хіба чудо - наприклад випадково знайду кейс зі 100000$.

 

Я все таки думаю що Долю можна змінити... як в кращу, так і в гіршу сторони... Просто все залежить від вчинків людини. Хоча... не завжди...

 

НІКОЛИ.
Нікому це не дано..
Особливо нікому з тих,хто мнить себе вінцями...
Доля написана наперед,коли і що має статись...знає лише Бог.

 

Я вже десь писала...що наша доля запланована ще далеко до нашого народження..бо навіть те, що ми народилися - це теж доля...і її не змінити....а вибір - це коли тобі Бог дав життя, а тобі вже вирішуваи як жити...ми маленькі істоти, які не можемо керувати долею..ми можемо вносити легенькі корективи...про які Бог вже давно знає...

 

Я сумніваюсь,чи можна і навіть корективи вносити...
заплануєш одне...все..добре..і..раптом... глуха стіна,мур,якого не повалити...
Цікаво,що цей мур..як і хрест..у кожного свій..
Залишається лише чекати на чудо...
Чудеса теж бувають...знаю...
Згадалося..

Омар Хайям

Все, что видим мы, - видимость только одна.
Далеко от поверхности мира до дна.
Полагай несущественным явное в мире,
Ибо тайная сущность вещей - не видна.

 

знаєте, якби вибору не було, то я люди б напевно взагалі розслабились виконали б свою роль на землі, як роботу, пережили те, що треба, пораділи, постраждали...

доля звела мене з коханим.. я не вибирала його із знайомих, просто пересіклися абсолютно незнайомі люди..
єдиним моїм вибором був вступ у вуз.. хоча можливо просто не можу осягнути як все було б...

 

Гм...
Я далі лишаюсь при своїй думці...
Нема в нас свободи вибору...
Що написано бути на роду,так і станеться.
Доки маєм жити - доти будем жити.
В воді не потонем, в вогні не згорим, - доки призначено жити.
Коли прийде час вмирати ми прийдем на те місце, де маєм вмерти і там ніхто не поможе, ні люди, ні Бог, бо це доля.Печатка на «документі» поставлена з самого народження.
Нема нічого сильнішого для людини,як доля..і час..
Коли приходить час,людина стає такою якою має бути.
А доля заставить нас те виконати, що ми не схочем по своїй волі зробити.
Ці два фактори тримають людину у режимі. Без часу жінка не родить дитину, без часу дівчина не вийде заміж, без часу ми не підем з цього світу, все виконується, що має бути в свій час. Ніколи такого не буває, щоб до або після часу.

 

отак і моя бабуся вважає... але всерівно! ну навіщо тоді випробування, якщо ітак відомо ,що ми пройдем їх чи не пройдем... я вірю, що є людська душа, яка протягом життя має дійти до певного рівня розвитку.. за те їй і дано певні життєві обставини, щоб вона стала такою як заплановано... і ми всі на землі як часточки одної великої системи... одночасно для когось можем бути вчителем, для когось учнем, для когось ворогом чи другом, допомогти і отримати допомогу, розвинутись самому і розвинути іншого... в тому наша заслуга і наша подяка...

і ще аргумент в сторону вибору... спокуса... спокуса до гріха... люди, що хоч трохи задумуються про вибір поведінки не завжди вибирають одну і ту ж... іноді ми стійкіші, іноді піддатливіші... в однорідних ситуаціях ведемо себе по-різному... бо то наш вибір який характеризує нас... а те, що Бог знає про наш вибір наперед не означає, що ми від нього не можем відступити...

 

А як же тоді твердження ап.Павла: як написано: Нема праведного ані одного; Рим.3.10?
бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, Рим.3.23
а також:Пс. 13,1-3; 5,10; 139,4; 9,28; Ис. 59,7-8; Пс. 35,2.

Все це дуже характерно для наших теренів отаке довільне трактування Гріха і його наслідків.Але ж Біблія неодноразово вказує на гріховність людини,ще від народження і вина тут покладається не на біологічних батьків а на наших з вами прабатьків,тобто Адама і Єву.От тому завжди виникає сумнів у "праведності" от таких неосвічених "простих" людей і взагалі їхньго розуміння Бога і його намірів щодо людства.А виконання певних ритуалів,читання молитв,відвідини церкви,налідування традицій,необов"язково сформують людину з християнським світоглядом,і ваші спостереження конкретних фактів-найкраще цьому підтвердження.
Тобто вкрай бажане "знання матеріалу",а саме вивчення Біблії,як безпосереднього Слова Бога до людини,путівника та "інструкції" на всі випадки життя.Отже відповіді на всі питання варто шукати там же.