добро і зло...

Неадекватні - важкі "психічно хворі", які роблять безглузді (з точки зору "психічно здорових") дії, ніяк не оцінюючи їх наслідки ні для себе ні для оточення.
..ну, тут я не зовсім точно висловилася.. "тяжкий" вибір не завжди, "тяжкий" - в тому сенсі що примушує думати, оцінювати, аналізувати: для когось це просто, комусь тяжко.
А те що Вам досі було легко.. мабуть ще життєвих ситуацій мало перейшли, у яких задіяні різні, але приблизно однаково важливі для Вас цінності або у яких наслідки Ваших дій спричинять прикрість Вам - але добро тому кого любите або навпаки.

 

Фрезія, можливо ви не до кінця розумієте, що я маю на увазі. Я не маю цінностей, як таких. Все що відбувається, то є добре. Хтось помер - добре. Попав у лікарню - добре, щось втратив - добре. Я не класифікую щось, як погано, бо чого б це зі мною погані речі відбувались?)) В житті не може бути "погано". Ви огляніться навкруги, якщо ви не бачите, що все прекрасно, значить ви просто сліпі. Ви називаєте "поганим" те, що ви не запланували або те, що не входить в ваше бачення того, як має відбуватись ситуація. Ви напевно думаєте, що ви на стільки бездоганні, що можете писать сценарії для свого існування. Я вас розчарую, ви можете лише переживать сценарії і лиш частково їх коректувать (і то не завжди). Ви, мубуть, не розумієте бездоганності життя, намагаєтесь з чимось все порівнювати і робити висновок на користь того, що могло бути краще.
Ось для кращого розуміння відео (але на англійській):
http://www.youtube.com/watch?v=8r1CZTLk-Gk
з російськими субтитрами тут
Замість того, щоб думати "могло бути краще", почніть думати, що "могло бути гірше". Якщо проживати життя, кожного дня дивуючись чомусь, то будь-який вибір - це ніщо.

 

Ви не знаєте ні мене, ні моїх світоглядних особливостей.
Забавно, що зазвичай приблизно такі ж по змісту (трохи інші за формою) слова я кажу іншим людям і сповідую таку ж філософію. ..у ті миті, коли мені вже або ще не болить.
Бо справа не лише в тому з чим порівнювати чи не порівнювати.

Скажімо, фізичне відчуття болю не потребує "порівнянь" - людина інстинктивно реагує, ні з чим не порівнюючи при цьому, бо їй боляче, так реагує її природне влаштування, її при цьому не хвилює бездоганність життя і вона не думає про те що комусь ще гірше. Світ звужується інстинктивно, людині погано без порівнянь (ну, можна сказати що вона порівнює зі станом неболю, але не вона - а її організм це робить автоматично).

Приблизно те саме відбувається на рівні емоцій, перших реакцій на життєві ситуації..
Далі і можна і потрібно вмикати "господаря", стороннього спостерігача (за термінологією мого улюбленого І.Калінаускаса "невключенный наблюдатель"), який проаналізує що відбувається, що саме зараз в нас задіяне, які наші мотиви, складові, куди тепер рухатися і т.д.
Але це потім.

Хочеться сподіватися, що Ви себе добре вивчили, знаєте, не обманюєте і це справді не лише слова.
Якщо щось не усвідомлене і не виокремлене, не назване, то це ще не означає що його не існує.

Це якщо Ви непричетні до цього. А якщо Ви скалічили когось, знаючи що робите, і він потрапив до лікарні чи помер?

Так, справжнє інтенсивне проживання життя - це велика рідкість. Дуже багато часу люди живуть автоматично, ковзаючи по поверхні, не цінуючи те що мають (поки не втратять - і в цьому теж автоматизм зміни оцінки після порівняння).

 

корочє, ми говоримо про одне, тільки різними словами)

 

Хтось - то ясно. А от якщо б хто вас перестрів і дав цеглиною між очі, це було б добре? А якщо ще? і ше? поки не настане це "погано"

Перепрошую за сарказм, але от хочу вникнути у вашу теорію.

 

Згадався на цю тему анекдот:

В травматологію привезли чергового пацієнта - весь в гіпсі, живого місця нема, тільки видно очі і рот. Сусіди по палаті питають: що з тобою трапилося?
- Та от лечу в літаку на відпочинок...
- Це добре!
- Але раптом в літаку відмовили двигуни.
- Це погано.
- Всім роздали парашути...
- Це добре.
- Але одному мені не вистачило.
- Це погано.
- От лечу я, лечу, і бачу під собою величезну скирту сіна...
- Це добре.
- Але зі скирти стирчать вила.
- Це погано.
- Та я впав мимо скирти...
- Це добре!

 

Є речі на які я можу впливати. Якщо я бачу, що хтось біжить на мене з цеглиною в руках, то я не буду спокійно стояти. Те саме, буде, коли, наприклад, до моєї дівчини в моїй присутності будуть лізти якісь люди. Але коли ми не разом, тобто мене немає поряд, я не стану рвати волосся на грудях, бігати з бубном, бо "а мало лі", можливо з нею щось сталося чи станеться... Але я повністю усвідомлюю те, що на даний момент я просто не можу впливати, то чого це мене повинно якось турбувать?
Змінюю те, що в силах. Все решта і так досколе.

 

Що саме досконале? Цеглиною між очі?

А для чого тіпатись? Все ітак добре і досконале, нє?

 

То ви напевно плутаєте життя та життєві ситуації. Життєва ситуація - це продукт розуму (а отже є місце класифікаціям, оцінюванням та плануванням) і вона існує в часі. А життя - це те, що відбувається з вами зараз (не вчора і не завтра, а тільки зараз), це те, шо є реальністю (а не діяльністю розуму). З життєвою ситуацією можна розібратись прямо зараз або прийняти такою, якою вона є. А

досконалим є те, що проблем не існує. Якщо ви не можете вирішить її прямо зараз чи прийняти її прямо зараз - то це не проблема. От пане Мих, як ви читаєте в дану хвилину цей пост, скажіть яка у вас є проблема саме в цей час? (я не маю на увазі, що можливо завтра вам треба кудись сходити, чи те, що вас може хвилювати минуле...я кажу про зараз).
Виглядає все так: я сижу (стою, лежу) повністю задоволений життям і тим, що є навколо, але з"являється життєва ситуація - я хочу їсти. Є 2 варіанта: підти поїсти (вирішити проблему негайно) або прийняти те, що хочеться їсти і далі насолоджуватись життям (якщо так вийде ). Але коли я поїв, то я не стану задумуватись, що захочеться знову їсти і це стане мучить мене...буду переживать, бо можна приготувати те, а можна оте. А можна підти щось купити, а можна щось і продати (розум починає воду в ступі місить і захоплює процес життя, своїми роздумами над варіантами). Розум - це лише інструмент. Я "вмикаю" його, продумую план того, як я буду харчуватись (що, де і коли купить, як доставить і як приготувать) і "вимикаю" його, продовжую насолоджуватись життям. Звісно, мій розум не може детально все продумать. Наприклад, я хотів купить одне, а його в магазині немає. Тоді я знову "вмикаю" розум, шукаю заміну з того, що є і "вимикаю" його. Але, йдучив магазин, я не задумуюсь над тим, а що буде, якщо того чи того не буде, а можливо щось піде не так, а можливо там обідня перерва чи ще щось. Всі подібні роздуми лиш відволікають від процесу життєдіяльності. Користі з них 0.
Тому, відповідаючи на ваше питання, я буду "тіпатись", бо на фізіологічному рівні мій мозок буде розглядати цеглину, як загрозу. Але відразу, як загроза зникає, мене це перестає хвилювати. (Впевнений, що інші б люди ще тиждень емоційно розповідали про те, як хтось на них з цеглиной біг, прокидалися б вночі від жахіть і роздумували про це весь свій вільний час). А я свій вільний час присвячу життю...
Примітивно описано, але якось так.

 

Вмикнути і вимкнути розум - це ще не найважча задача.
А як вроджений темперамент, емоцію, реакцію нервової системи чи ендокринної вимкнути?.. Чому Ви гадаєте що першим реагує мозок? Якщо з-за спини на Вас вночі щось зверху стрибнуло і почало душити чи Ви пережили жах згвалтування Вас - як би Ви не переконували свій мозок і не витісняли стрес - він може не піддатися миттєво Вашій волі, і вже тим більше ніхто не заборонить йому Вам наснитися.
Всіма реакціями внутрішнього світу і тіла Ви навряд чи зможете керувати (без спеціальної підготовки з наставником, який може навчитися користуватися всім інструментарієм.. хоч для цього може потребуватися повна розборка і нова зборка особистості чи багато років зусиль і праці над внутрішніми процесами і тілом, і всім)

Звичайно, на рівні маленьких поьутово-життєвих проблем і задач і справді можна 9і треба) способом чіткого розділення і структурування важливого і неважливого в житті, швидкості реакції "вмикання контролю", швидкістю розслаблення і мобілізації, відділити маленькі стреси і перевести їх у розряд незначних подразників.. але завжди знайдеться те, що ще не було пережите і чого не можна було уявити, врахувати, класифікувати наперед, що може потрясти в обхід розуму і що неможливо буде "забути одразу" так же швидко як "цеглину" - незалежно від філософій і налаштувань.

А щодо того що деякі люди часто довго "пережовують" пережиті емоції - то це частіше за все від браку нових. Цим же пояснюється любов до серіалів.. адже в реальному житті люди бояться переживати такі стреси і емоції як там (тіло може не витримати і "затратно" по енергії, інстинкт самозбереження працює) - а потреба в емоціях не задоволена. От вона там, в телевізорах чи "пережовуванні пережитого" і задовольняється.. імхо.

 

Це все - діяльність мозку.
Ось відео - http://forum.lvivport.com/showthread.php?t=56474

Саме тому люди дивляться серіали. Вони свої нейронні "пустоти" заповнюють із зеркальних нейронів. Еле існує інший варіант, кращий. Визначить самому свої переконання. Відібрать все те, щов вам подобається і жити саме з ним, без небажаного.
Тому ваше імхо, щодо серіалів, має наукові підтвердження)

Емоції виникають на рівні мозку. Є навіть дослідження з хворими людьми у яких "неполадки" з ділянками мозку. Так от, ті люди не відчувають деяких емоцій (є навіть такі, які не відчувають біль.). А це значить, що лише контроль свого мозку дасть контроль емоцій, темпераменту та реакцій нервової системи. (про ендокринну нічого сказати не можу, ніде не зустрічав).

Система оцінювання досить обмежує людину і та не відчуває повноти життя.

Дивлячись які методи ви використовуєте. Якщо ви це вирішуєте на рівні розумової діяльності (типу самоаналізу і обдумування), то у вас нічого не вийде. А якщо на рівні спостерігання з діяльністю розуму, то ефект 100%. Приклад такий: сядьте і уявіть себе в ролі спостерігача за своїм мозком і скажіть, яка перша думка вам прийде в голову. Не читайте далі, просто спробуйте.

Якщо ви таке спробували, то повинні були помітить, що думка не виникла спонтанно, як то буває за звичай. Потрібен був якийсь час і можливо досить довгий. І саме на протязі цього моменту ви були повністю спокійні.

Так а я й не можу, в тому розумінні, яке ви привели. Я не класифікую себе, як індивідуальність з набором якихось переконань. Я є частиною всесвіту, а не окремою його константою. Проте, я все ще маю деякі стереотипи та системи класифікацій (навіть на рівні "вимкнутого" мозку). Але це тому що до цього відчуття самосвідомості я не так давно вже і дійшов, потрібен час... Я не вірю в богів і не підтримую жодної з релігій, проте я не являюсь атеїстом. Життя моє - це мій "бог", це насправді одне єдине, що я маю. Решта всього потрібно для комфортнішого проживання, але воно не є суттєвішим за моє життя) Я також повністю усвідомлюю, що мій "бог" помре разом зі мною.

 

Про унікальність того єдиного що дане в розпорядження - згадалося, бо саме сьогодні читала:
"Незнаемое, неявленное рационально адаптируется в названное и как бы этим все-таки в существующее. Опять же в словах. С этой точки зрения действительно Бог людей - Слово; без слов - никак, без часов - никак; субъективное время не конвенциально, синхронизироваться по субъективному времени невозможно.
...
Человек - единственное существо, соединяющее в себе эти две правды, ибо он обладает логосом, то есть владеет словом, и в то же время погружен в реальность. Человек - уникальное явление в том смысле что он содержит в себе самом две правды, он не всегда их сознает, но очень часто в неконтролируемом режиме меняет аргументацию с одной правды на другую - может аргументировать словом, логосом, смыслом, а может аргументировать, вдруг ни с того ни с сего ссылаясь на бытие, на его виртуальность, процесуальность, проникаемость.
...
Сложность осознанной жизни для человека в том, что он не может избавиться от двойственности; и какие бы изысканные психотехнологии, с древних до наших времен, он ни применял, только смерть избавляла его от двойственности. Сознательное умертвление природного начала - это логика попытки все свести к логосу. Сознательное лишение себя сознательности - это логика, приводящая назад в природу."
И.Калинаускас "Интеллектуальная авантюра ІІ"

ВОПРОС: Как же все-таки может так быть, что любое человеческое «хочу» священно? Оно же может нести вред другим людям?
КАЛИНАУСКАС: Я сказал, во-первых, не «любое человеческое», я сказал: любое «хочу» священно. Потом я сказал: способы реализации этого «хочу» - не все допустимы.
ВОПРОС: А вот если потребность убить?
КАЛИНАУСКАС: Вы плохо знаете психологию. Нет такой потребности, есть такой способ реализации потребности или сублимации, если есть подавленная потребность. Но как потребности, потребности в убийстве нет... Бывает ограниченность выбора способов для данного конкретного человека. Это уже уровень социального торможения и прочее. Это другая тема. Но всякое «хочу» истинное (не защитное, а истинное) священно. Другой вопрос - отсутствие знания, средств для воплощения данного «хочу». Дальше уже начинается «психопатология обыденной жизни».
ВОПРОС: У человека огромное количество «хочу», разве можно их все реализовать?
КАЛИНАУСКАС: С точки зрения внешнего наблюдателя - безусловно. С точки зрения самопознания - прежде всего предлагаю заняться все-таки познанием себя, чтобы выяснить, что масса вещей, о которых вы уверены, что вы их хотите, это только защитные мотивации. Если вы, знакомясь с собой, вступив в диалог с собой как с субъектом, займетесь этим, вы выясните, что проблемы как раз не в излишних «хочу», а в недостатке «хочу». И от этого одно-единственное «хочу» путем защитной мотивации преобразуется в целый букет «хочу». Но этот букет весь на одной веточке. И когда человек делает глубоко эту работу, то у него со временем возникает совершенно невероятная ситуация. Вдруг выясняется, что он почти ничего не хочет. И тогда начинается: «хочу хотеть!» Оказывается, что многие наши защитные «хочу» кнопочны, т.е. они стимулируются внешней обусловленностью. И если снять эту внешнюю обусловленность, тогда оказывается, что из себя самого человек почти ничего не хочет. Но это уже связано с другими вопросами: вопросами его отношения с миром - непосредственно, опосредовано, биологических, небиологических.
И.Калинаускас

 

Точніше би було сказати- "моє Я - це мій бог!"
Наслідком цього є-

Щось не дуже втішний кінець...

 

Це повний абсурд для мене. Бо я не коасифікую внутрішнє, як "Я", а зовнішнє, як "світ".

---------- Додано в 15:48 ---------- Попередній допис був написаний в 15:46 ----------

Так. Але це не є погано.
+ немає фальшивих надій на шикарне загробне життя (ну чи пекельне...)

 

http://www.youtube.com/watch?v=l8BRbM52gpc

 

(у Вас цитування місцями помінялося, то не мої слова.. але то не важливо).

У кожного своє уявлення про те що йому особисто є втішним кінцем. Хтось хоче перестати бути і спинитися, хтось хоче рухатися все далі і далі.
***
Я розумію, що наведений мною вище фрагмент діалогу (питання -відповідь про "хочу"), можливо, важкий для сприйняття, але ж якщо напружитися і спробувати вникнути.. це ж яка відкривається цікава річ: якщо докопатися до ІСТИННИХ мотивів людини, найглибшого "хочу" (яке лежить в основі диких вчинків) - то воно саме по собі не є чимсь поганим!!
На примітиві: людина хоче їсти, пізнавати нове тощо - це не погано, це не зло. А от яким шляхом вона далі користується (краде їжу, збирає плітки тощо) чи як витісняє це бажання, втілює його в життя - це все викривлює початкове добро, початкові "хочу", які не можуть були Злом, виявляється. Бо первісні початкові "хочу" злом не є. "Злом" може бути спосіб їх втілення у світі.
..ніколи на це так не дивилася.

..от вам і притчі та розповіді про рай, початок.. на початку Зла немає, справді - рай. І рай - у нас самих, на наших початках, а не "десь".

 

ти вже навчився відключати мислення?

 

Погоджуюся, що "хочу" само по собі не є злом, а "Злом" може бути спосіб їх втілення у світі".
А що ви маєте на увазі "рай - у нас самих"?

 

напевне на тому що ці бажання є в нас самих завжди. що не є злом як в раю...
правда я теж не до кінця зрозумів...

 

Левко... це ж за Біблією, невже не читали?