Доказ неіснування Неі Бога

Тема у розділі 'Релігія', створена користувачем Slav, 1 тра 2022.

  1. Slav

    Slav Well-Known Member

    Коли у вас нема аргументів та доказів на підтвердження власної думки, ви дістаєте з кишені "аргумент" Матфея 7:6. Як я розумію, ви мали наувазі саме Матфея 7:6, а не Матфея 6:7. В Матфея 7:6 йдеться про кидання перлів перед свинями.

    Це не є ваш винахід. Майже всі релігійники витягують з кишені Матфея 7:6 , коли вони не можуть підтвердити свою позицію.
     
    • Тупо Тупо x 1
  2. Gyppsy

    Gyppsy :hi:

    Я не маю бажання підтверджувати Вам свою позицію.
    Я практично ніколи в подібних розмовах нічого не доказую і не підтверджую. Я не проповідник :)
     
  3. Good man

    Good man Обычный человек

    Доказывать свои слова это признак не проповедника, а адекватного и нормального человека.
     
  4. Slav

    Slav Well-Known Member

    Ми з братом, коли були малими дітьми, вимушені були слухати записану на магнітофон Хресну Дорогу. Бабця і дідо нас заставили слухати Хресну Дорогу. В якийсь момент ми почали дивитися один на одного і сміятися. Дідо дістав такі нерви, що ми з братом були вимушені літати по кімнаті. Після цього в мене дуже боліла шия, бо дідо брав мене за голову і кидав по кімнаті.
     
    Останнє редагування: 13 тра 2022
    • Тупо Тупо x 1
  5. Мих

    Мих Дуже важлива персона

    Що це доводить?
     
    • Тупо Тупо x 1
  6. Slav

    Slav Well-Known Member

    Що для релігійних людей биття дітей не є гріхом.
     
    • Тупо Тупо x 1
  7. Agnostic

    Agnostic Well-Known Member

    Тупа біблейська порада - шмагати дітей. Діти не розуміють мову насильства. Єдине, що зрозуміє дитина після шмагання, так це те, що її не люблять. Бо той, хто любить, ніколи не вдарить. Ви їй не урок дасте ремнем, а психологічну травму на все життя. Всі ми не раз чули, як деякі діти навіть через погану оцінку в школі закінчували життя самогубством, бо знали, що їх за це будуть бити. Уявіть, яка кількість таких самогубців в масштабах всієї планети. Моделюємо іншу ситуацію, наприклад, дитина впустила свою кепку в небезпечну яму. Якщо вона буде знати, що їй за це нічого не буде, то і діставати її, ризикуючи своїм життям, вона не буде. А дитина тих, хто з ременем в руках любить самостверджуватися, полізе туди і щось собі зламає, або навіть загине.
    Тупі біблейські настанови:
    Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання - Приповісті 13:24 До юнакового серця глупота прив'язана, та різка картання віддалить від нього її - Приповісті 22:15 Не стримуй напучування юнака, коли різкою виб'єш його, не помре, ти різкою виб'єш його, і душу його від шеолу врятуєш - Приповісті 23:13 Різка й поука премудрість дають, а дитина, залишена тільки собі, засоромлює матір свою - Приповісті 29:15

    777.jpg
     
    • Подобається Подобається x 1
  8. Gyppsy

    Gyppsy :hi:

    Бздура ототожнювати фізичне покарання дітей / людей/ з вірою.

    Атеїстичні комуністи були і є садистами, яких світ не бачив.
     
  9. Slav

    Slav Well-Known Member

    Ніяка це не бздура, бо Agnostic показав вам що християнська релігія закликає катувати і мучити дітей.

    Ще можна зрозуміти, коли батьки деколи можуть вдарити дитину, якщо дитина, наприклад, матюкається або робить щось подібне негідне, що вона легко може не робити. Але це є величезна тупість батьків, коли вони, наприклад, збивають дитину за погані оцінки в школі, бо в даному випадку може бути таке, що дитина не може добре вчитися.
     
    • Тупо Тупо x 1
  10. Slav

    Slav Well-Known Member

    Не треба брехати, що комуняки були атеїстами. Комуняки були релігійниками, бо вони вірили в свою комуністичну релігію -- комунізм. Вони вірили у своїх комуністичних божків: Маркса, членіна і сраліна. Вони себе брехливо називали атеїстами і одночасно вірили у свою комуністичну релігію.
     
    • Смішно Смішно x 1
    • Тупо Тупо x 1
  11. Gyppsy

    Gyppsy :hi:

    Як християни мають виховувати своїх дітей? Що про це говорить Біблія?

    Кілька десятиліть тому биття дітей було звичною справою. В останні роки воно, як і інші методи тілесного покарання, почало замінюватися іншими способами, що виключають фізичне насильство. Биття дітей було також визнане незаконним у деяких країнах. Багато батьків бояться карати своїх дітей, оскільки ті можуть поскаржитися у відповідні служби, і їх просто позбавлять батьківських прав. Не зрозумійте нас неправильно – ми в жодному випадку не намагаємося виправдовувати знущання над дітьми. Дитина ніколи не має піддаватися фізичному покаранню, яке може завдати їй шкоди. Тим не менше, згідно з Біблією, своєчасне і помірне фізичне покарання дітей не є чимось поганим, а навпаки – сприяє благополучному і правильному вихованню.

    Багато книг Біблії навіть закликають батьків до фізичного покарання дітей. Вони, в основному, закликають батьків не боятися карати своїх дітей, адже ті від цього не помруть, але, можливо, це допоможе їм уникнути смерті в майбутньому (Приповісті 13:24; 22:15; 20:30). Біблія придає великого значення покаранню, як такому, і розглядає його як щось обов’язкове для кожного з нас. Його вплив тим сильніший, чим ми є молодші. Тобто, покарання робить нас кращими, більш порядними. Діти, яких не карали за непослух, не мають поваги до будь-якого авторитету і, відповідно, не забажають добровільно підкорюватися волі Божій і слідувати за Ним. Бог використовує покарання як можливість направити нас на вірний шлях і дати нам шанс добровільно покаятися у вчиненому (Псалом 93:12; Приповісті 1:7; 6:23; 12:1; 13:1; 15:5; Ісаї 38:16; Євреям 12:9). Тут згадано лише декілька текстів, що говорять про позитивний бік покарання.

    Тож у чому суть проблеми? Справа в тому, що вже багато років батьки виявляються занадто пасивними або надмірно агресивними, коли справа доходить до виховання своїх дітей. Тим, кому биття видається неприйнятним методом, просто бракує вміння виховувати своїх дітей і направляти їх у вірне русло. Як результат – діти виростають зухвалими і непослушними. Це принесе їм значно більше шкоди у майбутньому. «Різка й поука премудрість дають, а дитина, залишена тільки собі, засоромлює матір свою» (Приповісті 29:15). Однак є також батьки, які неправильно тлумачать слова Біблії щодо покарання, і карають дітей лише для задоволення своєї жорстокості.

    Покарання використовується для направлення людини на вірний шлях. «Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведності!» (Євреям 12:11). Божественна дисципліна – це любов! Такої ж моделі мають дотримуватися батьки щодо своїх дітей. Биття в жодному разі не повинне викликати тривалих больових відчуттів, це мають бути легкі хлопки (краще всього по заду, де менш за все відчувається біль), які зможуть пояснити дитині, що є поганим. Ніколи покарання не має використовуватися як вихід батьківської злості чи розчарування.

    «А батьки, – не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Ефесянам 6:4). Виховання дітей може проходити лише в навчанні і настановах Господніх, стриманості, направленні і в покаранні з великої батьківської любові.

    Що Біблія каже про дітей. 7 найважливіших цитат

    7 місць із Біблії про виховання дітей
     
    Останнє редагування: 15 тра 2022
  12. Slav

    Slav Well-Known Member

    Дитина може щось погане робити і може це погане легко не робити. То в такому випадки для виховання є якись зміст її вдарити. Але найбільша тупість батьків в тому, що батьки дітей б'ють за оцінки, коли найчастіше так буває, що ці діти не можуть добре вчитися.
     
    Останнє редагування: 16 тра 2022
    • Тупо Тупо x 1
  13. Gyppsy

    Gyppsy :hi:

    ВІЙНУ УКРАЇНІ БОГ ПОСЛАВ ЗА НАШІ ГРІХИ...
    Саме так трактують напад Росії на Україну у наших православних церквах, які про себе кажуть: “Ми не Московського патріархату”. Я у відповідь запитала знайому, яка мені сказала це в перші дні війни: “Напевно, це якісь є особливі гріхи, які українці наробили? Бо решту гріхів роблять усі на усій планеті, але Бог вибрав не менш грішну Росію, щоб вона на нас напала і саме так ми були покарані”. Жінка у відповідь не знайшла що сказати.
    Я кілька днів помучилася і таки знайшла відповідь, що може бути більшим гріхом за, звичайно, прийняті гріхи. Мені згадалася з дитинства розмова з мамою, яка була росіянкою і в двадцять років переїхала жити в Україну. “Дочя, ты с Владиком (моїм старшим братом) должна запомнить, что куда бы вы не поехали жить — уважайте местных людей, их культуру, религию, язык, традиции — это их земля”. Згодом мама вивчила українську мову за допомогою словника і нас кожного разу стидила та виправляла, коли у нас проскакували русизми. Ви запитаєте, чому я згадала цей випадок, і до чого він зараз? Та тому, що якщо так треба робити на чужій землі, то зрозуміло, що на своїй тим більше!
    То що ж нам, українцям, хоче сказати Бог? Все дуже просто: Бог хоче сказати, що війна в Україні закінчиться тоді, коли ми станемо українцями і почнемо поважати себе, а значить: свою мову, культуру і, зокрема, свою релігію!
    БОГ НЕ ВИВЧИВ УКРАЇНСЬКУ МОВУ?
    В часи, коли у 2018 році точилися суперечки за Томос для УПЦ КП, я запитала свою подружку, прихожанку церкви “не Московського патріархату”: “От ви яро налаштовані боротися за свою церкву, геть кажете, що на майдан підете і у підпілля підете, а за українську мову готові так само боротися?” У відповідь я побачила сарказм на обличчі і почула коротке: “Ні”. І зрозумівши до чого я це веду, вона роздратовано додала: “І взагалі, до чого це запитання?” А й справді, дурне запитання до прихожанки церкви “не Московського патріархату,” де батюшка каже, що істинна мова, якою православна людина має спілкуватися з Богом — це церковнослов’янська. Ви знаєте, хай мене Бог простить, я інколи думаю, що їм просто впадло перевчати усі ті молитви на українську. За ці слова прихильники “не Московського патріархату” мене роздеруть, бо ж українською — не канонічно! Ну тоді нехай пояснять, чому, до прикладу, у монастирі у Банченах (Чернівецька область), службу ведуть на двох мовах: церковнослов’янській і румунській, так як там місцеве населення в більшості — румуни. Виходить Бог розуміє румунську і, в принципі, усі мови, окрім української, чи як? А ще нехай пояснять, чому тоді саме церковнослов’янська мова правильна під час богослужіння, коли оригінальні тексти Біблії були написані трьома мовами: давньоєврейською, арамейською і давньогрецькою.
    А тим, хто каже: “Молилася і буду молитися мовою, якою молилися діди-прадіди”, — це себто церковнослов’янською, то ось що їм слід розказати. Наші прародичі від початку хрещення Русі проводили богослужіння на церковнослов’янській (старослов’янській). Оскільки вона була для вірян малозрозумілою, її адаптували під старослов’янські народи. Для цього у Печерському монастирі в 70-80 роках 11 століття відбулася велика робота щодо редагування Євангелії, Апостола та Псалтиря, після чого старослов’янський текст став зрозумілішим для києворуського читача або слухача. З того часу, на наших землях служили в церквах лише такою мовою. З цього приводу можна закинути “камінь” щодо гріхів тим, хто сьогодні зрадив мову богослужінь наших предків, бо Антоній і Феодосій та інші чудотворці Печерські (Києво-Печерської лаври) молилися саме такою мовою, а не тією, яка сьогодні звучить у стінах лаври. А преподобний Феодосій заповідав: не міняти ні устав, ні монастирську службу! Де ж взялася та мова, якою сьогодні, не побоюся сказати цього слова, маніпулюють священики “не Московського патріархату”? 300 з лишнім років тому наказом Московського царя Петра І було заборонено книгодрукування українською мовою і вилучено українські тексти з церковних книг. Їх замінили московськими книгами і ,таким чином, зламали вікову традицію богослужбової мови на наших землях. Хтось скаже: “Та чого ти причепилася до тієї мови, бендеровка?” Та тому, що саме мова, на якій проводять богослужіння — один із найважливіших аргументів, яким апелює і утримує своїх прихожан церква “не Московського патріархату”. Ви ніколи не задумувалися над тим, що коли звертаєтеся до Нього, просячи про здоров’я своє чи рідних, чи ще щось, то говорите своїми словами і на рідній мові, а не церковнослов’янською. І стається чудо, Бог вас чує! Бо насправді Йому не треба розуміти мову молящого, він читає нас усіх через помисли. На те він і Бог.
    ЧИЙ ТОМОС КАНОНІЧНІШИЙ — ПОРОШЕНКА “ЗА МІШОК ЗОЛОТА”, БОРИСА ГОДУНОВА ЗА 120 СОБОЛИНИХ ШКУРОК ЧИ ТОВАРИЩА СТАЛІНА ЗА ПОСТАНОВОЮ №9937?
    Якби ми говорили з тією жінкою про гріхи, що призвели до війни не на початку, а цими днями, то вона б вже знала що мені відповісти — Томос, от яка причина і який гріх. Їхні віряни “носять в зубах” цю тему, навіть не усвідомлюючи, що цей документ означає більше, ніж визнання церкви, в якій будуть служити українською. Насправді, цим документом ми показали Росії, що хочемо далі жити без них, хочемо стати українцями і самі будувати свою країну Україну. А вони з цим не можуть змиритися. Ось яка істинна причина!
    Так от другий аргумент, який сьогодні використовують і приписують в церкві “не Московського патріархату” до істинної причини війни Росії з Україною — це Томос про автокефалію, отриманий УПЦ КП, який за їхніми твердженнями привів до розколу. Факт його існування вже нікуди не подіти, бо Томос і церква визнана. А от його значення можна применшити розповідями серед вірян про те, що президент Порошенко його купив у Вселенського Собору за мішок золота.
    Тоді, мабуть, варто тим самим вірянам розказати, як узаконили церкву Московського патріархату.
    Київська митропролія, яка була створена після Хрещення Русі у складі Константинопольського патріархату, змушена була переїхати у 1325 році до Москви, внаслідок монголо-татарської навали. Цим скористалася Москва, поділивши у 1458 році митрополію на Київську і Московську та, згодом, проголосивши автокефалію, на яку не давав згоди Вселенський Патріарх. І так більше ста років вони були розкольниками. Важливу роль, щоб церква все ж була визнана, зіграв майбутній цар Борис Годунов. 11 липня 1588 року Константинопольський патріарх Ієремія ІІ приїхав до Москви за грошима на церковні будови. Патріарха розмістили на Рязанському подвір’ї, після чого його у себе прийняли цар Федір Іванович і цариця Ірина (сестра Бориса Годунова). Вони його обдарували сріблом, грошима і дали 120 соболиних шкурок, після чого Борис Годунов заговорив за автокефалію. Ієремій ІІ пояснив, що таке рішення сам він прийняти не може, за що опинився під домашнім арештом на Рязанському подвір’ї аж на півтора роки. В середині січня 1589 року Ієремія ІІ пообіцяв все-таки благословляти подальше ставлення патріархів Московії собором московитських архиєреїв, якщо цар його відпустить додому в Константинополь. Проте Годунов його відпустив лише у травні, бо хотів дотиснути Ієремію ІІ, щоб той підписав документ про заснування Патріаршества в Москві — так звану “Уложенную грамоту”. До речі, у ній вказано, що усі східні патріархи дали згоду на установлення в Москві патріаршества, що не відповідало дійсності. Повернувшись у Константинополь, він скликав Собор, на якому розповів про заснування патріаршества в Московському царстві. Собор визнав це діяння. Відповідну грамоту в Москву привезли у 1591 році. Київська ж митрополія існувала окремо до 1686 року, а через 32 роки після Переяславської Ради була підступно анексована Московією.
    Історія Православної Російської церкви фактично закінчилася Всеросійським помісним Собором 1917-1918 років. Після цього православ’я в СРСР пережило розколи і гоніння.
    Відновлення церкви відбулося у 1943 році, коли 4 вересня Сталін викликав до себе митрополитів Сергія, Олексія та Миколая. Після того, як вони поспілкувалися, 14 вересня 1943 року Сталін видав постанову “Об организации Совета по делам русской православной церкви”. А на початку 1945 року в Москві відбувся Помісний Собор, який поклав початок сучасній Російській православній церкві. Своєрідним “томосом” стала Директива Кремля №122 НКГБ, підписана комісарами держбезпеки Федотовим та Карповим. З цікавого: саме завдяки товарищу Сталіну церква, яка віками і офіційно, і сама себе називала “росийской” була перейменована на “русскую”. Такий лінгвістичний фокус став продовженням імперської ідеології і міфу про один народ.
    Ех... Якби ми добре в школі вчили історію або цікавилися нею тепер, то не виникало б якихось хибних вражень і думок, а тим більше, нам би ніхто не зміг нав’язувати свої.
    ДЕ Ж ВЗЯЛАСЯ УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА (МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ)?
    Українська православна церква (Московського патріархату) отримала статус самокерованої церкви з правами широкої автономії в 1990 році (коли валився Радянський Союз) на підставі Томосу Московського патріарха про дарування Українській православній церкві самостійності в керуванні. Про те Вселенський собор не визнавав і не визнає окремішності церковної структури УПЦ (МП) в зв’язку з тим, що Київська митрополія анексована Російською православною церквою незаконно у 1686 році. А Томос, який видала РПЦ, має право видавати лише Вселенський Собор. Що ж з цього виходить? А виходить, що останні тридцять рочків православна церква в Україні (Московського патріархату) — не канонічна! А отже, весь цей час усі митрополити в Україні, в тому числі і Онуфрій, діють поза межами канонів. Не вірите, то поцікавтеся, кому сьогодні підпорядковується митрополит Онуфрій?
    А ТЕПЕР І ПРО ГРІХИ...
    Ну що, прихильники церкви “не Московського патріархату”, ми таки грішні! Не послухалися наших предків, які запровадили православну віру на українській землі - рідною українською мовою говорити з Богом цураємося, устави їхні церковні ігноруємо. І церква нам миліша та, яка відібрала у нас права законно дані Константинополем ще у 988 році, коли Москва тоді нікому і не снилася. Князь Володимир хрещенням Русі підняв нашу землю в очах європейських країн так, що кожен хотів дружити з таким народом! А ми все це про... Як же прародичам на нас не гніватися?! А зараз, ще й не виходячи з-під крила Московського патріархату, “по умолчанію” підтримуєте церкву, яка благословила на нас війну.
    Що ви на це скажете? Що ви вийшли з Православної церкви Московського патріархату. Ні. Ви обманюєте своїх прихожан. Ви не вийшли, ви у 2014 році викинули зі своїх статутів слова “Московський патріархат”, щоб “приспати” людей. Доказом того, що ви досі під Московським патріархатом є те, що Могилів-Подільська та Шаргородська єпархія зареєстрована під реєстраційний номером 38608075 у складі Київської митрополії УПЦ з релігійним центром - Російська православна церква (дивись на фото: реєстраційна таблиця (газета Кабінету міністрів “Урядовий кур’єр”, 6 січня 2019 року); витяги з синоду РПЦ; витяги зі Статуту УПЦ (МП)). А всі церкви у Могилів-Подільській, Вендичанській та Яришівській громаді під юрисдикцією Могилів-Подільській та Шаргородської єпархії. А сам Онуфрій досі підпорядковується Москві, а владика Могилів-Подільський та Шаргородський Агапіт — Онуфрію. То ж останнє запитання: “А обманювати своїх прихожан, кажучи їм, що ви вийшли з Московського патріархату — це не гріх?
    Знаєте, ваша церква, як ота етикетка на пляшці кагору. Написано, що він український і виготовлений теж в Україні, а зображення храму чомусь не українське, до прикладу Софіївський собор, а прямісінько з Кремлівської площі храм Василія Блаженного, який, до речі, був збудований у той час, коли вони були ще розкольниками (1555-1561 роки). Ну як вам такі гріхи, церкво “не Московського патріархату”?
    ЯК НАСПРАВДІ ВИГЛЯДАЄ РОЗКОЛ І В ЧИЇХ ВІН РУКАХ
    Для цього найкраще привести живий приклад. Наближається Великдень. Навіть тим, хто рідко заходить в храм, хочеться в ці дні більше побути з Богом. Але на тебе там чекає не лише Бог, а й священик, який є,так би мовити, посередником з Ним. І ось такий посередник у Могилеві-Подільському настоятель церкви разом з матушкою
    посеред храму у ці світлі дні заспокоювали прихожан, стурбованих війною, ось такими словами: “Почекайте трошки. Ось Путін прийде і нас врятує”. За такі слова священик опинився там, де йому і місце, але чомусь так сталося, що він знову стоїть на службі у вівтарі. Ви думаєте в нього прихильність до “руского міра”, бо він хоче вберегти українців від церкви, у якій будуть правити українською? Та ні. Людьми керує лише дві речі: страх і любов. І в цього священика страх не перед Богом, а перед втратою земного. А скільки таких випадків по Україні. Наприклад, священик із Чернівецької громади відкрито людям заявив, що він буде сидіти в Московському патріархаті і підтримує його, а до української церкви перейде лише в тому випадку, якщо Україна виграє у війні, і у нього вже тоді не буде вибору. І нащо нам такі посередники?
    ПРИЙШОВ ЧАС РОБИТИ ВИБІР
    І от ми стоїмо перед вибором. Вибором залишати в кожному українському селі пособника “руского міра”, чи ні. І поки ми думаємо, нічого не міняється: вони досі в церкві, яка підтримує цю війну, а ми досі дивимося на них і дозволяємо їм це робити, а Бог дивиться на нас і чекає, коли ми станемо українцями.
    І коли нарешті це станеться, не треба брати в руки вила. Не забуваймо, що перед нами лише, з першого погляду, посередники з Богом. Хто знає, може, їм якраз на руку розхитати цю ситуацію так, щоб сюди прийшли ще й “спасать ісконно Руську церкву”. Є, звісно, одиниці, які поміж молитв волонтерять і віддають себе до останнього, щоб перемогти окупантів. Але відрадно, що їх одиниці, а ще більш відрадніше, що маючи таку позицію, вони все ж не полишають ворожої церкви. Тому з любов’ю, без матюків і кулаків зібрали схід села, прийняли рішення і сказали його священику. А тепер нехай він визначається. І не бійтеся. Вас ціле село, а він один.
    А про храми, як споруди, то знайте, вони належать громадам, а не церковним “десяткам — двадцяткам”, чи батюшкам.
    Я довго думала, чи маю право піднімати таку тему і писати цю статтю? А потім прийшло усвідомлення, що, мабуть, саме така людина як я, на половину українка, на половину росіянка, людина, у якої тече кров тих, хто прийшов вбивати і тих, кого вбивають, - і має про це говорити. І я кажу: “В першу чергу треба любити і поважати ту землю, на якій живеш, її мову, культуру і в тому числі релігію. Я живу в Україні і вибираю українське, так як вчила мама!”

    автор : Лариса ЗНАК
     
а де твій аватар? :)